Постанова
Іменем України
04 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 390/1670/18
провадження № 61-7122св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Кривцової Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
третя особа - приватний нотаріус Кіровоградського районного нотаріального округу Томаз Вікторія Ігорівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області у складі судді Квітки О. О. від 27 грудня 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду у складі колегії суддів: Суровицької Л. В., Авраменко Т. М., Черненка В. В. від 27 березня 2019 року,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Кіровоградського районного нотаріального округу Томаз В. І., про визнання договору міни недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що їй на праві власності належала земельна ділянка з кадастровим номером 3522582400:02:000:0285, площею 7,1012 га, розташована на території Гаївської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
04 жовтня 2013 року між нею та ОСОБА_3 , від імені якого на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Томаз В. І. діяв ОСОБА_4 , укладено нотаріально посвідчений договір міни (обміну) земельних ділянок.
Згідно з умовами вказаного договору вона та ОСОБА_3 обміняли (передали у власність один одному) належне їм на праві власності нерухоме майно, а саме: вона передала наведену вище земельну ділянку, а відповідач - земельну ділянку, площею 0,0999 га, що розташована на території Аджамської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, цільове призначення якої - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3522580300:04:000:2101.
Обмін земельними ділянками відбувся без грошової доплати, при цьому нормативна грошова оцінка її земельної ділянки становить 151 976 грн, а нормативна грошова оцінка земельної ділянки відповідача становить 2 275 грн.
Позивач зазначала, що договір обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва укладено під час дії мораторію на відчуження земельних ділянок, його нотаріальне посвідчення відбулось всупереч забороні, встановленої пунктом 15 розділу Х Перехідних положень ЗК України, обмін земельними ділянками відбувся не в межах однієї адміністративно-територіальної одиниці і після видачі державних актів на право власності на землю. Крім того, відповідач здійснив поділ земельної ділянки, яка є предметом позову, площею 7,1012 га, на дві земельні ділянки площею 4 га та 3,1012 га з присвоєнням їм окремих кадастрових номерів.
Ураховуючи вищевикладене та уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд визнати договір міни (обміну), укладений між нею та ОСОБА_3 , від імені якого на підставі довіреності діяв ОСОБА_4 , недійсним; із дати нотаріального посвідчення договору міни (обміну) видалити всі реєстраційні записи, що внесені до Державних реєстрів прав та їх обтяжень щодо земельної ділянки за кадастровим номером 3522582400:02:000:0285, площею 7,1012 га, а також скасувати всі реєстраційні дії, пов?язані з поділом та зміною кадастрового номеру земельної ділянки
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 27 грудня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , відмовлено.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, дійшов висновку, що обміненими можуть бути тільки земельні ділянки за схемою «пай на пай», а предметом договору міни, який укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були не земельні частки (паї), а сформовані в результаті їх виділення на місцевості земельні ділянки. Обмін земельними ділянками між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відбувся всупереч мораторію, встановленого підпунктом «б» пункту 15 розділу Х Перехідних положень ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Отже, позовні вимоги про визнання договору міни недійсним є обгрунтовані та доведені, але позов не підлягає задоволенню, оскільки ОСОБА_1 дізналась про порушення її права в день укладення договору міни, 04 жовтня 2013 року, а до суду звернулась через п?ять років, тобто після спливу строку позовної давності, встановленої законом для захисту порушеного права, про застосування якої заявив відповідач, подавши відповідну заяву. Строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини.
Ухвалою Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 06 лютого 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 у інтересах якої діє її представник - ОСОБА_2 , про ухвалення додаткового рішення у справі про скасування реєстраційного запису в Державному реєстрі прав та їх обтяжень про право власності, вчиненого приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Кіровоградської області Томаз В. І. від 04 жовтня 2013 року, індексний номер 6432972, а також щодо скасування всіх без виключення реєстраційних записів, пов?язаних з поділом та зміною кадастрового номеру даної земельної ділянки, відмовлено.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 27 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 , залишено без задоволення.
Рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 27 грудня 2018 року залишено без змін.
Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, погодився з висновком районного суду, зазначивши, що зміст оспорюваного правочину суперечить вимогам закону, оскільки укладений під час дії заборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), встановленого підпунктом «б» пункту 15 розділу Х Перехідних положень ЗК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин. Але позов не підлягає задоволенню у зв?язку із спливом позовної давності, про застосування якого заявив представник відповідача.
Початок перебігу строку позовної давності розпочався з дня, наступного після вчинення правочину, оскільки саме з цього часу ОСОБА_1 могла довідатись про порушення своїх прав та законних інтересів.
Позивач, посилаючись на те, що вона дізналась про порушення своїх прав лише у вересні 2017 року від помічника адвоката, не надала належних доказів на підтвердження факту, що вона не мала об`єктивної можливості дізнатися про стан своїх майнових прав, про відсутність у неї об`єктивної можливості здійснити захист своїх прав або інтересів в установлений законом строк.
Крім того, у суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 надала пояснення про те, що вже на початку 2014 року відповідач повідомив її про те, що спірна земельна ділянка їй не належить.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2019 року ОСОБА_1 та її представник - ОСОБА_2 , подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати оскаржувані судові рішення, та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
11 квітня 2019 року та 04 липня 2019 року до Верховного Суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , подав клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Клопотання мотивовано тим, що існує необхідність відступити від сформульованого Верховним Судом України у постанові від 12 жовтня
2016 року у справі № 6-464цс16 висновку щодо застосування пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, а також існує виключна правова проблема, яку необхідно вирішити для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано цивільну справу № 390/1670/18 з Кіровоградського районного суду Кіровоградської області.
У квітні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
У липні 2019 року системою автоматизованого розподілу визначено суддю-доповідача у вищевказаній справі.
Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Кіровоградського районного нотаріального округу Томаз В. І., про визнання договору міни земельних ділянок недійсним, призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди безпідставно відхилили її доводи щодо поважності причин пропуску строків позовної давності звернення до суду за захистом свого порушеного права.
Суди не врахували, що вона не була обізнана про позбавлення свого права власності на земельну ділянку, так як свідомо жодних договорів міни земельних ділянок не підписувала. Зміст договору міни свідчить про те, що він укладений на завідомо невигідних для неї умовах та доводить факт підписання договору внаслідок помилки.
Нотаріус не відмовив у вчиненні нотаріальної дії, тому вона не знала про порушення її прав. Факт помилки при нотаріальному посвідченні договору свідчить про поважність причин пропуску строку на пред`явлення позову.
Зазначається, що ОСОБА_1 не могла розуміти протиправність правочину у зв?язку з її юридичною необізнаністю, а приватний нотаріус не роз?яснила їй наслідки вчинення цих дій. ОСОБА_1 не має юридичної освіти, про порушення свого права дізналась у вересні 2017 року, коли звернулась до помічника адвоката за отриманням юридичної консультації.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2019 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, надали належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.
Представник відповідача зазначав, що ОСОБА_1 була особисто присутня у нотаріуса та ознайомлена з проектом договору міни, після прочитання підписала його без застережень. Перед підписанням договору сторонами, нотаріус роз?яснила правові наслідки його укладення, зокрема те, що ОСОБА_1 внаслідок обміну набуває право власності на іншу земельну ділянку. У наданому нотаріусом позивачці примірнику договору міни вказано, що договір може бути розірваний в межах строку позовної давності - три роки.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
На підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії Р1 № 303252, виданого 25 травня 2002 року Кіровоградською районною державною адміністрацією Кіровоградської області на підставі розпорядження голови Кіровоградської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 17 травня 2002 року № 345-р та зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 250 та в Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 2730401. ОСОБА_1 належала земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 7,1012 га, що розташована на території Гаївської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області (а.с. 9-11).
На підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії ЯК № 049523, виданого 18 січня 2002 року Кіровоградською районною державною адміністрацією Кіровоградської області на підставі розпорядження голови Кіровоградської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 19 лютого 2002 року № 88-р та заяви від 28 жовтня 2011 року № 987 Кіровоградского районного нотаріального округу та зареєстрованим в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди управлінням Держкомзему у Кіровоградському районі Кіровоградської області 08 лютого 2012 року та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 2729384. ОСОБА_3 належала земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,0999 га, що розташована на території Аджамської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області (а.с. 9-11).
4 жовтня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , в особі його представника - ОСОБА_4 , укладено нотаріально посвідчений договір міни, за умовами якого кожна із сторін передала другій стороні у власність одну земельну ділянку в обмін на іншу земельну ділянку на таких умовах, зокрема: у результаті міни (обміну) ОСОБА_1 набуває право власності на земельну ділянку, площею 0,0999 га, що розташована на території Аджамської сільської ради, за межами населеного пункту, Кіровоградського району Кіровоградської області, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а ОСОБА_3 набуває право власності на земельну ділянку, площею 7,1012 га, що розташована на території Гаївської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Договір зареєстровано в реєстрі за № 2354 (а.с.11-13).
У пункті 5.4 указаного договору міни, зазначено, що до вимог про розірвання цього договору міни (обміну) земельних ділянок застосовується позовна давність в три роки (а.с.11-13).
24 листопада 2018 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , подав заяву про застосування строку поовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 (а.с. 33-34).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 та її представника - ОСОБА_2 , підлягає задоволенню частково.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Відповідно до положень статей 6 і 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (частина перша статті 78 ЗК України).
Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (частина друга статті 78 ЗК України).
Земельне законодавство України базується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (пункт «в» частини першої статті 5 ЗК України).
Встановлена пунктом 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення у редакції, чинній до 01 січня 2019 року, передбачала винятки, одним з яких була можливість обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону, а не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай).
Відповідно до пункту «а» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.
За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості (частини перша-третя статті 715 ЦК України).
У разі, якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву (частина перша статті 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)») ( далі - Закон № 899-IV).
Сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку (абзац одинадцятий частини першої статті 5 Закону № 899-IV).
Частина перша статті 14 Закону № 899-IVвизначає один з випадків можливого обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а не регулює обмін земельними частками (паями), права на які підтверджені сертифікатом, і розподіленими та визначеними у натурі земельними ділянками, які ще не зареєстровані за власниками земельних часток (паїв).
Стаття 14 Закону № 899-IV не забороняє можливість обміну земельними ділянками, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в інших випадках, ніж той, який визначений у частині першій цієї статті, як і не забороняє можливість обміну іншими, ніж призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельними ділянками сільськогосподарського призначення.
Заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, визначена у підпункті «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній до 01 січня 2019 року, та виключення з неї можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону стосуються не тільки земельних ділянок, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а й інших земельних ділянок сільськогосподарського призначення.
Наявність у сільських, селищних, міських рад і районних державних адміністрацій передбаченого в абзаці одинадцятому частини першої статті 5 Закону № 899-IV повноваження оформляти матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку (з 01 січня
2019 року - до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку), не виключає можливість обміну згідно з чинним законодавством земельними ділянками, на які вже були видані державні акти на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв).
У своєму рішенні від 22 травня 2018 року Європейський суд з прав людини у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (Zelenchuk and Tsitsyura v. Ukraine), що набуло статусу остаточного 22 серпня 2018 року, зазначив, що законодавча заборона відчуження земельних ділянок становить втручання у мирне володіння майном заявників (§ 104). Заборона відчуження та її продовження мали підґрунтя у національному законодавстві, яке ніколи не визнавалось неконституційним (§ 105). Органи влади України послідовно протягом майже двох десятиліть визначали своєю метою кінцеве запровадження належним чином врегульованого ринку землі, розглядаючи заборону відчуження як проміжний етап на шляху до досягнення цієї мети. Сам характер заборони відчуження, проголошена ціль її запровадження та продовження полягали по суті у наданні часу для розгляду можливих альтернатив абсолютній забороні продажу (§ 129).
Європейський суд з прав людини встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (§ 149), вважаючи, що це є достатньою справедливою сатисфакцією за будь-яку моральну шкоду, завдану заявникам (§ 156).
Згідно із частиною четвертою статті 10 ЦПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Рішення Європейського суду з прав людини від 22 травня 2018 року у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 і № 1075/16) не може трактуватися як спеціальний дозвіл на вільний обіг земельних ділянок сільськогосподарського призначення безвідносно до приписів нормативних актів України.
Такий висновок відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому у постанові від 15 травня 2019 року у справі
№ 227/1506/18 (касаційне провадження № 14-66цс19), у якому відступлено від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-172цс14, від 11 лютого 2015 року у справі № 6-5цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16.
Відмовляючи у задоволенні позову про визнання договору міни недійсним суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшли висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтовані та доведені, але позов не підлягає задоволенню, оскільки ОСОБА_1 дізналась про порушення її права в день укладення договору міни, 04 жовтня 2013 року, а до суду звернулась через п?ять років, тобто після спливу строку позовної давності, встановленої законом для захисту порушеного права, про застосування якої заявив відповідач, подавши відповідну заяву. Строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини.
Проте оспорюваний договір міни (обміну) земельних ділянок від 04 жовтня 2013 року укладено між власниками, яким земельні ділянки належали на підставі державних актів на право власності на земельну ділянку, а саме: ОСОБА_3 на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії ЯК № 049523 та ОСОБА_1 - на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії Р1 № 303252.
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 обмінялися сформованими земельними ділянками з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та які зареєстровані, а тому на спірні правовідносини не поширюються положення Закону № 899-IV, дія якого поширюєтьсяна обмін розподілених між власниками, визначених у натурі земельних ділянок, але які ще незареєстровані відповідно до закону за власниками, тобто таких, які не можуть виступати об`єктом цивільних прав.
Земельні ділянки, обмін яких було здійснено, не знаходяться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Отже, правовідносини, які виникли між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 внаслідок укладення договору міни, не суперечать підпункту «б» пункту 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, та відповідають положенням статей 203, 715, 716 ЦК України.
Суди, відмовляючи у задоволенні позову, дійшли висновку про обґрунтованість позову ОСОБА_1 оскільки договір міни укладений під час дії заборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), встановленого підпунктом «б» пункту 15 розділу Х Перехідних положень ЗК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, однак відмовили у позові у зв`язку з пропуском строку позовної давності.
Колегія суддів вважає, що такі висновки судів неправильним, оскільки позов є необґрунтований у силу вищевикладеного, а до таких позовів положення про позовну давність не застосовуються.
З огляду на вищевикладене, висновки Великої Палати Верховного Суду та те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Щодо клопотань про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
Згідно з частиною першою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
Клопотання мотивовано тим, що існує необхідність відступити від сформульованого Верховним Судом України у постанові від 12 жовтня
2016 року у справі № 6-464цс16 висновку щодо застосування пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, а також існує виключна правова проблема, яку необхідно вирішити для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня
2019 року у справі № 227/1506/18 (провадження № 14-66цс19) відступила від висновку, сформованого Верховним Судом України у постанові
від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16, на який посилається заявник, а також розглянула справу, яка їй була надіслана Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду як виключну правову проблему, яку необхідно вирішити для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики (частина п`ята статті 403 ЦПК України).
Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що відсутні підстави для задоволення клопотань представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416,418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 27 грудня 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 27 березня 2019 рокускасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Кіровоградського районного нотаріального округу Томаз Вікторія Ігорівна, про визнання договору міни недійсним, відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Г. В. Кривцова
Р. А. Лідовець
