ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 січня 2023 року
м. Київ
справа № 283/1399/15-к
провадження № 51-627км17
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженої ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженої ОСОБА_6 на вирок Житомирського апеляційного суду від 27 липня
2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013060080000836 від 14 листопада 2013 року,
за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки
м. Малин Житомирської області, яка згідно з матеріалами кримінального провадження проживає за адресою:
АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366, Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Коростенського міськрайонного суду Житомирської області
від 23 вересня 2021 року ОСОБА_6 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України,
і виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України через недоведеність того,
що в діянні обвинуваченої є склад кримінального правопорушення.
Житомирський апеляційний суд 27 липня 2022 року задовольнив апеляційну скаргу прокурора, скасував вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 23 вересня 2021 року стосовно ОСОБА_6 й ухвалив свій,
яким визнав останню винуватою за ч. 1 ст. 366 КК України, призначив їй покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих обов`язків, на строк 3 роки,
та на підставі ст. 49 КК України звільнив ОСОБА_6 від покарання у зв`язку
із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Згідно з цим вироком начальник відділу кадрів Малинського міськрайонного територіального медичного об`єднання (вул. Суворова 83, м. Малин, далі - МРТМО)ОСОБА_6 , будучи службовою особою, обіймаючи посаду, пов`язану
з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, 09 червня 2009 року в період
з 09:00 по 13:00в службовому кабінеті, на прохання невстановленої слідством особи, діючи умисно в інтересах ОСОБА_7 , з метою сприяння йому
в протиправному отриманні довідки про перебування у трудових відносинах
з Малинським МРТМО для неправомірного отримання переваг при оформленні посвідчення водія, знаючи, що ОСОБА_7 ніколи не перебував у трудових відносинах з вказаним медичним об`єднанням, склала завідомо неправдивий документ - довідку про працевлаштування ОСОБА_7 у МРТМО на посаді водія автомобіля, після чого шляхом зловживання довірою підписала вказаний документ у головного бухгалтера ОСОБА_8 , головного лікаря ОСОБА_9 , зареєструвала
та завірила його печатками у секретаря головного лікаря ОСОБА_10 , надавши неправдивій довідці статусу офіційного документа.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скарга
У поданій касаційній скарзі засуджена ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати вирок апеляційного суду,
а кримінальне провадження стосовно неї закрити.
Засуджена не заперечує факт складання нею довідки про те, що ОСОБА_7 працював водієм у лікарні, проте, на думку ОСОБА_6 , показання свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , спростовують пред`явлене
їй обвинувачення. Вказує, що показання головного лікаря ОСОБА_12
є неналежними. Наголошує, що зазначена довідка не набула статусу офіційного документу. Відсутні докази, що засуджена причетна до її видачі. Не доведено мотивів і мети вчинення кримінального правопорушення.
Вважає, що вона не є суб`єктом злочину, передбаченого ст. 366 КК України.
Стверджує, що рішення суду першої інстанції ухвалено із дотриманням вимог статтей 94, 370 цього Кодексу.
Зазначає, що стороною обвинувачення проігноровані вказівки, викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 січня 2012 року, ухвалах Апеляційного суду Житомирської області
від 24 квітня 2012 року та від 22 жовтня 2013 року про те, що факт існування постанови про відмову в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 виключає можливість пред`явлення їй обвинувачення. Наголошує, що в межах цього кримінального провадження рішення
про причетність вказаних осіб до злочинів, передбачених статтями 366 та 367
КК України, стороною обвинувачення також не приймалося.
Крім того, посилається на порушення органом досудового розслідування строків вручення як повідомлення про підозру, так і повідомлення про зміну раніше повідомленої їй підозри. Вказує, що стороною обвинувачення був проведений
її допит в статусі підозрюваної вже після завершення досудового розслідування. Зазначає, що зміст повідомлення про підозру відрізняється від змісту обвинувального акта.
На переконання засудженої, апеляційний суд своїх висновків належним чином
не мотивував, не навів вичерпних доводів щодо обґрунтованості апеляційної скарги прокурора, обмежившись лише перерахуванням доказів, покладених
в основу обвинувачення, та загальним формулюванням про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого злочину. Вважає, що вирок цього суду ухвалено без дотримання вимог статтей 94, 370 КПК України.
Позиції учасників судового провадження
Засуджена ОСОБА_6 підтримала подану касаційну скаргу та просила
її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 вважала касаційну скаргу необґрунтованою, просила
в порядку ч. 2 ст. 433 КПК України змінити оскаржений вирок частині призначеного покарання через порушення апеляційним судом вимог ст. 416 цього Кодексу щодо недопустимості погіршення правового становища засудженої, призначити
їй покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, на строк 1 рік, яке було призначено їй за вироком Малинського районного суду Житомирської області
від 23 липня 2013 року.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені
в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того
чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до ч. 2 ст. 420 КПК України вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Отже, вирок апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, як це передбачено ст. 370
КПК України, а його зміст має відповідати вимогам ст. 374 цього Кодексу.
За приписами ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з ч. 3 ст. 403 КПК України до початку апеляційного розгляду особа,
яка подала апеляційну скаргу, має право змінити та/або доповнити її. В такому разі суд апеляційної інстанції за клопотанням осіб, які беруть участь в апеляційному розгляді, надає їм час, необхідний для вивчення зміненої апеляційної скарги
та подання заперечень на неї.
Разом із тим, положення ч. 4 ст. 403 КПК України містять застереження щодо внесення змін до апеляційної скарги і визначають, що внесення до апеляційної скарги змін, які тягнуть за собою погіршення становища обвинуваченого,
за межами строків на апеляційне оскарження не допускається.
Як убачається за матеріалів кримінального провадження, не погоджуючись
із виправдувальним вироком місцевого суду від 23 вересня 2021 року, прокурор подав на нього апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, та наявність
у висновках суду істотних суперечностей, просив скасувати його. Інших вимог
в апеляційній інстанції прокурор не зазначав (т. 8, а.к.п. 124 - 127).
За цією скаргою ухвалами судді-доповідача апеляційного суду
від 04 та 15 листопада 2021 року було відповідно відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 10 січня 2022 року
(т. 8, а.к.п. 139, 141).
Вже після закінчення встановленого п. 1 ч. 2 ст. 395 КПК України 30-денного строку на апеляційне оскарження вироку місцевого суду, безпосередньо перед початком судового засідання 10 січня 2022 року до апеляційного суду надійшли доповнення до апеляційної скарги прокурора, в яких державний обвинувач, посилаючись, серед іншого, на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальністьта істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просив скасувати вирок місцевого судута ухвалити новий вирок, за яким визнати ОСОБА_6 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, призначити їй покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані
з виконанням організаційно-розпорядчих обов`язків, на строк 3 роки та звільнити обвинувачену від призначеного покарання на підставі ст. 49 КК України у зв`язку
із закінченням строків давності (т. 8, а.к.п. 164 - 168).
При цьому апеляційний суд не звернув уваги на те, що подані прокурором після спливу строку апеляційного оскарження доповнення до апеляційної скарги
на вирок суду погіршували правове становище ОСОБА_6 , прийняв
їх та за результатами апеляційного розгляду скасував виправдувальний вирок місцевого суду й ухвалив обвинувальний, задовольнивши апеляційну скаргу прокурора з урахуванням поданих доповнень (т. 8, а.к.п. 191 - 195).
Таким чином апеляційний суд погіршив становище ОСОБА_6 , тобто допустив порушення вимог ч. 4 ст. 403 КПК України, що перешкодило постановленню законного та обґрунтованого рішення і відповідно до ч. 1 ст. 412, п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України є підставою для його скасування.
Крім того, як убачається з матеріалів кримінального провадження, в судовому засіданні 30 травня 2022 року прокурор заявив клопотання про повторне дослідження доказів, яке суд задовольнив та частково дослідив письмові докази.
Разом з тим, при вирішенні зазначеного клопотання апеляційний суд не з`ясовував питання про доцільність повторного дослідження доказів, з урахуванням вищенаведених обставин, зокрема того, що за відсутності відповідних посилань
в апеляційній скарзі прокурора та неможливості прийняття доповнень
до апеляційної скарги, які тягнуть погіршення становища обвинуваченої, виходячи зі змісту ч. 2 ст. 416, ст. 421 КПК України суд апеляційної інстанції буде позбавлений процесуальної можливості ухвалити обвинувальний вирок щодо ОСОБА_6 .
Водночас, враховуючи те, що відповідне клопотання було задоволене апеляційним судом, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідно зазначити таке.
Раніше суди найвищої інстанції неодноразово висловлювали позицію про те,
що у випадках, коли під час апеляційного розгляду певний факт встановлюється
в інший спосіб, ніж це було здійснено у суді першої інстанції, апеляційний суд зобов`язаний забезпечити повноту й безпосередність дослідження доказів щодо цього факту.
Так, Верховний Суд України у постанові від 21 січня 2016 року у справі № 5-249кс15 наголосив на тому, що безпосередність дослідження доказів означає звернену
до суду вимогу закону про дослідження ним усіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису та відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити й перевірити їх (як кожний доказ окремо,
так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК України, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України
від 20 квітня 2017 року у справі № 5-465кс15(16).
Підтримала зазначену правову позицію й Велика Палата Верховного Суду
у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 301/2178/13-к.
Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду дотримується усталеної практики щодо зазначеної позиції, зокрема у постановах від 10 жовтня 2018 року
у справі № 431/394/17, від 01 листопада 2018 року у справі № 415/4648/16-к,
від 08 листопада 2018 року у справі № 446/394/15к, від 12 листопада 2019 року
у справі № 758/3591/15-к.
Таким чином в цьому кримінальному провадженні апеляційний суд не врахував того, що в ситуації, коли під час процедури перегляду наявні підстави для ретельної перевірки аргументів сторони обвинувачення про неправильну оцінку доказів
та про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, така перевірка здійснюється з додержанням вимог ст. 404 КПК України
і включає в себе безпосереднє дослідження всіх фактичних даних,
які переоцінюються та стосуються обставин, що належать до предмета доказування.
Водночас, у силу приписів статей 23 та 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання.
На виконання цих вимог кримінального процесуального закону під час апеляційного розгляду було частково досліджено письмові докази, на які апеляційний суд послався у вироку. Однак свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_13 , ОСОБА_10 , ОСОБА_14 цей суд не допитував, їх показань
у суді першої інстанції шляхом відтворення технічних записів судових засідань безпосередньо під час апеляційного розгляду не досліджував, хоча надав у своєму вироку зазначеним показанням іншу оцінку на відміну від тієї, яку зробив суд першої інстанції.
Отже, вирок апеляційного суду не відповідає критеріям обґрунтованості
й вмотивованості, та як наслідок положенням статті 420 КПК України. Допущені апеляційним судом порушення, з огляду на приписи ч. 1 ст. 412 КПК України,
є істотними, а висновок цього суду про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, -передчасним.
Враховуючи викладене, оскаржений вирок на підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції, під час якого апеляційному суду необхідно врахувати викладене і прийняти законне та обґрунтоване судове рішення, яке відповідатиме вимогам ст. 370 КПК України.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу засудженої ОСОБА_6 задовольнити частково.
Вирок Житомирського апеляційного суду від 27 липня 2022 року стосовно ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
