АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Провадження № 22-ц/774/233/16 Справа № 2-761/06
Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Лисична Н.М.
Категорія 21
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 лютого 2016 року м. Дніпропетровськ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 лютого 2016 р. Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі: головуючого Лисичної Н.М.
суддів Баранніка О.П., Колодяжної Н.Є.
при секретарі Гулієву М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2006 р. по справі за позовом ОСОБА_3, правонаступником якої є ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 до ОСОБА_6 про визнання правочину недійсним, -
В С Т А Н О В И Л А :
30.05.2006 р. ОСОБА_11 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним. В обґрунтування посилалась на те, що 10 грудня 1999 р. за договором дарування передала безоплатно у власність відповідачці право на земельну частку /пай/ розміром 5,54 кад.га в землях с/г призначення КСП “Комуніст” на території Брагинівської сільської ради Петропавлівського району Днііпропетровської області. Вказаний правочин вона скоїла під впливом того, що відповідачка протягом всього 1999 року пропонувала їй передати в управління право на вказану земельну частку і при цьому обіцяла всі види догляду та матеріального забезпечення, в тому числі і орендну плату за використання ділянки в натуральному або грошовому виразі. Вона погодилась на вказані умови, розумючи що передає право користування, доручення та представництва її прав як землевласника перед третьою особою - орендарем з врахуванням її віку та неможливості здійснювати самостійно свої права. При нотаріальному посвідченні вказаної угоди їй ніхто зрозуміло не пояснив її права і обов'язки. Останні три роки відповідачка перестала їй надавати допомогу, в тому числі не передавала ні в натуральному, ні в грошовому виразі орендну плату. Коли вона почала вимогати припинення представництва і хотіла вести справи з орендарем сама, з'ясувалось, що нею було підписано договір дарування і більше вона не є власником власником земельної ділянки. Не погоджуючись з цим, вона звернулась до суду.
Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2006 р. позов ОСОБА_11 до ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним задоволено.
Визнано недійсним договір дарування права на земельну ділянку /пай/ розміром 5, 54 кад. Га в землях сільськогосподарського призначення КСП «Комуніст» на території Брагинівської сільської ради Петропавлівського району від 10.12.1999 року, зареєстрований в реєстрі за номером 1133, АВЕ № 754034.
Визнані недійсними Державний акт на право приватної власності на землю серії III - ДП № 115669 виписаний на ім'я ОСОБА_6 05.04.2002 р. та сертифікат серії ДП № 0268566 виписаний 04.06.1997 р. на ім'я ОСОБА_12.
Вирішено питання судових витрат.
26.08.2015 р. ОСОБА_2 звернулась до суду з апеляційною скаргою про скасування рішення суду на тій підставі що судом неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, допущено порушення норм процесуального права.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і позовних вимог колегія суддів вважає необхідним скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.
При розгляді справи судом встановлено, що 10 грудня 1999 р. сторони по справі уклали нотаріально посвідчений договір дарування земельної ділянки /пай/, яка належала позивачці , що підтверджувалось сертифікатом серії ДП № 0268566, виданим Петропавлівською райдержадміністрацією 04 червня 1997 р. (а.с.8).
На підставі вказаного договору ОСОБА_11 подарувала ОСОБА_2 право на земельну частку, але остання весь час позивачці віддавала орендну плату за користування земельною ділянкою, оскільки це було однією з умов укладання договору.
Відповідно до ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Виходячи зі змісту статей 203,717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов.
Договір, що встановлює обов’язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом ( частина 1 ст.229 ЦК України).
Відповідно до п.II Постанови ПВС України від 28.04.1978 року № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмету чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, при відсутності якого за обставинами справ можна вважати, що угода не була б укладена.
Як вбачається з матеріалів справи позивачка у суді першої інстанції давала пояснення про те, що договір дарування земельної ділянки був укладений під впливом помилки – вона розуміла угоду як передачу представництва на право отримання орендної плати за використання земельної ділянки. Відповідачка після складання договору спочатку віддавала їй орендну плату, допомагала у всьому, а потім ця допомога припинилась і після прохання надати можливість позивачці самій отримувати орендну плату, відповідачка пояснила, що на підставі договору дарування вона втратила всі права на вказану земельну ділянку, після чого вона звернулась до суду.
Відповідачка в тому ж засіданні суду позов не визнала, разом з тим, давала пояснення, що під час складання договору дарування однією з умов було те, що орендна плата буде віддаватися позивачці, і ця умова виконувалась. Також пояснила, що вона погоджується повернути державний акт на земельну ділянку позивачці та добровільно розірвати договір дарування, про що надала суду письмову згоду (а.с.25), тобто визнала позов.
Задовольняючи позовні вимоги та визнаючи договір дарування недійсним, суд обґрунтовано виходив з того, що позивачка, будучи людиною похилого віку (80 років на час укладання угоди), підписала договір дарування під впливом помилки, вважаючи, що вона, підписавши договір, зобов'язує відповідачку надавати їй допомогу в отриманні орендної плати і не розуміла, що земельна ділянка вибула з її, як власника, володіння.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи є необґрунтованими й правильність висновків суду не спростовують.
Ухвалене по справі рішення суду є законним і обґрунтованим, тому колегія суддів вважає, що підстави для задоволення скарги відсутні.
Керуючись ст..ст.303, 307, 308 ЦПК України колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Петропавлівського районного суду в Дніпропетровській області від 15 серпня 2006 р. залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий Н.М.Лисична
Судді О.П.Бараннік
ОСОБА_13
