Постанова
Іменем України
05 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 127/6749/22
провадження № 61-799св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідачі: Вінницька міська державна лікарня ветеринарної медицини, Державна служба з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів,
треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Тетева-Родюк Ірина Олександрівна, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 вересня 2022 року у складі судді Романюк Л. Ф. та постанову Вінницького апеляційного суду від 07 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Голоти Л. О., Денишенко Т. О., Рибчинського В. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Вінницької міської державної лікарні ветеринарної медицини, Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про визнання законними наймачами житлового приміщення і зобов`язання укладення типового договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком.
Позовну заяву мотивували тим, що вони є дітьми ОСОБА_8 , який
у 60-х роках отримав для проживання квартиру
АДРЕСА_1 та був вселений до неї на підставі ордера в установленому законом порядку. З моменту вселення постійно проживав
у квартирі, утримував її у належному стані, сплачував комунальні платежі. Вони також проживають у квартирі з народження до теперішнього часу та були зареєстровані у квартирі з 1982 року - ОСОБА_1 та з 1986 року
( ОСОБА_2 ) відповідно у зв`язку з отриманням паспорта.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер. Ордер, на підставі якого він був вселений у квартиру, втрачений.
Після смерті батька ОСОБА_8 вони звертались до Вінницької державної ветеринарної лікарні, що здійснює оперативне управління будинком АДРЕСА_2 , до квартального комітету «Підлісний», який здійснює обслуговування вказаної будівлі та квартирний облік громадян,
а також в архів, проте скрізь відсутні документи про найм житла їхнім батьком ОСОБА_8 , зокрема втрачено ордер на вказану квартиру. В архіві наявний лише протокол № 2 засідання місцевого комітету облуправління сільського господарства від 16 січня 1968 року про виділення коштів на ремонт квартири шоферу легкового автомобіля ОСОБА_8 .
Втрата ордера підтверджується довідкою квартального комітету «Підлісний» від 22 жовтня 2019 року № 640.
З метою отримання копії ордера чи корінця ордера ОСОБА_1 звернувся до архівного відділу Вінницької міської ради та Державного архіву Вінницької області, за наслідками цього звернення надійшла відповідь від 09 вересня 2021 року, в якій зазначено, що ордера на отримання квартири на зберігання до Архівного відділу міської ради не передавали. Департамент житлового господарства Вінницької міської ради у відповіді від 16 вересня 2021 року зазначив, що ордер має знаходитись в адміністрації підприємства,
яке здійснює обслуговування будинку.
На цей час квартира АДРЕСА_1
не приватизована, є їхнім єдиним житлом, у якому вони проживають
з народження та зареєстровані за цією адресою з 80-х років.
Крім них у квартирі зареєстровано ще п`ятеро осіб: ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 .
На ім`я ОСОБА_1 , зокрема, відкрито особовий рахунок на постачання природнього газу, а на ім`я ОСОБА_2 - особовий рахунок на водопостачання, також, згідно з актом обстеження житла квартального комітету, особові рахунки відкриті на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Довідкою Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів від 26 лютого 2019 року № 17.2-11/3072-19 підтверджується, що нерухоме майно, а саме двоквартирний житловий будинок, загальною площею
113,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , перебуває
у державній власності. Уповноваженим органом управління, відповідно до Закону України «Про управління об`єктами державної власності», постанови Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 667 «Про затвердження Положення про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів», є Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів як правонаступник Державної ветеринарної та фіто санітарної служби. Вінницькій міській державній лікарні ветеринарної медицини зазначене майно передане на правах оперативного управління. Зазначене підтверджується також довідкою Фонду державного майна України від 05 березня 2019 року № 1015-4351 та витягом з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна.
У зв`язку з втратою ордера та відсутністю укладеного договору найму на житло на ім`я ОСОБА_1 , ОСОБА_2 було вирішено звернутися до Вінницької міської державної лікарні ветеринарної медицини, що здійснює оперативне управління будинком на АДРЕСА_2 , для укладення договору найму. Всі зареєстровані повнолітні особи,
які проживають у будинку надали свою згоду на укладення договору найму, що підтверджується їхніми підписами, що містяться на заяві ОСОБА_1
від 29 серпня 2021 року до Вінницької міської державної лікарні ветеринарної медицини про визнання його наймачем і укладення договору найму, а також
у заяві до Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів про надання згоди на укладення договору найму.
Заяву ОСОБА_1 було направлено до Вінницької міської державної лікарні ветеринарної медицини з вимогою укласти з ним договір найму, в якому містилась також згода усіх зареєстрованих осіб на таке укладення. Однак
листом від 11 жовтня 2021 року Вінницька міська державна лікарня ветеринарної медицини, в укладені договору найму ОСОБА_1 відмовила
з посиланням на відсутність ордера на житлове приміщення.
З урахуванням наведеного та посилаючись на статті 61, 64, 103, 106,
160 Житлового кодексу України, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , уточнивши під час розгляду справи позовні вимоги, просили суд:
- визнати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 наймачами квартири
АДРЕСА_1 ;
- зобов`язати Вінницьку міську державну лікарню ветеринарної медицини укласти типовий договір про надання послуги з управління багатоквартирним будинком з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08 вересня
2022 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду
від 07 грудня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що позивачами не доведено факт їх звернення у позасудовому порядку до належної особи з вимогою про визнання їх наймачами квартири замість попереднього наймача (їхнього батька) та зміни договору найму квартири, а також, що компетентним органом у задоволенні цих вимог відмовлено.
Заявивши позовну вимогу про визнання позивачів законними наймачами
у поєднанні з вимогою про зобов`язання укласти типовий договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, позивачі не врахували,
що такий спосіб захисту є неефективним та не захистить їхніх житлових прав, оскільки позивачі переслідують мету не набуття прав управління будинком,
а зміни раніше укладеного з ОСОБА_8 договору найму жилого приміщення, однак заявляють вимогу про зобов`язання укладення типового договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, яка задоволенню не підлягає.
Норми житлового права, на які посилаються позивачі при обґрунтуванні вимоги про зобов`язання укласти з ними типовий договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, не поширюються на дані правовідносини, оскільки спірний будинок не відноситься до багатоквартирних.
Крім того, відповідачі в розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про особливості здійснення права
власності у багатоквартирному будинку» та Правил надання послуги
з управління багатоквартирним будинком, затверджених постановою
Кабінету Міністрів України від 05 вересня 2018 року № 172, не є юридичними особами як суб`єкти підприємницької діяльності, й відповідно не наділені повноваженнями (компетенцією) щодо укладення договорів про надання послуг з управління багатоквартирним будинком з позивачами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання їх наймачами спірної квартири, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати ухвалені у справі судові рішення в оскаржуваній частині та ухвалити нове рішення, яким позовну вимогу про визнання їх наймачами житлового приміщення задовольнити.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження, справу витребувано із суду першої інстанції.
07 березня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Постановою Верховного Суду від 29 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційну скаргу
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявники посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема,
на те, що судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12, постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 686/15695/15, від 22 грудня 2020 року у справі № 644/5190/19, від 21 травня 2021 року
у справі № 643/6850/17, від 08 грудня 2021 року у справі № 569/5435716.
На обґрунтування касаційної скарги зазначили, що суди попередніх інстанцій встановили, що вселення позивачів здійснювалось у визначеному законом порядку та спосіб, як членів сім`ї наймача, проте дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні позовної вимоги про визнання їх наймачами.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачі не вирішили питання щодо укладення договору найму спірної квартири у позасудовому порядку, зокрема шляхом звернення до компетентної особи. Проте суди залишили поза увагою, що позивачі в установленому законом порядку зверталися до відповідачів із заявою про визнання їх наймачами цієї квартири та про укладення з ними договору найму, що підтверджується, зокрема, заявою ОСОБА_1 від 29 серпня 2021 року до Вінницької міської державної лікарні ветеринарної медицини про визнання його наймачем та укладення договору найму, а також заявою ОСОБА_1 від 29 серпня 2021 року до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів про надання згоди на укладення договору найму, в якій містилась також згода усіх зареєстрованих у квартирі осіб. На зазначену заяву Вінницька міська державна лікарня ветеринарної медицини надала відповідь
від 11 жовтня 2021 року, у якій в укладенні договору найму ОСОБА_1 відмовлено на підставі відсутності ордера на житлове приміщення.
За таких обставинпозивачі вправі були звернутися до суду з позовною заявою для вирішення цього спору.
Відповідачі Вінницька міська державна лікарня ветеринарної медицини, Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів не визнають право позивачів бути наймачами спірної квартири після смерті їхнього батька ОСОБА_8 , відмовляють в укладенні договору найму на підставі відсутності ордера, який втрачено, не визнають права позивачів на приватизацію вказаного житла, яке є єдиним їхнім житлом. Крім того, відповідачі не здійснюють обслуговування і утримання вказаного житлового будинку, який знаходиться у їх віданні на праві оперативного управління, вони не є юридичними особами як суб`єкти підприємницької діяльності й не можуть укладати договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, також не можуть утримувати будинок, однак і не погоджуються здійснити передачу будинку на баланс органів місцевого самоврядування у передбачений законом спосіб. За таких обставин пред`явлена вимога позивачів щодо визнання їх наймачами спірної квартири
є єдиним можливим способом захисту існуючого цивільного права від невизнання його з боку відповідачів та неможливості врегулювання зазначених прав будь-яким іншим способом, визначеним законом.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У березні 2023 року Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів подала до Верховного Суду відзив, у якому заперечувала проти доводів позивачів та просила залишити без змін ухвалені у справі судові рішення.
У відзиві зазначено, що позивачі не надали жодних доказів того,
що з їх батьком було укладено договір найму квартири, відповідно до статті 61 ЖК України. За змістом статті 106 ЖК України лише у разі відмови наймодавця у визнанні члена сім`ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку. Позивачі не надали жодного доказу (звернення, заяви, листа тощо) на підтвердження того, що вони зверталися до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів саме з проханням визнати їх наймачами квартири замість попереднього наймача (їхнього батька) та відповідно змінити договір найму цієї квартири. Також не доведено, що Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів відмовила позивачам у визнанні їх законними наймачами квартири замість їхнього батька.
Відзиви на касаційну скаргу інші учасники справи до Верховного Суду не подали.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Міським відділом реєстрації актів цивільного стану
м. Вінниці від 17 жовтня 1990 року (т. 1, а.с. 13).
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 ,
ІНФОРМАЦІЯ_3 , є дітьми ОСОБА_8 , що підтверджується відповідними свідоцтвами про народження (т. 1, а. с. 17-22).
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживають у квартирі
АДРЕСА_1 з народження як члени родини наймача.
Таке вселення відбувалось за згодою наймача, записи про їхнє вселення та проживання містяться, зокрема, у домовій книзі (т. 1, а. с. 36-39). Крім того
у паспортах позивачів наявний штамп, що підтверджує реєстрацію їхнього місця проживання за адресою: АДРЕСА_3 ,
з 16 червня 1982 року - ОСОБА_1 та з 23 травня 1986 року - ОСОБА_2 до теперішнього часу включно (т. 1, а. с. 15, 19).
Відомості щодо реєстрації ОСОБА_1 з 16 червня 1986 року
та ОСОБА_2 з 23 травня 1986 року у квартирі
АДРЕСА_1 містяться у довідках про реєстрацію місця проживання особи, виданих Вінницькою міською радою від 13 листопада
2018 року за № 58114, від 24 січня 2019 року за № 4901.
Також зазначене підтверджується відповіддю асоціації органів самоорганізації населення м. Вінниці комітету мікрорайону «Корея-1»
на заяву ОСОБА_1 від 05 листопада 2021 року № 66
та актом обстеження житлових умов сім`ї від 18 жовтня 2019 року № 637, виданим комітетом мікрорайону «Підлісний» (т. 1 а. с. 26-29).
Після смерті батька ОСОБА_8 у позивачів постало питання щодо заміни первісного наймача квартири та реалізації прав щодо її приватизації. Проте виявилось, що у Вінницькій державній ветеринарній лікарні, що здійснює оперативне управління будинком АДРЕСА_2 ,
а також квартальному комітеті «Підлісний», який здійснює обслуговування вказаної будівлі та квартирний облік громадян, а також в архіві відсутні документи про найм житла їхнім батьком ОСОБА_8 , зокрема втрачено ордер на вказану квартиру. В архіві наявний лише протокол № 2 засідання місцевого комітету облуправління сільського господарства від 16 січня
1968 року про виділення коштів на ремонт квартири шоферу легкового автомобіля ОСОБА_8 (т. 1 а.с. 40).
Втрата ордера, виданого у 1967 році ОСОБА_8 на квартиру
АДРЕСА_1 , підтверджується довідкою квартального комітету «Підлісний» від 22 жовтня 2019 року № 640 (т. 1,
а.с. 23).
Департамент житлового господарства Вінницької міської ради у відповіді
від 16 вересня 2021 року № м-20-123557/01-20 на заяву ОСОБА_1 повідомив, що ордер має знаходитись в адміністрації підприємства, яке здійснює обслуговування будинку (а.с. 56).
Відповідно до відповіді Вінницької міської державної лікарні ветеринарної медицини від 24 січня 2019 року № 10 житловий будинок за адресою:
АДРЕСА_2 , перебуває на балансі Вінницької міської державної лікарні ветеринарної медицини на праві оперативного управління.
З метою підтвердження інформації щодо форми власності, а також суб`єкта,
у віданні та розпорядженні якого перебуває квартира
АДРЕСА_1 , направлено запит до Фонду державного майна України (т. 1, а. с. 42).
Відповідно до довідки Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів від 26 лютого 2019 року № 17.2-11/3072-19, нерухоме майно, а саме двоквартирний житловий будинок, загальною площею
113,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , перебуває
у державній власності. Уповноваженим органом управління, відповідно до Закону України «Про управління об`єктами державної власності», постанови Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 667 «Про затвердження Положення про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів», є Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів як правонаступник Державної ветеринарної та фіто санітарної служби.
Вінницькій міській державній лікарні ветеринарної медицини зазначене майно передане на правах оперативного управління.
13 березня 2019 року Фонд державного майна України на запит Вінницької міської державної лікарні ветеринарної медицини надав витяг з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо окремого нерухомого майна,
за яким будинок АДРЕСА_2 є об`єктом державної власності, перебуває на балансі Вінницької міської державної лікарні ветеринарної медицини, суб`єкт управління - Державна служба України
з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів (т. 1,
а. с. 45).
28 серпня 2021 року ОСОБА_1 направив заяву до Вінницької міської державної лікарні ветеринарної медицини з вимогою укласти з ним договір найму. У зазначеній заяві містилась також згода усіх зареєстрованих
у квартирі осіб.
Листом від 11 жовтня 2021 року Вінницька міська державна лікарня ветеринарної медицини, відмовила ОСОБА_1 в укладені договору найму
з посиланням на те, що такий договір укладається у письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення, а оскільки він зазначив у листі, що ордер втрачено, тобто його немає, то і для укладення договору немає підстав.
28 серпня 2021 року ОСОБА_1 направив Державній службі України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів заяву про надання згоди на приватизацію квартири
АДРЕСА_1 .
Листом від 11 жовтня 2021 року Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів надала відповідь ОСОБА_1 на його заяву та повідомила, що для вирішення питання щодо приватизації квартири йому необхідно надати: копію документів, на підставі яких відбулося вселення у квартиру; копію паспорта, де вказана реєстрація за цією адресою; довідку балансоутримувача про статус квартири (службова, відомча).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, а також в межах доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Судові рішення оскаржуються позивачами лише в частині відмови
у задоволенні позовних вимог про визнання їх наймачами спірної квартири після смерті батька, у зв`язку з чим Верховний Суд переглядає справу
у касаційному порядку саме у цій частині позовних вимог та в межах доводів касаційної скарги.
В іншій частині судові рішення не оскаржуються, тому у неоскарженій частині в касаційному порядку на предмет законності і обґрунтованості не переглядаються.
Касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частин першої, третьої статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти
в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Частиною четвертою статті 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Частинами першою та другою статті 61 ЖК України закріплено,
що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного
і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.
Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано
й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки,
як наймач та члени його сім`ї.
Згідно з положеннями статті 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків,
а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Відповідно до частин першої, другої статті 106 ЖК України повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача.
Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача. У разі відмови наймодавця
у визнанні члена сім`ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» судам роз'яснено, що вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи прописані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем
їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем
і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК України). Крім того, особи,
що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного
з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають
з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (частина друга статті 65 ЖК України).
Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім'ї наймача,
у розумінні частини другої статті 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають у квартирі разом з наймачем.
При цьому на вселення до батьків їхніх неповнолітніх дітей не потрібно письмової згоди всіх членів сім`ї, які проживають разом з наймачем.
Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб,
які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні, й інші обставини справи, що мають значення для справи, зокрема, чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб,
чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.
Частиною другою статті 107 ЖК України визначено, що у разі вибуття наймача та членів його сім`ї, договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо із жилого приміщення вибуває не вся сім`я,
то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. У зв'язку зі смертю основного наймача, договір найму на квартиру підлягає оформленню на ім'я члена сім'ї, який має право користуватися квартирою.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність
і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним
у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд визнати їх наймачами квартири
АДРЕСА_1 , оскільки вони є дітьми померлого ІНФОРМАЦІЯ_1
ОСОБА_8 , який був наймачем спірної квартири, та постійно, з народження, зокрема з 31 березня 1965 року - ОСОБА_1 та з 30 серпня 1969 року - ОСОБА_2 , проживали разом з батьком, і продовжують проживати до теперішнього часу у зазначеній квартирі, яка є їхнім єдиним житлом, при цьому увесь цей час після смерті ОСОБА_8 вони виконують обов`язки наймача, сплачують комунальні послуги та несуть витрати на утриманню житла.
У справі, яка переглядається, суди установили, що позивачі проживають
у спірній квартирі з народження як члени родини наймача та були вселені
у неї за згодою наймача.
Записи про вселення ОСОБА_9 та ОСОБА_2 та проживання
у зазначеній квартирі містяться, зокрема, у домовій книзі (т. 1, а. с. 36-39). Місце постійного проживання за зазначеною адресою зареєстровано
з 16 червня 1982 року - ОСОБА_1 та з 23 травня 1986 року - ОСОБА_2 ,
до теперішнього часу відомості про місце реєстраційного обліку не змінювалось.
За змістом статті 106 ЖК України у разі відмови наймодавця у визнанні члена сім`ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.
Користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення, який укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією
(а у разі її відсутності - відповідним підприємством, установою організацією)
і наймачем (статті 61 ЖК України).
Стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане
з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права
є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що заявлені позивачами вимоги про визнання їх наймачами квартири є неефективним способом захисту, так як не захистить їхні житлові права.
Норми ЖК України, на які посилаються позивачі, визначають таким способом визнання права користування житловим приміщенням, зміну договору найму житлового приміщення тощо. Проте таких вимог позивачі не заявляли, а право визначати предмет і підставу позову надано виключно позивачам, а не суду (статті 4, 12, 13, 43, 175 ЦПК України).
За таких обставин, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
За своїм змістом усі доводи касаційної скарги зводяться до незгоди
з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою зібраних у справі доказів
та встановлених на їх підставі обставин та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин у тому контексті, який на думку позивачів свідчить про наявність підстав для визнання їх законними наймачами спірної квартири за відсутності ордера та без звернення за вирішенням цього питання до компетентної особи - Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, яка право позивачів користуватись спірним житлом не заперечує.
Суд касаційної інстанції не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу,
про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 вересня
2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 07 грудня
2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
