ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 520/7731/2020

адміністративне провадження № К/9901/28843/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М.В.,

суддів: суддів - Калашнікової О.В., Мартинюк Н.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2021 року (головуючий суддя - Григоров А.М., Бартош Н.С., Подобайло З.Г.)

у справі №520/7731/2020

за позовом ОСОБА_1

до Державної установи "Харківське СІЗО", Державної казначейської служби України в Новобаварському районі міста Харкова

про визнання дій протиправними та стягнення моральної шкоди.

I. ПРОЦЕДУРА

1. ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просить суд визнати неправомірними дії Державної установи "Харківське СІЗО № 27" та такими, що порушили її право на ефективні засоби правового захисту при відправленні кореспонденції: до Харківського окружного адміністративного суду 18 березня 2020 року, 02 квітня 2020 року, 09 квітня 2020 року; до захисників Богомазова П.С. та Лукашової А.А. 27 березня 2020 року та 15 квітня 2020 року; до Другого апеляційного адміністративного суду 16 квітня 2020 року; до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду 22 квітня 2020 року; до Великої палати Верховного суду 13 травня 2020 року; до Сумського апеляційного суду 21 травня 2020 року; стягнути з Державної казначейської служби України в Новобаварському районі міста Харкова на її користь моральну шкоду в сумі, еквівалентній 4500 євро за курсом НБУ на момент стягнення.

2. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2020 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України в Новобаварському районі міста Харкова, Державної установи "Харківське СІЗО № 27" про визнання дій протиправними та стягнення моральної шкоди відмовлено.

3. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано, а провадження у справі закрито.

4. У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просила в частині незадоволення апеляційної скарги скасувати оскаржуване судове рішення, а в частині задоволених вимог апеляційної скарги змінити мотиви та підстави для скасування рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

5. У відзиві на касаційну скаргу Державна казначейська служба України в Новобаварському районі міста Харкова, посилаючись на законність рішення апеляційного суду, просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

6. Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.

7. Скасовуючи постанову суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що цей спір не є адміністративним та не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Зазначив, що оскільки оскаржувані дії мали місце у межах проведення досудового розслідування та врегульовані нормами КПК, то й оскарження процесуальних актів, дій органів досудового розслідування здійснюється в порядку кримінального судочинства.

III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

8. ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі зазначає, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права та помилково закрито провадження у справі.

9. В обґрунтування касаційної скарги зазначає, що оскаржувані дії відбувались не у межах кримінального провадження, як зазначив апеляційний суд, а в процесі виконання суб`єктом владних повноважень своїх управлінських функцій.

10. Вказує, що оскаржувані дії не є процесуальними, врегульовані нормами матеріального права, а відтак процедура їх оскарження не регулюється процесуальним законодавством, в тому числі нормами КПК України, відповідно вони не можуть бути оскаржені в порядку статті 206 або за правилами частини першої статті 24 глави 18 КПК України.

11. На переконання позивачки, спір, який виник у цій справі, є публічно-правовим та повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

12. При цьому, посилається на правовий висновок Верховного Суду викладений в постанові від 10 червня 2021 року у справі №520/6489/2020, відповідно до якого в рамках кримінального провадження рішення, дії або бездіяльність установи або посадових осіб, які здійснюють контроль за перебуванням ув`язнених у СІЗО, не є суб`єктами досудового розслідування та підготовчого провадження, а оскарження дій, рішень чи бездіяльності адміністрацій установ попереднього ув`язнення відбувається в рамках адміністративного судочинства в силу прямих приписів статей 537, 539 КПК України.

13. Водночас вважає, що посилання апеляційного суду на постанови Верховного Суду у справах №280/85/19 та №640/2265/19 є хибними та такими, що не підлягають застосуванню в межах цієї справи, оскільки ухвалені за інших обставин, ніж у цій справі.

14. Крім того, вказує на невмотивованість рішення апеляційного суду, оскільки в ньому відсутні аргументи щодо відхилення її доводів щодо суб`єктного складу позову, статусу оскаржуваних дій та інших доводів наведених в апеляційній скарзі щодо предмету позову, в тому числі терміну відправки кореспонденції, повноважених осіб, які мають право приймати кореспонденцію, наслідків несвоєчасності здійснення такої відправки та інше.

15. Серед іншого позивачка також наводить аргументи щодо незгоди з рішенням суду першої інстанції.

IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

16. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.

17. Касаційне провадження у справі відкрите з підстави оскарження судового рішення, зазначеної в частині другій статті 328 КАС України, та посилання позивачки на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

18. Перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права необхідно вказати таке.

19. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

20. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

21. Статтею 1 Закону України від 30 червня 1993 року №3352-XII «Про попереднє ув`язнення» (далі - Закон №3352-XII) передбачено, що попереднє ув`язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.

22. Відповідно до частин першої, третьої статті 4 Закону №3352-XII установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою або до яких застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт, є слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. В окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій, ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання.

23. За змістом частини першої статті 13 Закону №3352-XII особи, взяті під варту, можуть листуватися з родичами та іншими громадянами, а також підприємствами, установами, організаціями з письмового дозволу особи або органу, які здійснюють кримінальне провадження. Після набрання вироком законної сили листування здійснюється відповідно до закону.

24. Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

25. Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, а публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 частини першої статті 4 КАС України).

26. Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів.

27. За змістом статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій.

28. Згідно з частиною першою статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

29. Відповідно до частини першої статті 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

30. Згідно із статтею 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

31. Параграфом 1 глави 18 КПК України установлено порядок застосування запобіжних заходів, затримання особи в порядку кримінального провадження.

32. Кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов`язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи (частина перша статті 206 КПК України).

33. Згідно з частиною першою статті 306 КПК України Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - слідчим суддею Вищого антикорупційного суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень глави 26 КПК України.

34. У пункті 5 частини першої статті 3 КПК України визначено поняття досудового розслідування - це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

35. Згідно з частинами першою, другою статті 38 КПК України органами досудового розслідування є органи, що здійснюють досудове слідство і дізнання.

36. Досудове слідство здійснюють: 1) слідчі підрозділи: а) органів Національної поліції; б) органів безпеки; в) органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства; г) органів Державного бюро розслідувань; 2) підрозділ детективів, підрозділ внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України.

37. Під час визначення предметної юрисдикції справ необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

38. Визначальним для розуміння спору як адміністративно-правового є не тільки участь суб`єкта владних повноважень, але й характер відповідного спору та його наслідки для суб`єкта спірних правовідносин. Спір набуває ознак публічно-правового за умов здійснення органом публічної влади та /або їх посадовими особами у цих відносинах владних управлінських функцій.

39. Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність суб`єкта владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

40. Конституційний Суд України у Рішенні 14 грудня 2011 року в справі №1-29/2011 визначив підґрунтя розмежування публічно-правових спорів між судами адміністративної та кримінальної юрисдикцій. У пункті 4.2 цього Рішення Конституційний Суд України дійшов висновку, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

41. Як передбачено пунктом 2 частини другої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.

42. Із матеріалів справи вбачається, що предметом спору в цій справі є дії Державної установи "Харківське СІЗО № 27" при відправленні кореспонденції: до Харківського окружного адміністративного суду 18 березня 2020 року, 02 квітня 2020 року, 09 квітня 2020 року; до захисників Богомазова П.С. та Лукашової А.А. 27 березня 2020 року та 15 квітня 2020 року; до Другого апеляційного адміністративного суду 16 квітня 2020 року; до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду 22 квітня 2020 року; до Великої палати Верховного суду 13 травня 2020 року; до Сумського апеляційного суду 21 травня 2020 року, під час тримання ОСОБА_1 під вартою.

43. Отже, ОСОБА_1 не оскаржувалося рішення та дії органу досудового розслідування у межах проведення досудового розслідування.

44. Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що КПК України регламентовано питання оскарження саме процесуальних дій чи рішень, тобто тих, що вчинені в порядку та на виконання приписів КПК України.

45. Вимог про оскарження рішень слідчого, прокурора, слідчого судді, або інших дій, вчинених на виконання вимог КПК України, які могли б вважатися процесуальними, ОСОБА_1 у цьому позові заявлено не було.

46. Статтею 303 КПК України передбачено порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів досудового розслідування - слідчого, дізнавача або прокурора під час досудового провадження, а також окремих рішень, дій чи бездіяльності цих же суб`єктів під час підготовчого провадження.

47. Такі суб`єкти є носіями спеціальних владних процесуальних повноважень та виконують функції, обумовлені завданнями кримінального судочинства.

48. При цьому, якщо вичерпного переліку дій, рішень або бездіяльності, що підлягають оскарженню в рамках кримінального процесу, КПК України не містить, то коло суб`єктів досудового розслідування, чиї рішення, дії або бездіяльність можуть бути оскаржені, є вичерпним, і розширеному тлумаченню не підлягає.

49. Зі змісту статей 537 та 539 КПК України, якими регламентовано перелік питань, які вирішуються судом під час виконання вироків, вбачається, що процесуальний закон виокремлює таких суб`єктів як адміністрації установ виконання покарань.

50. Пунктом 13-1 частини першої статті 537 КПК України визначено, що під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати питання про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань.

51. Відповідно до частини другої статті 537 КПК України оскарження рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи попереднього ув`язнення здійснюється в порядку, встановленому для пункту 13-1 частини першої цієї статті.

52. Водночас, відповідно до частини дев`ятої статті 539 КПК України розгляд справ щодо питань, визначених у пункті 13-1 частини першої статті 537 цього Кодексу, здійснюється в порядку адміністративного судочинства.

53. Серед переліку питань, визначених частиною першою статті 537 КПК України, питання, пов`язані з відправленням кореспонденції відсутні, а отже, такі питання охоплюються нормами пункту 13-1 частини першої та частини другої статті 357 КПК України.

54. З наведеного можна зробити висновок, що оскарження дій, рішень чи бездіяльності адміністрацій установ попереднього ув`язнення відбувається в рамках адміністративного судочинства в силу прямих приписів статей 537 та 539 КПК України.

55. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10 червня 2021 року у справі №520/6489/2020.

56. Враховуючи те, що відповідач має статус суб`єкта владних повноважень, у розумінні вимог статті 4 КАС України, а предмет спору в справі пов`язаний із виконанням ним владних управлінських функцій, спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

57. Таким чином, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про розгляд цієї справи в порядку кримінального судочинства.

58. Необґрунтованим є також посилання суду апеляційної інстанцій на висновок Верховного Суду викладений у постанові від 04 грудня 2019 року в справі №280/85/19 оскільки у цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що оскарження дій Головного управління Національної поліції в Запорізькій області в особі Ізолятора тимчасового тримання №1 як органу досудового розслідування, підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства.

59. Водночас предмет спору в справі, яка розглядається, стосується інших правовідносин ніж ті, які були предметом розгляду в справі №280/85/19.

60. Що стосується висновку викладеного в постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року в справі №640/2265/19, то в межах вказаної справи оскаржувалось питання щодо переведення ув`язненого з державної установи «Київський слідчий ізолятор» до дільниці слідчого ізолятора при державній установі «Білоцерківська виправна колонія», тобто порядку виконання обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

61. У зв`язку з цим, до спірних правовідносин правова позиція викладена у вказаній справі також не може бути застосована, оскільки в ній оскаржувалось саме процесуальне рішення щодо переведення ув`язненого, прийняте безпосередньо на підставі та в порядку КПК України.

62. Таким чином, доводи касаційної скарги щодо помилкового посилання апеляційного суду на постанови Верховного Суду у справах №280/85/19 та №640/2265/19 знайшли своє підтвердження під час перегляду судом касаційної інстанції оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції.

63. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково для продовження розгляду.

64. За змістом статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

65. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

66. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про недотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо повного і всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі та, як наслідок, висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

67. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 353, 356 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2021 року скасувати, а справу №520/7731/2020 направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Судді М.В. Білак

О.В. Калашнікова

Н.М. Мартинюк