розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури на рішення Волинського окружного адміністративного судувід 30 вересня 2021 року у справі № 140/7518/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

23.07.2021р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської областів якому просив суд:

-визнати протиправним та скасувати рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області № 83-9 від 24.10.2019р. про допуск ОСОБА_1 до складання кваліфікаційного іспиту.

-визнати протиправним та скасувати рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області № 84-4 від 31.10.2019р. про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу ОСОБА_1 свідоцтва про складення кваліфікаційного іспиту.

- визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 27.05.2021р. про скасування рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області №83-9 від 24.10.2019р. про допуск ОСОБА_1 до складання кваліфікаційного іспиту;

- визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 27.05.2021 про скасування рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області №84-4 від 31.10.2019р. про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу ОСОБА_1 свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту;

- визнати протиправними дії Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області щодо поширення персональних даних ОСОБА_1 без його згоди шляхом надання Вищій кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури кваліфікаційної справи ОСОБА_1 , яка містить у собі персональні дані останнього.;

-зобов`язати Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури Волинської області утриматися від поширення персональних даних ОСОБА_1 без його згоди.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 30.09.2021р. позов задоволено частково.

Суд визнав протиправним та скасував рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури №V-019/2021 від 27.05.2021р. про скасування рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області №83-9 від 24.10.2019р. про допуск ОСОБА_1 до складання кваліфікаційного іспиту.

Також, суд визнав протиправним та скасував рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури №V-020/2021 від 27.05.2021р. про скасування рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області №84-4 від 31.10.2019р. про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу ОСОБА_1 свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту.

Крім того, суд визнав протиправними дії Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області щодо поширення персональних даних ОСОБА_1 без його згоди шляхом надання Вищій кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури кваліфікаційної справи ОСОБА_1 , яка містить у собі персональні дані останнього.

В задоволенні решти позовних вимог суд першої інстанції відмовив.

Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Апелянт просить суд, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30.09.2021р. скасувати в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. В іншій частині рішення суду першої інстанції просив суд, залишити без змін.

04.02.2022р. представник апелянта Єфремов Є.О. надіслав клопотання в суд про проведення судового засідання яке призначене 09.02.2022р. на 12.30 год. в режимі відеоконференції.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.02.2022р. вищевказане клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції залишене без задоволення.

Дану ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.02.2022р. апелянт Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури отримав 07.02.2022р. на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

ч.2 ст.313 КАС України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

При цьому, ч.3 цієї статі визначено, що якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явились, хоча належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 КАС України, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ст.313 КАС України.

ст.229 КАС України передбачено, що фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 18.10.2019р. ОСОБА_1 звернувся до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області з заявою про допуск до складання кваліфікаційного іспиту для отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

За результатами розгляду даної заяви 24.10.2019р. Кваліфікаційна палата Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області прийняла рішенням №83-9 про допуск позивача до складання кваліфікаційного іспиту для отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

31.10.2019р. Кваліфікаційна палата Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області за результатами успішного складання ОСОБА_1 кваліфікаційного іспиту прийняла рішення №84-4 про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та видачу свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту.

В подальшому позивач, на підставі рішення Ради адвокатів Волинської області, склав присягу адвоката України та отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Розпорядженням Голови Національної асоціації адвокатів України, Ради адвокатів України ОСОБА_2 № 85 від 27.05.2020р. створено робочу групу по вивченню питань, порушених у скаргах ряду адвокатів, щодо недотримання процедури допуску та складання кваліфікаційного іспиту, процесу проходження стажування та видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ОСОБА_1 та ще 15 іншим колишнім військовослужбовцям органів військової прокуратури України з метою проведення відповідної перевірки на наявність порушень.

В п.3 даного розпорядження №85 від 27.05.2020р. видно, що вирішено звернутися до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарною комісії адвокатури щодо надання оцінки питанням, порушеним у скаргах окремих адвокатів, стосовно дотримання процедури допуску та складання кваліфікаційного іспиту позивача та 15 інших колишніх військовослужбовців органів військової прокуратури.

11.06.2020р. за вх. №13689 до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури надійшли скарги голови робочої групи, заступника голови ради адвокатів України Кухар О.І. на рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області№ 83-9 від 24.10.2019р. про допуск ОСОБА_1 до складання кваліфікаційного іспиту та за вх.№13690 на рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області № 84-4 від 31.10.2019р. про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу позивачу свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту, до яких додано копію розпорядження голови Національної асоціації адвокатів України, Ради адвокатів України від 27.05.2020р. №85.

12.06.2020р. голова Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Вилков С.В. в порядку п.3.39 Регламенту Вищої кваліфікаційно-дисциплінарною комісії адвокатури за вих. №2699 на адресу Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області направив лист з вимогою надати матеріали кваліфікаційної справи ОСОБА_1 .

У відповідь на вказане звернення, голова Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області у листі від 25.06.2020р. №58/20 звернув увагу на наявність правових колізій Положення про порядок прийняття та розгляду скарг щодо неналежної поведінки адвоката яке затверджене рішенням Ради адвокатів України №120 від 30.08.2014р. та Регламентом Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.

Розпорядженням Голови Національної асоціації адвокатів України, Ради адвокатів України № 103 від 03.07.2020р. до розпорядження № 85 від 27.05.2020 внесено зміни - слова " « Кухар Олексій Іванович (заступник Голови Ради адвокатів України) - голова Робочої групи" викладено у такій редакції: "Кухар Олексій Іванович (адвокат, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №304 від 26.02.1998р., яке видане Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Вінницькою обласною ) - голова Робочої групи".

На виконання листа голови Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Вилкова С.В. від 12.06.2021р. за вих. №2699, Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури Волинської області листом від 05.11.2020р. №84/20 на адресу Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури направила запитувані матеріали кваліфікаційної справи ОСОБА_1

16.11.2020р. голова Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Вилков С.В. доручив члену Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури ОСОБА_5 провести перевірку відомостей та фактів, які викладені у скаргах на рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області про допуск ОСОБА_1 до складання кваліфікаційного іспиту, про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу останньому свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту.

21.12.2020р. представник позивача подав до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури заяву про ознайомлення з усіма наявними матеріалами за скаргами заступника голови Ради адвокатів України Кухара О.І на рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області № 83-9 від 24.10.2019р. про допуск ОСОБА_1 до складання кваліфікаційного іспиту та рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області № 84-4 від 31.10.2019р. про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу ОСОБА_1 свідоцтва про складення кваліфікаційного іспиту з якими ознайомлений 22.12.2020р..

Із змісту протоколу №125 засідання Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 27.05.2021р., видно, що Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури за результатами розгляду скарг заступника голови Ради адвокатів України прийняла рішення 27.05.2021р., яким скасувала рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області №83-9 від 24.10.2019р. про допуск ОСОБА_1 до складання кваліфікаційного іспиту та рішення від 27.05.2021р. про скасування рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області №84-4 від 31.10.2019р. про затвердження результатів складання кваліфікаційного іспиту та про видачу ОСОБА_1 свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту.

ст.19 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України від 05.07.2012 №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".(далі Закон №5076-VI).

Із змісті ч.1 ст.6, ст.8 Закону №5076-VI видно, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Особа, яка виявила бажання стати адвокатом та відповідає вимогам ч.1, ч.2ст.6 цього Закону, має право звернутися до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури за місцем проживання із заявою про допуск до складення кваліфікаційного іспиту. Порядок допуску до складення кваліфікаційного іспиту та перелік документів, що додаються до заяви, затверджуються Радою адвокатів України.

Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури перевіряє відповідність особи вимогам, установленим ч.1 та ч.2 ст.6 цього Закону. З метою перевірки повноти та достовірності відомостей, повідомлених особою, яка виявила бажання стати адвокатом, і за наявності письмової згоди такої особи кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури, кваліфікаційна палата або визначений нею член палати можуть звертатися із запитами до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об`єднань, що зобов`язані не пізніше десяти робочих днів з дня отримання запиту надати необхідну інформацію.

Строк розгляду заяви про допуск до складення кваліфікаційного іспиту не повинен перевищувати тридцяти днів з дня її надходження.

За результатами розгляду заяви та доданих до неї документів кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури приймає рішення про: 1) допуск особи до кваліфікаційного іспиту; 2) відмову в допуску особи до кваліфікаційного іспиту.

Особі, яка звернулася із заявою про допуск до складення кваліфікаційного іспиту, повідомляється про прийняте рішення письмово протягом трьох днів з дня його прийняття. У разі прийняття рішення про відмову в допуску особи до кваліфікаційного іспиту в рішенні кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури в обов`язковому порядку зазначаються причини такої відмови.

Рішення про відмову в допуску особи до кваліфікаційного іспиту може бути оскаржено до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду протягом тридцяти днів з дня його отримання.

Згідно ст.9 Закону №5076-VIкваліфікаційний іспит є атестуванням особи, яка виявила бажання стати адвокатом. Кваліфікаційний іспит полягає у виявленні теоретичних знань у галузі права, історії адвокатури, адвокатської етики особи, яка виявила бажання стати адвокатом, а також у виявленні рівня її практичних навичок та умінь у застосуванні закону.

Організація та проведення кваліфікаційного іспиту здійснюється кваліфікаційною палатою кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. Порядок складення кваліфікаційних іспитів, методика оцінювання та програма кваліфікаційних іспитів затверджуються Радою адвокатів України. Рада адвокатів України може встановити плату за складення кваліфікаційного іспиту та порядок її внесення.

Особі, яка склала кваліфікаційний іспит, протягом десяти днів з дня складення кваліфікаційного іспиту кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури безоплатно видає свідоцтво про складення кваліфікаційного іспиту.

Свідоцтво про складення кваліфікаційного іспиту дійсне протягом трьох років з дня складення іспиту. Зразок свідоцтва про складення кваліфікаційного іспиту затверджується Радою адвокатів України.

Особа, яка не склала кваліфікаційний іспит, може протягом тридцяти днів з дня отримання рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури оскаржити його до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду, які можуть залишити оскаржуване рішення без змін, або зобов`язати кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури провести повторний кваліфікаційний іспит у найближчий час проведення таких іспитів.

ч.1 ст.36 Закону №5076-VI визначено право на звернення до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури із заявою (скаргою) щодо поведінки адвоката, яка може бути підставою для дисциплінарної відповідальності, має кожен, кому відомі факти такої поведінки.

Національна асоціація адвокатів України є недержавною некомерційною професійною організацією, яка об`єднує всіх адвокатів України та утворюється з метою забезпечення реалізації завдань адвокатського самоврядування (ч.1ст.45 Закону №5076 VI).

Вища кваліфікаційна-дисциплінарна комісія адвокатури є колегіальним органом, завданням якого є розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури (ч.1ст. 52 Закону № 5076 VI).

Із змісту ч.4,ч.5,ч.7,ч.10 ст.52 Закону № 5076 VI, видно, що Вища кваліфікаційна-дисциплінарна комісія адвокатури: 1) розглядає скарги на рішення, дії чи бездіяльність кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури; 2) узагальнює дисциплінарну практику кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури; 3) виконує інші функції відповідно до цього Закону.

Вища кваліфікаційна-дисциплінарна комісія адвокатури за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури має право: 1) залишити скаргу без задоволення, а рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури без змін; 2) змінити рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури; 3) скасувати рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури та ухвалити нове рішення; 4) направити справу для нового розгляду до відповідної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури та зобов`язати кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури вчинити певні дії.

Рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури може бути оскаржено до суду протягом тридцяти днів з дня його прийняття.

Установчим документом Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури є положення про Вищу кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури, яке затверджується з`їздом адвокатів України.

Згідно ч.3 ст.45 Закону №5076-VIНаціональна асоціація адвокатів України є юридичною особою та діє через організаційні форми адвокатського самоврядування, передбачені цим Законом.

ч.1 ст.55 Закону № 5076-VIпередбачено, що у період між з`їздами адвокатів України функції адвокатського самоврядування виконує Рада адвокатів України. Повноваження і порядок роботи Ради адвокатів України визначаються цим Законом та положенням про Раду адвокатів України, що затверджується з`їздом адвокатів України.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.56 Закону №5076-VIГолова Ради адвокатів України за посадою є головою Національної асоціації адвокатів України. Голова Ради адвокатів України представляє Раду адвокатів України та Національну асоціацію адвокатів України в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях, перед громадянами.

В п.п.2.3.2, 2.3.5, 2.3.6, 2.3.25, 2.3.36, 2.3.37 Статуту недержавної некомерційної професійної організації "Національна асоціація адвокатів України", затвердженого рішенням установчого з`їзду адвокатів України 17.11.2012р., для виконання поставлених завдань Національної асоціації адвокатів України в порядку, встановленому чинним законодавством України: забезпечує належне виконання адвокатурою її конституційних завдань (п.2.3.2); сприяє розвитку та зміцненню адвокатури, підвищенню ролі та авторитету адвокатури у суспільстві, підвищенні статусу професії адвоката в Україні (п.2.3.5); застосовує заходи щодо недопущення та припинення недобросовісної конкуренції в сфері адвокатської діяльності (п. 2.3.6 ); забезпечує дотримання етичних стандартів діяльності адвокатів (п.2.3.25); сприяє розширенню можливостей впливу адвокатури на забезпечення фахового захисту прав і свобод людини в Україні (п.2.3.26); здійснює організацію та координацію роботи органів адвокатського самоврядування (п.2.3.27).

п.3.1.1 Регламенту Ради адвокатів України яке затверджене рішенням Ради адвокатів України №115 від 30.08.2014р. передбачено, що Голова Ради адвокатів України представляє Раду адвокатів України у відносинах з іншими органами адвокатського самоврядування, органами державної влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями, органами влади інших держав та міжнародними організаціями.

Положення про Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, яке затверджене 09.06.2017р. рішенням звітно-виборного з`їзду адвокатів України 2017р.

п.3.9. Регламенту Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури яке затверджене рішенням Ради адвокатів України від 4-5.07.2014р. №78, (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі Регламент ВКДКА) визначено, що комісія протягом десяти днів із дня отримання скарги, що відповідає вимогам, які визначені у Положенні про порядок прийняття та розгляду скарг щодо неналежної поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність, затвердженому рішенням Ради адвокатів України № 120 від 30.08.2014р. (далі - Положення №120), витребовує матеріали дисциплінарної (кваліфікаційної) справи, у відповідної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури зобов`язана не пізніше десяти календарних днів з дня отримання листа Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про витребування зазначених матеріалів направити їх до комісії.

п.3.29 Регламенту Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури передбачено, що порушення строку на оскарження рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури без поважних причин є підставою для відхилення скарги, про що зазначається в рішенні Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про залишення скарги без задоволення, а рішення без змін.

Згідно п.3.30 Регламенту Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури строк на оскарження рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, який встановлений ст.50 Закону №5076-VI, може бути поновлено за рішенням Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури згідно заяви скаржника про поважність причин його пропуску, про що зазначається в протоколі засідання комісії.

В п.3.36 Регламенту Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури видно, що рішення, постанови комісії викладаються письмово з наведенням мотивів їх прийняття і підписуються головуючим на засіданні та секретарем комісії засідання

Відповідно до ст.1 Положення №120 це положення розроблено відповідно до Закону №5076-VI,Закону України "Про звернення громадян", Правил адвокатської етики, Регламенту кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону та інших актів законодавства України і Національної асоціації адвокатів України, з метою офіційного тлумачення відповідності поведінки адвокатів вимогам законодавства України про адвокатуру та адвокатську діяльність та етичним стандартам, а також регламентації дисциплінарного провадження стосовно адвокатів.

В ст.12, ст.14 Положення №120 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що дисциплінарну справу стосовно адвоката не може бути порушено за заявою (скаргою), що не містить відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку адвоката, а також за анонімною заявою (скаргою).

Скарга повинна відповідати таким вимогам: 1) заява (скарга) подається в письмовій формі особисто заявником (скаржником) або його представником. заява (скарга) може бути надіслана поштою.

2) у заяві (скарзі) обов`язково має бути зазначено:

- найменування кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону, до якої подається заява (скарга);

- П. І. Б. (найменування) заявника (скаржника), посада, місце роботи - для посадової та службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку та адреса електронної пошти (за наявності);

- П. І. Б. адвоката, щодо поведінки якого подається заява (скарга), поштова адреса, а також номер засобу зв`язку та адреса електронної пошти, якщо такі відомі;

- виклад обставин, якими заявник обґрунтовує факт наявності в діях адвоката дисциплінарного проступку;

- вимоги заявника (скаржника).

3) На підтвердження обставин, якими обґрунтовується заява (скарга), заявник (скаржник) надає докази, а в разі неможливості - зазначає докази, надання яких самостійно є неможливим, із обов`язковим зазначенням причин та прохання до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про їх витребування.4) До заяви (скарги) додається її копія та копії всіх документів, що приєднуються до неї, для вручення адвокату щодо поведінки якого подається заява (скарга), а також копія платіжної квитанції банківської установи про плату за організаційно-технічне забезпечення її розгляду.5) Заява (скарга) підписується заявником (скаржником) або його представником, із зазначенням дати її подання. У разі подання заяви (скарги) представником, у ній зазначаються ПІБ представника, його поштова адреса, а також номер засобів зв`язку та адреса електронної пошти, якщо такі є. Одночасно з заявою (скаргою) подається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника.6) Повноваження представників мають бути посвідчені такими документами: нотаріально-засвідченою довіреністю від імені фізичної особи; довіреністю від імені юридичної особи за підписом посадової особи, уповноваженої на це законом, статутом або положенням, а також документами, що посвідчують службове становище і повноваження її керівника; свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником.

Повноваження адвоката, як представника можуть також посвідчуватись ордером, дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором. До ордера обов`язково додається витяг із договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих дій. Витяг засвідчується підписом сторін договору.

7) При виникненні конфлікту між адвокатами, наслідком якого є звернення одного з них зі скаргою до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону, адвокат, який ініціював звернення, зобов`язаний надати докази того, що ним вжиті заходи мирного врегулювання такого конфлікту, зокрема, документи, що свідчать про звернення останнього до Ради адвокатів регіону за робочим місцем адвоката згідно відомостей в Єдиному реєстрі адвокатів України, а стосовно адвоката іноземної держави - асоціації адвокатів чи правового товариства відповідної держави.

ст.15 Положення №120 визначено, що заява (скарга), оформлена без дотримання вимог ст. 14 цього Положення, повертається заявникові (скаржникові) з відповідним роз`ясненням не пізніше десяти днів від дня її надходження.

Усталена практика ЄСПЛ сформулювала підхід відповідно до якого, нормативні положення слід тлумачити саме у такий спосіб, який забезпечував би максимально ефективний захист прав людини. ЄСПЛ визнає, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (рішення у справі "Скордіно проти Італії" (Scordino v. Italy) (№ 1), № 36813/97, п. 190 та 191).

У постанові від 20.05.2020р. у справі № 815/1226/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що Конституція України містить не тільки норми прямої дії, але і принципи та цінності; суд повинен, у першу чергу, захищати конституційні права та свободи особи, при виникненні ситуації, за якої потрібно вибирати пріоритет: вузька інтерпретація норми, що призводить до одного результату, або розширене тлумачення, що тягне за собою більш ефективний захист конституційних прав і свобод, варто робити вибір на користь останнього, враховуючи також дотримання балансу суспільних та приватних інтересів.

Фактично йдеться про розширювальне тлумачення прав особи та водночас обмежувальне тлумачення прав - можливостей дій держави. Норми, що визначають правовий статус держави, її органів та посадових осіб (така теза випливає зі спеціально-дозволенного типу правового регулювання діяльності державних органів, закріпленого устатті 19 Конституції України) потрібно тлумачити буквально (а то й звужено).

Разом з тим, ч.8 ст.50 Закону №5076-VI передбачено альтернативні можливості оскарження рішень кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, або до суду. Можливості захисту прав і в комісії, і в суді мають бути ідентичними.

Тобто, ч.8 ст.50 Закону №5076-VI законодавчо надано Вищій кваліфікаційній комісії адвокатури статус квазі судового органу, і в наслідок цього статусу комісію зобов`язано дотримуватись принципів, закріплених ст.6 Конвенції.

Такий обов`язок закріплено у Регламенті Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури, відповідно до п.3.16 якого розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури здійснюється згідно з вимогами положень Конвенції.

Отже, принципи, які застосовуються судом при оскарженні індивідуальних актів, повинні застосовуватись Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури,

В ст.4 КАС України визначено, що індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, право тлумачні (право інтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

Нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.

Однак, індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією.

Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише у письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

Тобто, нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються у нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує дію фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.

Системний аналіз вказаних норм права дає підстави для висновків, що Рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області № 83-9 від 24.10.2019р. про допуск ОСОБА_1 до складання кваліфікаційного іспиту, рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області № 84-4 від 31.10.2019р. про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу позивачу свідоцтва про складення кваліфікаційного іспиту є актами індивідуальної дії, оскільки: не містять загальнообов`язкових правил поведінки, а передбачають індивідуалізовані приписи; не регулюють певний вид суспільних відносин, а спрямовані на припинення та виникнення конкретних правовідносин; не розраховані на багаторазове застосування, а вичерпують дію своїм виконанням.

Щодо суб`єктів оскарження індивідуальних актів, Верховним Судом, з урахуванням практики ЄСПЛ, вироблений сталий підхід, який полягає у наступному.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати), зазвичай, індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Крім того, процесуальний закон вимагає належності особи, яка звернулася до суду з позовом, до суб`єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт. Таке ж правило має застосовуватись і до оскарження правових актів індивідуальної дії.

ЄСПЛ у п.53 рішення від 08.04.2010р. у справі "Меньшакова проти України" зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить п.1 ст.6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення ч.2 ст. 55 Основного Закону України, у Рішенні від 14.12.2011р. №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.2 ст.3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцієюі законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист (п.4.1 мотивувальної частини вказаного рішення).

Згідно Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004р. №18 рп/2004щодо "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституціїі законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним".

Судом першої інстанції встановлено, що скарги №13689; №13690 від 11.06.2020р. на рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області № 83-9 від 24.10.2019р. про допуск ОСОБА_1 до складення кваліфікаційного іспиту та рішення № 84-4 від 31.10.2019р.про затвердження результатів складення кваліфікаційного іспиту та про видачу останньому свідоцтва про складення кваліфікаційного іспиту подано скаржником - заступником Голови Ради адвокатів України Кухарем О.І. Тобто, особою, якої вказані рішення не стосуються.

ч.1 ст.92 ЦК України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно ч.3 ст.237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, що скаржник - заступник голови Ради адвокатів України Кухар О.І. не є та не може бути суб`єктом оскарження вищезазначених рішень, а тому у Вищій кваліфікаційній комісії адвокатури не виникає повноважень на розгляд скарг та, відповідно, прийняття будь-яких рішень за наслідками їх розгляду, крім як відхилення скарг.

Крім того, з моменту допуску позивача до складення кваліфікаційного іспиту, Рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області № 83-9 від 24.10.2019р. про допуск ОСОБА_1 до складення кваліфікаційного іспиту вичерпало свою дію та не підлягало оскарженню, що було додатковою підставою для відхилення скарги голови Ради адвокатів України Кухара О.І.

Вказана правова позиція узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду щодо оскарження актів індивідуальної дії, яка міститься у постановах від 16.10.2018р. у справі №9901/415/18 та від 18.12.2018р. у справі №9901/657/18, а також у постановах Верховного Суду від 14.12.2020р. у справі №640/12695/19, від 31.03.2021р. у справі №640/17408/19.

На підставі системного аналізу вищевказаних законодавчих норм, зокрема ст.ст.6,8,50 Закону №5076-VI, апеляційний суд дійшов висновків, що процедура допуску до складання кваліфікаційного іспиту передбачає оскарження виключно рішення про відмову в допуску особи до кваліфікаційного іспиту, що є логічним, оскільки лише вказане рішення може мати негативні наслідки для особи;

Закон №5076-VIне надає можливість оскарження рішення про допуск особи до кваліфікаційного іспиту, оскільки будь-якого негативного впливу на права особи воно не має; рішення про допуск до кваліфікаційного іспиту чи відмову у ньому стосується виключно тієї особи, яка виявила бажання стати адвокатом та відповідає вимогам ч.1 ч.2 ст. 6 цього Закону; суб`єктом оскарження рішення про відмову в допуску особи до кваліфікаційного іспиту може бути виключно та особа, відносно якої воно прийнято; будь-які інші суб`єкти (треті особи), яких не стосується вказане рішення, не наділені відповідним правом на його оскарження.

На підставі вказаного вище, колегія суддів вважає безпідставними покликання апелянта на ч.1 ст.36 Закону №5076-VI, відповідно до якої будь-яка особа може оскаржувати індивідуальні акти, прийняті регіональними Кваліфікаційної-дисциплінарної комісії адвокатури, оскільки вказана норма стосується лише процедури притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності, а не оскарження індивідуального акта.

Щодо правомірності дій Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури щодо витребування в Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області матеріалів кваліфікаційної справи ОСОБА_1 колегія суддів зазначає наступне.

В п.3.39 Регламенту, визначено, що Вища кваліфікаційна комісія адвокатури протягом десяти днів із дня отримання скарги, що відповідає вимогам, які визначені у Положенні №120, витребовує матеріали дисциплінарної (кваліфікаційної) справи у відповідної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.

Тобто, необхідною умовою для відповідності дій Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури по витребуванню кваліфікаційної справи вимогам п.1 ч.1 ст.2 КАС України є відповідність скарги вимогам Положення №120, зокрема, вимогам ст.12 Положення №120 щодо наявності у заяві (скарзі) відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку адвоката.

Разом з тим, як видно із змісту скарг заступника голови ради адвокатів України Кухара О.І. від 11.06.2020р. №13689, №13690 на рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області № 83-9 від 24.10.2019р. про допуск ОСОБА_1 до складання кваліфікаційного іспиту та на рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області № 84-4 від 31.10.2019р. про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу позивачу свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту, які зареєстровані у Вищій кваліфікаційній комісії адвокатури такі не відповідають умовам, визначеним Положенням №120.

Зокрема, скарги, зареєстровані у Вищій кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури №13689; №13690 виготовлені на офіційному бланку Національної асоціації адвокатів України; підписані головою робочої групи заступником Голови Ради адвокатів України Кухар О.І.; до скарги не приєднано копію платіжної квитанції банківської установи про плату за організаційно-технічне забезпечення її розгляду.( т.1 а.с. 145;173)

Крім того, апеляційний суд зазначає, що ст.ст.45,55,56 Закону № 5076-VI, Положення про Раду адвокатів України, яке затверджене установчим з`їздом адвокатів України 17.11.2012р., не наділяють повноваженнями заступника Голови Ради адвокатів України представляти Національну асоціацію адвокатів України в особі Ради адвокатів України в інших органах адвокатського самоврядування, у тому числі шляхом подання скарг до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.

Крім того, колегія суддів вважає безпідставними покликання апелянта на п.п. 2.3.2, 2.3.5, 2.3.6, 2.3.25, 2.3.36, 2.3.37 Статуту недержавної некомерційної професійної організації "Національна асоціація адвокатів України", затвердженого рішенням установчого з`їзду адвокатів України 17.11.2012р. як на підставу представництва Кухара О.І. інтересів Національної асоціації адвокатів України в особі Ради адвокатів України.

Також, дослідивши розпорядження Голови Національної асоціації адвокатів України в особі Ради адвокатів України від 27.05.2020р. №85, апеляційний суд дійшов висновку, що зміст п.3 вказаного розпорядження не наділяє повноваженнями голову робочої групи, заступника голови Ради адвокатів України Кухара О.І. на звернення із скаргами до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, а також здійснювати представництво Національної асоціації адвокатів України в особі Ради адвокатів України у Вищій кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури .

Згідно п.5,п.6 ст. 14 Положення №120 повноваження представників повинні посвідчувались такими документами: 1) нотаріально-засвідченою довіреністю від імені фізичної особи; 2) довіреністю від імені юридичної особи за підписом посадової особи, уповноваженої на це законом, статутом або положенням, а також документами, що посвідчують службове становище і повноваження її керівника; 3) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником.

Як видно із переліку документів, наведених у додатку до скарг, зареєстрованих за №13689; №13690 у Вищій кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, до неї не було долучено документів, які передбачені п.6 ст.14 Положення №120.

Зокрема, Вища кваліфікаційна-дисциплінарна комісія адвокатури не надала документів, які, на виконання вимог п.5, п.6 ст.14 Положення №120, підтверджували б повноваження Кухара О.І. як представника.

Також колегія суддів звертає увагу і на ту обставину, що скарги, зареєстровані у Вищій кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури за №13689; №13690 від 11.06.2020р.не відповідають вимогам п.4 ст. 14 Положення №120, оскільки до заяви (скарги) не надано її копії та копій всіх документів, що приєднуються до неї, для вручення адвокату, щодо поведінки якого подається заява (скарга), а також вимогам ст.12 Положення №120, так як подані скарги не містять відомості про наявність ознак дисциплінарного проступку адвоката

Таким чином, колегія суддів вважає, що дії Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури щодо витребування матеріалів кваліфікаційної справи позивача виходять за межі повноважень, що визначені чинним законодавством України.

Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України(конституційності) окремих положень абзацу першого п.40 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України від 11.10.2018р. №7-р/2018 дійшов наступного висновку.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч.1 ст.8 Конституції України). У правовій доктрині дотримуються положень про те, що принцип юридичної визначеності як один із елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними.

Водночас цей механізм повинен забезпечувати наявність можливості передбачати дії державних органів, їх посадових осіб.

У Доповіді "Верховенство права", схваленій Європейською Комісією "За демократію через право" на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року) (CDL AD(2011)003rev) (далі - Доповідь), до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (п. 41).

У п.45 Доповіді зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади.

Щодо заборони свавілля у п.52 Доповіді вказано таке: хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснювались у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним із поняттям верховенства права.

Отже, наведені юридичні позиції, які підтриманні і Конституційним Судом України, відповідні положення Доповіді дають підстави стверджувати, що конституційний принцип верховенства права вимагає законодавчого закріплення механізму запобігання свавільному втручанню органів публічної влади при здійсненні ними дискреційних повноважень у права і свободи особи.

Відповідно до загального підходу, сформованого судовою практикою в Україні, суди мають право перевіряти лише правомірність дій державної влади, але доцільність її рішень не підпадає під судову перевірку. Водночас, у випадках, коли наявність такої доцільності передбачено нормою права, то така доцільність стає невід`ємною ознакою (умовою) правомірності дій суб`єкта владних повноважень. Дискреційні повноваження Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури щодо поновлення строків на подання скарги обмежені умовою вмотивованості таких рішень, що є гарантією захисту від свавільних дій.

Враховуючи, що поновлення строків на оскарження рішень Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії Волинської області №83-9 від 24.10.2019 та №84-4 від 31.10.2019 мало своїм наслідком втручання у право позивача на повагу до його приватного та сімейного життя, а також у стан правової визначеності останнього, таке втручання повинно відповідати критеріям, визначеним ч.2 ст.2 КАС України, у тому числі критеріям обґрунтованості та пропорційності.

У скаргах заступника голови Ради адвокатів України Кухара О.І. на офіційному бланку Національної асоціації адвокатів України та зареєстрованих у Вищій кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 11.06.2020р. №13689; №13690поданих через більше ніж 8 місяців з моменту прийняття вказаних індивідуальних актів, в якості поважності причин пропуску на оскарження рішень Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області №83-9 від 24.10.2019р. та 84-4 від 31.10.2019р., скаржником зазначається, що органам адвокатського самоврядування не було відомо про їх прийняття.

Однак, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п.1.2,1.4,2.1,2.13 Порядку ведення Єдиного реєстру адвокатів України, саме Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України, який містить інформацію про допуск позивача до здійснення професійної адвокатської діяльності, координує діяльність, здійснює організаційне, методичне, інформаційне забезпечення рад адвокатів регіонів щодо внесення ними відомостей до ЄРАУ та надання витягів з нього згідно цього Порядку.

З витягу протоколу №125 засідання Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури від 27.05.2021р. видно, що поновлення строку на оскарження рішень Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області №83-9 від 24.10.2019р., №84-4 від 24.10.2019р. Вища кваліфікаційна комісія адвокатури жодним чином не мотивувала, що є порушенням вимог п. 3.46 Регламенту ВКДКА.

У вирішенні питання про поновлення строку на оскарження рішень Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури повинно було здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо розумності, обґрунтованості його доводів; забезпечення розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються.

Отже, колегії суддів дійшла висновків, що Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури при поновленні строків на оскарження рішень Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області не дотримала принципів, визначених п.1, п.3, п.8 ст.2 КАС України.

Професія є складовою права на приватне життя, що підтверджується усталеною практикою ЄСПЛ. Так, у п.165 рішення ЄСПЛ від 09.01.2013 у справі "Олександр Волков проти України" (заява № 21722/11) вказано, що: "приватне життя" включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру" (див. рішення від 07.08.1996 у справі "С. проти Бельгії" (с.v. Belgium), п. 25, Reports 1996-III). Стаття 8 Конвенції "захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом" (див. рішення у справі "Прітті проти Сполученого Королівства" (Pretty v. The United Kingdom), заява №2346/02, п. 61, ECHR 2002-III). Поняття "приватне життя" в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом (див. рішення від 16.12.1992 у справі "Нємець проти Німеччини" (Niemietz v. Germany), п. 29, Series А N 251-В).

Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на "приватне життя" (див. рішення у справах "Сідабрас та Джяутас проти Литви" (<…>), заяви №№ 55480/00 та 59330/00, п. 47, ECHR 2004, та "Бігаєва проти Греції" (Bigaeva v. Greece), заява № 26713/05, п. п. 22-25, від 28.05.2009).

Питання щодо допуску до професії адвоката неодноразово були предметом розгляду ЄСПЛ.

Так, зокрема у п.33 - п.35 рішення ЄСПЛ від 28.05.2009р. у справі "Бігаєва проти Греції" (Bigaeva v. Greece), заява № 26713/05, ЄСПЛ, визнаючи порушення вимог ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в аспекті права на професію адвоката вказав, що в цьому випадку проблема полягає у тому факті, що Колегія адвокатів держави-відповідача спочатку надала дозвіл заявниці пройти передбачене законом стажування, проте в решті-решт не дозволила їй брати участь у відповідних екзаменаційних процедурах для отримання свідоцтва адвоката. ЄСПЛ зазначає, що така відмова Колегії адвокатів була здійснена на останній стадії процесу, пов`язаного з зарахуванням заявниці в реєстр адвокатів Колегією адвокатів на стадії, коли вперше виникло питання про громадянство заявниці в контексті перешкоди для участі у екзаменах, організованих колегією. Тому такий крок Колегії адвокатів не очікувано поставив під сумнів професійну ситуацію заявниці після того, як сама ж Колегія адвокатів надала дозвіл на те, що заявниця вісімнадцять місяців свого професійного життя присвятила виконанню умов про передбачене Колегією адвокатів стажування. З урахуванням природи та підстав такого стажування, так як вони встановлені в законодавстві держави-відповідача, заявниця не змогла б пройти стажування, якби Колегія адвокатів відповіла б відмовою на її заяву про стажування (п. 33 рішення у справі "Бігаєва проти Греції" (Bigaeva v. Greece), заява №26713/05).

У п.34 вказаного рішення ЄСПЛ зазначено, що держава-відповідач надала докази того, що заявниця була допущена до процедур, пов`язаних з отриманням свідоцтва адвоката через недбалість. ЄСПЛ вважає, що навіть якщо припустити, що спершу заявниця була допущена до стажування внаслідок помилки зі сторони Колегії адвокатів, і що, відповідно, мова не йшла про мовчазну згоду щодо її права на участь в екзаменах після стажування всупереч її громадянства, однієї цієї складової було б недостатньо, щоб посягати на професійне життя заявниці. Дійсно, питання про те, чи був мотив недопущення заявниці до її участі в екзаменах, а саме її громадянство, достатньо обґрунтованим не є першочерговим у цій справі. Суттєвим є той факт, що влада надала дозвіл заявниці пройти передбачене стажування, хоч було зрозуміло, що по закінченню стажування вона не отримає право брати участь в екзаменах в адвокатуру. (п.34 рішення у справі "Бігаєва проти Греції" (Bigaeva v. Greece), заява № 26713/05).

В п.35 рішення у справі "Бігаєва проти Греції" (Bigaeva v. Greece), заява №26713/05, ЄСПЛ вказав, що в діях компетентних органів держави-відповідача не було достатньої послідовності та поваги до особи та професійного життя заявниці і що держава-відповідач за таких умов порушила право заявниці на повагу до її приватного життя за змістомст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Беручи до уваги прецедентну практику ЄСПЛ у справі "Бігаєва проти Греції" (Bigaeva v. Greece), заява №26713/05, необхідно зазначити, що у спірних правовідносинах дії відповідача мають вплив на приватне життя позивача в аспекті доступу до професії.

Колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 відповідно до вимог та процедури, визначеної Законом №5076-VI,набув право на зайняття адвокатською діяльністю, отримавши відповідне свідоцтво та посвідчення, а тому має гарантоване вказаним Законом право на здійснення такої діяльності.

Також, суд враховує, що позивач вчинив всі залежні від нього дії щодо отримання статусу адвоката, у тому числі складено кваліфікаційний іспит та отримано відповідне свідоцтво. Станом на час складення позивачем іспиту Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури Волинської області була уповноваженим органом на видачу свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту адвокатами. На момент отримання останнім свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту підстави вважати цей документ недійсним були відсутні.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

Отже, питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: "протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків" і, на противагу йому, принцип "формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення".

Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

Така ж правова позиція щодо значимості допущення порушення процедури при прийнятті рішення суб`єктом владних повноважень викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2020р. у справі № 813/1790/18.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури допустила реалізацію не передбаченого законодавством права на оскарження рішення про допуск особи до кваліфікаційного іспиту, затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та видачу свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту суб`єктом, який не наділений правом на їх оскарження, тобто третьою особою, якої такі рішення не стосуються, поновивши строк на їх оскарження.

Крім того, Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури допустила порушення принципу юридичної визначеності, оскільки відсутність умови належного здійснення їх розгляду і дотримання вказаного принципу приводила б до постійного збереження стану невизначеності у цих відносинах через можливість оскарження невизначеним колом осіб таких рішень внаслідок поновлення строків звернення на їх оскарження.

Тобто, встановлені в судовому порядку порушення Вищою кваліфікаційно-дисциплінарною комісією під час прийняття скарг на рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії Волинської області та, як наслідок, безпідставне та необґрунтоване прийняття оскаржуваних рішень, є самостійною та достатньою підставою для визнання їх протиправними.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання протиправним та скасування рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури №V-019/2021 від 27.05.2021р. про скасування рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області №83-9 від 24.10.2019р. про допуск ОСОБА_1 до складання кваліфікаційного іспиту та визнання протиправним та скасування рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури №V-020/2021 від 27.05.2021р. про скасування рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області №84-4 від 31.10.2019р. про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу ОСОБА_1 свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дії Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області щодо поширення персональних даних позивача без його згоди шляхом надання Вищій кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури кваліфікаційної справи, яка містить у собі персональні дані останнього колегія суддів зазначає наступне.

Як видно з матеріалів справи, 11.06.2020р. за вх.№13689, №13690 до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії надійшли скарги голови робочої групи заступника голови ради адвокатів України Кухар О.І. на рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії Волинської області про допуск ОСОБА_1 до складання кваліфікаційного іспиту на рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії Волинської області про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу позивачу свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту.

Голова Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Вилков С.В. 12.06.2020р. за вих. №2699, керуючись п.3.39 Регламенту Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури направив на адресу Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області лист з вимогою надати матеріали кваліфікаційної справи ОСОБА_1 .

У відповідь на вказаний лист, Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури Волинської області звернулась з листом 25.06.2020р. №58/20 до голови Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, в якому звернула увагу на моменти окремої неузгодженості підзаконних нормативних актів, які регулюють правовідносини у сфері дисциплінарних проваджень і обміну документами.

Проте, Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури Волинської області, не отримавши відповіді на вказані питання, листом від 05.11.2020 за №83/20 на адресу Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури направила запитувані матеріали кваліфікаційної справи ОСОБА_1 .

Правовідносини, пов`язані із захистом і обробкою персональних даних на території України регулюються Конституцією України, Законом України "Про захист персональних даних", іншими законами та підзаконними нормативно-правовими актами, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

ст.2 Закону України "Про захист персональних даних" передбачено, що персональні дані це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Отже, заява про допуск ОСОБА_1 до складання кваліфікаційного іспиту для отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, подана до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області разом із доданими до нею документами та копіями документів містять відомості про позивача, як фізичну особу та дозволяють конкретно його ідентифікувати, тобто містять його персональні дані.

Зокрема, заява про допуск ОСОБА_1 до складання кваліфікаційного іспиту містить його анкетні дані, дату народження, адресу його проживання, номер засобу зв`язку. Також анкетні дані останнього містять всі інші документи та їх копії, які надані до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області разом із заявою про допуск до складання кваліфікаційного іспиту.

Із змісту ст.2 Закону України "Про захист персональних даних" видно, що обробка персональних даних це будь-яка дія або сукупність дій, таких як збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача), знеособлення, знищення персональних даних, у тому числі з використанням інформаційних (автоматизованих) систем. Згода суб`єкта персональних даних - добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Водночас, ч.1 ст.6 Закону України "Про захист персональних даних" містить загальні вимоги до обробки персональних даних, відповідно до яких мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних. У разі зміни визначеної мети обробки персональних даних на нову мету, яка є несумісною з попередньою, для подальшої обробки даних володілець персональних даних повинен отримати згоду суб`єкта персональних даних на обробку його даних відповідно до зміненої мети, якщо інше не передбачено законом.

Згідно ч.1 ст.8 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" особа, яка виявила бажання стати адвокатом та відповідає вимогам ч.1, ч.2 ст. 6 цього Закону, має право звернутися до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури за місцем проживання із заявою про допуск до складення кваліфікаційного іспиту. Порядок допуску до складення кваліфікаційного іспиту та перелік документів, що додаються до заяви, затверджуються Радою адвокатів України, а відповідно до п.1 Розділу 2 Порядку особа, яка виявила бажання набути статус адвоката, звертається до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону за місцем проживання із заявою про допуск до складення кваліфікаційного іспиту.

Тобто, єдиною метою надання дозволу на обробку персональних даних, в даному конкретному випадку, яка визначена в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних - Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії Волинської області, в розумінні Закону України "Про захист персональних даних" є отримання допуску до складання кваліфікаційного іспиту, його успішне складання та подальше набуття статусу адвоката.

Крім того, згода на обробку персональних даних відповідно до приписів п.1 Розділу 2 Порядку допуску до складення кваліфікаційного іспиту та перелік документів, що додаються до заяви є додатком до заяви про допуск до складення кваліфікаційного іспиту, яка подається особою, що бажає набути статус адвоката, то відповідно й основною метою надання такої згоди є саме допуск, складання самого іспиту і подальше набуття відповідного статусу. Позивач як особа, яка надавала згоду при зверненні із заявою про допуск його до складення кваліфікаційного іспиту до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області повідомляв що, надаючи згоду на обробку його персональних даних відповідній кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури відповідного регіону, він переслідував саме мету його допуску до складання відповідного іспиту і набуття статусу адвоката.

Так, метою дозволу на обробку персональних даних позивача, наданих Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області, був допуск ОСОБА_1 до проведення, складання кваліфікаційного іспиту та подальшого набуття статусу адвоката, адже іншої мети, відповідно до вимог ст.6 Закону України "Про захист персональних даних" закони, інші нормативно-правові акти, положення, установчі чи інші документи, які регулюють діяльність кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону з приводу проведення кваліфікаційного іспиту, не містить.

В п.3.39 Регламенту Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури видно, що комісія протягом десяти днів із дня отримання скарги витребовує матеріали дисциплінарної (кваліфікаційної) справи, у відповідної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури зобов`язана не пізніше десяти календарних днів з дня отримання листа про витребування зазначених матеріалів направити їх до комісії..

Таким чином, хоча положення даного Регламенту й зобов`язують Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури регіону направити витребувані матеріали до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, однак такі положення, згідно імперативних вимог ч.1ст.6 Закону України "Про захист персональних даних", не позбавляють Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури регіону, як володільця персональних даних, обов`язку отримати згоду від суб`єкта персональних даних на обробку його даних відповідно до вже зміненої мети, у разі зміни такої мети.

Разом з тим, як встановлено судом першої інстанції, Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури розпочала розгляд скарги Кухара О.І. вже на той момент, коли ОСОБА_1 набув статусу адвоката, а тому розгляд вказаної скарги не був і не міг бути одним з етапів, пов`язаних з набуттям цього статусу. Тобто, навіть теоретично не міг бути сумісним із досягненням тієї мети, заради досягнення якої позивачем подавалася до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області заява про допуск його до складання кваліфікаційного іспиту та надавався дозвіл на обробку його персональних даних.

Отже, Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури Волинської області, надаючи до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури витребувані матеріали кваліфікаційної справи, на виконання вимог ст.6 Закону України "Про захист персональних даних", зобов`язана отримати від позивача згоду на обробку його персональних даних, без отримання якої не мала права передавати до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури персональні дані останнього.

Таким чином, колегія суддів, погоджується з висновками суду першої інстанції, що дії Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області щодо поширення персональних даних ОСОБА_1 без його згоди, шляхом надання Вищій кваліфікаційно-дисциплінарній комісії кваліфікаційної справи, яка містить у собі персональні дані позивача, суперечать наведеним вище вимогам законодавства України, а тому є протиправними.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області № 83-9 від 24.10.2019р. про допуск ОСОБА_1 до складання кваліфікаційного іспиту, рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області № 84-4 від 31.10.2019р. про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу позивачу свідоцтва про складення кваліфікаційного іспиту не підлягають оскарженню, а заступник голови Ради адвокатів України Кухар О.І. , який подав скаргу на вказані рішення не може бути суб`єктом оскарження вказаних рішень, а тому у відповідача Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури не виникає повноважень на розгляд скарги та, відповідно, прийняття будь-якого рішення за наслідками її розгляду, крім як відхилення скарги.

Таким чином, рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури №V-019/2021 від 27.05.2021р. про скасування рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області №83-9 від 24.10.2019р. про допуск ОСОБА_1 до складання кваліфікаційного іспиту та рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури №V-020/2021 від 27.05.2021р. про скасування рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області №84-4 від 31.10.2019р. про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу позивачу свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту є протиправними які слід скасувати..

Крім того, колегії суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що дії Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області щодо поширення персональних даних ОСОБА_1 без його згоди, шляхом надання Вищій кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури кваліфікаційної справи, яка містить у собі персональні дані позивача, суперечать вимогам законодавства України та порушують його особисті права і інтереси, а тому є протиправними. Тому, позов в частині визнання протиправними дій Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області щодо поширення персональних даних ОСОБА_1 підлягають до задоволення.

В іншій частині, судове рішення не оскаржується, а тому відсутні підстави для апеляційного перегляду рішення суду в цій частині.

Разом з тим, колегія суддів дійшла висновків, що подані заяви і клопотання від 05.11.2021р. про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку із зловживанням процесуальними правами; про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог; про передачу адміністративної справи на розгляд іншого адміністративного суду не підлягають до задоволення виходячи з наступних підстав.

Дані клопотання і заяви являються фактично апеляційними вимогами, оскільки містять апеляційні вимоги про скасування рішення суду першої інстанції від 30.09.2021р. та прийняття апеляційним судом одного із рішень визначених ст.315 КАС України.

За результатами апеляційного розгляду справи та вирішення по суті вказаних вище заяв і клопотань апелянта від 05.11.2021р., суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення, з врахуванням наступного.

Підстави для залишення позовної заяви без розгляду передбачені ст.240 КАС України.

Так, згідно ч.1 ст.240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо: 1) позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності; 2) позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано; 3) у провадженні цього або іншого суду є справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; 4) позивач не прибув (повторно не прибув, якщо він не є суб`єктом владних повноважень) у підготовче засідання чи у судове засідання без поважних причин або не повідомив про причини неявки, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності; 5) надійшла заява позивача про залишення позову без розгляду; 6) особа, яка має адміністративну процесуальну дієздатність і за захистом прав, свобод чи інтересів якої у випадках, встановлених законом, звернувся орган або інша особа, заперечує проти позову і від неї надійшла відповідна заява; 7) провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статей 160,161,172 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом; 8) з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу; 9) позивач у визначений судом строк без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору; 10) після відкриття провадження судом встановлено, що позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду.

Колегія суддів враховує, що заява апелянта про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку із зловживанням позивачем процесуальними правами обґрунтовується тим, що позивач заявив завідомо безпідставний позов і такий позов має очевидно штучний характер.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

ч.1 ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

ст.5 КАС України гарантовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист.

Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.

У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.

Крім того, відповідно до ст.45 КАС України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

З урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) узгодження умов примирення, спрямованих на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання (ч.3 ст.45 КАС України).

Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання учасником судового процесу його процесуальними правами, суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом (ч.4 ст.45 КАС України).

Суд апеляційної інстанції враховує, що для висновків про те, що позивач заявив завідомо безпідставний позов і що такий позов має очевидно штучний характер, повинні існувати беззаперечні, поза обґрунтованим сумнівом, очевидні ознаки безпідставності такого подання позову.

Тобто, суд, який надає оцінку очевидно штучному характеру позову, повинен бути переконаний у тому, що подання такого позову явно суперечить вимогам закону. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак "штучності" позову до розгляду справи по суті свідчать про наперед сформовану судом правову позицію по справі.

Водночас, у розглядуваній адміністративній справі судом встановлено, що між сторонами, є наявним публічно-правовий спір. Вирішення такого спору і є завданням адміністративного суду.

Тому, являються безпідставними доводи апелянта про завідомо безпідставність позовних вимог та очевидно штучний характер позову.

Також, є безпідставними доводи апелянта про те, що метою, яку переслідував позивач, змінюючи територіальну підсудність справи, було забезпечення розгляду позовних вимог щодо скасування рішень Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури судом, до якого позивач вже звертався, оскаржуючи рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії Волинської області. Однак, такі доводи ґрунтуються на припущеннях.

Колегія суддів враховує, що позивач є особою з повною цивільною дієздатністю та самостійно реалізує свої права. Керуючись вимогами КАС України, останній обрав згідно з правилами територіальної підсудності Волинський окружний адміністративний суд.

Колегія суддів також враховує, що заява апелянта про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог до відповідача Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області про визнання протиправними дій щодо поширення персональних даних позивача без його згоди, обґрунтовується тим, що позивач пропустив 6-ти місячний строк позовної давності звернення до суду із такими вимогами, оскільки останній був ознайомлений з матеріалами кваліфікаційної справи ще 22.12.2020 року.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

ст.122 КАС України, визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

В ст.123 КАС України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

З матеріалів справи видно, що з адміністративним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 23.07.2021р.

З матеріалів справи також видно, що на виконання листа-вимоги голови Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Вилкова С.В. від 12.06.2021р. за №2699, Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури Волинської області листом від 05.11.2020р. №84/20 на адресу Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури направила запитувані матеріали кваліфікаційної справи ОСОБА_1

21.12.2020р. представник позивача до Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури подав заяву про ознайомлення з усіма наявними матеріалами за скаргами заступника голови Ради адвокаті України Кухара О.І. на рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області про допуск позивача до складання кваліфікаційного іспиту, про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу позивачу свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту.

Водночас, як вбачається з наданої адвокатом Давидченком А.В. розписки, яку апелянт долучив до відзиву на позов, останньому були надані 22.12.2020р. для ознайомлення лише матеріали кваліфікаційної скарги ОСОБА_1 . Не було надано для ознайомлення скарги Кухара О.І. та документи, що до неї додавались, а також запити до Офісу Генерального прокурора та відповіді на них. У тому числі не були надані для ознайомлення листування між Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури Волинської області та Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури з приводу витребування кваліфікаційної справи, що унеможливило на той час надання правової оцінці правомірності дій відповідачів.

09.07.2021р. представник позивача Давидченко А.В. звернувся із адвокатським запитом до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області про надання інформації про передачу персональних даних, зокрема, ОСОБА_1 третім особам і з наданням копій документів, що підтверджують таку ймовірну передачу. Комісія листом від 13.07.2021 вих.№56/21 надала відповідь на вказаний адвокатський запит Давидченка А.В. та повідомила про те, що 05.11.2020р. надіслала Вищій кваліфікаційній комісії адвокатури матеріали кваліфікаційних справ позивача.

Апелянт не надав суду належних доказів на підтвердження факту ознайомлення позивача чи його представника у грудні 2020 року з повною інформацією про передачу кваліфікаційної справи ОСОБА_1 Кваліфікаційній комісії адвокатури Волинської області третім особам.

Таким чином, доводи апелянта про пропуск позивачем встановленого строку звернення до суду із позовними вимогами матеріалами справи не підтверджені, а тому судом відхиляються.

Колегія суддів також враховує, що заява апелянта про передачу даної адміністративної справи на розгляд іншого адміністративного суду, тобто до Окружного адміністративного суду міста Києва, до територіальної юрисдикції якого належить вказана справа, обґрунтовується тим, що вимоги позивача до відповідачів є не пов`язаними між собою, оскільки є різними за правовою природою та законодавчим регулюванням, а тому не можуть розглядатися в межах однієї судової справи. Відповідача Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури Волинської області безпідставно залучено до розгляду справи з метою штучного об`єднання позовних вимог, а оскільки позивач та вказаний відповідач зареєстровані в м.Києві, тому справу мав би розглядати Окружний адміністративний суд міста Києва.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

ч.1 ст.25 КАС України, визначено, що адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об`єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Отже, вказаною нормою передбачено альтернативне право позивача звернутися до суду або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача, або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 оскаржує рішення та дії суб`єктів владних повноважень, що стосуються прав та інтересів конкретної фізичної особи, тому згідно з приписами ч.1 ст.25 КАС України вказана справа має бути вирішена адміністративним судом за вибором позивача.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач визначив підсудність даної справи та звернувся до Волинського окружного адміністративного суду за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцезнаходженням одного з відповідачів, а саме: Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області.

Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 29 КАС України, суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо після відкриття провадження у справі суд встановить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Отже, судом першої інстанції провадження у справі було відкрито з дотриманням правил територіальної підсудності, а тому були відсутні підстави для передачі адміністративної справи на розгляд іншого адміністративного суду.

Крім того, ч.1, ч.2 ст.21 КАС України визначено, що позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов`язані між собою. Якщо справа щодо пов`язаних вимог територіально підсудна різним місцевим адміністративним судам, то її розглядає один з цих судів за вибором позивача.

Відповідно до вимог частини шостої вказаної статті, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

У даному випадку, вимоги позивача стосуються вирішення публічно-правового спору з двома відповідачами, які мають різне місцезнаходження та є пов`язаними між собою, а тому враховуючи вищезазначені норми КАС України, такі вимоги повинні розглядатися за правилами ст.ст.21,25 КАС України.

Разом з тим, згідно ст.318 КАС України, рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених ст.ст.20,22,25-28 цього Кодексу.

Відносно клопотання апелянта від 05.11.2021р. про залучення до участі в справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, а саме: - Недержавну некомерційну професійну організацію "Національна асоціація адвокатів України" в особі Ради адвокатів України; - Заступника Голови Ради адвокатів України Кухаря О.І., дане клопотання про залучення третіх осіб вирішено ухвалою суду апеляційної інстанції від 05.01.2022 р., якою у задоволенні вказаного клопотання відмовлено.

Одночасно, з приводу доводів апелянта про те, що суд першої інстанції не залучив вказаних вище третіх осіб до розгляду справи, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч.2 ст. 49 КАС України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов`язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.

З аналізу наведеної норми треті особи залучається судом лише у разі, коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов`язки.

Отже, передумовою залучення до участі у справі в якості третьої особи на стороні позивача або відповідача, є матеріальні правовідносини між стороною та потенційною третьою особою та розгляд судом спору, рішення за яким створює наслідки безпосередньо для цих правовідносин. Зокрема, встановлює факти, які згодом можуть бути використані у спорі між стороною і третьою особою, що бере участь на її стороні.

Сама лише заінтересованість у тому чи іншому результаті судового розгляду не свідчить про наявність правовідносин між позивачем або відповідачем та особою, про залучення якої в якості третьої особи подано клопотання. Така заінтересованість не є підставою для участі у справі. Апелянт не навів доводів про те, як рішення суду у цій справі, де суд буде здійснювати оцінку правомірності індивідуального акту, створить наслідки для правовідносин між позивачем та Національною асоціацією адвокатів України в особі Ради адвокатів України та Кухарем О.І.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.229,308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного судувід 30 вересня 2021 року у справі № 140/7518/21 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді Р. Б. Хобор Р. М. Шавель Повне судове рішення складено 14.02.2022р.

Джерело:ЄДРСР 103319285

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані.

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Постанова від 08.02.2022 по справі № 140/7518/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд

Показати наступного разу?

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Ви не авторизовані

Розділи системи

120 825 943

25 171

2 887

530 900

23 891 800

Унікальні можливості

Моніторинг

Календар засідань

Обране

Добірки прецедентів

Зв'яжіться з нами

Про нас

Комерційний відділ

Підтримка користувачів

Загальні контакти

Соціальні мережі

Постанова від 08.02.2022 по справі № 140/7518/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд

Зберегти в обраному

Надіслати на вказаний адрес

Шановний користувач!