копія
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 квітня 2015 року Справа № 2-761/06
Номер провадження6/608/44/2015
Чортківський районний суд Тернопільської області у складі:
головуючої судді Коломієць Н. З.
з участю секретаря Смаглій Л. Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чорткові подання відділу державної виконавчої служби Чортківського районного управління юстиції про тимчасове обмеження виїзду з країни ОСОБА_1,-
В С Т А Н О В И В:
Відділ державної виконавчої служби Чортківського районного управління юстиції Тернопільської області звернувся в суд з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду з країни ОСОБА_1, посилаючись на те, що на виконанні у відділі державної виконавчої служби Чортківського районного управління юстиції знаходиться виконавчий лист № 2-761/2006 від 29 серпня 2006 року, виданий Чортківським районним судом про стягнення з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дочок: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, починаючи з 04 липня 2006 року до досягнення дітьми повноліття.
01 вересня 2006 року на підставі Закону України “Про виконавче провадження” державним виконавцем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження.
06 травня 2014 року до відділу ДВС Чортківського районного управління юстиції надійшла заява від ОСОБА_2 із проханням звернутися до Чортківського районного суду з поданням про тимчасове обмеження виїзду з країни ОСОБА_1, оскільки, в нього є заборгованість по аліментах, а він має намір залишити країну.
Також державний виконавець вважає, що тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України Законом передбачено, як юридична санкція за ухилення боржником від виконання зобов’язань, покладених на нього рішенням суду, а не як міра запобіжного заходу.
Представник відділу державної виконавчої служби Чортківського районного управління юстиції в Тернопільській області в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що подання не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Згідно ч.1 ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України. У даному випадку порушуються конституційні права боржника ОСОБА_1.
Статтею 6 Закону України „Про порядок виїзду з України та в’їзду в Україну громадян України” № 3857 –ХП від 21.01.1994 року дійсно встановлено підстави для тимчасових обмежень виїзду громадян України за кордон. Громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках, передбачених пунктами 1-9 частини першої цієї статті (пункт 2 - діють неврегульовані аліменти, договірні чи інші невиконанні зобов’язання, пункт 5 - особа ухиляється від виконання зобов’язань, покладених на нього судовим рішенням).
Відділ державної виконавчої служби Чортківського районного управління юстиції звернувся в суд з вищевказаним поданням, посилаючись в ньому на вимоги п.18 ч.3 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження".
Згідно п.18 ч. 3 ст. 11 зазначеного Закону, державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.
Наведена правова норма узгоджується з вимогами ст. 377-1 Цивільного процесуального кодексу України, згідно якої питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.
Однак, згідно зі ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Також ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.
Законодавством України зазначені правовідносини регулюються ст. 313 Цивільного кодексу України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Так, з матеріалів подання вбачається, що борг ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 станом на 01 березня 2015 становив 54 089,05 гривень. Однак, боржник ОСОБА_1 після 01 березня сплатив 47 916,96 гривень. На даний час заборгованість складає 6 172,09 гривень. Вказаний факт стверджується розрахунком про розмір заборгованості по виплаті аліментів, затвердженим начальником відділу ДВС Чортківського районного управління юстиції 02 березня 2015 року.
На думку суду, особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.
З наведеного, суд не вбачає факт ухилення боржника від виконання аліментних зобов’язань.
Відповідно до положення ч. 2 ст. 10 ЦПК України наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб'єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 377-1 зазначеного вище Кодексу, згадане подання розглядається судом негайно, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб, за участю державного виконавця, то саме на останнього покладається тягар доказування. Тим паче, що особа, стосовно обмеження права якої внесено подання, фактично позбавлена можливості довести суду, що нею було вжито усіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Крім того, в матеріалах справи не наведені факти, які вказують на те, що боржник ОСОБА_1 має намір виїхати за кордон; відсутні докази про вжиття державним виконавцем будь-яких заходів щодо встановлення майна боржника, на яке може бути звернено стягнення, а також відомості про обізнаність боржника з наявністю відкритого виконавчого провадження та строками його добровільного виконання.
На момент звернення до суду з поданням, факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.
Відповідно до ст.6 Закону України “Про виконавче провадження”, державний виконавець зобов’язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Стаття 32 Закону закріплює заходи примусового виконання рішень. Згідно з положеннями цієї статті, заходами примусового виконання рішення є:
- звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб;
- звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;
- вилучення в боржника і передача стягувача певних предметів, зазначених у рішенні;
- інші доходи, передбачені рішенням.
За таких обставин, порушення питання про обмеження особи в гарантованому Конституцією України праві виїзду за межі нашої держави повинно бути останнім етапом примусового виконання судового рішення, якщо державний виконавець застосував усі заходи примусу, які були передбачені в ст.32 Закону.
Отже, як вбачається з системного аналізу вищенаведених законодавчих норм, - за своєю природою санкція у вигляді обмеження права свободи пересування є крайньою мірою впливу на боржника, який умисно ухиляється від виконання судового рішення.
Враховуючи наведене, суд не вбачає в матеріалах виконавчого провадження факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням суду. Виходячи з наведеного, керуючись ст. 33 Конституції України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 10 ЦПК України, ст. 377-1 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
У Х В А Л И В :
Відмовити в задоволенні подання Чортківського районного управління юстиції про тимчасове обмеження виїзду з країни ОСОБА_1.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги апеляційному суду Тернопільської області через Чортківський районний суд протягом п’яти днів з дня її проголошення.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя:/підпис/
Копія вірна:
Ухвала набрала законної сили “ ” 2015 року.
Оригінал ухвали знаходиться в матеріалах справи №2-761/2006, яка зберігається в Чортківському районному суді Тернопільської області.
Суддя: Н. З. Коломієць
