Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 06 березня 2019 року
у справі № 2-761/06
Цивільна юрисдикція
Щодо доведення факту помилки при укладенні договору дарування нерухомого майна
Фабула справи: ОСОБА_11 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_12 про визнання недійсним договору дарування права на земельну частку (пай). Позовна заява мотивована тим, що позивач за договором дарування передала безоплатно у власність ОСОБА_12 право на земельну частку/пай. Вказаний правочин вона вчинила під впливом помилки, оскільки відповідач протягом року пропонувала їй передати в управління право на вказану земельну частку і при цьому обіцяла доглядати та забезпечувати її матеріально, а також сплачувати орендну плату за використання ділянки в натуральному або грошовому виразі. Позивач погодилась на вказані умови, розуміючи, що передає право користування, доручення та представництва її прав як землевласника перед третьою особою - орендарем з врахуванням її віку та неможливості здійснювати самостійно свої права. При нотаріальному посвідченні вказаної угоди їй ніхто не роз'яснив її прав і обов'язків. За останні три роки відповідач не надавала їй допомогу, не передавала орендну плату ні в натуральному, ні в грошовому виразі. Після того, як вона повідомила відповідача про те, що вона бажає припинити представництво і вести справи з орендарем сама, їй стало відомо, що нею було підписано договір дарування і вона не є власником земельної ділянки. У зв'язку з викладеним, посилаючись на ст. ст. 203, 215-216, 229, 717 ЦК України просила визнати недійсним договір дарування, укладений 10 грудня 1999 року між нею та відповідачем.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, задоволено позов ОСОБА_11. В подальшому, при перегляді справи судом апеляційної інстанції, у задоволенні позову ОСОБА_11 із залученням правонаступників, про визнання недійсним договору дарування права на земельну частку (пай) відмовлено.
Мотивація касаційної скарги: правонаступники ОСОБА_11 зазначили, що судом апеляційної інстанції необгрунтовано було поновлено ОСОБА_12 строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції через вісім з половиною років після набрання ним законної сили та після смерті ОСОБА_11, яка померла. Вказують, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку стосовно того, що спірний договір дарування було укладено внаслідок помилки, оскільки позивач, будучи людиною похилого віку (80 років на час укладання спірного договору), підписуючи договір дарування, вважала, що насправді підписувала договір, яким зобов'язувала відповідача надавати їй допомогу в отриманні орендної плати та не розуміла, що спірна земельна ділянки вибувала з її володіння. Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції на вказані обставини уваги не звернув та необґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Правова позиція Верховного Суду: оскільки спірні правовідносини виникли до набрання чинності ЦК України 2003 року, до них застосовуються положення ЦК Української РСР.
Згідно зі ст. 243 ЦК Української РСР за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.
Судами обох інстанцій було встановлено, що ОСОБА_11 подарувала, а ОСОБА_12 прийняла в дар право на земельну частку (пай) у землі. Згодом відповідач отримала Державний акт на право приватної власності на землю, та укладала договори оренди спірної земельної ділянки, як її власник.
Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 56 ЦК Української РСР угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки. Якщо така угода визнана недійсною, то кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернення одержаного в натурі - відшкодувати його вартість.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Вказані ОСОБА_11 позовні вимоги в порушення ст. ст. 57-60 ЦПК України 2004 року позивачем не доведені належними та допустимими доказами, як не надано й доказів того, що між сторонами оспорюваного правочину виникли правовідносини іншого характеру. З огляду на наведене правових підстав для задоволення позову не має, тому у його задоволенні необхідно відмовити.
Висновки: під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, при відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, а саме неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.
Ключові слова: порядок доведення факту недійсності правочину, тягар доказування обставин справи, добросовісність сторін при укладенні договору, з’ясування дійсних намірів сторін правочину