ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 580/8729/21 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Паламар П.Г.,
Суддя-доповідач Кобаль М.І.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 липня 2023 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Костюк Л.О., Чаку Є.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Черкаської обласної прокуратури на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2021 року про повернення позовної заяви у справі за адміністративним позовом Заступника керівника Черкаської окружної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Центрального округу до Сагунівської сільської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2021 року повернуто позовну заяву позивачу.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Заступником керівника Черкаської обласної прокуратури подано апеляційну скаргу, в якій останній просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.
Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов`язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про продовження строку розгляду апеляційної скарги Черкаської обласної прокуратури на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2021 року про повернення позовної заяви на розумний строк.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Заступник керівника Черкаської окружної прокуратури, звернувся з даним позовом в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Центрального округу до Сагунівської сільської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Сагунівської сільської ради Черкаського району, яка полягає у невжитті заходів щодо ліквідації несанкціонованих сміттєзвалищ за координатами НОМЕР_1 площею 310 кв.м, висотою 1 м та НОМЕР_2 площею 560 кв.м, висотою 1 м., на земельній ділянці, розташованій в адміністративних межах Сагунівської сільської ради;
- зобов`язати Сагунівську сільську раду вжити заходів щодо ліквідації несанкціонованих сміттєзвалищ за координатами НОМЕР_1 площею 310 кв.м, висотою 1 м та НОМЕР_2 площею 560 кв.м, висотою 1 м, на земельній ділянці, розташованій в адміністративних межах Сагунівської сільської ради.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, Заступник керівника Черкаської окружної прокуратури обґрунтовує наявність підстав для звернення до суду з даним позовом посилаючись на те, що Державною екологічною інспекцією неодноразово здійснювалися заходи державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог природоохоронного законодавства, складалися акти з зафіксованими порушеннями природоохоронного законодавства щодо поводження з відходами на території с. Сагунівка, складались приписи та застосовувались штрафи, однак Сагунівською сільською радою не вжито будь-яких заходів направлених на усунення порушень.
Зазначене стало підставою звернення заступника прокурора з даним позовом до суду в інтересах держави.
Приймаючи рішення про повернення позовної заяви, суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурор не обґрунтував наявності визначених законодавством підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, а тому він не наділений адміністративною процесуальною дієздатністю в цьому спорі.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такою позицією суду першої інстанції, зважаючи на наступне.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Положеннями ч. 1 ст. 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Положеннями ч.1 ст.5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
При цьому в силу частини 4 статті 5 КАС України суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
Відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.
Згідно частин 3-4 статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор, звертається до суду з позовною заявою та бере участь у розгляді справ за його позовами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
Так, відповідно до статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює:
1) підтримання публічного обвинувачення в суді
2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку;
3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
Аналіз вказаної правової норми надає можливості дійти висновку, що Конституцією України передбачено дві обов`язкові вимоги для виникнення у прокурора права на представництво інтересів держави, а саме:
1) доведення, що обставини звернення є виключним випадком;
2) представництво здійснюється в порядку, визначеному законом.
При цьому, частиною 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Отже, відповідно до частині 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох «виключних» випадках:
1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
2) у разі відсутності такого органу.
Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
У свою чергу, суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи.
Дослідивши матеріали справи, доводи сторін та наявні докази, суд апеляційної інстанції зазначає, що в даному випадку предметом розгляду даної справи є бездіяльність Сагунівської сільської ради Черкаського району, яка полягає у невжитті заходів щодо ліквідації несанкціонованих сміттєзвалищ на земельній ділянці, розташованій в адміністративних межах Сагунівської сільської ради.
Заступник керівника Черкаської окружної прокуратури, в обґрунтування права на звернення до суду посилається на те, що Державною екологічною інспекцією неодноразово здійснювалися заходи державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог природоохоронного законодавства, складалися акти з зафіксованими порушеннями природоохоронного законодавства щодо поводження з відходами та території с. Сагунівка, складались приписи та застосовувались штрафи, однак Сагунівською сільською радою не вжито будь-яких заходів направлених на усунення порушень.
Надаючи правову оцінку відносинам у справі в частині державного контролю за екологічною політикою та збереженням довкілля, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Правові, економічні та соціальні основи охорони земель з метою забезпечення їх раціонального використання, відтворення та підвищення родючості ґрунтів, інших корисних властивостей землі, збереження екологічних функцій ґрунтового покриву та охорони довкілля визначає Закон України від 19.06.2003 №962-IV «Про охорону земель» (далі по тексту - Закон №962-IV).
Статтею 1 Закону №962-IV визначено, що охорона земель - система правових, організаційних, економічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.
Стаття 35 Закону №962-IV зобов`язує власників і землекористувачів, в тому числі орендарів, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності, зокрема, дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України; проводити на земельних ділянках господарську діяльність способами, які не завдають шкідливого впливу на стан земель та родючість ґрунтів; забезпечувати захист земель від забруднення, уживати заходів щодо запобігання негативному і екологонебезпечному впливу на земельні ділянки та ліквідації наслідків цього впливу.
Згідно статті 45 Закону №962-IV господарська та інша діяльність, яка зумовлює забруднення земель і ґрунтів понад установлені граничнодопустимі концентрації небезпечних речовин, забороняється.
Відповідно до статті 46 Закону №962-IV забороняється несанкціоноване скидання і розміщення відходів, зокрема, на території міст та інших населених пунктів, що може створювати небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров`я людини.
У районах можливого забруднення земель небезпечними відходами, у тому числі аварійними, викидами від стаціонарних і пересувних джерел за рішенням місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування проводяться постійні або періодичні обстеження хімічного складу ґрунтів з метою виявлення та визначення їх негативного впливу на здоров`я людини, а також окремих видів природних ресурсів і довкілля в цілому.
У свою чергу, Законом України від 05.03.1998 №187/98-ВР «Про відходи» (далі - Закон №187/98-ВР) визначено правові, організаційні та економічні засади діяльності, пов`язаної із запобіганням або зменшенням обсягів утворення відходів, їх збиранням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням та захороненням, а також з відверненням негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров`я людини на території України.
У відповідності до статті 1 Закону №187/98-ВР відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення; небезпечні відходи - відходи, що мають такі фізичні, хімічні, біологічні чи інші небезпечні властивості, які створюють або можуть створити значну небезпеку для навколишнього природного середовища і здоров`я людини та які потребують спеціальних методів і засобів поводження з ними; виробник відходів - фізична або юридична особа, діяльність якої призводить до утворення відходів; власник відходів - фізична або юридична особа, яка відповідно до закону володіє, користується і розпоряджається відходами.
Статтею 12 Закону №187/98-ВР встановлено, що відходи, щодо яких не встановлено власника або власник яких невідомий, вважаються безхазяйними.
З метою запобігання або зменшення обсягів утворення відходів виявлені безхазяйні відходи беруться на облік.
Порядок виявлення та обліку безхазяйних відходів визначається Кабінетом Міністрів України.
Власники або користувачі земельних ділянок, на яких виявлено безхазяйні відходи, зобов`язані у п`ятиденний строк повідомити про них місцеві органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.
Підставами для визначення відходів безхазяйними та їх обліку можуть бути: повідомлення власників або користувачів земельних ділянок, на яких виявлено безхазяйні відходи; звернення (повідомлення) громадян, підприємств, установ та організацій, засобів масової інформації; результати інспекційних перевірок центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, державної санітарно-епідеміологічної служби, органів місцевого самоврядування.
У разі отримання звернення (повідомлення) Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, а також органи місцевого самоврядування зобов`язані визначити кількість, склад, властивості, вартість відходів, рівень їх небезпеки для навколишнього природного середовища і здоров`я людини та вжити заходів для визначення власника відходів.
У разі потреби для визначення власника безхазяйних відходів та їх оцінки можуть залучатися правоохоронні органи, відповідні спеціалісти і експерти.
При цьому, з метою запобігання або зменшення обсягів утворення відходів, вдосконалення механізму їх обліку та відповідно до статті 12 Закону №187/98-ВР Кабінет Міністрів України постановою від 03.08.1998 №1217 затвердив Порядок виявлення та обліку безхазяйних відходів (далі - Порядок №1217), яким визначаються особливості управління безхазяйними відходами.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, власником земельної ділянки на якій розташовані відходи є територіальна громада с. Сагунівка.
У той же час, як вірно встановлено судом першої інстанції, Державною екологічною інспекцією Центрального округу вживаються заходи щодо охорони земель.
У свою чергу, в даному випадку прокурор фактично звернувся із позовом на захист прав та інтересів Державної екологічної інспекції Центрального округу, яка є територіальним органом Державної екологічної інспекції України, що реалізує державну політику з питань забезпечення реалізації державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, тобто є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю щодо здійснення захисту прав та охоронюваних законом інтересів держави у судовому порядку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.09.2020 у справі № 815/6347/17 при розгляді подібних правовідносин дійшла до висновку, що у адміністративному процесі прокурор набуває статусу позивача в разі, якщо певними діями, рішеннями чи бездіяльністю порушено інтерес держави у публічних правовідносинах, а орган, який уповноважений реалізовувати або захищати такий інтерес, відсутній або в силу закону не наділений повноваженнями самостійно звертатися до суду.
У такому випадку прокурор здійснює квазіпредставницьку функцію, виступаючи в інтересах певного органу державної влади, однак, в адміністративному судочинстві прокурор не може набувати статусу сторони у справі із самостійними інтересами, правами та обов`язками, крім випадків, коли це прямо передбачено нормами КАС України.
Відтак, перевірка права прокурора на звернення до адміністративного суду передує розгляду питання щодо правомірності дій відповідача, що оскаржуються (розгляду справи по суті). Встановлення обставин, що свідчать про відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів держави, а отже і права на звернення до суду, є перешкодою для розгляду справи по суті.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що у спорі, який розглядається, прокурор не реалізовує публічно-владні управлінські функції стосовно відповідача, а здійснює представництво державного органу, у даному випадку.
При цьому, у разі не здійснення або неналежним чином здійснення відповідних повноважень уповноваженим органом, прокурор повинен надати належні та допустимі докази, відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посади державної служби в органі державної влади та здійснюють встановлені для цих посад повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо).
Проте, всупереч вищевказаних тверджень, Заступником керівника Черкаської окружної прокуратури не надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції доказів при зверненні з даним позовом, прокуратурою не доведено наявності інтересу держави у спірних правовідносинах з огляду на невиконання або неналежне виконання Державною екологічною інспекцією своїх функцій щодо захисту інтересів держави, а також не надано доказів, які б свідчили наявність у прокурора повноважень для звернення до суду з даним позовом.
З огляду на зазначене, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що Державна екологічна інспекція України, в інтересах якої звернувся Заступник керівника Черкаської окружної прокуратури, є органом державної влади, який наділений повноваженнями щодо захисту інтересів держави шляхом здійснення контролю за рішеннями та діяльністю, в даному випадку - Сагунівською сільською радою.
Правовими положеннями ч. 7 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
Таким чином, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав, визначених у ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», для звернення прокурора з позовом до суду, та відповідно, відсутність права на звернення в суд з таким позовом.
Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Публічно-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.
У Рішенні від 05.06.2019 №4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі № 906/240/18, від 01.11.2018 у справі № 910/18770/17, від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, від 19.02.2019 у справі № 925/226/18, від 25.09.2019 у справі № 201/5279/16, від 30.09.2019 у справі № 802/4083/15-а.
У рішенні у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27, Суд звертав увагу на те, що участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін може впливати на дотримання принципу рівності сторін. «Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити ... скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності».
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що прокурором не надано доказів про встановлення фактів неналежного виконання компетентним органом - Державною екологічною інспекцією Центрального округу своїх функцій, що є підставою для представництва інтересів держави прокурором в суді.
З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що Заступник керівника Черкаської окружної прокуратури не обґрунтував наявності визначених чинним законодавством підстав для здійснення прокурором представництва інтересів держави в суді в даній справі.
Обставини дотримання прокурором установленої частинами третьою, четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до приписів статей 53, 169 КАС України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті.
Отже, в даній справі наявні підстави для застосування положень пункту 3 частини 4 статті 169 КАС України, оскільки в даному випадку судом першої інстанції не було відкрито провадження по справі.
Аналіз наведених правових положень та обставин справи дає колегії суддів апеляційної інстанції підстави для висновку, що судом першої інстанції законно та обґрунтовано повенуто позовну заяву Заступника керівника Черкаської окружної прокуратури, відповідно до п. 3 ч. 4 статті 169 КАС України.
Так, колегія суддів апеляційної інстанції вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що не заслуговують на увагу суду.
Таким чином, судом першої інстанції порушень норм процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин по справі дана вірно, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки вона не містить обґрунтувань які могли б бути підставами для скасування ухвали суду першої інстанції.
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Черкаської обласної прокуратури - залишити без задоволення.
Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2021 року про повернення позовної заяви - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Л.О. Костюк
Є.В. Чаку
Повний текст виготовлено 25.07.2023 року
