Постанова
Іменем України
07 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 369/9613/16-ц
провадження № 61-5254св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року в складі колегії суддів: Сержанюка А. С., Іванової І. В., Сліпченка О. І.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору про поділ майна подружжя та поділ спільного майна подружжя.
Первісний позов обґрунтований тим, що 12 серпня 2014 року між сторонами укладено договір про поділ майна подружжя, відповідно до якого житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 загальною площею 257,1 кв. м., житловою площею 125,4 кв. м. та земельної ділянки площею 0,1505 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3222480401:01:013:0059 перейшли у приватну власність ОСОБА_3 .
Відповідно до пункту 4.1. договору про поділ майна подружжя від 12 серпня 2014 року, ОСОБА_3 зобов`язана сплатити на користь ОСОБА_1 900 000 грн протягом двох років з дати укладення договору, тобто до 12 серпня 2016 року. Але не зважаючи на це, відповідач не виконала умови договору та зовсім нічого не сплатила та уникає зустрічі та розмови на цю тему. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Спірне майно було придбано в шлюбі та є їх спільним сумісним майном, а тому підлягає поділу.
ОСОБА_1 просив:
розірвати договір про поділ майна подружжя від 12 серпня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ;
визнати в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину нерухомого майна, а саме: житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 , загальною площею 257,1 кв. м, житловою площею 125,4 кв. м, та земельної ділянки, площею 0,1505 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3222480401:01:013:0059.
У січні 2017 року ОСОБА_3 звернувся із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Нельзін М. С.про визнання договору недійсним та поділ спільного майна подружжя.
Зустрічний позов мотивований тим, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,12 га, кадастровий номер 3210900000:01:175:0076 є предметом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу між сторонами.
У січні 2017 року ОСОБА_3 стало відомо про те, що 24 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі- продажу земельної ділянки, відповідно до якого позивач продав, а ОСОБА_4 придбав земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,12 га, кадастровий номер 3210900000:01:175:0076. ОСОБА_3 не знала про те, що ОСОБА_1 уклав договір купівлі-продажу земельної ділянки та не надавала своєї письмової згоди на відчуження земельної ділянки, а тому на користь ОСОБА_3 слід стягнути Ѕ вартості спірної земельної ділянки.
ОСОБА_3 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:
визнати земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,12 га, кадастровий номер 3210900000:01:175:0076 спільною сумісною власністю подружжя,
в порядку поділу майна стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 600 000 грн- 1/2 вартості земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,12 га, кадастровий номер 3210900000:01:175:0076;
стягнути судові витрати.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 травня 2017 року об`єднано в одне провадження цивільну справу № 369/9613/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя - з цивільною справою № 369/1009/17-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Нельзін М. С. про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним. Об`єднаній цивільній справі присвоїти номер № 369/9613/16-ц, провадження № 2/369/71/17.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 листопада 2017 року залишено без розгляду цивільний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Нельзін М. С. про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним. Прийнято зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання земельної ділянки спільною сумісною власністю подружжя до спільного розгляду у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області в складі судді Усатова Д. Д., від 05 червня 2018 року в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання земельної ділянки спільною сумісною власністю подружжя відмовлено.
Суд першої інстанції при відмові в задоволенні позову ОСОБА_1 вважав, що Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відсутнє порушене право чи інтерес позивача оспорюваним правочином, оскільки головною умовою, яку повинен довести позивач є не тільки наявність недотримання норм закону при укладенні договору поділу майна між подружжям, а й наявність порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання його недійсним.
При відмові в задоволенні позову ОСОБА_3 суд першої інстанції вказав, що позивач за зустрічним позовом вважає, що даний Договір є недійсний, так як в момент укладення даного договору не були з`ясовані всі істотні обставини, які є обов`язковими під час укладення договору купівлі - продажу нерухомого майна. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 серпня 2017 року задоволено клопотання представника відповідача за первісним позовом та витребувано від приватного нотаріуса Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Нельзіна копію матеріалів нотаріального провадження відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Однак, станом на дату розгляду справи ухвалу суду в цій частині не виконано, а тому суд не має можливості встановити достовірність обставин, на які посилається позивач за зустрічним позовом у вимогах своєї позовної заяви. І тому в задоволенні зустрічного позову про визнання земельної ділянки спільною сумісною власністю подружжя слід відмовити.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 червня 2018 року скасовано і ухвалено по справі нове судове рішення.
Первісний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Розірвано договір про поділ майна подружжя, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 12 серпня 2014 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С. А. та зареєстрований в реєстрі № 3588. Іншу частину вимог первісного позову залишено без задоволення.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання земельної ділянки спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності залишено без задоволення.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що 12 серпня 2014 року між сторонами було укладено договір про поділ майна подружжя, відповідно до якого житловий будинок, що знаходиться по АДРЕСА_1 , загальною площею 257,1 кв. м, житловою площею 125,4 кв. м та земельна ділянка, площею 0,1505 га, що розташована за тією ж адресою, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3222480401:01:013:0059, перейшли у приватну власність ОСОБА_2 . Відповідно до пункту 4.1. договору про поділ майна подружжя відповідач зобов`язана була сплатити на користь позивача 900 000 грн протягом двох років з дати укладення договору, тобто до 12 серпня 2016 року. Проте, взяті на себе зобов`язання за вказаним правочином, зокрема, щодо виконання пункту 4.1. правочину ОСОБА_2 не виконала, що визнано нею, зокрема, в судовому засіданні 12 лютого 2019 року під час апеляційного перегляду справи. Разом з тим, відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Позивачем за первісним позовом обґрунтовано заявлено вимоги щодо розірвання спірного договору щодо поділу майна, оскільки за цим правочином ОСОБА_1 так і не отримав відповідну доплату у визначений сторонами строк, що, на переконання апеляційного суду, є істотним порушенням правочину із сторони ОСОБА_2 .
Апеляційний суд зазначив, що 01 грудня 2016 року житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , та земельна ділянка, площею - 0,1505 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 3222480401:01:013:0059, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, були відчужені ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 на підставі договорів купівлі-продажу. Вказані правочини від 01 грудня 2016 року в розумінні статті 204 ЦК України є правомірними, оскільки їх недійсність прямо не встановлена законом та вони не визнані судом недійсними. Тому позовні вимоги за первісним позовом щодо визнання права власності в порядку розподілу спільного майна подружжя за ОСОБА_1 не підлягають до задоволення, оскільки, в такому разі, будуть порушені права ОСОБА_5 , яку до розгляду справи не залучено та до неї не заявлено відповідних вимог.
При відмові в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 апеляційний суд вказав, що земельна ділянка № НОМЕР_1 , площею 0,12 га, кадастровий номер 3210900000:01:175:0076, яка розташована за адресою: Київська область, м. Ірпінь, набута ОСОБА_1 05 листопада 2009 року на підставі рішення Ірпінської міської ради від 14 листопада 2008 року Отже, зазначена вимога щодо визнання земельної ділянки з кадастровим номером 3210900000:01:175:0076 спільною сумісною власністю подружжя не може бути задоволена за її необґрунтованістю. Відповідно, не підлягає до задоволення і вимога, як похідна, щодо стягнення 1/2 вартості цієї земельної ділянки з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2
Аргументи учасників справи
У березні 2019 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. При цьому посилалася на те, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 була позбавлення можливості виконати зобов`язання за договором належним чином оскільки позивач усно відмовився отримувати кошти, уникав зустрічей та не відповідав на телефонні дзвінки, та ще до закінчення терміну виконання умов спірного договору подав позов про визнання договору недійсним. Позивач під час розгляду справи в першій та другій інстанції постійно вказував на те, що оспорюваний договір ставить його в надзвичайно невигідне матеріальне становище, але з даним твердженням погодитись не можна, оскільки пунктом 8 договору сторони підтверджують, що жодна з них не поставлена даним договором у надзвичайно невигідне матеріальне становище, однак апеляційний суд не надав належної оцінки даним твердженням та взагалі не зазначив даного факту в оскаржуваній постанові. При ухваленні оскарженої постанови апеляційний суд вийшов за межі апеляційної скарги позивача, оскільки в своїй апеляційний скарзі позивач вказував, що позовна заява стосується поділу майна подружжя, а не розірвання спірного договору.
Вказує, що апеляційний суд зробив невірний висновок щодо задоволення вимоги про розірвання спірного договору, та застосував до даних правовідносин частину другу статті 651 ЦК України та виходив із того, що встановлення факту невиконання відповідачем умов договору щодо здійснення сплати коштів, яке є істотним порушенням умов договору, є підставою для задоволення позовних вимог про розірвання такого договору. Суд апеляційної інстанції при перегляді рішення першої інстанції повинен був встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. До такого ж висновку прийшов Верховний Суд України у своїй постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-75цс13. Однак, апеляційний суд при скасуванні рішення суду першої інстанції не врахував той факт, що порушення ОСОБА_2 строків сплати коштів позивачу, не тягне за собою неможливість досягнення цілей спірного договору.
Зазначає, що відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до пункту 17 договору за згодою сторін зміни та доповнення до договору вносяться шляхом укладення додаткового договору, посвідченого нотаріально. Таким же шляхом має бути здійснене розірвання договору. Тобто, суд апеляційної інстанції не надав належну оцінку даному факту, не звернув увагу на те, що позивач вибрав неправильний спосіб захисту своїх прав та інтересів та не використав досудове врегулювання спору, не звернувся до нотаріуса, який посвідчував спірний правочин для його розірвання, тим самим не вчинив дій визначених спірним договором. Таким чином суд апеляційної інстанції незаконно скасував рішення, оскільки суд першої інстанції при винесенні свого рішення зробив обґрунтований висновок про відмову позивачу в позові, оскільки вимога про розірвання даного договору була не правомірна, а спосіб захисту вибраний не вірно, оскільки з даного порушення умов спірного договору ОСОБА_2 виникло грошове зобов`язання, у разі невиконання якого застосовується положення статті 625 ЦК України.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується в частині задоволеної позовної вимоги ОСОБА_1 про розірвання договору про поділ майна подружжя, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 12 серпня 2014 року. В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року.
У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Апеляційний суд встановив, що 02 жовтня 1999 року сторони зареєстрували шлюб у відділі реєстрації актів громадянського стану Коростенського районного управління юстиції в Житомирській області, актовий запис № 386.
09 лютого 2007 року ОСОБА_2 придбала земельну ділянку, площею 0,1505 га за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3222480401:01:013:0059,
21 лютого 2007 року ОСОБА_2 придбала житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 257,1 кв. м, житловою - 125,4 кв. м.
12 серпня 2014 року між сторонами було укладено договір про поділ майна подружжя, відповідно до якого:
в особисту приватну власність Позивача перейшли житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею - 0,1505 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 3222480401:01:013:0059, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд;
в особисту приватну власність відповідача за зустрічним позовом перейшов транспортний засіб марки САЛТЕЙ, модель 750-141, тип - Причип ПР - Легковий - В, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , дата реєстрації 22 травня 2014 року.
У пункті 4.1. договору про поділ майна подружжя від 12 серпня 2014 року передбачено, що в цьому договорі сторони, за власним розсудом, розуміючи значення своїх дій, відповідно до статті 70 СК України, відійшли від рівності часток при розподілі майна. Доплата за цим договором здійснюється Стороною-2 ( ОСОБА_3 ) в розмірі 900 000 грн, які Сторона 2 зобов`язується сплатити Стороні-1 ( ОСОБА_1 ) зобов`язана сплатити протягом двох років з дати укладення цього договору.
Договір про поділ майна подружжя посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С. А. та зареєстрований в реєстрі № 3588.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 серпня 2014 року шлюб між сторонами розірвано.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).
Дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (частина перша статті 64 СК України).
Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений (частина друга статті 69 СК України).
Згідно статті 8 СК України якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Аналіз статті 8 СК України та частини першої статті 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (частина друга статті 651 ЦК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що в СК України не визначено підстав розірвання договору про поділ майна подружжя, тому не виключається розірвання такого договору внаслідок істотного порушення, чи в інших випадках, встановлених договором або законом.
У постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-75цс13 зроблено висновок, що «оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. У порушення вказаних вимог судом у справі, яка переглядається, не було досліджено питання істотності порушення відповідачкою умов договору купівлі-продажу та наскільки продавець позбавився того, на що він розраховував, з огляду на те, що судом першої інстанції у справі, яка переглядається, ураховано термін, на який укладався договір купівлі-продажу, - до 03 березня 2031 року, та зіставлено його з періодом заборгованості, яку допустила ОСОБА_1».
Апеляційний суд встановив, що на підставі договору про поділ майна ОСОБА_3 набула у приватну власність житловий будинок, що знаходиться по АДРЕСА_1 , загальною площею 257,1 кв. м, житловою площею 125,4 кв. м та земельна ділянка, площею 0,1505 га, що розташована за тією ж адресою, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3222480401:01:013:0059. ОСОБА_1 не отримав доплату в розмірі 900 000 грн у визначений сторонами строк, що є істотним порушенням договору із сторони ОСОБА_2 .
Тобто в справі, що переглядається, апеляційний суд встановив: наявність істотного порушення ОСОБА_3 договору про поділ майна подружжя; не отримання ОСОБА_1 доплати в розмірі 900 000 грн, що мала бути сплачена до 12 серпня 2016 року, і це не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; що є дійсно істотною різниця між тим, на що мав право розраховувати ОСОБА_1 , укладаючи договір про поділ майна подружжя, і тим, що в дійсності він отримав.
За таких обставин, апеляційний суд обґрунтовано задовольнив позовну вимогу ОСОБА_1 про розірвання договору про поділ майна подружжя від 12 серпня 2014 року.
Колегія відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що при ухваленні оскарженої постанови апеляційний суд вийшов за межі апеляційної скарги позивача, оскільки в своїй апеляційний скарзі позивач вказував, що позовна заява стосується поділу майна подружжя, а не розірвання спірного договору, з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що в апеляційній скарзі ОСОБА_1 містилися вимоги про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні первісного позову та ухвалити нове рішення яким позов ОСОБА_1 задовольнити; доводи про не застосування положень статті 651 ЦК України до розірвання договору про поділ майна подружжя (том 1, а. с. 203 - 207).
Аргумент касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не надав належну оцінку даному факту, не звернув увагу на те, що позивач вибрав неправильний спосіб захисту своїх прав та інтересів та не використав досудове врегулювання спору, не звернувся до нотаріуса, який посвідчував спірний правочин для його розірвання, тим самим не вчинив дій визначених спірним договором, колегія суддів відхиляє з таких мотивів.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року в справі № 914/2649/17 (провадження № 12-216гс18) вказано: «те, що сторона спору не скористалася процедурою його позасудового врегулювання, не позбавляє її права реалізувати своє суб`єктивне право на зміну чи припинення договору та вирішити існуючий конфлікт у суді в силу прямої вказівки, що міститься у частині другій статті 651 ЦК України. Підставами для виникнення юридичного спору про внесення змін у договір чи про його розірвання, який підлягає вирішенню судом є обставини, наведені у частині другій статті 651 ЦК України, і ці обставини виникають в силу прямо наведених у цій нормі фактів та подій, що зумовлюють правову невизначеність у суб`єктивних правах чи інтересах. Такі підстави та умови виникнення юридичного спору у правовідносинах є однаковими незалежно від їх суб`єктного складу (за участі фізичних чи юридичних осіб) та змісту правовідносин (цивільні чи господарські). Право особи на звернення до суду для внесення змін у договір (чи його розірвання) у передбаченому законом випадку відповідає статті 16 ЦК України, способам, передбаченим нею (зміна чи припинення правовідношення) та не може ставитися в залежність від поінформованості про позицію іншої сторони чи волевиявлення іншої сторони».
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, постанову апеляційного суду в оскарженій частині без змін, а тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400 та 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору про поділ майна подружжя від 12 серпня 2014 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком Сергієм Анатолійовичем та зареєстрований в реєстрі №3588, залишити без змін
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
