Єдиний державний реєстр судових рішень
УХВАЛА
31 липня 2023 року
м. Київ
справа № 260/4018/22
адміністративне провадження № К/990/24145/23
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Уханенка С.А. перевірив касаційну скаргу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, про визнання бездіяльності протиправною, скасування наказів, зобов`язання нарахувати і виплатити додаткову винагороду, одноразову грошову допомогу при звільненні, грошову компенсацію за невикористані відпустки, недоплачену частину грошового забезпечення,
У С Т А Н О В И В:
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у нездійсненні позивачу нарахування та виплати з 28 лютого 2022 року по 08 серпня 2022 року додаткової винагороди у розмірі 30000 грн на місяць, яка передбачена постановою КМ України №168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», з урахуванням індексації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», постанови КМ України № 159 від 21 лютого 2001 року та відповідно до встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми;
- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу з 28 лютого 2022 року по 08 серпня 2022 року додаткову винагороду у розмірі 30000 грн на місяць, яка передбачена постановою КМ України № 168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», з урахуванням індексації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», постанови КМ України № 159 від 21 лютого 2001 року та відповідно до встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у нездійсненні позивачу нарахування та виплати з 28 лютого 2022 року по 08 серпня 2022 року одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, передбаченої частинами першою та шостою статті 9 Закону України № 2262-ХІІ від 09 квітня 1992 року «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, з урахуванням індексації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», постанови КМ України № 159 від 21 лютого 2001 року та відповідно до встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми;
- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу з 28 лютого 2022 року по 08 серпня 2022 року одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби, передбачену частинами першою та шостою статті 9 Закону України № 2262-ХІІ від 09 квітня 1992 року «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, з урахуванням індексації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», постанови КМ України № 159 від 21 лютого 2001 року та відповідно до встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у нездійсненні позивачу нарахування та виплати передбаченої Законом України № 504/96-ВР від 15 листопада 1996 року «Про відпустки» та Законом України № 2136-IX від 15 березня 2022 року «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» грошової компенсації за 10 календарних днів додаткові відпустки за 2021 рік та 10 календарних днів додаткової відпустки за 2022 рік, як працівнику, який має дітей, з урахуванням індексації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», постанови КМ України № 159 від 21 лютого 2001 року та відповідно до встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми;
- зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу передбачену вказаними Законами грошову компенсацію за 10 календарних днів додаткові відпустки за 2021 рік та 10 календарних днів додаткової відпустки за 2022 рік, як працівнику, який має дітей, з урахуванням індексації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», постанови КМ України № 159 від 21 лютого 2001 року та відповідно до встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу грошового забезпечення з 02 квітня 2022 року по 24 липня 2022 року, відповідно до пункту 4 частини II наказу ДБР № 516 від 21 вересня 2020 року «Про затвердження Інструкції про механізм реалізації та застосування норм законодавства щодо грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, порядок та умови його виплати» в сумі 69627 грн 47 коп;
- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення з 02 квітня 2022 року по 24 липня 2022 року відповідно до пункту 4 частини II наказу ДБР № 516 від 21 вересня 2020 року «Про затвердження Інструкції про механізм реалізації та застосування норм законодавства щодо грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, порядок та умови його виплати» в сумі 69627 грн 47 коп;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті підвищеної на 50 відсотків заробітної плати позивача за період з 24 лютого 2022 року по 08 серпня 2022 року у відповідності до частини першої постанови КМ України № 708 від 05 вересня 2018 року «Про особливості оплати праці працівників, які беруть участь у забезпеченні проведення антитерористичної операції, працівників, які залучаються до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також працівників державних і комунальних установ, закладів, організацій, які фінансуються з бюджету і розміщені в населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення»;
- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу підвищену на 50 відсотків заробітну плату за період з 24 лютого 2022 року по 08 серпня 2022 року у відповідності до частини першої постанови КМ України № 708 від 05 вересня 2018 року «Про особливості оплати праці працівників, які беруть участь у забезпеченні проведення антитерористичної операції, працівників, які залучаються до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також працівників державних і комунальних установ, закладів, організацій, які фінансуються з бюджету і розміщені в населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення»;
- визнати протиправними та скасувати накази відповідача № 21 ОС/ДСК та № 22 ОС/ДСК від 01 квітня 2022 року, що стосуються начальника Третього оперативного відділу (з дислокацією у м.Херсон) ТУ ДБР, розташованого у м.Мелітополі, ОСОБА_1 ;
- зобов`язати відповідача скасувати вищевказані накази.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 січня 2023 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2023 року рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 січня 2023 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, яка полягає у незабезпеченні своєчасного і належного розгляду рапорту ОСОБА_1 від 06 серпня 2022 року в частині виплати йому при звільненні з Державного бюро розслідувань компенсації додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, за 2021-2022 роки та одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби;
- зобов`язано Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі, розглянути рапорт ОСОБА_1 від 06 серпня 2022 року в частині виплати йому при звільненні з Державного бюро розслідувань компенсації додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, за 2021-2022 роки та одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, з врахуванням висновків цього судового рішення та із інформуванням в установленому порядку про результати його розгляду;
- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із судовими рішеннями, Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2023 року касаційну скаргу повернуто особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв`язку з незазначенням у касаційній скарзі належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень.
10 липня 2023 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» вдруге надійшла касаційна скарга Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2023 року. Заявник просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 січня 2023 року залишити без змін.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У тексті касаційної скарги підставою перегляду оскаржуваного судового рішення заявник зазначив пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України, вказуючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме щодо:
- частин першої, шостої статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та частини третьої статті 19 Закону України «Про державне бюро розслідувань»; статей 1, 11, 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» щодо нарахування особа рядового та начальницького складу ДБР матеріальної допомоги, що передбачена частинами першою, шостою статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та взагалі розповсюдження дії цього закону на осіб рядового та начальницького складу ДБР;
- статей 19, 24 Закону України «Про відпустки», частини першої статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» з зв`язку з статтею 116 Кодексу законів про працю України: а) щодо обов`язку ДБР виплатити особі рядового чи начальницького складу ДБР у день звільнення грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у випадку відсутності в особовій справі документів, що підтверджують право на таку відпустку; б) щодо зобов`язання ДБР витребувати у працівника документи, необхідні для здійснення грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки; в) щодо зобов`язання ДБР після звільнення та здійснення остаточного розрахунку нарахувати та виплатити за заявою працівника грошову компенсацію за невикористану відпустку.
Так, за приписами частини четвертої статті 328 КАС України оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 цієї норми КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті.
Проте наведені скаржником у касаційній скарзі норми є загальними, а касаційна скарга не містить об`єктивних мотивів їх неправильного застосування судами попередніх інстанцій та необхідності висновку Верховного Суду саме у цій справі щодо вказаних норм. Заявником також не зазначено який вплив висновок Верховного Суду буде мати для вирішення цього спору по суті вимог, що надалі також вирішує питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Крім того, аналізуючи доводи касаційної скарги в частині відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування статей 19, 24 Закону України «Про відпустки», частини першої статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» з зв`язку з статтею 116 Кодексу законів про працю України, Судом установлено, що заявником в обґрунтування наведено приклади справ, розглянутих Верховним Судом, зокрема, 520/2226/19, П/811/35/16, 523/10844/16, у яких, на його думку висловлено позицію щодо застосування вищезазначених норм.
Зазначене свідчить, що наведені позивачем аргументи не відповідають заявленій підставі оскарження судового рішення, а саме щодо відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовими рішеннями, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Суд касаційної інстанції звертає увагу, що в попередній ухвалі Верховного Суду від 07 червня 2023 року про повернення касаційної скарги сформовані висновки щодо необхідності дотримання законодавчих вимог до змісту касаційної скарги в частині викладення підстав касаційного оскарження судового рішення.
Однак при поданні цієї касаційної скарги заявником касаційної скарги не взято до уваги висновки щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині викладення підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, тобто касаційна скарга позивача не відповідає нормам процесуального закону, зокрема, в частині належного обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Зазначене свідчить, що заявник формально підійшов до оформлення касаційної скарги та проігнорував роз`яснення Верховного Суду щодо вимог до форми і змісту касаційної скарги в частині викладення підстав касаційного оскарження судового рішення.
Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення, зокрема, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 січня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2023 року необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України,
У Х В А Л И В:
1. Касаційну скаргу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, про визнання бездіяльності протиправною, скасування наказів, зобов`язання нарахувати і виплатити додаткову винагороду, одноразову грошову допомогу при звільненні, грошову компенсацію за невикористані відпустки, недоплачену частину грошового забезпечення повернути особі, яка її подала.
2. Копію ухвали направити заявнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв`язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.
3. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя С.А. Уханенко
