Дата документу 24.11.2021 Справа № 311/2297/21
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний №311/2297/21 Головуючий у 1-й інстанції:Задорожко Д.А.
Провадження №22-ц/807/2865/21 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 листопада 2021 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Кухаря С.В., Маловічко С.В., Путій Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 наухвалу Василівськогорайонного судуЗапорізької областівід 15червня 2020року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування,-
В С Т А Н О В И В:
В червні 2021 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,в інтересахякої дієпредставник адвокат КараР.Т. звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнанняправа власностів порядкуспадкування за заповітом та за законом.
В обгрунтування позову зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , після смерті якого заведена спадкова справа у приватного нотаріуса Василівського районного нотаріального округу Запорізької області Кириченко В.В. за № 19/2017.
Відповідно до довідки Підгірненської сільської ради від 13 листопада 208 року та від 04 січня 2019 року ОСОБА_4 належить будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка ( пай) з кадастровим номером 2320985300:026003:0006.
Після смерті ОСОБА_4 заяви про прийняття спадщини подали: ОСОБА_2 , який подав заяву про прийняття спадщини за заповітом, складеним ОСОБА_4 на його ім`я 15.05.2007 року, ОСОБА_1 , яка подала заяву про прийняття спадщини за заповітом, складеним померлим на її ім`я ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , яка подала заяву про прийняття спадщини за законом, як спадоємець 5 черги, яка є померлому є рідною племінницею.
Постановою приватного нотаріуса Василівського районного нотаріального округу від 16 серпня 2017 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв`язку з його нікчемністю в силу недотримання норм закону та порушення положень статті 1247 ЦК України непередбачено зазначення у заповіті місця та часу його складання.
Рішенням Василівського районногог суду Запорізькох області від 18 вересня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до теритріальної громади в особі Підгірненської сільської ради Василівського району, Запорізької оласті, треті особи, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання права власності у порядку спадкування за заповітом відмовлено.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Василівського районого суду Запорізької області від 18 вересня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку ( пай) площею 7,1 га у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Постановою Верховного суду від 14 квітня 2021 року постанову Запорізького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року скасовано, рішення Василівського районного суду Запорізької області від 18 вересгя 2019 року змінено, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення залишено без змін.
Однак, ОСОБА_2 , як спадкоємець за заповітм вищезазначеної земельної ділянки та ОСОБА_3 , як спадкоємець за законом вищезазначеного житлового будинку не можуть оформити право власності в порядку спадкування, оскільки перешкоджає це зробити реєстрація речового права за ОСОБА_1 , яка зареєструвала право власності за собою на підставі постанови Запорізького апеляційного суду від 05.11.2019 року, скасованої 14.04.2021 року Верховним Судом.
Позивачі просятьприпинити правовласності,зареєстроване за ОСОБА_1 на земельнуділянку кадостровийномер 2320985300:026003:0006,площею 7,0998га уДержавному реєстріречових правна нерухомемайно зареєстраційним номером2041243423209,визнати за ОСОБА_2 в порядкуспадкування зазаповітом правовласності навищезазначену земельнуділянку,що належалапомерлому напідставі Державногоактунаправо приватноївласностіна землювід 13.12.2002року ІІІ-ЗП№006053;припинитиправовласності,зареєстрованеза ОСОБА_5 нажитловийбудинок задресою: АДРЕСА_1 ,у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 2041237223209, дата реєстрації 27.02.2020; визнати за ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , після померлого ОСОБА_4 ; визнати за ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом право власності на земельну ділянку кадастровий номер 2320985300:01:020:0001, площею 1 га, для ведення особистого селянського господарства, що належала померлій ІНФОРМАЦІЯ_4 дружині ОСОБА_6 , на підставі Державного акту на право приватної власності на землю від 18.11.2011 ЯЛ № 657661, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 232090001001327, виданого на підставі розпорядження Василівської районної державної адміністрації №88 від 24.02.2011, яку ОСОБА_4 успадкував від дружини, але за життя не оформив.
В червні 2021 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , представник, адвокат Кара Р.Т. звернулись до суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на житловий будинок по АДРЕСА_1 та на земельну ділянку кадастровий номер 2320985300:02:003:0006, площею 7,10 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 2041243423209, дата реєстрації 27 лютого 2020 року.
В обгрунтування заяви зазначили, що житловий будинок та земельну ділянку, що зареєстровані на ОСОБА_1 , на підставі скасованої Верховним Судом постанови Запорізького апеляційного суду від 05.11.2019 року, може бути відчужено нею на користь будь яких інших осіб, що може значно утруднити або взагалі зробити неможливим виконання рішення суду, оскільки відповідачка вже здійснювала спроби продажу будинку, пропонувала односельчанам, які у них цікавились рухом попередньої справи та питали чи можна купувати житловий будинок і наскільки вони ризикують, придбавши таке майно.
Ухвалою Василівськогорайонного судуЗапорізької областівід 15червня 2020року заяву ОСОБА_2 , ОСОБА_3 прозабезпечення позовузадоволено.Накладено арештна житловийбудинок по АДРЕСА_1 та на земельну ділянку кадастровий номер 2320985300:02:003:0006, площею 7,10 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 2041243423209, дата реєстрації 27 лютого 2020 року.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалу Василівського районного суду Запорізької області від 15 червня 2020 року, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову, відмовити.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що позивачем не доведено існування реальної загрози ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду, ефективного захисту або поновлення порушених, оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття відповідного заходу забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу, представник ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , адвокат Кара Р.Т. зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне судове рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. У зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.
Задовольняючи заявупро забезпеченняпозову,суд першоїінстанції виходивз того,що позивачамиставлятьсяпитанняпро припиненнязавідповідачемтавизнання занимиправавласності нанерухомемайнов порядкуспадкуванняза закономта зазаповітом, а тому невжиття заходівзабезпечення позовушляхом накладенняарешту наспадкові житловийбудинок таземельну ділянку може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачів, за захистом яких вони звернулись до суду.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується виходячи з наступного.
Статею 10ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдиниі основоположнихсвобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , після смерті якого заведена спадкова справа у приватного нттаріуса Василівського районного нотаріального округу Запорізької області Кириченко В.В. за № 19/2017.
Відповідно до довідки Підгірненської сільської ради від 13 листопада 208 року та від 04 січня 2019 року ОСОБА_4 належить будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка ( пай) з кадастровим номером 2320985300:026003:0006.
Після смерті ОСОБА_4 заяви про прийняття спадщини подали: ОСОБА_2 , який подав заяву про прийняття спадщини за заповітом, склваденим ОСОБА_4 на його ім`я 15.05.2007 року, ОСОБА_1 , яка подала заяву про прийняття спадщини за заповітом, складеним померлим на її ім`я ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , яка подала заяву про прийняття спадщини за законом, як спадоємець 5 черги, яка померлому є рідною племінницею.
Постановою приватного нотаріуса Василівського районного нотаріального округу від 16 серпня 2017 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв`язку з його нікчемністю в силу недотримання норм закону та порушення положень статті 1247 ЦК України непередбачено зазначення у заповіті місця та часу його складання.
Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 18 вересня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Василівського районого суду Запорізької області від 18 вересня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку ( пай) площею 7,1 га у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Постановою Верховного суду від 14 квітня 2021 року постанову Запорізького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року скасовано, рішення Василівського районного суду Запорізької області від 18 вересгя 2019 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення залишено без змін.
На теперішній час право власності на вищезазначену земельну ділянку та житловий будинок зареєстровано за ОСОБА_1 .
Відповідно до частини другої статті 149ЦПК України підставою забезпечення позову є можливість ускладнення чи неможливість у майбутньому виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Способи забезпечення позову, які передбачені частиною першою статті 150 ЦПК України, залежать від характеру спірних правовідносин, позовних вимог та інших обставин конкретного спору, що зумовлюють необхідність забезпечення виконання судового рішення. Перелік таких способів не є вичерпним.
Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. При цьому співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність, та брати до уваги не тільки інтереси позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
До видів забезпечення позову законом віднесено накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 150 ЦПК України), а також заборону вчиняти певні дії (пункти 2, 4 частини першої статті 150 ЦПК України).
Під арештом майна слід розуміти заборону розпоряджатися цим майном, а в певних випадках - і користуватися ним. Заборона вчиняти певні дії, поряд з іншим, може бути пов`язана з необхідністю збереження об`єкта спору в існуючому стані та збереження його статусу, що має сприяти вирішенню спору та можливості виконання судового рішення.
У позовній заяві зазначається, що підставою для звернення до суду з указаним позовом стало припинення права власності на вищезазначене нерухоме майно за ОСОБА_1 та визнання права власності на вищезазначене майно за позивачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в порядку спадкування за заповітом та за законом.
Таким чином, предметом позову є спір щодо права власності на нерухоме майно.
Складовими права власності на нерухоме майно є право розпорядження, володіння та користування цією нерухомістю.
У порядку забезпечення позову позивач вважав за необхідне тимчасово обмежити відповідача у праві розпорядження нерухомим майном, що полягало в накладенні арешту на житловий будинок по АДРЕСА_1 та на земельну ділянку з кадастровим номером 2320985300:026003:0006, площею 7.10 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва право власності на які зареєстровано за ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі судового рішення, яке на теперішній час скасовано.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову є співмірним із заявленими вимогами, оскільки спір щодо визнання права власності в порядку спадкування носить матеріальний характер, а відсутність обтяжень на майно може стати дійсною перешкодою у ефективному захисті та поновленні прав, якщо факт їх порушення буде встановлений судом при вирішенні спору.
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, -навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.
Позов забезпечується, зокрема, шляхом накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 150 ЦПК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: "співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17(провадження № 14-88цс20) зазначено, що "умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача".
Встановивши, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання можливого рішення суду про задоволення позову, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про задоволення заяви про забезпечення позову.
Постановляючи ухвалу про забезпечення позову, суд першої інстанції, встановив, що між сторонами дійсно виник спір щодо визнання права власності в порядку спадкування на нерухоме майно, здійснив оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, врахував обставини, які можуть утруднити в майбутньому виконання рішення суду, якщо воно буде ухвалене на користь позивачів, надав оцінку доказам щодо наявності майна у відповідача на яке можна накласти арешт, та дійшов обґрунтованого висновку щодо необхідності застосування заходів забезпечення позову.
Таким чином, суд дійшов правильного висновку про те, що невжиття вказаних позивачем заходів забезпечення позову може істотно утруднити чи зробити неможливим ефективний захист порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, а також призвести до неможливості виконання судового рішення і виникнення між сторонами у справі конфліктних ситуацій.
За таких обставин посилання заявника на те, що позивачем не надано належного обґрунтування того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, не знайшли свого підтвердження.
Інші наведені у апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Апеляційний суд встановив, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції ухвалена з додержанням норм процесуального права, а доводи апеляційної скарги її висновків не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.
Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПКУкраїни суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Василівськогорайонного судуЗапорізької областівід 15червня 2020року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повна постанова складена 26 листопада 2021 року.
Головуючий суддя СуддяСуддяПодліянова Г.С.Кухар С.В.Маловічко С.В.
