Правова позиція

Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 04 грудня 2019 року

у справі № 390/1670/18

Цивільна юрисдикція

Щодо обміну сформованими земельними ділянками з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва

Фабула справи: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус (далі - приватний нотаріус), про визнання договору міни недійсним.

Позивач зазначає, що договір обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва укладено під час дії мораторію на відчуження земельних ділянок, його нотаріальне посвідчення відбулось всупереч забороні, встановленої п. 15 розділу Х Перехідних положень ЗК України, обмін земельними ділянками відбувся не в межах однієї адміністративно-територіальної одиниці і після видачі державних актів на право власності на землю.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Судові рішення мотивовані тим, обміненими можуть бути тільки земельні ділянки за схемою «пай на пай», а предметом договору міни, який укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були не земельні частки (паї), а сформовані в результаті їх виділення на місцевості земельні ділянки. Обмін земельними ділянками між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відбувся всупереч мораторію, встановленого пп. «б» п. 15 розділу Х Перехідних положень ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 зазначає, що суди не врахували те, що вона не була обізнана про позбавлення свого права власності на земельну ділянку, так як свідомо жодних договорів міни земельних ділянок не підписувала. Зміст договору міни свідчить про те, що він укладений на завідомо не вигідних для неї умовах та доводить факт підписання договору внаслідок помилки.

Правова позиція Верховного Суду: встановлена п. 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення у редакції, чинній до 01 січня 2019 року, передбачала винятки, одним з яких була можливість обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону, а не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай).

Відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.

За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він отримує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості (ч.ч. 1-3 ст. 715 ЦК України).

У разі, якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву (ч. 1 ст. 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»), ( далі - Закон України № 899-IV).

Сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку (абз. 11 ч. 1 ст. 5 Закону України № 899-IV).

Ч. 1 ст. 14 Закону України № 899-IV визначає один з випадків можливого обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а не регулює обмін земельними частками (паями), права на які підтверджені сертифікатом, і розподіленими та визначеними у натурі земельними ділянками, які ще не зареєстровані за власниками земельних часток (паїв).

Ст. 14 Закону України № 899-IV не забороняє можливість обміну земельними ділянками, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в інших випадках, ніж той, який визначений у ч. 1 цієї статті, як і не забороняє можливість обміну іншими, ніж призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельними ділянками сільськогосподарського призначення.

Заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, визначена у пп. «б» п. 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній до 01 січня 2019 року, та виключення з неї можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону стосуються не тільки земельних ділянок, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а й інших земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Наявність у сільських, селищних, міських рад і районних державних адміністрацій передбаченого в абзаці одинадцятому частини першої статті 5 Закону № 899-IV повноваження оформляти матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку (з 01 січня 2019 року - до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку), не виключає можливість обміну згідно з чинним законодавством земельними ділянками, на які вже були видані державні акти на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв).

У своєму рішенні від 22 травня 2018 року Європейський суд з прав людини у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (Zelenchuk and Tsitsyura v. Ukraine), що набуло статусу остаточного 22 серпня 2018 року, зазначив, що законодавча заборона відчуження земельних ділянок становить втручання у мирне володіння майном заявників (§ 104). Заборона відчуження та її продовження мали підґрунтя у національному законодавстві, яке ніколи не визнавалось неконституційним (§ 105). Органи влади України послідовно протягом майже двох десятиліть визначали своєю метою кінцеве запровадження належним чином врегульованого ринку землі, розглядаючи заборону відчуження як проміжний етап на шляху до досягнення цієї мети. Сам характер заборони відчуження, проголошена ціль її запровадження та продовження полягали по суті у наданні часу для розгляду можливих альтернатив абсолютній забороні продажу (§ 129).

Європейський суд з прав людини встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (§ 149), вважаючи, що це є достатньою справедливою сатисфакцією за будь-яку моральну шкоду, завдану заявникам (§ 156).

Рішення Європейського суду з прав людини від 22 травня 2018 року у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 і № 1075/16) не може трактуватися як спеціальний дозвіл на вільний обіг земельних ділянок сільськогосподарського призначення безвідносно до приписів нормативних актів України.

Такий висновок відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18.

Висновки: у цій справі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 обмінялися сформованими земельними ділянками з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та які зареєстровані, а тому на спірні правовідносини не поширюються положення Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», дія якого поширюєтьсяна обмін розподілених між власниками, визначених у натурі земельних ділянок, але які ще не зареєстровані відповідно до закону за власниками, тобто таких, які не можуть виступати об'єктом цивільних прав.

Земельні ділянки, обмін яких було здійснено, не знаходяться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Отже, правовідносини, які виникли між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 внаслідок укладення договору міни, не суперечать пп. «б» п. 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, та відповідають положенням ст.ст. 203, 715, 716 ЦК України.

Ключові слова: угоди щодо земельної ділянки, втручання у мирне володіння майном, договір бартеру, мораторій на землю, підстави набуття права власності на землю, правовий режим земель сільськогосподарського призначення, повноваження ОМС у сфері земельних відносин, недійсність правочину