Справа № 464/4690/20 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/657/21 Доповідач: ОСОБА_2
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 листопада 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові справу за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 на вирок Сихівського районного суду м. Львова від 19 травня 2021 року,
з участюпрокурорів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
встановила:
цим вироком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Ясениця-Замкова, Старосамбірського району, Львівської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
засуджено за ч.1 ст. 382 КК України до штрафу в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн.
Вирішено питання з речовими доказами.
Згідно вироку суду, постановою Личаківського районного суду м. Львова від 27 квітня 2020 року у справі №463/1342/20, ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 10 200 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.
Постановою Львівського апеляційного суду від 01 липня 2020 року рішення Личаківського районного суду м. Львова залишено без змін та цього ж дня воно набрало законної сили.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов`язковим до виконання.
Однак, ОСОБА_6 достовірно знаючи про наявність вказаної постанови суду, яка набрала законної сили та будучи ознайомлений з нею, з метою невиконання постанови суду щодо позбавлення права керування транспортним засобом, та маючи реальну можливість її виконати, підриваючи авторитет органів правосуддя України, в порушення ч.2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до якого судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, всупереч рішенню суду, 18 липня 2020 року близько 01:40 год., рухаючись поблизу будинку №6, що по вул. Сихівській у м. Львові, керував транспортним засобом марки «Форд Сієра» із н.з. НОМЕР_1 і в подальшому, був зупинений працівниками управління патрульної поліції у Львівській області за порушення правил дорожнього руху.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_7 покликається на те, що рішення суду, яким ОСОБА_6 було позбавлено спеціального права, жодним чином не встановлювало заборону здійснювати ту чи іншу дію. Крім цього акцентує, що органами досудового розслідування не зазначено, які обов`язки покладено на ОСОБА_6 відповідно до постанови судді Личаківського районного суду м. Львова від 27 квітня 2020 року та у чому полягало невиконання останнім таких обов`язків.
Вважає, що суд необґрунтовано не взяв до уваги твердження сторони захисту про те, що ОСОБА_6 не є суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 382 КК України, оскільки постанова суду про позбавлення особи права керування транспортними засобами виконується безпосередньо посадовими особами органів Національної поліції, так як суб`єкт даного злочину є спеціальний, а саме особа, на яку безпосередньо законом і судовим актом покладений обов`язок з виконання цього судового рішення, і ця особа має реальну можливість його виконати, тобто вчинити необхідні дії або утриматись від певних дій.
Наголошує, що за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортним засобом, передбачена адміністративна відповідальність за ч.4 ст. 126 КУпАП.
Звертає увагу на те, що обов`язковою умовою настання кримінальної відповідальності за невиконання судового рішення є встановлення в такому вимоги зобов`язального чи забороняючого характеру, адресованої для виконання певним особам.
Просить скасувативирок Сихівськогорайонного судум.Львова від19травня 2021року тазакрити кримінальнепровадження відносно ОСОБА_6 у зв`язку з відсутністю в діях складу кримінального правопорушення.
На апеляційнускаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 прокурор Франківської окружної прокуратури міста Львова ОСОБА_8 подав заперечення, зі змісту яких вбачається, що вирок суду першої інстанції є законним та обгрунтованим, а тому просить відмовити в задоволенні такої.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 про підтримання апеляційної скарги його захисника, думку прокурорів про її заперечення і залишення вироку суду без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України, тобто кожен доказ повинен бути оцінений з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
За правилами ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Колегія суддів вважає, що вказані вимоги закону судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження відносно обвинуваченого ОСОБА_6 дотримані не були.
Ч.2 ст. 91 КПК України визначено, що доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
У п.54 справи «Лопатін і Медведський проти України» (заяви №№ 2278/03 та 6222/03) зазначено, що при оцінці доказів Суд застосовує стандарт оцінки доказів «поза розумним сумнівом». Такі докази можуть випливати з співіснування достатньо сильних, чітких і послідовних умовиводів або схожих неспростовних припущень стосовно фактів.
Відповідно до ч.2 ст. 62 Конституції України, ч.2 ст. 17 КПК України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (кримінального правопорушення) і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом, а відповідно до ч.3 ст. 62 Конституції України та ч.4 ст. 17 КПК України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Підставою кримінальної відповідальності є склад кримінального правопорушення, тобто сукупність об`єктивних та суб`єктивних ознак, що дозволяють кваліфікувати суспільно-небезпечне діяння як конкретний злочин.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.
Так, положенням ч.1 ст. 382 КК України, за яким ОСОБА_6 пред`явлено обвинувачення, передбачена відповідальність за умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили, в даному випадку постанови Личаківського районного суду м. Львова від 27 квітня 2020 року, якою останнього визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 10 200 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.
Позбавлення прав це обмеження правосуб`єктності громадянина в адміністративному порядку за адміністративні проступки.
Згідно ч.1 ст. 317 КУпАП постанова про позбавлення права керування транспортними засобами виконується посадовими особами органів Національної поліції, шляхом вилучення посвідчення водія на строк позбавлення права керування транспортними засобами та внесення до єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України відомостей про позбавлення права керування транспортним засобом на строк, визначений постановою, та про вилучення посвідчення водія, що передбачено ч.1 ст. 3171 КУпАП.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного вироку, невиконання рішення суду обвинуваченим ОСОБА_6 полягає у керуванні транспортним засобом, будучи позбавленим відповідного права вищезазначеною постановою.
Разом з тим, згідно висновку Верховного Суду сформульованого у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 659/1012/18, кримінальна відповідальність за частиною 1 статті 382 КК України настає за умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню. З об`єктивної сторони злочин, передбачений частиною 1 статті 382 КК України може бути вчинений як у формі невиконання судового рішення, так і шляхом перешкоджання його виконанню. Використання законодавцем у диспозиції частини 1 статті 382 КК України словосполучень «невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду» та «перешкоджання їх виконанню» вказує на необхідність у кожному конкретному випадку звертатися як до тексту самого судового рішення, так і до норм законодавства, які визначають порядок виконання вироків, рішень, ухвал та постанов суду.
Обов`язковою умовою настання кримінальної відповідальності за невиконання судового рішення є встановлення у ньому вимоги зобов`язального чи забороняючого характеру, адресованої для виконання певним особам. Причому така вимога повинна стосуватися конкретного зобов`язаного суб`єкта, до відома якого своєчасно було доведено відповідний обов`язок про виконання рішення суду.
Залежно від характеру такої вимоги невиконання судового рішення може проявлятися у бездіяльності зобов`язаної особи щодо здійснення передбачених законом або визначених судом заходів, спрямованих на виконання цього рішення, або ж у вчиненні дій, які прямо заборонені у самому судовому рішенні. За умови, що невиконання судового рішення виявляється в формі бездіяльності, для притягнення особи до кримінальної відповідальності обов`язковим є з`ясування питання про наявність реальної можливості його виконати.
Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що суд позбавив ОСОБА_6 законного права керувати транспортними засобами, а не заборонив керувати такими, а отже, особа не була зобов`язана рішенням суду до вчинення будь-яких дій.
Відтак, колегія суддів вважає, що надаючи юридичну оцінку діям ОСОБА_6 та викладаючи у вироку мотиви щодо його винуватості в інкримінованому кримінальному правопорушенні, суд першої інстанції мав виходити зі змісту судового рішення, невиконання якого ставиться обвинуваченому у провину, та дати обґрунтовану відповідь на питання: яка саме вимога (зобов`язального чи заборонного характеру) міститься в цьому рішенні, чи адресована вона особі, як зобов`язаному суб`єкту.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що сам по собі факт керування ОСОБА_6 транспортним засобом, будучи позбавленим відповідного права постановою суду, яка не містить вимоги зобов`язального чи заборонного характеру, не утворює склад інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, відтак слушними є доводи апеляційної скарги захисника адвоката ОСОБА_7 з цього приводу.
Відповідно до п.5 ч.1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок або ухвалу та закрити кримінальне провадження.
Згідно ст. 417 КПК України суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.
Положеннями п.2 ч.1 ст. 284 КПК України передбачено, що кримінальне провадження закривається в разі, якщо встановлена відсутність в діянні особи складу кримінального правопорушення.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність в діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 382 КК України не знайшов свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому вирок суду підлягає скасуванню, із закриттям провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 417, 418, 419 КПК України, колегія суддів,
постановила:
апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 задоволити.
Вирок Сихівського районного суду м. Львова від 19 травня 2021 року скасувати та закрити кримінальне провадження відносно ОСОБА_6 на підставі п.2 ч.1ст. 284 КПК Україниу зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченогоч.1 ст. 382 КК України.
Речовий доказ компакт диск формату DVD-R з відеозаписом з нагрудних камер патрульних поліцейських, залишити при матеріалах кримінального провадження.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3
