СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"05" грудня 2018 р. Справа № 922/2577/17
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Тихий П.В., суддя Гетьман Р.А. , суддя Дучал Н.М.
при секретарі судового засідання Беккер Т.М.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився;
відповідача - не з'явився;
першої третьої особи - не з'явився;
другої третьої особи - не з'явився;
ВДВС - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства Костюченко Миколи Івановича (вх.№890Х/1-43) на ухвалу господарського суду Харківської області від 24.09.2018 року (суддя Н.В. Калініченко, повна ухвала складена 28.09.2018 року) у справі №922/2577/17,
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю компанія "БОТіК", с. Веселе, Харківська область,
до Селянського (фермерського) господарства Костюченко Миколи Івановича, с. Рижове, Харківська область,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - 1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Близнюківський комбінат хлібопродуктів", смт. Близнюки, Харківська область, 2. Лозівський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області, м. Лозова,
про стягнення (відшкодування) вартості насіння соняшника в кількості 226 200 кг, яка становить 2 476 890 грн., -
за участю Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Близнюківському, Лозівському районах та місту Лозова Головного територіального управління юстиції у Харківській області, -
ВСТАНОВИЛА:
12 вересня 2018 року ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято до розгляду скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю компанія "БОТіК" (вх. № 4266 від 14 лютого 2018 року) на рішення старшого державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Близнюківському, Лозівському районах та місту Лозова Головного територіального управління юстиції у Харківській області Гапон Євгенія Вікторовича з призначенням судового засідання на 24 вересня 2018 року.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 24.09.2018 року у справі №922/2577/17 (суддя Н.В. Калініченко) скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю компанія "БОТіК" (вх. № 4266 від 14 лютого 2018 року) на рішення старшого державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Близнюківському, Лозівському районах та місту Лозова Головного територіального управління юстиції у Харківській області Гапон Євгенія Вікторовича задоволено.
Визнано незаконними дії старшого державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Близнюківському, Лозівському районах та місту Лозова Головного територіального управління юстиції у Харківській області Гапон Євгенія Вікторовича щодо повернення виконавчого документу - наказу господарського суду Харківської області від 31 січня 2018 року по справі №922/2577/17 - стягувачу без прийняття до виконання.
Визнано недійсним повідомлення старшого державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Близнюківському, Лозівському районах та місту Лозова Головного територіального управління юстиції у Харківській області Гапон Євгенія Вікторовича від 07 лютого 2018 року про повернення виконавчого документу (наказу господарського суду Харківської області від 31 січня 2018 року по справі № 922/2577/17) стягувачу без прийняття до виконання.
Зобов'язано старшого державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Близнюківському, Лозівському районах та місту Лозова Головного територіального управління юстиції у Харківській області Гапон Євгенія Вікторовича провести виконавчі дії щодо початку примусового виконання наказу господарського суду Харківської області від 31 січня 2018 року по справі №922/2577/17 в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Ухвала суду мотивована тим, що дії державного виконавця суперечать вимогам чинного законодавства України оскільки наказ господарського суду Харківської області від 31 січня 2018 року повністю відповідає вимогам ст. 4 Закону України з передбаченими п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень, а не зрозумілість державному виконавцю порядку їх виконання не є підставою для повернення в розумінні ч. 4 ст. 4 вказаного Закону.
СФГ Костюченко Миколи Івановича з ухвалою господарського суду першої інстанції не погодилось, звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 24.09.2018 року у справі №922/2577/17 повністю та відмовити в задоволенні скарги на дії Товариства з обмеженою відповідальністю компанія "БОТіК" (вх. № 4266 від 14 лютого 2018 року) на рішення старшого державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Близнюківському, Лозівському районах та місту Лозова Головного територіального управління юстиції у Харківській області Гапон Євгенія Вікторовича. Просить розглядати справу за участю представника апелянта.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач вказує, що оскільки наказ господарського суду Харківської області від 31 січня 2018 року передбачає примусове виконання рішення у спосіб та в порядку не передбаченому Законом України "Про виконавче провадження", державний виконавець правомірно та обґрунтовано повернув виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 07.11.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача та призначено справу до розгляду на 05.12.2018.
20.11.2018 позивач подав відзив на апеляційну скаргу (вх.№1374), в якому просить ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Інші учасники процесу не скористалися своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст. 263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.
Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази, однак, наданим їм процесуальним правом не скористалися та в судове засідання не з'явилися, своїх повноважних представників не направили, про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю останніх.
На електронну пошту суду надійшов скан клопотання про відкладення розгляду справи.
Дослідивши вказаний документ, судова колегія встановила, що воно не містять електронного цифрового підпису.
Згідно зі ст. 5 Закону, електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Ст. 6 Закону передбачає можливість використання електронного підпису, але не встановлено його обов'язковості.
Водночас у ст. 7 встановлено, що оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, в тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Що за своїм змістом відносить електронний підпис до обов'язкових реквізитів електронного документа.
П. 1.5.6. Інструкції з діловодства в господарських судах України передбачено, що електронний лист є офіційним, якщо містить вкладення з текстом офіційного документа у вигляді файлу, скріпленого електронним цифровим підписом.
П. 1.5.17. зазначеної Інструкції роз'яснено, що документи, отримані електронною поштою без електронного цифрового підпису або каналами факсимільного зв'язку, не належать до офіційних. У разі надсилання електронних документів без електронного цифрового підпису та факсограм необхідно надсилати також оригінал документа у паперовій формі.
Відповідно до ст. 4 вказаного Закону, електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб'єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Отже, з надісланого на електронну адресу Східного апеляційного господарського суду клопотання про відкладення розгляду справи неможливо ідентифікувати підписувача та підтвердити цілісність вкладеного файлу.
З урахуванням викладеного, у суду відсутні правові підстави для розгляду станом на 05.12.2018 клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції від 05.12.2018 надісланого на електронну адресу суду, оскільки такий електронний документ не має юридичної сили і статусу офіційного документа.
Крім того, позивач засобами телефонного зв'язку передав суду телефонограму, в якій просить відкласти розгляд справи у зв'язку з відрядженням представника (вх.телефонограма №3 від 15.12.2018), просить визнати поважними причини неприбуття в судове засідання та відкласти розгляд справи.
Розглянувши заявлене клопотання позивача, колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні, виходячи з того, що відповідно до вимог пункту 11 статті 270 ГПК України господарський суд відкладає розгляд справи, коли спір не може бути вирішено в даному засіданні, зокрема, через нез'явлення в засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може не брати до уваги доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з вимогами статті 56 ГПК України. Неможливість такої заміни представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах, беручи до уваги, що відповідно до вимог статті 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони.
Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторін, а також, що позиція позивача достатньо повно викладено у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до ч.1 ст.271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, боржник звернувся до суду із скаргою в якій просить суд:
1) визнати незаконними дії старшого державного виконаця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Близнюківському, Лозівському районах та місту Лозова Головного територіального управління юстиції у Харківській області Гапон Євгенія Вікторовича щодо повернення виконавчого документу - наказу господарського суду Харківської області від 31 січня 2018 року по справі №922/2577/17 - стягувачу без прийняття до виконання;
2) визнати недійсним повідомлення старшого державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Близнюківському, Лозівському районах та місту Лозова Головного територіального управління юстиції у Харківській області Гапон Євгенія Вікторовича від 07 лютого 2018 року про повернення виконавчого документу (наказу господарського суду Харківської області від 31 січня 2018 року по справі № 922/2577/17) стягувачу без прийняття до виконання;
3) зобов'язати старшого державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Близнюківському, Лозівському районах та місту Лозова Головного територіального управління юстиції у Харківській області Гапон Євгенія Вікторовича провести виконавчі дії щодо початку примусового виконання наказу господарського суду Харківської області від 31 січня 2018 року по справі №922/2577/17 в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Скаргу вмотивовано зверненням скаржника (стягувача) 06 лютого 2018 року до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Близнюківському, Лозівському району та місту Лозова Головного територіального управління юстиції у Харківській області з заяву про відкриття виконавчого провадження, до якої заявником додано оригінал наказу господарського суду Харківської області від 31 січня 2018 року по справі № 922/2577/17.
Водночас, 07 лютого 2018 року старшим державним виконавцем Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Близнюківському, Лозівському районах та місту Лозова Головного територіального управління юстиції у Харківській області винесено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання на підставі п. 7 ч. ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження".
Як вказує скаржник (стягувач) у своїй скарзі, дії державного виконавця щодо повернення виконавчого документу (наказу господарського суду Харківської області від 31 січня 2018 року № 922/2577/18) та саме повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 07 лютого 2018 року є незаконними та суперечать вимогам ст.ст. 18, 26 Закону України "Про виконавче провадження".
Задовольняючи скаргу стягувача, суд першої інстанції зазначив, що такі дії державного виконавця суперечать вимогам чинного законодавства України оскільки наказ господарського суду Харківської області від 31 січня 2018 року повністю відповідає вимогам ст. 4 Закону України з передбаченими п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень, а не зрозумілість державному виконавцю порядку їх виконання не є підставою для повернення в розумінні ч. 4 ст. 4 вказаного Закону.
Судова колегія погоджується з такими висновками місцевого господарського суду, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 18 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Ця норма є відтворенням норми ст. 129-1 Конституції України, згідно якої судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.
Згідно ст. 1 ЗУ "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Державний виконавець, як працівник державної виконавчої служби за ч. 2 ст. 4 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" повинен здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, не розголошувати в будь-який спосіб професійну таємницю, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність, а з огляду на 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно до Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень (п. 1 ч. 1 ст. 3 даного Закону).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 26 ЗУ "Про виконавче провадження", виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Вимогами ч. 5 ст. 26 ЗУ "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
Припис п. 7 ч. 4 ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження" передбачає можливість повернення виконавчого документу стягувачу органом виконавчої служби без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо, зокрема, виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень.
Водночас, пунктом 1 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про виконавче провадження" одним з заходів примусового виконання рішення є звернення стягнення на кошти.
Як вбачається з наказу господарського суду Харківської області від 31 січня 2018 року № 922/2577/17 останній повністю відповідає вимогам ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження" та передбачає застосування заходів примусового виконання рішення у вигляді стягнення з боржника грошових коштів в рахунок відшкодування вартості насіння соняшника.
Однак, як вірно зазначено судом першої інстанції, державним виконавцем при винесені повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 07 лютого 2018 року, в порушення п. 1 ч. 1 ст. 26 ЗУ "Про виконавче провадження", не було розпочато примусове виконання рішення господарського суду Харківської області від 17 жовтня 2017 року та постанови Харківського апеляційного господарського суду від 17 січня 2018 року по справі №922/2577/17, на примусове виконання яких було видано наказ від 31 січня 2018 року, а на підставі п. 7 ч. 4 ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження" (відсутність такого заходу як стягнення відшкодування вартості майна) виконавчий документ було повернуто стягувачу.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що такі дії державного виконавця суперечать вимогам чинного законодавства України оскільки наказ господарського суду Харківської області від 31 січня 2018 року повністю відповідає вимогам ст. 4 Закону України з передбаченими п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень, а не зрозумілість державному виконавцю порядку їх виконання не є підставою для повернення в розумінні ч. 4 ст. 4 вказаного Закону.
Більш того, державний виконавець не позбавлений можливості на підставі п. 10 ч. 3 ст. 18 ЗУ "Про виконавче провадження" звернутися до суду із заявою про роз'яснення рішення (ухвал) або про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення.
За таких обставин, колегія суддів вважає правомірним висновок місцевого суду щодо неправомірності дій старшого державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Близнюківському, Лозівському районах та місту Лозова Головного територіального управління юстиції у Харківській області Гапон Євгенія Вікторовича щодо повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання на підставі п. 7 ч. ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження"
Судова колегія зауважує, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року N 18-рп/2012).
Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012).
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II).
Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення від 19.03.1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява N59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 06.03.2003 року у справі "Ясюнієне проти Литви", заява N 41510/98, п. 27).
Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (рішення від 7 червня 2005 року у справі "Фуклев проти України", заява N 71186/01, п. 84).
Саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи боржника, викладені в апеляційній скарзі, позбавлені фактичного правового обґрунтування та не спростовують висновків, викладених в оскаржуваній ухвалі суду першої інстанції.
Таким чином, місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваної ухвали додержані норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування ухвали господарського суду Харківської області від 24.09.2018 року у справі №922/2577/17 відсутні.
Керуючись ст.ст. 254, 269, 271 п.1 ч.1 ст.ст. 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства Костюченко Миколи Івановича залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Харківської області від 24.09.2018 року у справі №922/2577/17 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту до Верховного Суду у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено 06.12.2018 року.
Головуючий суддя П.В. Тихий
Суддя Р.А. Гетьман
Суддя Н.М. Дучал
