КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
08 листопада 2022 року
м. Київ
справа №755/11605/21
провадження №22-ц/824/10135/2022
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кравець В.А. (суддя-доповідач)
суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф.
за участю секретаря судового засідання - Шевчук А.В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Євдокія Юріївна
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3
на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 липня 2022 року та на додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 серпня 2022 року у складі судді Чех Н.А.
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Євдокія Юріївна про визнання недійсним договору довічного утримання, припинення права власності, визнання права власності,-
В С Т А Н О В И В:
У липні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є.Ю. про визнання недійсним договору довічного утримання, припинення права власності, визнання права власності.
В обґрунтування позовної заяви зазначав, що 10 червня 1963 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було реєстровано шлюб.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 червня 2014 року шлюб розірвано. В період шлюбу у них народилось два сина: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.
Посилався на те, що у зв`язку із прийняттям спадщини та з`ясуванням інформації щодо спільного майна подружжя, стало відомо про те, що 07 грудня 2007 року ОСОБА_5 разом з ОСОБА_8 в рівних долях придбали квартиру АДРЕСА_1 .
01 квітня 2009 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 укладено Договір довічного утримання, за умовами якого ОСОБА_5 передав ОСОБА_9 1/2 частину вказаної квартири, а остання зобов`язалась його забезпечувати утриманням довічно.
Зауважував, що про вищевказані договори позивач нічого не знала, дії були проведені без її участі та відома.
03 червня 2021 року відповідач зареєструвала право власності на спірну квартиру.
Уважав, що оскільки під час шлюбу ОСОБА_1 зі ОСОБА_5 ним 12 грудня 2007 року було набуто право власності на 1/2 частину спірної квартири, така квартира є спільним майном подружжя та входить до спадкової маси.
Крім того, зауважував, що позивач не давала нотаріально посвідченої згоди на укладення Договору довічного утримання, 1/2 частина спірної квартири, що була зареєстрована за ОСОБА_5 , не виділялась, порядок користування квартирою не встановлювався, що є підставою для визнання недійсним Договору довічного утримання.
На підставі викладеного, позовні вимоги просив задовольнити у повному обсязі.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20 липня 2022 року позов залишено без задоволення.
Додатковим рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 серпня 2022 року зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 77 000 грн.
Не погоджуючись з указаними рішенням та додатковим рішенням, 11 серпня 2022 та 06 вересня 2022 року представник позивача ОСОБА_3 надіслав на адресу Київського апеляційного суду апеляційні скарги, в яких просить оскаржувані рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог та відмову у стягненні витрат на професійну правничу допомогу.
Уважає рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20 липня 2022 року незаконним та необґрунтованим, ухваленим внаслідок неправильного з`ясування обставин, які мають значення для справи, а також неправильної оцінки доказів та неправильного застосування норм матеріального права.
Вказує на те, що зазначаючи про заяву щодо розрахунків від 31 серпня 2012 року, яка вказує на те, що позивач та ОСОБА_5 фінансових претензій не мають, суд першої інстанції не звернув увагу, що вказана заява підтверджує лише те, що між сторонами проведено розрахунки згідно п. 5.4 шлюбного договору від 13 вересня 2011 року. Вказана заява не підтверджує того, що Ѕ частка квартири є особистою власністю ОСОБА_5 , адже вона не фігурує в шлюбному договорі і не могла за законом бути предметом такого договору, оскільки вже була відчужена ОСОБА_5 без письмової згоди позивача.
Уважає, що строк позовної давності щодо визнання недійсним договору довічного утримання розпочався з дня отримання відповіді від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є.Ю. від 05 липня 2021 року №843/01-16.
Додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 серпня 2022 року апелянт вважає незаконним та необґрунтованим.
У мотивування апеляційної скарги посилається на те, що у відзиві на позов зазначено, що відповідач очікувала понести витрати на правову допомогу у розмірі 50 000 грн, при цьому за час, коли її інтереси представляв адвокат Ганенко Р.А., з 11 травня 2021 року до 08 червня 2022 року, адвокатом були надані послуги на загальну суму 27 000 грн. У свою чергу, за час коли інтереси позивача представляла адвокат Журавель Р.О., нею були надані послуги, щодо яких складено акт на суму 50 000 грн.
Вважає ту обставину, що відповідач не могла передбачити необхідність заміни представника, такою, що не вплинула на зміну правової позиції, а тому заміна представника не могла істотно вплинути і на витрати на правову допомогу.
На думку представника позивача, розрахунок адвоката Журавель Р.О. за надані нею правничі послуги, є завищеним, оскільки правова позиція сторони відповідача після зміни представника залишилася аналогічною до правової позиції попереднього адвоката Ганенка Р.А.; підготовка та подання клопотання про застосування строку позовної давності та додаткових пояснень у справі, які оцінені по 11 000 грн кожна, повторюють правову позицію, складену адвокатом Ганенком Р.А., яким було заявлено про застосування строку позовної давності у відзиві на позовну заяву.
Посилаючись на те, що адвокатом Журавель Р.О. не вказано час, витрачений на надання послуг, її позиція у справі не змінилася порівняно із правовою позицією адвоката Ганенка Р.А., уважав справедливу суму витрат відповідача на правову допомогу у розмірі 50 000 грн.
07 листопада 2022 року апеляційним судом отримано відзив на апеляційну скаргу від відповідача ОСОБА_2 , в якому остання просить у задоволенні апеляційних скарг відмовити у повному обсязі.
Третя особа не скористалася своїм процесуальним правом на подання заперечень що змісту та вимог апеляційної скарги.
Представники позивача у судовому засіданні, яке відбулось у режимі відеоконференції, вимоги апеляційної скарги підтримали та просили задовольнити з підстав, наведених у скарзі.
Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Третя особа у судове засідання не з`явилася, свого представника не направила, про дату, час га місце розгляду справи повідомлялась належним чином, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надходили.
Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися.
Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга на додаткове рішення підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що укладаючи шлюбний договір ОСОБА_5 та ОСОБА_1 вирішили майнові питання з приводу придбаного майна під час шлюбу, так і щодо майна, придбаного після його укладення.
Суд погодився з тим, що ОСОБА_1 не надавалась згода на укладення оспорюваного договору і що довіреність, як зазначав приватний нотаріус, в силу ст. 237 ЦК України не може вважатись згодою, проте, це не є підставою для визнання його недійсним з огляду на викладене вище.
Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом установлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_10 10 червня 1963 року уклали шлюб. Після реєстрації шлюбу ОСОБА_10 змінила прізвище на « ОСОБА_11 ».
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 червня 2014 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 розірвано.
21 травня 2016 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 зареєстровано шлюб. Після реєстрації шлюбу ОСОБА_9 змінила прізвище на « ОСОБА_11 ».
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.
07 грудня 2007 року приватним нотаріусом КМНО Первушиною Н.Ю. посвідчено Договір купівлі-продажу квартири, за яким ОСОБА_5 та ОСОБА_9 прийняли у власність в рівних долях квартиру АДРЕСА_1 . Договр зареєстровано в реєстрі за № 7933. Державна реєстрація права власності здійснена 12 грудня 2007 року в реєстровій книзі № 459-190 за реєстровим № 44824.
21 квітня 2009 року приватним нотаріусом КМНО Буждиганчук Є.Ю. посвідчено Договір довічного утримання (догляду), згідно якого ОСОБА_5 передав у власність ОСОБА_9 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , а остання зобов`язалась забезпечувати відчужувача утриманням довічно. Договір зареєстровано в реєстрі за № 357. 01 квітня 2009 року нотаріус наклав заборону відчуження вказаної частини квартири до припинення чи розірвання договору.
Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору довічного утримання, припинення права власності, визнання права власності, ОСОБА_1 посилалася на те, що про договір купівлі продажу та договір довічного утримання їй стало відомо з відповіді приватного нотаріуса Буждиганчук Є.Ю. від 05 липня 2021 року; 1/2 частина квартири була придбана померлим в період перебування у шлюбі, а тому частка є спільним майном подружжя; згоди на відчуження (укладення договору довічного утримання) вона не давала, а довіреність на розпорядження майном не може вважатися згодою, так як суперечить нормам закону; не встановлено режиму окремого проживання подружжя; не було визначено 1/2 частку в майні, не виділено її в натурі та не було встановлено порядок користування; шлюбний договір укладено 13 вересня 2011 року, який поширює свою дію в частині майна, набутого подружжям після його укладення.
Сторона відповідача, заперечуючи заявлені позовні вимоги, зазначала про те, що при посвідченні спірного договору довічного утримання нотаріус врахував довіреність ОСОБА_1 на розпорядження майном, як згоду дружини; шлюбним договором ОСОБА_5 та ОСОБА_1 врегулювали всі майнові права та обов`язки, окрім того, цей договір підтверджує, що вони проживали окремо, за різними адресами; позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки вона з 25 листопада 2014 року мала можливість звернутись з відповідним запитами задля з`ясування необхідної інформації.
Статтею 744 ЦК України визначено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Договір довічного утримання (догляду), за яким передається набувачеві у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації (стаття 745 ЦК). У випадку недодержання встановленої форми укладення договору довічного утримання (догляду) він вважається недійсним.
Статтею 755 ЦК України визначено, що договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду: на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини; на вимогу набувача. Договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача.
За змістом статті 747 ЦК України майно, що належить співвласникам на праві спільної сумісної власності, зокрема майно, що належить подружжю, може бути відчужене ними на підставі договору довічного утримання (догляду).
У разі смерті одного із співвласників майна, що було відчужене ними на підставі договору довічного утримання (догляду), обсяг зобов`язання набувача відповідно зменшується.
Якщо відчужувачем є один із співвласників майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, договір довічного утримання (догляду) може бути укладений після визначення частки цього співвласника у спільному майні або визначення між співвласниками порядку користування цим майном.
Відповідно до статтв 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно вимог частин 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За змістом статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Частиною першою статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя статті 203 ЦК України).
Згідно статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 1 статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до частини 3 статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що 13 вересня 2011 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено Шлюбний договір, який посвідчено приватним нотаріусом КМНО Буждиганчук Є.Ю., зареєстрований за № 2016, згідно умов якого сторони визначили, що майно (рухоме та нерухоме), що придбане подружжям під час шлюбу, є особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім`я воно зареєстроване.
У випадку розірвання шлюбу, придбане під час шлюбу майно залишається тому з подружжя, на чиє ім`я воно зареєстроване. Своєю особистою приватною власністю кожний із подружжя, володіє, користується і розпоряджається на власний розсуд, вчиняючи будь-які дії щодо свого майна, не узгоджуючи при цьому питання із чоловіком (дружиною) і не одержуючи згоди на його відчуження чи на витрачання грошових коштів як засобу платежу за майно, що набуватиметься.
Пунктом 4 Шлюбного договору передбачено, що після набрання чинності цим договором майно подружжя поділятиметься на таке, що має статус особистої приватної власності чоловіка та дружини, та на таке, що є спільною сумісною власністю подружжя. До спільної сумісної власності подружжя відноситься майно, право власності на яке зареєстровано на дружину та чоловіка одночасно.
Пунктом 5 Шлюбного договору визначено яке майно подружжя є особистою приватною власністю кожного з них.
За змістом пункту 13 вказаного договору, цей договір включає повний обсяг угод між сторонами по відношенню до предмету цього договору та відміняє (скасовує) всі інші зобов`язання, котрі були прийняті або зроблені сторонами в усній або письмовій формі до укладення даного договору.
Заявою про розрахунки ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , засвідченої 31 серпня 2012 року приватним нотаріусом КМНО Буждиганчук Є.Ю., сторони фінансових претензій один до одного не мають.
Статтею 92 СК України визначено, що шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям.
На укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом.
Згідно статті 93 СК України шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов`язки.
Шлюбним договором можуть бути визначені майнові права та обов`язки подружжя як батьків.
Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми.
Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.
За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.
Відповідно до статті 94 СК України шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.
Статтею 95 СК України визначено, що якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу.
Якщо шлюбний договір укладено подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення.
Відповідно до статті 96 СК України у шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов`язків.
У шлюбному договорі може бути встановлена чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу.
Згідно статті 97 СК України у шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім`ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв`язку з реєстрацією шлюбу.
Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.
Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу.
У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб.
Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.
Таким чином, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , уклавши Шлюбний договір, узгодили майнові питання з приводу придбаного ними майна як під час шлюбу, так і після його укладення, погодивши у договорі, що майно (рухоме та нерухоме), що придбане подружжям під час шлюбу, є особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім`я воно зареєстроване; у випадку розірвання шлюбу придбане під час шлюбу майно залишається тому з подружжя, на чиє ім`я воно зареєстроване.
При цьому, місцевий суд вірно зазначив, що ОСОБА_1 не надавалась згода на укладення ОСОБА_5 оспорюваного договору довічного утримання і що довіреність, на яку посилалася сторона відповідача, в силу статті 237 ЦК України не може вважатись згодою, проте це не є підставою для визнання вказаного договору недійсним з огляду на вирішення майнових питань колишнім подружжям у Шлюбному договорі.
Зважаючи на викладене, посилання апелянта на те, що спірна квартира не включена до пункту 5 Шлюбного договору, а тому вона є спільною сумісною власністю, не заслуговують на увагу суду, оскільки у шлюбному договорі сторони визначили правовий режим рухомого та нерухомого майна не тільки зазначеного у пункті 5 договору, а і взагалі набутого майна ОСОБА_5 та ОСОБА_1 під час шлюбу, а також з урахуванням можливого розірвання шлюбу.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Встановивши, що позивач не довела підстав, передбачених статтею 233 ЦК України для визнання недійсним договору довічного утримання, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.
Отже, з огляду на зазначене, колегія доходить висновку, що місцевий суд повно, всебічно та об`єктивно дослідив обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону.
Таким чином, доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду не впливають, оскільки спростовуються встановленими обставинами справи.
Інші доводи апеляційної скарги фактично стосуються переоцінки доказів та встановлених на їх підставі обставин справи.
Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених у апеляційній скарзі, відсутні, а отже, у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Щодо оскарження додаткового рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 серпня 2022 року.
Додатковим рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 серпня 2022 року зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 77 000 грн.
Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що з наданих документів та матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 сплатила за договорами про надання правової допомоги кошти в сумі 77 000 грн. Виконані роботи адвокатами викладені в Актах приймання-передачі наданої допомоги від 20 липня 2022 року та 21 липня 2022 року, які підписані обома сторонами договору. Зауваження ОСОБА_2 відсутні.
Проте, колегія не в повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Отже, ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина восьма, дев`ята статті 139 ЦПК України).
Згідно з положеннями частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що 11 травня 2021 року між Адвокатським бюро «Романа Ганенка» та ОСОБА_2 укладено Договір про надання правової (правничої) допомоги.
25 травня 2022 року між ОСОБА_2 та адвокатом Журавель Р.О. укладено Договір № 2505/22 про надання правої (правничої) допомоги.
Згідно умов даних договорів адвокати зобов`язались надавати правничу допомогу, а клієнт зобов`язався оплатити винагороду за надану допомогу.
Також у матеріалах справи міститься Акт №01/22 приймання-передачі наданої правової (правничої) допомоги від 20 липня 2022 року адвокатом Ганенком Р.А., згідно якого останній надав позивачу правову допомогу на суму 27 000 грн.
Кошти у розмірі 27 000 грн сплачені ОСОБА_1 (т. 2 а.с. 117-119).
Під час розгляду справи судом першої інстанції стороною позивача не було подано клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, надану адвокатом Ганенком Р.А., а тому, розподіляючи витрати, понесені відповідачем на професійну правничу допомогу, колегія вважає, що наявні в матеріалах справи докази є безумовною підставою для їх відшкодування, адже цей розмір доведений документально, обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.
Відповідно до Додатку від 25 травня 2022 року до Додаткової угоди №1 до Договору №2505/22 про надання правової (правничої) допомоги адвокатом Журавель Р.О. надано правову допомогу ОСОБА_1 на суму 50 000 грн, яка включає: подача клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та ознайомлення зі справою в приміщенні суду - 2 000 грн; вивчення матеріалів справи та формування правової позиції захисту - 10 500 грн; підготовка заяви про застосування строку позовної давності та подання її до суду - 11 000 грн; підготовка та написання клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату та подання клопотання до суду - 3 000 грн; подача клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та ознайомлення з матеріалами справи - 2 000 грн; підготовка, написання додаткових пояснень та їх подання до суду - 11 000 грн; участь у судовому засіданні - 3 000 грн; час, витрачений на дорогу - 500 грн; підготовка заяви про ухвалення додаткового рішення у справі та формування додатків, подання заяви до суду - 7 000 грн.
Разом з тим, розмір витрат на оплату послуг адвоката Журавель Р.О. є неспівмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) останньою не зазначений, правова позиція сторони відповідача після зміни представника залишилася аналогічною до правової позиції попереднього адвоката Ганенка Р.А., а підготовка та подання клопотання про застосування строку позовної давності та додаткових пояснень у справі, які оцінені по 11 000 грн кожна, повторюють правову позицію, викладену адвокатом Ганенком Р.А., яким було заявлено про застосування строку позовної давності у відзиві на позовну заяву.
Таким чином, дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить висновку, що співмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт у цій справі, таким, що відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, обґрунтованим, дійсним, необхідним та розумним, з урахуванням доводів апелянта щодо зменшення витрат на правничу допомогу, є розмір витрат за надану адвокатом Журавель Р.О. правову допомогу у сумі 23 000 грн, а всього - 50 000 грн.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції може скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги частково та зміну додаткового рішення шляхом зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу з 77 000 грн до 50 000 грн.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний
суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 липня 2022 року - залишити без змін.
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 серпня 2022 року - змінити, зменшивши розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , з 77 000 до 50 000 грн.
В іншій частині додаткове рішення - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено «08» листопада 2022 року.
Головуючий В.А. Кравець
Судді О.В. Желепа
О.Ф. Мазурик
