Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Денисюка Р.С.. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області про визнання протиправними та скасування рішень, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовом до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (далі - ВКДКА, відповідач 1), Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області (далі - КДКА Волинської області, відповідач 2) про визнання протиправним та скасування рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 27.05.2021 про скасування рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області №83-9 від 24.10.2019 про допуск ОСОБА_1 до складання кваліфікаційного іспиту; визнання протиправним та скасування рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 27.05.2021 про скасування рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області №84-4 від 31.10.2019 про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу ОСОБА_1 свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту; визнання протиправними дії Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області щодо поширення персональних даних ОСОБА_1 без його згоди шляхом надання Вищій кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури кваліфікаційної справи ОСОБА_1 , яка містить у собі персональні дані ОСОБА_1 ; зобов`язання Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури Волинської області утриматися від поширення персональних даних ОСОБА_1 без його згоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані рішення суперечать вимогам чинного законодавства України, прецедентній практиці ЄСПЛ та гарантіям, закріпленим в Конституції України, а також є наслідком "правового пуризму", тобто надмірного прагнення скаржника до переваги форми над змістом. Крім цього, позивач вказує, що оскаржувані рішення ВКДКА прийняті за результатами розгляду скарг особи, яка взагалі не мала права їх подавати, із фундаментальними процесуальними порушеннями при їх винесенні.

Обґрунтовуючи позовні вимоги до КДКА Волинської області позивач зазначає, що КДКА Волинської області здійснила поширення персональних даних позивача без його згоди шляхом надання ВКДКА кваліфікаційної справи, яка містить у собі персональні дані ОСОБА_1 всупереч вимог Закону України "Про захист персональних даних" та мети обробки персональних даних, згоду на яку надано одночасно із поданням заяви про допуск до складання кваліфікаційного іспиту.

Також позивач звертає увагу, що обґрунтованість та законність рішень КДКА Волинської області №83-9 від 24.10.2019 про його допуск до складання кваліфікаційного іспиту, №84-4 від 31.10.2019 про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту вже перевірена та встановлена рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 21.12.2020 по справі №140/15977/20, яке безпідставно проігнороване ВКДКА при винесенні оскаржуваних рішень.

З наведених підстав просив задовольнити позов повністю.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 28.07.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

У поданому 17.08.2021 відзиві на позов ВКДКА заперечила позовні вимоги ОСОБА_1 та вважає їх безпідставними. Вказує, що оскаржувані рішення від 27.05.2021 про скасування рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області №83-9 від 24.10.2019 про допуск ОСОБА_1 до складання кваліфікаційного іспиту; від 27.05.2021 про скасування рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області №84-4 від 31.10.2019 про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу ОСОБА_1 свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту є обґрунтованими, прийнятими відповідно до вимог законодавства та зазначає, що скарги на рішення КДКА Волинської області подано головою робочої групи ОСОБА_2 (далі - скаржник), який діяв не як фізична особа, а як представник Ради адвокатів України на виконання пунктів 2.3.2, 2.3.5, 2.3.6, 2.3.25, 2.3.26, 2.3.27 Статуту Національної асоціації адвокатів України, затвердженого рішенням Установчого з`їзду адвокатів України від 17.11.2012.

ВКДКА вважає, що оскаржувані скаржником рішення КДКА Волинської області стосуються прав, обов`язків та інтересів, в тому числі, Ради адвокатів України (далі - РАУ) та Національної асоціації адвокатів України (далі - НААУ), оскільки Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" кожному гарантує право на оскарження будь-якого рішення кваліфікаційної комісії КДКА регіону.

З урахуванням наведеного відповідач просив у задоволенні позову відмовити повністю.

У відзиві на позовну заяву, поданому КДКА Волинської області 18.08.2021 за вх.№36823/21, відповідач-2 заявлених позовних вимог не визнає та вважає їх безпідставними.

В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що згідно з статтею 4 Закону України "Про захист персональних даних", КДКА Волинської області є володільцем персональних даних позивача. КДКА Волинської області погоджується, що захист фізичних осіб під час опрацювання та поширення персональних даних є фундаментальним правом. Проте, для оцінки правомірності дій КДКА Волинської області з передачі особової справи позивача до ВКДКА необхідно зробити оцінку таких обставин: чи дійсно мало місце порушення права позивача внаслідок передачі особової справи позивача до ВКДКА та чи існувала у КДКА Волинської області конкретна і обґрунтована причина для передачі особової справи позивача до ВКДКА.

Статтею 15 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, яка ратифікована Законом України 1678-VII від 16.09.2014, вказано, що сторони домовились співробітничати з метою забезпечення належного рівня захисту персональних даних відповідно до найвищих європейських та міжнародних стандартів, зокрема відповідних документів Ради Європи. Співробітництво у сфері захисту персональних даних може включати, inter alia, обмін інформацією та експертами.

У статті 129 Угоди "Обробка даних" визначено, що кожна сторона дозволяє постачальнику фінансових послуг іншої Сторони передавати інформацію в електронній або іншій формі на своїй території та поза нею для цілей обробки даних, якщо така обробка є необхідною в ході звичайної діяльності такого постачальника фінансових послуг; кожна сторона вживає адекватних спеціальних заходів з метою захисту права на приватне життя та основоположних прав і свобод людини, зокрема у зв`язку з передачею персональних даних.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом України №475/97-ВР від 17.07.97 визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Європейський суд з прав людини неодноразово заявляв, що при застосовуванні й тлумаченні статті 8 Конвенції та статті 8 Хартії основних прав Європейського Союзу їх необхідно узгоджувати з іншими правами і обов`язками суб`єктів, а також з аспектами національного законодавства. В цьому контексті необхідно врахувати, що особова справа позивача була передана КДКА Волинської області на вимогу ВКДКА, що підтверджується листом №2694 від 12.06.2020 за підписом голови ВКДКА. Нормами статті 52 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено статус і повноваження ВКДКА. Зокрема вказано, що завданням ВКДКА є розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури. ВКДКА розглядає скарги на рішення, дії чи бездіяльність кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури (п. 1 ч. 4 ст. 52 Закону).

Згідно пункту 1 Положення про Вищу кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури, затвердженого рішенням звітно-виборного з`їзду адвокатів України 09.06.2017, Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури - колегіальний орган, що діє у системі органів Національної асоціації адвокатів України та є національним органом адвокатського самоврядування, на який Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" покладено завдання розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури.

Системний аналіз наведених вище нормативних актів і обставин справи, дозволяє стверджувати, що у КДКА Волинської області була конкретна і обґрунтована причина для передачі особової справи позивача до ВКДКА, зокрема,-виконати вимогу голови ВКДКА про надання особової справи позивача.

Відповідач-2 зазначає, що перед наданням особової справи позивача, КДКА Волинської області зверталася з листом №58/20 від 25.06.2020 на адресу голови ВКДКА, в якому були підняті питання окремої неузгодженості підзаконних нормативних актів, які регулюють правовідносини у сфері дисциплінарних проваджень і обміну документами. Оскільки відповіді надано не було, то уповноважені особи КДКА Волинської області були змушені передати особову справу позивача до ВКДКА, в тому числі за наслідками особистого спілкування з головою ВКДКА, тому вважає свої дії такими, що відповідають вимогам чинного законодавства. Також зазначає, що в позові відсутні належні обґрунтування та докази щодо наявності причинно-наслідкового зв`язку між передачею особової справи позивача до ВКДКА та порушенням права позивача, а також самого факту порушення права позивача. З наведених підстав просить в задоволенні позову відмовити.

У відповіді на відзив, поданому представником позивача 25.08.2021, останній зазначив, що ВКДКА до відзиву на позов долучено клопотання адвоката Давидченка А.В. про надання для ознайомлення всіх наявних матеріалів за скаргами ОСОБА_2 . Разом з тим, як вбачається з наданої адвокатом Давидченком А.В. розписки від 22.12.2020, яку ВКДКА долучило до відзиву, останньому були надані для ознайомлення лише матеріали кваліфікаційної скарги. Не було надано для ознайомлення скарги ОСОБА_2 та документи, що до неї додавались, а також запити до Офісу Генерального прокурора та відповіді на них. У тому числі не були надані для ознайомлення листування між КДКА Волинської області та ВКДКА з приводу витребування кваліфікаційної справи, що унеможливило на той час надання правової оцінки правомірності дій як КДКА Волинської області, так і ВКДКА. Також представник позивача вказує про незабезпечення ВКДКА практичної реалізації права сторін знати про всі висновки, докази та документи, які можуть мати вплив на прийняття рішення. Вважає доведеним той факт, що на засіданні ВКДКА доповідач оголосив загальновідому інформацію, яка не мала ніякої ваги для оцінки правомірності прийнятих КДКА Волинської області рішень, як наслідок представник позивача був позбавлений можливості висловити свої доводи та міркування, надавати докази на спростування висновків доповідача, що призвело до ухвалення необгрунтованого рішення та порушення прав позивача через незабезпечення практичної реалізації принципів "обґрунтованості", "добросовісності", "пропорційності", та не забезпечено права особи на участь у процесі прийняття рішень, право сторін знати про висновки та докази, як це передбачено вимогами КАС України та документами, які регулюють діяльність ВКДКА , не дотримання ВКДКА п. 3.16 Регламенту ВКДКА, не врахування у процесі прийняття рішень правових позиції ЄСПЛ, висловлених у справі Воротникова проти Латвії (Case Of Vorotnikova V. Latvia), Star Cate Epilekta Gevmata та інші проти Греції тощо. Про порушення принципу "обґрунтованості" свідчить не вжиття ВКДКА заходів щодо перевірки приналежності житлового приміщення орендодавцю. При цьому ВКДКА неодноразово вживались заходи для підтвердження їх хибного припущення про відсутність позивача у м. Луцьк шляхом надсилання до Офісу Генерального прокурора запитів. Вказує, що ВКДКА безпідставно та не вмотивовано поновило строк на оскарження рішень КДКА Волинської області, так як дана обставина набуває особливої ваги у зв`язку з твердженням, що ОСОБА_2 діяв не як фізична особа, а як представник юридичної особи - Національної асоціації адвокатів України. Якщо прийняти таке твердження ВКДКА, то вагомої мотивації потребує питання поновлення строків для юридичної особи з урахуванням того, що Єдиний реєстр адвокатів України, який містить інформацію про надання права на заняття адвокатською діяльністю позивача, ведеться саме НААУ.

ВКДКА у відзиві на позов стверджує, що в даному випадку Голова Робочої групи ОСОБА_2 оскаржував рішення КДКА Волинської області (органу регіонального адвокатського самоврядування) не як фізична особа, а як представник загальнодержавного органу адвокатського самоврядування - Ради адвокатів України. Однак, в оскаржуваних рішеннях та у протоколах засідання ВКДКА, на яких були ухвалені такі рішення, відсутня згадка про те, що ОСОБА_2 діяв не як фізична особа, а здійснював представництво юридичної особи. Крім того, право посадових осіб РАУ звертатися із скаргами до ВКДКА повинно або ґрунтуватися на обсязі наданих безпосередньо таким особам службових обов`язків, або випливати із обсягу прав юридичної особи, яка (юридична особа) уповноважила своїм актом посадову особу цієї юридичної особи на представництво її інтересів. У наданих ВКДКА доказах відсутні документи, які підтверджують повноваження ОСОБА_2 на представництво РАУ або НААУ.

Також представник позивача вважає безпідставним посилання ВКДКА на пункти 2.3.2, 2.3.5, 2.3.6, 2.3.25, 2.3.36, 2.3.37 статуту Національної асоціації адвокатів України як на підставу представництва ОСОБА_2 . РАУ, які лише визначаюсь завдання НААУ, а не РАУ. Крім цього, перелічені пункти статуту Національної асоціації адвокатів України не наділяють ні РАУ, ні НААУ оскаржувати рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону та не регулюють спірні правовідносини.

Крім того, зазначає, що відповідач допустив реалізацію не передбаченого законодавством права на оскарження рішення про допуск особи до кваліфікаційного іспиту, затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та видачу свідоцтва кваліфікаційного іспиту суб`єктом, який не наділений правом на їх оскарження, тобто третьою особою, рішення якої не стосуються. Поновивши строк на їх оскарження, ВКДКА допустила порушення принципу юридичної визначеності, оскільки належного здійснення їх розгляду і дотримання вказаного принципу приводила б до постійного збереження стану невизначеності у цих відносинах через можливість оскарження рішень невизначеним колом осіб внаслідок поновлення строків звернення на їх оскарження. З наведених підстав просить позов задовольнити.

Ухвалами Волинського окружного адміністративного суду від 30.09.2021 відмовлено в задоволенні клопотань Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про залишення позову без розгляду; про залучення третіх осіб в адміністративній справі; про передачу адміністративної справи на розгляд іншого адміністративного суду; про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

У письмових запереченнях на відповідь на відзив від 25.08.2021 представник Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури не погоджується з доводами представника позивача та вказує, що позивача не обмежували в праві на ознайомлення з матеріалами скарг, але це мала бути його ініціатива щодо ознайомлення з такими матеріалами, а також дії на реалізацію такого права. При цьому ВКДКА неодноразово повідомляла про можливість ознайомлення з усіма документами, що запитувались, у робочий час з 09:00 до 18:00 (з перервою з 13:00 до 13:45) у приміщенні ВКДКА за адресою: 04070, м. Київ, вул. Борисоглібська, 3, 5-й поверх, що підтверджується копіями листів ВКДКА №561 від 23.03.2021, № 788 від 09.04.2021. Зазначає, що на засіданні ВКДКА позивач і його представники мали необмежену можливість надавати свої пояснення, інформацію та документи, в тому числі щодо тих документів, які були в матеріалах справи за скаргами заступника Голови Ради адвокатів України ОСОБА_2

Представник відповідача-1 звертає увагу, що відповідно до пункту 3.30 Регламенту ВКДКА строк на оскарження рішення КДКА, встановлений статтею 50 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", може бути поновлено за рішенням ВКДКА згідно заяви скаржника про поважність причин його пропуску, про що зазначається в протоколі засідання ВКДКА. Оскільки у скаргах голови робочої групи, заступника Голови Ради адвокатів України ОСОБА_2 порушувалось питання про поновлення строку на оскарження відповідних рішень КДКА Волинської області, то ВКДКА з підстав, які були зазначені скаржником в обґрунтування поважності пропуску відповідного строку, такі строки були поновлені, про що зазначено у рішеннях ВКДКА. Такі рішення ухвалені ВКДКА колегіальним складом в межах законодавчо визначеної дискреції повноважень, втручання в яку іншими органами і посадовими особами є незаконним.

Оскільки ВКДКА не формує матеріали кваліфікаційної справи, тому вона не була зобов`язана направляти запити щодо перевірки приналежності житлового приміщення орендодавцю. Натомість ВКДКА мала право робити запити до працедавця позивача, який знаходився в місті Києві, з метою з`ясування обставин перебування останнього у місті Луцьку в день складання кваліфікаційного іспиту.

Крім того, в матеріалах справи немає документів чи інформації про те, що Голова робочої групи, заступник Голови Ради адвокатів України ОСОБА_2 діяв як фізична особа, а не як посадова особа органу адвокатського самоврядування. Додана до відповіді представника позивача на відзив копія договору про надання юридичних послуг свідчить, що між адвокатом Лазарчук Г.В. та Головою робочою Групи, заступником Голови Національної асоціації адвокатів України, Ради адвокатів України ОСОБА_2 було укладено договір на представництво адвокатом інтересів у ВКДКА при розгляді скарг Голови робочою Групи, заступника Голови Національної асоціації адвокатів України, Ради адвокатів України ОСОБА_2 про оскарження рішень КДКА Волинської області про допуск до складання кваліфікаційних іспитів позивачем та іншими чітко визначеними особами, а також при розгляді його скарг на рішення КДКА Волинської області про затвердження результатів кваліфікаційних іспитів та про видачу вказаним особам свідоцтв про складання кваліфікаційного іспиту. Дія договору визначена з моменту його підписання і до закінчення розгляду справ ВКДКА. Таким чином, представник Голови робочої групи, заступника Голови Національної асоціації адвокатів України, Ради адвокатів України ОСОБА_2 - адвокат Лазарчук Г.В. мала право представляти посадову особу органу адвокатського самоврядування на засіданні ВКДКА.

З наведених підстав просить в задоволенні позову відмовити.

Дослідивши письмові докази, а також пояснення, викладені учасниками справи у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

18.10.2019 ОСОБА_1 до КДКА Волинської області подано заяву про допуск до складання кваліфікаційного іспиту для отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, за результатами розгляду якої 24.10.2019 Кваліфікаційна палата КДКА Волинської області рішенням №83-9 допустила позивача до складання кваліфікаційного іспиту для отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

31.10.2019 Кваліфікаційною палатою КДКА Волинської області за результатами успішного складання ОСОБА_1 кваліфікаційного іспиту прийнято рішення №84-4 про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та видачу йому свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту.

У подальшому позивачем, на підставі рішення Ради адвокатів Волинської області, складено присягу адвоката України та отримано свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Розпорядженням Голови Національної асоціації адвокатів України, Ради адвокатів України Ізовітової Л.П. № 85 від 27.05.2020 створено робочу групу по вивченню питань, порушених у скаргах ряду адвокатів, щодо недотримання процедури допуску та складання кваліфікаційного іспиту, процесу проходження стажування та видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ОСОБА_1 та ще 15 іншим колишнім військовослужбовцям органів військової прокуратури України з метою проведення відповідної перевірки на наявність порушень.

Пунктом 3 вказаного розпорядження №85 від 27.05.2020 вирішено звернутися до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарною комісії адвокатури щодо надання оцінки питанням, порушеним у скаргах окремих адвокатів, стосовно дотримання процедури допуску та складання кваліфікаційного іспиту позивача та 15 інших колишніх військовослужбовців органів військової прокуратури.

Як слідує з матеріалів справи, 11.06.2020 за вх. №13689 до ВКДКА надійшли скарги голови робочої групи, заступника голови ради адвокатів України ОСОБА_2 на рішення КДКА Волинської області про допуск ОСОБА_1 до складання кваліфікаційного іспиту та за вх.№13690 на рішення КДКА Волинської області про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу ОСОБА_1 свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту, до яких додано копію розпорядження голови Національної асоціації адвокатів України, Ради адвокатів України від 27.05.2020 №85.

Керуючись пунктом 3.39 Регламенту ВКДКА, 12.06.2020 голова Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Вилков С.В. за вих. №2699 на адресу КДКА Волинської області скерував лист з вимогою надати матеріали кваліфікаційної справи ОСОБА_1 .

У відповідь на вказаний вище лист, голова КДКА Волинської області у листі від 25.06.2020 №58/20 звернув увагу на наявність правових колізій між Положенням про порядок прийняття та розгляду скарг щодо неналежної поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність, затвердженим рішенням Ради адвокатів України №120 від 30.08.2014 та Регламентом ВКДКА.

В свою чергу, розпорядженням Голови Національної асоціації адвокатів України, Ради адвокатів України № 103 від 03.07.2020 до розпорядження № 85 від 27.05.2020 внесено зміни - слова " ОСОБА_2 (заступник Голови Ради адвокатів України) - голова Робочої групи" викладено у такій редакції: "ОСОБА_2 (адвокат, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №304 від 26.02.1998, видане Вінницькою обласною КДКА) - голова Робочої групи".

На виконання листа голови Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Вилкова С.В. від 12.06.2021 за вих. №2699, КДКА Волинської області листом від 05.11.2020 №84/20 на адресу ВКДКА направлено запитувані матеріали кваліфікаційної справи ОСОБА_1

16.11.2020 головою Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Вилковим С.В. доручено члену ВКДКА ОСОБА_3 провести перевірку відомостей та фактів, які викладені у скаргах на рішення КДКА Волинської області про допуск ОСОБА_1 до складання кваліфікаційного іспиту, про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу ОСОБА_1 свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту.

21.12.2020 представником позивача до ВКДКА подано заяву про ознайомлення з усіма наявними матеріалами за скаргами заступника голови РАУ ОСОБА_2 на рішення КДКА Волинської області про допуск позивача до складання кваліфікаційного іспиту, про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу позивачу свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту, з якими від був ознайомлений 22.12.2020.

Як слідує з протоколу №125 засідання Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 27.05.2021, ВКДКА за результатами розгляду скарг заступника голови РАУ ОСОБА_2 , прийняла рішення 27.05.2021, яким скасувала рішення КДКА Волинської області №83-9 від 24.10.2019 про допуск ОСОБА_4 до складання кваліфікаційного іспиту та рішення від 27.05.2021 про скасування рішення КДКА Волинської області №84-4 від 31.10.2019 про затвердження результатів складання кваліфікаційного іспиту та про видачу ОСОБА_1 свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту.

Вважаючи прийняті рішення ВКДКА протиправними, позивач звернувся з даними позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 21 Конституції України визначено, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом (статті 24 Конституції України).

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

За змістом статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).

Статтею 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Так, Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997 №475/97-ВР, який набрав чинності 11.09.1997, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов`язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (стаття 8 Конвенції).

Статтею 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, до якої Україна приєдналася на підставі Указу Президії Верховної ради Української РСР від 14.04.1986 №2077-ХІІ та яка набрала чинності для України 13.06.1986 (далі - Віденська конвенція), закріплено принцип pactasuntservanda, відповідно до якого кожен чинний договір є обов`язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватися. Відповідно до статті 27 цієї Конвенції держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання не виконання нею міжнародного договору.

Стаття 31 Віденської конвенції визначає загальне правило тлумачення, яке встановлює, що договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об`єкта і цілей договору. Відповідно до пункту b) частини третьої цієї статті поряд з контекстом враховується наступна практика застосування договору, яка встановлює угоду учасників щодо його тлумачення.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29.06.2009 №1906-IV міжнародні договори є частиною національного законодавства та у разі суперечностей між ними мають вищу юридичну силу, ніж положення актів національного законодавства.

За приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Частиною першою статті 3 КАС України встановлено, що порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

За правилами частини 2 статті 3 КАС України якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України від 05.07.2012 №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI).

Відповідно до частини першої статті 6 Закону №5076-VI, адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Статтею 8 Закону №5076-VI передбачено умови допуску до складення кваліфікаційного іспиту. Так, особа, яка виявила бажання стати адвокатом та відповідає вимогам частин першої та другої статті 6 цього Закону, має право звернутися до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури за місцем проживання із заявою про допуск до складення кваліфікаційного іспиту. Порядок допуску до складення кваліфікаційного іспиту та перелік документів, що додаються до заяви, затверджуються Радою адвокатів України.

Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури перевіряє відповідність особи вимогам, установленим частинами першою та другою статті 6 цього Закону. З метою перевірки повноти та достовірності відомостей, повідомлених особою, яка виявила бажання стати адвокатом, і за наявності письмової згоди такої особи кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури, кваліфікаційна палата або визначений нею член палати можуть звертатися із запитами до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об`єднань, що зобов`язані не пізніше десяти робочих днів з дня отримання запиту надати необхідну інформацію.

Строк розгляду заяви про допуск до складення кваліфікаційного іспиту не повинен перевищувати тридцяти днів з дня її надходження.

За результатами розгляду заяви та доданих до неї документів кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури приймає рішення про: 1) допуск особи до кваліфікаційного іспиту; 2) відмову в допуску особи до кваліфікаційного іспиту.

Особі, яка звернулася із заявою про допуск до складення кваліфікаційного іспиту, повідомляється про прийняте рішення письмово протягом трьох днів з дня його прийняття. У разі прийняття рішення про відмову в допуску особи до кваліфікаційного іспиту в рішенні кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури в обов`язковому порядку зазначаються причини такої відмови.

Рішення про відмову в допуску особи до кваліфікаційного іспиту може бути оскаржено до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду протягом тридцяти днів з дня його отримання.

Згідно статті 9 Закону №5076-VI кваліфікаційний іспит є атестуванням особи, яка виявила бажання стати адвокатом. Кваліфікаційний іспит полягає у виявленні теоретичних знань у галузі права, історії адвокатури, адвокатської етики особи, яка виявила бажання стати адвокатом, а також у виявленні рівня її практичних навичок та умінь у застосуванні закону.

Організація та проведення кваліфікаційного іспиту здійснюється кваліфікаційною палатою кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.

Порядок складення кваліфікаційних іспитів, методика оцінювання та програма кваліфікаційних іспитів затверджуються Радою адвокатів України. Рада адвокатів України може встановити плату за складення кваліфікаційного іспиту та порядок її внесення.

Особі, яка склала кваліфікаційний іспит, протягом десяти днів з дня складення кваліфікаційного іспиту кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури безоплатно видає свідоцтво про складення кваліфікаційного іспиту.

Свідоцтво про складення кваліфікаційного іспиту дійсне протягом трьох років з дня складення іспиту. Зразок свідоцтва про складення кваліфікаційного іспиту затверджується Радою адвокатів України.

Особа, яка не склала кваліфікаційний іспит, може протягом тридцяти днів з дня отримання рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури оскаржити його до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду, які можуть залишити оскаржуване рішення без змін, або зобов`язати кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури провести повторний кваліфікаційний іспит у найближчий час проведення таких іспитів.

Право на звернення до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури із заявою (скаргою) щодо поведінки адвоката, яка може бути підставою для дисциплінарної відповідальності, має кожен, кому відомі факти такої поведінки (частини перша статті 36 Закону №5076 VI).

Національна асоціація адвокатів України є недержавною некомерційною професійною організацією, яка об`єднує всіх адвокатів України та утворюється з метою забезпечення реалізації завдань адвокатського самоврядування (частина перша стаття 45 Закону №5076 VI).

ВКДКА є колегіальним органом, завданням якого є розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури (частина перша статті 52 Закону № 5076 VI).

Відповідно до частини четвертої статті 52 Закону № 5076 VI, ВКДКА:

1) розглядає скарги на рішення, дії чи бездіяльність кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури;

2) узагальнює дисциплінарну практику кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури;

3) виконує інші функції відповідно до цього Закону.

Згідно із частиною п`ятою статті 52 Закону №5076 VI, ВКДКА за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури має право:

1) залишити скаргу без задоволення, а рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури без змін;

2) змінити рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури;

3) скасувати рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури та ухвалити нове рішення;

4) направити справу для нового розгляду до відповідної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури та зобов`язати кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури вчинити певні дії.

Частиною сьомою статті 52 Закону №5076-VI визначено, що рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури може бути оскаржено до суду протягом тридцяти днів з дня його прийняття.

Установчим документом Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури є положення про Вищу кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури, яке затверджується з`їздом адвокатів України (частина десята статті 52 Закону № 5076 VI).

Як установлено частиною третьою статті 45 Закону №5076-VI, Національна асоціація адвокатів України є юридичною особою та діє через організаційні форми адвокатського самоврядування, передбачені цим Законом.

У період між з`їздами адвокатів України функції адвокатського самоврядування виконує Рада адвокатів України. Повноваження і порядок роботи Ради адвокатів України визначаються цим Законом та положенням про Раду адвокатів України, що затверджується з`їздом адвокатів України (частина перша статті 55 Закону № 5076 VI).

Частиною першою, другою статті 56 Закону №5076-VI визначено, що Голова Ради адвокатів України за посадою є головою Національної асоціації адвокатів України. Голова Ради адвокатів України представляє Раду адвокатів України та Національну асоціацію адвокатів України в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях, перед громадянами.

Відповідно до пунктів 2.3.2, 2.3.5, 2.3.6, 2.3.25, 2.3.36, 2.3.37 Статуту недержавної некомерційної професійної організації "Національна асоціація адвокатів України", затвердженого рішенням установчого з`їзду адвокатів України 17.11.2012, для виконання поставлених завдань НААУ в порядку, встановленому чинним законодавством України:

- забезпечує належне виконання адвокатурою її конституційних завдань (п. 2.3.2);

- сприяє розвитку та зміцненню адвокатури, підвищенню ролі та авторитету адвокатури у суспільстві, підвищенні статусу професії адвоката в Україні (п. 2.3.5);

- застосовує заходи щодо недопущення та припинення недобросовісної конкуренції в сфері адвокатської діяльності (п. 2.3.6 );

- забезпечує дотримання етичних стандартів діяльності адвокатів (п. 2.3.25);

- сприяє розширенню можливостей впливу адвокатури на забезпечення фахового захисту прав і свобод людини в Україні (п. 2.3.26);

- здійснює організацію та координацію роботи органів адвокатського самоврядування (п. 2.3.27).

Відповідно до пункту 3.1.1 Регламенту Ради адвокатів України, затвердженого рішенням Ради адвокатів України №115 від 30.08.2014, Голова РАУ представляє РАУ у відносинах з іншими органами адвокатського самоврядування, органами державної влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями, органами влади інших держав та міжнародними організаціями.

Положення про ВКДКА, затверджено 09.06.2017 рішенням звітно-виборного з`їзду адвокатів України 2017 року.

Відповідно до пункту 3.9. Регламенту ВКДКА, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 4-5.07.2014 №78, (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Регламент ВКДКА) ВКДКА протягом десяти днів із дня отримання скарги, що відповідає вимогам, які визначені у Положенні про порядок прийняття та розгляду скарг щодо неналежної поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність, затвердженому рішенням Ради адвокатів України № 120 від 30.08.2014 (далі - Положення №120), витребовує матеріали дисциплінарної (кваліфікаційної) справи, у відповідної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури зобов`язана не пізніше десяти календарних днів з дня отримання листа ВКДКА про витребування зазначених матеріалів направити їх до ВКДКА.

Згідно із пунктом 3.29 Регламенту ВКДКА порушення строку на оскарження рішення КДКА без поважних причин є підставою для відхилення скарги, про що зазначається в рішенні ВКДКА про залишення скарги без задоволення, а рішення без змін.

Відповідно до пункту 3.30 Регламенту ВКДКА строк на оскарження рішення КДКА, який встановлений статтею 50 Закону №5076-VI, може бути поновлено за рішенням ВКДКА згідно заяви скаржника про поважність причин його пропуску, про що зазначається в протоколі засідання ВКДКА.

Згідно пункту 3.36 Регламенту ВКДКА рішення, постанови ВКДКА викладаються письмово з наведенням мотивів їх прийняття і підписуються головуючим на засіданні ВКДКА та секретарем засідання ВКДКА.

Відповідно до статті 1 Положення №120, це положення розроблено відповідно до Закону №5076-VI, Закону України "Про звернення громадян", Правил адвокатської етики, Регламенту кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону та інших актів законодавства України і Національної асоціації адвокатів України, з метою офіційного тлумачення відповідності поведінки адвокатів вимогам законодавства України про адвокатуру та адвокатську діяльність та етичним стандартам, а також регламентації дисциплінарного провадження стосовно адвокатів.

Згідно статті 12 Положення №120 дисциплінарну справу стосовно адвоката не може бути порушено за заявою (скаргою), що не містить відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку адвоката, а також за анонімною заявою (скаргою).

Стаття 14 Положення №120 (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає вимоги до скарги.

Зокрема, згідно із названим пунктом скарга повинна відповідати таким вимогам:

1) Заява (скарга) подається в письмовій формі особисто заявником (скаржником) або його представником. Заява (скарга) може бути надіслана поштою.

2) У заяві (скарзі) обов`язково має бути зазначено:

- найменування кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону, до якої подається заява (скарга);

- П. І. Б. (найменування) заявника (скаржника), посада, місце роботи - для посадової та службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку та адреса електронної пошти (за наявності);

- П. І. Б. адвоката, щодо поведінки якого подається заява (скарга), поштова адреса, а також номер засобу зв`язку та адреса електронної пошти, якщо такі відомі;

- виклад обставин, якими заявник обґрунтовує факт наявності в діях адвоката дисциплінарного проступку;

- вимоги заявника (скаржника).

3) На підтвердження обставин, якими обґрунтовується заява (скарга), заявник (скаржник) надає докази, а в разі неможливості - зазначає докази, надання яких самостійно є неможливим, із обов`язковим зазначенням причин та прохання до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про їх витребування.

4) До заяви (скарги) додається її копія та копії всіх документів, що приєднуються до неї, для вручення адвокату щодо поведінки якого подається заява (скарга), а також копія платіжної квитанції банківської установи про плату за організаційно-технічне забезпечення її розгляду.

5) Заява (скарга) підписується заявником (скаржником) або його представником, із зазначенням дати її подання. У разі подання заяви (скарги) представником, у ній зазначаються ПІБ представника, його поштова адреса, а також номер засобів зв`язку та адреса електронної пошти, якщо такі є. Одночасно з заявою (скаргою) подається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника.

6) Повноваження представників мають бути посвідчені такими документами: нотаріально-засвідченою довіреністю від імені фізичної особи; довіреністю від імені юридичної особи за підписом посадової особи, уповноваженої на це законом, статутом або положенням, а також документами, що посвідчують службове становище і повноваження її керівника; свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником.

Повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватись ордером, дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором. До ордера обов`язково додається витяг із договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих дій. Витяг засвідчується підписом сторін договору.

7) При виникненні конфлікту між адвокатами, наслідком якого є звернення одного з них зі скаргою до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону, адвокат, який ініціював звернення, зобов`язаний надати докази того, що ним вжиті заходи мирного врегулювання такого конфлікту, зокрема, документи, що свідчать про звернення останнього до Ради адвокатів регіону за робочим місцем адвоката згідно відомостей в Єдиному реєстрі адвокатів України, а стосовно адвоката іноземної держави - асоціації адвокатів чи правового товариства відповідної держави.

Згідно із статтею 15 Положення №120, заява (скарга), оформлена без дотримання вимог статті 14 цього Положення, повертається заявникові (скаржникові) з відповідним роз`ясненням не пізніше десяти днів від дня її надходження.

Стала практика ЄСПЛ сформулювала підхід відповідно до якого, нормативні положення слід тлумачити саме у такий спосіб, який забезпечував би максимально ефективний захист прав людини. ЄСПЛ визнає, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (рішення у справі "Скордіно проти Італії" (Scordino v. Italy) (№ 1), № 36813/97, п. 190 та 191).

У постанові від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що Конституція України містить не тільки норми прямої дії, але і принципи та цінності; суд повинен, у першу чергу, захищати конституційні права та свободи особи, при виникненні ситуації, за якої потрібно вибирати пріоритет: вузька інтерпретація норми, що призводить до одного результату, або розширене тлумачення, що тягне за собою більш ефективний захист конституційних прав і свобод, варто робити вибір на користь останнього, враховуючи також дотримання балансу суспільних та приватних інтересів.

Фактично йдеться про розширювальне тлумачення прав особи та водночас обмежувальне тлумачення прав - можливостей дій держави. Норми, що визначають правовий статус держави, її органів та посадових осіб (така теза випливає зі спеціально-дозволенного типу правового регулювання діяльності державних органів, закріпленого у статті 19 Конституції України) потрібно тлумачити буквально (а то й звужено).

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ; звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Разом з тим, частиною восьмою статті 50 Закону №5076-VI передбачено альтернативні можливості оскарження рішень кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до ВКДКА, або до суду. Можливості захисту прав і у ВКДКА, і в суді мають бути ідентичними.

Такий висновок випливає із статей 21, 24 Конституції України, яка закріплює принципи рівності перед законом.

Фактично частиною восьмою статті 50 Закону №5076-VI законодавчо надано ВКДКА статус квазісудового органу, і в наслідок цього статусу ВКДКА зобов`язано дотримуватись принципів, закріплених статтею 6 Конвенції.

Такий обов`язок закріплено й у Регламенті ВКДКА, відповідно до пункту 3.16 якого розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури здійснюється згідно з вимогами положень Конвенції.

Отже, принципи, які застосовуються судом при оскарженні індивідуальних актів, повинні застосовуватись і ВКДКА.

Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт дев`ятнадцять частини першої статті 4 КАС України).

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

Нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.

Натомість, індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише у письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

З огляду на вказане, нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються у нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує дію фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.

Відтак, зважаючи на наведені вище положення КАС України та загальновідомі ознаки, властивості нормативно-правового й індивідуального актів, рішення КДКА Волинської області №83-9 від 24.10.2019 про допуск ОСОБА_1 до складання кваліфікаційного іспиту та рішення КДКА Волинської області №84-4 від 31.10.2019 про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу ОСОБА_1 свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту є актами індивідуальної дії, оскільки: не містять загальнообов`язкових правил поведінки, а передбачають індивідуалізовані приписи; не регулюють певний вид суспільних відносин, а спрямовані на припинення та виникнення конкретних правовідносин; не розраховані на багаторазове застосування, а вичерпують дію своїм виконанням.

Щодо суб`єктів оскарження індивідуальних актів, Верховним Судом, з урахуванням практики ЄСПЛ, вироблений сталий підхід, який полягає у наступному.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати), зазвичай, індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Крім того, процесуальний закон вимагає належності особи, яка звернулася до суду з позовом, до суб`єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт. Таке ж правило має застосовуватись і до оскарження правових актів індивідуальної дії.

ЄСПЛ у пункті 53 рішення від 08.04.2010 у справі "Меньшакова проти України" зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Основного Закону України, у рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист (пункт 4.1 мотивувальної частини вказаного рішення).

За змістом частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18 рп/2004 щодо "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним".

Як свідчать матеріали справи, скарги на рішення про допуск ОСОБА_1 до складення кваліфікаційного іспиту та про затвердження результатів складення кваліфікаційного іспиту та про видачу ОСОБА_1 свідоцтва про складення кваліфікаційного іспиту було подано скаржником - заступником Голови Ради адвокатів України ОСОБА_2, тобто особою, якої вказані рішення не стосуються.

Згідно частини першої статті 92 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Відповідно до частини третьої статті 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Суд звертає увагу, що скаржник - заступник голови Ради адвокатів України ОСОБА_2 не є та не може бути суб`єктом оскарження вищезазначених рішень, а відтак у ВКДКА не виникає повноважень на розгляд скарг та, відповідно, прийняття будь-яких рішень за наслідками їх розгляду, окрім як відхилення скарг.

Крім того, з моменту допуску позивача до складення кваліфікаційного іспиту рішення КДКА Волинської області №83-9 від 24.10.2019 про допуск ОСОБА_1 до складення кваліфікаційного іспиту вичерпало свою дію та не підлягало оскарженню, що було додатковою підставою для відхилення скарги голови Ради адвокатів України ОСОБА_2

Вищенаведені висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду щодо оскарження актів індивідуальної дії, висловлені у постановах від 16.10.2018 у справі №9901/415/18 та від 18.12.2018 у справі №9901/657/18, а також у постановах Верховного Суду від 14.12.2020 у справі №640/12695/19, від 31.03.2021 у справі №640/17408/19.

З аналізу вищенаведених норм, у тому числі статей 6, 8, 50 Закону №5076-VI, суд дійшов наступних висновків: процедура допуску до складання кваліфікаційного іспиту передбачає оскарження виключно рішення про відмову в допуску особи до кваліфікаційного іспиту, що є логічним, оскільки лише вказане рішення може мати негативні наслідки для особи; Закон № 5076-VI не надає можливість оскарження рішення про допуск особи до кваліфікаційного іспиту, оскільки будь-якого негативного впливу на права особи воно не має; рішення про допуск до кваліфікаційного іспиту чи відмову у ньому стосується виключно тієї особи, яка виявила бажання стати адвокатом та відповідає вимогам частин першої та другої статті 6 цього Закону; суб`єктом оскарження рішення про відмову в допуску особи до кваліфікаційного іспиту може бути виключно та особа, відносно якої воно прийнято; будь-які інші суб`єкти (треті особи), яких не стосується вказане рішення, не наділені відповідним правом на його оскарження.

Таким чином, суд вважає безпідставним посилання ВКДКА на частину першу статті 36 Закону №5076-VI, з якої, на думку ВКДКА, випливає право будь-якої особи оскаржувати індивідуальні акти, прийняті регіональними КДКА, оскільки вказана норма стосується лише процедури притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності, а не оскарження індивідуального акту.

Оцінюючи правомірність дій ВКДКА щодо витребування у КДКА Волинської області матеріалів кваліфікаційної справи ОСОБА_1 , суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 3.39 Регламенту, ВКДКА протягом десяти днів із дня отримання скарги, що відповідає вимогам, які визначені у Положенні №120, витребовує матеріали дисциплінарної (кваліфікаційної) справи у відповідної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.

Отже, необхідною умовою для відповідності дій ВКДКА по витребуванню кваліфікаційної справи вимогам пункту першого частини першої статті 2 КАС України є відповідність скарги вимогам Положення №120, зокрема, і вимогам статті 12 Положення №120 щодо наявності у заяві (скарзі) відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку адвоката.

Однак, із досліджених судом скарг заступника голови ради адвокатів України ОСОБА_2 від 11.06.2020 на рішення КДКА Волинської області про допуск ОСОБА_1 до складання кваліфікаційного іспиту та на рішення КДКА Волинської області про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу ОСОБА_1 свідоцтва про складання кваліфікаційного, зареєстрованих у ВКДКА за №13689, №13690, вбачається, що вони не відповідають умовам, визначеним Положенням №120, з огляду на таке.

Зокрема, суд відхиляє доводи позивача про те, що ОСОБА_2 діяв як фізична особа.

Як вбачається із змісту та форми скарг, зареєстрованих у ВКДКА за №13689, №13690, вони: 1) виготовлені на офіційному бланку НААУ, 2) підписані головою робочої групи, заступником Голови РАУ, 3) до скарги не приєднано копію платіжної квитанції банківської установи про плату за організаційно-технічне забезпечення її розгляду, оскільки органи адвокатського самоврядування звільняються від такого платежу.

Разом з тим, суд зазначає, що статті 45, 55, 56 Закону № 5076-VI, Положення про Раду адвокатів України, затверджене установчим з`їздом адвокатів України 17.11.2012, не наділяють повноваженнями заступника Голови РАУ представляти НААУ в особі РАУ в інших органах адвокатського самоврядування, у тому числі шляхом подання скарг до ВКДКА.

Також суд вважає безпідставним посилання ВКДКА на пункти 2.3.2, 2.3.5, 2.3.6, 2.3.25, 2.3.36, 2.3.37 Статуту недержавної некомерційної професійної організації "Національна асоціація адвокатів України", затвердженого рішенням установчого з`їзду адвокатів України 17.11.2012, як на підставу представництва ОСОБА_2 НААУ в особі РАУ.

Крім того, дослідивши розпорядження Голови НААУ, РАУ від 27.05.2020 №85, суд дійшов висновку, що зміст пункту третього названого розпорядження не наділяє повноваженнями голову робочої групи, заступника голови РАУ ОСОБА_2 на звернення із скаргами до ВКДКА, а також здійснювати представництво НААУ в особі РАУ у ВКДКА.

Пункти 5, 6 ст. 14 Положення №120 вимагають, щоб повноваження представників посвідчувались такими документами: 1) нотаріально-засвідченою довіреністю від імені фізичної особи; 2) довіреністю від імені юридичної особи за підписом посадової особи, уповноваженої на це законом, статутом або положенням, а також документами, що посвідчують службове становище і повноваження її керівника; 3) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником.

Як вбачається із переліку документів, наведених у додатку до скарг, зареєстрованих у ВКДКА за №13689, №13690, до них не було долучено документів, які вимагаються пунктом шостим статті 14 Положення №120.

Зокрема, ВКДКА не надано документів, які, на виконання вимог пунктів 5, 6 статті 14 Положення №120, підтверджували б повноваження ОСОБА_2 як представника.

Крім цього, суд звертає увагу і на ту обставину, що скарги, зареєстровані у ВКДКА за №13689, №13690, не відповідають вимогам пункту четвертого статті 14 Положення №120, оскільки до заяви (скарги) не надано її копії та копій всіх документів, що приєднуються до неї, для вручення адвокату, щодо поведінки якого подається заява (скарга), а також вимогам статті 12 Положення №120, так як подані скарги не містять відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку адвоката

З огляду на викладене, суд вважає, що дії ВКДКА щодо витребування матеріалів кваліфікаційної справи ОСОБА_1 виходять за межі повноважень, що визначені законодавством України.

Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень абзацу першого пункту 40 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України від 11.10.2018 №7-р/2018 відзначив таке.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). У правовій доктрині дотримуються положень про те, що принцип юридичної визначеності як один із елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними.

Водночас цей механізм повинен забезпечувати наявність можливості передбачати дії державних органів, їх посадових осіб.

У Доповіді "Верховенство права", схваленій Європейською Комісією "За демократію через право" на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року) (CDL AD(2011)003rev) (далі - Доповідь), до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (пункт 41).

У пункті 45 Доповіді зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади.

Щодо заборони свавілля у пункті 52 Доповіді вказано таке: хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним із поняттям верховенства права.

Отже, наведені юридичні позиції, які підтриманні і Конституційним Судом України, відповідні положення Доповіді дають підстави стверджувати, що конституційний принцип верховенства права вимагає законодавчого закріплення механізму запобігання свавільному втручанню органів публічної влади при здійсненні ними дискреційних повноважень у права і свободи особи.

Відповідно до загального підходу, сформованого судовою практикою в Україні, суди мають право перевіряти лише правомірність дій державної влади, але доцільність її рішень не підпадає під судову перевірку. Водночас, у випадках, коли наявність такої доцільності передбачено нормою права, то така доцільність стає невід`ємною ознакою (умовою) правомірності дій суб`єкта владних повноважень. Дискреційні повноваження ВКДКА щодо поновлення строків на подання скарги обмежені умовою вмотивованості таких рішень, що є гарантією захисту від свавільних дій.

Враховуючи, що поновлення строків на оскарження рішень КДКА Волинської області №83-9 від 24.10.2019 та №84-4 від 31.10.2019 мало своїм наслідком втручання у право позивача на повагу до його приватного та сімейного життя, а також у стан правової визначеності останнього, то таке втручання повинно відповідати критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, у тому числі критеріям обґрунтованості та пропорційності.

У скаргах заступника голови РАУ ОСОБА_2 на офіційних бланках НААУ та зареєстрованих у ВКДКА 11.06.2020 за №13689, №13690, поданих через більше ніж 8 місяців з моменту прийняття вказаних індивідуальних актів, в якості поважності причин пропуску на оскарження рішень КДКА Волинської області №83-9 від 24.10.2019 та 84-4 від 31.10.2019, скаржником зазначається, що органам адвокатського самоврядування не було відомо про їх прийняття.

Разом з тим, суд звертає увагу, що відповідно до пунктів 1.2, 1.4, 2.1, 2.13 Порядку ведення Єдиного реєстру адвокатів України саме РАУ забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України, який містить інформацію про допуск позивача до здійснення професійної адвокатської діяльності, координує діяльність, здійснює організаційне, методичне, інформаційне забезпечення рад адвокатів регіонів щодо внесення ними відомостей до ЄРАУ та надання витягів з нього згідно цього Порядку.

Як вбачається з витягу з протоколу №125 засідання ВКДКА від 27.05.2021, поновлення строку на оскарження рішень КДКА Волинської області №83-9 від 24.10.2019, №84-4 від 31.10.2019 ВКДКА жодним чином не мотивувало, що є порушенням вимог пункту 3.46 Регламенту ВКДКА.

У вирішенні питання про поновлення строку на оскарження рішень ВДКА повинно було здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо розумності, обґрунтованості його доводів; забезпечення розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються.

Проте, суд дійшов висновку, що ВКДКА при поновленні строків на оскарження рішень КДКА Волинської області не було дотримано принципів, визначених пунктами першим, третім, восьмим статті 2 КАС України.

Професія є складовою права на приватне життя, що підтверджується усталеною практикою ЄСПЛ. Так, у пункті 165 рішення ЄСПЛ від 09.01.2013 у справі "Олександр Волков проти України" (заява № 21722/11) вказано, що: "приватне життя" включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру" (див. рішення від 07.08.1996 у справі "С. проти Бельгії" (С. v. Belgium), п. 25, Reports 1996-III). Стаття 8 Конвенції "захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом" (див. рішення у справі "Прітті проти Сполученого Королівства" (Pretty v. TheUnitedKingdom), заява №2346/02, п. 61, ECHR 2002-III). Поняття "приватне життя" в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом (див. рішення від 16.12.1992 у справі "Нємець проти Німеччини" (Niemietz v. Germany), п. 29, Series А N 251-В).

Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на "приватне життя" (див. рішення у справах "Сідабрас та Джяутас проти Литви" (<…>), заяви №№ 55480/00 та 59330/00, п. 47, ECHR 2004, та "Бігаєва проти Греції" (Bigaeva v. Greece), заява № 26713/05, п. п. 22-25, від 28.05.2009).

Питання щодо допуску до професії адвоката неодноразово були предметом розгляду ЄСПЛ.

Так, зокрема у пунктах 33 - 35 рішення ЄСПЛ від 28.05.2009 у справі "Бігаєва проти Греції" (Bigaeva v. Greece), заява № 26713/05, ЄСПЛ, визнаючи порушення вимог статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в аспекті права на професію адвоката вказав, що в цьому випадку проблема полягає у тому факті, що Колегія адвокатів держави-відповідача спочатку надала дозвіл заявниці пройти передбачене законом стажування, проте в решті-решт не дозволила їй брати участь у відповідних екзаменаційних процедурах для отримання свідоцтва адвоката. ЄСПЛ зазначає, що така відмова Колегії адвокатів була здійснена на останній стадії процесу, пов`язаного з зарахуванням заявниці в реєстр адвокатів Колегією адвокатів на стадії, коли вперше виникло питання про громадянство заявниці в контексті перешкоди для участі у екзаменах, організованих колегією. Тому такий крок Колегії адвокатів неочікувано поставив під сумнів професійну ситуацію заявниці після того, як сама ж Колегія адвокатів надала дозвіл на те, що заявниця вісімнадцять місяців свого професійного життя присвятила виконанню умов про передбачене Колегією адвокатів стажування. З урахуванням природи та підстав такого стажування, так як вони встановлені в законодавстві держави-відповідача, заявниця не змогла б пройти стажування, якби Колегія адвокатів відповіла б відмовою на її заяву про стажування (п. 33 рішення у справі "Бігаєва проти Греції" (Bigaeva v. Greece), заява № 26713/05).

У пункті 34 вказаного рішення ЄСПЛ зазначено, що держава-відповідач надала докази того, що заявниця була допущена до процедур, пов`язаних з отриманням свідоцтва адвоката через недбалість. ЄСПЛ вважає, що навіть якщо припустити, що спершу заявниця була допущена до стажування внаслідок помилки зі сторони Колегії адвокатів, і що, відповідно, мова не йшла про мовчазну згоду щодо її права на участь в екзаменах після стажування всупереч її громадянства, однієї цієї складової було б недостатньо, щоб посягати на професійне життя заявниці. Дійсно, питання про те, чи був мотив недопущення заявниці до її участі в екзаменах, а саме її громадянство, достатньо обгрунтованим не є першочерговим у цій справі. Суттєвим є той факт, що влада надала дозвіл заявниці пройти передбачене стажування, хоч було зрозуміло, що по закінченню стажування вона не отримає право брати участь в екзаменах в адвокатуру. (п. 34 рішення у справі "Бігаєва проти Греції" (Bigaeva v. Greece), заява № 26713/05).

З огляду на наведене, у пункті 35 рішення у справі "Бігаєва проти Греції" (Bigaeva v. Greece), заява №26713/05, ЄСПЛ вказав, що в діях компетентних органів держави-відповідача не було достатньої послідовності та поваги до особи та професійного життя заявниці і що держава-відповідач за таких умов порушила право заявниці на повагу до її приватного життя за змістом статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи прецедентну практику ЄСПЛ у справі "Бігаєва проти Греції" (Bigaeva v. Greece), заява №26713/05, слід зазначити, що у спірних правовідносинах дії відповідача мають вплив на приватне життя позивача в аспекті доступу до професії.

Суд вважає, що ОСОБА_1 відповідно до вимог та процедури, визначеної Законом №5076-VI набув право на зайняття адвокатською діяльністю, отримавши відповідне свідоцтво та посвідчення, а тому має гарантоване вказаним Законом право на здійснення такої діяльності.

Слід наголосити, що позивачем були вчинені всі залежні від нього дії щодо отримання статусу адвоката, у тому числі складено кваліфікаційний іспит та отримано відповідне свідоцтво. Станом на час складення ОСОБА_1 іспиту КДКА Волинської області була уповноваженим органом на видачу свідоцтв про складання кваліфікаційного іспиту адвокатами. На момент отримання позивачем свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту підстави вважати цей документ недійсним були відсутні.

При цьому, суд наголошує, що обґрунтованість та законність рішень КДКА Волинської області №83-9 від 24.10.2019 про допуск позивача до складання кваліфікаційного іспиту та №84-4 від 31.10.2019 про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту вже перевірена та встановлена рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 21.12.2020 по справі №140/15977/20, яке набрало законної сили 21.01.2021.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: "протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків" і, на противагу йому, принцип "формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення".

Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

Аналогічна правова позиція щодо значимості допущення порушення процедури при прийнятті рішення суб`єктом владних повноважень викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2020 у справі № 813/1790/18.

Зважаючи на те, що відповідач-1 допустив реалізацію не передбаченого законодавством права на оскарження рішення про допуск особи до кваліфікаційного іспиту, затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та видачу свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту суб`єктом, який не наділений правом на їх оскарження, тобто третьою особою, якої такі рішення не стосуються, поновивши строк на їх оскарження, ВКДКА допустила порушення принципу юридичної визначеності, оскільки відсутність умови належного здійснення їх розгляду і дотримання вказаного принципу приводила б до постійного збереження стану невизначеності у цих відносинах через можливість оскарження невизначеним колом осіб таких рішень внаслідок поновлення строків звернення на їх оскарження.

Враховуючи встановлені судом порушення відповідачем-1 під час прийняття скарг на рішення КДКА Волинської області та, як наслідок, безпідставне та необґрунтоване прийняття оскаржуваних рішень, що є самостійною та достатньою підставою для визнання їх протиправними та скасування, суд не вважає за доцільне досліджувати оскаржувані рішення по суті.

Надаючи оцінку доводам відповідачів, суд також приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії" (GarciaRuiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що "…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…".

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасування рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури V-019/2021 від 27.05.2021 про скасування рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області №83-9 від 24.10.2019 про допуск ОСОБА_1 до складання кваліфікаційного іспиту та про визнання протиправним та скасування рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури V-020/2021 від 27.05.2021 про скасування рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області №84-4 від 31.10.2019 про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу ОСОБА_1 свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту

Щодо вимоги про визнання протиправними дії Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області щодо поширення персональних даних ОСОБА_1 без його згоди шляхом надання ВКДКА його кваліфікаційної справи, яка містить у собі персональні дані ОСОБА_1 , а також зобов`язання Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури Волинської області утриматися від поширення персональних даних позивача без його згоди, суд зазначає наступне.

Як уже встановлено судом з матеріалів справи, 11.06.2020 за вх. №13689, №13690 до ВКДКА надійшли скарги голови робочої групи, заступника голови ради адвокатів України ОСОБА_2 на рішення КДКА Волинської області про допуск ОСОБА_1 до складання кваліфікаційного іспиту на рішення КДКА Волинської області про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу ОСОБА_1 свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту.

12.06.2020 голова Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Вилков С.В. за вих. №2699, керуючись пунктом 3.39 Регламенту ВКДКА, скерував на адресу КДКА Волинської області лист з вимогою надати матеріали кваліфікаційної справи ОСОБА_1 .

У відповідь на вказаний лист, Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури Волинської області звернулась з листом 25.06.2020 №58/20 до голови ВКДКА, в якому було звернуто увагу на моменти окремої неузгодженості підзаконних нормативних актів, які регулюють правовідносини у сфері дисциплінарних проваджень і обміну документами.

Проте, КДКА Волинської області, не отримавши відповіді на вказані питання, листом від 05.11.2020 за №84/20 на адресу ВКДКА направила запитувані матеріали кваліфікаційної справи ОСОБА_1 .

Суд зазначає, що правовідносини, пов`язані із захистом і обробкою персональних даних на території України регулюються Конституцією України, Законом України "Про захист персональних даних", іншими законами та підзаконними нормативно-правовими актами, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про захист персональних даних" персональні дані це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Таким чином, заява про допуск ОСОБА_1 до складання кваліфікаційного іспиту для отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, подана до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області разом із доданими до нею документами та копіями документів однозначно містять відомості про позивача, як фізичну особу та дозволяють конкретно його ідентифікувати, тобто містять його персональні дані.

Зокрема, заява про допуск ОСОБА_1 до складання кваліфікаційного іспиту містить його анкетні дані, дату народження, адресу його проживання, номер засобу зв`язку. Аналогічно, анкетні дані ОСОБА_1 містять всі інші документи та їх копії, які надані ним до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області разом із заявою про допуск до складання кваліфікаційного іспиту.

Згідно із статтею 2 Закону України "Про захист персональних даних" обробка персональних даних це будь-яка дія або сукупність дій, таких як збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача), знеособлення, знищення персональних даних, у тому числі з використанням інформаційних (автоматизованих) систем. Згода суб`єкта персональних даних - добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

В той же час частина перша статті 6 Закону України "Про захист персональних даних" містить загальні вимоги до обробки персональних даних, відповідно до яких мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних. У разі зміни визначеної мети обробки персональних даних на нову мету, яка є несумісною з попередньою, для подальшої обробки даних володілець персональних даних повинен отримати згоду суб`єкта персональних даних на обробку його даних відповідно до зміненої мети, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" особа, яка виявила бажання стати адвокатом та відповідає вимогам частин першої та другої статті 6 цього Закону, має право звернутися до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури за місцем проживання із заявою про допуск до складення кваліфікаційного іспиту. Порядок допуску до складення кваліфікаційного іспиту та перелік документів, що додаються до заяви, затверджуються Радою адвокатів України, а відповідно до пункту 1 Розділу 2 Порядку особа, яка виявила бажання набути статус адвоката, звертається до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону за місцем проживання із заявою про допуск до складення кваліфікаційного іспиту.

Таким чином, єдиною метою надання дозволу на обробку персональних даних, в даному конкретному випадку, яка визначена в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних - Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області, в розумінні Закону України "Про захист персональних даних" є отримання допуску до складання кваліфікаційного іспиту, його успішне складання та подальше набуття статусу адвоката.

Крім того, враховуючи той факт, що згода на обробку персональних даних відповідно до приписів пункту 1 Розділу 2 Порядку допуску до складення кваліфікаційного іспиту та перелік документів, що додаються до заяви є додатком до заяви про допуск до складення кваліфікаційного іспиту, яка подається особою, що бажає набути статус адвоката, то відповідно й основною метою надання такої згоди є саме допуск, складання самого іспиту і подальше набуття відповідного статусу.

Більш того, ОСОБА_1 , як особа, яка надавала описану вище згоду при зверненні із заявою про допуск його до складення кваліфікаційного іспиту до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області повідомляв, що, надаючи згоду на обробку його персональних даних відповідній кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури відповідного регіону, він переслідував саме мету його допуску до складання відповідного іспиту і набуття статусу адвоката.

Так, метою дозволу на обробку персональних даних позивача, наданих Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури Волинської області, був допуск ОСОБА_1 до проведення, складання кваліфікаційного іспиту та подальшого набуття статусу адвоката, адже іншої мети, відповідно до вимог статті 6 Закону України "Про захист персональних даних" закони, інші нормативно-правові акти, положення, установчі чи інші документи, які регулюють діяльність кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону з приводу проведення кваліфікаційного іспиту, не містить.

Відповідно до пункту 3.39 Регламенту ВКДКА, ВКДКА протягом десяти днів із дня отримання скарги витребовує матеріали дисциплінарної (кваліфікаційної) справи, у відповідної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури зобов`язана не пізніше десяти календарних днів з дня отримання листа ВКДКА про витребування зазначених матеріалів направити їх до ВКДКА.

Таким чином, хоча положення Регламенту ВКДКА й зобов`язують Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури регіону направити витребувані матеріали до ВКДКА, однак такі положення, згідно імперативних вимог частини першої статті 6 Закону України "Про захист персональних даних", не позбавляють Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури регіону, як володільця персональних даних, обов`язку отримати згоду від суб`єкта персональних даних на обробку його даних відповідно до вже зміненої мети, у разі зміни такої мети.

Проте, як вбачається із досліджених судом матеріалів справи, ВКДКА розпочала розгляд скарги ОСОБА_2 вже на той момент, коли ОСОБА_1 набув статусу адвоката, а тому розгляд указаної скарги не був і не міг бути одним з етапів, пов`язаних з набуттям цього статусу, тобто навіть теоретично не міг бути сумісним із досягненням тієї мети, заради досягнення якої позивачем подавалася до КДКА Волинської області заява про допуск його до складання кваліфікаційного іспиту та надавався дозвіл на обробку його персональних даних.

Отже, аналізуючи наведені приписи чинного законодавства, КДКА Волинської області, надаючи до ВКДКА витребувані матеріали кваліфікаційної справи позивача, на виконання вимог статті 6 Закону України "Про захист персональних даних", зобов`язана була отримати від ОСОБА_1 згоду на обробку його персональних даних, без отримання якої не мала права передавати до ВКДКА персональні дані позивача.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що дії КДКА Волинської області щодо поширення персональних даних ОСОБА_1 без його згоди, шляхом надання ВКДКА кваліфікаційної справи, яка містить у собі персональні дані позивача, не тільки суперечать наведеним вимогам законодавства України, але й порушують його особисті права і інтереси, а тому є протиправними.

Водночас, враховуючи встановлені судом порушення ВКДКА під час прийняття скарг ОСОБА_2 на рішення КДКА Волинської області, який не наділений правом на їх оскарження, так як скарги до ВКДКА подані третьою особою, якої такі рішення не стосуються та підлягали відмові в їх прийнятті, відтак подальше витребування ВКДКА у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області кваліфікаційної справи позивача є протиправним.

Тому, з огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання протиправними дії КДКА Волинської області щодо поширення персональних даних без його згоди шляхом надання ВКДКА кваліфікаційної справи, яка містить у собі персональні дані ОСОБА_1 підлягає до задоволення.

Стосовно вимоги щодо зобов`язання КДКА Волинської області утриматися від поширення персональних даних позивача, без його згоди, суд зазначає, що відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Зі змісту наведеної норми слідує, що захисту адміністративним судом підлягають порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Враховуючи, що права позивача у частині поширення персональних даних ОСОБА_1 , яке, на думку позивача, будуть мати місце в майбутньому, КДКА Волинської області не порушувалися, то суд не може під час прийняття рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо настануть у майбутньому, тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ВКДКА судовий збір в розмірі 1816,00 грн та за рахунок бюджетних асигнувань Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії Волинської області судовий збір в розмірі 908,00 грн, сплачений згідно з квитанцією №0.0.2196496502.1 від 15.07.2021.

Керуючись статтями 139, 243-246, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури №V-019/2021 від 27.05.2021 про скасування рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області №83-9 від 24.10.2019 про допуск ОСОБА_1 до складання кваліфікаційного іспиту.

Визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури №V-020/2021 від 27.05.2021 про скасування рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області №84-4 від 31.10.2019 про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу ОСОБА_1 свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту.

Визнати протиправними дії Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області щодо поширення персональних даних ОСОБА_1 без його згоди шляхом надання Вищій кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури кваліфікаційної справи ОСОБА_1 , яка містить у собі персональні дані ОСОБА_1 .

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1816,00 грн (одна тисяча вісімсот шістнадцять гривень 00 копійок).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури (04070, м. Київ, вул. Борисоглібська, 3, код ЄДРПОУ 26080214).

Відповідач: Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури Волинської області (43025, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Паркова, 5/13, код (ЄДРПОУ 21749819).

Суддя Р.С. Денисюк

Джерело:ЄДРСР 100039654

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані.

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Рішення від 30.09.2021 по справі № 140/7518/21 Волинський окружний адміністративний суд

Показати наступного разу?

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Ви не авторизовані

Розділи системи

120 825 943

25 171

2 887

530 900

23 891 800

Унікальні можливості

Моніторинг

Календар засідань

Обране

Добірки прецедентів

Зв'яжіться з нами

Про нас

Комерційний відділ

Підтримка користувачів

Загальні контакти

Соціальні мережі

Рішення від 30.09.2021 по справі № 140/7518/21 Волинський окружний адміністративний суд

Зберегти в обраному

Надіслати на вказаний адрес

Шановний користувач!