Справа № 755/11605/21
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"20" липня 2022 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Чех Н.А.,
за участю секретаря судових засідань - Буткевич Л.В.,
учасники справи:
представник позивача - ОСОБА_1 ,
представник відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Євдокія Юріївна про визнання недійсним договору довічного утримання, припинення права власності, визнання права власності,
установив:
Позивач звернулась до суду із позовною заявою про визнання недійсним договору довічного утримання, припинення права власності, визнання права власності посилаючись на те, що 10.06.1963 року між нею та ОСОБА_5 було реєстровано шлюб. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27.06.2014 року шлюб розірвано. В період шлюбу у них народилось два сина - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. У зв`язку із прийняттям спадщини та з`ясуванням інформації щодо спільного майна подружжя, стало відомо про те, що 07.12.2007 року ОСОБА_5 разом з ОСОБА_4 в рівних долях придбали квартиру АДРЕСА_1 . 01.04.2009 року між ОСОБА_5 та відповідачем укладено Договір довічного утримання, за умовами якого ОСОБА_5 передав ОСОБА_4 1/2 частину вказаної квартири, а остання зобов`язалась його забезпечувати утриманням довічно. Про дані договори вона (позивач) нічого не знала, дії проведені без її часті та відома. 03.06.2021 року відповідач зареєструвала право власності на спірну квартиру. Викладене свідчить про те, що під час спільного шлюбу її (позивача) зі ОСОБА_5 ним 12.12.2007 року набуто право власності на 1/2 частину спірної квартири. Враховуючи норми сімейного законодавства вказана частина квартири є спільним майном подружжя, та входить до спадкової маси. Крім того, вона не давала нотаріально посвідченої згоди на укладення Договору довічного утримання. Окрім того, 1/2 частина спірної квартири, що була зареєстрована за ОСОБА_5 не виділялась, порядок користування квартирою не встановлювався. У зв`язку з викладеним, просила визнати недійсним Договір довічного утримання, припинити право власності відповідача на 1/2 частину, що належала ОСОБА_5 , та визнати за нею (позивачем) право власності на 1/4 частину кватири.
В судовому засіданні представник позивача підтримав обставини викладені в позовній заяві, заявлені вимоги, просив їх задовольнити.
В судовому засіданні представник відповідача позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні.
Третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є.Ю. до суду не з`явилась, надіслала лист про слухання справи без її присутності.
Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Даний позов зареєстровано в Дніпровському районному суді м. Києва 14.07.2021 року.
15.07.2021 року здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями.
Ухвалою від 19.07.2021 року відкрито провадження в порядку загального позовного провадження, забезпечено позов.
14.09.2021 року зареєстровано відзив на позовну заяву.
23.09.2021 року зареєстровано заяву про уточнення прізвища відповідача.
30.09.2021 року зареєстровано відповідь на відзив.
15.10.2021 року зареєстровано заперечення на відповідь на відзив.
Ухвалою від 04.11.2021 року витребувано докази та закрито підготовче провадження.
28.01.2022 року надійшли витребувані документи.
14.06.2022 року представником відповідача подано заяву про застосування строків позовної давності.
19.07.2022 року представником відповідача подано додаткові пояснення.
20.07.2022 року представником позивача подано пояснення.
В суді встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_3 10.06.1963 року уклали шлюб. Після реєстрації шлюбу ОСОБА_3 змінила прізвище на « ОСОБА_3 ».
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27.06.2014 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 розірвано.
21.05.2016 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 зареєстровано шлюб. Після реєстрації шлюбу ОСОБА_4 змінила прізвище на « ОСОБА_4 ».
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.
По даній справі позивач звернулась до суду із позовом, яким просить визнати недійсним Договір довічного утримання укладений 01.04.2009 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , яким остання набула право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , припинити право власності за ОСОБА_4 , та визнати за нею (позивачем) право власності на 1/4 частину вказаної квартири. Вимоги обґрунтовує тим, що спірна частка квартири придбана в період шлюбу зі ОСОБА_5 та дозволу на її відчуження не надавала. Про придбання квартири їй стало відомо лише після смерті колишнього чоловіка, при з`ясуванні інформації щодо майна померлого задля отримання спадщини.
Встановлено, що 07.12.2007 року приватним нотаріусом КМНО Первушиною Н.Ю. посвідчено Договір купівлі-продажу квартири, яким ОСОБА_5 та ОСОБА_4 прийняли у власність в рівних долях квартиру АДРЕСА_1 . Зареєстровано в реєстрі за № 7933. Державна реєстрація права власності здійснена 12.12.2007 року в реєстрову книгу № 459-190 за реєстровим № 44824.
21.04.2009 року приватним нотаріусом КМНО Буждиганчук Є.Ю. посвідчено Договір довічного утримання (догляду), згідно якого ОСОБА_5 передав у власність ОСОБА_4 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , а остання зобов`язалась забезпечувати відчужувача утриманням довічно. Договір зареєстровано в реєстрі за № 357. 01.04.2009 року нотаріус наклав заборону відчуження вказаної частини квартири до припинення чи розірвання договору.
За додатковими поясненнями сторона позивача обґрунтовує заявлені вимоги тим, що про договір купівлі продажу та договір довічного утримання їй стало відомо з відповіді приватного нотаріуса Буждиганчук Є.Ю. від 05.07.2021 року та право власності на спірну квартиру відповідач зареєструвала лише 03.06.2021 року, що свідчить про відсутність пропуску строку позовної давності; 1/2 частина квартири була придбана померлим в період перебування шлюбу, а тому частка є спільним майном подружжя; згоди на відчуження (укладення договору довічного утримання) вона не давала, а довіреність на розпорядження майном не може вважатися згодою, так як суперечить нормам закону; не встановлено режиму окремого проживання подружжя; не було визначено 1/2 частку в майні, не виділено її в натурі та не було встановлено порядок користування; шлюбний договір укладено 13.09.2011 року, та поширює свою дію в частині майна, набутого подружжям після його укладення.
Сторона відповідача заперечує заявлені вимоги з тих підстав, що при посвідченні спірного договору нотаріус врахував довіреність ОСОБА_3 на розпорядження майном, як згоду дружини; шлюбним договором ОСОБА_5 та ОСОБА_3 врегулювали всі майнові права та обов`язки, окрім того, він підтверджує, що вони проживали окремо, за різними адресами; позивачем пропущено строк позовної давності та з 25.11.2014 року позивач мала можливість звернутись з відповідним запитами задля з`ясування необхідної інформації.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до вимог частин 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Частиною першою статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства,
а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя статті 203 ЦК України).
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 1 статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно частини 3 статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 72 СК України позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано.
До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.
Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Статтею 92 СК України визначено, що шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям.
На укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом.
Згідно статті 93 СК України шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов`язки.
Шлюбним договором можуть бути визначені майнові права та обов`язки подружжя як батьків.
Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми.
Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.
За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.
Відповідно до статті 94 СК України шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.
Статтею 95 СК України визначено, що якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу.
Якщо шлюбний договір укладено подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення.
Відповідно до статті 96 СК України у шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов`язків.
У шлюбному договорі може бути встановлена чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу.
Згідно статті 97 СК України у шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім`ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв`язку з реєстрацією шлюбу.
Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.
Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу.
У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб.
Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.
З матеріалів справи установлено, що 13.09.2011 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено Шлюбний договір, який посвідчено приватним нотаріусом КМНО Буждиганчук Є.Ю., зареєстрований зва № 2016, згідно умов якого сторони визначили, що майно (рухоме та нерухоме), що придбане подружжям під час шлюбу, є особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім`я воно зареєстроване. У випадку розірвання шлюбу, придбане під час шлюбу майно залишається тому з подружжя, на чиє ім`я воно зареєстроване. Своєю особистою приватною власністю кожний із подружжя, володіє, користується і розпоряджається на власний розсуд, вчиняючи будь-які дії щодо свого майна, не узгоджуючи при цьому питання із чоловіком (дружиною) і не одержуючи згоди на його відчуження чи на витрачання грошових коштів як засобу платежу за майно, що набуватиметься.
Пунктом 4 Шлюбного договору передбачено, що після набрання чинності цим договором майно подружжя поділятиметься на таке, що має статус особистої приватної власності чоловіка та дружини, та на таке, що є спільною сумісною власністю подружжя. До спільної сумісної власності подружжя відноситься майно, право власності на яке зареєстровано на дружину та чоловіка одночасно.
Пунктом 5 Шлюбного договору визначено яке майно подружжя є особистою приватною власністю кожного з них.
Заявою про розрахунки ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , засвідченої 31.08.2012 року приватним нотаріусом КМНО Буждиганчук Є.Ю., сторони фінансових претензій не мають.
Таким чином, враховуючи умови Шлюбного договору, суд дійшов висновку, що 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 , яка була зареєстрована на ім`я ОСОБА_5 була його особистою власністю.
Суд критично ставиться до посилань сторони позивача про те, що шлюбний договір укладено 13.09.2011 року, та поширює свою дію в частині майна, набутого подружжям після його укладення.
В даному випадку укладаючи Шлюбний договір ОСОБА_5 та ОСОБА_3 вирішили майнові питання з приводу придбаного майна під час шлюбу, так і щодо майна придбаного після його укладення.
Суд погоджується з тим, що ОСОБА_3 не надавалась згода на укладення оспорюваного договору, і що довіреність, як зазначав приватний нотаріус, в силу ст. 237 ЦК України не може вважатись згодою, проте, не є підставою для визнання його недійсним з огляду на викладене вище.
Відповідно до ст.ст. 256, 257, 264 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дій, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.
Відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення.
Європейський суд з прав людини у справах «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» та «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей: забезпечувати юридичну визначеність та остаточність, а також захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в тому випадку, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що відбувалися в далекому минулому, спираючись на докази, які вже могли втратити достовірність та повноту із плином часу.
Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Згідно із ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Відповідно до частини 2 статті 72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.
Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Встановлено, що шлюб між сторонами розірвано рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27.06.2014 року ухваленого у справі № 369/4294/14-ц за результатами розгляду позовної заяви ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, яке набуло законної сили 30.07.2014 року.
Суд погоджується з тим, що позивачем пропущено строк позовної давності, який розпочав свій відлік з часу набрання рішення суду про розірвання шлюбу, та не враховує твердження позивача про те, що у зв`язку із смертю колишнього чоловіка, відкриттям спадкової справи та потребою віднайдення документів та інформації про спільне майно вона почала звертатись до нотаріусів, органів БТІ, реєстрації, тощо задля з`ясування інформації про наявні об`єкти спільної сумісної власності подружжя, оскільки дане обґрунтування не ґрунтується на нормах сімейного та спадкового права.
За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Вказаний висновок щодо строку позовної давності наведено в постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 457/462/16-ц, провадження № 61-21807св19.
При розгляді даної справи судом не було встановлено порушень прав позивача, а тому підстави для застосування строку позовної давності відсутні.
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування,
не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які
у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене та норми діючого законодавства, суд дійшов обґрунтованого висновку, що відсутні підставі для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 .
Оскільки, відсутні підстави для задоволення вимоги позивача щодо визнання Договору довічного утримання недійсним, відсутні підстави і для задоволення вимог про припинення права власності та визнання права власності.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 81, 258, 259, 264, 265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Євдокія Юріївна про визнання недійсним договору довічного утримання, припинення права власності, визнання права власності - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання повного судового рішення - 28.07.2022 року.
Суддя:
