25.10.21
22-ц/812/1338/21
Провадження № 22-ц/812/1338/21
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2021 року м. Миколаїв
справа № 490/5891/19
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого Тищук Н. О.,
суддів Лівінського І. В., Шаманської Н.О.,
із секретарем Біляєвою В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
ОСОБА_1
на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва, ухвалене 06 квітня 2021 року суддею Гуденко О.А., в приміщенні цього ж суду, (повне рішення складено 13 квітня року), у цивільній справі за позовом
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до
товариства з обмеженою відповідальністю
«Спеціалізоване підприємство 1407», ОСОБА_1 , ОСОБА_4
третя особа - приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Міщенко М.В. про захист майнових прав,
У С Т А Н О В И В:
У липні 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися з позовом до ТОВ «Спеціалізоване підприємство 1407», ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позивачі зазначали, що були власниками квартири АДРЕСА_1 . Їм стало відомо про те, що 14 вересня 2000 року нібито між позивачем ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу цієї квартири. Проте квартири ОСОБА_3 не продавав та договору купівлі-продажу не підписував. У подальшому, 23 червня 2016 року квартира була продана ОСОБА_1 .
Посилаючись на те, що ОСОБА_3 ніколи не був власником цілої квартири, договору купівлі-продажу не підписував, до цього часу позивачі зареєстровані у квартирі, до ІНФОРМАЦІЯ_1 (до дня смерті) в квартирі постійно проживала мати позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_5 та до дня пред`явлення позову у квартирі знаходяться речі та меблі позивачів, вони просили про задоволення позову.
24 листопада 2020 року представником позивачів подана позовна заява у новій редакції, в якій вони просили усунути ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перешкоди у користуванні та розпорядженні майном, повернувши їм шляхом визнання неукладеним договору купівлі-продажу квартири; скасувати запис у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про проведену 14 листопада 2014 року державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_4 ; визнати недійсним видане 21 листопада 2014 року ТОВ "Спеціалізоване підприємство 1407" Свідоцтво про право власності; скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про проведену державну реєстрацію права власності за ТОВ "Спеціалізоване підприємство 1407" на цілу квартиру; скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про проведену 23 червня 2016 року державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 ; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 на користь позивачів; а також звільнити квартиру від будь-якого майна та побутових речей.
До участі в справі як третю особу залучено приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Міщенко М.В.
Відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Мотельчук К.С. участі у судових засіданнях не приймали, адвокатом подано заяву про розгляд справи без її участі, у задоволенні позовних вимог просила відмовити за необґрунтованістю. Відзиву на позовну заяву не подавали.
Відповідачі ОСОБА_4 та представник ТОВ «Спеціалізоване підприємство 1407», а також третя особа - приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу участі у судових засіданнях не приймали, своєї думки стосовно позову не висловили.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 06 квітня 2021 року позов задоволено частково, ухвалено усунути ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перешкоди у користуванні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_1 , повернувши її позивачам; визнати неукладеним договір купівлі-продажу спірної квартири, що був зареєстрований 12 вересня 2000 року Товарною біржою "Нерухомість-Сангай" за реєстровим № 221 від імені ОСОБА_3 з однієї сторони та ОСОБА_4 з іншої; скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про проведену державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на цілу квартиру, проведений 14 листопада 2014 року, номер запису 7734477; визнано недійсним свідоцтво про право власності, видане ТОВ «Спеціалізоване підприємство 1407» 21 листопада 2014 року; у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно скасовано запис про державну реєстрацію права власності на квартиру за ТОВ «Спеціалізоване підприємство 1407»; квартиру витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також скасовано запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 . У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив рішення скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправомірне задоволення судом позовної вимоги про скасування свідоцтва про право ТОВ «Спеціалізоване підприємство 1407» на квартиру, оскільки не заявлялось позовної вимоги та не скасоване судом рішення органу, на підставі якого було видане це свідоцтво, як то роз`яснив Верховний Суд у своїй постанові від 30 березня 2021 року у справі № 53/6831/19; позивачами не доведено належними та допустимими доказами, зокрема результатами почеркознавчої чи судово-технічної експертизи, факту відсутності волевиявлення позивачів щодо укладення спірного договору; також посилався на те, що зазначені позивачами підстави позову можуть бути підставою для визнання договору недійсним, тому вважав, що позивачами обрано неефективний спосіб захисту.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачів, адвокат Сидоренко Т.В. просила залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на помилковість тверджень апелянта щодо неналежного способу захисту порушених прав, оскільки позивачі оспорюють сам факт укладення договору купівлі-продажу, що є підставою саме для визнання договору неукладеним. Усі інші вимоги є похідними та є наслідком визнання договору купівлі-продажу неукладеним.
Інші учасники справи правом відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 23 квітня 1998 року ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних долях двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , у житлово- будівельному кооперативі "Комунар". Договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Лашиною О.П. за реєстровим № 827 та зареєстрований у КП ММБТІ - 15 травня 1998 року за реєстровим № 17843 (а.с. 9 том І).
14 вересня 2000 року товарною біржою «Нерухомість-Сангай» між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 посвідчено договір № 221 купівлі-продажу квартири (а.с. 126).
08 вересня 2014 року зареєстровано Статут ТОВ "Спеціалізоване підприємство 1407", власником якого є ОСОБА_4
21 листопада 2014 року на підставі свідоцтва про право власності індексний номер 29858079 виданого Реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області ТОВ "Спеціалізоване підприємство 1407" набуло право власності на спірну квартиру (а.с. 10 том І).
Протоколом загальних зборів товариства від 22 червня 2016 року вирішено питання щодо продажу належної товариству квартири АДРЕСА_1 та постановлено укласти нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу.
23 червня 2016 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Міщенко М.В. посвідчено договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений між ТОВ "Спеціалізоване товариство 1407", в особі директора Щербакова О.В., та ОСОБА_1 (а.с. 11-12 том І).
Цього ж дня право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна - 504577848101 (а.с. 13 том І).
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Проте зазначеним вимогам оскаржуване рішення не відповідає.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Звертаючись до суду з позовом, позивачі посилались на те, що вони є власниками спірної квартири на підставі договору купівлі-продажу від 08 жовтня 1996 року, однак, дізнались про те, що 23 червня 2016 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Міщенко М.В. посвідчено договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений між ТОВ "Спеціалізоване товариство 1407", в особі директора Щербакова О.В., та ОСОБА_1 . Крім того, їм стало відомо про нібито укладення 14 вересня 2000 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на товарній біржі «Нерухомість-Сангай» договору купівлі-продажу зазначеної квартири.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що
сторони згоди на укладення договору не досягли, договір в БТІ не реєструвався, ніхто з відповідачів у володіння квартирою з 2000 року не вступив, суд дійшов висновку, що договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені і ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Як встановлено судом, договір купівлі-продажу квартири між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 14 вересня 2000 року, посвідчений товарною біржою «Нерухомість-Сангай» за № 221. 19.09.2000 року зазначений договір був зареєстрований у КП «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації», однак, згідно відповіді КП «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» на адвокатський запит № 2475 від 09.09.2019 року, у період з 01.01.2000 року по 14.09.2000 року довідка-характеристика БТІ на спірну квартиру не надавалась, договір купівлі-продажу від 14.09.2000 року на вищевказану квартиру за ОСОБА_4 в БТІ не реєструвався.
Крім того, посилався на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 травня 2019 року, яке набуло законної сили, у справі № 490/7459/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно та витребування з чужого незаконного володіння нерухомого майна, яким встановлено, що реєстраційні справи з напрямку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень по м. Миколаєву, сформовані за період з 01 січня 2013 року по 30 квітня 2016 року та правовстановлюючі документи на зазначену вище квартиру, до відповідного виконавчого органу Миколаївської міської ради з Миколаївського міського управління юстиції не передавались (а.с. 55-65 том ІІ).
При цьому в своєму рішенні суд першої інстанції посилався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц, (провадження №14-499цс19).
У вказаній справі, яка перебувала на розгляді Великої Палати Верховного суду, позивач звернувся з вимогою про визнання недійсними договорів оренди, посилаючись на те, що ці договори не підписував, умови їх не погоджував, тож відповідач безпідставно відмовляє в поверненні використовуваних земельних ділянок позивачу як власнику цих земельних ділянок, покликаючись до умов договорів, підписаних невстановленою особою замість позивача.
Позивач у цій справі наполягав на поверненні йому земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважав порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок.
Отже у справі, яка переглядається, порівняно із справою, яка перебувала на розгляді Великої Палати Верховного Суду, різні фактичні обставини.
Зокрема, у даній справі спірна квартира перебуває у власності у відповідача ОСОБА_1 , право власності якого зареєстровано 23 червня 2016 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна - 504577848101на підставі договору купівлі-продажу спірної квартири, укладеного між ТОВ "Спеціалізоване товариство 1407", в особі директора Щербакова О.В., та ОСОБА_1 .
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань). Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.
Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18).
Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц, (провадження №14-499цс19) звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
Отже, провівши системний аналіз зазначеного, можна зробити висновок, що суд може визнати правочин неукладеним лише у випадку, якщо жодний інший спосіб захисту не буде ефективним у спірних правовідносинах.
Як вбачається з матеріалів справи, спірна квартира належала ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних долях згідно договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Лашиною О.П. за реєстровим № 827 та зареєстрованого у КП ММБТІ 15 травня 1998 року за реєстровим № 17843 (а.с. 9 том І).
Договір, який оспорюється, укладений від імені лише одного власника - ОСОБА_3 ОСОБА_2 взагалі не була стороною правочину, тому посилання на відсутність волевиявлення іншої особи ( ОСОБА_3 ) не може бути належним способом захисту.
Стосовно укладеного договору 14 вересня 2000 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 необхідно зазначити наступне.
Оскільки спірний договір купівлі-продажу на товарній біржі, то при вирішенні спору підлягають застосуванню положення ЦК Української РСР, Закон України "Про товарну біржу".
У період укладання оспорюваного договору купівлі-продажу існувала колізія у чинному законодавстві, оскільки згідно зі статтями 224, 227 ЦК Української РСР договір купівлі-продажу житлових квартир повинен бути нотаріально засвідчений, якщо хоча б одна зі сторін є громадянином, а недотримання даної вимоги тягне недійсність договору. Проте, згідно зі статтею 15 Закону України "Про товарну біржу" біржі мають право вчиняти угоди з будь-якими видами нерухомості і такі угоди не підлягають наступному нотаріальному посвідченню.
Отже, положення статті 227 ЦК Української РСР спрямовані безпосередньо на встановлення форми договору купівлі-продажу житлового будинку. Тобто, правові норми, закріплені цією статтею, мають спеціальний характер по відношенню до відповідних договорів, тоді як стаття 15 Закону України "Про товарну біржу" закріплює умови, за наявності яких угоду можна вважати біржовою. З цього випливає, що положення статті 15 Закону України "Про товарну біржу" по відношенню до угод про відчуження нерухомого майна житлового призначення мають загальний характер. Тобто, закон спеціальний переважає закон загальний.
Таким чином, договір купівлі-продажу (міни) житлового будинку (в нашому випадку квартири), укладений на біржі в простій письмовій формі, може бути визнаний недійсним.
Згідно зі статтею 47 ЦК Української РСР нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 48 ЦК Української РСР по недійсній угоді кожна з сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2020 року в справі № 754/1466/15-ц (провадження № 61-11804св18), від 17 липня 2019 року в справі №263/7290/17 (провадження №61-30383св18), від 26 листопада 2018 року в справі № 205/8493/16-ц (провадження № 61-40951св18).
Таким чином, угоди щодо придбання на біржових торгах, об`єктів нерухомого майна вимагають оформлення в нотаріальній формі.
Ураховуючи вищевикладене, немає значення, де фізичні або юридичні особи уклали угоду - на біржі чи поза нею. Тому необхідно дотримуватися законодавчо встановленої форми угод про відчуження нерухомого майна незалежно від місця, де ці угоди укладаються.
Для договорів купівлі-продажу, міни жилого будинку (стаття 227, 242 ЦК Української РСР) у разі, якщо хоча б однією із сторін є громадянин, було установлено обов`язкову нотаріальну форму. Недотримання цієї вимоги тягне недійсність договору.
Зазначене кореспондується з постановою Верховного Суду від 21 липня 2020 року в справі №640/3509/19 (провадження №61-10287).
Оскільки на вказаному договорі є підписи сторін, доказів на спростування свого підпису позивач ОСОБА_3 не надав, договір зареєстрований 14 вересня 2000 року Товарною біржою "Нерухомість-Сангай", то посилання на те що за відомостями БТІ довідка-характеристика для укладення договору купівлі-продажу не готувалась, та на відсутність реєстрації зазначеного договору в БТІ не може бути достатньою підставою для підтвердження неукладеності договору.
Підсумовуючи викладене, виходячи з обставин цієї справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що позивач ОСОБА_3 обрав неналежний спосіб захисту своїх прав та його позов є необґрунтованим.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі N 925/642/19).
Оскільки решта позовних вимог ґрунтуються на неукладеності договору купівлі-продажу спірної квартири, який був зареєстрований 14 вересня 2000 року Товарною біржою "Нерухомість-Сангай» і є похідними, в їх задоволенні також слід відмовити.
За такого, колегія суддів вважає, що оскільки районним судом при ухваленні оскаржуваного рішення було застосовано неналежний спосіб захисту прав позивачів, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, то рішення підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про відмову у задоволенні позову, що не перешкоджає позивачам звернутись за захистом свого порушеного права у належний спосіб.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 06 квітня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий Н.О.Тищук
Судді: Н.О. Шаманська
І.В.Лівінський
---------------------------------
Повну постанову складено 25 жовтня 2021 року
