Постанова
Іменем України
06 березня 2019 року
м. Київ
справа № 2-761/06
провадження № 61-12912св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., СімоненкоВ. М.,
Штелик С. П.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 березня 2017 року у складі колегії суддів: Пономарь З. М., Городничої В. С., Красвітної Т. П.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9,
відповідач - ОСОБА_10,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
У травні 2006 року ОСОБА_11 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_12 про визнання недійсним договору дарування права на земельну частку (пай).
Позовна заява мотивована тим, що позивач 10 грудня 1999 року за договором дарування передала безоплатно у власність ОСОБА_12 право на земельну частку/пай розміром 5,54 кад. га в землях сільськогосподарського призначення КСП «Комуніст» на території Брагинівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області. Вказаний правочин вона вчинила під впливом помилки, оскільки відповідач протягом 1999 року пропонувала їй передати в управління право на вказану земельну частку і при цьому обіцяла доглядати та забезпечувати її матеріально, а також сплачувати орендну плату за використання ділянки в натуральному або грошовому виразі. Позивач погодилась на вказані умови, розуміючи, що передає право користування, доручення та представництва її прав як землевласника перед третьою особою - орендарем з врахуванням її віку та неможливості здійснювати самостійно свої права. При нотаріальному посвідченні вказаної угоди їй ніхто не роз'яснив її прав і обов'язків. За останні три роки відповідач не надавала їй допомогу, не передавала орендну плату ні в натуральному, ні в грошовому виразі. Після того, як вона повідомила відповідача про те, що вона бажає припинити представництво і вести справи з орендарем сама, їй стало відомо, що нею було підписано договір дарування і вона не є власником земельної ділянки.
У зв'язку з викладеним, посилаючись на статті 203, 215-216, 229, 717 ЦК України просила визнати недійсним договір дарування, укладений 10 грудня 1999 року між нею та відповідачем.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВИХ РІШЕНЬ
Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від
15 серпня 2006 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 лютого 2016 року, задоволено позов
ОСОБА_11
Визнано недійсними договір дарування земельної частки (паю) від 10 грудня 1999 року та державний акт на право приватної власності на ім'я
ОСОБА_12 та сертифікат від 04 червня 1997 року на ім'я ОСОБА_11
Судові рішення мотивовані тим, що позивачка під впливом помилки підписала договір дарування, вважаючи, що вона підписує договір, що зобов'язує відповідача надавати їй допомогу в отриманні орендної плати і не розуміла, що земельна ділянка вибула з її володіння як власника. Також судом враховано ту обставину, що відповідачка погодилась повернути позивачці державний акт на землю та розірвати договір дарування.
У зв'язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_11 на стадії першого апеляційного розгляду справи її правонаступниками було залучено ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 жовтня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_12 задоволено частково, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 лютого 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, з тих підстав, що суд апеляційної інстанції помилково керувався нормами ЦК України 2003 року, який набрав чинності 01 січня
2004 року, та не перевірив дотримання позивачем строку позовної давності та не вирішив питання про наслідки його застосування.
При новому апеляційному перегляді, рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_12 задоволено, рішення суду першої інстанції від 15 серпня 2006 року скасовано та ухвалено нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_11, правонаступниками якої є ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 до
ОСОБА_12 про визнання недійсним договору дарування права на земельну частку (пай) відмовлено.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що предметом договору дарування фактично було право на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала у колективній власності КСП «Комуніст», а не право власності на земельну ділянку. Після відчуження відповідачу права на земельну частку (пай), право власності на відповідну земельну ділянку виникло вперше лише у відповідача за розпорядженням голови Петропавлівської райдержадміністрації, оскільки на ім'я ОСОБА_11 фактично не оформлювалось право власності на земельну ділянку, тому воно і не могло нею відчужуватись. Посилання
ОСОБА_11 стосовно того, що ОСОБА_12 обіцяла їй усі види догляду, матеріального забезпечення, включаючи орендну плату, отриману від орендаря КСП «Комуніст» за її дорученням, не свідчать ні про платність угоди дарування права на земельну частку (пай), ні про вчинення такої угоди під впливом помилки, оскільки протягом майже 6,5 років дії договору позивач його дійсність не оспорювала. Рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсними державного акту ОСОБА_12 про право приватної власності на землю та сертифікату на право ОСОБА_11 на земельну частку (пай) підлягає скасуванню, оскільки суперечить частині першій статті 11 ЦПК України
2004 року та виходить за межі заявлених позовних вимог та предмету спору, розглянутого судом.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
У квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_4, ОСОБА_5,у якій посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції від 15 серпня 2006 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції необгрунтовано було поновлено ОСОБА_12 строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції від 15 серпня 2006 року через вісім з половиною років після набрання ним законної сили та після смерті ОСОБА_11, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Вказують, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку стосовно того, що спірний договір дарування було укладено внаслідок помилки, оскільки позивач, будучи людиною похилого віку (80 років на час укладання спірного договору), підписуючи договір дарування, вважала, що насправді підписувала договір, яким зобов'язувала відповідача надавати їй допомогу в отриманні орендної плати та не розуміла, що спірна земельна ділянки вибувала з її володіння. Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції на вказані обставини уваги не звернув та необґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
АГРУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
У серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України надійшли заперечення ОСОБА_12 на касаційну скаргу, у яких вона просила відмовити у задоволенні касаційної скарги, оскільки між нею та ОСОБА_13 дійсно було укладено договір дарування права власності на земельну частку, яка перебувала у колективній власності «КСП Комуніст».
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суди встановили, що 10 грудня 1999 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_12 було укладено договір дарування земельної ділянки (паю), згідно якого
ОСОБА_11 подарувала, а ОСОБА_12 прийняла в дар належне ОСОБА_11 право на земельну ділянку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Комуніст», що знаходиться у с. Брагинівка, Петропавлівського району Дніпропетровської області, розміром 5, 54 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі на місцевості. Цільове призначення земельної частки (паю), посвідченого сертифікатом, - сільськогосподарське.
Право на земельну частку (пай) належить дарувальнику, як члену КСП «Комуніст» на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серія
НОМЕР_1, виданого Петропавлівською районною державною адміністрацією 04 червня 1997 року на підставі рішення від 26 травня 1997 року № 156/1-р та зареєстрованого в книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай).
Встановлено, що спірний договір сторонами було укладено у 1999 році.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_1 (а. с. 8 том 1), виданого 04 червня
1997 року Петропавлівською районною державною адміністрацією, ОСОБА_11 як члену КСП «Комуніст» належало право на земельну частку (пай). За положеннями Указу Президента України від 08 серпня 1995 року «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», постанови Кабінету Міністрів України від
12 жовтня 1995 року «Про затвердження форми сертифіката на право на земельну частку (пай) і зразка Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай)» право на земельну частку (пай) може бути об'єктом дарування.
Згідно нотаріально посвідченого 10 грудня 1999 року договору ОСОБА_11 подарувала, а ОСОБА_12 прийняла в дар право на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала у колективній власності КСП «Комуніст» у с. Брагинівка Петропавлівського району Дніпропетровської області розміром 5.54 в умовних кадастрових одиницях.
05 березня 2002 року ОСОБА_12 було видано Державний акт на право приватної власності на землю, яким посвідчено її право приватної власності земельну ділянку площею 5,550 га.
Державний акт зареєстровано у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 4572 (а. с. 6 том 1).
За довідкою Брагинівської сільської ради у період з 2000 до 2005 року ОСОБА_12 укладались договори оренди земельної ділянки з СВК «Еліта», ТОВ «Молпромторг», ПСП «Олександрівське», СФГ «Едельвейс» (а. с. 17 том 1).
Згідно з пунктами 1, 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України 2003 року цей Кодекс набирає чинності з 01 січня 2004 року. Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, його положення застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Таким чином, оскільки спірні правовідносини виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України 2003 року, до них застосовуються положення Цивільного кодексу Української РСР в редакції 1963 року (далі - ЦК Української РСР).
Частиною першою статті 11 ЦПК України 2004 року передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно зі статтею 243 ЦК Української РСР за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.
Судами обох інстанцій було встановлено, що 10 грудня 1999 року ОСОБА_11 подарувала, а ОСОБА_12 прийняла в дар право на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала у колективній власності КСП «Комуніст». У березні
2002 року відповідач отримала Державний акт на право приватної власності на землю, та у період з 2000 до 2005 року укладала договори оренди спірної земельної ділянки, як її власник.
Відповідно до частин першої, другої статті 56 ЦК Української РСР угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки. Якщо така угода визнана недійсною, то кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернення одержаного в натурі - відшкодувати його вартість.
Під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, при відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.
Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, а саме неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.
Відповідно до статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З матеріалів справи вбачається, що оспорюваний договір дарування права на земельну частку (пай) було укладено ще в 1999 році та всі умови, передбачені статтею 243 ЦК Української РСР, сторонами цього договору було дотримано, зокрема ОСОБА_11 передала у дар ОСОБА_12 право на земельну частку, яке їй належало, а обдарована ОСОБА_12 прийняла це право в дар.
Звертаючись до суду з позовом у 2006 році, через шість з половиною років після його укладення, позивач вказувала підставою недійсності оспорюваного правочину, що він був укладений внаслідок помилки, оскільки вона вважала, що за цим договором передає відповідачу в управління належне їй право на земельну частку, а відповідач взамін цього зобов'язувалась доглядати її та надавати їй матеріальне забезпечення.
Проте, вказані позовні вимоги в порушення статтей 57-60 ЦПК України 2004 року позивачем не доведені належними та допустимими доказами, як не надано й доказів того, що між сторонами оспорюваного правочину виникли правовідносини іншого характеру.
З огляду на наведене правових підстав для задоволення позову не має, тому у його задоволенні необхідно відмовити.
Суд апеляційної інстанції, встановивши, що вчинення правочину під впливом помилки позивачем не було доведено, дійшов неправильного висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити з тих підстав, що предметом оспорюваного договору дарування фактично було право на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала у колективній власності КСП «Комуніст», а не право власності на земельну ділянку, яке відповідач оформила у березні 2002 року.
ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування судом норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зважаючи на те, що допущене судом апеляційної інстанції неправильне застосування норм матеріального права призвело до неправильного вирішення справи, оскаржуване рішення апеляційного суду необхідно скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, у зв'язку з тим, що судами не встановлено обставин, які відповідно до статті 56 ЦК Української РСР є підставою для визнання правочину недійсним.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПКУкраїни, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 березня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_11, правонаступниками якої є ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, до ОСОБА_12 про визнання недійсним договору дарування права на земельну частку (пай) відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий СуддіВ. С. Висоцька А. О. Лесько С. Ю. Мартєв В. М. Сімоненко С. П. Штелик
