ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 серпня 2021 року
м. Київ
Справа № 915/253/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кібенко О.Р. - головуючого, Губенко Н.М., Кролевець О.А.
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон"
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.01.2021 (суддя Смородінова О.Г.)
та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.05.2021 (колегія суддів у складі: Поліщук Л.В., Будішевська Л.О., Таран С.В.)
у справі за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі - Адміністрація) в особі Філії "Дельта-Лоцман" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"(далі - Філія)
до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон" (далі - Нібулон)
про стягнення коштів.
ВСТУП
1. Протягом вересня - грудня 2019 року чотири судна Нібулону проходили Бузько-Дніпровсько-лиманським каналом та Херсонським морським каналом.
2. Адміністрація визначила це як комерційні вантажні рейси та нарахувала Нібулону як власнику суден канальний збір (лише за судно "Святий Миколай") та збір за послуги служби регулювання руху суден (СРРС).
3. Однак вказані збори не були сплачені Товариством, у зв`язку з чим Адміністрація звернулась до господарського суду з позовом про стягнення заборгованості.
4. Суд першої інстанції задовольнив позов Адміністрації, суд апеляційної інстанції це рішення залишив без змін. Нібулон звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.
5. Перед Верховним Судом у цій справі постали такі питання:
- яким чином визначається належність судна до певної групи (зокрема груп А, Е) з метою стягнення канального збору та збору за послуги служби регулювання руху суден;
- що таке вантажні судна та вантажні операції;
- що таке морський порт (суб`єкт господарювання чи певна акваторія);
- які судна належать до об`єктів портової інфраструктури (судна портового та службового допоміжного флоту); які операції вони виконують;
- чи належать до об`єктів портової інфраструктури всі судна портового флоту, в тому числі перевантажувачі, незалежно від форми власності, які виконують роботи в акваторії порту (судна портового та службового допоміжного флоту);
- чи впливає вихід суден у спільному каравані на визначення групи, до якої таке судно входить;
- чи є трудові відносини між стороною та її адвокатом та не зазначення в довіреності статусу адвоката перешкодами для представництва адвокатом цієї сторони в суді.
6. Верховний Суд відмовив у задоволенні касаційної скарги, виходячи з таких міркувань.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Фактичні обставини справи, встановлені судами
7. У період з 08.09.2019 по 28.12.2019 судна, що належать Нібулону ("Святий Миколай", "Нібулонівець", "Нібулонівець-2" та "Нібулон МАКС") неодноразово проходили Бузько-Дніпровсько-лиманським каналом та Херсонським морським каналом.
8. Бузько-Дніпровсько-лиманський канал та Херсонський морський канал належать Адміністрації на праві господарського відання.
9. Судна "Святий Миколай", "Нібулонівець" та "Нібулонівець-2" на виконання зовнішньоекономічних контрактів купівлі-продажу зерна, укладених Нібулоном (на умовах поставки FOB - термінал ТОВ СП «Нібулон», м.Миколаїв та/або морський порт Миколаїв) здійснювали перехід на зовнішній рейд морського порту Миколаїв для здійснення операцій з довантаження морських торговельних суден, які належали нерезидентам.
10. Судновласником (Нібулоном) класифікаційним товариством вибрано Регістр судноплавства України. У класифікаційних свідоцтвах суден зазначено:
- судно "Святий Миколай" належить до типу "кранове судно", в символі класу зазначено "Crane vessel";
- судно "Нібулонівець-2" належить до типу "несамохідний перевантажувач", в символі класу зазначено "плавкран";
- судно "Нібулонівець" належить до типу "кран плавучий", в символі класу зазначено "плавкран";
- судно "Нібулон МАКС" належить до типу "навалювальне, перевантажувач" в символі класу " навалювальне-перевантажувач".
11. Метою проходу каналами було визначено:
- судна "Святий Миколай" - "для вантажних операцій" (вхід в порт/вихід з порту) "після вантажних операцій", вимушений захід" (вхід в порт/вихід з порту), судно здійснювало переходи в баласті;
- судна "Нібулонівець" - "буксирування" (за допомогою інших суден), судно здійснювало переходи в баласті;
- судна "Нібулонівець-2" - "буксирування" (за допомогою інших суден), судно здійснювало переходи в баласті;
- судна "Нібулон МАКС" - "під навантаження", "під розвантаження", "для вантажних операцій", "після вантажних операцій" при цьому під час більшості проходів судно мало відповідний вантаж (в т.ч. на вході та/або виході з порту).
12. Адміністрацією був нарахований Нібулону канальний збір та збір за послуги з регулювання руху суден.
13. На оплату нарахованих зборів Адміністрація виставила Нібулону рахунки, загальна сума яких складала 79 680,45 грн.
14. Відповідні рахунки були оплачені Нібулоном частково - у сумі 30 056,71 грн (за фактами здійснення суднами "Святий Миколай", "Нібулонівець" та "Нібулонівець-2" вантажних комерційних рейсів на виконання зовнішньоекономічних контрактів).
Короткий зміст позовних вимог
15. Адміністрація звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Товариства 49 623,74 грн.
16. Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що судна Товариства виконують комерційні вантажні рейси та належать до групи А, як кранові судна та несамохідні плавучі крани, які здійснюють суднозахід до морського порту з метою виконання вантажних операцій.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
17. Господарський суд Миколаївської області рішенням від 14.01.2021, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.05.2021, позов задовольнив частково: закрив провадження у справі за відсутністю предмета спору у частині позовних вимог щодо стягнення з Нібулону на користь Адміністрації заборгованості в розмірі 14 791,01 грн; стягнув з Нібулону на користь Підприємства заборгованість у розмірі 34 832,73 грн.
18. Ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що:
- критерієм для віднесення суден до тієї чи іншої групи є мета, з якою судно заходить до порту; одне й те саме судно за певних умов дійсно може бути віднесено і до групи А, і до групи Е (суден портофлоту),
- у разі виконання судном, яке навіть відноситься до групи Е (судна портофлоту), комерційних вантажних рейсів, таке судно в цілях сплати збору вважається таким, що належить до групи А;
- судна відповідача здійснювали вантажні операції (довантаження судна), а не забезпечувало виробничу та господарську діяльність порту;
- судна Нібулону належать до вантажних суден і здійснювали суднозахід до морського порту з метою виконання комерційних вантажних рейсів; вантажні/перевантажувальні операції здійснювались на виконання умов зовнішньоекономічних контрактів Нібулону (перевантаження зерна, проданого Нібулоном, на судна покупців); зазначене переміщення не можна вважати некомерційною діяльністю, оскільки це було виконання зовнішньоекономічних контрактів, а не перевезення власного товару між власними складами для власних потреб споживання;
- при нарахуванні зборів баржо-буксирним складам, караванам та іншим складеним плавучим суднам, до яких належать і судна Нібулону, нараховується збір за всі складові і при цьому умовний об`єм дорівнює сумі об`ємів окремих елементів, без аналізу типу кожного судна окремо, без виведення зі складу каравану плавкранів та інших суден; рухаючись в каравані всі судна здійснюють один процес, всі вони знаходяться у зв`язку та всі виконують вантажну операцію.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, інших заяв учасників справи
19. У касаційній скарзі Нібулон просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нову постанову, якою відмовити в повному обсязі в задоволенні позову Адміністрації.
20. В обґрунтування вимог касаційної скарги Нібулон посилається на таке:
- судом апеляційної інстанції не враховано висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 07.05.2019 у справі №915/1054/17 щодо застосування ст. ст. 1, 18, 19, 23 Закону "Про морські порти України", наказу Міністерства інфраструктури України від 27.05.2013 № 316 «Про портові збори» (далі - Наказ №316) в частині віднесення до об`єктів портової інфраструктури всіх суден портового флоту, в тому числі перевантажувачів, незалежно від форми власності, які виконують роботи в акваторії порту, перелічені в таблиці-додатку до листа Міністерства інфраструктури України від 11.08.2017 №7865/27/10-17; у вказаних висновках Верховного Суду враховано проведення реформи морської портової галузі, відповідно до якої морським портом є не суб`єкт господарювання, а межі, в яких здійснюють діяльність суб`єкти всіх форм власності;
- судна відповідача задіяні в технологічних процесах його господарської діяльності в межах акваторії порту та на підходах до нього і відносяться до об`єктів портової інфраструктури та, відповідно є суднами портового та службового допоміжного флоту, а отже, віднесені до групи Е (відповідно до листа Міністерства інфраструктури України від 11.08.2017 №7865/27/10-17);
- судна Нібулона підпадають під визначення портофлот і є об`єктами портової інфраструктури як судна, які забезпечують надання послуг та іншої господарської діяльності в межах акваторії порту та на підходах до нього; Адміністрація незаконно відмовляє у визнанні суден відповідача портофлотом внаслідок того, що Нібулон (судновласник) не відноситься до підприємств державної форми власності, це є проявом дискримінаційного ставлення;
- судами попередніх інстанцій не враховано висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 18.12.2018 у справі №916/112/18 та від 07.05.2019 у справі №915/1054/17 про те, що нарахування портових зборів залежить від групи, до якої належить судно відповідно до додатку 1 до Наказу №316; натомість суди застосували положення Правил класифікації та побудови суден Регістра судноплавства України в редакції, що була прийнята пізніше виникнення спірних правовідносин, та без урахування того, що окремі застосовані положення вказаних Правил не підлягають застосуванню до відносин, що склались;
-судна Нібулону не здійснювали комерційних вантажних/вантажопасажирських рейсів (перевезення вантажу за плату, на які укладено відповідні договори), оскільки вантажовідправником, вантажоодержувачем, вантажовласником, судновласником та перевізником зерна (вантажу) у цій справі є саме Нібулон, відповідно, в цьому випадку мало місце внутрішньогосподарське переміщення вантажів власним транспортним засобом без укладання відповідного договору та отримання плати за це;
- суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 05.12.2018 у справі №9901/736/18, від 01.07.2020 у справі №320/5420/18 щодо застосування ст. 26 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (ордер/доручення на представництво інтересів адвокатом є похідними від договору на надання правничої допомоги та можуть бути оформлені лише на підставі вже укладеного договору);
- суди не врахували висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 06.11.2019 у справі №817/66/16 про те, що не допускається надання адвокатом правової допомоги лише на підставі довіреності без укладення договору про надання правової допомоги, крім випадків, визначених ст. 27 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";
- суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 27.07.2018 у справі №910/9224/17, від 16.03.2021 у справі №500/2433/19, від 27.11.2019 у справі №160/3114/19, від 05.12.2019 у справі №260/358/19, від 23.01.2020 у справі №480/4656/18, від 27.02.2020 у справі №0440/5632/18, в ухвалах від 26.03.2018 у справі №915/907/17, від 19.12.2019 у справі №910/22971/17 (Верховний Суд звертає увагу на допущену відповідачем описку, адже за результатами розгляду справ №915/907/17 та №910/22971/17 Верховний Суд ухвалив не постанови, а ухвали від 26.03.2018 та від 19.12.2019 відповідно) щодо застосування ст.ст. 13, 14, 15, ч. 2 ст. 1 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", п.п. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України про те, що адвокат є самозайнятою особою, яка провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є найманим працівником;
- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права щодо реалізації адвокатом права на представництво в порядку Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" на підставі довіреності, виданої на юрисконсульта, в порядку реалізації трудових обов`язків юрисконсульта, які виникають на підставі трудового договору та норм Кодексу законів про працю України;
- суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів: (і) доказом критерію тип судна є відповідна інформація з Класифікаційного свідоцтва з графи "Тип" та визначений Класифікаційним товариством "клас судна з символом"; у той же час суд апеляційної інстанції для визначення типу суден застосував інформацію з інших граф; (іі) суд помилково визнав належним доказом наявності повноважень на представництво довіреність, видану на провідного юрисконсульта, тобто представнику, який діє на підставі трудового договору, а не договору про надання правничої допомоги;
- суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, зокрема: 1) лист Міністерства інфраструктури України від 11.08.2017 №7865/27/10-17 щодо суден які належать до групи портфлоту (група Е); 2) висновок експерта від 11.12.2019 № 01/11-2019 про те, що нарахування Філією портового збору та збору за послуги СРРС не відповідає вимогам Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Наказу №316 та наказу Міністерства інфраструктури України від 03.12.2013 №966 "Про затвердження тарифів на послуги з регулювання руху суден"; 3) висновок у галузі права Національного унніверситету "Одеська юридична академія" щодо застосування аналогії закону, аналогії права стосовно терміну "комерційні вантажні рейси"; 4) лист Адміністрації від 21.05.2020 № 1753/10-01-01/Вих щодо відсутності договору між адвокатом Павленком І.В. та Адміністрацією.
21. У відзиві на касаційну скаргу Адміністрація просить залишити касаційну скаргу Нібулону без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін відповідно до такого:
- посилання скаржника на Закон "Про внутрішній водний транспорт" в обґрунтування звільнення суден Нібулону від канального збору є помилковими, оскільки вказаний нормативно-правовий акт станом на момент виникнення спірних відносин не набрав законної сили; канальний збір був нарахований лише щодо судна "Святий Миколай", як такого, що відповідно до наданого відповідачем класифікаційного свідоцтва, має режим плавання "Внутрішні водні шляхи з морським режимом судноплавства", інші судна звільнені від сплати канального збору; їм нарахований лише збір за послуги СРРС;
- правовідносини у справі № 915/1054/17 не є подібними до справи, що розглядається, оскільки спірними суднами виконувались інші операції - портове буксирування (швартування, відшвартування, переставлення (перешвартування), однак у цій справі мають місце вантажні операції;
- судна Нібулону фактично призначені для виконання вантажних робіт та виконують на рейді порту вантажні операції на виконання умов зовнішньо-економічних договорів, укладених Товариством (перевантажують на борт іноземного судна реалізоване Нібулоном зерно);
- перевантаження / довантаження зерна на рейді на виконання умов контракту є однією із складових господарської діяльності Нібулону з метою реалізації продукції (одержання прибутку), де вантажні роботи входять до ціни товару, тому зазначені вантажні операції не можна вважати некомерційною діяльністю;
- судна Товариства віднесено до вантажних суден, а оскільки вони здійснюють суднозахід до морського порту з метою виконання вантажних операцій, вони належать до категорії А;
- судна Нібулону входять до складу каравану, що підтверджується розрахунком простроченої заборгованості, де в графі "Судно (караван)" вказуються всі елементи такого каравану, до якого входять спірні судна відповідача;
- лист Міністерства інфраструктури України від 11.08.2017 №7865/27/10-17 не є таким, що повинен враховуватись судами, оскільки він не є нормативним актом, а також містить роз`яснення щодо типу суден в межах конкретних відносин;
- висновок у галузі права Національного університету "Одеська юридична академія", на який посилається скаржник, не є доказом / джерелом права відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), а тому суди не зобов`язані враховувати його при прийнятті рішень; висновок експерта від 11.12.2019 №01/11-2019 не відповідає ст. 98 ГПК, оскільки його предметом фактично є питання права;
- адвокат Павленко І.В. наділений повноваженнями бути представником Адміністрації на підставі довіреності відповідно до ст. 59 ГПК (малозначні справи), вимога щодо укладання договору про надання правничої допомоги з адвокатом не є обов`язковою в цій категорії справ; крім того, відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 12.20.2018 у справі № 908/1101/17, Закон "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" не містить вимог вказувати в довіреності статус представника як адвоката.
22. Нібулон надав суду додаткові пояснення щодо касаційної скарги, відповідно до яких підтримує власні доводи, викладені в касаційній скарзі.
Надходження касаційної скарги на розгляд Верховного Суду
23. Верховний Суд ухвалою від 15.06.2021 касаційне провадження за касаційною скаргою Нібулону, призначив справу до розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо правових підстав нарахування Адміністрацією зборів
24. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що спірні судна належать до групи А, у зв`язку з чим Адміністрацією правильно було нараховано Нібулону канальний збір та збір за регулювання руху суден. Натомість скаржник посилається на те, що належні йому судна належать до групи Е, а саме до категорії суден портового флоту, а тому мають бути звільнені від сплати вказаних зборів.
25. Для правильного вирішення справи необхідно перш за все встановити, які правові підстави визначені законодавством України для нарахування відповідних зборів.
26. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону "Про морські порти України" морський порт - визначені межами територія та акваторія, обладнані для обслуговування суден і пасажирів, проведення вантажних, транспортних та експедиційних робіт, а також інших пов`язаних з цим видів господарської діяльності.
Канальний збір
27. Частинами 1 та 3 ст. 22 вказаного Закону передбачено, що у морському порту справляються такі портові збори: корабельний, причальний, якірний, канальний, маяковий, адміністративний та санітарний.
28. Розміри ставок портових зборів для кожного морського порту встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту, відповідно до затвердженої нею методики. Порядок справляння, обліку та використання коштів від портових зборів, крім використання коштів від адміністративного збору, визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і річкового транспорту (ч. 2 ст. 22 Закону "Про морські порти в Україні").
29. Порядок справляння та ставки канального збору передбачені Порядком справляння та розмірами ставок портових зборів, затвердженим наказом Міністерства інфраструктури України 27.05.2013 №316 (далі - Порядок №316). Порядок та відповідні тарифи надання послуг з регулювання руху суху суден передбачені Порядком надання послуг з регулювання руху суден, затвердженим наказом Міністерства інфраструктури України від 08.05.2013 №291, та Тарифами на послуги з регулювання руху суден, затвердженими наказом Міністерства інфраструктури України від 03.12.2013 №966 (далі - Наказ №966).
30. Відповідно до п. 1.3 Порядку №316 портові збори (корабельний, причальний, якірний, канальний, маяковий, адміністративний та санітарний) справляються в морських портах із суден і плавучих споруд, що плавають під Державним прапором України та іноземними прапорами, за групами згідно з додатком 1 до цього Порядку.
31. Нарахування канального збору здійснюється за кожне проходження каналу судном в один кінець і кожне проходження каналу судном транзитом в один кінець за одиницю умовного об`єму судна (за 1 куб. м об`єму судна) за ставками, наведеними в додатку 3 до цього Порядку. Нарахування канального збору здійснюється за кожне проходження підхідного каналу судном в один кінець і кожне проходження підхідного каналу судном транзитом в один кінець за одиницю умовного об`єму судна за ставками, наведеними в додатку 4 до цього Порядку (п.п. 3.3. та 3.4. Порядку №316).
Збір за регулювання руху суден
32. У морських портах надаються послуги з обслуговування суден, здійснення операцій з вантажами, у тому числі проведення вантажно-розвантажувальних робіт, послуги з обслуговування пасажирів та інші послуги, передбачені законодавством, зокрема послуги з регулювання руху суден (ч.ч. 1, 3 ст. 19 Закону "Про морські порти України"). Послуги, визначені у частині третій цієї статті, надаються в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і річкового транспорту (ч. 4 ст. 19 Закону "Про морські порти України").
33. Із суден, що користуються послугами СРРС з регулювання руху суден, справляється збір, порядок справляння і розмір якого встановлюються відповідно до закону (п. 4.1. Порядку надання послуг з регулювання руху суден, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 08.05.2013 №291). Тарифи на послуги з регулювання руху суден (збір за послуги служби регулювання руху суден) справляються в морських портах/морських терміналах із суден, групи яких зазначені у додатку 1 до цих Тарифів (п. 1.1. Наказу №966).
Збір за послуги з регулювання руху суден справляється із суден груп А, Б, Д та Е (у частині суден, що проходять ходові випробування) при наданні послуг у зоні відповідної Служби регулювання руху суден (СРРС), а також при транзитному проходженні без заходження в морські порти/морські термінали у зоні відповідної СРРС за базовими ставками, наведеними у додатку 2 до цих Тарифів (п. 2.1. Наказу №966).
Групи суден
34. Додатком 1 до Порядку №316 та додатком 1 до Наказу №966 визначено групи суден і плавучих споруд, що плавають під Державним прапором України та іноземними прапорами та з яких справляються портові збори, згідно з якими:
(і) до групи А віднесені вантажні судна, що заходять для виконання вантажних операцій, та плавучі споруди;
(іі) до групи Б - пасажирські судна; пороми; криголами, що не належать суб`єктам господарювання всіх форм власності, які здійснюють господарську діяльність у межах морського порту, та не орендовані ними;
(ііі) до групи В - ліхтери, буксири, буксири-штовхачі, штовхачі, баржі (самохідні і несамохідні), річкові самохідні судна, включаючи судна типу «ріка - море», що заходять у порти р. Дунай, а також річкові самохідні судна, що заходять для подальшого перевантаження вантажів на морські судна і навпаки;
(iv) до групи Г - несамохідні судна (крім барж);
(v) до групи Д - судна, що заходять вимушено, для зміни екіпажу, для постачання, через карантинні потреби, а також судна, що прямують на/після ремонт /ремонту на /з судноремонтні /судноремонтних підприємства /підприємств (бази/баз) України; службові та військові судна; навчальні, навчально-виробничі судна при виконанні ними рейсів за навчальними планами навчальних закладів, на борту яких перебуває не менш як 50 курсантів, навчально-тренажерні судна; наукові, дослідні, швидкісні судна на підводних крилах, що виконують регулярні пасажирські рейси за розкладом у каботажному плаванні (крім прогулянкових і круїзних рейсів)
(vі) до групи Е - інші судна (судна судноремонтного заводу, аварійно-рятувальні, підводно-технічні, технічні, госпітальні, гідрографічні, судна портового флоту, криголами, які належать суб`єктам господарювання всіх форм власності, що здійснюють діяльність у межах морського порту, а також орендовані ними, спортивні судна, приватні яхти, парусні судна, судна, які проходять ходові випробування, риболовні судна, що заходять без виконання вантажних операцій).
35. З наведеного вбачається, що визначальною ознакою суден, що належать до групи А, відмінних від плавучих споруд, є: 1) віднесення таких суден до категорії вантажних; 2) наявність мети суднозаходу - виконання вантажних операцій (крім окремих суден, що належать до групи В - річкові самохідні судна, що заходять для подальшого перевантаження вантажів на морські судна і навпаки).
36. Вантажне судно - судно, що не є пасажирським (п. 2.3. Інструкції про постійне нанесення маркування розпізнавального номера на судна, які мають право плавання під Державним Прапором України, затвердженої наказом Державного департаменту морського і річкового транспорту Міністерства транспорту України від 11.06.2004 №159). Судна групи Е фактично належать до категорії вантажних суден як такі, що не є пасажирськими. Відповідно, у разі виконання такими суднами вантажних операцій, вони фактично належатимуть до групи А.
37. Тобто ключовим критерієм для віднесення судна до тієї чи іншої групи є не тип судна за судновими документами, категорія судна (вантажне) чи його належність до портової інфраструктури, а мета, з якою судно заходить до порту, і операції, які воно виконує (подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 07.05.2019 у справі №915/1054/17, п. 4.7 та від 18.12.2018 у справі №916/112/18, п. 4.14).
Звільнення від сплати зборів
38. Судна групи Е звільняються від сплати: корабельного, канального, адміністративного та санітарного портових зборів (п.п. 2.3, 3.7, 7.5, 8.3 Порядку №316).
39. Також судна групи Е (крім суден, які проходять ходові випробування) звільняються від сплати збору за послуги з регулювання руху суден (примітка 1 до Додатка 2 Наказу №966).
Щодо належності суден Товариства до категорії вантажних
40. Як вже зазначалось, здійснення вантажних операцій є характерним для суден групи А (додаток 1 до Порядку №316 та додаток 1 до Наказ№966). Так, до суден групи А належать вантажні судна, що заходять для виконання вантажних операцій, та плавучі споруди.
41. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу торговельного мореплавства технічний нагляд за морськими суднами, незалежно від форм власності судна і його власника, та їх класифікація здійснюються класифікаційним товариством, обраним судновласником.
42. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Нібулоном як судновласником для вказаних цілей обрано Регістр судноплавства України, до завдань якого належить в тому числі класифікація морських і річкових суден (п.6 Положення про Регістр судноплавства України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.1998 №814).
43. Вантажним судном є будь-яке судно, що не є пасажирським (суховантажне, наливне, транспортний рефрижератор, криголам, буксир, штовхач, рятувальне, технічного флоту, кабельне, промислово-транспортне, спеціального призначення та інше непасажирське судно) (п. 1.2.1.1. Правил класифікації та побудови суден (Частина І. Класифікація. Том 1), виданих Регістром судноплавства України).
44. Як зазначає Нібулон у своїй касаційній скарзі, відповідно до класифікаційних свідоцтв, які в розумінні ст. 35 Кодексу торговельного мореплавства України є судновими документами, судно "Святий Миколай" належить до типу "кранове", судно "Нібулонівець" належить до типу "плавкран", судно "Нібулонівець-2" належить до типу "несамохідний перевантажувач" (символ класу "плавкран"), судно "Нібулон МАКС" належить до типу "навалювальне, перевантажувач".
45. Відповідно до п. 1.2.1.1. Правил класифікації та побудови суден (Частина І. Класифікація. Том 1) виданих Регістром судноплавства України:
- плавучий кран (плавкран) - кранова споруда на плавучій основі понтонного або близького до нього за формою типу, призначена для виконання вантажопідіймальних і технологічних (монтажних, підводних, гідротехнічних, аварійно-рятувальних, укладання трубопроводів і т.п.) операцій, яка може бути використана також і для транспортування вантажів на палубі і/або і трюмі;
- кранове судно - те саме, що і плавучий кран, але на плавучій основі з судновими або близькими до суднових обводами;
- навалювальне судно - судно, яке призначене переважно для перевезення сухих вантажів навалом, включаючи такі типи суден, як рудовози та комбіновані судна.
46. Вантажними операціями є операції з навантаження, вивантаження й перевантаження вантажу, завантаження і розвантаження транспортного засобу (п. 2.1 Правил надання послуг у морських портах України, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України 05.06.2013 №348, та розд. 3 Положення про порядок підготовки та подання інформації про вантаж для його безпечного морського перевезення, затвердженого наказом Міністерства транспорту України 14.12.1998 №497).
47. Таким чином, всі чотири судна належать до категорії вантажних суден, які можуть здійснювати вантажні операції, а відтак, можуть належати як до групи А, так і до групи Е (судна портового флоту) залежно від того, чи здійснюють вони суднозахід з виконанням вантажних операцій.
48. Суди попередніх інстанцій встановили, а Нібулон не спростував того, що належні йому судна "Святий Миколай" та "Нібулон МАКС" здійснюють суднозахід до морського порту з метою виконання вантажних операцій. При цьому Нібулон не давав аргументів того, що окремі суднозаходи вказаних суден були здійснені без мети виконання таких вантажних операцій. Відповідно, вказані судна для цілей нарахування канального збору та збору за послуги служби регулювання руху суден є такими, що належать до групи А, відтак, Адміністрація правомірно нарахувала збір таким суднам.
49. Також суди встановили, що кранові судна "Святий Миколай", "Нібулонівець" та "Нібулонівець-2" були задіяні на зовнішньому рейді морського порту в операціях з довантаження морського торгівельного судна в рамках зовнішньо-економічних контрактів - умови поставки FOB (франко-борт - термінал ТОВ СП "НІБУЛОН", Миколаїв, Україна та/або морський порт Миколаїв).
50. Згідно з правилами Інкотермс 2010 (Incoterms 2010, Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати, видання Міжнародної Торгової Палати №560) термін "франко-борт" означає, що поставка є здійсненою продавцем, коли товар перейшов через поручні судна в названому порту відвантаження відповідно до звичаїв такого порту. При цьому до моменту переходу товару через поручні судна всі витрати, пов`язані з цим товаром, несе саме продавець (ст. А6 та Б6). Цей термін може застосовуватися тільки у випадках перевезення товару морським або внутрішнім водним транспортом.
51. Відтак, до моменту відвантаження товару на борт судна перевізника в терміналі ТОВ СП "НІБУЛОН" та/або в порту Миколаєва операції, метою яких є здійснення переміщення товару (вантажу) на борт такого перевізника є виконанням Нібулоном відповідного зовнішньоекономічного контракту - складовою господарської діяльності Нібулону, направленої на отримання прибутку.
52. При цьому чинне законодавство не містить прямої вимоги про те, що для того, щоб метою суднозаходу було здійснення вантажних операцій, такі судна в момент заходу мають бути завантаженими, оскільки такий вантаж може перебувати поза межами території, проходження якої має наслідком нарахування відповідних зборів. При цьому сам факт прямування суден до місця перебування вантажу з метою його наступного переміщення на борт перевізника є частиною виконання Товариством зовнішньоекономічного контракту на умовах FOB (франко-борт).
53. Тому Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що належні Нібулону судна фактично здійснювали суднозахід з метою виконання вантажних операцій, у зв`язку з чим для цілей нарахування канального збору та збору служби регулювання руху суден у цій справі вони належать до групи А.
Щодо належності суден до об`єктів портової інфраструктури (суден портового флоту)
54. Скаржник посилається на те, що належні йому судна відносяться до суден групи Е - судна портового флоту. Нібулон вважає, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що після проведеної реформи морських портів, послуги у портах можуть надавати не тільки державні підприємства, але й недержавні суб`єкти, використовуючи при цьому належні їм об`єкти інфраструктури порту, до яких і належать чотири судна Нібулона. Нібулон як власник цих суден є оператором морського порту/стивідором/оператором терміналу.
55. Верховний Суд відхиляє зазначені доводи скаржника з наступних міркувань.
56. У ст. 18 Закону "Про морські порти України" передбачено, що у межах морського порту функціонують дві групи суб`єктів:
(і) суб`єкти господарювання усіх форм власності, діяльність яких пов`язана з обслуговуванням суден, пасажирів, вантажів,
(іі) підприємства, продукція та/або сировина яких транспортується територією та акваторією порту.
57. Відповідно до ст. 19 цього Закону у морських портах надаються послуги з обслуговування суден, здійснення операцій з вантажами, у тому числі проведення вантажно-розвантажувальних робіт, послуги з обслуговування пасажирів та інші послуги, передбачені законодавством.
58. Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону "Про морські порти України" об`єкти портової інфраструктури - рухомі та нерухомі об`єкти, що забезпечують функціонування морського порту, у тому числі акваторія, гідротехнічні споруди, доки, буксири, криголами та інші судна портового флоту, засоби навігаційного обладнання та інші об`єкти навігаційно-гідрографічного забезпечення морських шляхів, системи управління рухом суден, інформаційні системи, перевантажувальне обладнання, залізничні та автомобільні під`їзні шляхи, лінії зв`язку, засоби тепло-, газо-, водо- та електропостачання, інші засоби, обладнання, інженерні комунікації, розташовані в межах території та акваторії морського порту і призначені для забезпечення безпеки мореплавства, надання послуг, забезпечення державного нагляду (контролю) в морському порту.
59. Морський порт - визначені межами територія та акваторія, обладнані для обслуговування суден і пасажирів, проведення вантажних, транспортних та експедиційних робіт, а також інших пов`язаних з цим видів господарської діяльності (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону "Про морські порти України").
60. Морський термінал - розташований у межах морського порту єдиний майновий комплекс, що включає технологічно пов`язані об`єкти портової інфраструктури, у тому числі причали, підйомно-транспортне та інше устаткування, які забезпечують навантаження-розвантаження та зберігання вантажів, безпечну стоянку та обслуговування суден і пасажирів (п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону "Про морські порти України").
61. Адміністрація морських портів України - державне підприємство, утворене відповідно до законодавства, що забезпечує функціонування морських портів, утримання та використання об`єктів портової інфраструктури державної форми власності, виконання інших покладених на нього завдань безпосередньо і через свої філії, що утворюються в кожному морському порту (адміністрація морського порту) (п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про морські порти України).
62. Портовий оператор (стивідорна компанія) - суб`єкт господарювання, що здійснює експлуатацію морського терміналу, проводить вантажно-розвантажувальні роботи, обслуговування та зберігання вантажів, обслуговування суден і пасажирів, а також інші пов`язані з цим види господарської діяльності (п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону "Про морські порти України).
63. Таким чином, об`єкти портової інфраструктури, включаючи вантажні судна, плавкрани, перевантажувачі, можуть знаходитися як у державній власності (ними управляє Адміністрація), так і у власності суб`єктів господарювання - операторів портів та терміналів.
64. Нібулон є суб`єктом, включеним до Реєстру морських портів України, власником морського терміналу, портовим оператором/стивідором/оператором терміналу морського порту Миколаїв.
65. Водночас Нібулон є суб`єктом господарювання, підприємством, власна продукція та/або сировина якого транспортується територією та акваторією порту. Для цього Нібулон також використовує як належні йому потужності терміналу порту Миколаїв, так і судна власного флоту.
66. Таким чином, Нібулон може використовувати власні вантажні судна з різною метою:
- для забезпечення функціонування самого порту (тобто для забезпечення роботи об`єктів інфраструктури порту які належать Нібулону як портовому оператору/стивідору/оператору терміналу);
- для надання вантажних послуг іншим суб`єктам господарювання у якості портового оператора/стивідора/оператора терміналу на підставі укладених з ними договорів;
- для здійснення іншої господарської діяльності, не пов`язаної з діяльністю у якості портового оператора/стивідора/оператора терміналу (вантажні операції в межах акваторії порту з продукцією/сировиною власного виробництва при її транспортуванні акваторією морського порту).
67. Судами встановлено, що Нібулон здійснював вантажні операції з зерном власного виробництва (перевантажував його з власного транспорту на судна покупців, які знаходилися на зовнішньому рейді). Рейд - це частина акваторії морського порту, що використовується для стоянки суден на якорі, у тому числі для ремонту суден, посадки (висадки) пасажирів, проведення вантажно-розвантажувальних робіт, в її незахищеній частині (зовнішній рейд) або в частині, захищеній повністю або частково огороджувальними гідротехнічними спорудами чи об`єктами природного походження (внутрішній рейд) (ст. 1 Закону "Про морські порти України").
68. Такі операції Нібулону не є операціями, спрямованими на забезпечення функціонування порту (як його оператором), не є вони й портовими послугами, тобто оплатним наданням оператором порту вантажних послуг іншим суб`єктам господарювання на підставі укладених з ними договорів.
69. Відтак Верховний Суд відхиляє аргументи скаржника щодо того, що, виконуючи такі операції, судна Нібулона діяли саме як судна портового флоту, що належать Нібулону як оператору порту/стивідору/оператору терміналу.
70. При цьому Верховний Суд вважає помилковими посилання Товариства на лист Міністерства інфраструктури України від 11.08.2017 №7865/27/10-17 та постанови Верховного Суду від 07.05.2019 у справі №915/1054/17, від 19.12.2018 у справі №916/112/18 як такі, що мають бути враховані при віднесенні спірних суден до групи Е.
71. У справі №915/1054/17, на яку посилається скаржник, має місце з`ясування статусу суден буксирного флоту, що на підставі укладених з контрагентами договорів портового буксирування здійснюють операції з швартування, відшвартування, переставлення (перешвартування) суден біля причалів, а також супроводження суден в порту та на підходах до нього. Натомість у справі, що розглядається, має місце спір про здійснення суднами вантажних операцій, що може бути підставою для віднесення таких суден до категорії А.
72. У постанові Верховного Суду від 19.12.2018 у справі №916/112/18, що надана скаржником для порівняння, вирішується питання щодо віднесення суден іншого типу - поромів "Герої Одеси" (GEROITE NA ODESSA) та "Герої Севастополя" (GEROITE NA SEVASTOPOL) до групи Б або А. Натомість у справі, що розглядається, має місце спір про здійснення суднами, які за технічними характеристиками можуть належати до суден групи Е, вантажних операцій, що може бути підставою для їх віднесення до категорії А.
73. Лист Міністерства інфраструктури України від 11.08.2017 №7865/27/10- 17 не може бути взятий судом до уваги, оскільки він, по-перше, не є джерелом права в розумінні чинного законодавства, по-друге, вказаний лист визначає статус відповідних суден в межах правозастосування у відносинах, що не є подібними до справи, яка розглядається.
Щодо виходу суден в акваторію морського порту у спільному каравані
74. Суди попередніх інстанцій також вважали, що факт входу суден Товариства до каравану означає, що такі судна здійснюють один процес, всі вони знаходяться у зв`язку та всі вони виконують в даному випадку вантажні операції. А відтак, для встановлення групи, до якої належать такі судна, необхідно встановлювати не мету суднозаходу кожного судна окремо, а мету суднозаходу всього каравану в цілому.
75. Скаржник наголошував на тому, що для визначення групи, до якої належить судно, для кожного судна має визначатись мета суднозаходу окремо.
76. З матеріалів справи вбачається, зокрема, що окремі судна "Нібулонівець" та "Нібулонівець-2", щодо яких інші самохідні судна здійснювали буксирування, фактично рухались в каравані транспортних суден, які здійснювали перевезення вантажу, але здійснювали переходи в баласті (тобто вантаж не перевозили). Суди дійшли правильних висноків, не спростованих відповідачем, що метою буксирування цих суден на зовнішній рейд як раз і була необхідність проведення там вантажних операцій - перевантаження зерна (товару) з суден Нібулона на судно перевізника відповідно до умов зовнішньоекономічних контрактів.
77. Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про віднесення суден до групи А і відповідно відсутність підстав для звільнення їх від сплати канального збору та збору.
Щодо права адвоката представляти Адміністрацію в суді
78. В касаційній скарзі Нібулон зазначає, що представник Адміністрації - адвокат Павленко І.В. не може представляти інтереси АМПУ, оскільки він є найманим працівником позивача, а не самозайнятою особою, не укладав договору надання правової (професійної правничої) допомоги, а діє на підставі довіреності.
79. При цьому скаржник посилається на висновки Великої палати Верховного Суду, викладені в постанові від 06.11.2019 у справі №817/66/16, висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 05.12.2018 у справі №9901/736/18, від 01.07.2020 у справі №320/5420/18, від 27.07.2018 у справі №910/9224/17, від 16.03.2021 у справі №500/2433/19, від 27.11.2019 у справі №160/3114/19, від 05.12.2019 у справі №260/358/19, від 23.01.2020 у справі №480/4656/18, від 27.02.2020 у справі №0440/5632/18, в ухвалах від 26.03.2018 у справі №915/907/17, від 19.12.2019 у справі №910/22971/17.
80. Тому для правильного вирішення справи необхідно з`ясувати наявність у представника Адміністрації права на здійснення такого представництва.
81. Статтею131-2 Конституції України передбачено, що обов`язковою вимогою для здійснення представництва іншої особи у суді є те, що таке представництво може здійснювати виключно адвокат (за винятком випадків, встановлених законом).
82. Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні регулюються Законом "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
83. Відповідно до ч. 4 ст. 60 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
84. Частиною 1 ст. 26 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" закріплено перелік документів, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
85. Частиною 3 ст. 26 вказаного Закону встановлено, що повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.
86. Закон "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" не встановлює, що в довіреності, виданій на ім`я фізичної особи - адвоката, обов`язково зазначається про те, що такий представник є саме адвокатом. Такі вимоги також відсутні в ГПК та ЦК, яким врегульовано питання представництва за довіреністю. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 12.10.2018 у справі №908/1101/17.
87. Так, відповідно до ч.ч. 1 та 3 ст. 237 ЦК представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
88. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі (ч.ч. 2, 3 ст. 244 ЦК).
89. В даному випадку визначальним є те, що особа, яка здійснює представництво за довіреністю, має статус адвоката та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. При цьому довіреність визначає лише повноваження адвоката, межі наданих представникові прав та перелік дій, які він може вчиняти.
90. Також законодавство не обмежує найманих представників підприємства на здійснення представництва його інтересів в господарському суді за наявності відповідних повноважень.
91. У своїх рішеннях (ухвали КГС ВС від 26.03.2018 у справі № 915/907/17, від 27.07.2018 у справі № 910/9224/17) Верховний Суд з посиланням на ч.ч.1, 3 ст. 26 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", рішення Ради адвокатів України від 07.04.2017 № 54 "Про затвердження роз`яснення щодо деяких питань представництва адвокатом юридичної особи" дійшов висновку, що адвокат може представляти юридичну особу, з якою він перебуває у трудових відносинах, за умови укладання з такою юридичною особою договору про надання правової допомоги згідно із зазначеним Законом. У такому випадку представництво інтересів юридичної особи здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги та не вважається виконанням працівником обов`язків, передбачених трудовим договором. При цьому повноваження такого адвоката як представника повинні підтверджуватися в загальному порядку належним чином оформленими довіреністю або ордером, виданими відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
92. З матеріалів справи вбачається, що представник Адміністрації на підтвердження своїх повноважень надав, зокрема копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, що підтверджує наявність у нього статусу адвоката, а також копію довіреності, якою визначено перелік повноважень такої особи, в тому числі на здійснення представництва.
93. Отже, адвокат Павленко І.В. є таким, що може представляти інтереси Адміністрації в суді.
94. При цьому Верховний Суд не бере до уваги висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, викладені у відповідних постановах, на які посилається скаржник як такі, що ухвалені у правовідносинах, що не є подібними.
95. Так, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №П/9901/736/18, від 01.07.2020 у справі №320/5420/18 на підтвердження своїх повноважень адвокат надав суду ордер, який відповідно до ст. 26 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" є документом, що підтверджує повноваження адвоката, відмінним від довіреності, яка була надана у справі, що розглядається.
96. Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.11.2019 у справі №817/66/16 суд не досліджує питання щодо достатності наданої довіреності для підтвердження повноважень адвоката в судовому засіданні, однак вирішує питання про те, чи є неукладання договору про надання правової (професійної правничої) допомоги дисциплінарним порушенням.
97. У постанові Верховного Суду від 27.07.2018 у справі №910/9224/17 суд зробив висновок, що надання адвокатом суду довіреності без свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю не є підставою вважати, що повноваження представника як адвоката підтверджені. При цьому у справі, що розглядається, адвокатом були надані суду як копії довіреності, так і свідоцтва.
98. Постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №500/2433/19, від 27.11.2019 у справі №160/3114/19, від 05.12.2020 у справі №260/358/20, від 23.01.2020 у справі №480/4656/18, від 27.02.2020 у справі №0440/5632/18 стосуються вирішення справ про сплату найманими працівниками/самозайнятими особами ЄСВ та не є такими, що стосуються підтвердження адвокатом власних повноважень в суді.
99. Крім того, надані для порівняння ухвали Верховного Суду від 19.12.2019 у справі № 910/22971/17 та від 26.03.2018 у справі №915/907/17 не можуть бути підставою для касаційного оскарження в розумінні ст. 287 ГПК, оскільки остання пов`язує можливість подання касаційної скарги з неврахуванням судами висновків Верховного Суду, викладених саме в постанові.
100. Також скаржник стверджує про те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права стосовно реалізації адвокатом права на представництво в порядку Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" на підставі довіреності, виданої на юрисконсульта, в порядку реалізації трудових обов`язків юрисконсульта, які виникають на підставі трудового договору та норм Кодексу законів про працю України.
101. Так, п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК передбачено, що однією і підстав касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п.п. 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
102. Однак вказане посилання скаржника є помилковим, оскільки, станом на момент подання касаційної скарги був наявний висновок Верховного Суду щодо представництва адвокатом в суді на підставі довіреності. Зокрема, як вже було зазначено, у постанові Верховного Суду від 27.07.2018 у справі №910/9224/17 суд зробив висновок, що надання адвокатом суду довіреності без свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю не є підставою вважати, що повноваження представника як адвоката підтверджені.
Щодо недослідження судом апеляційної інстанції доказів, наданих Нібулоном
103. У касаційній скарзі Нібулон стверджує, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, зокрема: 1) лист Міністерства інфраструктури України від 11.08.2017 №7865/27/10-17 щодо суден які належать до групи портфлоту (група Е); 2) висновок експерта від 11.12.2019 №01/11-2019 про те, що нарахування Філією портового збору та збору за послуги СРРС не відповідає вимогам Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Наказу №316 та наказу Міністерства інфраструктури України від 03.12.2013 №966 "Про затвердження тарифів на послуги з регулювання руху суден"; 3) висновок у галузі права Національного університету "Одеська юридична академія" щодо застосування аналогії закону, аналогії права стосовно терміну "комерційні вантажні рейси"; 4) лист Адміністрації від 21.05.2020 №1753/10- 01- 01/Вих щодо відсутності договору між адвокатом Павленком І.В. та Адміністрацією.
104. Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
105. Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
106. Частинами 1 та 3 ст. 86 ГПК передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
107. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. При цьому усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення (п.п. 83, 84 постанови Верховного Суду від 25.06.2021 у справі №924/233/18).
108. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом (п. 26.4 постанови Верховного Суду від 27.01.2019 у справі №910/7054/18).
109. Так, у рішенні суд першої інстанції зазначив про надання Нібулоном згаданим ним у касаційній скарзі доказів. Натомість суд апеляційної інстанції не надав відповідних посилань на такі докази (крім листа Міністерства інфраструктури України від 11.08.2017 №7865/27/10-17, згаданого в описовій частині постанови) та не надав детального обґрунтування про те, чому такі докази не були взяті судом до уваги при прийнятті рішення.
110. Разом з тим, Верховний Суд звертає увагу на те, що п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК може бути самостійною підставою для касаційного оскарження, однак застосовується судами лише у разі обґрунтованості заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених п.п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК.
111. При цьому, як вже зазначалось вище, розглядаючи касаційну скаргу Нібулону, Верховний Суд прийшов до висновку, що під час прийняття оскаржуваних судових рішень у цій справі, судами попередніх інстанцій дотримано основні засади господарського судочинства та не було порушено права сторін, а заявлені скаржником доводи на обґрунтування підстав подання касаційної скарги відповідно до ч. 2 ст. 287 ГПК не знайшли свого підтвердження.
112. В цій ситуації Верховний Суд керується принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Понамарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано
113. Таким чином, колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги Позивача на предмет законності судових рішень виключно в межах, які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом на результат вирішення спору не впливають.
Щодо недопустимих доказів
114. Нібулон у своїй касаційній скарзі посилався на те, що суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів: (і) доказом критерію тип судна є відповідна інформація з Класифікаційного свідоцтва з графи "Тип" та визначений Класифікаційним товариством "клас судна з символом"; у той же час суд апеляційної інстанції для визначення типу суден застосував інформацію з інших граф; (іі) суд помилково визнав належним доказом наявності повноважень на представництво довіреність, видану на провідного юрисконсульта, тобто представнику, який діє на підставі трудового договору, а не договору про надання правничої допомоги.
115. Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
116. Як вже відзначалось, ч. 1 ст. 73 ГПК передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
117. Допустимість доказів в розумінні ст. 77 ГПК має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи (постанова Верховного Суду від 29.01.2021 у справі №922/51/20).
118. Скаржник, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції для визначення типу судна використав невірну графу Класифікаційного свідоцтва, не надає належних обґрунтувань, яким чином, на його думку, зазначене не відповідає ст. 77 ГПК, що визначає вимоги до допустимості доказів, а також яким чином зазначена обставина унеможливила встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
119. Натомість, перевіривши доводи скаржника, що стосувались суті спору, як вже зазначалось, Верховний Суд дійшов висновку щодо правильності висновків, зроблених в тому числі судом апеляційної інстанції під час перегляду цієї справи.
120. Також, як вказано вище, Верховний Суд спростував доводи скаржника щодо неможливості представлення адвокатом інтересів позивача на підставі довіреності, в якій прямо не вказано, що представник є адвокатом.
121. Отже, з огляду на викладене спростовуються доводи скаржника про те, що судами попередніх судових інстанцій розглянута дана справа на підставі недопустимих доказів, доводи скаржника в цій частині фактично зводяться до встановлення інших обставин, ніж встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, та стосуються переоцінки наданих сторонами доказів, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції відповідно до ст. 300 ГПК.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
122. Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
123. За ч.1 ст. 309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
124. Ураховуючи викладене, рішення та постанова судів попередніх інстанцій у цій справі підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.
Судові витрати
125. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат не здійснюється (ч. 14 ст. 129 ГПК).
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1.Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон" залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.01.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.05.2021 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. Кібенко
Судді Н. Губенко
О. Кролевець
