Постанова
Іменем України
10 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 591/1419/20
провадження № 61-18031 сво 21
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Грушицького А. І., Гулька Б. І., Крата В. І., Погрібного С. О.,
Фаловської І. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Вакула Вадим Миколайович,
відповідач - ОСОБА_2 ,
представник відповідача - ОСОБА_3 ,
третя особа - приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Хоменко Вікторія Василівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Пєхтєрєва Дмитра Васильовича, на рішення Зарічного районного суду міста Суми від 16 липня 2021 року у складі судді Сидоренко А. П. та постанову Сумського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року у складі колегії суддів:
Кононенко О. Ю., Криворотенка В. І., Собини О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Хоменко В. В.,
про розірвання та визнання таким, що не підлягає виконанню, спадкового договору, скасування державної реєстрації заборони на відчуження квартири.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , була її рідною бабусею та матір`ю її батька -
ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Іловайську
під час проведення антитерористичної операції. У силу положень статті 1266 ЦК України (спадкування за правом представлення) вона є єдиним спадкоємцем померлої ОСОБА_4 .
Вказувала, що 11 лютого 2020 року, тобто за 16 днів до смерті, ОСОБА_4 (відчужувач) уклала спадковий договір із ОСОБА_2 (набувач), посвідчений приватним нотаріусом Хоменко В. В., зареєстрований в реєстрі за № 293. Предметом договору є зобов`язання набувача виконати розпорядження відчужувача, передбачені в договорі, і в разі смерті відчужувача, набувач набуває право власності на квартиру, розташовану
за адресою: АДРЕСА_1 ,
яка належить відчужувачу на праві особистої приватної власності. У разі смерті відчужувача набувач зобов`язаний здійснити поховання відчужувача та відзначити роковини поховання (пункт 2.1 договору).
Позивач зазначала, що похованням бабусі опікувалася вона та її матір - ОСОБА_6 . При цьому вона та її родичі не знайомі з ОСОБА_2 ,
за життя бабусі останню не бачили, на похованні її не було.
Факт того, що ОСОБА_2 не виконувала своїх обов`язків за спадковим договором та не поховала померлу ОСОБА_4 підтверджується наявним у неї оригіналом свідоцтва про смерть останньої. Тобто ОСОБА_2
не мала на меті здійснювати поховання, не брала відповідних довідок
і свідоцтво про смерть ОСОБА_4 .
Відповідно до пункту 3.1 вищевказаного спадкового договору право власності на квартиру виникає у ОСОБА_2 у разі смерті
ОСОБА_4 . Після смерті ОСОБА_4 продовжується виконання умов договору, зокрема, нотаріус скасовує накладені обтяження та реєструє право власності на об`єкт нерухомого майна на ім`я ОСОБА_2 .
Після переходу права власності спадковий договір припиняє свою дію
у зв`язку з повним виконанням сторонами його умов.
Разом із цим, ОСОБА_2 не виконала умов спадкового договору,
тому перехід права власності до неї на квартиру є незаконним.
Оскільки ОСОБА_4 - сторона договору, померла, а вона не є стороною договору, то вона не має права просити суд зобов`язати ОСОБА_2 - іншу сторону договору, виконати умови договору в частині поховання відчужувача. Вважала, що у неї виникає право, як у спадкоємця, вимагати припинення його дії в частині переходу права власності на його предмет
та скасування його реєстрації для безперешкодного спадкування за законом майна померлої ОСОБА_4 .
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд:
- розірвати та визнати таким, що не підлягає виконанню, спадковий договір, укладений 11 лютого 2020 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Хоменко В. В., зареєстрований в реєстрі за № 293;
- скасувати в Спадковому реєстрі реєстрацію вказаного спадкового договору;
- скасувати державну реєстрацію заборони на відчуження квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , внесену приватним нотаріусом Хоменко В. В. 11 лютого 2020 року після посвідчення вищевказаного спадкового договору.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 16 липня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Розірвано спадковий договір, укладений 11 лютого 2020 року
між ОСОБА_4 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Хоменко В. В., зареєстрований в реєстрі за № 293.
У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем не було виконано умови укладеного між нею та ОСОБА_4 спадкового договору, а саме: зобов`язання здійснити поховання відчужувача, відзначити роковини поховання. Тобто розпорядження відчужувача за спірним спадковим договором відповідачем не виконано.
ОСОБА_2 не довела неможливість здійснити передбачені спадковим договором обов`язки по похованню відчужувача, як і виконання зобов`язань за спадковим договором щодо відзначення роковини поховання відчужувача. При цьому факт здійснення поховання ОСОБА_4 матір`ю
ОСОБА_1 - ОСОБА_6 , підтверджено письмовими доказами
та показаннями свідків.
Суд першої інстанції виходив із того, що розірвання вказаного спадкового договору впливає на права та законні інтереси позивача, як спадкоємця ОСОБА_4 . При цьому, оскільки відчужувач за договором помер,
суд відхилив доводи ОСОБА_2 про те, що ініціювати розірвання спадкового договору може лише відчужувач або набувач. Суд урахував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 278/627/15-ц (провадження № 61-13575св19).
Районний суд зазначив, що позовна вимога ОСОБА_1 про визнання таким, що не підлягає виконанню, спадкового договору не підлягає задоволенню з тих підстав, що такого способу судового захисту права
та інтересу не визначено нормами ЦК України. У цій частині судом першої інстанції враховано відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо ефективності судового захисту.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Сумського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Пєхтєрєва Д. В., залишено без задоволення.
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 16 липня 2021 року залишено без змін.
Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , вірно виходив із того, що відповідачем
не виконано умови укладеного між нею та ОСОБА_4 спадкового договору, тому районним судом обґрунтовано розірвано спадковий договір.
Суд апеляційної інстанції вказав, що зобов`язання, які виникають на підставі спадкового договору, припиняються лише у випадку належного виконання спадкового договору. Оскільки судом встановлено, а відповідачем
не спростовано факт невиконання нею умов спадкового договору за життя відчужувача, то визнання зобов`язання припиненим з підстав його належного виконання неможливе.
Апеляційний суд, як і суд першої інстанції, врахувавши правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі
№ 278/627/15-ц (провадження № 61-13575св19), уважав правильними висновки районного суду про те, що розірвання вказаного спадкового договору впливає на права та законні інтереси позивача, як спадкоємця ОСОБА_4 , а тому ОСОБА_1 має право на задоволення такої позовної вимоги.
Крім того, суд апеляційної інстанції відхилив посилання апеляційної скарги на відповідну судову практику Верховного Суду з тих підстав, що фактичні обставини у справах різні.
Апеляційний суд також зазначив, що самостійне застосування судом
для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу судового захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, провадження № 12-161гс19), а тому суд уважав безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що районний суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки застосував до спірних правовідносин норму права, на яку позивач у позові не посилалася.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат
Пєхтєрєв Д. В., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове рішення, яким відмовити
у задоволенні позову ОСОБА_1 .
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права
без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
В іншій частині відмови у позові ОСОБА_1 судові рішення не оскаржуються, а тому в силу статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової
палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали
з суду першої інстанції.
У листопаді 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2022 року справу призначено
до судового розгляду.
УхвалоюВерховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року справупередано
на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільногосуду від 13 березня 2023 року прийнято до розгляду вказану справу
та призначено справу до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що розірвання спадкового договору впливає на права та законні інтереси ОСОБА_1 , як спадкоємця ОСОБА_4 . На момент пред`явлення позову були відсутні докази на підтвердження того,
що ОСОБА_1 є спадкоємцем ОСОБА_4
ОСОБА_1 подала до суду позов 06 березня 2020 року, а після підготовчого засідання - 29 грудня 2020 року, вона подала до суду копію свідоцтва про право на спадщину за законом, що підтверджується заявою про долучення до справи додаткових документів від 28 грудня 2020 року. Свідоцтво про право на спадщину за законом, яке подано позивачем
29 грудня 2020 року, не було видано на момент пред`явлення позову.
Указує, що позов про розірвання спадкового договору заявлено особою,
яка не є стороною договору. При частковому задоволенні позову
ОСОБА_1 суди не врахували, що інші особи, у тому числі спадкоємці відчужувача, не можуть пред`являти вимогу про розірвання спадкового договору. Відповідно до пункту 6.3 спадкового договору у разі невиконання набувачем розпоряджень відчужувача на його вимогу цей договір може бути розірваний в судовому порядку. Умови спадкового договору теж визначають особу, яка може звернутися до суду з позовом про розірвання спадкового договору, і такою особою є саме набувач, а не спадкоємець відчужувача. Тобто ОСОБА_1 не має права звертатися до суду з позовом
про розірвання спадкового договору від 11 лютого 2020 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
Зазначає, що на момент розірвання спадкового договору його умови було виконано в повному обсязі у добровільному порядку іншою особою, на яку договором не було покладено такого обов`язку. Така особа, за наявності спадкового договору, на власний розсуд виконала його умови замість сторони договору. Спадковий договір на момент ухвалення судового рішення був виконаний, строк його дії закінчився, тому розірвати його неможливо.
Крім того, у позовній заяві позивачем не вказано правову підставу задоволення позову про розірвання спадкового договору. Стаття 1308
ЦК України, яку застосовано судами, у позовній заяві не зазначена, а суд
не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу й предмет позову.
Посилається на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18), та правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах: від 06 березня 2019 року у справі № 571/1306/16-ц (провадження № 61-29896св18), від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11 (провадження № 61-34953св18), від 12 червня 2019 року у справі
№ 554/10354/16-ц (провадження № 61-9978св18), від 18 листопада 2019 року у справі № 910/16750/18, від 09 грудня 2019 року у справі № 347/853/18 (провадження № 61-10970св19), від 30 грудня 2020 року у справі
№ 607/5404/18 (провадження № 61-18654св19), від 21 січня 2021 року
у справі № 524/354/19-ц (провадження № 61-15048св20), від 14 квітня
2021 року у справі № 520/17947/18 (провадження № 61-15707св19),
від 15 квітня 2021 року у справі № 759/15556/18 (провадження
№ 61-15236св20), які, у тому числі, викладено у справах про розірвання спадкового договору.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Вакула В. М., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому він просить касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Пєхтєрєва Д. В., залишити без задоволення, посилаючись на обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для розірвання спадкового договору від 11 лютого 2020 року у зв`язку з неналежним виконанням набувачем своїх обов`язків.
Зазначає, що правові висновки Верховного Суду щодо застосування
статті 1308 ЦК України, на які посилається заявник у касаційній скарзі, викладені у справах, які не є релевантними до цієї справи.
ОСОБА_1 не мала можливості подати докази про те, що вона
є спадкоємцем ОСОБА_4 раніше, оскільки свідоцтво про право
на спадщину за законом було їй видано після закриття підготовчого засідання.
Вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що позивач
не є стороною спадкового договору й не може ініціювати питання його розірвання. У цій частині посилається на правові висновки, викладені Верховним Судом України у постанові від 25 травня 2016 року у справі
№ 6-605цс16 та Верховним Судом у постанові від 04 грудня 2019 року
у справі № 278/627/15 (провадження № 61-13575св19).
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_5 , який є сином ОСОБА_4 ,
що підтверджується копіями відповідних свідоцтв про народження
(а. с. 8, 9).
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а. с. 10).
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 (а. с. 7).
Відповідно до інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно
за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , та на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 17-18).
11 лютого 2020 року між ОСОБА_4 (відчужувач) та ОСОБА_2 (набувач) укладено спадковий договір, посвідчений приватним нотаріусом
Хоменко В. В., зареєстрований в реєстрі за № 293, за умовами якого набувач зобов`язалася виконувати передбачені в ньому розпорядження відчужувача
і в разі його смерті набуде право власності на належне відчужувачу
майно, а саме на квартиру
АДРЕСА_3 (а. с .11).
У пункті 2.1 цього договору встановлено, що у разі смерті відчужувача набувач зобов`язаний здійснити поховання відчужувача, відзначити роковини поховання.
Згідно з пунктом 6.3 вказаного договору у разі невиконання набувачем розпоряджень відчужувача на його вимогу цей договір може бути розірваний у судовому порядку.
Поховання ОСОБА_4 здійснено матір`ю ОСОБА_1 -
ОСОБА_6 .
Указане підтверджується копією договору-замовлення від 28 лютого
2020 року серії 2-В № 030096 та копією договору-замовлення від 28 лютого 2020 року серія 2-В № 030392, з відповідними фіскальними чеками
про оплату цих договорів (а. с. 12-14).
Згідно з товарним чеком фізичної особи-підприємця ОСОБА_7
від 28 лютого 2020 року, наданим ОСОБА_2 , вбачається сплата передоплати труни, хреста та вінка (250,00 грн) (а .с. 43).
Відповідно до акта про відмову від товарів та послуг (а. с. 44) замовник - ОСОБА_2 , відмовилася від замовлених товарів та ритуальних послуг на суму 2 200,00 грн, кошти в сумі 250,00 грн повернуто замовнику.
Згідно зі свідоцтвом про право власності на спадщину за законом
від 22 жовтня 2020 року право власності на квартиру
АДРЕСА_4 , зареєстровано
за ОСОБА_1 на підставі статті 1266 ЦК України (а. с. 89).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно
у таких випадках, зокрема:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених
частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, проаналізувавши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Підстави та мотиви передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає
за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
Ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року про передачу справи
на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду мотивована необхідністю відступлення від висновку щодо застосування статті 1308 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених постановах Верховного Суду у складі колегії суддів: Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня
2018 року у справі № 640/5594/17-ц (провадження № 61-17015св18), Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2022 року у справі № 173/3057/19 (провадження № 61-2531св21), а також необхідністю зробити наступний висновок: «інші особи, у тому числі спадкоємці відчужувача,
не можуть пред`являти вимогу про розірвання спадкового договору;
у випадку, якщо витрати пов`язані із неналежним виконанням обов`язків набувачем понесли інші особи, зокрема, спадкоємці (наприклад, поховання відчужувача та інше), то у спадкоємців виникає право вимагати стягнення понесених витрат від набувача у порядку, визначеному главою 83 ЦК України («набуття, збереження майна без достатньої правової підстави»)».
Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив про те, що у судовій практиці Верховного Суду існують два протилежні підходи щодо застосування статті 1308 ЦК України та допустимості (недопустимості)
для спадкоємців пред`являти вимогу про розірвання спадкового договору.
Зокрема, у постановах Верховного Суду: у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 347/853/18 (провадження № 61-10970св19), у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 січня 2021 року у справі
№ 524/354/19-ц (провадження № 61-15048св20), у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суд від 09 червня 2022 року
у справі № 337/5678/20 (провадження № 61-1559св22), зроблено правовий висновок про те, що спадкоємці відчужувача не можуть пред`являти вимогу про розірвання спадкового договору.
Разом із цим, у постановах Верховного Суду: у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі № 640/5594/17-ц (провадження № 61-17015св18), у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2022 року у справі № 173/3057/19 (провадження № 61-2531св21), вказано,
що спадкоємці відчужувача можуть пред`являти вимогу про розірвання спадкового договору.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону судові рішення в оскарженій частині не відповідають.
Щодо вирішення спору по суті
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який
не суперечить закону.
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду
на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10
ЦПК України).
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право
на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання
або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане
з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначений у статті 16 ЦК України.
Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким,
а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі
№ 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року
у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18 зазначено,
що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить
як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа,
так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право
чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод
чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити
до відновлення порушеного права позивача.
Отже, цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон
або договір не визначають такого ефективного способу захисту,
суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити
у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок,
що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом
або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним
та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи,
в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина перша та третя статті 13 ЦПК України).
При цьому Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06 квітня
2021 року у справі № 910/10011/19 (провадження № 12-84гс20) вказано
про те, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав
є самостійною підставою для відмови в позові.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 звернулася
до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Хоменко В. В., у якому просила суд:
- розірвати та визнати таким, що не підлягає виконанню, спадковий договір, укладений 11 лютого 2020 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Хоменко В. В., зареєстрований в реєстрі за № 293;
- скасувати в Спадковому реєстрі реєстрацію вказаного спадкового договору;
- скасувати державну реєстрацію заборони на відчуження квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , внесену приватним нотаріусом Хоменко В. В. 11 лютого 2020 року після посвідчення вищевказаного спадкового договору.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, частково задовольнив позов ОСОБА_1 й розірвав указаний спадковий договір, виходячи з того, що відповідачем не було виконано умови укладеного між нею та ОСОБА_4 спадкового договору,
а розірвання спадкового договору впливає на права та законні інтереси позивача, як спадкоємця ОСОБА_4 .
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання
має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог,
що звичайно ставляться.
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (стаття 610 ЦК України).
До загальних засад цивільного законодавства належить свобода договору (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України).
Тлумачення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 ЦК України свідчить, що свобода договору має декілька складових, зокрема, свобода укладання договору, вибору контрагента, виду договору, визначення умов договору.
Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови,
які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Статтею 654 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється
або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом,
чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Відповідно до статті 1302 ЦК України за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов`язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.
Статтею 1305 ЦК України передбачено, що набувач у спадковому договорі може бути зобов`язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття.
Згідно зі статтею 1308 ЦК України спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень. Спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу набувача у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача.
За змістом цього правила інші особи, у тому числі спадкоємці відчужувача, не можуть пред`являти вимоги про розірвання спадкового договору.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах:
від 25 березня 2019 року у справі № 667/10947/14 (провадження
№ 61-2750св19), від 09 грудня 2019 року у справі № 347/853/18 (провадження
№ 61-10970св19), від 21 січня 2021 року у справі № 524/354/19-ц (провадження № 61-15048св20), від 07 грудня 2022 року у справі
№ 757/4675/20-ц (провадження № 61-19992св21), від 25 січня 2023 року
у справі № 716/2395/21 (провадження № 61-11315св22), Верховним Судом
у складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
у постановах: від 01 лютого 2021 року у справі № 295/14945/18 (провадження № 61-23213св19), від 09 червня 2022 року у справі
№ 337/5678/20 (провадження № 61-1559св22), Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
у постанові від 08 липня 2022 року у справі № 761/2536/18 (провадження
№ 61-11690св21).
При цьому у постанові від 09 червня 2022 року у справі № 337/5678/20 (провадження № 61-1559св22) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що спадковий договір є нерозривно пов`язаним із його сторонами. ЦК України надає останнім право заявляти
у суді вимоги про дострокове розірвання договору, тобто ініціювати розірвання спадкового договору в суді можуть лише відчужувач
або набувач. Відчужувач має право заявляти позов про розірвання спадкового договору, якщо набувач не виконує або виконує неналежним чином покладені на нього обов`язки щодо здійснення дій майнового
або немайнового характеру.
Такий правовий висновок викладено і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
у постанові від 08 липня 2022 року у справі № 761/2536/18 (провадження
№ 61-11690св21).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені
в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Крім того, подібні за змістом правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 23 грудня 2009 року у справі № 6-10560св09.
У вказаній постанові Верховний Суд України, надаючи оцінку положенням частини першої статті 1308 ЦК України, за якою спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень, наголосив, що задоволення такої вимоги можливе
за умови пред`явлення її відчужувачем.
В абзаці п`ятому пункту 28 постанови Пленуму Верховного Суду України
від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах
про спадкування» судам роз`яснено, що спадковий договір може бути розірвано на вимогу відчужувача або набувача, інші особи, у тому числі спадкоємці відчужувача, не можуть пред`являти вимоги про розірвання спадкового договору.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , є спадкоємцем ОСОБА_4 , яка померла
ІНФОРМАЦІЯ_1 й була її рідною бабусею та матір`ю її батька - ОСОБА_5 ,
який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі статті 1266 ЦК України (спадкування за правом представлення).
11 лютого 2020 року ОСОБА_4 (відчужувач) уклала спадковий договір
із ОСОБА_2 (набувач), посвідчений приватним нотаріусом
Хоменко В. В., зареєстрований в реєстрі за № 293.
ОСОБА_4 , як сторона правочину, за життя не зверталася із вимогою про розірвання спадкового договору.
Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду враховує, що у спірних правовідносинах з вимогою про розірвання спадкового договору звернулася не сторона спадкового договору,
а спадкоємець відчужувача.
Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовну вимогу ОСОБА_1 про розірвання спадкового договору, укладеного між ОСОБА_4 (відчужувач) та ОСОБА_2 (набувач), виходили із того, що відповідачем не було виконано умови спадкового договору, а саме: зобов`язання здійснити поховання відчужувача, відзначити роковини поховання,
й розірвання вказаного спадкового договору впливає на права та законні інтереси позивача, як спадкоємця ОСОБА_4 .
При цьому, оскільки відчужувач за договором помер, суди відхилили доводи ОСОБА_2 про те, що ініціювати розірвання спадкового договору може лише відчужувач або набувач.
Проте, з урахуванням вищенаведених норм матеріального права та сталої судової практики, на яку заявник, у тому числі, посилається у касаційній скарзі, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає такі висновки судів попередніх інстанцій помилковими.
У даному спорі відсутні правові підстави для задоволення позовної вимоги спадкоємця відчужувача про розірвання спадкового договору. Суди попередніх інстанцій безпідставно відхилили відповідні доводи
ОСОБА_2 .
Посилання представника ОСОБА_1 - адвоката Вакули В. М.
на постанову Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі
№ 6-605цс16 є безпідставним, так як у цій справі не сторона договору пред`явила позов про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, а у справі, яка Верховним Судом переглядається, предметом позову є розірвання договору, до якого застосовуються інші норми матеріального права.
Таким чином, судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Щодо відступлення від правового висновку, викладеного у раніше ухваленій постанові Верховного Суду
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 25 січня 2023 року про передачу справи
на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вказує про необхідність відступлення від висновку щодо застосування статті 1308 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених постановах Верховного Суду у складі колегії суддів: Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня
2018 року у справі № 640/5594/17-ц (провадження № 61-17015св18), Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2022 року у справі № 173/3057/19 (провадження № 61-2531св21), а також зазначає
про необхідність зробити наступний висновок: «інші особи, у тому числі спадкоємці відчужувача, не можуть пред`являти вимогу про розірвання спадкового договору; у випадку, якщо витрати пов`язані із неналежним виконанням обов`язків набувачем понесли інші особи, зокрема, спадкоємці (наприклад, поховання відчужувача та інше), то у спадкоємців виникає право вимагати стягнення понесених витрат від набувача у порядку, визначеному главою 83 ЦК України («набуття, збереження майна
без достатньої правової підстави»)».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі
№ 640/5594/17-ц (провадження № 61-17015св18) зазначено: «Позивач ОСОБА_1, який у встановленому порядку подав заяву про прийняття спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_3, є спадкоємцем за законом. Тому, ОСОБА_1 є зацікавленою особою у розірванні спадкового договору вправі звернутися до суду з вказаними вимогами, предметом якого
є квартира, яка в результаті розірвання цього договору входить до складу спадкового майна.
[…]
За Цивільним кодексом України ініціювати розірвання спадкового договору в суді можуть лише відчужувач або набувач. Але статтею 1308 ЦК
не регламентовано всі варіанти розірвання спадкового договору,
які передбачити неможливо. Зокрема, спадковий договір може бути розірваний і після смерті відчужувача, коли виконання не було здійснено
або було здійснено частково, чи здійснювалось неналежно
або з простроченням. У таких ситуаціях можливе застосування аналогії закону.
[…]
Враховуючи, що відносини між відчужувачем і набувачем за спадковим договором також мають як правовий, так і моральний аспект, буде справедливим у випадку спричинення умисними злочинними діями набувача позбавлення життя відчужувача, настання цивільно-правових наслідків
у вигляді розірвання спадкового договору, предметом якого ж нерухоме майно. І право вимагати розірвання такого договору одержують спадкоємці відчужувача».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2022 року у справі № 173/3057/19 (провадження № 61-2531св21) вказано, що: «у постанові Верховного Суду
від 05 грудня 2018 року у справі № 640/5594/17-ц, на яку послалася заявник як на приклад неоднакового застосування норми права, за Цивільним кодексом України ініціювати розірвання спадкового договору в суді можуть лише відчужувач або набувач. Але статтею 1308 ЦК не регламентовано
всі варіанти розірвання спадкового договору, які передбачити неможливо. Зокрема, спадковий договір може бути розірваний і після смерті відчужувача, коли виконання не було здійснено або було здійснено частково, чи здійснювалось неналежно або з простроченням. У таких ситуаціях можливе застосування аналогії закону.
[…]
У випадку смерті дарувальника, яка була спричинена умисними злочинними діями обдаровуваного - позбавленням життя дарувальника, право вимагати розірвання договору дарування одержують спадкоємці дарувальника.
Враховуючи, що відносини між відчужувачем і набувачем за спадковим договором також мають як правовий, так і моральний аспект, буде справедливим у випадку спричинення умисними злочинними діями набувача позбавлення життя відчужувача, настання цивільно-правових наслідків
у вигляді розірвання спадкового договору, предметом якого ж нерухоме майно. І право вимагати розірвання такого договору одержують спадкоємці відчужувача».
У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовну вимогу ОСОБА_1 про розірвання спадкового договору, послалися на правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладену у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 278/627/15-ц (провадження
№ 61-13575св19).
У зазначеній постанові вказано, що розірвання спадкового договору впливає на права та законні інтереси спадкоємців. Оскільки, судами встановлено, а відповідачем не спростовано, факт невиконання нею умов спадкового договору за життя відчужувача, визнання зобов`язання припиненим з підстав його належного виконання неможливе.
Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень (пункт 49) зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.
Задля гарантування юридичної визначеності Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду може відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної правової підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку
на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу
від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері
або їх правового регулювання (постанови Великої Палати Верховного Суду:
від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, провадження
№ 11-377апп18 (пункти 43-45), від 05 грудня 2018 року у справах
№ 757/1660/17-ц, провадження № 14-396цс18 (пункти 43-44) і № 818/1688/16, провадження № 11-892апп18 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18, провадження № 14-66цс19 (пункт 54), від 29 травня
2019 року у справі № 310/11024/15-ц, провадження № 14-112цс19
(пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11, провадження
№ 14-308цс19 (пункт 24)).
Вирішуючи спір по суті, у справі, яка переглядається, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вказала про те,
що судова практика Верховного Суду щодо застосування статті 1308
ЦК України (розірвання спадкового договору) є сталою та сформованою.
Спадковий договір є нерозривно пов`язаним із його сторонами. ЦК України надає останнім право заявляти у суді вимоги про дострокове розірвання договору, тобто ініціювати розірвання спадкового договору в суді можуть лише відчужувач або набувач.
За змістом цього правила інші особи, у тому числі спадкоємці відчужувача, не можуть пред`являти вимоги про розірвання спадкового договору.
Такі правові висновки викладено Верховним Судом: у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах:
від 25 березня 2019 року у справі № 667/10947/14 (провадження
№ 61-2750св19), від 09 грудня 2019 року у справі № 347/853/18 (провадження
№ 61-10970св19), від 21 січня 2021 року у справі № 524/354/19-ц (провадження № 61-15048св20), від 07 грудня 2022 року у справі
№ 757/4675/20-ц (провадження № 61-19992св21), від 25 січня 2023 року
у справі № 716/2395/21 (провадження № 61-11315св22); у складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах:
від 01 лютого 2021 року у справі № 295/14945/18 (провадження
№ 61-23213св19), від 09 червня 2022 року у справі № 337/5678/20 (провадження № 61-1559св22); у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 08 липня 2022 року у справі
№ 761/2536/18 (провадження № 61-11690св21).
Разом із цим, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі
№ 640/5594/17-ц (провадження № 61-17015св18), Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
у постанові від 24 червня 2022 року у справі № 173/3057/19 (провадження
№ 61-2531св21) застосував норми права у подібних правовідносинах
без урахування вищевказаного підходу щодо вирішення аналогічних справ, сформованого раніше колегіями різних судових палат Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
У цих справах Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду зробив висновки
про те, що статтею 1308 ЦК України не регламентовано всі варіанти розірвання спадкового договору, які передбачити неможливо. Зокрема, спадковий договір може бути розірваний і після смерті відчужувача,
коли виконання не було здійснено або було здійснено частково,
чи здійснювалось неналежно або з простроченням. У таких ситуаціях можливе застосування аналогії закону.
Застосувавши аналогію закону (стаття 727 ЦК України), Верховний Суд
у складі колегій суддів указаних судових палат зазначив, що відносини
між відчужувачем і набувачем за спадковим договором також мають як правовий, так і моральний аспект, а тому буде справедливим у випадку спричинення умисними злочинними діями набувача позбавлення життя відчужувача, настання цивільно-правових наслідків у вигляді розірвання спадкового договору, предметом якого є нерухоме майно. І право вимагати розірвання такого договору одержують спадкоємці відчужувача.
У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовну вимогу ОСОБА_1 про розірвання спадкового договору, врахували правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладену у постанові
від 04 грудня 2019 року у справі № 278/627/15-ц (провадження
№ 61-13575св19), в якій касаційним судом зроблено висновок про те, що розірвання спадкового договору впливає на права та законні інтереси спадкоємців. Також указано, що оскільки встановлено факт невиконання умов спадкового договору за життя відчужувача, визнання зобов`язання припиненим з підстав його належного виконання неможливе.
Відповідно до частини першої статті 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року
у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) вказано,
що застосування закону за аналогією закону допускається, якщо:
- відносини, щодо яких виник спір, за своїм характером потребують цивільно-правового регулювання;
- ці відносини не регулюються будь-якими конкретними нормами права;
- вирішити спір, що виник, неможливо, ґрунтуючись на засадах і змісті законодавства;
- є закон, який регулює подібні відносини і який може бути застосований
за аналогією закону.
Такі висновки наведено у пунктах 43-45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 909/337/19 (провадження № 12-35гс20).
У справі, яка переглядається Верховним Судом, спірні правовідносини стосуються розірвання спадкового договору.
Вказане правове питання урегульовано статтею 1308 ЦК України, за змістом якої спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача
у разі невиконання набувачем його розпоряджень. Спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу набувача у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача.
За змістом цього правила інші особи, у тому числі спадкоємці відчужувача, не можуть пред`являти вимоги про розірвання спадкового договору.
Тобто можливість застосування аналогії закону при вирішенні цього питання виключається.
У спірних правовідносинах сформована стала судова практика Верховного Суду у складі колегій суддів різних судових палат Касаційного цивільного суду.
При цьому аналогічну позицію висловлював Верховний Суд України, у тому числі, у пункті 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування».
З урахуванням наведеного, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити
від вищевказаних висновків щодо застосування статті 1308 ЦК України, викладених у постановах Верховного Суду:
- у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 640/5594/17-ц (провадження № 61-17015св18);
- у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 278/627/15-ц (провадження
№ 61-13575св19);
- у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
у постанові від 24 червня 2022 року у справі № 173/3057/19 (провадження
№ 61-2531св21).
Висновки Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду щодо застосування норм права
Згідно з частиною другою статті 416 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов наступного висновку.
Згідно зі статтею 1308 ЦК України спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень. Спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу набувача у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача.
Спадковий договір є нерозривно пов`язаним із його сторонами. ЦК України надає останнім право заявляти у суді вимоги про дострокове розірвання договору, тобто ініціювати розірвання спадкового договору в суді можуть лише відчужувач або набувач.
Відчужувач має право заявляти позов про розірвання спадкового договору, якщо набувач не виконує або виконує неналежним чином покладені на нього обов`язки щодо здійснення дій майнового або немайнового характеру.
За змістом цього правила інші особи, у тому числі спадкоємці відчужувача, не можуть пред`являти вимоги про розірвання спадкового договору.
У випадку, якщо витрати пов`язані із неналежним виконанням обов`язків набувачем понесли інші особи, зокрема, спадкоємці (наприклад, поховання відчужувача та інше), то у спадкоємців виникає право вимагати стягнення понесених витрат від набувача у порядку, визначеному главою 83 ЦК України («набуття, збереження майна без достатньої правової підстави»).
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами
для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи наведене, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне задовольнити касаційну скаргу, скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі й ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Такі висновки узгоджуються з судовою практикою Верховного Суду,
яка є сталою та сформованою.
Щодо судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові -
на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Верховний Суд зробив висновок про задоволення касаційної скарги представника відповідача й ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , тому, з урахуванням сплаченого заявником касаційної скарги судового збору за подання апеляційної
й касаційної скарг, судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі
3 363,20 грн (а. с. 187), за подання апеляційної скарги у розмірі 2 522,40 грн (а. с. 126), а всього - 5 885,60 грн, підлягає стягненню з позивача на користь відповідача.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Пєхтєрєва Дмитра Васильовича, задовольнити.
Рішення Зарічного районного суду міста Суми від 16 липня 2021 року
та постанову Сумського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 скасувати. Ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Хоменко Вікторія Василівна, про розірвання
спадкового договору відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 5 885 (п`ять тисяч вісімсот вісімдесят п`ять) гривень 60 (шістдесят) копійок.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник А. І. Грушицький Б. І. Гулько В. І. Крат С. О. Погрібний І. М. Фаловська М. Є. Червинська
