Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 645/1451/20 Номер провадження 22-ц/814/1632/22Головуючий у 1-й інстанції Бабкова Т.В. Доповідач ап. інст. Панченко О. О.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 жовтня 2022 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Панченка О.О.,
суддів Пікуля В.П.,Одринської Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія кольорової поліграфії Україна Юнь Чень» на рішення Фрунзенського районного суду м.Харкова від 09 червня 2022 року ухваленого у складі головуючого судді Бабкової Т.В. повний текст судового рішення виготовлено 14 червня 2022 року, та додаткове рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 січня 2022 року ухваленого у складі головуючого судді Шарко О.П., повний текст судового рішення виготовлено 11 січня 2022 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ККП Україна Юнь Чень» про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати,-
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Зміст позовних вимог
12 березня 2020 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подав позов до Фрунзенського районного суду м. Харкова до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія кольорової поліграфії Україна Юнь Чень» (далі ТзОВ «ККП Україна Юнь Чень») про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні , стягнення суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.
Вказував, що з 23 серпня 2002 року по 09 грудня 2019 року позивач працював за строковим трудовим договором (на посаді Генерального директора з 26 грудня 2008 року) у ТзОВ «ККП Україна - Юнь Чень», яке створене в результаті перетворення (зміни організаційно-правової форми) Приватного підприємства «Компанія кольорової поліграфії Україна Юнь Чень» (ідентифікаційний код 31632557) та є його правонаступником.
Позивач є громадянином Китаю (Китайської Народної Республіки), його працевлаштування здійснювалося на підставі дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства .
Тож, 24 грудня 2008 року Харківським обласним центром зайнятості було видано дозвіл №3378 на застосування праці іноземців та осіб без громадянства (серія АА №019481) для працевлаштування ОСОБА_1 у ТзОВ « ККП Україна - Юнь Чень», на посаді Генерального директора. Дію даного дозволу відповідач в подальшому продовжував згідно вимог чинного законодавства України.
09 грудня 2019 року позивач був звільнений з роботи на підставі п.2,ст..36 КЗпП( у зв`язку із закінченням строку договору).
Позов мотивовано тим, що відповідачем було нараховано, але не виплачено позивачу грошові кошти у розмірі 25656,50 грн. Також відповідачем не виплачено позивачу компенсацію за всі не використані ним дні щорічної відпустки, сума якої складає 1 008 856,64 грн. Станом на момент звільнення позивачем не використано 352 календарні дні щорічної відпустки.
З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просив суд стягнути з відповідача грошову компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 1008 856,64 грн.; стягнути з відповідача середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні починаючи з 09.03.2019 по день постановлення рішення у справі; стягнути з відповідача компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 1624,26 грн.; стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 24 000,00 грн.
Позиція інших учасників справи
03 червня 2020 року ТзОВ «ККП Україна Юнь Чень» подано відзив, в якому обґрунтовано та підтверджено відповідними документами розрахунок днів невикористаної щорічної відпустки ОСОБА_3
03 червня 2020 року ТзОВ « ККП Україна Юнь Чень» було подано зустрічний позов до ОСОБА_1 про стягнення збитків, завданих господарському товариству його посадовою особою. Позов мотивовано тим, що саме ОСОБА_1 має сплатити компенсацію на користь ТзОВ «ККП Україна Юнь Чень» завданих ним збитків, як посадовою особою господарського товариства. Також ТзОВ « ККП Україна- Юнь Чень» зазначало , що позивачем було використано у вигляді формалізованих щорічних відпусток 156 календарних днів із щорічних основних відпусток. Решту 259 календарних днів зазначених відпусток позивач використав під виглядом службових відряджень до Китайської Народної Республіки, у які сам себе й спрямовував за рахунок очолюваного ним підприємства.
27 серпня 2020 року надійшла відповідь на відзив, у якій представником позивача вказано, що вони не погоджуються з розрахунками відповідача, та вважають що надані відповідачем докази, не відповідають вимогам допустимості та не можуть бути враховані судом при встановленні обставин справи.
15 червня 2021 року від представника позивача надійшла заява про розподіл судових витрат та долучення доказів до матеріалів справи , які підтверджують розмір витрат на правову допомогу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Фрунзенського районного суду м.Харкова від 06 серпня 2020 року позовну заяву ТзОВ « ККП Україна Юнь Чень» до ОСОБА_1 про стягнення збитків, завданих господарському товариству його посадовою особою, повернуто заявнику із роз`ясненням права звернення із вказаною позовною заявою до суду на загальних підставах.
Рішенням Фрунзенського районного суду м.Харкова від 09 червня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Судом встановлено, що за період роботи позивача у ТзОВ «ККП Україна - Юнь Чень» мало місце невикористання ним права на отримання щорічної основної відпустки. Зокрема, що невикористаних днів відпустки за час роботи ОСОБА_1 у ТзОВ «ККП Україна Юнь Чень» було 259, а не 352 , як зазначав позивач.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не заперечував того факту, що в день звільнення ОСОБА_1 09.12.2019 року з ТзОВ « ККП Україна Юнь Чень» з цим працівником не було проведено остаточного розрахунку, а саме не було здійснено виплати всіх належних йому відповідно до законодавства сум, а саме компенсації за невикористані ним дні щорічної відпустки.
Тож, у рішенні зазначено, що відповідач має сплатити 732 021,18 грн. компенсації за невикористані дні відпустки; 200630,43 грн. середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, на користь позивача.
11 січня 2022 року було винесено додаткове рішення про розподіл судових витрат на правничу допомогу за заявою ОСОБА_2 , представника позивача. Рішенням суду заявлені вимоги представника позивача було задоволено частково.
Додаткове рішення мотивовано тим, що законами України щодо діяльності адвоката не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при оплаті клієнтом послуг , а також не встановлено форму такого документа. Адвокат може надати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ ,який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта. З наданих суду матеріалів суд прийшов до висновку , що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума у розмірі 5000 грн., із заявлених 30000 грн., оскільки розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт; часом витраченим на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони.
Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги
Не погодившись з таким рішенням ТзОВ «ККП Україна Юнь Чень» 16 липня 2021 року подало апеляційну скаргу.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду прийнято з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, є незаконним та необґрунтованим, адже наявна відсутність правових підстав для відкриття провадження у справі ,здійснення її розгляду та винесення рішення. Відповідач зазначає, що позовна заява ОСОБА_1 до ТзОВ « ККП Україна Юнь Чень» була підписана та подана особою, яка не мала повноважень на ведення справи.
Також, відповідач вказує, що позивач ( ОСОБА_1 ) на посаді генерального директора діяв протиправно, неналежно та недобросовісно. Виконував певні дії, без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою зацікавленістю та зловживаючи своїми посадовими обов`язками за корисливим умислом приймав рішення, порушуючи при цьому надані трудові права.
Апелянт просив скасувати рішення Фрунзенського районного суду м.Харкова від 09 червня 2021 року; ухвалити нове рішення , яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТзОВ «ККП Україна Юнь Чень» у повному обсязі; судові витрати покласти на ОСОБА_1 .
21 лютого 2022 року відповідачем подано апеляційну скаргу на додаткове рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 січня 2022 року. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суду не надано повного переліку необхідних документів на підтвердження витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги,оформлених у встановленому законом порядку. Апелянт вважає, що правові підстави для стягнення винагороди адвоката за надані послуги належними та допустимими доказами не підтверджено.
Просив суд скасувати додаткове рішення Фрунзенського районного суду м.Харкова від 11 січня 2022 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви представника позивача про ухвалення додаткового рішення.
Позиція інших учасників справи
05 жовтня 2021 року надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що позивач вважає рішення районного суду законним та обґрунтованим. Прохав апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Відповідно до частини 1 статті 367Цивільного процесуальногокодексу України (далі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Сторони в судове засідання не з`явилися, відповідач просив слухати справу у відсутності їх представника по справі подавши відповідну заяву.
Колегія суддів,заслухавши доводи сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, приходить до наступного висновку.
Встановлені обставини справи
Встановлено, що з 23.08.2002 року позивач ОСОБА_1 працював у ТзОВ «ККП Україна Юнь Чень» . 09.12.2019 року ОСОБА_1 був звільнений з роботи на підставі п.2,ст..36 КЗпП( у зв`язку із закінченням строку договору).
У свою чергу, з 20 січня 2004 року був призначений виконувачем обов`язків директора, а з 26.12.2008 року був призначений за строковим трудовим договором на посаду генерального директора.
Позивач є громадянином Китайської Народної Республіки, а тому його працевлаштування здійснювалося на підставі дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства. 24 грудня 2008 року Харківським обласним центром зайнятості було видано дозвіл №3378 на застосування праці іноземців та осіб без громадянства( серія АА № 019481) для працевлаштування ОСОБА_1 у ТзОВ «ККП Україна Юнь Чень» на посаді генерального директора. Дію даного дозволу відповідач подовжував згідно вимог чинного законодавства.
Відповідач не заперечував, що в день звільнення ОСОБА_1 09 грудня 2019 року з ТзОВ «ККП Україна Юнь Чень», з цим працівником не було здійснено остаточного розрахунку, зокрема не було здійснено виплати всіх належних йому відповідно до законодавства сум, а саме компенсації за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.
27 лютого 2020 року представником позивача було направлено відповідачу вимогу про остаточний розрахунок при звільненні, яка станом на момент постановлення рішення по справі адміністрацією ТзОВ « ККП Україна Юнь Чень» не виконана.
Також, 27 лютого 2020 року представником позивача було направлено скаргу до ГУ Держпраці у Харківській області.
У відзиві, відповідачем були надані належні та допустимі докази на часткове спростування доводів позивача щодо не проведення з ним розрахунку за 352 календарні дні невикористаної щорічної відпустки.
Тож, судом встановлено, що кількість невикористаних днів відпустки за час роботи ОСОБА_1 у ТзОВ «ККП Україна Юнь Чень» становить 259 днів, середньоденна заробітна плата за останні 12 календарних місяців 2824,61 грн., а тому з урахуванням індексації доходу працівника станом на 12 квітня 2021 року розмір компенсації за невикористану відпустку складає 732021,18 грн., яка підлягає стягненню з відповідача.
Розрахунок суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 09 грудня 2012 року по 30 березня 2020 року, є наступним. Загальна кількість робочих днів становить 77, середньоденна заробітна плата 2605,59 грн./день, тож сума яка підлягає стягненню на користь позивача становить 200630,43 грн.
Застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини
Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 81 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частиною 2статті 78 ЦПК Україниобставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 80 ЦПК Українидостатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Положеннями статті 89ЦПК України визначено, щосуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно ч. 1ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року № 3773-VІіноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленимиКонституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Відповідно до абз.2 ч.4 ст.3Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 року №5067-VІ іноземціта особи без громадянства, які прибули в Україну для працевлаштування на визначений строк, приймаються роботодавцями на роботу на підставі дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, виданого в порядку, визначеному цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України. Аналогічна норма діяла і на момент виникнення трудових відноси між Позивачем та Відповідачем. Так, згідно ч. 2ст. 8 Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 року № 803-ХІІроботодавці мають право на використання праці іноземців та осіб без громадянства на умовах трудового договору лише за наявності виданого роботодавцю державною службою зайнятості дозволу на використання праці іноземців та осіб без громадянства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно ч. 1ст. 21 КЗпП Українитрудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Пунктом 4.2 всіх трудових контрактів укладених між позивачем та відповідачем, встановлено, що працівнику надається щорічна оплачувана відпустка, тривалістю 24 календарних дні.
За статтею 75 КЗпП України, щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Згідно статті 79 КЗпП України, щорічні основна та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи надаються працівникам після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації. У разі надання зазначених відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, крім визначених законом випадків, коли ці відпустки за бажанням працівника надаються повної тривалості. Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.
Іноземці та особи без громадянства, які працюють в Україні, мають право на відпустку на рівні з громадянами України.
Згідно ч.1, ст..83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Відповідно до ч.1, ст..47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені уст. 116КЗпП України.
Статтею 116КЗпП Українивизначено,щопри звільненніпрацівника виплатавсіх сум,що належатьйому відпідприємства,установи,організації,проводиться вдень звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року по справі № 755/12623/19 зазначено, що відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановленостаттею 117КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першоюстатті 117 КЗпП Україниобов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахункуз працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченоїстаттею 117 КЗпП України,тобто виплатипрацівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбаченийзакономстрок винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Тож, за умов не проведення вчасного розрахунку позивач обґрунтовано вимагав виплатити йому середній заробіток за весь період затримки з 09.12.2019 року по 30.03.2020 року, що становить 200 630,43 грн., і суд законно прийняв рішення про стягнення з відповідача вказаної виплати.
Щодо стягнення з відповідача грошової компенсації за невикористану відпустку в розмірі 732021,18 грн., то суд виходячи з наданих сторонами документів вірно встановив кількість днів невикористаної щорічної відпустки Хе Сяонянь, та на підставі цього розрахував суму, яка підлягає стягненню з ТзОВ «ККП Україна Юнь Чень».
Судом першої інстанції встановлено та не заперечувалося відповідачем, що в день звільнення ХЕ Сяонянь 09.12.2019 року з ТзОВ «ККП Україна Юнь Чень» з ним не було проведено остаточного розрахунку, не було здійснено виплати всіх належних йому відповідно до законодавства сум, а саме компенсації за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
27.02.2020 року представником ХЕ Сяонянь було направлено ТзОВ «ККП Україна Юнь Чень» вимогу про остаточний розрахунок при звільненні, яка останньою не виконана.
Твердження апелянта, що службові відрядження, в яких у період з 2009 року по 2018 року перебував ОСОБА_1 обіймаючи посаду генерального директора ТОВ використовувалися ним у власних інтересах, а тому, їх слід вважати відпустками, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та не відповідають фактичним обставинам справи. Твердження ОСОБА_1 , що за час перебування в трудових відносинах з ТзОВ «ККП Україна Юнь Чень» покладені на нього посадові обов`язки, у тому числі службові доручення у відрядженнях, він виконував належним чином не спростовані. Вказані доводи підтверджується виплатою ОСОБА_1 заробітної плати за час відрядження та компенсації інших витрат, відсутністю застосування до нього дисціплінарних стягнень та даних про покладення матеріальної відповідальності за будь-яку шкоду, заподіяну підприємству.
Зі змісту статуту ТОВ «ККП Україна Юнь Чень» вбачається, що генеральний директор підзвітний власнику підприємства та забезпечує виконання його рішень, за фінансово-господарською діяльністю генерального директора здійснюється контроль та перевірка (в минулому ревізором, в подальшому ревізійною комісією) щонайменше ніж раз на рік. Данні про тривалі трудові відносини та неодноразове продовження трудового контракту свідчать про відсутність претензій з боку власника товариства щодо належного виконання трудових обов`язків ОСОБА_1 . Якщо працівник порушив строки перебування у відрядженні, дні затримки працівника у відрядженні не можуть вважатися використанням працівником щорічної відпустки та не позбавляють працівника права на щорічні відпустки.
Порушення строків перебування у відрядженні, а саме затримка у відрядженні без поважних причин може мати наслідком невиплату заробітної плати та невідшкодування витрат, проте за жодних обставин не може мати наслідком визнання днів затримки щорічною основною відпусткою. Надані апелянтом звіти про відрядження не є належним доказом перебування позивача за кордоном у зв`язку з використанням права на щорічну відпустку.
Окрім того, відповідно до додаткового рішення, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача - 5000 грн. на професійну правничу допомогу. Оскільки до суду було надано акт виконаних робіт на суму 30000 грн. то суд при ухваленні даного рішення виходив з співмірності та складності робіт виконаних адвокатом, обсягу наданих адвокатом послуг , ціни позову та значення справи для сторони.
Відтак, щодо додаткового рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 січня 2022 року, колегія суддів зазначає, що ухвалюючи додаткове рішення у даній справі, суд першої інстанції з урахуванням вимог співмірності обґрунтовано визнав доведеною понесену позивачем суму судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн., а не 30000 грн., як заявлялося в заяві про ухвалення додаткового рішення та доданому до неї договорі і Додатку № 1 з розрахунком вартості робіт (послуг), які виконувались адвокатом.
Отже, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, до яких він дійшов шляхом повного та всебічного з`ясування обставин справи. Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування рішень місцевого суду колегія суддів не вбачає. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду.
ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Відповідно до пункту 1 частини 1статті 374 ЦПК Україниза наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.
Відповідно до статті 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Щодо судових витрат
За приписами частини 1статті 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки в задоволенні апеляційних скарг відмовлено , судові витрати апелянта, пов`язані з розглядом справи в судах, компенсації не підлягають.
Крім того, у зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги ТзОВ «ККП Україна Юнь Чень» на рішення Фрунзенського районного суду м.Харкова від 09 червня липня 2021 року,його вимоги щодо скасування додаткового рішення Фрунзенського районного суду м.Харкова від 11 січня 2022 року про стягнення з відповідача на користь позивача понесених судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн. також не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 382 ЦПК України, суд, -
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія кольорової поліграфії Україна Юнь Чень» від 16 липня 2021 року та від 21 лютого 2022 року залишити без задоволення.
Рішення Фрунзенського районного суду м.Харкова від 09 червня 2021 року та додаткове рішення Фрунзенського районного суду м.Харкова від 11 січня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст постанови складено 04 жовтня 2022 року.
Головуючий суддя О.О. Панченко
Судді В.П. Пікуль
Т.В. Одринська
