КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа №369/9613/16-ц
Апеляційне провадження №22-ц/824/2249/2018
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 лютого 2019 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах - головуючого Сержанюка А.С., суддів Іванової І.В., Сліпченка О.І., із участю секретарів Тютюнник О.І., Топольського В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 червня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання земельної ділянки спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності,
В С Т А Н О В И В :
21 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із названим позовом, де просиврозірвати договір про поділ майна подружжя від 12 серпня 2014 року,укладений між ним та ОСОБА_2,
визнати в порядку розподілу спільного майна подружжя за ним право власності на 1/2 частину нерухомого майна, а саме: житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1, загальною площею 257,1 кв.м., житловою площею 125,4 кв.м., та земельної ділянки, площею 0,1505 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_3.
Разом з тим, 24 січня 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою, в якій, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила визнати земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, площею 0,12 га, кадастровий номер НОМЕР_4, спільною сумісною власністю подружжя,
в порядку поділу майна стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 600 000 грн. - 1/2 вартості земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, площею 0,12 га, кадастровий номер НОМЕР_4.
Своїми вимоги, як за первісним так і за зустрічним позовом, сторониобґрунтовують тим, що спірне майно було придбано в шлюбі та є їх спільним сумісним майном.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 червня 2018 року відмовлено в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2.
На обґрунтування ухваленого рішення, місцевий суд зазначив, що вирішуючи питання правомірності звернення позивача за первісним позовом до суду з відповідним позовом, суд дійшов висновку про відсутність порушеного права чи інтересу позивача оспорюваним правочином, оскільки головною умовою, яку повинен довести позивач є не тільки наявність недотримання норм закону при укладенні договору поділу майна між подружжям, а й наявність порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання його недійсним.
Щодо обґрунтування ухваленого рішення в частині позовних вимог за зустрічним позовом, то місцевий суд, зазначив, зокрема, що земельна ділянка, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, площею 0,12 га, кадастровий номер НОМЕР_4, на думку позивача за зустрічним позовом, є предметом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу між позивачем та відповідачем.
12 січня 2017 року позивачу за зустрічним позовом стало відомо про те, що 24 листопада 2016 року між позивачем за первісним позовом та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Нельзіним М.С. за номером в реєстрі 7126, відповідно до якого позивач продав, а ОСОБА_3 - придбав земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, площею 0,12 га, кадастровий номер НОМЕР_4.
Оскільки, зазначена земельна ділянка залишилась в користуванні позивача за первісним позовом, відовідач не знала про те, що позивач уклав договір купівлі - продажу земельної ділянки від 24 листопада 2016 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Нельзіним М.С. та не надавала своєї письмової згоди на відчуження земельної ділянки.
Позивач за зустрічним позовом вважає, що даний договір є недійсний, так як в момент укладення даного договору не були з'ясовані всі істотні обставини, які є обов'язковими під час укладення договору купівлі - продажу нерухомого майна.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 вересня 2017 року задоволено клопотання представника відповідача за первісним позовом та витребувано від приватного нотаріуса Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Нельзіна М.С. копію матеріалів нотаріального провадження відносно ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_2 ).
Однак, станом на дату розгляду справи ухвалу суду в цій частині не виконано, тому суд не має можливості встановити достовірність обставин, на які посилається позивач за зустрічним позовом у вимогах своєї позовної заяви.
Не погоджуючись із ухваленим судом рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.
Просить рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 червня 2018 року,в частині відмови в задоволенні вимог первісного позову скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення цих позовних вимог.
Суд, закінчивши з'ясування обставин справи і перевірку їх доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї, у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вислухавши учасників процесу в судових дебатах, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, керуючись наступним.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.
Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, 02 жовтня 1999 року сторони зареєстрували шлюб у відділі реєстрації актів громадянського стану Коростенського районного управління юстиції в Житомирській області, актовий запис №386 ( а.с. 14 т. 1 ).
ОСОБА_2 09 лютого 2007 року придбала земельну ділянку,площею 0,1505 га що розташована за адресою: АДРЕСА_1 з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_3, а 21 лютого 2007 року - житловий будинок, що знаходиться за тією ж адресою, загальною площею 257,1 кв.м., житловою - 125,4 кв.м. ( а.с. 133. 134, 136, 137 т. 1 ).
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 серпня 2014 року шлюб між сторонами розірвано ( а.с. 27-28 ).
При цьому, матеріали справи будь-яких належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів того, що спірні об'єкти нерухомого майна, придбані за час шлюбу між сторонами, є майном особистої приватної власності чоловіка чи дружини, у розумінні ст. 57 СК України, не містять, тобто, житловий будинок та земельна ділянка є спільною сумісною власністю подружжя згідно положень ст.ст. 60, 61 СК України.
12 серпня 2014 року між сторонами було укладено договір про поділ майна подружжя, відповідно до якого житловий будинок, що знаходиться по АДРЕСА_1, загальною площею 257,1 кв.м., житловою площею 125,4 кв.м. та земельна ділянка, площею 0,1505 га, що розташована за тією ж адресою, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_3, перейшли у приватну власність ОСОБА_2 ( а.с. 132 т. 1 ).
Відповідно до п. 4.1. даного договору, відповідач зобов'язана була сплатити на користь позивача 900 000 грн. протягом двох років з дати укладення договору, тобто до 12 серпня 2016 року ( там же ).
Проте, взяті на себе зобов'язання за вказаним правочином, зокрема, щодо виконання п. 4.1. правочину ОСОБА_2 не виконала, що визнається нею, зокрема, в судовому засіданні 12 лютого 2019 року під час апеляційного перегляду справи.
Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦПК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Таким чином, на переконання апеляційного суду, позивачем за первісним позовом обґрунтовано заявлено вимоги щодо розірвання спірного договору щодо поділу майна, оскільки за цим правочином ОСОБА_1 так і не отримав відповідну доплату у визначений сторонами строк, що, на переконання апеляційного суду, є істотним порушенням правочину із сторони ОСОБА_2.
При цьому, апеляційний суд з приводу інших заявлених вимог за первісним позовом вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, 01 грудня 2016 року житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, та земельна ділянка, площею - 0,1505 га., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки: НОМЕР_3, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, були відчужені ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 на підставі договорів купівлі-продажу ( а.с. 46-47, 48 т. 2 ).
Зазначені правочини від 01 грудня 2016 року в розумінні ст. 204 ЦК України, на даний час, є правомірними, оскільки їх недійсність прямо не встановлена законом та вони не визнані судом недійсними.
Відтак, з точки зору другої інстанції, позовні вимоги за первісним позовом щодо визнання права власності в порядку розподілу спільного майна подружжя за ОСОБА_1 не підлягають до задоволення, оскільки, в такому разі, будуть порушені права ОСОБА_5, яку до розгляду справи не залучено та до неї не заявлено відповідних вимог.
При цьому, суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості залучити до участі в апеляційному розгляді справи нового власника майна.
Відтак, законні права та інтереси ОСОБА_5 підлягають захисту згідно положень ст. 5 ЦПК України, на переконання апеляційного суду, шляхом залишення зазначених позовних вимог ОСОБА_1 без задоволення.
Також, на переконання апеляційного суду, не підлягають до задоволення і позовні вимоги за зустрічним позовом, враховуючи наступне.
Земельна ділянка №26, площею 0,12 га, кадастровий номер НОМЕР_4, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, набута ОСОБА_1 05 листопада 2009 року на підставі рішення Ірпінської міської ради від 14 листопада 2008 року ( а.с. 62-63 т. 1 ).
Відповідно до положень ст. 61 СК України, в редакції, що діяла на момент її набуття, зазначене майно не підноситься до об'єктів спільної сумісної власності подружжя, а відтак -не може бути предметом поділу між сторонами.
Отже, зазначена вимога щодо визнання земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_4 спільною сумісною власністю подружжя не може бути задоволена за її необґрунтованістю.
Відповідно, не підлягає до задоволенняі вимога, як похідна, щодо стягнення 1/2 вартості цієї земельної ділянки з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2.
За таких обставин, суд першої інстанції, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи,вважав встановленими обставини, що мають значення для справи, які судом не доведені, зробив висновки, які не відповідають матеріалам справи, і, без додержання норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 57 60, 61, 69, 70, 71 СК України, ст.ст. 15, 16, 204, 651 ЦК України, ст.ст. 5, 10-13, 76-81, 263 ЦПК України, ухвалив незаконне і необґрунтоване рішення щодо відмови в задоволенні як і первісного так і зустрічного позову, за вказаних ним ( судом ) обставин.
Таким чином, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1, на переконання апеляційного суду, знайшли своє часткове підтвердження, унаслідок чого рішення місцевого суду підлягає скасуванню із ухваленням нового про часткове задоволення первісного позову та про залишення без задоволення зустрічного позову у відповідності до ст. 376 ЦПК України та названих положень матеріального і процесуального права.
При цьому, суд другої інстанції вважає за необхідне вийти за межі заявлених апеляційних вимог у відповідності до зазначеної процесуальної норми, оскільки місцевим судом були порушені норми матеріального права, зокрема, ст.ст. 57, 61, 63, 65 СК України, при ухваленні судового рішення за зустрічними вимогами.
Доводи відзиву ОСОБА_2 на апеляційну скаргу ( а.с. 32-35 т. 2 ), зокрема, про те, що місцевий суд вірно прийшов до висновку про відсутність порушеного права чи інтересу ОСОБА_1, апелянт не скористався досудовим врегулюванням спору, на переконання апеляційного суду та в силу викладеного, не є належною правовою підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення місцевого суду -без змін.
При цьому, інші доводи цього відзиву, зокрема, про те, що він вже раніше заявляв вимоги про розірвання цього договору та рішенням суду йому було відмовлено, з точки зору суду другої інстанції, не мають ніякого правого значення під час розгляду саме цієї справи, оскільки позивачем за первісним позовом на обґрунтування своїх вимог зазначені інші правові підстави для його задоволення, відмінні від тих, за якими 19 червня 2015 року ухвалено рішення цього ж місцевого суду, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 23 листопада 2015 року ( а.с. 49-51, 52-54 т. 2 ).
Апеляційний суд, відповідно до положень ст. 127 ЦПК України, вважає за необхідне продовжити строк, визначений ухвалою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року ( а.с. 20-22 т. 2 ) для подачі відзиву, оскільки, ОСОБА_2 з поважних причин не мала можливості своєчасно його подати.
Також, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на підставі ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ст. 141 ЦПК України сплачений судовий збір ( а.с. 1, 66 ) пропорційно до задоволених вимог у розмірі 1 378 ( 1 378 х 0,4 + 1 378 х 0,4 х 150 : 100 ) грн.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 5, 10-13, 76-81, 263, 367, 368, 374, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 червня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання земельної ділянки спільною сумісною власністю подружжя скасувати і ухвалити по справі нове судове рішення.
Первісний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Розірвати договір про поділ майна подружжя, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 12 серпня 2014 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі №3588.
Решту вимог первісного позову залишити без задоволення.
Стянути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 378 грн.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання земельної ділянки спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності залишити без задоволення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Головуючий А.С. Сержанюк
Судді: І.В. Іванова
О .І. Сліпченко
