Постанова

Іменем України

22 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 136/2075/19

провадження № 61-4881св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: приватний нотаріуса Липовецького районного нотаріального округу Башта-Бєляєва Марина Олександрівна, ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 20 жовтня 2020 року у складі судді Кривенко Д. Т. та постанову Вінницького апеляційного суду від

28 січня 2021 року у складі колегії суддів: Копаничук С. Г., Медвецького С. К., Рибчинського В. П.

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до приватного нотаріуса Липовецького районного нотаріального округу Башта-Бєляєвої М. О., ОСОБА_2 про визнання відмови від прийняття спадщини недійсною.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилась спадщина, зокрема, на житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 . Спадкоємцями першої черги спадкування за законом були ОСОБА_1 , як дружина, та дочка спадкодавця - ОСОБА_2 . З метою прийняття спадщини, вони звернулись до приватного нотаріуса Липовецького районного нотаріального округу Башта-Бєляєвої М. М. і в зв`язку з відсутністю інших спадкоємців на час звернення до нотаріуса вона відмовилась від своєї частки у спадщині на користь ОСОБА_2 .

В подальшому ОСОБА_1 дізналась, що у 2007 році спадкодавець ОСОБА_4 склав заповіт, яким заповів ОСОБА_3 Ѕ частини належного йому житлового будинку по АДРЕСА_2 .

З написанням заяви про відмову від спадщини ОСОБА_1 втратила право на спадкове майно у вигляді частки об`єкта нерухомого майна, оскільки на час написання заяви про існування заповіту нотаріус її не повідомила, не встановила коло спадкоємців, які мають прийняти спадщину, наслідків відмови від спадщини їй, як особі, що мала право на обов`язкову частку у спадщині за наявності заповіту, не роз`яснила.

ОСОБА_1 просила визнати її заяву про відмову від спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_4 , недійсною.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Липовецького районного суду Вінницької області від 24 січня 2020 року ОСОБА_3 залучений до розгляду справи як третя особа.

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 20 жовтня

2020 року, залишеного без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 28 січня 2021 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що як убачається із змісту заяви поданої ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Башта - Біляєвої М. О. про відмову від прийняття спадщини позивачеві нотаріусом роз`яснено, що відмова від прийняття спадщини є безумовною та беззастережною, але може бути відкликана протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, - до 12 січня 2019 року; роз`яснено зміст статей 1270, 1273-1275 ЦК України, про що ОСОБА_1 проставлено особистий підпис.

При підписанні вказаної заяви 18 вересня 2018 року позивач, скориставшись своїм правом, висловила своє волевиявлення на відмову від прийняття належної їй частки у спадщині після смерті чоловіка ОСОБА_4 , нотаріусом роз`яснено вимоги ЦК України, ОСОБА_1 усвідомлювала, що її відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною, таке рішення відповідало її внутрішній волі та було спрямоване на зміну або припинення цивільних прав та обов`язків за таким правочином на час його вчинення.

Встановлені судом обставини та перевірені зібраними у справі доказами спростовують твердження позивача, наведені у позові та її представника надані в судовому засіданні, про те, що позивачеві не було відомо про існування заповіту на користь третьої особи на час звернення нею до нотаріуса із заявою про відмову від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 . Тобто обставини, які мають для позивача істотне значення, виникли не на момент вчинення правочину, а вже після його вчинення. При цьому не є помилкою в розумінні статті 229 ЦК України власне недбальство позивача, незнання закону, неправильне тлумачення закону чи неправильне сприйняття фактичних обставин правочину. Оскільки відсутні правові підстави для визнання одностороннього правочину вчиненого позивачем недійсним, тому в задоволенні позову щодо іншого відповідача суд також відмовив.

Суд першої інстанції вказав, що нотаріус є відповідачем лише в разі оскарження відмови від вчинення нотаріальної дії або процедури її вчинення, отже у цьому випадку нотаріус не є належним відповідачем, тому у позові щодо нього слід відмовити.

Апеляційний суд погодився з таким висновком та вказав, що особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка в мотивах вчинення відмови від спадщини на користь доньки не може бути визнана істотною і не може бути підставою для визнання правочину недійсним. Як вбачається з відмови ОСОБА_1 від спадщини за законом на користь доньки, на момент її підписання нотаріус роз`яснила позивачу, що така відмова є безумовною та беззастережною, роз`яснила зміст статей 1270, 1273-1275 ЦК України, тобто ОСОБА_1 усвідомлювала значення своїх дій та мала можливість керувати ними, що і підтвердила свої підписом. При цьому, правом відкликати відмову від спадщини протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, ОСОБА_1 не скористалась. ОСОБА_1 не надала суду належних і допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, що заява про відмову від прийняття спадщини була складена нею внаслідок помилки щодо природи вказаного правочину, її прав та обов`язків.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не звернув увагу на визнання позову відповідачем ОСОБА_2 , що є підставою для задоволення позову, необґрунтовані, оскільки звернувшись з цим позовом до суду, ОСОБА_1 визначила відповідачем також і приватного нотаріуса Липовецького районного нотаріального округу Башта-Бєляєву М. О. Оскільки в цій справі визнання ОСОБА_2 позову порушує права, свободи та інтереси інших осіб, зокрема ОСОБА_3 , приватний нотаріус Башта-Бєляєва М. О. позов не визнавала, то і підстави приймати визнання позову та задовольняти його у суду були відсутні.

Аргументи учасників справи

У березні 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що здійснення ознайомлення із змістом заповіту та наслідками відмови від спадщини на обов`язкову частку у спадщині нотаріусом роз`яснення не було.

Правовий статус спадкоємців, які мають право на обов`язкову частку за ЦК України, деякою мірою відрізняється від статусу спадкоємців за законом та заповітом. Ні за законом, ні на рівні методичних рекомендацій Міністерства юстиції України чи роз`яснень Пленуму Верховного Суду України не визначається можливість відмови обов`язкового спадкоємця на користь інших спадкоємців за законом. Суди не дослідили односторонній правочин у вигляді заяви про відмову ОСОБА_1 на користь конкретної особи, де

ОСОБА_1 вважала, що відмовлялася від відповідної частки за законом, без застосування юридичних наслідків відмови від обов`язкової частки у спадщині в порядку статті 1241 ЦК України.

Хоча судом апеляційної інстанції у своєму рішенні вказано пункт «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», який затверджений Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року, коли саме нотаріус встановлює наявність заповіту, нотаріус зобов`язаний ознайомити з його змістом та роз`яснити право особи на обов`язкову частку у спадщині незалежно від змісту заповіту, і відобразити це у відповідній заяві про прийняття чи відмову від спадщини. Однак такі процесуальні дії на час підписання відповідної заяви здійснено не було.

Суд апеляційної інстанції ці факти та зміст заяви до уваги взяв, а лише вказав про відмову від спадщини, без конкретизації, що така відмова була спрямована на користь іншого спадкоємця, без ознайомлення зі змістом заповіту і відображення про заповіт у заяві про відмову від спадщини на користь інших осіб.

У липні 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду заяву, у якій зазначила, що проти задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 заперечень не має, підтримує її.

У липні 2021 року ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржені судові рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

Вказує, що в межах строків для прийняття спадщини спадкоємець, який подав заяву про відмову на користь іншого спадкоємця, має право відкликати її так само, як і спадкоємець, який заявив про відмову без зазначення особи, на користь якої вона зроблена. Верховний суд зазначив, що позивач по суті стверджуючи про те, що вона не знала про те, що у наслідок відмови втратила право на спадкування на частину будинку, ставить під сумнів положення частини п`ятої статті 1273 ЦК України щодо того, що відмова від спадщини є безумовною і беззастережною. У справі № 132/3661/18 Верховний Суд також дійшов подібних висновків (постанова від 07 листопада 2019 року) та вказав, що у частині третій статті 203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Щодо доводів касаційної скарги, то по-перше, подібні правовідносини у достатній мірі врегульовані цивільним законодавством, а по-друге, предметом спору у зазначеній цивільній справі є поставлена під сумнів позивачем дійсність учиненого нею правочину у виді відмови від спадщини на користь певної особи, і у касаційній скарзі скаржник ставить під сумнів правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції саме статті 229 ЦК України, з приводу застосування якої у подібних правовідносинах Верховний Суд вже висловлював свою позицію, а скаржник не просить суд відступити від цих позицій та не обґрунтовує таку необхідність.

Межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; суди попередніх інстанцій в оскаржених судових рішеннях порушили норми процесуального права).

Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2022 року відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні клопотання про повідомлення дати та часу судового засідання.

Фактичні обставини

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилась спадщина на належне йому майно, зокрема, на житловий будинок з господарським будівлями по АДРЕСА_2 і на житловий будинок з господарським будівлями по АДРЕСА_1 .

Спадкоємцями першої черги за законом були дружина ОСОБА_1 та його дочка ОСОБА_2 , які з ОСОБА_4 постійно проживали.

18 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Липовецького районного нотаріального округу Вінницької області Башта- Біляєвої М. О. із заявою про відмову від прийняття належної її частки у спадщині на користь ОСОБА_2 .

Нотаріус роз`яснила заявнику, що відмова від прийняття спадщини є безумовною та беззастережною, але може бути відкликана протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, тобто до 12 січня 2019 року. Також нотаріус роз`яснила ОСОБА_1 зміст статей 1270, 1273-1275 ЦК України.

Згідно інформаційної довідки зі Спадкового реєстру сформованої

18 вересня 2018 року о 12:13 годині приватним нотаріусом Башта- Біляєва М. О., нотаріусом наявний чинний заповіт серія ВКА №451473, заповідач - ОСОБА_4 , дата посвідчення - 08 листопада 2007 року приватним нотаріусом Посвятенко Д. Ю., за яким він заповів ОСОБА_3 1/2 частку житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель та споруд по АДРЕСА_2 .

Реєстрація спадкової справи приватним нотаріусом Башта-Біляєва М. О. була вчинена цього ж дня - 18 вересня 2018 року о 12:16 годині.

04 грудня 2018 року, в межах визначеного строку для прийняття спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_4 , до нотаріуса звернувся

ОСОБА_3 із заявою про прийняття спадщини за заповітом від

08 листопада 2007 року на належну йому 1/2 частку житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель та споруд по АДРЕСА_2 .

18 березня 2019 року до приватного нотаріуса Башта- Біляєвої М. О. звернулась ОСОБА_2 з заявою про спадкування за законом як спадкоємець першої черги.

ОСОБА_4 та ОСОБА_6 є родичами (були рідними братами).

Позиція Верховного Суду

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (частина перша, друга та третя статті 202 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року у справі

№ 357/15284/18 (провадження № 61-13518св21) вказано, що «правочин є найбільш розповсюдженим юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов`язки в учасників цивільних правовідносин. До односторонніх правочинів, зокрема, відноситься: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співвласника на розпорядження спільним майном, одностороння відмова від договору. При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) від однієї сторони. Між цим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може виступати видання довіреності двома та більше особами, спільний заповіт подружжя та ін. Аналіз розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб`єкта; вчиняються суб`єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов`язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків). Залежно від сприйняття волі сторони одностороннього правочину такі правочини, відповідно, поділяються на: суворо односторонні - не адресовані нікому та без потреби в прийнятті їх іншою (іншими) особами. До них відноситься, зокрема, відмова від права власності, відмова від спадщини, прийняття спадщини; такі, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, до яких можливо віднести, зокрема, оголошення конкурсу, публічну обіцянку винагороди, відмову від спадщини на користь іншої особи, видачу довіреності, видачу векселя, розміщення цінних паперів, односторонню відмову від договору».

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги (частина друга статті 1274 ЦК України).

Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 цього Кодексу (частина п`ята статті 1274 ЦК України).

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України, в редакції чинній на момент вчинення оспорюваного правочину).

Аналіз вказаних норм свідчить, що:

у статті 229 ЦК України наявні такі формулювання, як зокрема «прав та обов`язків сторін», «другій стороні». Тобто, законодавець допускає оспорювання на підставі статті 229 ЦК України переважно дво- та багатосторонніх правочинів. Однак це не виключає й можливість оспорювання односторонніх правочинів;

відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтею 229 ЦК України. За своєю сутністю відмова від прийняття спадщини є одностороннім правочином. Тому не виключається оспорювання такого одностороннього правочину у разі коли особа, яка відмовляється від прийняття спадщини, помилялась щодо його природи;

помилка, яка істотним чином впливає на формування волі сторони правочину, повинна існувати на момент його вчинення. Схематично вплив обставин, які мають істотне значення можливо відобразити таким чином: «немає істотної помилки - відсутнє вчинення правочину». Незнання закону не включено до переліку помилок, яким надається істотне значення. Це по суті є відображенням ще римського принципу ignorantia juris nocet (з лат. - незнання закону шкодить);

у справі за позовом особи, яка вчинила відмову від прийняття спадщини на користь спадкоємця за законом, про визнання недійсним такого одностороннього правочину як відмова від прийняття спадщини на користь спадкоємця за законом належним відповідачем є спадкоємець на користь якого вчинена відмова, а не нотаріус чи нотаріальна контора.

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

суди встановили, що позивач не надала доказів, які б підтверджували вчинення оспорюваного правочину під впливом помилки, а тому зробили правильний висновок про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2

суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що у справі за позовом особи, яка вчинила відмову від прийняття спадщини на користь спадкоємця за законом, про визнання недійсним такого одностороннього правочину як відмова від прийняття спадщини на користь спадкоємця за законом належним відповідачем є спадкоємець на користь якого вчинена відмова, а не нотаріус. Тому суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, з яким погодився апеляційний суд, що нотаріус у цій справі не є належним відповідачем і відмовив у задоволенні позову до нього з цих підстав.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року у справі

№ 357/15284/18 (провадження № 61-13518св21), не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 20 жовтня

2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 28 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Краснощоков

І. О. Дундар

В. І. Крат