Справа № 390/1670/18
Провадження № 2/390/893/18
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"27" грудня 2018 р. Кіровоградський районний суд Кіровоградської області в складі:
головуючого судді - Квітки О.О.,
при секретарі - Шматковій А.І.,
за участю представника позивача – ОСОБА_1,
представника відповідача – ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Кропивницький за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3, від імені якої діє ОСОБА_1, до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Кіровоградського районного нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання договору недійсним,
встановив:
Позивач ОСОБА_3 (далі – позивач) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 (далі – відповідач), в якому просила визнати недійсним договір міни (обміну), укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, від імені якого на підставі довіреності діяв ОСОБА_7, який було посвідчено приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Кіровоградської області ОСОБА_5 та зареєстровано в реєстрі за № 2354, із застосуванням наслідків його недійсності, а також стягнути із відповідача на її користь понесені судові витрати в сумі 704 грн. 80 к..
В обґрунтування позову зазначила, що 04.10.2013 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір міни (обміну) земельних ділянок. Згідно із умовами вказаного договору позивач та відповідач обміняли (передали у власність один одному) належне їм на праві власності нерухоме майно, а саме: позивач – земельну ділянку площею 7,1012 га, що розташована на території Гаївської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, цільове призначення якої – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3522582400:02:000:0285, а відповідач – земельну ділянку, площею 0,0999 га, що розташована на території Аджамської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, цільове призначення якої – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер: 3522580300:04:000:2101. Обмін земельними ділянками відбувся без грошової доплати, при цьому нормативна грошова оцінка земельної ділянки позивача становить 151976 грн., а нормативна грошова оцінка земельної ділянки відповідача становить 2275 грн.. Спеціальною нормою Земельного кодексу України прямо не зазначено випадки, за яких земельні ділянки вважаються вилученими з цивільного обороту або ж є обмежено обороноздатними, саме з метою недопущення незаконних (тіньових) операцій із землями сільськогосподарського призначення, за відсутності відповідних норм права щодо регулювання взаємовідносин при відчуженні сільськогосподарських земель, законодавцем у п.п. "б" п. 15 розділу Х його Перехідних положень детально врегульовано обіг об’єктів цивільних прав – категорії земель з особливим правовим статусом, які обмежені у цивільному обороті і встановлених щодо них обмежень та однозначно визначено, що «купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону…». У свою чергу, порядок обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва під час дії мораторію на відчуження земельних ділянок, врегульовано ЗУ «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» № 899-IV, статтею 14 якого визначено, що «у разі, якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву. Обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників відповідно до закону та посвідчується нотаріально.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити.
Позивач ОСОБА_3 пояснила, що восени 2013 року їй були потрібні кошти і вона звернулася до фермера ОСОБА_4 з проханням виплатити їй наперед орендну плату за земельні ділянку, яка була надана в користування останньому. На таку пропозицію ОСОБА_4 погодився та запропонував підписати договір оренди на більш тривалий термін. Після цього, представник ОСОБА_4 відвіз її до нотаріуса, де вона підписала договір, як вона на той час вважала – договір оренди земельної ділянки. Сам договір вона не читала, а тому не знала, що це був договір міни земельних ділянок. Пізніше їй стало відомо, що вона фактично обміняла свою земельну ділянку на значно меншу. Позов просила задовольнити.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 проти позову заперечував. Подав до суду заяву про застосування строку позовної давності, в якій зазначив, що згідно із ст. 253 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) перебіг позовної давності починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок. Оспорюваний договір міни укладено 04.10.2013. ОСОБА_3 особисто, будучи дієздатною особою, уклала зазначений договір. Отже, відповідно до ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності, але згідно з ч. 3 цієї норми ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Вказана правова позиція співпадає з висновками, які зроблені Вищим спеціалізованим судом України при винесенні ухвали від 22.03.2017 під час розгляду аналогічної цивільної справи № 387/1262/15-ц. Тому просить відмовити в задоволенні в позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору міни недійсним відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України у зв’язку зі спливом позовної давності.
Третя особа – приватний нотаріус Кіровоградського районного нотаріального округу ОСОБА_5 до суду не з’явилася, надала письмові пояснення, в яких зазначила, що нею дійсно 04.10.2013 був посвідчений спірний договір міни (обміну), укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_4, від імені якого діяв ОСОБА_7. Згідно із пунктом 15 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент укладення договорів міни) до набрання чинності законом про обіг земель сількогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2016 року, не допускається: а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власниками земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам – учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами. Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2016 року, в порядку, визначеному цим Законом. Отже, законодавцем дозволено, як виняток, здійснення обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону. Не земельної частки (паю) на земельну частку (пай), а саме земельної ділянки на земельну ділянку. Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об’єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об’єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Підпункт "б" пункту 15 Перехідних положень Земельного кодексу України дозволяє саме обмін земельними ділянками, а не земельними частками (паями). Обмін земельними ділянками здійснюється відповідно до закону, але не Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», як помилково вважає позивач. Укладений між позивачем та відповідачем договір міни (обміну) не суперечить пункту 15 Перехідних положень Земельного кодексу України та Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) № 899-IV, який не регулює спірні правовідносини.
Судом встановлено, що 04 жовтня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, від імені якого по довіреності, посвідченій приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу ОСОБА_5 16.08.2013 за реєстровим № 1841, діяв його представник ОСОБА_7, укладено договір міни, який посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про що в державному реєстрі вчинено запис № 2354. Згідно з цим договором міни ОСОБА_3 передала ОСОБА_4 у власність, належну їй земельну ділянку площею 7,1012 га, що розташована на території Гаївської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, кадастровий номер земельної ділянки 3522582400:02:000:0285, а ОСОБА_4 передав у власність ОСОБА_3, належну йому земельну ділянку площею 0,0999 га, що розташована на території Аджамської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, кадастровий номер земельної ділянки 3522580300:04:000:2101. (а.с. 11-13).
Згідно із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо суб’єкта від 11.09.2018 власником земельної ділянки з кадастровим номером 3522582400:02:000:0285, площею 7,1012 га, що розташована на території Гаївської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області є ОСОБА_4 (а.с. 9-10).
Відповідно до ч. 1. ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
В ст. 204 ЦК України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Як передбачено ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.
В ч.ч. 1, 2 ст. 78 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на дату укладення договору міни) зазначено, що право власності на землю – це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Відповідно до змісту статей 177, 181 ЦК України, ст. 79 ЗК України земельна ділянка являється об’єктом цивільних прав.
За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 178 ЦК України, об’єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід’ємними від фізичної чи юридичної особи.
Згідно із ст. 125 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) (в редакції, яка діяла на дату укладення договору міни) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Статтею 131 ЗК України (в редакції, яка діяла на дату укладення договору міни) передбачено, що громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.
За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар (ч. 1 ст. 715 ЦК України).
Відповідно до п.п. "б" п.15 розділу Х Перехідних положень ЗК України (в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2016 року, не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.
Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).
Законом України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», зокрема статтею 14 (в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі, якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву. Обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників відповідно до закону та посвідчується нотаріально. Пунктом 2 Прикінцевих положень цього Закону зобов'язано Кабінет Міністрів України розробити рекомендації щодо обміну земельними ділянками, одержаними власниками земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості).
На реалізацію цієї норми Закону Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 листопада 2003 року № 288 було затверджено рекомендації щодо обміну земельними ділянками, згідно з підпунктів 3, 5 яких власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, звертається усно або письмово до власника іншої земельної ділянки на межі цього або іншого масиву, на яку він бажає обміняти свою земельну ділянку, із пропозицією укласти договір міни земельних ділянок. Оскільки обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників, то у разі відхилення пропозиції укласти договір міни земельних ділянок власник земельної ділянки, який виявив бажання її обміняти, має право звернутись із зазначеною вище пропозицією до власника іншої земельної ділянки на межі цього або іншого масиву.
Виходячи із вказаних норм можна зробити висновок, що оборотоздатність земельних ділянок, які перебувають у власності громадян для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), є обмеженою.
Частиною 1 ст. 5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» встановлено, що матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників, оформлюють сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку.
Отже, аналіз зазначених норм права дає можливість дійти висновку про те, що обміненими можуть бути тільки земельні ділянки за схемою «пай на пай».
Така ж правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року № 6-172цс14 та від 11 лютого 2015 року № 6-5цс15.
Згідно правового висновку Верховного Суду України у справі № 6-464цс16, викладеному у постанові від 12 жовтня 2016 року, законодавець не закріпив у ЗК України чи інших законах України, крім Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», порядок міни земельних часток (паїв) в інших випадках. Обміняними можуть бути земельні ділянки за схемою (пай на пай» та лише у випадку, передбаченому статтею 14 згаданого закону. Зазначеною нормою право на обмін земельних часток (паїв) можна реалізувати в період між проведенням зборів власників земельних часток (паїв) щодо розподілу земельних ділянок та видачею їхнім власникам державних актів на право власності на землю.
Предметом договору міни, який укладено між позивачем та відповідачем являлися не земельні частки, а сформовані в результаті їх виділення на місцевості земельні ділянки.
Обмін земельними ділянками, які є предметом оспорюваного договору міни, відбувся не за схемою «пай на пай», за якою кожна із сторін договору відчужує на користь один одного свій пай та отримує взамін пай другої сторони.
Таким чином, обмін земельними ділянками між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відбувся всупереч мораторію, встановленому підпунктом "б" пункту 15 Перехідних положень ЗК України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Представником відповідача ОСОБА_8 заявлено клопотання про відмову у задоволенні позову у зв’язку із застосуванням строків позовної давності, які вже сплили на момент звернення до суду.
Право на доступ до суду не є абсолютним: воно допускає певні обмеження і, зокрема, часові ліміти, встановлювані інститутом позовної давності. Установлення строків позовної давності має легітимну мету, а саме – забезпечити правову визначеність і остаточність, а також захистити відповідачів від задавнених претензій.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.ст. 256 і 257 ЦК України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спору, є підставою для відмови у позові (ч. 4, 3 ст. 267 ЦК України).
Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Як зазначається в постанові ВС України від 03 лютого 2016 року по справі 6-75цс15, формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов’язане не лише з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об’єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов’язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.
Перебіг позовної давності у вимозі про визнання правочину недійсним починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину з порушенням закону.
Порушення сторонами вимог мораторію щодо заборони відчудження земельних ділянок було допущено саме в момент укладення спірного договору міни, і саме в цей момент позивач ОСОБА_3 повинна була знати про те, що в силу положень наведених вище нормативних актів земельні ділянки не могли бути предметом договору міни.
Аналогічну позицію Верховний Суд України висловив у постанові від 2 вересня 2014 року № 3-84гс14.
Позивач ОСОБА_3 під час вчинення правочину була дієздатною особою і виражала свою волю, яка існувала на той момент, щодо розпорядженням своїм майном, повинна була і могла усвідомлювати значення своїх дій. До показань позивача ОСОБА_3 щодо помилки у виді договору та нерозуміння його наслідків суд ставиться критично, оскільки на підтвердження не надано ніяких доказів. Крім того, підставою визнання недійсним договору була саме його незаконність, яка і доведена представником позивача у судовому засіданні, а не інші підставі, передбачені ЦК України, які відповідно судом не досліджувалися, оскільки не були підставою позову.
Зважаючи на наведене вище, роз’яснення, надане помічником адвоката ОСОБА_1 позивачу ОСОБА_3 22.09.2017, щодо законодавчої заборони на відчуження земель не можуть бути визнані початком перебігу позовної давності (а.с.61).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Отже, враховуючи, що позивач ОСОБА_3 звернулася до суду із пропуском встановленої законом позовної давності, а представник відповідача заявив суду до ухвалення рішення про застосування наслідків спливу позовної давності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з підстав пропуску позовної даності.
Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Враховуючи вищевикладене, на підставі ст. ст. 16, 177, 178, 181, 203, 215, 256, 257, 267, 715 ЦК України, ст. ст. 78, 79, 125, 131, п. 15 Перехідних положень Земельного кодексу України, ст.. 5, 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», керуючись ст.ст. 4-5, 7, 10, 12-13, 77-81, 95, 141, 235, 258, 259, 263- 265, 272, 273, 352, 354 ЦПК України, суд
ухвалив:
У задоволенні позову ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП: НОМЕР_1, проживає за адресою: 27605, Кіровоградська область, Кіровоградський район, с. Гаївка), від імені якої діє ОСОБА_1 (25009, м. Кропивницький, вул. Пацаєва, б. 8АДРЕСА_1), до ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП: НОМЕР_2, проживає за адресою: 27620, Кіровоградська область, Кропивницький район, с. Аджамка, вул. Громова, б. 27), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Кіровоградського районного нотаріального округу ОСОБА_5 (25006, АДРЕСА_2), про визнання договору недійсним – відмовити.
Повний текст рішення складено 28 грудня 2018 року.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Кропивницького апеляційного суду через Кіровоградський районний суд Кіровоградської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст. 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/
Згідно з оригіналом
Суддя Кіровоградського районного суду
Кіровоградської області ОСОБА_9
