ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 924/233/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г.
за участю секретаря судового засідання Ксензової А.Є.
за участю представників сторін: Дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод" - Зінкевича Д.В., Карасьова О.С.; Товариства з обмеженою відповідальністю "Органік Сідс" - Оніщука Є.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод"
на рішення Господарського суду Хмельницької області від 15.04.2021
та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.09.2021
у справі № 924/233/18
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Органік Сідс"
до Дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод"
про стягнення 3 935 558,00 грн за договором поставки молока № 49 від 12.08.2016,-
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та розгляд справи
У березні 2018 року Сільськогосподарський виробничий кооператив "Перший національний виробничий кооператив" (далі - Кооператив) звернувся до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Дочірнього підприємство "Старокостянтинівський молочний завод" (далі - Підприємствр, відповідач) про стягнення 3 935 558,00 грн заборгованості за договором поставки молока від 12.08.2016 № 49 (далі - Договір № 49) з яких: 3 312 859,00 грн - борг, 395 727,00 грн - пеня, 39 160,00 грн - 3 % річних та 187 812,00 грн - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором поставки № 49, на виконання якого позивачем у період з серпня 2016 року по листопад 2017 року поставлено йому товар на суму 141 916 738,00 грн, за який (товар) Підприємство розрахувалось лише частково.
Правовими підставами позовних вимог заявник визначив статті 525, 526, 610, 611, 625, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 173-175, 193, 231, 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 24.10.2019, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.01.2020, у задоволенні позову Кооперативу до Підприємства про стягнення 3 935 558,00 грн заборгованості за Договором №49 відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 25.06.2020 здійснено заміну позивача у справі - Кооператив на його правонаступника - Товариство.
Постановою Верховного Суду від 25.06.2020 касаційну скаргу Товариства задоволено частково; постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.01.2020 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 24.10.2019 у справі № 924/233/18 скасовано повністю; справу № 924/233/18 направлено на новий розгляд до Господарського суду Хмельницької області.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 15.04.2021 у справі № 924/233/18 (суддя - Димбовський В.В.) позов задоволено частково; стягнуто з Підприємства на користь Товариства 2 885 245,09 грн заборгованості за Договором № 49, 34 284,92 грн 3% річних, 343 423,75 грн пені, 141 002,73 грн інфляційних втрат та 51 059,35 грн витрат по оплаті судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.
Рішення місцевого господарського суду обґрунтоване частковим підтвердженням заборгованості за Договором № 49 у результаті оцінки наявних у матеріалах справи доказів в сукупності, з огляду на стандарт доказування "вірогідності доказів" та беручи до уваги позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 25.06.2020 у цій справі. Щодо цього суд першої інстанції керувався наступним:
- в сукупності з наявними в матеріалах справи приймальними квитанціями судом враховується наявність підписаних сторонами товарно-транспортних накладних та спеціалізованих товарних накладних за формою № 1-ТН (МС), в тому числі за період вересень - листопад 2017 року; за їх оцінкою суд встановив, що відповідачем сплачено у 2017 році 138 944 500,00 грн (126 944 500,00 грн згідно платіжних доручень та 12 000 000,00 грн за векселями в кількості 12 штук номіналом 1 000 000,00 грн кожен), натомість Кооперативом у 2017 році за Договором № 49 поставлено товару на загальну суму 141489124,29 грн (на суму 127 739 654,79 грн за період січень - серпень 2017 року, на суму 9 116 987,10 грн у вересні 2017 року, на суму 4 072 914,30 грн у жовтні 2017 року та на суму 559 568,10 грн у листопаді 2017 року);
- поставка на суму 141 489 124,29 грн за Договором № 49 також підтверджується оборотно-сальдовою відомістю відповідача за січень 2017 року - лютий 2018 року, яка була подана генеральним директором Гордійчуком Ю.А. додатком до відзиву на позов від 19.04.2018. Таким чином, не знайшли свого підтвердження доводи позивача про поставку товару за Договором № 49 у жовтні 2017 року на суму 4 448 875,62 грн та листопаді 2017 року на суму 611 220,54 грн та доводи відповідача про відсутність поставок за цим договором у вересні-листопаді 2017 року;
- з огляду на обсяг здійснених поставок (на загальну суму 141 489 124,29 грн), погашення заборгованості відповідачем за Договором № 49 на суму 138 944 500,00 грн та віднесення з зазначеної суми 340 620,80 грн в рахунок погашення заборгованості за 2016 рік (період до січня 2017 року) за Договором № 49, сума заборгованості за вказаним договором Підприємства перед Кооперативом, правонаступником якого за цим договором є Товариство, складає 2 885 245,09 грн. Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за Договором № 49 є обґрунтованим в сумі 2 885 245,09 грн.
Крім того, з огляду на визначений сторонами у Договорі № 49 та протоколі погодження договірної ціни № 18 від 23.08.2017 порядок розрахунків, приймаючи до уваги товарно-транспортні накладні та спеціалізовані товарні накладні за формою № 1-ТН (МС), враховуючи періодичне погашення відповідачем заборгованості за попередні періоди та беручи до уваги визначені позивачем періоди нарахувань пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції, здійснивши перерахунок вказаних сум, дійшов до висновку, що вірною буде сума пені в розмірі 343 423,75 грн загалом за період з 26.08.2017 по 28.03.2018, сума 3% річних в розмірі 34 284,92 грн загалом за період з 26.08.2017 по 28.03.2018, сума інфляційних втрат в розмірі 141002,73грн за період вересень 2017 року - лютий 2018 року, які є обґрунтованими, підтвердженими наявними в матеріалах справи доказами та такими, що підлягають задоволенню.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.09.2021 (колегія суддів: Мельник О.В. - головуючий, Пєтухов М.Г., Гудак А.В.) рішення Господарського суду Хмельницької області від 15.04.2021 у справі № 924/233/18 залишено без змін, апеляційну скаргу Підприємства - без задоволення.
Суд апеляційної інстанції у своїй постанові погодився з позицією місцевого господарського суду як щодо часткової обґрунтованості заявлених позовних вимог, так і в частині розміру та застосування до боржника визначеної нормами статті 625 ЦК України відповідальності за порушення грошового зобов`язання за відповідний період.
Посилаючись на вимоги статті 104 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) апеляційний суд відхилив аргументи Підприємства про те, що відсутність вказаної заборгованості підтверджується наданим відповідачем висновком експерта Бутинця Ф.Ф. № 30.07/19-1, а також повідомленням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (далі - КНДІСЕ) від 14.06.2019 (внаслідок призначеної судово-економічної експертизи ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 18.09.2018) про неможливість надання висновку судово-економічної експертизи у справі № 924/233/18, у зв`язку з недостатністю матеріалів для виконання покладених на експерта обов`язків.
Також, судом апеляційної інстанції відхилено доводи апелянта про недобросовісність дій позивача з посиланням на умови договору про відступлення права вимоги від 26.09.2018 № 26/09/2018-3, оскільки вони (доводи) зводяться до переоцінки вже встановлених господарськими судами, а зокрема і судом касаційної інстанції, обставин дійсності та правомірності умов вказаного договору.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
Не погодившись з рішенням Господарського суду Хмельницької області від 15.04.2021 та постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.09.2021 у справі № 924/233/18, Підприємство подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, зокрема статтей 76-78, 91, частини першої статті 210 ГПК України.
В обґрунтування вказаних доводів та підстав касаційного оскарження скаржник вказує на застосування судами норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах, що полягає у наступному:
- викладений у постанові від 29.01.2020 у справі № 916/922/19 правовий висновок Верховного Суду про те, що відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними, не було враховано судом апеляційної інстанції при оцінці видаткової накладної № 446 від 30.09.2017, яка не була підписана зі сторони Підприємства, що вказує на відсутність у ній обов`язкових реквізитів передбачених частиною другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зокрема, щодо обов`язковості такого реквізиту як особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, а тому дакі документи не могли взагалі прийматися до уваги як належні докази. Незважаючи на такі обставини, фактично суд прийняв в якості доказу постачання товару видаткову накладну № 446 від 30.09.2017;
- за висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 та від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 08.05.2018 у справі № 910/16725/17, від 17.10.2018 у справі № 905/3063/17 та від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17, акт звірки не є первинним документом, проте може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Ці висновки не було враховано при оцінці актів звірки розрахунків станом на 30.04.2017, 31.05.2017, 30.06.2017, 31.07.2017, 31.08.2017, 30.09.2017. При цьому, акти звірки охоплюють виключно період по вересень 2017 року, були підписані іншими особами, аніж тими, що зазначені в преамбулі акту, містили посилання на документи, що відсутні в матеріалах справи, а тому не могли підтверджувати факту господарських операцій;
- у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 914/384/19 зазначено, що товаро-транспортні накладні, які не містять відтисків печатки та підписів уповноважених осіб, які б засвідчували факт отримання товару стороною, не можуть вважатись належним доказом поставки та отримання товару. Однак, даний висновок судом апеляційної інстанції не було враховано при оцінці товарно-транспортних накладних, в більшості яких не вказано кількість та ціну вантажу, та в яких має місце виправлення вказаної кількості поставленої молочної сировини, які не завірено підписами відповідальних осіб, що передбачено пунктом 4.1 розділу 4 Положення № 88. Без врахування зазначеного висновку, суд помилково прийшов до того, що постачання товару підтверджується в тому числі товарно-транспортними накладними;
- судами попередніх інстанцій не було враховано при аналізі первинних та інших документів, зокрема тих, що спростовували рух активів (відсутності реальності господарських операцій) правового висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 20.02.2018 у справі № 809/117/13-а, від 22.03.2018 у справі № 815/3666/16 та від 10.04.2018 у справі № 815/24/17, за яким недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних тау зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди;
- всупереч викладеного у постанові від 15.10.2019 у справі № 914/1563/18 правового висновку Верховного Суду про те, що податкові накладні не є первинними бухгалтерськими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", у цій справі судами не враховано, що податкові накладні за вересень-листопад 2017 року не можуть підтверджувати реальність господарських операцій по Договору, оскільки операції по реєстрації податкових накладних проводяться виключно Позивачем, без будь-якої участі Відповідача та складені на підставі видаткових накладних № 446 від 30.09.2017, № 713 від 31.10.2017, № 797 від 30.11.2017, які не були підписані зі сторони Підприємства (цей факт також було визнано Позивачем). Тобто, такі податкові накладні не можуть свідчити про здійснення господарської операції, що узгоджується із нормами вказаного Закону;
- при розрахунку інфляційних втрат судами не враховано висновку, викладеного у постанові Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", зокрема щодо необхідності врахування періодів часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція);
- судами не враховано правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.01.2019 у справі № 521/17654/15-ц, за яким касаційний суд вирішив за необхідне та доцільне застосувати положення частини третьої статті 16 ЦК України та відмовити особі у захисті цивільного права та інтересу, яким ця особа зловживала. У цій справі скаржник зазначав, що Кооперативом, правонаступником якого є Товариство, здійснено дії, які свідчать про зловживання правом, а саме: Кооператив мав перед Підприємством заборгованість за договором про надання послуг № З ТЗР від 01.01.2017, яка (заборгованість) підтверджена судовим рішенням від 16.08.2018 у справі № 924/285/18; однак, з метою недопущення стягнення з Кооперативу грошових сум за вказаним рішенням, останній створив штучну заборгованість за Договором № 49 та звернувся із позовною заявою до суду; штучність заборгованості підтверджується відсутністю в матеріалах цієї справи належних та допустимих доказів поставки товару у період вересень-листопад 2017, наявністю непідписаних зі сторони Підприємства протоколів погодження договірної ціни № 19 від 24.09.2017 та № 20 від 24.10.2017;
- суди не враховали висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 11.07.2018 у справі № 904/8549/17, щодо порядку подання письмових доказів. У цій справі судами попередніх інстанцій в якості доказів постачання товару по Договору № 49 у жовтні-листопаді 2017 року приймалися видаткові накладні № 630 від 31.10.2017 на суму 4 072 914,30 та № 797 від 30.11.2017 на суму 559 568,10 грн, які містять підписи з обох сторін та печатку зі сторони Підприємства та копії яких було долучено до матеріалів справи відповідачем разом із відзивом на позовну заяву. Однак, відповідач протягом усього розгляду справи неодноразово заперечував про доказовість відзиву на позовну заяву та долучених до нього документів, зокрема вказаних видаткових накладних, оборотно-сальдових відомостей. Під час нового розгляду справи відповідачем також подавалося клопотання від 13.10.2020, згідно якого відповідач просив визнати долучені до відзиву на позовну заяву неналежними, недопустимими та неналежними доказами з наступних підстав: (1) документи не були належним чином завірені, як це передбачено статтею 91 ГПК України, пунктом 5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики № 55 від 07.04.2003 "ДСТУ 4163-2003"; (2) документи не надавалися в оригіналі до суду;
- судами не дотримано правових висновків щодо врахування стандарту доказування "вірогідності доказів", викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/ 17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101 /17) та Великої Палати ВС у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц. З урахуванням цих висновків при оцінці всіх наявних у справі доказів суди попередніх інстанцій повинні були досліджувати наявність доказів, які б вірогідно свідчили про наявність заборгованості по Договору № 49, а за відсутності належних та допустимих первинних документів досліджувати також інші докази які б підтверджували рух активів.
Крім того, скаржник зазначає про не дослідження судами зібраних у справі доказів, а також встановлення ними обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а саме:
- суд фактично долучив протоколи № 19 від 24.09.2017 та № 20 від 24.10.2017 до матеріалів справи, але правової оцінки їм не надавав як і не врахував їх як докази припинення дії Договору № 49;
- всупереч наявному у справі висновку експерта Бутинця Ф.Ф. № 30.07/19-1 судами попередніх інстанцій під час нового розгляду справи такий доказ не досліджувався, аналогічно як і повідомлення КНДІСЕ від 14.06.2019 про неможливість надання висновку судово-економічної експертизи за наявними в справах документами, яке було отримано внаслідок призначеної у справі судово-економічної експертизи згідно ухвали Господарського суду Хмельницької області від 18.09.2018 у цій справі;
- надані позивачем товарно-транспортні накладні, як за весь заявлений позивачем період, так і за період вересень-листопад 2017 року: (1) не містять посилань на Договір № 49, або будь- який інший документ, що пов`язував би їх із згаданим договором; (2) зазначені в них дані не збігаються із іншими документами, які б містили посилання на Договір № 49; (3) складені щоденними датами, на відміну від видаткових накладних по серпень 2017 року, що складалися в кінці відповідного місяця;
- видаткові накладні, що надавалися позивачем № 446, № 713 та № 797 не були підписані зі сторони відповідача, а тому не можуть доказувати факт наявності господарських операцій у цей період. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 915/905/16, згідно яких порушення правил оформлення первинних документів не спричиняє їх недійсність, але безпосередньо впливає на можливість доведення стороною обставин, на підтвердження яких вона подала відповідні документи;
- наявні у справі інші документи, зокрема товарно-транспортні накладні, спеціалізовані накладні за формою 1-ТН (МС) та приймальні квитанції на закупівлю молочної сировини не мають жодного відношення до Договору № 49, тобто не можуть прийматися як докази поставки товару саме по даному договору, оскільки можуть відноситися до інших договорів поставки, в тому числі тих, що укладалися у спрощений спосіб. Аналогічні висновки наведені у постановах Верховного Суду від 18.03.2019 у справі № 905/502/18, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18, від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18 від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, за якими учасник справи повинен на підтвердження своїх вимог та заперечень надати належні докази, тобто ті докази, що матимуть значення для справи;
Поряд з цим, скаржник також зазначає, що аналіз судової практики в питаннях заперечення відповідачем доказової сили наданих ним документів та вказаної в процесуальних документах інформації (правової позиції) свідчить про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема щодо можливості поширення частини одинадцятої статті 80 ГПК України не тільки на докази, але й на процесуальні документи.
Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі
У відзиві Товариство, вважаючи оскаржені судові рішення законними та обґрунтованими, просить суд залишити їх без змін, а касаційну скаргу Підприємства - без задоволення.
Касаційне провадження
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №924/233/18 визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - (головуючий), Ткаченко Н.Г., Жуков С.В., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 29.09.2021.
Ухвалою Верховного Суду від 18.10.2021, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Підприємства на рішення Господарського суду Хмельницької області від 15.04.2021 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.09.2021 у справі № 924/233/18; призначено касаційну скаргу до розгляду на 17.11.2021 о 11:15год. Заяву Підприємства задоволено; зупинено виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 15.04.2021 та постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.09.2021 у справі № 924/233/18 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 01.11.2021 заяву Товариства задоволено; ухвалено проведення судового засідання в режимі відеоконференції здійснити за допомогою системи відеоконференцзв`язку "EаsyCon" та забезпечити участь завяника.
11.11.2021 до Верховного Суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Фотон Екстра" (далі - ТОВ "Фотон Екстра") про здійснення процесуального правонаступництва, у якій заявник просить суд касаційної інстанції замінити позивача - Товариство (ТОВ "Органік Сідс") його правонаступником - ТОВ "Фотон Екстра".
15.11.2021 до суду касаційної інстанції від Підприємства надійшли заперечення щодо заміни правонаступником, у яких скаржник (відповідач у справі) просить відмовити у заяві про здійснення процесуального правонаступництва у справі № 924/233/18, посилаючись на те, що у суду касаційної інстанції згідно статті 300 ГПК України відсутні права щодо з`ясування та встановлення обсягу, змісту прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу, що позбавляє можливості касаційний суд задовольнити заяву про здійснення процесуального правонаступництва.
У судовому засіданні 17.11.2021 Верховним Судом оголошено перерву у розгляді справи до 24.11.2021 о 11:05 год.
Судове засідання 24.11.2021 відбулось за участі представників позивача та відповідача (скаржника), які надали пояснення у справі.
Установлені судами попередніх інстанції обставини справи
12.08.2016 між Підприємством (покупець/відповідач) та Кооперативом (постачальник/позивач) укладено Договір № 49.
За умовами Договору № 49:
- постачальник зобов`язується систематично поставляти і передавати у власність покупця натуральне коров`яче молоко незбиране на умовах визначених договором, а покупець зобов`язується приймати і своєчасно оплачувати вартість продукції (пункт 1.1);
- загальна вартість цього договору не обмежується сторонами та складається з суми вартості окремих партій продукції, що постачаються постачальником покупцю відповідно до умов даного договору, що визначається відповідно до даних, які містяться у спеціалізованій товарній накладній складеній за формою 1-ТН (МС) (пункт 2.1);
- асортимент, кількість та ціна конкретної партії продукції, що постачається за даним договором, визначається постачальником та покупцем у додатках (Протокол погодження ціни), що є невід`ємною частиною цього договору. Ціна партії Продукції є фіксованою на весь період дії Протоколу погодження ціни і у будь-якому випадку не підлягає зміні без письмового погодження Сторін. Протокол погодження ціни підписується сторонами при кожній зміні ціни на Продукцію (пункти 3.1, 3.2., 3.3);
- загальна кількість продукції, що поставляється за цим договором становить суму усіх поставок (які носять ритмічний характер) здійснених за цим договором (пункт 4.1).
- умови поставки визначаються Сторонами у Протоколі погодження договірної ціни (додаток 1), що є невід`ємною частиною цього договору (пункт 4.1);
- поставка Продукції вважається виконаною Постачальником з моменту передачі її Покупцю (перевізнику Покупця), про що буде свідчити відмітка на товарно-транспортній накладній, або на товарній накладній за формою 1-ТН (МС) (пункт 4.7);
- оплата здійснюється покупцем в безготівковій формі шляхом перерахунку грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 1 (одного) банківського дня з моменту отримання продукції покупцем. Загальна сума договору складається із загальної вартості Продукції, поставленої Постачальником Покупцю протягом строку дії даного договору (розділ 8);
- у випадку порушення зобов`язань за цим договором, сторони несуть відповідальність визначену даним договором та чинним законодавством України (пункт 9.1);
- за прострочення виконання своїх зобов`язань винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми простроченого зобов`язання (пункт 9.2).
Додатковою угодою № 1 від 27.12.2016 сторони продовжили термін дії Договору до 31.12.2017.
Кооперативом надано до позовної заяви Протоколи погодження договірної ціни, а саме: № 7 від 16.10.2016, № 9 від 01.12.2016, № 12 від 16.02.2017, № 13 від 24.03.2017, № 14 від 24.04.2017, № 15 від 24.05.2017, № 16 від 25.06.2017, № 17 від 25.07.2017, № 18 від 23.08.2017, якими визначено ціну на планову закупівлю молока, строки оплати та якісні характеристики, яким повен відповідати поставлений товар.
Згідно Протоколу погодження договірної ціни № 18 від 23.08.2017, яким, починаючи з 01.09.2017, сторони встановлюють планову закупівельну ціну за 1 тонну молока (базисний жир-3,4%): вищий ґатунок - 8 040,00 грн з ПДВ.; 1ґатунок - 7 902,00 грн; 2 ґатунок - 7 800,00 грн; неґатункове - молоко з кислотністю >22°Т приймається за ціною - 3 900,00 грн з ПДВ. У пункті 3 протоколу сторони погодили строки оплати: за молоко поставлене з 01 по 15 число місяця, покупець проводить розрахунок з 15 по 25 число поточного місяця в якому поставлялось молоко; за молоко поставлене з 16 по останнє число місяця (28-31 число), покупець проводить розрахунок з 01 по 10 число місяця наступного за місяцем в якому поставлялось молоко.
У вищезазначених протоколах вказано, що вони є додатком № 1 до Договору № 49, є його невід`ємною частиною та підставою для проведення взаємних розрахунків і платежів між Покупцем та Постачальником.
Протоколи погодження договірної ціни підписані представниками та завірені відтисками печаток обох сторін.
Відповідачем долучено до матеріалів справи Протоколи погодження договірної ціни № 19 від 24.09.2017 та № 20 від 24.10.2017, які підписані зі сторони позивача та не підписані зі сторони відповідача.
Крім того, 18.08.2017 між сторонами укладено додаткову угоду № 2 до Договору №49, якою сторони домовилися внести зміни до розділу 8 договору, зокрема викласти в новій редакції п.8.3 договору:
"8.3. Розрахунки між Покупцем та Постачальником за даним Договором здійснюються у наступному порядку:
8.3.1. Покупець здійснює розрахунки за фактично отриману Продукцію протягом 1 (одного) банківського дня з моменту отримання Продукції та підписання Сторонами здавально-приймальних документів на шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника або шляхом видачі векселя (векселів). Вексель (векселі) видаються Постачальнику на суму фактично поставленої Продукції по Акту приймання-передачі векселя (векселів). Номінальна вартість векселя (векселів) не повинна бути більше суми фактично отриманої Продукції. В момент (день) оформлення векселя (векселів) зобов`язання оплатити отриману Продукцію у Покупця припиняються та виникає новий обов`язок оплатити вексель (векселі). Постачальник зобов`язаний прийняти оформлений вексель (векселі) та підписати акт прийому-передачі. Всі інші умови Договору, незмінені даною Додатковою угодою, залишаються чинними у попередній редакції і Сторони підтверджують їх обов`язковість щодо себе".
На підтвердження поставки-приймання молока за Договором № 49 Кооперативом надано видаткові накладні:
- за 2016 рік: № 39 від 31.08.2016 на суму 1 159 132,00 грн, № 64 від 31.10.2016 на суму 1 491 177,40 грн, № 75 від 30.11.2016 на суму 1 061 640,00 грн, № 95 від 21.12.2016 на суму 1 296 143,20 грн (видаткові накладні підписані представниками та звірені відтисками печаток обох сторін);
- за 2017 рік: № 8 від 31.01.2017 на суму 2 592 982,48 грн, № 20 від 28.02.2017 на суму 8 471 877,92 грн, № 38 від 15.03.2017 на суму 8 435 506,24 грн, № 44 від 31.03.2017 на суму 10 089 309,62 грн, № 61 від 30.04.2017 на суму 9 611 017,20 грн, № 54 від 15.04.2017 на суму 7 495 454,00 грн, № 98 від 31.05.2017 на суму 25 565 341,68 грн, № 151 від 30.06.2017 на суму 21 897 930,24 грн, №201 від 31.07.2017 на суму 19 612 471,32 грн, № 211 від 31.08.2017 на суму 13 967 764,09 грн (видаткові накладні підписані представниками та звірені відтисками печаток обох сторін);
за 2017 рік: № 446 від 30.09.2017 на суму 9 116 987,10 грн (загалом на 1 182 894 кг, з яких 1 154 795 кг по ціні 7,80 грн з ПДВ, 28 099 кг по ціні 3,90 грн з ПДВ), № 713 від 31.10.2017 на суму 4 448 875,62 грн (загалом на 524 497 кг, з яких 519 840 кг по ціні 8,52 грн з ПДВ, 4 657 кг по ціні 4,26 грн з ПДВ) та № 797 від 30.11.2017 на суму 611 220,54 грн (загалом на 72 736 кг, з яких 70 743 кг по ціні 8,52 грн з ПДВ, 1 993 кг по ціні 4,26 грн з ПДВ) (видаткові накладні не підписані представниками та не завірені відтиском печатки зі сторони відповідача);
Всього за 2017 рік позивачем долучено до матеріалів справи видаткових накладних на загальну суму 141 916 738,05 грн.
Судом апеляційної інстанції зі змісту апеляційної скарги та відзиву на неї встановлено, що сторонами даного спору не заперечується факт поставки товару в період січня-серпня 2017 року на загальну суму 127 739 654,79 грн. Доводи апеляційної скарги зводяться передусім до відсутності поставок товару за Договором № 49 в період вересня-листопада 2017 року та, як наслідок, відсутності заборгованості за вказаний період.
При цьому, як встановлено судом першої інстанції, відповідачем у матеріали справи надано підписані сторонами та скріплені відтисками їх печаток видаткові накладні: від 31.10.2017 № 630 на суму 4 072 916,30 грн (загалом на 524 497 кг, з яких 519 840 кг по ціні 7,80 грн з ПДВ, 4 657 кг по ціні 3,90 грн з ПДВ), від 797 від 30.11.2017 на суму 559 568,10 грн (загалом на 72 736 кг, з яких 70 743 кг по ціні 7,80 грн з ПДВ, 1 993 кг по ціні 3,90 грн з ПДВ), які містять посилання на Договір № 49.
Кооперативом у матеріали справи надано приймальні квитанції на закупівлю молочної сировини: від 28.02.2017 на суму 12 999 232,54 грн (натуральної ваги - 1 492 060,00 кг), від 31.03.2017 на суму 31 815 192,84 грн (натуральної ваги - 3 887 889,00 кг), від 30.04.2017 на суму 31 517 362,86 грн (натуральної ваги - 4 239 331,00 кг), від 31.05.2017 на суму 45 616 272,43 грн (натуральної ваги - 5 579 218,00 кг), від 30.06.2017 на суму 39 325 754,86 грн (натуральної ваги - 5 363 842,00 кг), від 31.07.2017 на суму 39 623 269,70 грн (натуральної ваги - 4 956 333,00 кг), від 31.08.2017 на суму 27 205 383,00 грн (натуральної ваги - 3 570 200,00 кг), від 30.09.2017 на суму 13 884 452,40 грн (натуральної ваги - 1 671 059,00 кг, в перерахунку на молоко базисної жирності - 1 799 294,00 кг), від 31.10.2017 на суму 5 627 407,50 грн (натуральної ваги - 632 998,00 кг, в перерахунку на молоко базисної жирності - 724 418,00 кг), від 30.11.2017 на суму 634 814,70 грн (натуральної ваги - 71 608,00 кг, в перерахунку на молоко базисної жирності - 82 383,00 кг).
Приймальні квитанції підписані зі сторони відповідача керівником Жук В.М. та головним бухгалтером Давидовою Т.А.
За умовами п. 4.7. Договору поставка продукції вважається виконаною постачальником з моменту передачі її покупцю (перевізнику покупця), про що буде свідчити відмітка на товарно-транспортній накладній, або на товарній накладній за формою 1-ТН (МС). З аналізу цього пункту Договору, суд апеляційної інстанції з`ясував, що сторонами договору визначено первинні документи, які повинні відображати виконання умов договору в частині поставки молока та такими документами є товарно-транспортні накладні або товарні накладні за формою 1-ТН (МС).
Так, позивачем у матеріали справи надано товарно-транспортні накладні та спеціалізовані товарні накладні на перевезення молочної сировини (форма №1-ТН (МС)), в тому числі, за спірний період вересень - листопад 2017 року: (т. 3, а.с. 61, т. 4, а.с . 1-250 -250, т. 5, а.с. 1-250, т. 6, а.с. 1-250, т. 7, а.с. 1-250 - за вересень 2017 року; т.8, а.с. 1-231, т. 10, а.с. 1-250, т. 11, а.с. 1-250, т. 12, а.с. 1-250, т. 13, а.с. 1-250, т. 14, а.с. 1-28 - за жовтень 2017 року; т.9 а.с. 4-199 за листопад 2017 року), які відображають кількісні та якісні характеристики товару, а також містять підпис та відтиск печатки відповідача. Однак, вказані документи не містять посилань на Договір № 49.
У період січень-листопад 2017 року Кооперативом відповідно до квитанцій про реєстрацію зареєстровано у Єдиному реєстрі податкових накладних відповідачу податкові накладні, а саме: № 18 від 12.01.2017 на суму 59 379,20 грн, № 59 від 31.01.2017 на суму 2 533 600,08 грн, № 32 від 28.02.2017 на суму 8 471 877,92 грн, № 1/2 від 15.03.2017 на суму 8 435 506,24 грн, № 4/2 від 31.03.2017 на суму 10 089 309,62 грн., № 2/2 від 15.04.2017 на суму 7 495 454,00 грн, № 6/2 від 30.04.2017 на суму 9 611 017,20 грн, № 5/2 від 31.05.2017 на суму 25 565 341,68 грн, № 13/2 від 30.06.2017 на суму 21 897 930,24 грн, №22/2 від 31.07.2017 на суму 19 612 471,32 грн, № 20/2 від 31.08.2017 на суму 13 967 764,08 грн, № 6/2 від 30.09.2017 на суму 9 116 987,10 грн, № 7/2 від 31.10.2017 на суму 4 448 875,62 грн та № 11/2 від 31.11.2017 на суму 611 220,54 грн.
Відповідачем долучено до матеріалів справи податкові декларації з податку на додану вартість (ПДВ) із розрахунками коригування сум ПДВ та розшифровками податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за вересень, жовтень та листопад 2017 року.
В матеріалах справи наявні акти звірки розрахунків між сторонами, підписані представниками Кооперативу та Підприємства (бухгалтер Заблоцька Т.О.) Зокрема, суду надано акти звірки: станом на 30.04.2017, станом на 31.05.2017, станом на 30.06.2017, станом на 31.07.2017, станом на 31.08.2017, станом на 30.09.2017 (т. 1 ст. ст. 117 - 166; т. 17 ст. ст. 141-148). Зокрема, згідно з актом звірки розрахунків станом на 31.08.2017 за відповідачем станом на 01.08.2017 рахувався борг в сумі 18 868 011,50 грн, а станом на 31.08.2017 - 16 835 775,59 грн, загальна сума поставки - 13 967 764,09 грн; згідно з актом звірки розрахунків станом на 30.09.2017 за відповідачем станом на 01.09.2017 рахувався борг в сумі 16 835 775,59 грн, а станом на 30.09.2017 - 12 252 762,69 грн, загальна сума поставки - 9 116 987,10 грн.
Також додано довідку відповідача щодо розрахунків сторін в рамках Договору №49.
Позивачем в матеріали справи надано картку рахунків № 361 за квітень 2017 року, у якій зазначено, що оплати 24.04.2017 на суму 1 200 000,00 грн, 25.04.2017 на суму 800 000,00 грн, 25.04.2017 на суму 7 000 000,00 грн та 26.04.2017 № 13906 на суму 1 000 000,00 грн зараховані в якості погашення заборгованості по договору № 3 від 31.01.2017.
Відповідачем до матеріалів справи надано, зокрема, оборотно-сальдові відомості по рахунку; платіжні доручення у підтвердження здійснення проплат за отримане від позивача молоко за Договором № 49, з яких:
- у 2016 році: № СТК1705 від 17.08.2016 на суму 21 247,70 грн, № СТК1907 від 19.08.2016 на суму 21 963,20 грн, № СТК1832 від 18.08.2016 на суму 22000,00грн, №СТК2204 від 22.08.2016 на суму 63 578,80 грн, № СТК2302 від 23.08.2016 на суму 100 000,00 грн, № 3952197919 від 26.08.2016 на суму 100000,00 грн, №СТК2912 від 29.08.2016 на суму 377 000,00 грн, № СТК3034 від 30.08.2016 на суму 160 000,00 грн, № СТК3125 від 31.08.2016 на суму 117583,50 грн, № 4357 від 01.09.2016 на суму 184 307,70 грн, № СТК0606 від 06.09.2016 на суму 500000,00 грн, № 11870 від 14.09.2016 на суму 520000,00грн, № СТК2034 від 20.09.2016 на суму 435 000,00 грн, № СТК2741 від 27.09.2016 на суму 397259,58 грн, № 4669 від 04.10.2016 на суму 275000,00грн № СТК1206 від 11.10.2016 на суму 549 000,00 грн, № СТК1201 від 12.10.2016 на суму 445000,00 грн, № СТК1872 від 18.102016 на суму 350000,00грн, № СТК2534 від 25.10.2016 на суму 260 000,00 грн, № 5107 від 08.11.2016 на суму 200 000,00 грн, № 5157 від 10.11.2016 на суму 200000,00грн, № 5205 від 14.11.2016 на суму 200 000,00 грн, № СТК0198 від 15.11.2016 на суму 212 904,80 грн, № СТК2309 від 23.11.2016 на суму 293 245,92 грн, №СТК2942 від 29.11.2016 на суму 226 123,00 грн, № СТК3012 від 30.11.2016 на суму 40 976,12 грн, № 5454 від 07.12.2016 на суму 200 000,00 грн, № 5490 від 09.12.2016 на суму 115 000,00 грн, № 5515 від 12.12.2016 на суму 100000,00грн, № 5610 від 15.12.2016 на суму 110 000,00 грн, № 5807 від 28.12.2016 на суму 250 000,00 грн, № 5826 від 29.12.2016 на суму 220 000,00 грн;
- у 2017 році: № 5906 від 11.01.2017 на суму 200 000,00 грн, № СТК1232 від 12.01.2017 на суму 200 000,00 грн, № СТК2005 від 20.01.2017 на суму 200000,00 грн, № 13096 від 01.02.2017 на суму 500 000,00 грн, № СТК0222 від 02.02.2017 на суму 200 000,00 грн, № 6077 від 07.02.2017 на суму 669500,00грн, № 6226 від 22.02.2017 на суму 200 000,00 грн, № 6239 від 23.02.2017 на суму 700 000,00 грн, № 13316 від 24.02.2017 на суму 500 000,00 грн, №СТК1514 від 27.02.2017 на суму 1 475 000,00 грн, № 6297 від 02.03.2017 на суму 400000,00грн, № 13366 від 03.03.2017 на суму 500 000,00 грн, № 13377 від 06.03.2017 на суму 100 000,00 грн, № 6324 від 06.03.2017 на суму 2000000,00грн, № 13379 від 06.03.2017 на суму 1 000 000,00 грн, № 6343 від 09.03.2017 на суму 800 000,00 грн, № 6362 від 10.03.2017 на суму 1800000,00грн, № 6380 від 13.03.2017 на суму 1 000 000,00 грн, № 6390 від 14.03.2017 на суму 300 000,00 грн, №6416 від 15.03.2017 на суму 500 000,00грн, № 13513 від 16.03.2017 на суму 800 000,00 грн, № 13546 від 17.03.2017 на суму 1 500 000,00 грн, № 13558 від 20.03.2017 на суму 1 200 000,00 грн, № 6477 від 21.03.2017 на суму 800 000,00 грн, № 6494 від 22.03.2017 на суму 500000,00грн, № 6498 від 23.03.2017 на суму 800 000,00 грн, № 13599 від 24.03.2017 на суму 650 000,00 грн, № 13608 від 27.03.2017 на суму 600 000,00 грн, № 6561 від 28.03.2017 на суму 800 000,00 грн, № 6574 від 29.03.2017 на суму 850000,00грн, № 13643 від 31.03.2017 на суму 800 000,00 грн, № 13663 від 03.04.2017 на суму 800 000,00 грн, № 6619 від 04.04.2017 на суму 250 000,00 грн, № 6618 від 04.04.2017 на суму 550 000,00 грн, № 6640 від 05.04.2017 на суму 2 000 000,00 грн, № 13704 від 07.04.2017 на суму 300 000,00 грн, № 13709 від 10.04.2017 на суму 800 000,00 грн, № 13729 від 11.04.2017 на суму 2 000 000,00 грн, № 13767 від 12.04.2017 на суму 1 000 000,00 грн, № 395220155 від 13.04.2017 на суму 900 000,00 грн, № 13783 від 14.04.2017 на суму 1 500 000,00 грн, № СТК1421 від 14.04.2017 на суму 2 500 000,00 грн, № СТК1831 від 18.04.2017 на суму 1500 000,00 грн, № СТК1911 від 19.04.2017 на суму 1 600 000,00 грн, № 395220234 від 20.04.2017 на суму 2 000 000,00 грн, № 395220269 від 21.04.2017 на суму 2 500 000,00 грн, № СТК1918 від 19.05.2017 на суму 1000000,00 грн, № СТК2407 від 24.05.2017 на суму 1 500 000,00 грн, №395220560 від 25.05.2017 на суму 1 500 000,00 грн, № 14199 від 26.05.2017 на суму 1500000,00 грн, № 14221 від 30.05.2017 на суму 1 800 000,00 грн, №14231 від 31.05.2017 на суму 1 100 000,00 грн, № 14247 від 01.06.2017 на суму 1 800 000,00 грн, № СТК149 від 01.06.2017 на суму 1 500 000,00 грн, №395220604 від 02.06.2017 на суму 6 000 000,00 грн, № 14269 від 06.06.2017 на суму 1 000 000,00 грн, № 14292 від 08.06.2017 на суму 2 200 000,00 грн, №СТК0839 від 08.06.2017 на суму 1 600 000,00 грн, № СТК1209 від 12.06.2017 на суму 3 000 000,00 грн, № СТК1375 від 13.06.2017 на суму 500 000,00 грн, № 14451 від 22.06.2017 на суму 2 000 000,00 грн, № 14570 від 04.07.2017 на суму 1 500 000,00 грн, № 14573 від 05.07.2017 на суму 500 000,00 грн, № 14586 від 06.07.2017 на суму 1 000 000,00 грн, № 25 від 06.07.2017 на суму 5000000,00грн, № 14594 від 07.07.2017 на суму 2 500 000,00 грн, № 32 від 11.07.2017 на суму 100 000,00 грн, № 60 від 17.07.2017 на суму 1 600 000,00грн, № 80 від 18.07.2017 на суму 400 000,00 грн, № 79 від 18.07.2017 на суму 2600000,00 грн, № 14808 від 21.07.2017 на суму 1 800 000,00 грн, № 14822 від 24.07.2017 на суму 300 000,00 грн, № СТК 1846 від 18.07.2017 на суму 300000,00 грн, № СТК2808 від 28.07.2017 на суму 5 000 000,00 грн, № СТК3110 від 31.07.2017 на суму 1 000 000,00 грн, № 3952202367 від 01.08.2017 на суму 5000 000,00 грн, № СТК1035 від 10.08.2017 на суму 300 000,00 грн, № 15002 від 11.08.2017 на суму 1 000 000,00 грн, № 15010 від 14.08.2017 на суму 700000,00грн, № 15121 від 18.08.2017 на суму 2 000 000,00 грн, № 15124 від 21.08.2017 на суму 2 000 000,00 грн, № 15135 від 22.08.2017 на суму 1000000,00 грн, № 15153 від 23.08.2017 на суму 1 500 000,00 грн, № 15166 від 28.08.2017 на суму 1 500 000,00 грн, № 15176 від 29.08.2017 на суму 1000000,00 грн, № 338 від 05.09.2017 на суму 2 500 000,00 грн, № 524 від 12.09.2017 на суму 1 500 000,00 грн, № 544 від 13.09.2017 на суму 200000,00грн, № СТК1456 від 14.09.2017 на суму 1 700 000,00 грн, № 567 від 15.09.2017 на суму 200 000,00 грн, № 589 від 18.09.2017 на суму 500 000,00 грн, № 608 від 19.09.2017 на суму 1 200 000,00 грн, № СТК1910 від 18.09.2017 на суму 1 200 000,00 грн, № СТК2143 від 21.09.2017 на суму 1000000,00 грн, №СТК2514 від 25.09.2017 на суму 1 000 000,00 грн, № СТК2647 від 26.09.2017 на суму 200 000,00 грн, № 670 від 26.09.2017 на суму 2500000,00грн, № 15587 від 09.10.2017 на суму 2 000 000,00 грн (на загальну суму 126 944 500,00 грн).
Крім того, Кооперативом у матеріали справи надано платіжні доручення, зокрема, від 24.04.2017 № 13892 на суму 1 200 000,00 грн, від 25.04.2017 №13902 на суму 800 000,00 грн та № 395220316 на суму 7 000 000,00 грн, від 26.04.2017 № 13906 на суму 1 000 000,00 грн (всього на суму 10 000 000,00грн).
Враховуючи зміни до Договору № 49, внесені додаткової угодою № 2 від 18.08.2017, сторонами складено, підписано та завірено печатками акт прийому-передачі векселя (векселів) від 18.08.2017, згідно з яким відповідач передав, а позивач прийняв векселі прості в кількості 12 штук номіналом 1000000,00 грн кожен, на загальну суму 12 000 000,00 грн. Також в акті сторони погодились вважати умови Договору № 49 виконаними та зазначили, що претензій одна до одної не мають.
Відповідачем долучено до матеріалів справи Висновок експерта (Бутинець Ф.Ф., м. Житомир, д.е.н. проф. заслужений діяч науки і техніки України) № 30.07/19-1 за результатами проведення економічної експертизи відповідно до заяви № 78-1 від 23.07.2019 по справі № 924/233/18, згідно якого експертом встановлено, що документи, які долучені до Заяви № 78-1 від 23.07.2019 не відповідають вимогам Наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України № 457від 01.12.2015, Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88 від 24.05.1995 (із змінами), Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996, у зв`язку з чим не дають можливість експерту встановити факт поставки молочної сировини на Підприємство в рамках Договору № 49 за період з 01.09.2017 по 28.11.2017 та визначити розмір заборгованості яка заявлена в сумі 3 935 558,00 грн (основна заборгованість в сумі - 3 312 859,00 грн, пеня в сумі - 395 727,00 грн, три відсотки річних 39160,00 грн та інфляційні втрати в сумі -187 812,00 грн).
Вважаючи, що відповідач не в повному обсязі здійснив оплату за поставлену відповідно до Договору № 49 продукцію та з порушенням визначеного строку, Кооператив звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача грошових коштів у вказаному розмірі, що включає основний борг, суму пені, 3% річних та інфляційних втрат.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 300 ГПК України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги, з наступних підстав.
Предметом судового розгляду у цій справі є вимога позивача про стягнення 3 935 558,00 грн заборгованості за Договором № 49 (договір поставки молока).
Відповідно до приписів частини другої статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав і обов`язків, є договори.
Спір між сторонами виник у зв`язку з невиконанням зобов`язань за договором поставки товару, регулювання правовідносин за яким здійснюється на підставі норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Відповідно до частини першої статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із частиною першою, другою статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Тлумачення наведених норм свідчить, що договір поставки товару за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. У даних правовідносинах обов`язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару корелює обов`язок покупця з прийняття та оплати цього товару.
У справі, що розглядається спірним, з огляду на природу та характер правовідносин, зміст заявлених вимог та доводів сторін, є питання обсягу (кількості) поставленого відповідачу товару за Договором № 49 (поставки молока), його ціни, розміру оплати та як результат суми боргу за поставлений товар, стягнення якої є предметом даного позову.
Для з`ясування наведених питань, а відтак і правильного вирішення спору суду в межах наданих йому повноважень процесуальним законом потрібно дослідити умови укладеного між сторонами договору, якими опосередковувалися спірні правовідносини, зміст наданих сторонами доказів на підтвердження своїх аргументів щодо позову, і на підставі цього встановити наявність (відсутність) підстав для стягнення з відповідача як покупця заборгованості за Договором №49.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 25.06.2020 у цій справі, направляючи її на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Також, обґрунтовуючи порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права щодо неповноти дослідження доказів та обставин цієї справи, Верховний Суд у вказаній постанові від 25.06.2020 зазначав таке:
- під час оцінки доказів та обставин справи судами не враховано стандарту доказування "вірогідності доказів" (79 ГПК України);
- суди дійшли висновку про невідповідність наданих позивачем на підтвердження свої вимог видаткових накладних за вересень-листопад 2017 року, які не містять підписів відповідача та відтисків печатки відповідача, вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Однак, судам у розгляді справи належало дослідити, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару;
- в межах наданих повноважень судами не надано оцінку тій обставині, що окрім наведених вище видаткових накладних за вересень-листопад 2017 року (від 30.09.2017 № 446 на суму 9 116 987,10 грн, від 31.10.2017 № 713 на суму 4 448 875,62 грн, та від 30.11.2017 № 797 на суму 611 220,54 грн), до матеріалів справи відповідачем надані підписані сторонами та скріплені відтисками їх печаток видаткові накладні від 31.10.2017 № 630 на суму 4 072 916,30 грн, від 30.11.2017 № 797 на суму 559 568,10 грн, в яких відображена аналогічну кількість поставленого товару, а також ціну на продукцію, що відповідає умовам чинного на момент вчинення господарських операцій протоколу погодження договірної ціни від 23.08.2017 № 18;
- судами не надано належної оцінки наявним в справі підписаним та сформованим відповідачем приймальним квитанціям на закупівлю молока від 30.09.2017, 31.10.2017 та 30.11.2017, в яких відображена кількість прийнятого молока в обсягах більших у порівняно з тими, що вказані у видаткових накладних за вересень-листопад 2017, які не підписанні зі сторони відповідача (видаткова накладна від 30.09.2017 № 446 товар кількістю 1182894 кг на суму 9 116 987,10 грн, тоді як приймальна квитанція від 30.09.2017 загальна кількість продукції 1 671 059 кг на суму - 13 884452,40грн, видаткова накладна від 31.10.2017 товар кількістю 524 497 кг на суму 4448875,62 грн, тоді як приймальна квитанція від 30.09.2017 - 632 998 кг на суму 5 627 407,50 грн, видаткова накладна від 30.11.2017 № 797 товар кількістю 72 736 на суму 611 220,54 грн, тоді як приймальна квитанція від 30.11.2017 - 71 608 кг (82 383 кг базисна) на суму 634 814,70 грн).
- без належної оцінки, обмежившись посилання на наявність в них зведених відомостей та неможливість виокремлення поставленого товару за Договором, залишено судами спеціалізовані товарні накладні за формою № 1-ТН (МС), які підписані обома сторонами спору;
- судами не надано належної оцінки наявності в провадженні того суду справи 924/232/18, в якій є предметом розгляду вимоги про стягнення заборгованості за договором поставки молока від 31.01.2017 № 3 за той же період із тими ж самими сторонами та її впливу на визначення розміру заборгованості за Договором та загалом обґрунтованості заявленого позову у цій справі, а також можливості для дослідження господарських операцій між контрагентами у повному обсязі, в тому числі, враховуючи характер позову, зміст правовідносин, склад учасників спору вирішення питання щодо об`єднання справ в одне провадження в порядку статті 173 ГПК України;
- передчасними є висновки судів попередніх інстанцій щодо перерахування відповідачем у квітні 2017 року позивачу в якості оплати поставленого товару за Договором суми коштів в розмірі 30 200 000,00 грн, тоді як згідно інформації відображеної в оборотно-сальдовій відомості відповідача, акті звірки розрахунків від 30.04.2017, картках рахунків 361 за квітень 2017 розмір перерахованої суми за цим Договором складає 20 200 000,00 грн, на що не звернуто увагу судами;
- суди не з`ясували належним чином відповідно до вимог законодавства, чи відображались господарські операції зі спірних поставок товару протягом періоду вересня-листопада 2017 року в податковому обліку продавця - позивача та покупця - відповідача;
- суди не дослідили наявні у справі акти звірки розрахунків, зазначивши, що посилання на них є безпідставним, оскільки акт звірки не є документом, що фіксує зміст договору чи вносить зміни до договору;
Таким чином, направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд у своїй постанові від 25.06.2020 зауважив, що судами попередніх інстанцій не здійснено з`ясування всіх обставин, що мають значення для справи, та не досліджено в сукупності наявних у матеріалах справи доказів, що стосуються спірної заборгованості за Договором № 49 з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів, визначених ГПК України.
Тож судам попередніх інстанцій належало надати мотивовану оцінку кожному вагомому аргументу сторін, здійснити оцінку обставин справи та доказів за своїм внутрішнім переконанням у порядку частини другої статті 86 ГПК України, а саме оцінити належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Як зазначено вище, за новим розглядом справи рішенням суду першої інстанції позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 2 885 245,09 грн заборгованості за Договором № 49, 34284,92 грн 3% річних, 343 423,75 грн пені, 141 002,73 грн інфляційних втрат та 51 059,35 грн витрат по оплаті судового збору.
Рішення місцевого господарського суду обґрунтоване частковим підтвердженням заборгованості за результатом врахування балансу імовірностей та оцінки наявних у матеріалах справи доказів саме в їх сукупності, що, серед іншого, полягала в наступному:
- станом на 01.01.2017 за відповідачем рахувалася заборгованість за поставлений товар на загальну суму 340 620,80 грн (що також не заперечується позивачем та знайшло своє відображення в долученому до матеріалів справи разом з відзивом оборотно-сальдовій відомості відповідача за січень 2017 року - лютий 2018 року). У період січень - серпень 2017 року за Договором № 49 Кооперативом поставлено товар на загальну суму 127 739 654,79 грн (підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними); здійснено оплату товару за цей період на суму 111 244 500,00 грн та видано векселів на суму 12 000 000,00 грн. Тому, на 31.08.2017 борг відповідача за Договором № 49 становив 4 835 775,59 грн;
- спір у даній справі стосується встановлення наявності/відсутності між сторонами правовідносин щодо поставки молочної продукції за Договором № 49 у період вересень 2017 року - листопад 2017 року та її оплати;
- щодо поставки товару за Договором № 49 у період вересні - листопаді 2017 року:
(1) Протокол погодження ціни № 18 від 23.08.2017 являється останнім протоколом, яким визначено закупівельну ціну за продукцію, оскільки письмового погодження сторін на зміну такої ціни не відбулося (згідно умов п. 3.2 Договору № 49), відтак суд прийняв встановлені протоколом ціни на продукцію за Договором № 49 за період з 01.09.2017 по дату останньої поставки за цим договором;
(2) подані позивачем видаткові накладні за вересень, жовтень та листопад 2017 року (від 30.09.2017 № 446 на суму 9 116 987,10 грн, від 31.10.2017 № 713 на суму 4 448 875,62 грн, та від 30.11.2017 № 797 на суму 611 220,54 грн) підписані представником Кооперативу та не підписані представником Підприємства. У видатковій накладній від 30.09.2017 № 446 за вересень 2017 року на суму 9 116 987,10 грн відображена ціна на продукцію, що відповідає умовам чинного на момент вчинення господарських операцій Протоколу погодження ціни від 23.08.2017 № 18. У свою чергу, вказані видаткові накладні за жовтень та листопад 2017 року (від 31.10.2017 № 713 на суму 4448875,62 грн, та від 30.11.2017 №797 на суму 611220,54 грн) не відповідають умовам чинного на момент вчинення господарських операцій Протоколу погодження ціни від 23.08.2017 № 18, який є невід`ємною частиною Договору № 49. Тобто, подані представником позивача видаткові накладні за жовтень та листопад 2017 року (№ 713 та № 797) не відповідають умовам Договору №49, за яким, в свою чергу, має право вимоги ТОВ "Органік Сідс" в межах даної справи. Судом прийнято до уваги, що Кооперативом зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні № 6/2 від 30.09.2017 на суму 9 116 987,10 грн, № 7/2 від 31.10.2017 на суму 4448875,62грн та № 11/2 від 31.11.2017 на суму 611 220,54 грн, однак відповідачем долучено до матеріалів справи податкові декларації з ПДВ із розрахунками коригування сум ПДВ та розшифровками податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за вересень, жовтень та листопад 2017 року, у яких податковий кредит по податковим накладним позивача за вищезазначені місяці не відображався;
(3) до матеріалів справи відповідачем надані підписані сторонами та скріплені відтисками їх печаток видаткові накладні від 31.10.2017 № 630 на суму 4072916,30 грн, від 30.11.2017 № 797 на суму 559 568,10 грн, в яких відображена аналогічну кількість поставленого товару, а також ціну на продукцію, що відповідає умовам чинного на момент вчинення господарських операцій протоколу погодження договірної ціни від 23.08.2017 №18. Вказані видаткові накладні № 630, № 797 відповідають умовам Договору №49, оскільки ціна молочної продукції відповідає умовам Протоколу погодження ціни від 23.08.2017 № 18, який є невід`ємною частиною цього договору, право вимоги за яким було відступлено Кооперативом на користь ТОВ "Органік Сідс";
(4) судом прийнято до уваги наявні в справі підписані та сформовані відповідачем приймальні квитанції на закупівлю молока від 31.10.2017 та від 30.11.2017 (підписані головним бухгалтером Давидовою Т.А. та керівником Жук В.М., яким було підписано Договір № 49), в яких відображена кількість прийнятого молока в обсягах більших у порівнянні з тими, що вказані у видаткових накладних за жовтень-листопад 2017 року. Також, суд врахував (за вказівками Верховного Суду) наявні в справі акти звірки розрахунків, серед інших, на 31.08.2017 та на 30.09.2017, враховуючи що відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами відсутність повноважень у особи, яка підписувала вказані акти звірки розрахунків - бухгалтера Заблоцької Т.О. станом, зокрема, на 31.08.2017 та на 30.09.2017, що скріплені відтиском печатки;
(5) у сукупності з наявними в матеріалах справи приймальними квитанціями, судом враховано наявність підписаних сторонами товарно-транспортних накладних та спеціалізованих товарних накладних за формою №1-ТН (МС);
(6) з наведених доказів судом встановлено, що Кооперативом у 2017 році за Договором № 49 поставлено товару на загальну суму 141 489 124,29 грн (на суму 127 739 654,79 грн за період січень - серпень 2017 року, на суму 9 116 987,10 грн у вересні 2017 року, на суму 4 072 914,30 грн у жовтні 2017 року та на суму 559 568,10 грн у листопаді 2017 року). Поставка на суму 141 489 124,29 грн за Договором № 49 також підтверджується оборотно-сальдовою відомістю відповідача за січень 2017 року - лютий 2018 року, яка була подана генеральним директором Гордійчуком Ю.А. додатком до відзиву на позов від 19.04.2018;
- щодо оплати: всього у 2017 році відповідачем за Договором № 49 сплачено 138 944 500,00 грн (126 944 500,00 грн згідно платіжних доручень та 12 000 000,00 грн за векселями);
- з наведених обставин та доказів у сукупності суд встановив, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за Договором № 49 є обґрунтованим в сумі 2 885 245,09 грн, яка (сума боргу) відображена у оборотно-сальдової відомості відповідача за січень 2017 року - лютий 2018 року, поданій відповідачем до відзиву. Вказана заборгованість стала підставою для застосування до боржника визначеної нормами статті 625 ЦК України відповідальності за порушення грошового зобов`язання за відповідний період.
У зв`язку з викладеним, зміст рішення суду першої інстанції свідчить про те, що розглядаючи спір у даній справі та мотивуючи ухвалене рішення, суд, враховуючи баланс імовірностей, фактично обґрунтував свою позицію оцінкою наступних доказів у їх сукупності: (1) поданих відповідачем видаткових накладних № 630 від 31.10.2017 та № 797 від 30.11.2017 (підписаних та скріплених печаткою відповідача, які відповідають Протоколу погодження ціни № 18); (2) поданої позивачем видаткової накладної від 30.09.2017 № 446 (не підписаною відповідачем, але ціни на продукцію у якій відповідають Протоколу погодження ціни № 18); (3) приймальних квитанцій на закупівлю молока від 31.10.2017 та 30.11.2017 (підписаних та сформованих відповідачем); (4) поданих відповідачем оборотно-сальдових відомостей за жовтень та листопад 2017 року; (5) акту звірки розрахунків станом на 30.09.2017 (підписаного зі сторони відповідача бухгалтером); (6) інших письмових доказів (Протокол погодження ціни № 18, ТТН, спеціалізовані товарні накладні, платіжні квитанції).
Суд апеляційної інстанції, залишивши рішення місцевого господарського суду без змін, додатково, окрім оцінки актів звірки розрахунків, зазначив про необґрунтованість доводів апелянта про: (1) необхідність врахування у даній справі в якості доказу висновок експерта Бутинця Ф.Ф. №30.07/19-1, яким встановлено неможливість визначення заборгованості за Договором № 49, та повідомлення КНДІСЕ від 14.06.2019 про неможливість надання висновку судово-економічної експертизи у справі № 924/233/18; (2) недобросовісність дій позивача з посиланням на умови договору про відступлення права вимоги від 26.09.2018 № 26/09/2018-3; (3) припинення 01.10.2017 дії Договору № 49 з підстав зазначених в п.3.5 договору та не підписання відповідачем протоколів погодження договірної ціни № 19 від 24.09.2017 року та № 20 від 24.10.2017
З наведеного вище вбачається, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли відповідних висновків та встановили обставини щодо поставки товару за Договором № 49 у період січень - серпень 2017 року на суму 127739654,79грн та оплати товару загалом за 2017 рік у сумі 138944500,00 грн на підставі наявних у матеріалах справи належних та допустимих доказів. При цьому, за новим розглядом справи судами враховано вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 25.06.2020 у цій справі, щодо належного дослідження обставин перерахування відповідачем коштів у квітні 2017 року, а відтак з урахуванням наявних у справі доказів встановлено сплату коштів за цей період у сумі 20 200 000,00 грн.
У той же час, висновки про заборгованість на 31.08.2017 за Договором № 49 у сумі 4 835 775,59 грн зроблено судом першої інстанції на підставі розрахунку різниці між сумою сплачених коштів - 111 244 500,00 грн (по кінець серпня 2017 року, тобто окрім платіжних доручень за вересень, жовтень та листопад вказаного року) та виданих векселів - 12 000 000,00 грн з сумою поставки за цей період (до 31.08.2017) - 127 739 654,79 грн та заборгованості на 01.01.2017 на суму 340 620,80 грн.
Однак, Верховний Суд вважає передчасними висновки про розмір договірної заборгованості на 31.08.2017 у сумі 4 835 775,59 грн без аналізу та дослідження цього розрахунку в сукупності з обставинами того, що (як встановлено судами) в акті прийому-передачі векселя (векселів) від 18.08.2017 сторони погодились вважати умови Договору № 49 виконаними та зазначили, що претензій одна до одної не мають.
При цьому, судом першої інстанції під час підрахунку заборгованості було враховано здійснення оплати товару платіжними дорученнями за серпень місяць 2017 року (зокрема № 15124 від 21.08.2017 на суму 2 000 000,00 грн, №15135 від 22.08.2017 на суму 1 000 000,00 грн, № 15153 від 23.08.2017 на суму 1 500 000,00 грн, № 15166 від 28.08.2017 на суму 1 500 000,00 грн, №15176 від 29.08.2017 на суму 1 000 000,00 грн), виданими після дати підписання сторонами акту прийому-передачі векселя (векселів) від 18.08.2017 та погодження ними факту виконання умов Договору № 49 та відсутності взаємних претензій.
Таким чином, без дослідження вказаних обставин з урахуванням до них умов щодо строків оплати за товар (молоко) залежно від дати його поставки (з 01 по 15 або з 16 по останнє число місяця (28-31 число)), визначених відповідним Протоколом погодження договірної ціни, та без оцінки належних та допустимих доказів щодо поставки молока та його оплати після погодження сторонами факту виконання умов Договору № 49 та відсутності взаємних претензій, висновки суду про договірну заборгованість на 31.08.2017 у сумі 4835 775,59 грн є передчасними.
Крім того, касаційний суд зауважує, що висновки місцевого господарського суду про заборгованість на 01.01.2017 на суму 340 620,80 грн обґрунтовані оцінкою оборотно-сальдової відомості відповідача за січень 2017 року - лютий 2018 року, долученої до матеріалів справи разом з відзивом. У свою чергу, суд апеляційної інстанції також обґрунтовував свої висновки щодо заборгованості на підставі оцінки даних оборотно-сальдових відомостей відповідача (копії яких були ним додані до відзиву), а також акту звірки розрахунків станом на 30.09.2017 (підписаного обома сторонами, при цьому зі сторони відповідача - бухгалтером Заблоцькою Т.О.).
Також, як зазначено вище, в основу оскаржуваних судових рішень покладено висновки про факт поставки товару у спірному періоді на підставі оцінки судами обох інстанцій видаткових накладних № 630 від 31.10.2017 та № 797 від 30.11.2017 (підписаних та скріплених печаткою відповідача), доданих відповідачем до відзиву.
Разом з тим, ключові доводи скаржника впродовж всього розгляду справи зводилися до того, що судами попередніх інстанцій в якості доказів постачання товару за Договором № 49 у жовтні-листопаді 2017 року приймалися видаткові накладні № 630 від 31.10.2017 на суму 4 072 914,30 грн та № 797 від 30.11.2017 на суму 559 568,10 грн (містять підписи з обох сторін та печатку зі сторони Підприємства), а також оборотно-сальдові відомості, копії яких було долучено до матеріалів справи відповідачем разом із відзивом на позовну заяву, однак ці документи є неналежними доказами, оскільки їх копії не посвідчені у встановленому чинним законодавством порядку та не надавалися до суду в оригіналі, а відповідачем неодноразово подавалося клопотання про відкликання вказаного відзиву разом з додатками до нього.
Відхиляючи такі доводи скаржника, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, зауважив, що на копіях зазначених документів (видаткові накладні від 31.10.2017 № 630 на суму 4 072 914,30 грн, від 30.11.2017 № 797 на суму 559 568,10 грн, оборотно-сальдова відомість відповідача за січень 2017 року - лютий 2018 року) міститься відтиск печатки Підприємства, та вказані документи зазначені у переліку додатків відзиву на позов, підписаного генеральним директором Гордійчуком Ю.А. Суд також з`ясував, що відповідачем не подано жодного доказу в підтвердження відсутності повноважень посадових осіб відповідача, підписи яких містяться в зазначених накладних за жовтень та листопад 2017 року.
Щодо цього ж судом апеляційної інстанції зазначено, що господарське процесуальне законодавство не наділяє сторону правом відкликати раніше подані докази, тому додані відповідачем видаткові накладні та оборотно-сальдові відомості мають бути оцінені судом з врахуванням приписів статті 76 ГПК України. Апеляційний суд встановив, що видаткові накладні містять посилання на Договір № 49, ціна молока, визначена у них відповідає ціні, визначеній сторонами цього договору в Протоколі погодження ціни № 18 від 23.08.2017.
Втім, при оцінці вказаних доводів відповідача (скаржника) щодо того, що подані ним разом з відзивом на позовну заяву документи є неналежними доказами, суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків щодо їх відхилення, з огляду на таке.
Згідно із положеннями Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію (стаття 1 вказаного Закону).
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (стаття 9 вказаного Закону).
За приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (з подальшими змінами і в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів (абзац 2 пункту 2.1). Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (абзац 1 пункту 2.1 в редакції, чинній з 26.05.2017).
Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (абзац 1 пункту 2.4 в редакції, чинній з 26.05.2017).
Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою (абзац 1 пункту 2.5).
Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників (пункт 2.15).
У свою чергу, відповідно до статті 58-1 ГК України суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим. Виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру.
Згідно з пунктами 65, 68, 72, 73 Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 27.11.1998 № 1893 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) особи, що персонально відповідають за облік і зберігання печаток, штампів і бланків, призначаються наказами керівників організацій. Печатки і штампи повинні зберігатися у сейфах або металевих шафах. Бланки дозволяється зберігати у шафах, що надійно замикаються та опечатуються. Печатки і штампи, виготовлені з дозволу органів МВС, здаються для знищення цим органам за місцезнаходженням організацій. У разі втрати печаток і штампів керівники організацій зобов`язані негайно повідомити про це органи МВС та вжити заходів для їх розшуку.
Отже, встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних видаткових накладних та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на бухгалтерських документах, поза увагою судів обох інстанцій залишилося встановлення обставин та оцінка можливої протиправності використання печатки відповідача.
Суд зауважує, що за результатами нового розгляду цієї справи фактично-доказова база в ній змінилася, адже й сам новий розгляд став наслідком недостатнього дослідження в ній судами обставин і доказів зі справи (як кожен окремо так і в сукупності з урахуванням критерію вірогідності).
Як вбачається з матеріалів справи, у поданих за новим розглядом справи поясненнях у справі (т.с. 20, а.с. 176-187) відповідачем було зазначено, що Ковальчук В.В. відповідно до посадової інструкції Начальника апаратного цеху від 03.02.2014 не мав повноважень на підписання відповідних документів (видаткових накладних від 31.10.2017 № 630 на суму 4 072 914,30 грн, від 30.11.2017 № 797 на суму 559 568,10 грн), йому також не видавалася відповідна довіреність на здійснення таких дій, а тому такі дії не можуть підтверджувати факту проведення господарської операції. Видаткова накладна № 630 від 31.10.2017 не містить всіх обов`язкових реквізитів зі сторони позивача, а саме ПІБ особи яка здійснювала підписання документа, що аналогічно до оборотно-сальдових відомостей не може свідчити про факт проведення господарських операцій. Акти звірки розрахунків зі сторони Підприємства підписувалися Заблоцькою Т.О. - бухгалтером з розрахунків, яка відповідно до Посадової інструкції від 03.02.2014 не була уповноважена на підписання таких документів.
У додатках до вказаних пояснень міститься копії Посадової інструкції Начальника апаратного цеху від 03.02.2014 та Посадової інструкції Бухгалтера з розрахунків від 03.02.2014.
Однак, наведені доводи скаржника (відповідача) та подані ним докази залишились без належної правової оцінки судів попередніх інстанцій.
Вказане свідчить про необґрунтованість та передчасність висновків суду першої інстанції про те, що відповідачем не подано жодного доказу в підтвердження відсутності повноважень посадових осіб відповідача, підписи яких містяться в зазначених накладних за жовтень та листопад 2017 року, оскільки цим судом правова оцінка вищенаведених доводів про відсутність повноважень відповідної особи та поданих доказів (посадової інструкції) не здійснювалась.
Апеляційний суд вказаних помилок суду першої інстанції не виправив, відповідні обставини належним чином не дослідив.
Згідно з частиною першою статті 282 ГПК України у постанові апеляційної інстанції мають бути зазначені, зокрема, мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.
Таким чином, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суд апеляційної інстанції повинен у мотивувальній частині постанови навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.
У порушення наведених норм процесуального законодавства, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки викладеним в апеляційній скарзі аргументам відповідача, а відтак не виправив процесуальні порушення, допущені місцевим господарським судом під час оцінки усіх доказів у їх сукупності та з урахуванням балансу імовірностей, що полягали у наступному:
- судом прийнято в якості доказів подані відповідачем оборотно-сальдові відомості та видаткові накладні № 630 від 31.10.2017 та № 797 від 30.11.2017, однак без належної оцінки вищенаведених доводів відповідача та поданих доказів відсутності повноважень посадових осіб Підприємства, підписи яких містяться в зазначених накладних за жовтень та листопад 2017 року;
- судом прийнято в якості доказу подану позивачем видаткову накладну від 30.09.2017 № 446 (не підписану відповідачем, але ціни на продукцію у якій відповідають Протоколу погодження ціни № 18) з одночасним урахуванням інших доказів, зокрема акту звірки розрахунків станом на 30.09.2017 (підписаного зі сторони відповідача бухгалтером з розрахунків Заблоцькою Т.О., однак без належної оцінки вищенаведених доводів відповідача та поданих доказів відсутності повноважень цієї посадової особи відповідно до Посадової інструкції від 03.02.2014 на підписання таких документів;
Крім того, направляючи дану справу на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 25.06.2020 зауважив, що визначальною ознакою господарської операції у розумінні статей 1, 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, при розгляді справи слід дослідити, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця тощо (правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18).
У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 916/922/19).
Такий факт повинен оцінюватися в сукупності з іншими доказами у справі, оскільки вибіркова оцінка доказів не відповідає приписам процесуального законодавства.
Враховуючи вказівки Верховного Суду, за новим розглядом справи суди попередніх інстанцій зауважили про необхідність надання належної оцінки товарно-транспортним накладним та спеціалізованим товарним накладним на перевезення молочної сировини за формою № 1-ТН (МС), які підписані обома сторонами спору. Однак, у своїх рішеннях суди обмежились лише зазначенням переліку вказаних накладних по місячно та з посиланням на їх розміщення у матеріалах справи, проте без належного аналізу їх змісту та доказової спроможності.
Отже, суди не встановили, чи можуть наявні в матеріалах справи товарно-транспортні та спеціалізовані товарні накладні на перевезення молочної сировини за формою № 1-ТН (МС) підтверджувати фактичні обставини щодо реального руху товару.
Таким чином, судами не виконано вказівки суду касаційної інстанції стосовно необхідності належним чином дослідити, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару, зокрема в частині оцінки спеціалізованих товарних накладних за формою № 1-ТН (МС), які підписані обома сторонами спору.
При цьому, у апеляційній скарзі відповідачем зазначалось, що суд не врахував, що в окремих транспортних документах не вказано кількість та ціну вантажу, має місце виправлення вказаної кількості поставленої молочної сировини, які не завірено підписами відповідальних осіб, що передбачено пунктом 4.1 розділу 4 Положення №88. При цьому, посилався на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 914/384/19, в якому зазначено, що товаро транспортні-накладні, які не містять відтисків печатки та підписів уповноважених осіб, які б засвідчували факт отримання товару стороною, не можуть вважатись належним доказом поставки та отримання товару.
Так, судова колегія Верховного Суду вважає, що вказані доводи, які наводились відповідачем (Підприємством) під час перегляду справи в апеляційному порядку, не є очевидно необґрунтованими, що вимагало від суду апеляційної інстанції їх повного дослідження та надання їм належної оцінки і відображення у судовому рішенні.
Крім того, касаційний суд також погоджується з доводами скаржника про неврахування у повній мірі судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду про те, що акт звірки не є первинним документом, проте може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб (постанови від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 та від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 08.05.2018 у справі № 910/16725/17, від 17.10.2018 у справі № 905/3063/17 та від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17).
Так, суди врахували в якості доказу акт звірки розрахунків станом на 30.09.2017 (правомірність підписання якого бухгалтером зі сторони відповідача останнім заперечується згідно наведених вище доводів) під час встановлення факту поставки товару у жовтні 2017 року, що, за висновком судів, також підтверджено поданою позивачем видатковою накладною від 30.09.2017 № 446 (хоч не підписаною відповідачем, але ціни на продукцію у якій відповідають Протоколу погодження ціни № 18) з одночасним урахуванням інших доказів, зокрема приймальних квитанцій на закупівлю молока від 31.10.2017 та 30.11.2017, оборотно-сальдових відомостей за жовтень та листопад 2017 року, Протоколу погодження ціни № 18, ТТН, спеціалізованих товарних накладних.
Незважаючи на те, що суд апеляційної інстанції дійсно розглянув та оцінив вказаний акт звірки розрахунків в сукупності з іншими доказами, однак цей суд не надав оцінки кожному із цих (інших) доказів як окремого доказу (зокрема, згідно з вимогами статті 86 ГПК) щодо його здатності підтвердити фактичні обставини у цій справі, враховуючи наведені висновки Верховного Суду про те, що акт звірки (який не є первинним документом) може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин за умови не тільки його підписання уповноваженими особами, а й підтвердження відображеної у акті інформації первинними документами.
Згідно зі статтею 300 ГПК суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеним обставин, що не були встановлені у рішеннях судів попередніх інстанцій.
Ураховуючи вищенаведене, Верховний Суд вважає, що судом апеляційної інстанції не з`ясовано в повній мірі обставини щодо підтвердження факту поставки товару у спірний період та не досліджено належним чином пов`язані з аргументами відповідача докази.
У той же час, загальними вимогами процесуального законодавства, передбаченими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236-238 ГПК України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Однак, прийняту у справі постанову суду апеляційної інстанції не можна визнати обґрунтованою, оскільки судом допущено неповне з`ясування фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Не з`ясувавши обставини щодо поставки товару у спірний період та не дослідивши пов`язані з аргументами відповідача докази, що, у свою чергу, потягло відсутність умотивування щодо цих аргументів, суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, а саме статей 13, 86, частини п`ятої статті 236 ГПК України щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що мають значення для правильного розгляду даної справи.
Верховний Суд вважає, що допущені процесуальні порушення є такими помилками, які не забезпечили справедливого розгляду справи. Рішення суду, прийняте з порушенням норм процесуального права, не може вважатися таким, що відповідає приписам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про право на справедливий суд.
У зв`язку з зазначеним, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що недоліки у вирішенні спору, яких припустився, зокрема, суд апеляційної інстанції, свідчать про передчасність здійснених висновків у даній справі щодо обґрунтованості договірної заборгованості та, як наслідок, щодо застосування до боржника (відповідача) визначеної нормами статті 625 ЦК України відповідальності за порушення грошового зобов`язання.
З урахуванням вищезазначеного, суд касаційної інстанції вважає частково обґрунтованими підстави касаційного оскарження та погоджується з тими доводами заявників касаційних скарг, які (доводи) відповідають висновкам суду, наведеним у мотивувальній частині цієї постанови.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
За змістом частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
Зважаючи на допущені судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права щодо неповного дослідження зазначених вище обставин та доказів у справі, а також неправильне застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги Підприємства та скасування постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.09.2021 у справі № 924/233/18 з направленням матеріалів цієї справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції слід врахувати викладене у цій постанові та вищенаведені правові висновки Верховного Суду, вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об`єктивного встановлення обставин справи, за результатом чого дати належну правову оцінку доказам, доводам та запереченням учасників судового процесу, і в залежності від встановленого та вимог закону прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Щодо заяви ТОВ "Фінансова компанія "Ред Пойнт Фінанс" про здійснення процесуального правонаступництва у даній справі, колегія суддів, враховуючи викладені у постанові від 30.06.2020 у справі № 264/5957/17 правові висновки Великої Палати Верховного Суду, зауважує, що для процесуального правонаступництва юридичної особи, яка є стороною чи третьою особою у судовому процесі, необхідне встановлення правонаступника окремих її прав чи обов`язків внаслідок заміни сторони у відповідному зобов`язанні, зокрема суд має визначити підстави такого правонаступництва, а також обсяг прав та обов`язків, який перейшов до правонаступника у спірних правовідносинах.
Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про передачу на новий апеляційний розгляд цієї справи, спір у якій стосується встановлення наявності або відсутності між сторонами правовідносин щодо поставки молочної продукції за Договором № 49 у спірний період, тому Верховний Суд позбавлений можливості здійснити розгляд по суті вказаної заяви про здійснення процесуального правонаступництва шляхом заміни ТОВ "Органік Сідс" (яке є правонаступником Кооперативу виключно в межах Договору № 49) на правонаступника ТОВ "Фінансова компанія "Ред Пойнт Фінанс", оскільки це потребує визначення обсягу переданих прав та обов`язків, які (права та обов`язки, зокрема наявність суб`єктивного права вимоги щодо заборгованості саме да Договором № 49) і є безпосередньо предметом спору у цій справі.
Керуючись нормами частини третьої статті 332 ГПК України, суд касаційної інстанції зауважує про відсутність правових підстав для поновлення виконання оскаржуваних судових рішень у справі, враховуючи скасування постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.09.2021 у справі № 924/233/18 з направленням матеріалів цієї справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Судові витрати
Оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи для нового розгляду до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд,-
ПОСТАНОВИВ :
1. Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод" задовольнити частково.
2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.09.2021 у справі № 924/233/18 скасувати.
3. Справу № 924/233/18 в скасованій частині передати на новий розгляд до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя К.М. Огороднік
Судді С.В. Жуков
Н.Г. Ткаченко
