Постанова
Іменем України
19 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 359/4970/16-ц
провадження № 61-16897св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідача: ОСОБА_2 , Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ),
треті особи: Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», Державна іпотечна установа,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на постанову Київського апеляційного суду від 15 жовтня
2020 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Ратнікової В. М., Борисової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2016 року представник ОСОБА_1 звернувся з позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (далі - УДВС ГТУЮ у Київській області) про визнання права власності, зняття арешту з майна та виключення майна з акта опису
й арешту.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що із 17 січня 2003 року позивач перебувала із ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, під час якого подружжям набуто в спільну сумісну власність житловий будинок з належними до нього господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0.0898 га кадастровий номер 3220883201:01:005:0004 за адресою: с. Гора, Бориспільський район, Київська область.
Відповідно до договору про поділ майна від 12 листопада 2014 року,
ОСОБА_1 і ОСОБА_2 домовились, що вказане майно належить позивачу.
Проте постановою державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції
у Київській області від 29 вересня 2011 року було накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_2 та оголошено заборону його відчуження.
Представник позивача, посилаючись на норми частин першої, другої статті
60 Закону України «Про виконавче провадження», просив визнати право власності на зазначені житловий будинок та земельну ділянку, зняти арешт з цих об`єктів нерухомого майна, а також виключити домоволодіння та земельну ділянку з акта опису й арешту майна.
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 червня 2016 року до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, залучено Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»).
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 вересня 2016 року за клопотанням представника позивача до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог, залучено ОСОБА_2 .
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 грудня 2016 року, постановленою судом без виходу до нарадчої кімнати та занесеною до протоколу судового засідання, процесуальний статус ОСОБА_2 змінено з третьої особи на відповідача.
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 грудня 2019 року до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучено Державну іпотечну установу.
19 грудня 2019 року представник ОСОБА_1 подав уточнену позовну заяву, в якій зазначив, що підставою поданого позову було зазначено набуття житлового будинку та земельної ділянки у спільну сумісну власність під час перебування у зареєстрованому шлюбі та подальший поділ вказаного нерухомого майна на підставі договору від 12 листопада 2014 року, посвідченого старшим державним нотаріусом першої Нахічеванської міської нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за № 7/Е-15-8812. Оскільки Верховний Суд під час розгляду справи № 359/409/17 надав оцінку вказаному договору та дійшов висновку, що договір є неукладеним, представник позивача вважав, що визнання за ОСОБА_1 права власності на спірне майно у цій справі має відбуватись відповідно до норм закону, а саме, відповідно до статей 60, 63, 70, 71 СК України, статті 368 ЦК України. Також зазначив, що приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Телявським А. М. та державним виконавцем відділу примусового виконання рішень територіального управління юстиції у Київській області Перепелицею А. В. накладено арешти на житловий будинок та земельну ділянку, які є спільною сумісною власністю подружжя. Тому представник позивача зазначав, що відповідно до частин першої, другої статті 59 закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутись до суду
з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. З огляду на викладене представник позивача заявив про залучення до участі у справі як відповідача приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського А. М. та збільшення позовних вимог у спосіб часткового скасування додатково накладених арештів на спірне нерухоме майно.
У судовому засіданні 05 березня 2020 року та у заяві щодо позовних вимог від
12 березня 2020 рокупредставник позивача вказав, що у зв`язку із з`ясуванням обставин щодо відсутності накладеного обтяження житлового будинку
і земельної ділянки з боку приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського А. М., не підтримує клопотання про уточнення позовних вимог щодо зазначеного відповідача.
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 травня 2020 року до участі у справі як відповідача замість УДВС ГТУЮ у Київській області залучено Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ).
З огляду на викладене, з урахуванням остаточного уточнення позовних вимог від 12 березня 2020 року, представник позивача просив:
визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частку житлового будинку з належними до нього господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 330,1 кв. м, жилою площею - 83.1 кв. м, що позначений на плані літ. «А-11», каналізаційна яма літ. «К», каналізаційна яма літ. «Л», каналізаційна яма літ. «М», навіс літ. «Б», басейн літ. «В», гараж літ. «Г», огорожа літ. «№ 1-5», колодязь літ. «Н», замощення літ. «№ 1» та на Ѕ земельної ділянки площею 0.0898 га, що розташована за адресою: с. Гора, Бориспільський район, Київська область, кадастровий номер 3220883201:01:005:0004, цільове призначення: для будівництва та обслуговування жилого будинку;
зняти арешт з Ѕ житлового будинку із належними до нього господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 330,1 кв. м, жилою площею -
83.1 кв. м та Ѕ земельної ділянки площею 0.0898 га, що розташована за адресою: с. Гора, Бориспільський район, Київська область, кадастровий номер 3220883201:01:005:0004, цільове призначення: для будівництва та обслуговування жилого будинку, накладений:
- постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Київській області Венгель Ю. Ю. від 17 лютого 2016 року в рамках виконавчого провадження № 28968171;
- постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Київській області Ахмад Н. І. від 29 вересня 2011 року в рамках виконавчого провадження № 28968171, зареєстрований реєстратором Київської обласної філії державного підприємства «Інформаційний центр Міністерства юстиції України» 29.09.2011 за № 11662968;
- на підставі акта опису й арешту майна від 24 жовтня 2011 року, складеного головним державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби ГУЮ у Київській області Ахмад Н. І.;
- постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Київській області Перепелиці А. В. від 08 серпня 2019 року в рамках виконавчого провадження № 59755034;
виключити з акта опису й арешту майна від 24 жовтня 2011 року, складеного головним державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби ГУЮ у Київській області Ахмад Н. І.,
Ѕ житлового будинку за належними до нього господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 330,1 кв. м, жилою площею - 83.1 кв. м та Ѕ земельної ділянки площею 0.0898 га, що розташована за адресою: с. Гора, Бориспільський район, Київська область, кадастровий номер 3220883201:01:005:0004, цільове призначення: для будівництва та обслуговування жилого будинку;
стягнути з УДВС ГТУЮ у Київській області, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на сплату судового збору, пропорційно заявленим позовним вимогам.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 червня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку в земельній ділянці площею 0,0898 га з кадастровим номером 3220883201:01:005:0004
з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, розташованій за адресою: с. Гора, Бориспільський район, Київська область.
Знято з 1/2 частки в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 та з 1/2 частки в земельній ділянці площею 0,0898 га з кадастровим номером 3220883201:01:005:0004 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, розташованій за адресою: с. Гора, Бориспільський район, Київська область, що належать ОСОБА_1 , арешт, накладений на підставі постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Київській області від 08 серпня 2019 року у виконавчому провадженні № 59755034.
Знято з 1/2 частки в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 та з 1/2 частки в земельній ділянці площею 0,0898 га з кадастровим номером 3220883201:01:005:0004 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, розташованій за адресою: с. Гора, Бориспільський район, Київська область, що належать ОСОБА_1 , арешт, накладений на підставі постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ
у Київській області від 17 лютого 2016 року у виконавчому провадженні
№ 28968171.
Знято з 1/2 частки в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 та з 1/2 частки в земельній ділянці площею 0,0898 га з кадастровим номером 3220883201:01:005:0004 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, розташованій за адресою: с. Гора, Бориспільський район, Київська область, що належать ОСОБА_1 , арешт, накладений на підставі постанови головного державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби ГУЮ у Київській області від 29 вересня 2011 року
у виконавчому провадженні № 28968171.
Знято з 1/2 частки в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 та з 1/2 частки в земельній ділянці площею 0,0898 га з кадастровим номером 3220883201:01:005:0004 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, розташованій за адресою: с. Гора, Бориспільський район, Київська область, що належать ОСОБА_1 , арешт, накладений на підставі акта опису й арешту майна, складеного 24 жовтня 2011 року головним державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби ГУЮ
у Київській області у виконавчому провадженні № 28968171.
Виключено 1/2 частку в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 та з 1/2 частки в земельній ділянці площею 0,0898 га з кадастровим номером 3220883201:01:005:0004 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, розташованій за адресою: с. Гора, Бориспільський район, Київська область, що належать ОСОБА_1 , з акта опису й арешту майна, складеного 24 жовтня
2011 року головним державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби ГУЮ у Київській області у виконавчому провадженні № 28968171.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору в розмірі 8 426,80 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірне домоволодіння та земельна ділянка були придбані під час перебування ОСОБА_2 у шлюбі з ОСОБА_1 . У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що вказані об`єкти нерухомого майна були придбані за особисті грошові кошти ОСОБА_2 . Це, на переконання суду першої інстанції, свідчить про те, що спірне домоволодіння та земельна ділянка є об`єктами спільної сумісної власності подружжя. Крім того, зі змісту рішення Апеляційного суду Київської області від 04 лютого 2013 року у справі
№ 1005/4013/12 встановлено, що спірні домоволодіння та земельна ділянка були визнані об`єктами спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . На підставі частини четвертої статті 82 ЦПК України вказана обставина не підлягає доказуванню.
Суд першої інстанції вважав, що підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя немає. За таких обставин ОСОБА_1 належить 1/2 частка в домоволодінні та 1/2 частка в земельній ділянці. Всупереч частині першій статті 371 ЦК України ані ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», ані Державна іпотечна установа не звертались до суду з позовом про визначення частки ОСОБА_2 у вказаних об`єктах нерухомого майна. Це призвело до того, що арешти були помилково накладені на 1/2 частку позивача в спірному домоволодінні та земельній ділянці.
Крім того, суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та Державна іпотечна установа не пред`явили позови про поділ боргів за кредитними договорами від 23 березня 2007 року №16-07-Ид/19 та від 18 квітня 2008 року №20-08-Ип/19. Спірне домоволодіння та земельна ділянка не є предметами іпотеки. Тому відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд не вирішував питання про стягнення з ОСОБА_1 1/2 частини боргів за вказаними договорами.
Постановою Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року апеляційну скаргу Державної іпотечної установи задоволено частково.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 червня 2020 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Апеляційний суд виходив з того, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Під час вирішення такого спору з`ясуванню підлягають обставини щодо підстав набуття права власності на спірне майно, у зв`язку з чим зазначені вимоги є приватноправовими. Відповідачами у справах за цими позовами є стягувач і боржник, а справи підлягають розглядові за правилами цивільного судочинства, якщо вони виникають у цивільних правовідносинах. Щодо заперечень проти арешту (опису) майна, які не пов`язані зі спором про право на це майно, а стосуються порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, то їх слід розглядати за правилами розділу VІІ ЦПК України.
Апеляційний суд вважав, що за змістом позовної заяви між сторонами у справі немає спору про право власності (користування) на Ѕ частини земельної ділянки
і житлового будинку із належними до нього господарськими спорудами і таке право відповідач Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції
(м. Київ) не оспорював. Водночас зазначений відповідач у справі не є ні стягувачем, ні боржником. Оскільки стягувач Державна іпотечна установа у цій справі є третьою особою і не була залучена до участі у справі як відповідач, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 про звільнення майна з-під арешту, як такого, що пред`явлений до неналежного відповідача. Також звернув увагу, що ЦПК України не передбачає можливості залучення до участі у справі осіб як відповідачів на стадії апеляційного розгляду справи, тому вказаний недолік не може бути усунутий апеляційним судом.
Суд апеляційної інстанції відхилив посилання представника позивача на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2019 року
у справі № 212/3142/16-ц (провадження № 61-23502св18), оскільки у справі, яка розглядалась судом касаційної інстанції стягувач (банк), разом із боржником (іншим з подружжя позивача), були залучені саме як відповідачі у справі, а не третьою особою, що свідчить про належний склад відповідачів та інші (відмінні) фактичні обставини в указаній справі, ніж у справі, що розглянута апеляційним судом. Інші доводи апеляційної скарги, на переконання апеляційного суду, зазначених висновків не спростовують, тому суд апеляційної інстанції їх відхилив.
Аргументи учасників справи
У листопаді 2020 року представник ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, що спірний житловий будинок та земельна ділянка є спільним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Проте апеляційний суд дійшов висновку про відсутність спору про право власності на Ѕ частини спірного нерухомого майна, оскільки таке право відповідач Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції
(м. Київ) не оспорював. При цьому Державна іпотечна установа не оскаржувала рішення суду першої інстанції з підстав того, що її не було залучено до участі у справі як відповідача. У суді першої інстанції Державна іпотечна установа це питання не ініціювала, будь-яких клопотань та/або заперечень з даного приводу не заявляла. Жодних порушень прав та/або законних інтересів Державної іпотечної установи внаслідок залучення її до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, а не як відповідача, не відбулось. Таким чином, на переконання представника позивача, суд апеляційної інстанції фактично погодився з тим, що суд першої інстанції правильного вирішив справу по суті, але допустив процесуальні недоліки, які не могли бути усунуті апеляційним судом. За таких обставин, враховуючи норму частини другої статті 376 ЦПК України, суд апеляційної інстанції безпідставно скасував рішення суду першої інстанції, яким правильного вирішено справу по суті.
Висновки суду апеляційної інстанції про відсутність спору про право власності на Ѕ частини спірної земельної ділянки і житлового будинку, оскільки таке право відповідач Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) не оспорював суперечать доказам, що містяться у матеріалах справи.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що сторонами у даній категорії справ є стягувач і боржник, а також особа, в інтересах якої накладено арешт на майно. Водночас суд апеляційної інстанції не врахував, що боржник ОСОБА_2 є належним відповідачем у справі в частині визнання права власності на Ѕ частки спірного нерухомого майна.
У постановах Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16-ц (провадження № 14-431цс19) та від 26 листопада 2019 року у справі
№ 905/386/18 (провадження №12-85гс19) вказано, що особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Відповідачем у справах за позовами про звільнення майна з-під арешту є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих проводженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. З урахуванням вказаних висновків Верховного Суду апеляційний суд помилково вважав, що підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання за позивачем права на Ѕ частку спірного нерухомого майна відсутні, оскільки позов пред'явлено до боржника у виконавчому провадженні, який є належним відповідачем у справі.
Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що відповідачем щодо вказаних вимог має бути не особа, якою накладено відповідні обтяження, а особа, в інтересах якої накладено такі обтяження. Представник позивача наголошує, що не залучення до участі у справі як відповідача Державної іпотечної установи та залучення її як третьої особи, не призвело до неправильного вирішення спору по суті. Таким чином, зазначаючи боржника ОСОБА_2 відповідачем щодо вимог про звільнення майна з-під арешту, позивач пред'явила позов до належної особи.
Оскільки як накладення, так і зняття арешту з майна здійснюється державним виконавцем, зважаючи на те, що вимоги про зняття арешту з майна є похідними від вимог про визнання права власності на майно, зазначення співвідповідачем відповідного органу державної виконавчої служби (УДВС ГТУЮ у Київській області, яке надалі замінено судом першої інстанції на Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ)), не має наслідком неправильне вирішення спору та не може бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 23 грудня 2020 року вказано, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зокрема в ній зазначено про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права та вказано, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18
(провадження № 12-85гс19), від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16-ц (провадження № 14-431цс19).
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Суди встановили, що 17 січня 2003 року ОСОБА_2 уклав шлюб з ОСОБА_1 .
23 березня 2007 року між ОСОБА_2 і ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» укладено кредитний договір № 16-07-Ид/19, за яким банк надав ОСОБА_2 кредит в розмірі 400 000,00 дол. США, а позичальник зобов`язався щомісячно до 22 березня 2027 року повертати кредит частинами та сплачувати 12 % річних за користування кредитом.
23 березня 2007 року ОСОБА_2 уклав два договори купівлі-продажу, за якими він придбав житловий будинок з належними до нього господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 330,1 кв. м, жилою площею 83.1 кв. м та земельну ділянку площею 0,0898 га з кадастровим номером 3220883201:01:005:0004 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, розташовану за адресою: с. Гора, Бориспільський район, Київська область.
У той же день ОСОБА_2 уклав з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» два іпотечних договори, за якими з метою забезпечення виконання грошових зобов`язань за кредитним договором від 23 березня 2007 року №16-07-Ид/19 позичальник передав в іпотеку вказаний житловий будинок та земельну ділянку.
18 квітня 2008 року ОСОБА_2 уклав з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» кредитний договір № 20-08-Ид/19, за яким банк надав йому кредит в розмірі 100 000,00 дол. США, а позичальник зобов`язався щомісячно до 17 квітня
2023 року повертати кредит частинами та сплачувати 16,8 % річних за користування кредитом.
В той же день ОСОБА_2 уклав з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» два іпотечні договори, за якими з метою забезпечення виконання грошових зобов`язань за кредитним договором від 18 квітня 2008 року № 20-08-Ид/19 позичальник передав в іпотеку зазначений житловий будинок та земельну ділянку.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 04 листопада 2010 року
з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» стягнуто заборгованість за кредитним договором від 23 березня 2007 року № 16-07-Ид/19 в розмірі 4 185 440,00 грн та заборгованість за кредитним договором від 18 квітня 2008 року № 20-08-Ип/19 в розмірі 1 289 733,90 грн.
25 травня 2011 року на підставі цього судового рішення Бориспільський міськрайонний суд видав виконавчий лист № 2-2105/2010.
Постановою головного державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби ГУЮ у Київській області від 29 вересня 2011 року у виконавчому провадженні № 28968171 з виконання вказаного виконавчого документа накладено арешт на спірний житловий будинок та земельну ділянку.
24 жовтня 2011 року головний державний виконавець склав акт опису й арешту майна, на підставі якого він наклав арешт на ці об`єкти нерухомого майна.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 04 лютого 2013 року іпотечні договори від 23 березня 2007 року та 18 квітня 2008 року визнані недійсними. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 лютого 2013 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».
Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Київській області від 17 лютого 2016 року накладено арешт на вищевказаний житловий будинок, а також на земельну ділянку, у виконавчому провадженні № 28968171 з виконання виконавчого листа № 2-2105/2010, виданого 25 травня 2011 року Бориспільським міськрайонним судом, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованості за кредитним договором від 23 березня 2007 року № 16-07-Ид/19 в розмірі 4 185 440,00 грн та заборгованості за кредитним договором від 18 квітня 2008 року № 20-08-Ип/19 в розмірі 1 289 733,90 грн.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04 березня 2020 року № 203004441 постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Київській області від 08 серпня 2019 року накладено арешт на спірне домоволодіння та земельну ділянку у виконавчому провадженні № 59755034 з виконання вказаного виконавчого документа.
11 лютого 2015 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» уклав з Державною іпотечною установою Кабінету Міністрів України договір відступлення права вимоги № 17/4-В, за яким ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відступив, а Державна іпотечна установа набула право вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором від 18 квітня 2008 року № 20-08-Ип/19.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 липня 2017 року у справі № 359/409/17-ц, залишеним у силі постановою Верховного Суду від 04 вересня 2019 року, у задоволенні позову ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання недійсним договору від 12 листопада 2014 року про поділ майна подружжя, посвідченого старшим державним нотаріусом першої Нахічеванської міської нотаріальної контори за реєстровим № 7/Е-15-8812, відмовлено. При цьому Верховний Суд зазначив, що відповідачами під час укладення на території Азербайджанської Республіки договору від 12 листопада 2014 року щодо поділу їхнього майна, яке розташоване на території України, не дотримано вимог щодо форми правочину, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки оскаржуваний договір є неукладеним, а за його наслідками у сторін не можуть виникнути жодні цивільні права та обов`язки.
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 квітня 2018 року у справі № 2-2105/2010 замінено стягувача АТ «Банк Фінанси та Кредит» на правонаступника Державну іпотечну установу.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскількиспірне домоволодіння та земельна ділянка були придбані під час перебування ОСОБА_2 у шлюбі
з ОСОБА_1 . Докази на підтвердження того, що вказані об`єкти нерухомого майна були придбані за особисті грошові кошти ОСОБА_2 відсутні. Таким чином, спірне домоволодіння та земельна ділянка є об`єктами спільної сумісної власності подружжя. Крім того, рішенням Апеляційного суду Київської області від 04 лютого 2013 року у справі
№ 1005/4013/12 встановлено, що спірні домоволодіння та земельна ділянка були визнані об`єктами спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Суд першої інстанції вважав, що підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя немає. За таких обставин ОСОБА_1 належить 1/2 частка в домоволодінні та 1/2 частка в земельній ділянці, тому арешти на 1/2 частку позивача в спірному домоволодінні та земельній ділянці були накладені помилково.
Апеляційний суд вважав, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають внаслідок зазначення позивачем неналежного складу відповідачів. Оскільки стягувач Державна іпотечна установа у цій справі є третьою особою і не була залучена до участі у справі як відповідач, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 про звільнення майна з-під арешту, як такого, що пред`явлений до неналежного відповідача. Також апеляційний суд вказав, що ЦПК України не передбачає можливості залучення до участі у справі осіб як відповідачів на стадії апеляційного розгляду справи, тому вказаний недолік не може бути усунутий апеляційним судом.
Колегія суддів з таким висновком апеляційного суду погоджується.
Предметом позову у справі, яка переглядається є вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності, зняття арешту з майна та виключення майна з акта опису й арешту.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 236/789/21 (провадження № 61-11689св21) зазначено «під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду. Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. При цьому в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 755/6302/19 (провадження № 61-11244св20) вказано, що «відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції на час звернення до суду з позовом) особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення. Такий же висновок щодо застосування норм права міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року (провадження № 11-680апп19)».
Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача
є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
У справі, що переглядається:
ОСОБА_1 пред`явила позовні вимоги про визнання права власності, зняття арешту з майна та виключення майна з акта опису й арешту до ОСОБА_2 (боржник) та Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (орган державної виконавчої служби, що виконує рішення);
позовних вимог до Державної іпотечної установи (особи, в інтересах якої виконується судове рішення) ОСОБА_1 не заявляла. Державну іпотечну установу залучено до участі у справі як третя особа.
За таких обставин апеляційний суд, враховуючи, що ЦПК України не передбачає можливості залучення до участі у справі осіб як відповідачів на стадії апеляційного розгляду справи, дійшов правильного висновку про відмову
у задоволенні позовних вимог внаслідок неналежного складу відповідачів.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
З урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 жовтня 2021 року у справі
№ 236/789/21 (провадження № 61-11689св21) та у постанові Верховного Суду
у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від
10 листопада 2021 року у справі № 755/6302/19 (провадження № 61-11244св20), колегія суддів уважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді М. М. Русинчук
Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
