Єдиний державний реєстр судових рішень
Постанова
Іменем України
20 червня 2024 року
м. Київ
справа № 216/5657/22
провадження № 61-8556св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. О., Дундар І. О., Коротенка Є. В., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - російська федерація,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 березня 2023 року в складі судді: Онопченка Ю. В., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 травня 2023 року в складі колегії суддів: Остапенко В. О., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до російської федерації (далі - рф) про відшкодування шкоди.
Позов мотивовано тим, що 20 лютого 2014 року розпочалася військова збройна агресія рф проти України, що призвело до окупації рф частини території України, а саме: Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та включення цієї території до складу РФ на правах суб`єктів федерації - Республіки Крим та міста федерального значення Севастополь, про що було проголошено рф 18 березня 2014 року нібито внаслідок проведення 16 березня 2014 року так званого референдуму про статус Криму. З цього моменту фактично розпочалася перша фаза військової збройної агресії рф проти України.
В квітні 2014 року розпочалася друга фаза збройної агресії рфпроти України, коли 07 квітня 2014 року контрольовані, керовані і фінансовані спецслужби рф проголосили створення Донецької народної республіки та 27 квітня 2014 року - Луганської народної республіки.
27 серпня 2014 року рф розпочала масове вторгнення регулярних підрозділів Збройних Сил РФ на територію Донецької та Луганської областей.
21 лютого 2022 року президент рф Путін підписав укази про визнання Донецької народної республіки та Луганської народної республіки самостійними республіками, а також підписав з республіками договори про дружбу, співпрацю та допомогу.
24 лютого 2022 року розпочалася збройна агресія рф проти України - повномасштабне вторгнення агресора рф на суверенну територію України, обстрілявши крилатими ракетами великої дальності з території Білорусі майже всі міста України. В цей час Україна залишається об`єктом збройної військової агресії з боку рф яку остання здійснює.
Своїми протиправним діями рф заподіяла як майнову, так і немайнову шкоду не тільки Україні, а й її громадянам, порушуючи їхні права, у тому числі право на життя, право мирно володіти та розпоряджатися своїм майном і майновими правами, як на території Автономній Республіці Крим, Донецької та Луганської областей, а також на шельфі Чорного моря в економічній зоні України. Таким чином, РФ несе відповідальність за порушення прав і свобод Українського народу та за незаконну експропріацію майна громадян України, які проживають на її території.
Український народ, тобто громадяни України понесли збитків у сумі 36 трильйона 700 мільярдів дол. США, що на кожного громадянина України припадає 1 990 149,79 дол. США, якщо брати за розрахунок чисельність громадян України в загальній кількості 18 440 823 людини, враховуючи динаміку виробництва споживання хліба населенням України за 2020 рік, без врахування населення на тимчасово окупованих територіях, які за час окупації в добровільному порядку набули громадянства рф.
Як зазначає Державна служба статистики України, за 1 півріччя 2020 року виробництво хліба та хлібобулочних виробів становило 373 тисячі тонн хліба, що за весь 2020 рік становитиме 746 000 тонн, середньостатистична кількість споживання хліба (кг) на одну людину на рік становить 88,38 кг/рік (2020) без врахування населення на тимчасово окупованих територіях. Так, 746 000 тонн (людино) рік: 88,38 кг(людино)рік, що 8 440 823 людини, добавимо до цієї кількості 10 мільйонів людей, які виїхали з України за кордон - отримаємо 18 440 823 людини.
Позивач вважав, що незаконна експропріація рф зазначених вище природних ресурсів України під час незаконної окупації території АРК, Луганської та Донецької областей РФ порушила низку прав і основоположних свобод, визначених у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і Протоколів до неї призвело до нанесення йому майнової шкоди в розмірі 1 990 149,79 дол. США.
ОСОБА_1 , з урахуванням уточнення позовних вимог, просив:
визнати повномасштабну збройну агресію рф проти України, захоплення військовим шляхом значної частини території суверенної держави - Україна та експропріацію рф природних родовищ корисних копалин, які знаходяться на тимчасово окупованих рф територіях Луганської і Донецької областях і АР Крим геноцидом Українського народу;
стягнути з рф майнову шкоду в розмірі 1 990 149,79 дол. США, що підлягає сплаті у національній валюті України (гривні) за офіційним курсом Національного банку України, встановленого для долару США на день здійснення платежу;
стягнути з рф моральну немайнову шкоду в розмірі 5 200 000 грн, завданої позивачу внаслідок порушенням рф майнових і конституційних прав, спричинених унаслідок повномасштабних незаконних військових дій рф проти Українського народу;
судові витрати покласти на відповідача.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 березня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з рф на користь ОСОБА_1 відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок експропріації РФ природних ресурсів Українського народу під час незаконної збройної агресії проти України в розмірі 24 583 718,34 грн та моральної шкоди в розмірі 1 259 300 грн, а всього - 25 843 018,34 грн.
В іншій частині в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія рф проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України. Відомим також є той факт, що 24 лютого 2022 року рф здійснила широкомасштабну військову агресію проти України, що стало підставою для введення з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року воєнного стану на території України, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами частини третьої статті 82 ЦПК України;
згідно зі статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України;
силові дії рф, що тривають з 20 лютого 2014 року (як початкова подія) та як її продовження військове вторгнення РФ до України 24 лютого 2022 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів «a», «b», «с», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року;
приймаючи до уваги приписи статті 1166 ЦК України, якою визначено загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, зокрема, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
крім того, судом враховано, що за приписами частини шостої статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на РФ як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди рф;
згідно відомостей газети The Washington Post (WP) із посиланням на аналіз, проведений на замовлення канадською аналітичною компанією SecDev встановлено, що РФ контролює території України з покладами енергоресурсів, металів та мінералів, які оцінюють як мінімум у 12,4 трильйонів дол. США, і це лише половина доларової вартості 2209 родовищ, рф захопила 63 % вугільних родовищ, 11 % родовищ нафти, 20 % родовищ природного газу, 42 % покладів металів та 33 % рідкісноземельних та інших важливих корисних копалин, включаючи літій. Також, було взято під контроль низку родовищ: 41 вугільне, 27 газових, 14 пропанових, дев`ять нафтових, шість залізорудних, два родовища титанової руди, два родовища цирконієвої руди та по одному родовищу стронцію, літію, урану, золота, а також контролює значні поклади вапняку, який широко використовується у виробництві сталі. Близько 30 мільярдів тон українського вугілля зараз перебуває під контролем рф, що складає близько 11,9 трильйонів дол. США;
діями з боку рф було порушено гарантоване статтею 13 Конституції України право позивача на природні ресурси, тобто сам факт збройної агресії рф проти України є причиною виникнення ситуації за якої позивач змушений відстоювати порушене відповідачем право у судовому порядку.
рф здійснивши збройну агресію відносно України, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і рф. Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що рф, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України;
держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, а також нанесення шкоди її майну;
порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і рф, Договір між Україною і рф про українсько-російський державний кордон, рф вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому є державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету. При цьому, оскільки вчинення рф з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, рф заперечує суверенітет України, тому зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає;
рф, вчинивши повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування. Аналогічну позицію щодо непоширення на рф судового імунітету при розгляді справ щодо відшкодування шкоди, завданої збройною агресією рф проти України, викладено в постанові Верховного Суд від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782 св 21), а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167 цс 20;
постановою Верховної Ради України від 14 квітня 2023 року було схвалено Заяву Верховної Ради України «Про вчинення рф геноциду в Україні», згідно якої від імені Українського народу Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади України, керуючись положеннями Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, нормами звичаєвого міжнародного права та беручи до уваги положення Римського статуту Міжнародного кримінального суду, визнала дії, вчинені Збройними силами рф та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії рф проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу. Таким чином, вимоги позивача в частині визнання повномасштабної збройної агресії рф проти України - геноцидом Українського народу в судовому порядку є безпідставними, та задоволенню не підлягають;
згідно частини першої та четвертої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (частина перша статті 1167 ЦК України);
внаслідок військової агресії рф проти України, позивач зазнав моральних втрат і душевних страждань. За таких обставин, суд вважає, що відсутність на національному рівні ефективного юридичного захисту для забезпечення дотримання суті конвенційних прав не може бути перешкодою у реалізації особою таких прав та свобод. Отже, враховуючи множинний та триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивача, а також зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, суд вважає законним обраний позивачем спосіб стягнення майнової та моральної шкоди у виді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені рф відносно нього;
на думку суду заявлений розмір майнової та моральної шкоди завданої позивачем внаслідок незаконної збройної агресії рф проти України, та порушення його майнових і конституційних прав завищений, та позов в цій частині підлягає частковому задоволенню, зокрема, враховуючи характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характер немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, слід стягнути з відповідача на користь позивача майнову шкоду в розмірі 672 421,18 дол. США, та моральну шкоду в розмірі 1 259 300 грн, що відповідатиме завданим матеріальним збиткам та моральним стражданням;
гривневий еквівалент іноземної валюти, що підлягає стягненню, визначається за офіційним курсом НБУ на момент виконання грошового зобов`язання, яким є дата зарахування коштів на рахунок стягувача або видачі йому готівки. Вказаний правовий висновок відповідає постанові Великої Палати у справі № 761/12665/14-ц від 04 липня 2018 року (провадження № 14-134цс18). Згідно відомостей НБУ на 06 березня 2023 року (день постановлення рішення), офіційний курс долара США до гривні складає 36,56, що еквівалентно 24 583 718,34 грн (36,56 х 672 421,18 = 24 583 718,34). Тому з відповідача на користь позивача слід стягнути майнову шкоду в розмірі 24 583 718,34 грн, та моральну шкоду в розмірі 1 259 300 грн, а в іншій частині позову слід відмовити.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 березня 2023 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування - частина третя статті 82 ЦПК України), що рф відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду, в якому би рф не користувалася судовим імунітетом, тобто до суду рф;
звернення позивача до українського суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало би позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права;
частиною першою статті 48 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що до зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія. Згідно пункту 8 частини другої статті16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. За приписами частин 1-3 статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Враховуючи положення частини четвертої статті 22 ЦК України, стягнення збитків є формою відшкодування майнової шкоди;
суд першої інстанції дійшов висновку про те, що внаслідок військової агресії рф проти України, позивач зазнав моральних втрат і душевних страждань. Враховуючи множинний та триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивача, а також зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що обраний позивачем спосіб стягнення майнової та моральної шкоди у виді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені рф відносно нього. Вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену позивачу моральну шкоду, суд першої інстанції правильно врахував розмір задоволених вимог заявників по аналогічним спорам, що розглядалися Європейським судом з прав людини. Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v. TURKEY (Article 50), (40/1993/435/514), 28 July 1998), Турецька Республіка має сплатити позивачу компенсацію у розмірі 20 000 кіпрських фунтів (станом на 01 січня 1998 року Європейський Союз при підготовці до запровадження єдиної валюти ЄС - євро, виходив із співвідношення 0,585274 кіпрських фунтів за 1 євро, і таке відношення було актуальним на момент розгляду спору в Європейському суді з прав людини) та дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок експропріацією рф природних ресурсів українського народу під час незаконної збройної агресії проти України в розмірі 24 583 718,34 грн, та моральної шкоди в розмірі 1 259 300 грн;
посилання в апеляційній скарзі на те, що від відповідача у справі не надходило жодних заперечень проти заявленого позивачем позову, тому суд першої інстанції безпідставно зменшив позовну вимогу позивача майнового характеру з 1 990 149,79 дол. США до 672 421,18 дол. США, не виконавши свого обов`язку незалежного арбітру в судовому процесі, чим надав відповідачу змогу уникнути від справедливого судового переслідування не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки той факт, що від відповідача по справі не надходило заперечень проти заявленого позивачем позову, не є відповідною правовою підставою для задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі;
суд першої інстанції правильно визначив, що валютою суми по відшкодування майнової та моральної шкоди в цій справі є національна валюта України - гривня, оскільки відповідно до статей 192 та 524 ЦК України, гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Грошове зобов`язання може бути виражене у гривні або сторони в договорі можуть визначити грошовий еквівалент в іноземній валюті. У разі пред`явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення. Отже, валютою суми по відшкодування майнової та моральної шкоди, в даній справі, є національна валюта України - гривня;
наведеним вище спростовуються доводи апеляційної скарги позивача про те, що суд першої інстанції не мав законних підстав вносити зміни в прохальну частину позовної заяви позивача, в який розмір майнової та моральної шкоди викладений в іноземній валюті, оскільки чинним законодавством не забороняється обіг іноземної валюти, при цьому дійсно, гривня має статус універсального платіжного засобу;
не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні позовних вимог позивача про визнання повномасштабної збройної агресії рф проти України, захоплення військовим шляхом значної частини території суверенної держави - України та експропріацію рф природних родовищ корисних копалин, які знаходяться на тимчасово окупованих рф територіях Луганської і Донецької областях і АРК - геноцидом Українського народу, оскільки вказані обставини визнані Верховною Радою України і не підлягають доказуванню, так як Постановою Верховної Ради України від 14 квітня 2023 року було схвалено Заяву Верховної Ради України «Про вчинення рф геноциду в Україні», згідно якої від імені Українського народу Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади України, керуючись положеннями Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, нормами звичаєвого міжнародного права та беручи до уваги положення Римського статуту Міжнародного кримінального суду, визнала дії, вчинені Збройними силами рф та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії рф проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу, тому вимоги позивача в частині є безпідставними;
аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі. За таких обставин, колегія суддів вважала, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Аргументи учасників справи
05 червня 2023 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на заочне рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 березня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 травня 2023 року, в якій просив:
скасувати оскаржені судові рішення повністю та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі;
визнати повномасштабну збройну агресію рф проти України, захоплення військовим шляхом значної частини території суверенної держави - Україна та експропріацію рф природних родовищ корисних копалин, які знаходяться на тимчасово окупованих рф територіях Луганської і Донецької областях і АР Крим геноцидом Українського народу;
стягнути з рф на його користь майнову шкоду в розмірі 1 990 149,79 дол. США, що підлягає сплаті у національній валюті України (гривні) за офіційним курсом Національного банку України, встановленого для долару США на день здійснення платежу;
стягнути з рф на його користь моральну немайнову шкоду в розмірі 5 200 000,00 грн, завданої позивачу внаслідок порушенням рф майнових і конституційних прав, спричинених унаслідок повномасштабних незаконних військових дій рф проти Українського народу;
судові витрати покласти на відповідача.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суди не врахували, що вимога про визнання повномасштабної збройної агресії рф проти України, незаконне захоплення військовим шляхом значної частини території суверенної держави - Україна та експропріація рф природних родовищ корисних копалин, які знаходяться на тимчасово окупованих рф територіях Луганської та Донецької областях і АР Крим - геноцидом Українського народу є причиною для задоволення позовних вимог про відшкодування шкоди;
позивачем було надано суду вичерпну інформацію та належні докази правильності здійсненого розрахунку майнової шкоди, завданої кожному громадянину України незаконною експропріацією рф природних родовищ корисних копалин, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях Луганської і Донецької областях і АР Крим, власниками яких є Український народ;
рішення судів необґрунтовані, оскільки в них не зазначено на підставі яких розрахунків суд першої інстанції зробив висновок про розмір майнового та морального відшкодування, яким суттєво були зменшені позовні вимоги про майнове та немайнове відшкодування;
суд першої інстанції не мав законного права вносити самостійно зміни в прохальну частину позовної заяви до рф про відшкодування майнової шкоди, розрахунок якої викладений в іноземній валюті - доларах США, оскільки згідно статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Це ж саме стосується позовної вимоги про стягнення з рф моральної (немайнової) шкоди, яку позивач просив стягнути в розмірі 5 200 000,00 грн;
в обґрунтування вимог про стягнення з рф матеріальної та моральної шкоди посилається на заочне рішення Центрально-міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 листопада 2022 року у справі № 216/3972/22. У цьому рішенні судом першої інстанції були встановлені обставини, покладені в обґрунтування позовних вимог майнового і немайнового характеру. Суд задовольнив вимогу про стягнення з рф 672 421,18 дол. США в гривневому еквіваленті, та 35 000 євро моральної шкоди. В іншому судовому рішенні Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у справі № 216/5447/21 суд задовольнив вимогу про стягнення з рф немайнової шкоди в розмірі 5 200 000 грн, завданої внаслідок збройної агресії рф проти суверенної України, та за незаконну окупацію Кримського півострова;
позивачем було надано суду вичерпну інформацію та належні докази правильності здійсненого розрахунку майнову шкоду, завдану кожному громадянину України незаконною експропріацією рф природних родовищ корисних копалин, які знаходяться на тимчасово окупованих рф територіях Луганської і Донецької областях і АР Крим, власниками яких є Український народ. Від відповідача не надходило жодного заперечення проти позову, тому суд безпідставно зменшив вимогу майнового характеру з 1 990 149,79 дол. США до 672 421,18 дол. США;
людські права є найвищою соціальною цінністю, їх забезпечення та захист є прямим обов`язком держави. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою. Заявники, які вважають себе жертвами більш ніж одного порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, можуть вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення;
законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Суд першої інстанції не мав права вносити зміни в прохальну частину позовної заяви, розрахунок якої викладений в іноземній валюті;
суд апеляційної інстанції не виконав у повній мірі вимоги статті 367 ЦПК України оскільки судом першої інстанції під час ухвалення заочного рішення були неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що:
судові рішення оскаржуються у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ;
в іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому касаційним судом в касаційному порядку не переглядаються.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
16 листопада 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2024 року:
заяву ОСОБА_1 про відвід суддів Русинчука М. М. та Коротуна В. М. від участі в розгляді справи № 216/5657/22 залишено без розгляду.
заяву ОСОБА_1 про відвід суддів Крата В. І., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. передано судді, який не входить до складу суду, визначеному у порядку, передбаченому частиною першою статті 33 ЦПК України.
Ухвалою Верховного Суду від 03 травня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід суддям Крату В. І., Дундар І. О., Краснощокову Є. В.
Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2024 року:
доповнення до касаційної скарги ОСОБА_1 на заочне рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 березня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 травня 2023 року залишено без розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 27 липня 2023 року зазначено, що касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, наведені доводи касаційної скарги викликають необхідність їх перевірки, то слід відкрити касаційне провадження в цій справі та витребувати матеріали справи.
Фактичні обставини
Суди встановили, що загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія рф проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України.
Відомим також є той факт, що 24 лютого 2022 року рф здійснила широкомасштабну військову агресію проти України, що стало підставою для введення з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року воєнного стану на території України, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».
Україна залишається об`єктом збройної агресії з боку рф, яку остання здійснює, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак (абзац перший затвердженого постановою від 27 січня 2015 року № 129-VIII Звернення Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй (далі ООН), Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання рф державою-агресором (далі Звернення)).
Із 20 лютого 2014 року тривають силові дії рф (перша фаза збройної агресії), які є актами збройної агресії відповідно до пунктів «а», «b», «c», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (ХХIХ) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року (абзац сімнадцятий пункту 1 схваленої постановою від 21 квітня 2015 року № 337-VIII Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків» (далі Заява)). Беручи до уваги Статут ООН і Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН 3314 «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року, Верховна Рада України визнала росію державою-агресором (абзац шостий Звернення).
У квітні 2014 року розпочалася друга фаза збройної агресії росії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами російської федерації озброєні бандитські формування проголосили створення так званих «донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року) (абзац п`ятий пункту 1 Заяви).
27 серпня 2014 року третя фаза збройної агресії рф розпочалася масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів збройних сил рф (абзац чотирнадцятий пункту 1 Заяви).
Наслідком збройної агресії рф проти України стала нелегітимна воєнна окупація і подальша незаконна анексія території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя невід`ємної складової державної території України, воєнна окупація значної частини території України у Донецькій та Луганській областях (абзац перший пункту 3 Заяви). рф своїми протиправними діями заподіяла також нематеріальну шкоду Україні, порушуючи права громадян України, у тому числі право на життя, в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі, у Донецькій та Луганській областях. Жертвами збройної агресії рф стало мирне населення, зокрема жінки та діти (абзаци четвертий і п`ятий пункту 3 Заяви).
24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії рф проти України повномасштабне вторгнення агресора на Українську суверенну територію. У цей день Україна розірвала з рф дипломатичні відносини.
02 березня 2022 року збройну агресію рф проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від рф негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.
14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами рф та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої згідно з Постановою Верховної Ради України № 2188-IX).
27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія рф проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
Згідно відомостей газети The Washington Post (WP) із посиланням на аналіз, проведений на замовлення канадською аналітичною компанією SecDev встановлено, що РФ контролює території України з покладами енергоресурсів, металів та мінералів, які оцінюють як мінімум у 12,4 трильйонів дол. США, і це лише половина доларової вартості 2209 родовищ. рф захопила 63 % вугільних родовищ, 11 % родовищ нафти, 20 % родовищ природного газу, 42 % покладів металів та 33 % рідкісноземельних та інших важливих корисних копалин, включаючи літій. Також, було взято під контроль низку родовищ: 41 вугільне, 27 газових, 14 пропанових, дев`ять нафтових, шість залізорудних, два родовища титанової руди, два родовища цирконієвої руди та по одному родовищу стронцію, літію, урану, золота, а також контролює значні поклади вапняку, який широко використовується у виробництві сталі. Близько 30 мільярдів тонн українського вугілля зараз перебуває під контролем рф, що складає близько 11,9 трильйонів дол. США.
Позиція Верховного Суду
Загальні зауваги
В ЦК України міститься незначна кількість випадків, за яких законодавець урегулював ті чи інші цивільні відносини дотичні до воєнних дій або воєнного стану. Наприклад:
оголошення фізичної особи померлою (стаття 46 ЦК України);
зупинення перебігу позовної давності якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан (пункт 4 частини першої статті 263 ЦК України);
не вважаються примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншими рішеннями суду, а також робота чи служба відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан (абз. 2 частини 3 статті 312 ЦК України);
в умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості (частина 2 статті 353 ЦК України
Звісно, що норми, які стосуються відшкодування майнової шкоди та компенсації моральної шкоди, неорієнтовані законодавцем на їх застосування для компенсації втрат внаслідок агресії, воєнних дій або воєнного стану.
Щодо майнової шкоди
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).
З урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (стаття 1192 ЦК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Підставою виникнення зобов`язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі.
Як заподіюється майнова шкода? Майнова шкода, як свідчить зміст статті 1166 ЦК України, завдається порушенням належних саме особі особистих немайнових прав та/або майнових прав.
Боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (стаття 623 ЦК України).
У разі встановлення конкретної особи, яка завдала шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 липня 2022 року в справі № 753/15095/17 (провадження № 61-16500св20)).
Щодо розміру грошової компенсації моральної шкоди
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».
Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).
По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації.
Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути:
(1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди;
(2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).
Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.
При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Змагальність сторін є однією з основних засада (принципів) цивільного судочинства (пункт 4 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України).
Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (частина п`ята статті 12 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Наприклад, в Італії в судовій практиці застосовуються різноманітні критерії для компенсації немайнової шкоди втілені у відповідних таблицях (наприклад, таблиці суду м. Риму (https://www.tribunale.roma.it/allegatinews/A_24405.pdf)).
Найбільш «авторитетним» вважаються Міланські таблиці (https://tribunale-milano.giustizia.it/cmsresources/cms/documents/Tabelle_milanesi_Danno_non_patrimoniale_ed._2021_2.pdf), які передбачають єдину систему розрахунку компенсації немайнової шкоди, що включає в себе як біологічну, так і іншу немайнову шкоду, зокрема, моральну.
Касаційний суд підкреслює, що в українській судовій практиці не застосовуються певні таблиці для визначення розміру грошової компенсації моральної шкоди.
Тому при визначенні грошової компенсації моральної шкоди слід враховувати те, що:
дійсно внаслідок військової агресії рф проти України особа може зазнавати (зазнала) моральної шкоди;
законодавець в статті 23 ЦК передбачив відкритий перелік обставин, які враховуються судом при визначенні розміру грошової компенсації (характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування; інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості);
розмір грошової компенсації моральної шкоди завданій особі внаслідок військової агресії рф проти України може відрізнятися, залежно від того, на які обставини завдання моральної шкоди посилається позивач та які обставини враховані судом при визначенні розміру грошової компенсації моральної шкоди;
такими обставинами може бути, зокрема: смерть близьких осіб, каліцтво особи чи близьких осіб; місце проживання особи (різняться відчуття осіб, що проживають на території проведення бойових дій чи осіб далеко від цієї території); пошкодження або знищення рухомого майна; права які порушені внаслідок військової агресії рф проти України тощо.
Касаційний цивільний суд вже звертав увагу, що принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius) відомий ще з часів римського права та існував у зв`язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення.
Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року у справі № 179/363/21 (провадження № 61-4060св23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року в справі № 757/42885/19-ц (провадження № 61-9060св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23), пункт 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2024 року в справі № 756/11081/20 (провадження № 14-25цс24)).
У справі, що переглядається:
позивач вказував, що в обґрунтування його вимог про стягнення з рф на його користь майнової та моральної шкоди були покладені відповідні публікації з поважних американських видань, таких як газета The Washington Post (WP) з посиланням на аналіз, проведений на замовлення канадською аналітичною компанією SecDev, застосовані позивачем для здійснення розрахунку щодо відшкодування з боку відповідача матеріальної та моральної шкоди, і ці обставини вже встановлені рішеннями судів у інших подібних справах, які вже набрали законної сили. Такими судовими рішеннями є заочне рішення, ухвалене 07 листопада 2022 року Центрально-Міським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області (суддя Онопченко Ю. В.) в іншій справі № 216/3972/22, яке набрало законної сили 08 грудня 2022 року. В цьому рішенні Центрально-Міським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області було встановлено, що «відповідно до статті 13 Конституції України та статті 324 ЦК України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності українського народу». Судом першої інстанції були встановлені обставини покладені в обґрунтування позовних вимог майнового і немайнового характеру, які судом першої інстанції були задоволені в повному обсязі, а саме: суд задовольнив вимогу про стягнення з рф 672 421,18 дол. США в гривневому еквіваленті, та 35 000 євро моральної шкоди. В першому випадку позивач здійснюючи розрахунок майнової шкоди, завданої рф незаконною окупацією частини території України та незаконною експропріацією природних ресурсів, не включив у свій розрахунок вартість 30 мільярдів тон українського вугілля, яке перебуває під контролем рф, що складає близько 11,9 трильйонів дол. США, а також повну вартість 2 209 родовищ, сумарно оцінюються канадською аналітичною компанією SecDev в 24,8 трильйонів дол. США;
позивач зазначав, що в іншому судовому рішенні Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у справі № 216/5447/21 задоволено вимогу про стягнення з рф немайнової шкоду в розмірі 5 200 000,00 грн, завданої внаслідок збройної агресії рф проти суверенної України, та за незаконну окупацію Кримського півострова. А тому позовні вимоги, викладені в позовній заяві, фактично відповідають тим обставинам які Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області вже встановив у своїх рішеннях, які набрали законної сили, а отже не потребують додаткового доказування в цій справі чи їх переоцінки;
суди встановили, що постановою Верховної Ради України від 14 квітня 2023 року було схвалено Заяву Верховної Ради України «Про вчинення рф геноциду в Україні», згідно якої від імені Українського народу Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади України, керуючись положеннями Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, нормами звичаєвого міжнародного права та беручи до уваги положення Римського статуту Міжнародного кримінального суду, визнала дії, вчинені Збройними силами рф та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії рф проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу. Тому суди обґрунтовано відмовили у визнанні повномасштабної збройної агресії рф проти України геноцидом Українського народу;
з урахуванням встановлених обставин судами, меж касаційного перегляду (в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення майнової шкоди), відсутності порушеного належного саме позивачу права (майнового чи особистого немайнового права), що є необхідним для стягнення відшкодування майнової шкоди, відсутні підстави стверджувати, що позивач навів обставини, які б давали підстави для висновку про задоволення тієї частини позову про стягнення майнової шкоди, в задоволенні якої суди відмовили;
з урахуванням встановлених обставин судами, та меж касаційного перегляду (в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення компенсації моральної шкоди), відсутні підстави стверджувати, що позивач навів обставини, які б давали підстави для висновку про задоволення тієї частини позову про стягнення майнової шкоди, в задоволенні якої суди відмовили.
За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про відмову в частині незадоволених позовних вимог.
Посилання позивача на судові рішення у справах № 216/3972/22 та № 216/5447/21 касаційний суд відхиляє.
Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частина п`ята статті 82 ЦПК України).
Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.
Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.
Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку.
Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17)).
Оскільки позивач не був учасником справ № 216/3972/22 та № 216/5447/21, то судові рішення у цих справах не мають преюдиційного значення щодо встановлення розміру завданої йому шкоди.
Позивач наполягає, що на тому, що суд першої інстанції не мав права вносити зміни в прохальну частину позовної заяви, розрахунок якої викладений в іноземній валюті.
Зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті (стаття 524 ЦК України).
Тлумачення частини другої статті 524 ЦК України свідчить, що учасники цивільного обороту можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті в договорі.
Підстав для допустимості визначення відшкодування (компенсації) шкоди в іноземній валюті, окрім випадків якщо зокрема, її викрадено, чинний ЦК не містить.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення в оскарженій частині прийняті без додержання норм матеріального та процесуального права.
У зв`язку з наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення; судові рішення в оскарженій частині - без змін.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 березня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 травня 2023 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Коротенко
Є. В. Краснощоков
