Справа № 216/5657/22
Провадження № 2/216/1031/23
З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
06 березня 2023 року місто Кривий Ріг
Дніпропетровської області
Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Онопченка Ю.В.,
за участю: секретаря судового засідання Авшаряна С.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кривому Розі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування шкоди, -
в с т а н о в и в:
08 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до Російської Федерації (далі РФ) про відшкодування шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що 20 лютого 2014 року розпочалася військова збройна агресія РФ проти України, що призвело до окупації РФ частини території України, а саме: Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та включення цієї території до складу РФ на правах суб`єктів федерації Республіки Крим та міста федерального значення Севастополь, про що було проголошено РФ 18.03.2014 нібито внаслідок проведення 16.03.2014 так званого референдуму про статус Криму. З цього моменту фактично розпочалася перша фаза військової збройної агресії РФ проти України.
В квітні 2014 року розпочалася друга фаза збройної агресії РФ проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужби РФ проголосили створення Донецької народної республіки (07.04.2014) та Луганської народної республіки (27.04.2014).
27 серпня 2014 року РФ розпочала масове вторгнення регулярних підрозділів Збройних Сил РФ на територію Донецької та Луганської областей.
21 лютого 2022 року президент РФ Путін підписав укази про визнання Донецької народної республіки та Луганської народної республіки самостійними республіками, а також підписав з республіками договори про дружбу, співпрацю та допомогу.
24 лютого 2022 року розпочалася збройна агресія РФ проти України повномасштабне вторгнення агресора РФ на суверенну територію України, обстрілявши крилатими ракетами великої дальності з території Білорусі майже всі міста України. В даний час Україна залишається об`єктом збройної військової агресії з боку РФ яку остання здійснює.
РФ своїми протиправним діями заподіяла як матеріальну, так і нематеріальну шкоду не тільки Україні, а й її громадянам, порушуючи їхні права, у тому числі право на життя, право мирно володіти та розпоряджатися своїм майном і майновими правами, як на території АРК, Донецької та Луганської областей, а також на шельфі Чорного моря в економічній зоні України. Таким чином, РФ несе відповідальність за порушення прав і свобод Українського народу та за незаконну експропріацію майна громадян України, які проживають на її території.
З інформації, розміщеної The Washington Post і Нафтогаз України в мережі Інтернет встановлено, що за час незаконної окупації Криму та Донецької області РФ присвоїла 41 родовище вугілля, 27 родовищ природного газу, 14 родовищ пропану, 9 родовищ нафти, 6 родовищ залізної руди, 2 родовища титанової руди, 2 родовища цирконієвої руди, а також по одному урану, золота та великий кар`єр з видобутку вапняку, який раніше використовувався для виробництва сталі в Україні. За підрахунками експертів Нафтогаз України, Україна втратила 63 відсотки покладів вугілля, 11 відсотків родовищ нафти, 20 відсотків родовищ природного газу, 42 відсотки родовищ металів і 33 відсотки родовищ рідкісноземельних корисних копалин, у тому числі літію, які є об`єктами права власності Українського народу.
РФ взяла під контроль чимало українських родовищ корисних копалин, вартість яких оцінюється в 12,4 трильйона доларів США, і це лише половина доларової вартості 2209 родовищ, повідомила газета The Washington Post (WP) із посиланням на аналіз, проведений на замовлення канадською аналітичною компанією SecDev. Також, РФ захопила 63 % вугільних родовищ, 11 % родовищ нафти, 20 % родовищ природного газу,42 % покладів металів та 33 % рідкісноземельних та інших важливих корисних копалин, включаючи літій.
«Акціонери» України, якими є Український народ, тобто громадяни України понесли збитків у сумі 36 трильйона 700 мільярдів доларів США, що на кожного громадянина України припадає 1990149,79 доларів США, якщо брати за розрахунок чисельність громадян України в загальній кількості 18440 823 людини, враховуючи динаміку виробництва споживання хліба населенням України за 2020 рік, без врахування населення та тимчасово окупованих територіях, які за час окупації в добровільному порядку набули громадянства РФ.
Як зазначає Державна служба статистики України за 1 півріччя 2020 року виробництво хліба та хлібобулочних виробів становило 373 тисячі тонн хліба, що за весь 2020 рік становитиме 746 000 тонн, середньостатистична кількість споживання хліба (кг) на одну людину на рік становить 88,38 кг/рік (2020) без врахування населення на тимчасово окупованих територіях. Так, 746 000 тонн/людино/рік: 88,38 кг/людино/рік, що 8440 823 людини, добавимо до цієї кількості 10 мільйонів людей, які виїхали з України за кордон отримаємо 18440 823 людини.
Позивач вважає, що незаконна експропріація РФ зазначених вище природних ресурсів України під час незаконної окупації території АРК, Луганської та Донецької областей РФ порушила низку прав і основоположних свобод, визначених у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і Протоколів до неї призвело до нанесення йому матеріальної шкоди в розмірі 1990 149,79 доларів США за порушення РФ майнового права, встановленого в статтях 13 Конституції України та 324 ЦК України, що не суперечить рішенню Міжнародного Арбітражного суду м. Гаага, Нідерланди від 02.05.2018 у справі ПТС № 2015-36 про стягнення сум з боржника РФ в якості компенсації за експропріацію РФ відповідного нерухомого майна та майнових прав. Крім того, просив стягнути моральну шкоду в розмірі 5200000 грн, та визнати повномасштабну збройну агресію РФ проти України, захоплення військовим шляхом значної частини території суверенної держави України та експропріацію РФ природних родовищ корисних копалин, які знаходяться на тимчасово окупованих РФ територіях Луганської і Донецької областях і АРК геноцидом Українського народу.
Позивач у судове засідання не з`явився, його представник ОСОБА_2 надав суду заяву про розгляд справи без його участі, позов підтримує в повному обсязі, не заперечує проти заочного розгляду справи.
Представник відповідача у судове засідання не з`явився.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що в заочному порядку, позов підлягає частковому задоволенню.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 являється громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 виданого Центрально-Міським РВ Криворізького МУ УМВС України в Дніпропетровській області 24.01.1997.
Згідно приписів ч. 1ст.49Закону України«Про міжнароднеприватне право» - права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Частиною 1ст. 48 Закону України «Про міжнародне приватне право»визначено, що до зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положеньстатей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.
Згідно п. 8 ч. 2ст. 16 ЦК Україниспособами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
За приписамичастин 1-3 статті 22 ЦК України, - особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правилстатті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Враховуючи положення частини четвертоїстатті 22 ЦК України, стягнення збитків є формою відшкодування майнової шкоди.
Згідно з ч. 2ст. 2 ЦК Україниучасниками цивільних відносин є, зокрема: іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
Згідно із ч. 1ст. 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1статті 4 ЦПК Українипередбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1ст. 5 ЦПК Україниздійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
На підставі ч. 1ст. 19 ЦПК Українисуди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія РФ проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України.
Відомим також є той факт, що 24 лютого 2022 року РФ здійснила широкомасштабну військову агресію проти України, що стало підставою для введення з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року воєнного стану на території України, відповідно доУказу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022Про введення воєнного стану в Україні, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами ч. 3ст. 82 ЦПК України.
Згідно зістаттею 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ, збройна агресія це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
Силові дії РФ, що тривають з 20 лютого 2014 року (як початкова подія) та як її продовженнявійськове вторгнення РФ до України 24 лютого 2022 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів «a», «b», «с», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14.12.1974.
Приймаючи до уваги приписистатті 1166 ЦК України, якою визначено загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, зокрема, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Крім того, судом враховано, що за приписами ч. 6ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207-VIIвідшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на РФ як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди РФ.
Відповідно до статті 13 Конституції України та статті 324 ЦК України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.
Згідно відомостей газети The Washington Post (WP) із посиланням на аналіз, проведений на замовлення канадською аналітичною компанією SecDev встановлено, що РФ контролює території України з покладами енергоресурсів, металів та мінералів, які оцінюють як мінімум у 12,4 трильйонів доларів США, і це лише половина доларової вартості 2209 родовищ. РФ захопила 63 % вугільних родовищ, 11 % родовищ нафти, 20 % родовищ природного газу, 42 % покладів металів та 33 % рідкісноземельних та інших важливих корисних копалин, включаючи літій. Також, було взято під контроль низку родовищ: 41 вугільне, 27 газових, 14 пропанових, дев`ять нафтових, шість залізорудних, два родовища титанової руди, два родовища цирконієвої руди та по одному родовищу стронцію, літію, урану, золота, а також контролює значні поклади вапняку, який широко використовується у виробництві сталі. Близько 30 мільярдів тонн українського вугілля зараз перебуває під контролем РФ, що складає близько 11,9 трильйонів доларів США.
У справі «Про воєнні дії на території Демократичної Республіки Конго» (ДР Конго проти Уганди) міжнародний суд ООН у лютому 2022 року розглядав питання відшкодування різних типів збитків, заподіяних вторгненням Уганди: як фізичним особам та майну, так і збитки, заподіяні довкіллю, природним ресурсам та макроекономічну шкоду. Під час агресії Уганди Конго зазнала значних втрат природних ресурсів. Зокрема в позові висувалися вимоги про відшкодування понад 1 мільярда доларів США через незаконну вирубку деревини, викрадення та видобуток мінералів (золота, алмазів, колтану, олова та вольфраму) та кави з територій, які перебували під контролем Уганди. Міжнародний суд визнав порушення норм міжнародного права та міжнародного гуманітарного права, які забороняють грабіж, розкрадання і незаконну експлуатацію природних ресурсів та зобов`язують окупаційну владу запобігати таким діям.
Діями з боку РФ було порушено гарантованест. 13 Конституції Україниправо позивача на природні ресурси, тобто сам факт збройної агресії РФ проти України є причиною виникнення ситуації за якої позивач змушена відстоювати порушене відповідачем право у судовому порядку.
РФ здійснивши збройну агресію відносно України, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
Зокрема, п. 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.
Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975, які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці.
Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, а також нанесення шкоди її майну.
Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон, РФ вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому є державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету. При цьому, оскільки вчинення РФ з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, РФ заперечує суверенітет України, тому зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.
РФ, вчинивши повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування.
Аналогічну позицію щодо непоширення на РФ судового імунітету при розгляді справ щодо відшкодування шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України, викладено в постанові Верховного Суд від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782 св 21), а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167 цс 20.
Постановою Верховної Ради України від 14 квітня 2023 року було схвалено Заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», згідно якої від імені Українського народу Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади України , керуючись положеннямиКонвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, нормами звичаєвого міжнародного права та беручи до уваги положенняРимського статуту Міжнародного кримінального суду, визнала дії, вчинені Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії Російської Федерації проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу.
Таким чином, вимоги позивача в частині визнання повномасштабної збройної агресії РФ проти України геноцидом Українського народу в судовому порядку є безпідставними, та задоволенню не підлягають.
Згідно частини першої та четвертої статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. (ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України).
Внаслідок військової агресії РФ проти України, позивач зазнав моральних втрат і душевних страждань.
У пункті 82 рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» зазначено, що ст. 13 Конвенції гарантує наявність на національному рівні засобу юридичного захисту для забезпечення дотримання суті конвенційних прав і свобод, у якій формі вони не закріплювались в національному правопорядку. Особа на практиці повинна мати можливість скористатись ефективним засобом захисту, тобто засобами, які б запобігли вчиненню порушень чи їх продовженню або забезпечили заявнику відповідне відшкодування.
За таких обставин, суд вважає, що відсутність на національному рівні ефективного юридичного захисту для забезпечення дотримання суті конвенційних прав не може бути перешкодою у реалізації особою таких прав та свобод.
Отже, враховуючи множинний та триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивача, а також зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, суд вважає законним обраний позивачем спосіб стягнення майнової та моральної шкоди у виді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені РФ відносно нього.
Вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену позивачу матеріальну та моральну шкоду, суд виходить із розміру задоволених вимог заявників по аналогічних спорам, що розглядалися Європейським судом з прав людини. Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v. TURKEY (Article 50), (40/1993/435/514), 28 July 1998), Турецька Республіка має сплатити позивачу компенсацію у розмірі 20000 кіпрських фунтів (станом на 01.01.1998 Європейський Союз при підготовці до запровадження єдиної валюти ЄС - Євро, виходив із співвідношення 0,585274 кіпрських фунтів за 1 Євро, і таке відношення було актуальним на момент розгляду спору в Європейському суді з прав людини).
Як на думку суду заявлений розмір майнової та моральної шкоди завданої позивачем внаслідок незаконної збройної агресії РФ проти України, та порушення його майнових і конституційних прав завищений, та позов в цій частині підлягає частковому задоволенню, зокрема враховуючи характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характер немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, слід стягнути з відповідача на користь позивача майнову шкоду в розмірі 672421,18 доларів США, та моральну шкоду в розмірі 1259 300 грн, що відповідатиме завданим матеріальним збиткам та моральним стражданням.
За змістом статей 192 та 524 ЦК Українигривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Грошове зобов`язання може бути виражене у гривні або сторони в договорі можуть визначити грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Суд встановлює, чи визначено зобов`язання в іноземній валюті, чи у гривні з визначенням грошового еквівалента в іноземній валюті. У разі визначення зобов`язання в іноземній валюті суд не вправі змінювати грошовий еквівалент зобов`язання і в резолютивній частині рішення має зазначити розмір і вид іноземної валюти, що підлягає стягненню.
Гривневий еквівалент іноземної валюти,що підлягає стягненню, визначається за офіційним курсом НБУ на момент виконання грошового зобов`язання, яким є дата зарахування коштів на рахунок стягувача або видачі йому готівки.
Вказаний правовий висновок відповідає постанові Великої Палати у справі №761/12665/14-ц від 04липня 2018 року (провадження № 14-134цс18).
Згідно відомостей НБУ на 06 березня 2023 року (день постановлення рішення), офіційний курс долара США до гривні складає 36,56, що еквівалентно 24583718,34 грн (36,56 х 672421,18 = 24583718,34).
Враховуючи вищенаведене, суд приходить висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути майнову шкоду в розмірі 24583718,34 грн, та моральну шкоду в розмірі 1259300 грн, а в іншій частині позову слід відмовити.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 5-8, 10, 11, 12, 13, 141, 264-265, 280-282 ЦПК України, суд -
у х в а л и в:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування шкоди задовольнити частково.
Стягнути з Російської Федерації на користь ОСОБА_1 відшкодування майнової шкоди завданої внаслідок експропріацією Російської Федерації природних ресурсів українського народу під час незаконної збройної агресії проти України в розмірі 24583718,34 грн та моральної шкоди в розмірі 1259300 грн, а всього 25843018,34 грн (двадцять п`ять мільйонів вісімсот сорок три тисячі вісімнадцять гривень тридцять чотири копійки).
В іншій частині позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржено позивачем до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Ю.В.Онопченко
