ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
8 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 464/4690/20
провадження № 51-212 км 22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_6 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року щодо ОСОБА_7 у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020140070001175, щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Ясениця-Замкова Старосамбірського району Львівської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого в АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 382 Кримінального кодексу України(далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Сихівського районного суду м. Львова від 19 травня 2021 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 382 КК та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 1000 (однієї) тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень.
Вирішено питання щодо речових доказів.
Ухвалою Львівського апеляційного суду вирок Сихівського районного суду м. Львова від 19 травня 2021 року скасований та закрито кримінальне провадження відносно ОСОБА_7 на підставі п. 2 ч.1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 382 КК.
Згідно з вироком органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 382 КК, за наступних обставин.
Постановою Личаківського районного суду м. Львова від 27 квітня 2020 року в справі №463/1342/20, ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 10 200 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік, яка набрала законної сили 01 липня 2020 року, про яку ОСОБА_7 достовірно знав, був з нею ознайомлений, умисно, з метою невиконання вказаної постанови суду, маючи реальну можливість її виконати, 18 липня 2020 року близько 01:40 год. керував транспортним засобом марки «Форд Сієра» із н.з. НОМЕР_1 без посвідчення водія і поблизу будинку №6, що по вул. Сихівській у м. Львові, був зупинений працівниками управління патрульної поліції у Львівській області за порушення ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Прокурор зазначає, що апеляційний суд дійшов помилкових висновків про те, що фактичне керування транспортним засобом при позбавленні на це юридичного права не свідчить про невиконання судового рішення.
На думку прокурора, не правильно розтлумачивши закон, що суперечить його точному змісту, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про відсутність умислу на невиконання судового рішення.
Всупереч статтям 7, 23 КПК апеляційний суд, як зазначає прокурор, без дослідження доказів сторони обвинувачення надав окремим із них іншу оцінку, що вплинуло на законність та обґрунтованість постановленого рішення.
Прокурор вважає, що апеляційний суд всупереч вимогам КПК дійшов передчасного висновку про відсутність складу кримінального правопорушення, не зазначивши який саме елемент цього складу відсутній, та безпідставно закрив кримінальне провадження.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_5 підтримала подану касаційну скаргу прокурора та просила її задовольнити.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду
Положеннями ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування або зміни судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК ) чинним законом не передбачено. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.
Доводи касаційної скарги прокурора про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність судом апеляційної інстанції ґрунтуються на вимогах закону.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до положень ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що ухвала апеляційного суду про скасування вироку місцевого суду та закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_7 на підставі п. 2 ч.1 ст. 284 КПК у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 382 КК, вказаним вимогам закону не відповідає.
Суд першої інстанції ухвалив щодо ОСОБА_7 вирок, яким, останнього визнав винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 382 КК.
Захисник оскаржив обвинувальний вирок щодо ОСОБА_7 , зокрема, з підстав відсутності в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 382 КК, вважав, що останній не є суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого вказаною нормою КК, оскільки постанова суду про позбавлення особи права керування транспортними засобами виконується безпосередньо посадовими особами органів Національної поліції, так як суб`єкт даного злочину є спеціальний, а саме особа, на яку безпосередньо законом і судовим актом покладений обов`язок з виконання цього судового рішення, і ця особа має реальну можливість його виконати. За керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортним засобом, передбачена адміністративна відповідальність за ч. 4 ст. 126 КУпАП, а обов`язковою умовою настання кримінальної відповідальності за невиконання судового рішення є встановлення в такому рішенні вимоги зобов`язального чи забороняючого характеру, адресованої для виконання певним особам.
Апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги захисника погодився з його доводами та скасував вирок місцевого суду, закрив кримінальне провадження відносно ОСОБА_7 на підставі п. 2 ч.1 ст. 284 КПК у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 382 КК, з чим не погоджується колегія суддів Верховного Суду з огляду на таке.
У ч. 1 ст. 2 КК зазначено, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.
Складом кримінального правопорушення визнається сукупність закріплених у кримінальному законі ознак, за наявності яких реально вчинене суспільно небезпечне діяння визнається злочином.
Обов`язковими елементами складу будь-якого кримінального правопорушення є: об`єкт злочину, об`єктивна сторона злочину, суб`єктивна сторона злочину та суб`єкт злочину.
Відсутність хоча б одного з цих елементів свідчить про те, що дії (бездіяльність) особи, поведінка якої оцінюється у даному конкретному випадку, не є кримінальним правопорушенням.
ОСОБА_7 висунуто обвинувачення у тому, що він керував транспортним засобом без посвідчення водія, достовірно знаючи про наявність постанови суду, якою його визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік, яка набрала законної сили, і оскаржувалась ним у суді апеляційної інстанції. ОСОБА_7 був ознайомлений з вказаною постановою суду, не виконав її, що було кваліфіковано органом досудового розслідування за ч. 1 ст. 382 КК.
Об`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК, є умисне невиконання судового рішення, що набрало законної сили, і означає повне його ігнорування. Об`єктивна сторона зазначеного кримінального правопорушення також проявляється і в перешкоджанні виконанню судового рішення, що набрало законної сили, яке полягає в активній протидії його виконанню.
Згідно доктрини кримінального права суб`єкт цього кримінального правопорушення може бути як спеціальним, так і загальним. Тому питання про визнання особи суб`єктом цього кримінального правопорушення необхідно вирішувати диференційовано з урахуванням конкретних фактичних обставин кримінального провадження.
Суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК, може бути фізична особа не на користь якої ухвалено рішення суду та яку зобов`язано вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.
Таким чином, на думку колегії суддів Верховного Суду, ОСОБА_7 як особа, яку позбавлено права керування транспортними засобами строком на 1 рік, зобов`язаний був утриматися від керування транспортними засобами протягом визначеного судом строку.
Висновки апеляційного суду щодо відсутності в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК, на думку колегії суддів Верховного Суду, не ґрунтуються на вимогах закону також з огляду на таке.
Статтею 9 КУпАП встановлено, що адміністративне правопорушення - це протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність
За вчинення адміністративного правопорушення до особи застосовується адміністративне стягнення, одним із видів якого є позбавлення спеціального права, зокрема, права керування транспортними засобами.
Відповідно до ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Статтею 15 Закону України «Про дорожній рух» забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.
Таким чином, позбавлення спеціального права, зокрема, права керування транспортними засобами, одночасно припиняє реалізацію вказаного права особою, до якої застосовано цей вид адміністративного стягнення.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Обов`язковість судового рішення, згідно зі ст.129 Конституції України, є однією з основних засад судочинства.
Як установлено у ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
За матеріалами провадження ОСОБА_7 систематично порушував Правила дорожнього руху, за що притягувався до адміністративної відповідальності за ч. 1 та ч. 4 ст. 126 КУпАП (постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, від 12 квітня 2020 року, 16 квітня 2020 року, 26 квітня 2020 року, та від 5 травня 2020 року, 6 травня 2020 року відповідно) 18 липня 2020 року без посвідчення водія керував транспортним засобом марки «Форд Сієра» із н.з. НОМЕР_1 . Цього ж дня був зупинений працівниками управління патрульної поліції у Львівській області за порушення Правил дорожнього руху, зокрема за ч. 2 ст. 122 КУпАП «Порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди».
Така систематичність порушень ОСОБА_7 Правил дорожнього руху, на думку колегії суддів Верховного Суду, свідчить про ухилення останнього від виконання судового рішення, що є однією з форм невиконання судового рішення, як підстави для притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 382 КК.
Однак апеляційний суд, не дослідивши докази, надані стороною обвинувачення, дійшов передчасного висновку, що «сам по собі факт керування ОСОБА_7 транспортним засобом, будучи позбавленим відповідного права постановою суду, яка не містить вимоги зобов`язального чи заборонного характеру, не утворює склад інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення».
При цьому, правильно цитуючи норми закону та практику Верховного Суду щодо умов настання кримінальної відповідальності за невиконання судового рішення, апеляційний суд дійшов суперечливих висновків про те, що «суд позбавив ОСОБА_7 законного права керувати транспортними засобами, а не заборонив керувати такими, а отже, особа не була зобов`язана рішенням суду до вчинення будь-яких дій», не взявши до уваги, що на ОСОБА_7 постановоюЛичаківського районного суду м. Львова від 27 квітня 2020 року був покладений обов`язок утриматись від керування транспортним засобом строком на 1 рік, проте він продовжував керувати транспортним засобом, ігноруючи заборону, встановлену ст. 15 Закону України «Про дорожній рух».
На думку колегії суддів Верховного Суду, суд, призначаючи адміністративне стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, обмежує його таке право на певний строк, що призводить як до формального, так і до реального унеможливлення керування транспортними засобами.
Оскільки судом встановлено, що ОСОБА_7 за рішенням суду був позбавлений права керувати транспортними засобами, проте, незважаючи на це знову керував транспортним засобом без посвідчення водія, вкотре допустивши порушення Правил безпеки дорожнього руху, для вирішення питання про притягнення його до кримінальної відповідальності за ст. 382 КК апеляційний суд мав з`ясувати зміст правових вимог (у даному випадку правообмежень, які випливають зі змісту адміністративного стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами), а також коло адресатів відповідного рішення.
Згідно доктрини адміністративного права суть кожного адміністративного стягнення полягає у застосуванні певних правообмежень безпосередньо до особи, яка вчинила адміністративне правопорушення (принцип персональної відповідальності). І в цьому відношенні безпосереднім виконавцем судового рішення про позбавлення права керувати транспортними засобами є особа, яка вчинила адміністративне правопорушення.
Позбавлення права керувати транспортними засобами передбачає вилучення посвідчення водія, що повинно здійснюватися органами, які видали таке посвідчення, що було виконано шляхом фактичного вилучення в ОСОБА_7 посвідчення водія посадовими особами органів Національної поліції, що відповідає положенням ст. 317 КУпАП. Проте це не свідчить про те, що зміст правових вимог судового рішення про позбавлення права керувати транспортними засобами ОСОБА_7 адресований, перш за все, до органів поліції чи дозвільної системи. На думку колегії суддів Верховного Суду, зміст розглядуваного адміністративного стягнення полягає не у вилученні посвідчення водія, а у позбавленні конкретної особи - ОСОБА_7 права керувати транспортними засобами.
У випадку застосування такого виду стягнення суд не повинен у своєму рішенні додатково конкретизувати, що йдеться саме про заборону керувати транспортними засобами певним суб`єктом, адже очевидним є той факт, що таке право є спеціальним і його отримання потребує проходження особливої процедури, внаслідок якої і отримується право на керування транспортними засобами. Саме тому назва адміністративного стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у своєму змісті абсолютно чітко передбачає заборону особі здійснювати таке керування на визначений судом строк. При цьому зміст покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, зокрема, і позбавленні права керувати транспортними засобами полягає у забороні особі реалізовувати певне право або здійснювати певну діяльність.
Однак вищезазначені обставини, попри посилання на них стороною обвинувачення, не були належним чином враховані та перевірені під час апеляційного перегляду, а, отже, ухвала апеляційного суду не відповідає критеріям обґрунтованості й вмотивованості, та як наслідок приписам статті 419 КПК.
Допущені апеляційним судом порушення, з огляду на приписи частини 1 статті 412 КПК, є істотними, а висновок цього суду про відсутність в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 382 КК, передчасним.
За таких обставин касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а ухвала апеляційного суду на підставі пунктів 1, 2 частини 1 статті 438 КПК - скасуванню з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції, під час якого суду необхідно врахувати наведене, ухвалити законне й обґрунтоване рішення із дотриманням вимог кримінального процесуального закону.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд
постановив:
Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 задовольнити.
Ухвалу Львівського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року щодо ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
