ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

                        П О С Т А Н О В А

                       12.08.2009  N 8/527
 

     Окружний адміністративний суд міста  Києва  колегією  суддів:
Пилипенко   О.Є.  (головуючий),  Ковзель  П.О.,  Кочан  В.М.,  при
секретарі - Корніюк А.В.,  за результатами розгляду  у  відкритому
судовому засіданні адміністративної справи за позовом Акціонерного
товариства "Українська пожежна - страхова  компанія"  до  Кабінету
Міністрів  України,  третя  особа:  Міністерство  охорони здоров'я
України,  про здійснення дій щодо  приведення  у  відповідність  з
вимогами чинного  законодавства  України  постанов від 28.01.97 р.
N 79 ( 79-97-п  )  та  від  17.09.97  р.  N  1021  (  1021-97-п  )
(за участю представників сторін:  від позивача:  П.О.Л.  пред.  за
довір. (...),  від відповідача:  не з'явився,  від третьої  особи:
не з'явився) В С Т А Н О В И В:

     Акціонерне товариство    "Українська   пожежна   -   страхова
компанія" звернулось до  Окружного  адміністративного  суду  міста
Києва   з   позовом   про   визнання   незаконними   та  нечинними
словосполучення "крім експертної" та "у тому числі з Компанією"  в
п. 5  постанови  Кабінету  Міністрів України від 21.01.97 р.  N 79
( 79-97-п ) "Про затвердження Порядку  надання  медичної  допомоги
іноземним  громадянам,  які  тимчасово  перебувають  на  території
України",  а також про визнання незаконною та  нечинною  постанови
Кабінету  Міністрів  України від 17.09.97 р.  N 1021 ( 1021-97-п )
"Про вдосконалення Порядку  надання  медичної  допомоги  іноземним
громадянам,  які  тимчасово  перебувають  на  території України" в
частині,  а саме в п.  1 словосполучення: "придбаного (виданого) в
державній   акціонерній   страховій  компанії  України  з  надання
експертної медичної допомоги іноземним громадянам",  в п.  2 слова
"Державною",  в  п.  6  слова  "Державна",  в  абзаці  5 пункту 13
словосполучення "крім експертної" та "у тому числі з Компанією".

     Свої позовні вимоги позивач мотивує тим,  що спірні постанови
суперечить вимогам чинного законодавства України,  а саме, законам
України "Про страхування" ( 85/96-ВР ),  "Про  захист  економічної
конкуренції" (   2210-14   ),   Господарському   кодексу   України
( 436-15 ) та ст.  42 Конституції України ( 254к/96-ВР ), оскільки
спірними постановами передбачено обов'язкову наявність у іноземців
та осіб без громадянства,  які тимчасово перебувають на  території
України,  страхового  полюса  (сертифіката),  що  гарантує  оплату
вартості екстреної медичної допомоги іноземним громадянам,  що  не
передбачено зазначеними вище нормами.

     Відповідач проти  позову  заперечує  посилаючись  на  те,  що
оскаржувані постанови відповідають вимогам  чинного  законодавства
та  не  порушують  права,  свободи  та інтереси позивача,  а також
наполягає на відмові позивачу у  позові,  оскільки  ним  пропущено
строк звернення до адміністративного суду.

     Третя особа  у  справі,  яка  не заявляє самостійних вимог на
предмет спору,  на  стороні  відповідача  -  Міністерство  охорони
здоров'я  України,  в  судове засідання жодного разу не з'явилась,
письмових пояснень по суті спору суду не надала.

     Проаналізувавши матеріали справи та  пояснення  представників
сторін, суд приходить до наступних висновків.

     Статтею 10  Закону  України "Про правовий статус іноземців та
осіб  без  громадянства"  (  3929-12  )  встановлено,  що  медична
допомога   особам   цієї   категорії  надається  в  порядку,  який
визначається Кабінетом Міністрів України.

     На виконання   цієї   статті   відповідачем   були   прийняті
оскаржувані постанови від 28 січня 1997 року N 79 ( 79-97-п ) "Про
затвердження   Порядку   надання   медичної   допомоги   іноземним
громадянам, які  тимчасово  перебувають  на  території України" та
від 17 вересня 1997 року N 1021 ( 1021-97-п )  "Про  вдосконалення
Порядку   надання  медичної  допомоги  іноземним  громадянам,  які
тимчасово перебувають на території України".

     Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17 вересня
1997  року N 1021 ( 1021-97-п ) "Про вдосконалення Порядку надання
медичної допомоги іноземним громадянам,  які тимчасово перебувають
на   території   України"   установлено  обов'язкову  наявність  в
іноземців та осіб без громадянства,  які тимчасово перебувають  на
території  України,  страхового поліса (сертифіката),  що гарантує
оплату вартості екстреної медичної допомоги іноземним громадянам.

     Позивач стверджує,  що  спірні  постанови  суперечать  нормам
чинного  законодавства,  оскільки  статтею  7  Закону України "Про
страхування" (  85/96-ВР  )  визначений  виключний  перелік  видів
обов'язкового страхування,  які здійснюються в Україні,  при цьому
такого виду страхування,  як  обов'язкове  медичне  страхування  з
надання  екстреної  медичної  допомоги  іноземним громадянам,  які
тимчасово перебувають  на  території  України,  вказаним   Законом
( 85/96-ВР ) не передбачено.

     Обґрунтовуючи порушення  своїх  прав  та охоронюваних законом
інтересів  спірними  постановами  позивач  посилається   на   лист
Міністерства внутрішніх  справ  України  від  18  серпня 2008 року
N 14620/Мв та розпорядження від 15 травня 2008 року N  8422/Сн,  в
яких  Міністерства  внутрішніх  справ України неправомірно вимагає
від страхових компаній України ліцензію на здійснення такого  виду
страхування,   який   взагалі   не   передбачений  законодавством,
обмежуючи  при  цьому  права  тих  страхових   компаній,   зокрема
позивача,  які  мають всі правові підстави на здійснення медичного
страхування  іноземців  та  осіб   без   громадянства,   включаючи
страхування  з  надання  екстреної  медичної  допомоги,  при цьому
Міністерства  внутрішніх  справ  України  посилається  на   спірні
постанови.

     На виконання вимог МВС України позивач звернувся до Державної
комісії з регулювання ринків фінансових послуг України з заявою на
видачу  ліцензії на здійснення обов'язкового страхування іноземців
та осіб без громадянства з надання  екстреної  медичної  допомоги.
Позивачу  було  відмовлено у видачі ліцензії на провадження такого
виду страхової діяльності (лист Державної  комісії  з  регулювання
ринків фінансових послуг України від 09.07.2008 р. N 7877/08-8 про
відмову у видачі ліцензій додається), з підстав відсутності такого
виду страхування у переліку обов'язкових видів страхування, на які
видається ліцензія.

     Слід також   зазначити,   що   такий   вид   страхування   не
передбачений жодними нормативними актами,  які були та є підставою
для  видачі  та  оформлення  страховиками  України   ліцензій   на
здійснення  страхової  діяльності.  Міністерство  охорони здоров'я
України листом від 25.07.2008 р.  N 1.02/47 повідомило,  що аналіз
законодавства дає підстави вважати, що екстрена медична допомога є
складовою частиною медичної допомоги населенню.

     Згідно Закону  України  "Про  страхування"   (   85/96-ВР   )
страховики  на території України мають право займатися тільки тими
видами страхування,  на які вони отримали відповідну ліцензію  від
уповноваженого органу.

     Таким чином, документом, що може підтвердити право страховика
на  здійснення  медичного  страхування  іноземців  та   осіб   без
громадянства,  які  тимчасово  перебувають  на  території України,
включаючи страхування з  надання  екстреної  медичної  допомоги  є
Ліцензія на здійснення обов'язкового медичного страхування.

     Позивач не   позбавлений   права  оскаржити  протиправні  дії
Міністерства внутрішніх справ України,  яке  неправомірно  вимагає
від  страхових компаній України ліцензію на здійснення такого виду
страхування,  який   взагалі   не   передбачений   законодавством,
обмежуючи   при   цьому  права  тих  страхових  компаній,  зокрема
позивача,  які мають всі правові підстави на здійснення  медичного
страхування   іноземців   та   осіб  без  громадянства,  включаючи
страхування з надання екстреної медичної допомоги.

     Спірні постанови були прийняті та оприлюднені відповідачем  в
газеті "Урядовий   кур'єр"   та   Офіційному   віснику  України  у
1997 році.

     Відповідно до статті 19 Конституції України  (  254к/96-ВР  )
встановлено,   що  органи  державної  влади  та  органи  місцевого
самоврядування,  їх  посадові  особи  зобов'язані  діяти  лише  на
підставі,   в  межах  повноважень  та  у  спосіб,  що  передбачені
Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України.

     Відповідно до ст.  113 Конституції  України  (  254к/96-ВР  )
Кабінет  Міністрів  України  є  вищим  органом  у  системі органів
виконавчої влади,  який у своїй діяльності керується  Конституцією
( 254к/96-ВР  )  та  законами України,  а також указами Президента
України  та  постановами  Верховної   Ради   України,   прийнятими
відповідно до Конституції ( 254к/96-ВР ) та законів України.

     Пунктом 3  статті  116  Конституції  України  (  254к/96-ВР )
визначено,  що Кабінет  Міністрів  України  забезпечує  проведення
фінансової,   цінової,   інвестиційної   та  податкової  політики;
політики  у  сферах  праці  й  зайнятості  населення,  соціального
захисту,  освіти,  науки і культури,  охорони природи, екологічної
безпеки і природокористування.

     Відповідно до  частини  1  статті  117  Конституції   України
( 254к/96-ВР ) Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції
видає  постанови  і  розпорядження,  які   є   обов'язковими   для
виконання.

     Частиною 2  статті  10  Закону  України  "Про правовий статус
іноземців та осіб без громадянства" ( 3929-12  )  встановлено,  що
іноземцям  та особам без громадянства медична допомога подається у
порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

     Частиною 5  статті  9  Закону   України   "Про   страхування"
( 85/96-ВР   )   встановлено,   що  при  здійсненні  обов'язкового
страхування Кабінетом Міністрів України встановлюються максимальні
розміри   страхових   тарифів   або  методика  їх  розрахунків  та
мінімальні розміри страхових сум  (в  редакції  статті  станом  на
04.06.97).

     На виконання  зазначених  норм  Кабінетом  Міністрів  України
видано постанови від 28.01.97 N 79 ( 79-97-п )  "Про  затвердження
Порядку   надання  медичної  допомоги  іноземним  громадянам,  які
тимчасово перебувають на території України"  та  17.09.97  N  1021
( 1021-97-п ) "Про вдосконалення Порядку надання медичної допомоги
іноземним  громадянам,  які  тимчасово  перебувають  на  території
України".

     У постанові  Пленуму  Вищого  адміністративного  суду України
від 06.03.2008 N 2 (  v0002760-08  )  "Про  практику  застосування
адміністративними      судами     окремих     положень     Кодексу
адміністративного   судочинства   України   під    час    розгляду
адміністративних   справ"   та   в   роз'ясненні  президії  Вищого
арбітражного суду України від 26.01.2000 N 02-5/35 ( v5_35800-00 )
"Про   деякі  питання  практики  вирішення  спорів,  пов'язаних  з
визнанням недійсними актів державних чи інших органів"  зазначено,
що   підставами   для   визнання   будь-якого   акта  недійсним  є
невідповідність  його   вимогам   чинного   законодавства   та/або
визначеній   законом  компетенції  органу,  який  видав  цей  акт.
Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є  також  порушення  у
зв'язку  з  прийняттям  відповідного  акта  прав  та  охоронюваних
законом інтересів суб'єктів  правовідносин,  на  регулювання  яких
видано спірний акт.

     Акт державного  чи  іншого  органу - це юридична форма рішень
цих органів,  тобто офіційний письмовий  документ,  який  породжує
певні  правові  наслідки,  спрямований на регулювання тих чи інших
суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів  цих
відносин.

     Залежно від компетенції органу,  який прийняв такий документ,
і  характеру  та  обсягу  відносин,  що  врегульовано  ним,   акти
поділяються  на  нормативні  і  такі,  що  не  мають  нормативного
характеру, тобто індивідуальні.

     Нормативний акт - це  прийнятий  уповноваженим  державним  чи
іншим   органом  у  межах  його  компетенції  офіційний  письмовий
документ,  який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить
загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово.

     Предметом оскарження  у  даній  справі  є  нормативно-правові
акти,  якими  врегульовано  Порядок  надання   медичної   допомоги
іноземним  громадянам,  які  тимчасово  перебувають  на  території
України ( 79-97-п ).

     Проаналізувавши матеріали справи та  пояснення  представників
сторін,  суд прийшов до висновку,  що позовні вимоги не підлягають
задоволенню, виходячи з наступних підстав.

     Позивач здійснює страхову  діяльність  в  Україні  більш  ніж
16 років,   спірні   постанови   були   прийняті   та  оприлюднені
відповідачем в 1997 році,  таким чином,  позивач дізнався або  міг
дізнатися   про  порушення  своїх  прав  та  охоронюваних  законом
інтересів  ще  в  1997  році,  крім  того,  дія  спірних  постанов
розповсюджується на іноземних громадян,  які тимчасово перебувають
на території України,  та Державну  акціонерну  страхову  компанію
України   з   надання   екстреної   медичної   допомоги  іноземним
громадянам, якої не  існує,  про  що  позивачеві  стало  відомо  у
2006 році (лист Державної комісії з врегулювання ринків фінансових
послуг України від  31.08.2006  р.  N  8568/08-8  є  в  матеріалах
справи).

     Відповідно до   ч.   1   ст.   99  Кодексу  адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ),  адміністративний позов може бути
подано   в  межах  строку  звернення  до  адміністративного  суду,
встановленого цим Кодексом ( 2747-15 ) або іншими законами.

     Згідно з ч.  2 ст.  99 Кодексу адміністративного  судочинства
України  (  2747-15 ),  для звернення до адміністративного суду за
захистом прав,  свобод та інтересів  особи  встановлюється  річний
строк,  який  якщо не встановлено інше,  обчислюється з дня,  коли
особа дізналася або повинна була  дізнатися  про  порушення  своїх
прав, свобод чи інтересів.

     Враховуючи вищенаведене   слід  зазначити,  що  за  загальним
правилом перебіг строку на  звернення  до  адміністративного  суду
починається  від  дня  виникнення права на адміністративний позов,
тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення  свої
прав, свобод чи інтересів.

     Як вбачається з матеріалів позову, позивачем спірні постанови
прийняті у 1997 році,  але позивач звернувся до суду у 2008  році,
таким чином позивачем пропущений строк звернення до суду.

     Статтею 100  Кодексу  адміністративного  судочинства  України
( 2747-15  ),  передбачено,  що  пропущення  строку  звернення  до
адміністративного  суду  є  підставою  для  відмови  у задоволенні
адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одні зі
сторін.

     Відповідачем було  надано клопотання,  в якому він вказує про
пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду та
наполягає на цьому.

     Проаналізувавши матеріали  справи  та пояснення представників
сторін суд прийшов до висновку,  що у нього відсутні підстави  для
визнання  причин  пропущення  позивачем  строку  звернення до суду
поважною,  тому суд прийшов  до  висновку,  що  позовні  вимоги  є
необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки
позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду.

     На підставі ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства
України  (  2747-15  ),  судові  витрати  по сплаті судового збору
покладаються на Акціонерне товариство "Українська пожежна-страхова
компанія".

     Керуючись ст.  ст.  2,  6, 7, 17, 94, 99, 100, 158, 162, 163,
167 Кодексу адміністративного судочинства  України  (  2747-15  ),
Окружний адміністративний суд міста Києва П О С Т А Н О В И В:

     В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

     Постанова відповідно    до    ч.    1    ст.    254   Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) набирає законної
сили   після   закінчення  строку  подання  заяви  про  апеляційне
оскарження,  встановленого цим Кодексом (  2747-15  ),  якщо  таку
заяву не було подано.

     Постанова може  бути  оскаржена до суду апеляційної інстанції
протягом десяти днів з  дня  її  складання  в  повному  обсязі  за
правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ),  шляхом подання через суд  першої
інстанції  заяви  про  апеляційне  оскарження з наступним поданням
протягом двадцяти днів апеляційної скарги.  Апеляційна скарга може
бути   подана   без  попереднього  подання  заяви  про  апеляційне
оскарження,  якщо  скарга  подається  у  строк,  встановлений  для
подання заяви про апеляційне оскарження.

     Дата підписання повного тексту постанови: 14.08.2009 р.

 Головуючий, суддя                                   О.Є.Пилипенко

 Суддя                                                 П.О.Ковзель

 Суддя                                                   В.М.Кочан