Справа № 136/2075/19
Провадження № 22-ц/801/80/2021
Категорія: 60
Головуючий у суді 1-ї інстанції Кривенко Д. Т.
Доповідач:Копаничук С. Г.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 січня 2021 рокуСправа № 136/2075/19м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:
головуючого :Копаничук С.Г.
суддів: Медвецького С.К., Рибчинського В.П.,
за участю секретаря: Очеретної М.Ю.
учасники справи :
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідачі - приватний нотаріус Липовецького районного нотаріального округу Башта-Бєляєва Марина Олександрівна, ОСОБА_2 ,
треті особи - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 20 жовтня 2020 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду під головуванням судді Кривенка Д.Т., повний текст якого виготовлено 29.10.2020 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Липовецького районного нотаріального округу Башта-Бєляєвої Марини Олександрівни, ОСОБА_2 , за участю третьої особи - ОСОБА_3 про визнання відмови від прийняття спадщини недійсною, -
В С Т А Н О В И В :
В листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до приватного нотаріуса Липовецького районного нотаріального округу Башта-Бєляєвої М.О., Бебко С.В., про визнання відмови від прийняття спадщини недійсною. Вказала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік - ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилась спадщина, зокрема, на житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 . Спадкоємцями першої черги спадкування за законом були вона, як дружина, та донька покійного - ОСОБА_2 . З метою прийняття спадщини, вони звернулись до приватного нотаріуса Липовецького районного нотаріального округу Башта-Бєляєвої М.М. і в зв`язку з відсутністю інших спадкоємців на час звернення до нотаріуса, вона відмовилась від своєї частки у спадщині на користь ОСОБА_2 . В подальшому вона дізналась, що у 2007 році спадкодавець ОСОБА_4 склав заповіт, яким заповів ОСОБА_3 Ѕ частини належного йому житлового будинку по АДРЕСА_2 . Посилаючись на те, що з написанням заяви про відмову від спадщини вона втратила право на спадкове майно у вигляді частки об`єкта нерухомого майна, оскільки на час написання заяви про існування заповіту нотаріус її не повідомила, не встановила коло спадкоємців, які мають прийняти спадщину, наслідків відмови від спадщини їй, як особі, що мала право на обов`язкову частку у спадщині за наявності заповіту, не роз`яснила, просила суд визнати її заяву про відмову від спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_4 , недійсною.
Ухвалою суду від 24.01.2020 року ОСОБА_3 залучений до розгляду справи в якості третьої особи.
Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 20 жовтня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила рішення районного суду скасувати через порушенням судом норм матеріального та процесуального права, а у справі ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Зазначила, що оформляючи відмову від належної їй частки спадщини за законом на користь доньки ОСОБА_2 , нотаріус не вчинила обов`язкових дій щодо з`ясування наявності заповіту ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 , не ознайомила з його змістом спадкоємців, не роз`яснила правових наслідків написання відмови від спадщини у разі наявності заповіту, в зв`язку з чим її відмова складена помилково. Суд не звернув увагу на те, що відповідач ОСОБА_2 заявлені позовні вимоги визнала. Закон не визначає можливість відмови обов`язкового спадкоємця на користь інших спадкоємців за законом і обов`язковий спадкоємець не повинен бути обмежений у праві на одержання майна в натурі у межах його обов`язкової частки.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 вважає рішення суду законним та обґрунтованим, а вимоги апеляційної скарги безпідставними.
Інші учасники справи правом надати відзив не скористались.
Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідача, учасників процесу, перевіривши матеріали справи та рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, суд вважає, що остання задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду відповідає.
Суд першої інстанції встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилась спадщина на належне йому майно, зокрема, на житловий будинок з господарським будівлями по АДРЕСА_2 і на житловий будинок з господарським будівлями по АДРЕСА_1 . Спадкоємцями першої черги за законом являлись дружина ОСОБА_1 та донька ОСОБА_2 , які з ОСОБА_4 були зареєстровані та постійно проживали.
18.09.2018 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Липовецького районного нотаріального округу Вінницької області Башта - Біляєвої М.О. із заявою про відмову від прийняття належної її частки у спадщині на користь ОСОБА_2 .
З вказаної заяви вбачається, що нотаріус роз`яснила заявнику, що відмова від прийняття спадщини є безумовною та беззастережною, але може бути відкликана протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, тобто до 12.01.2019 року. Також нотаріус роз`яснила ОСОБА_1 зміст статей 1270, 1273 - 1275 ЦК України.
Того ж дня, приватний нотаріус Башта - Біляєва М.О. встановила наявність чинного заповіту, складеним ОСОБА_4 08.11.2007 року, за яким останній заповів ОСОБА_3 1/2 частку житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель та споруд по АДРЕСА_2 .
04.12.2018 року, в межах визначеного строку для прийняття спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_4 , до нотаріуса звернувся ОСОБА_3 із заявою про прийняття спадщини за заповітом від 08.11.2007 року на належну йому 1/2 частку житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель та споруд по АДРЕСА_2 .
18.03.2019 року до приватного нотаріуса Башта - Біляєвої М.О. звернулась ОСОБА_2 з заявою про спадкування за законом як спадкоємець першої черги.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що підписуючи 18.09.2018 року заяву про відмову від спадщини, ОСОБА_1 , отримавши від нотаріуса роз`яснення щодо порядку вчинення відмови та її наслідків, висловила своє волевиявлення на відмову від прийняття належної їй частки у спадщині після смерті чоловіка ОСОБА_4 і усвідомлювала, що її відмова від прийняття спадщини спрямована на зміну або припинення цивільних прав та обов`язків за таким правочином на час його вчинення, є безумовною і беззастережною, в зв`язку з чим правові підстави для визнання одностороннього правочину вчиненого позивачем недійсним відсутні.
Колегія суддів погоджується з таким висновком, оскільки суд вірно встановив обставини справи, які перевірив оціненими в порядку ст.89 ЦПК України доказами, правильно визначив спірні правовідносини та правову норму, що їх регулює та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги в частині того, що нотаріусом не було роз`яснено правових наслідків написання відмови від спадщини, що є істотною помилкою в мотивах правочину і є підставою для задоволення позову, не заслуговують на увагу.
Відповідно до змісту статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За правилами ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК України).
Відповідно до ч. 1,5,6 ст. 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.
Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених ст. 225, 229-231 і 233 цього Кодексу (ч. 5 ст. 1274 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
За змістом статті 229 ЦК України, під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням.
Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.
Відповідно до п. 4.1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року № 296/5, в редакції, чинній на час підписання відмови від спадщини, при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом нотаріус перевіряє наявність підстав для закликання до спадкування за законом осіб, які подали заяви про видачу свідоцтва.
Згідно п. 5.5 вказаного Порядку, при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом нотаріус має обов`язково з`ясувати наявність спадкоємців, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, перелік яких визначено у статті 1241 Цивільного кодексу України.
З пункт 5.9 Порядку вбачається, що нотаріус має пояснити спадкоємцю, який має право на обов`язкову частку у спадщині, його право на одержання належної частки спадщини. Спадкоємець може відмовитися від права на обов`язкову частку у спадщині шляхом подачі нотаріусу заяви про те, що зі змістом заповіту він ознайомлений, зміст статті 1241 Цивільного кодексу України йому роз`яснено і він не претендує на одержання обов`язкової частки у спадщині.
Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного суду від 23.01.2020 року у справі 705/2897/16-ц, не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Не є істотною помилка в мотивах правочину, тобто, в причинах, які спонукали до його укладення, крім випадків, встановлених законом. Недійсність правочину є тією рисою, що притаманна правочину у момент його вчинення, а не у зв`язку з обставинами, що виникли пізніше.
Звертаючись з даним позовом до суду, ОСОБА_1 вказала, що вона не була обізнана і нотаріус не роз`яснила їй про те, що її відмова від спадщини за законом також розповсюджується на спадщину за заповітом, складеним ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 , про існування якого вона не знала. Однак, така помилка в мотивах вчинення відмови від спадщини на користь доньки не може бути визнана істотною і не може бути підставою для визнання правочину недійсним. Як вбачається з відмови ОСОБА_1 від спадщини за законом на користь доньки, на момент її підписання нотаріус роз`яснила позивачці, що така відмова є безумовною та беззастережною, роз`яснила зміст статей 1270, 1273 - 1275 ЦК України, тобто ОСОБА_1 усвідомлювала значення своїх дій та мала можливість керувати ними, що і підтвердила свої підписом. При цьому, правом відкликати відмову від спадщини протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, тобто до 12.01.2019 року, ОСОБА_1 не скористалась.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не звернув увагу на визнання позову відповідачем ОСОБА_2 , що є підставою для задоволення позову, є необґрунтованими з наступних підстав.
Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Звернувшись з даним позовом до суду, ОСОБА_1 визначила відповідачами приватного нотаріуса Липовецького районного нотаріального округу Башта-Бєляєву М.О. та Бебко С.В.
Оскільки в даній справі визнання ОСОБА_2 позову порушує права, свободи та інтереси інших осіб, зокрема ОСОБА_3 , і приватний нотаріус Башта-Бєляєва М.О. позов не визнавала, то і підстави приймати визнання позову та задовольняти його у суду були відсутні.
Доводи апеляційної скарги про невчинення нотаріусом обов`язкових дій щодо з`ясування наявності заповіту та доведення його змісту до відома спадкоємців, є безпідставними, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та копії спадкової справи, приватний нотаріус Башта - Біляєв М.О. встановила наявність чинного заповіту ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 , здійснила реєстрацію спадкової справи, роз`яснила ОСОБА_1 , що відмова від прийняття спадщини є безумовною та беззастережною, але може бути відкликана протягом строку, встановленого для прийняття спадщини і роз`яснила зміст статей 1270, 1273 - 1275 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України та ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін, свідків, письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.
Звертаючись до суду з даним позовом, на виконання загальних засад цивільного судочинства щодо змагальності сторін, процесуального обов`язку щодо подання доказів та доведеності перед судом їх переконливості, позивач ОСОБА_1 не надала суду належних і допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, що заява про відмову від прийняття спадщини була складена нею внаслідок помилки щодо природи вказаного правочину, її прав та обов`язків.
Відтак, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачем існування об`єктивних обставин для визнання відмови від спадщини недійсною.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права ,а тому колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 20 жовтня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Головуючий : С. Г. Копаничук
Судді : С.К. Медвецький
В.П. Рибчинський
