Постанова
Іменем України
9 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 463/5099/19
Провадження № 51-4411 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
за участю прокурора ОСОБА_5 ,
захисника (в режимі відеоконференції) ОСОБА_6 ,
засудженої (в режимі відеоконференції) ОСОБА_7 ,
розглянув касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_9 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 29липня 2021 року про повернення апеляційної скарги на вирок Личаківського районного суду м. Львова від 7 червня 2021 року у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_10 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Личаківського районного суду м. Львова від 7 червня 2021 року ОСОБА_10 засуджено за ч. 4 ст. 190 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_10 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
Зараховано ОСОБА_10 період перебування під вартою з 9 січня 2019 року по 10 січня 2019 року. Запобіжний захід ОСОБА_10 у виді застави до набрання вироком законної сили, залишено без змін, та після набрання законної сили вироком внесену ОСОБА_11 заставу в інтересах ОСОБА_10 в розмірі 288 150 гривень, повернути заставодавцю.
ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 190 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, за ч. 4 ст. 190 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією половини майна, яке є власністю засудженої. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді 5 років позбавлення волі з конфіскацією половини майна, яке є власністю засудженої.
Строк відбуття покарання ОСОБА_7 постановлено рахувати з 9 січня 2019 року. На підставі ч. 5 ст. 72 КК України, в редакції Закону № 838-VІІІ від 26 листопада 2015 року в строк відбуття покарання ОСОБА_7 зараховано період перебування її під вартою з 9 січня 2019 року до набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.Запобіжний захід ОСОБА_7 у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили, залишено без змін.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат, арешту майна та речових доказів у провадженні.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 29 липня 2021 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_9 на вирок Личаківського районного суду м. Львова від 7 червня 2021 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_10 повернуто апелянту.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_9 просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Зазначає, що до Личаківського районного суду м. Львова надійшов обвинувальний акт щодо ОСОБА_7 , ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , і в подальшому матеріали відносно ОСОБА_9 були виділені в окреме провадження та зупинено до її видужання. Однак, після поновлення кримінального провадження відносно ОСОБА_9 , матеріали не були об`єднані із провадженням відносно інших обвинувачених, яких засуджено вироком Личаківського районного суду м. Львова від 7 червня 2021 року. Вказує, що ОСОБА_9 хоч і не засуджена оскаржуваним вироком, проте в останньому фактично констатується її співучасть із ОСОБА_7 та ОСОБА_10 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень та вчинення нею організаторських дій, що суперечить положенням КПК України щодо гарантій справедливого судового розгляду. Право на оскарження судового рішення обумовлене тим, що зміст вироку стверджує про співучасть ОСОБА_9 із засудженими ОСОБА_7 та ОСОБА_10 у вчиненні шахрайських дій щодо громадян, фактично вказаним вироком визнається встановлення вини ОСОБА_9 . Вказує, що апеляційний суд формально розглянув апеляційну скаргу та необґрунтовано її повернув.
Позиції учасників судового провадження
До початку касаційного розгляду від захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженої ОСОБА_7 надійшли письмові заперечення на касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_9 , в яких захисник зазначає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки зазначений вирок не містить жодних відомостей щодо ОСОБА_9 . Стверджує, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про повернення апеляційної скарги на підставі п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України.
Засуджена ОСОБА_7 та її захисник ОСОБА_6 у судовому засіданні заперечили проти задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_9 .
Прокурор ОСОБА_5 вважав касаційну скаргу необґрунтованою, просив залишити її без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначають одну зосновних засад судочинства забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Згідно з ч. 1 ст. 24 КПК України кожному гарантується право наоскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Частиною 2 вказаної норми процесуального закону гарантується право наперегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому КПК України, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.
Згідно з вимогами статей 398, 399 КПК України питання про те, чи подана апеляційна скарга на вирок або ухвалу суду першої інстанції особою, якамаєправа її подавати, розглядається і вирішується суддею-доповідачем суду апеляційної інстанції доприйняття рішення про відкриття апеляційного провадження. Відповідно до вимог п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України апеляційна скарга повертається, якщо її подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу.
Коло осіб, які мають право подати апеляційну скаргу, визначено ст. 393 КПК України. Пунктом 10 цієї норми передбачено, що апеляційну скаргу мають право подати інші особи у випадках, передбачених цим Кодексом.
Тобто право на оскарження у захисника обвинуваченої ОСОБА_9 , матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, вироку стосовно ОСОБА_10 та ОСОБА_7 може виникнути тільки увипадку, якщо вирок стосується її прав, свобод чи інтересів.
Так, захисник ОСОБА_8 , оскаржуючи зазначений вирок районного суду в апеляційному порядку, стверджував, що оскаржуваний вирок ухвалено у кримінальному провадженні, яке було виділено з провадження, в якому обвинуваченими були ОСОБА_9 , ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , і хоча ОСОБА_9 не є учасником процесу у даному кримінальному провадженні, проте цей вирок стосується її прав, свобод та інтересів.
Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції, перевіривши апеляційну скаргу у порядку ст. 398 КПК України, дійшла висновку, що вирок, на який подано апеляційну скаргу, не містить жодних відомостей щодо підзахисної захисника ОСОБА_8 ОСОБА_9 , у зв`язку з чим, він не є особою, яка має право на апеляційне оскарження вказаного вироку щодо ОСОБА_7 , ОСОБА_10 у відповідності до вимог ст. 393 КПК України.
Відповідно до п. 2 ч. 3ст. 399 КПК, апеляційний суд прийняв рішення проповернення апеляційної скарги захиснику ОСОБА_8 .
Колегія суддів касаційного суду вважає, що такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується із зазначеними вимогами кримінального процесуального закону, оскільки ознаки, за якими можна булобідентифікувати ОСОБА_9 , цей вирок немістить.
Як вбачається із матеріалів справи, кримінальне провадження відносно обвинуваченої ОСОБА_9 за ч. 4 ст. 190 КК України виділено в окреме провадження у зв`язку з тривалою хворобою. Наразі судове провадження щодо ОСОБА_9 поновлено, обвинувальний акт щодо ОСОБА_9 перебуває в провадженні суду першої інстанції.
Посилання у касаційній скарзі захисника ОСОБА_8 на те, що вказаним вироком фактично констатується співучасть ОСОБА_9 із ОСОБА_7 і ОСОБА_10 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень та вчинення нею організаторських дій, що суперечить положенням КПК України щодо гарантій справедливого судового розгляду, єбезпідставними.
Норми кримінального процесуального закону не звільняють сторону обвинувачення від доказування відповідних обставин у кримінальному провадженні щодо однієї особи в разі наявності судового рішення стосовно іншої особи.
При цьому, колегія суддів зазначає, що дані про осіб, які містяться упроцесуальних документах, складених слідчим або прокурором у цьому чиуіншому кримінальному провадженні, не можуть слугувати підставою длявизнання вироку таким, щостосується прав, свобод та інтересів інших осіб. Ціпроцесуальні документи, навідміну від вироку суду, містять твердження сторони обвинувачення провчинення певною особою діяння, передбаченого законом України прокримінальну відповідальність (п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України), з викладенням обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні у відповідності з вимогами ст. ст. 91, 92, 277, 291 КПК України.
Посилання у касаційній скарзі захисника ОСОБА_8 на те, що констатація у вироку щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , обставин винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України створює преюдицію, оскільки є фактичним визнанням її винуватості у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, також є безпідставними.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 2 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ч. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини, кожен, кого обвинувачено увчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, докийого вину небуде доведено у встановленому законом порядку.
У національному законодавстві презумпцію невинуватості як один з основних конституційних принципів судочинства відображено в ч. 1 ст. 62 Конституції України та ч. 1 ст. 17 КПК України. Згідно із цими правовими нормами особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, доки їївину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Більше того, інші процесуальні кодекси так само передбачають обмежену преюдиціальність вироку чи ухвали суду, постановлених в кримінальному провадженні.
З огляду на наведене, рішення апеляційного суду про те, що вирок Личаківського районного суду м. Львова від 7 червня 2021 року стосовно ОСОБА_10 та ОСОБА_7 нестосується прав, свобод таінтересів ОСОБА_9 , є правильним.
З урахуванням зазначеного, суд апеляційної інстанції, дотримуючись вимог п.2 ч.3 ст. 399 КПК України, обґрунтовано повернув захиснику ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_9 апеляційну скаргу як особі, яка не має права її подавати.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 370, ст. 419 цього Кодексу, єналежним чином вмотивованою та обґрунтованою.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які відповідно до ч.2 ст. 412 КПК України тягнуть за собою обов`язкове скасування оскарженої ухвали апеляційного суду, Верховний Суд не встановив.
Керуючись статтями433,434,436,441,442 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
УхвалуЛьвівського апеляційного суду від 29липня 2021року про повернення апеляційної скарги залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_9 без задоволення.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_12
