З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про захист економічної конкуренції
( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, N 12, ст.64 )
{ Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 380-IV ( 380-15 ) від 26.12.2002, ВВР, 2003, N 10-11, ст.86
N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003, ВВР, 2003, N 30, ст.247
N 1344-IV ( 1344-15 ) від 27.11.2003, ВВР, 2004, N 17-18, ст.250
N 2285-IV ( 2285-15 ) від 23.12.2004, ВВР, 2005, N 7-8, ст.162
N 2505-IV ( 2505-15 ) від 25.03.2005, ВВР, 2005, N 17, N 18-19,ст.267
N 2596-IV ( 2596-15 ) від 31.05.2005, ВВР, 2005, N 26, ст.348
N 3486-IV ( 3486-15 ) від 23.02.2006, ВВР, 2006, N 31, ст.269
N 1276-VI ( 1276-17 ) від 16.04.2009, ВВР, 2009, N 38, ст.535 }
{ У тексті Закону слова "арбітражний суд" у всіх відмінках
виключено на підставі Закону N 762-IV ( 762-15 ) від
15.05.2003 }
{ У тексті Закону слово "суд" у всіх відмінках замінено
словами "господарський суд" у відповідному відмінку
згідно із Законом N 2596-IV ( 2596-15 ) від 31.05.2005 }
Цей Закон визначає правові засади підтримки та захисту
економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській
діяльності і спрямований на забезпечення ефективного
функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних
відносин.
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
Терміни, що вживаються в цьому Законі, мають таке значення:
економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між
суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним
досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання,
внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість
вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт
господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку;
інформація - відомості в будь-якій формі й вигляді та
збережені на будь-яких носіях (у тому числі листування, книги,
помітки, ілюстрації (карти, діаграми, органіграми, малюнки, схеми
тощо), фотографії, голограми, кіно-, відео-, мікрофільми, звукові
записи, бази даних комп'ютерних систем або повне чи часткове
відтворення їх елементів), пояснення осіб та будь-які інші
публічно оголошені чи документовані відомості;
контроль - вирішальний вплив однієї чи декількох пов'язаних
юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяльність суб'єкта
господарювання чи його частини, який здійснюється безпосередньо
або через інших осіб, зокрема завдяки: праву володіння чи
користування всіма активами чи їх значною частиною; праву, яке
забезпечує вирішальний вплив на формування складу, результати
голосування та рішення органів управління суб'єкта господарювання;
укладенню договорів і контрактів, які дають можливість визначати
умови господарської діяльності, давати обов'язкові до виконання
вказівки або виконувати функції органу управління суб'єкта
господарювання; заміщенню посади керівника, заступника керівника
спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого
органу суб'єкта господарювання особою, яка вже обіймає одну чи
кілька із зазначених посад в інших суб'єктах господарювання;
обійманню більше половини посад членів спостережної ради,
правління, інших наглядових чи виконавчих органів суб'єкта
господарювання особами, які вже обіймають одну чи кілька із
зазначених посад в іншому суб'єкті господарювання. Пов'язаними
особами є юридичні та/або фізичні особи, які спільно або узгоджено
здійснюють господарську діяльність, у тому числі спільно або
узгоджено чинять вплив на господарську діяльність суб'єкта
господарювання. Зокрема, пов'язаними фізичними особами вважаються
такі, які є подружжям, батьками та дітьми, братами та (або)
сестрами; ( Абзац четвертий статті 1 із змінами, внесеними згідно
із Законом N 2596-IV ( 2596-15 ) від 31.05.2005 )
малий та середній підприємець - суб'єкт господарювання, доход
(виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за
останній фінансовий рік чи вартість активів якого не перевищує
суми, еквівалентної 500 тисячам євро, визначеної за курсом
Національного банку України, що діяв в останній день фінансового
року, якщо на ринках, на яких діє цей підприємець, є конкуренти із
значно більшою ринковою часткою;
монополізація - досягнення суб'єктом господарювання
монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, підтримання
або посилення цього становища;
органи влади - міністерства та інші центральні органи
виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та
органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим, державні
органи, що здійснюють регулювання діяльності суб'єктів природних
монополій, ринку цінних паперів, державні органи приватизації,
Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення,
місцеві органи виконавчої влади;
об'єднання - об'єднання юридичних та (або) фізичних осіб, у
тому числі об'єднання підприємств, а також громадські організації;
органи адміністративно-господарського управління та контролю
- суб'єкти господарювання, об'єднання, інші особи в частині
виконання ними функцій управління або контролю в межах делегованих
їм повноважень органів влади чи органів місцевого самоврядування;
органи Антимонопольного комітету України - Антимонопольний
комітет України, постійно діючі та тимчасові адміністративні
колегії Антимонопольного комітету України, державний уповноважений
Антимонопольного комітету України, адміністративні колегії
територіальних відділень Антимонопольного комітету України;
ринок товару (товарний ринок) - сфера обороту товару
(взаємозамінних товарів), на який протягом певного часу і в межах
певної території є попит і пропозиція;
суб'єкт господарювання - юридична особа незалежно від
організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа,
що здійснює діяльність з виробництва, реалізації, придбання
товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі яка здійснює
контроль над іншою юридичною чи фізичною особою; група суб'єктів
господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль
над іншими. Суб'єктами господарювання визнаються також органи
державної влади, органи місцевого самоврядування, а також органи
адміністративно-господарського управління та контролю в частині їх
діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої
господарської діяльності. Господарською діяльністю не вважається
діяльність фізичної особи з придбання товарів народного споживання
для кінцевого споживання;
товар - будь-який предмет господарського обороту, в тому
числі продукція, роботи, послуги, документи, що підтверджують
зобов'язання та права (зокрема цінні папери).
Стаття 2. Сфера застосування Закону
1. Цим Законом регулюються відносини органів державної влади,
органів місцевого самоврядування, органів
адміністративно-господарського управління та контролю із
суб'єктами господарювання; суб'єктів господарювання з іншими
суб'єктами господарювання, із споживачами, іншими юридичними та
фізичними особами у зв'язку з економічною конкуренцією.
2. Цей Закон застосовується до відносин, які впливають чи
можуть вплинути на економічну конкуренцію на території України.
Стаття 3. Законодавство про захист економічної конкуренції
1. Законодавство про захист економічної конкуренції
ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України
( 254к/96-ВР ), і складається із цього Закону, законів України
"Про Антимонопольний комітет України" ( 3659-12 ), "Про захист
від недобросовісної конкуренції" ( 236/96-ВР ), інших
нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.
2. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого
надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті,
що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила
міжнародного договору.
3. Особливості застосування законодавства про захист
економічної конкуренції, зокрема щодо певних галузей
промисловості, можуть бути встановлені виключно шляхом внесення
змін до цього Закону.
Стаття 4. Державна політика у сфері розвитку економічноїконкуренції та обмеження монополізму
1. Державна політика у сфері розвитку економічної конкуренції
та обмеження монополізму в господарській діяльності, здійснення
заходів щодо демонополізації економіки, фінансової,
матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої
підтримки суб'єктів господарювання, які сприяють розвитку
конкуренції, здійснюється органами державної влади, органами
місцевого самоврядування та органами
адміністративно-господарського управління та контролю.
2. Суб'єкти господарювання, органи влади, органи місцевого
самоврядування, а також органи адміністративно-господарського
управління та контролю зобов'язані сприяти розвитку конкуренції та
не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний
вплив на конкуренцію.
3. Органи державної влади, до компетенції яких належить
забезпечення державного регулювання та управління у відповідних
галузях економіки, проводять моніторинг ринків цих галузей з метою
аналізу та прогнозування їх розвитку. ( Статтю 4 доповнено
частиною згідно із Законом N 2596-IV ( 2596-15 ) від 31.05.2005 )
4. Державний контроль за додержанням законодавства про захист
економічної конкуренції, захист інтересів суб'єктів господарювання
та споживачів від його порушень здійснюються органами
Антимонопольного комітету України.
5. Органи влади, органи місцевого самоврядування,
органи адміністративно-господарського управління та контролю
зобов'язані сприяти Антимонопольному комітету України у здійсненні
його повноважень у сфері підтримки й захисту економічної
конкуренції, обмеження монополізму та контролю за додержанням
законодавства про захист економічної конкуренції.
6. З метою однакового застосування норм законодавства про
захист економічної конкуренції, в тому числі законодавства про
захист від недобросовісної конкуренції, Антимонопольний комітет
України дає рекомендаційні роз'яснення з питань застосування цього
законодавства.
Розділ II
АНТИКОНКУРЕНТНІ УЗГОДЖЕНІ ДІЇ СУБ'ЄКТІВГОСПОДАРЮВАННЯ, ЗЛОВЖИВАННЯ МОНОПОЛЬНИМ
(ДОМІНУЮЧИМ) СТАНОВИЩЕМ НА РИНКУ
Стаття 5. Узгоджені дії
1. Узгодженими діями є укладення суб'єктами господарювання
угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій
формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка
(діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання.
Узгодженими діями є також створення суб'єкта господарювання,
об'єднання, метою чи наслідком створення якого є координація
конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили
зазначений суб'єкт господарювання, об'єднання, або між ними та
новоствореним суб'єктом господарювання, або вступ до такого
об'єднання. ( Абзац другий частини першої статті 5 в редакції
Закону N 2596-IV ( 2596-15 ) від 31.05.2005 )
2. Особи, які чинять або мають намір чинити узгоджені дії, є
учасниками узгоджених дій.
Стаття 6. Антиконкурентні узгоджені дії суб'єктівгосподарювання
1. Антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які
призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження
конкуренції.
2. Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються
узгоджені дії, які стосуються:
1) встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації
товарів;
2) обмеження виробництва, ринків товарів,
техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення
контролю над ними;
3) розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним
принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи
придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за
іншими ознаками;
4) спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів,
тендерів;
5) усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з
ринку) інших суб'єктів господарювання, покупців, продавців;
6) застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими
суб'єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне
становище в конкуренції;
7) укладення угод за умови прийняття іншими суб'єктами
господарювання додаткових зобов'язань, які за своїм змістом або
згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій
діяльності не стосуються предмета цих угод;
8) суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів
господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин.
3. Антиконкурентними узгодженими діями вважається також
вчинення суб'єктами господарювання схожих дій (бездіяльності) на
ринку товару, які призвели чи можуть призвести до недопущення,
усунення чи обмеження конкуренції у разі, якщо аналіз ситуації на
ринку товару спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення
таких дій (бездіяльності). ( Статтю 6 доповнено частиною згідно із
Законом N 2596-IV ( 2596-15 ) від 31.05.2005 )
4. Вчинення антиконкурентних узгоджених дій забороняється і
тягне за собою відповідальність згідно з законом.
5. Особа, що вчинила антиконкурентні узгоджені дії, але
раніше за інших учасників цих дій добровільно повідомила про це
Антимонопольний комітет України чи його територіальне відділення
та надала інформацію, яка має суттєве значення для прийняття
рішення у справі, звільняється від відповідальності за вчинення
антиконкурентних узгоджених дій, передбаченої статтею 52 цього
Закону.
Органи Антимонопольного комітету України на підставі
вмотивованого клопотання в інтересах розслідування справи про
порушення законодавства про захист економічної конкуренції
забезпечують конфіденційність інформації про особу. ( Частину
п'яту статті 6 доповнено абзацом згідно із Законом N 2596-IV
( 2596-15 ) від 31.05.2005 )
Не може бути звільнена від відповідальності особа, визначена
у цій частині, якщо вона:
не вжила ефективних заходів стосовно припинення нею
антиконкурентних узгоджених дій після повідомлення про них
Антимонопольному комітету України;
була ініціатором чи забезпечувала керівництво
антиконкурентними узгодженими діями;
не надала всіх доказів або інформації стосовно вчинення нею
порушення, про які їй було відомо та які вона могла безперешкодно
отримати.
Стаття 7. Узгоджені дії малих або середніх підприємців
Положення статті 6 цього Закону не застосовуються до
будь-яких добровільних узгоджених дій малих або середніх
підприємців щодо спільного придбання товарів, які не призводять до
суттєвого обмеження конкуренції та сприяють підвищенню
конкурентоспроможності малих або середніх підприємців.
Стаття 8. Узгоджені дії стосовно постачання та використаннятоварів
1. Положення статті 6 цього Закону не застосовуються до
узгоджених дій щодо постачання чи використання товарів, якщо
учасник узгоджених дій стосовно іншого учасника узгоджених дій
встановлює обмеження на:
використання поставлених ним товарів чи товарів інших
постачальників;
придбання в інших суб'єктів господарювання або продаж іншим
суб'єктам господарювання чи споживачам інших товарів;
придбання товарів, які за своєю природою або згідно з
торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності
не належать до предмета угоди;
формування цін або інших умов договору про продаж
поставленого товару іншим суб'єктам господарювання чи споживачам.
2. До узгоджених дій, передбачених частиною першою цієї
статті, застосовуються положення статті 6 цього Закону, якщо такі
узгоджені дії:
призводять до суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку
чи в значній його частині, у тому числі монополізації відповідних
ринків;
обмежують доступ на ринок інших суб'єктів господарювання;
призводять до економічно необґрунтованого підвищення цін або
дефіциту товарів.
Стаття 9. Узгоджені дії стосовно прав інтелектуальноївласності
1. Положення статті 6 цього Закону не застосовуються до угод
про передачу прав інтелектуальної власності або про використання
об'єкта права інтелектуальної власності в тій частині, в якій вони
обмежують у здійсненні господарської діяльності сторону угоди,
якій передається право, якщо ці обмеження не виходять за межі
законних прав суб'єкта права інтелектуальної власності.
2. Вважається, що не виходять за межі прав, зазначених у
частині першій цієї статті, обмеження стосовно обсягу прав, які
передаються, строку та території дії дозволу на використання
об'єкта права інтелектуальної власності, а також виду діяльності,
сфери використання, мінімального обсягу виробництва.
Стаття 10. Узгоджені дії, які можуть бути дозволені
1. Узгоджені дії, передбачені статтею 6 цього Закону, можуть
бути дозволені відповідними органами Антимонопольного комітету
України, якщо їх учасники доведуть, що ці дії сприяють:
вдосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару;
техніко-технологічному, економічному розвитку;
розвитку малих або середніх підприємців;
оптимізації експорту чи імпорту товарів;
розробленню та застосуванню уніфікованих технічних умов або
стандартів на товари;
раціоналізації виробництва.
2. Узгоджені дії, передбачені в частині першій цієї статті,
не можуть бути дозволені органами Антимонопольного комітету
України, якщо конкуренція суттєво обмежується на всьому ринку чи в
значній його частині.
3. Кабінет Міністрів України може дозволити узгоджені дії, на
які Антимонопольним комітетом України не було надано дозволу
відповідно до частини другої цієї статті, якщо учасники узгоджених
дій доведуть, що позитивний ефект для суспільних інтересів
переважає негативні наслідки обмеження конкуренції.
4. Дозвіл згідно з частиною третьою цієї статті не може бути
наданий, якщо:
учасники узгоджених дій застосовують обмеження, які не є
необхідними для реалізації узгоджених дій;
обмеження конкуренції становить загрозу системі ринкової
економіки.
5. Вчинення узгоджених дій, передбачених цією статтею,
забороняється до отримання дозволу органів Антимонопольного
комітету України або Кабінету Міністрів України. ( Частина п'ята
статті 10 в редакції Закону N 2596-IV ( 2596-15 ) від 31.05.2005 )
Стаття 11. Типові вимоги до узгоджених дій
1. Антимонопольний комітет України може визначати типові
вимоги до узгоджених дій, передбачених у статтях 7, 8, 9 і 10
цього Закону.
2. Узгоджені дії, що відповідають типовим вимогам до певних
видів узгоджених дій, встановлених Антимонопольним комітетом
України, дозволяються і не потребують дозволу органів
Антимонопольного комітету України відповідно до частини першої
статті 10 цього Закону, якщо про це прямо вказано в рішенні
Антимонопольного комітету України про встановлення типових вимог.
( Частина друга статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2596-IV ( 2596-15 ) від 31.05.2005 )
Стаття 12. Монопольне (домінуюче) становище суб'єктагосподарювання
1. Суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче)
становище на ринку товару, якщо:
на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;
не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості
можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі
сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для
доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг
чи інших обставин.
2. Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта
господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35
відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.
3. Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище
суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару
становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної
конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток
ринку, які належать конкурентам.
4. Вважається, що кожен із двох чи більше суб'єктів
господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку
товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає
конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих,
виконується одна з умов, передбачених частиною першою цієї статті.
5. Монопольним (домінуючим) вважається також становище
кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них
виконуються такі умови:
сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарювання,
яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує
50 відсотків;
сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів господарювання,
яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує
70 відсотків -
і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються
умови частини четвертої цієї статті.
Стаття 13. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем наринку
1. Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку
є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає
монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть
призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або
ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів,
які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на
ринку. ( Частина перша статті 13 із змінами, внесеними згідно із
Законом N 2596-IV ( 2596-15 ) від 31.05.2005 )
2. Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку,
зокрема, визнається:
1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або
реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов
існування значної конкуренції на ринку;
2) застосування різних цін чи різних інших умов до
рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи
покупцями без об'єктивно виправданих на те причин;
3) обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом
господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або
згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій
діяльності не стосуються предмета договору;
4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що
завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання,
покупцям, продавцям;
5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації
товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи
придбання;
6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів
господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин;
7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи
усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів
господарювання.
3. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку
забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.
Стаття 14. Висновки щодо кваліфікації дій
З метою запобігання порушенням законодавства про захист
економічної конкуренції, підвищення передбачуваності його
застосування органи Антимонопольного комітету України можуть
надавати суб'єктам господарювання на підставі наданої ними
інформації висновки у формі рекомендаційних роз'яснень щодо
відповідності дій суб'єктів господарювання положенням статей 6, 10
та 13 цього Закону.
Розділ III
АНТИКОНКУРЕНТНІ ДІЇ ОРГАНІВВЛАДИ, ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ, ОРГАНІВ
АДМІНІСТРАТИВНО-ГОСПОДАРСЬКОГО УПРАВЛІННЯ ТА
КОНТРОЛЮ
Стаття 15. Антиконкурентні дії органів влади, органівмісцевого самоврядування, органів
адміністративно-господарського управління
та контролю
1. Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого
самоврядування, органів адміністративно-господарського управління
та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів,
розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок,
укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів
влади, органів місцевого самоврядування, органів
адміністративно-господарського управління та контролю
(колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть
призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення
конкуренції.
2. Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого
самоврядування, органів адміністративно-господарського управління
та контролю, зокрема, визнаються:
заборона або перешкоджання створенню нових підприємств чи
здійснення підприємництва в інших організаційних формах у
будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на
здійснення окремих видів діяльності, на виробництво, придбання чи
реалізацію певних видів товарів;
пряме або опосередковане примушення суб'єктів господарювання
до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні чи інші
форми об'єднань або здійснення узгоджених дій концентрації
суб'єктів господарювання в інших формах; ( Абзац третій частини
другої статті 15 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2596-IV
( 2596-15 ) від 31.05.2005 )
пряме або опосередковане примушення суб'єктів господарювання
до пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки
товарів певному колу споживачів чи першочергового їх придбання у
певних продавців;
будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл товарів,
а також розподіл ринків між суб'єктами господарювання за
територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх
реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи продавців;
встановлення заборони на реалізацію певних товарів з одного
реґіону країни в іншому або надання дозволу на реалізацію товарів
з одного реґіону в іншому в певному обсязі чи за виконання певних
умов;
надання окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів
господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у
привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або
може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення
конкуренції;
дія, внаслідок якої окремим суб'єктам господарювання або
групам суб'єктів господарювання створюються несприятливі чи
дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами;
дія, якою встановлюються не передбачені законами України
заборони та обмеження самостійності підприємств, у тому числі щодо
придбання чи реалізації товарів, ціноутворення, формування програм
діяльності та розвитку, розпорядження прибутком.
3. Вчинення антиконкурентних дій органів влади, органів
місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського
управління та контролю забороняється і тягне за собою
відповідальність згідно з законом.
Стаття 16. Заборона делегування повноважень органів влади таорганів місцевого самоврядування
Органам влади та органам місцевого самоврядування
забороняється делегування окремих владних повноважень об'єднанням,
підприємствам та іншим суб'єктам господарювання, якщо це
призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження
чи спотворення конкуренції.
Стаття 17. Заборона схилення до порушень законодавства прозахист економічної конкуренції та їх легітимації
Забороняються дії чи бездіяльність органів влади, органів
місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського
управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи),
що полягають у схиленні суб'єктів господарювання, органів влади,
органів місцевого самоврядування, органів
адміністративно-господарського управління та контролю до порушень
законодавства про захист економічної конкуренції, створенні умов
для вчинення таких порушень чи їх легітимації.
Розділ IV
ОБМЕЖУВАЛЬНА ТА ДИСКРИМІНАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬСУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ, ОБ'ЄДНАНЬ
Стаття 18. Обмежувальна діяльність суб'єктів господарювання,об'єднань
1. Суб'єктам господарювання, об'єднанням забороняється
схиляти інших суб'єктів господарювання до вчинення порушень
законодавства про захист економічної конкуренції чи сприяти
вчиненню таких порушень.
2. Суб'єктам господарювання, об'єднанням забороняється
примушувати інших суб'єктів господарювання:
до антиконкурентних узгоджених дій, визначених статтею 6
цього Закону;
до узгоджених дій, визначених статтями 7, 8, 9 та 10 цього
Закону;
до участі у концентрації суб'єктів господарювання, визначеної
статтею 22 цього Закону.
Стаття 19. Неправомірне використання суб'єктомгосподарювання ринкового становища
1. Суб'єктам господарювання, які отримали дозвіл відповідних
органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії
відповідно до частини першої статті 10 цього Закону, суб'єктам
господарювання, узгоджені дії яких дозволені згідно із статтями 7,
8 і 9 цього Закону, забороняється встановлювати щодо господарської
діяльності суб'єктів господарювання обмеження, які, як правило, не
застосовуються до інших суб'єктів господарювання, або
застосовувати без об'єктивно виправданих причин різний підхід до
різних суб'єктів господарювання.
2. Суб'єктам господарювання, які відповідно до частини
третьої статті 10 цього Закону отримали дозвіл Кабінету Міністрів
України на узгоджені дії незалежно від наявності в них
монопольного становища, забороняється вчиняти дії, що вважаються
зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку,
відповідно до статті 13 цього Закону.
3. Суб'єктам господарювання, зазначеним у частині першій цієї
статті, забороняється схиляти інших суб'єктів господарювання до
надання будь-яким суб'єктам господарювання без об'єктивних причин
переважних умов у господарській діяльності.
4. Положення частин першої та третьої цієї статті
застосовуються також до суб'єктів господарювання, якщо від них
через відсутність альтернативних джерел отримання чи постачання
певного виду товарів залежать малі або середні підприємці.
Продавець певного виду товарів вважається таким, що залежить від
покупця, якщо цей покупець отримує від такого продавця, крім
традиційних торговельних знижок чи винагород в іншій формі,
особливу винагороду, яку не отримують інші подібні покупці.
Стаття 20. Дискримінація конкурентів суб'єктамигосподарювання
Суб'єктам господарювання, що мають значно більший ринковий
вплив порівняно з малими або середніми підприємцями, які є їх
конкурентами, забороняється створення перешкод у господарській
діяльності малим або середнім підприємцям, зокрема вчинення дій,
заборонених згідно з частинами першою та третьою статті 19 цього
Закону.
Стаття 21. Обмежувальна діяльність об'єднань
1. Не допускається обмежувальна діяльність об'єднань шляхом
відмови суб'єктові господарювання у прийнятті до такого
об'єднання, яка ставить його у невигідне становище в конкуренції,
якщо така відмова є необґрунтованою і невиправданою.
2. Частина перша цієї статті застосовується до об'єднань,
якщо стосовно них виконуються такі умови:
об'єднання може об'єднати всіх учасників певного ринку чи
території;
об'єднання створюється чи діє для досягнення цілей, що не
передбачають отримання прибутку;
створення та діяльність об'єднання не призводить до
економічної концентрації та антиконкурентних узгоджених дій згідно
з цим Законом.
Розділ V
КОНТРОЛЬ ЗА КОНЦЕНТРАЦІЄЮСУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ
Стаття 22. Концентрація суб'єктів господарювання
1. З метою запобігання монополізації товарних ринків,
зловживання монопольним (домінуючим) становищем, обмеження
конкуренції органи Антимонопольного комітету України здійснюють
державний контроль за концентрацією суб'єктів господарювання
(далі - концентрація).
2. Концентрацією визнається:
1) злиття суб'єктів господарювання або приєднання одного
суб'єкта господарювання до іншого;
2) набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним
або кількома суб'єктами господарювання над одним або кількома
суб'єктами господарювання чи частинами суб'єктів господарювання,
зокрема, шляхом:
а) безпосереднього або опосередкованого придбання, набуття у
власність іншим способом активів у вигляді цілісного майнового
комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання,
одержання в управління, оренду, лізинг, концесію чи набуття в
інший спосіб права користування активами у вигляді цілісного
майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта
господарювання, в тому числі придбання активів суб'єкта
господарювання, що ліквідується;
б) призначення або обрання на посаду керівника, заступника
керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи
виконавчого органу суб'єкта господарювання особи, яка вже обіймає
одну чи кілька з перелічених посад в інших суб'єктах
господарювання, або створення ситуації, при якій більше половини
посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи
виконавчих органів двох чи більше суб'єктів господарювання
обіймають одні й ті самі особи;
( Підпункт "в" пункту 2 частини другої статті 22 виключено на
підставі Закону N 2596-IV ( 2596-15 ) від 31.05.2005 )
3) створення суб'єкта господарювання двома і більше
суб'єктами господарювання, який протягом тривалого періоду буде
самостійно здійснювати господарську діяльність, але при цьому таке
створення не призводить до координації конкурентної поведінки між
суб'єктами господарювання, що створили цей суб'єкт господарювання,
або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання; ( Частину
другу статті 22 доповнено пунктом згідно із Законом N 2596-IV
( 2596-15 ) від 31.05.2005 )
4) безпосереднє або опосередковане придбання, набуття у
власність іншим способом чи одержання в управління часток (акцій,
паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або 50 відсотків
голосів у вищому органі управління відповідного суб'єкта
господарювання.
3. Не вважаються концентрацією:
1) створення суб'єкта господарювання, метою чи внаслідок
створення якого здійснюється координація конкурентної поведінки
між суб'єктами господарювання, що створили зазначений суб'єкт
господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктом
господарювання. Такі дії розглядаються як узгоджені дії відповідно
до абзацу другого частини першої статті 5 цього Закону;
2) придбання часток (акцій, паїв) суб'єкта господарювання
особою, основним видом діяльності якої є проведення фінансових
операцій чи операцій з цінними паперами, якщо це придбання
здійснюється з метою їх наступного перепродажу за умови, що
зазначена особа не бере участі в голосуванні у вищому органі чи
інших органах управління суб'єкта господарювання. У такому випадку
наступний перепродаж має бути здійснений протягом одного року з
дня придбання часток (акцій, паїв). На клопотання зазначених осіб
із обґрунтуванням про неможливість здійснення наступного
перепродажу органи Антимонопольного комітету України можуть
прийняти рішення про продовження цього строку;
3) дії, які здійснюються між суб'єктами господарювання,
пов'язаними відносинами контролю, у випадках, передбачених
частиною другою цієї статті, крім випадків набуття такого контролю
без отримання дозволу Антимонопольного комітету України, якщо
необхідність отримання такого дозволу передбачена законом;
4) набуття контролю над суб'єктом господарювання або його
частиною, в тому числі завдяки праву управління та розпорядження
його майном арбітражним керуючим, службовою чи посадовою особою
органу державної влади.
Стаття 23. Учасники концентрації суб'єктів господарювання
Учасниками концентрації визнаються:
суб'єкти господарювання, стосовно яких здійснюється або має
здійснитися злиття, приєднання;
суб'єкти господарювання, які набувають або мають намір набути
контроль над суб'єктом господарювання, та суб'єкти господарювання,
щодо яких набувається або має набутися контроль; ( Абзац третій
статті 23 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2596-IV
( 2596-15 ) від 31.05.2005 )
суб'єкти господарювання, активи (майно), частки (акції, паї)
яких набуваються у власність, одержуються в управління
(користування), оренду, лізинг, концесію або мають набутися, та їх
покупці (одержувачі), набувачі;
суб'єкти господарювання, що є або мають намір стати
засновниками (учасниками) новостворюваного суб'єкта
господарювання. У разі коли одним із засновників є орган
виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, орган
адміністративно-господарського управління та контролю, учасником
концентрації вважається також суб'єкт господарювання, активи
(майно), частки (акції, паї) якого вносяться до статутного фонду
новостворюваного суб'єкта господарювання;
фізичні та юридичні особи, пов'язані з учасниками
концентрації, зазначеними в абзацах другому - п'ятому цієї статті,
відносинами контролю, що дає підстави визнати відповідну групу
осіб згідно із статтею 1 цього Закону єдиним суб'єктом
господарювання.
Стаття 24. Випадки, в яких необхідне отримання дозволу наконцентрацію суб'єктів господарювання
1. Концентрація може бути здійснена лише за умови
попереднього отримання дозволу Антимонопольного комітету України
чи адміністративної колегії Антимонопольного комітету України:
1) у випадках, передбачених частиною другою статті 22 цього
Закону та іншими нормативно-правовими актами, коли сукупна
вартість активів або сукупний обсяг реалізації товарів учасників
концентрації, з урахуванням відносин контролю, за останній
фінансовий рік, у тому числі за кордоном, перевищує суму,
еквівалентну 12 мільйонам євро, визначену за офіційним валютним
курсом, встановленим Національним банком України, що діяв в
останній день фінансового року, і при цьому: ( Абзац другий
частини першої статті 24 в редакції Закону N 2596-IV ( 2596-15 )
від 31.05.2005 )
вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний
обсяг) реалізації товарів, у тому числі за кордоном, не менш як у
двох учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю,
перевищує суму, еквівалентну 1 мільйону євро, визначену за курсом
Національного банку України, що діяв в останній день фінансового
року у кожного, та
вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний
обсяг) реалізації товарів в Україні хоча б одного учасника
концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму,
еквівалентну 1 мільйону євро, визначену за курсом Національного
банку України, що діяв в останній день фінансового року;
2) у випадках, передбачених частиною другою статті 22 цього
Закону та іншими нормативно-правовими актами, незалежно від
сукупної вартості активів або сукупного обсягу реалізації товарів
учасників концентрації, коли:
частка на певному ринку товару будь-якого учасника
концентрації або сукупна частка учасників концентрації, з
урахуванням відносин контролю, перевищує 35 відсотків, та
концентрація відбувається на цьому чи суміжному з ним ринку
товару. Частину першу статті 24 доповнено пунктом 2 згідно із Законом
N 2596-IV ( 2596-15 ) від 31.05.2005 )
2. При розрахунку обсягів реалізації товарів учасників
концентрації використовується сума доходу (виручки) від реалізації
продукції (товарів, робіт, послуг) за вирахуванням суми податку на
додану вартість, акцизного збору, інших податків або зборів, базою
для оподаткування в яких є оборот, за останній фінансовий звітний
рік, що передував поданню заяви. Кошти, отримані від реалізації
товарів у межах однієї групи суб'єктів господарювання, пов'язаних
відносинами контролю, якщо такий облік ведеться, не враховуються.
3. Якщо учасниками концентрації виступають комерційні банки,
для розрахунку вартості активів та обсягів реалізації
використовується десята частина вартості активів комерційного
банку. У випадках, коли учасниками концентрації є страховики, для
розрахунку вартості активів страховика використовується сума
неттоактивів, а для розрахунку обсягів реалізації товарів - сума
доходів від страхової діяльності, визначених відповідно до
законодавства України про страхову діяльність.
4. Порядок обчислення порогових показників, що
використовуються для цілей цієї статті, а також його особливості
стосовно окремих категорій суб'єктів господарювання встановлюються
Антимонопольним комітетом України.
5. Концентрація, яка потребує дозволу відповідно до частини
першої цієї статті, забороняється до надання дозволу на її
здійснення. До надання такого дозволу учасники концентрації
зобов'язані утримуватися від дій, які можуть призвести до
обмеження конкуренції та неможливості відновлення початкового
стану.
Стаття 25. Підстави надання дозволу на концентрацію суб'єктівгосподарювання
1. Антимонопольний комітет України чи адміністративна колегія
Антимонопольного комітету України надають дозвіл на концентрацію у
разі, якщо вона не призводить до монополізації чи суттєвого
обмеження конкуренції на всьому ринку чи в значній його частині.
2. Кабінет Міністрів України може дозволити концентрацію, на
здійснення якої Антимонопольний комітет України не надав дозволу
як на таку, що не відповідає умовам частини першої цієї статті,
якщо позитивний ефект для суспільних інтересів зазначеної
концентрації переважає негативні наслідки обмеження конкуренції.
3. Дозвіл згідно з частиною другою цієї статті не може бути
наданий, якщо обмеження конкуренції, зумовлені концентрацією:
не є необхідними для досягнення мети концентрації;
становлять загрозу системі ринкової економіки.
Розділ VI
РОЗГЛЯД ЗАЯВ ТА СПРАВ ПРО НАДАННЯ ДОЗВОЛУНА УЗГОДЖЕНІ ДІЇ, КОНЦЕНТРАЦІЮ СУБ'ЄКТІВ
ГОСПОДАРЮВАННЯ
Стаття 26. Подання заяви про надання дозволу на узгодженідії, концентрацію суб'єктів господарювання
1. Учасники узгоджених дій, учасники концентрації, органи
влади, органи місцевого самоврядування, органи
адміністративно-господарського управління та контролю у порядку,
встановленому Антимонопольним комітетом України, звертаються:
із заявою про надання дозволу на узгоджені дії - до
Антимонопольного комітету України чи його територіальних
відділень;
із заявою про надання дозволу на концентрацію - до
Антимонопольного комітету України.
Учасники узгоджених дій, концентрації, органи влади, органи
місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського
управління та контролю подають спільну заяву. Інформація з
обмеженим доступом, необхідна для розгляду заяви, може подаватися
до відповідних органів Антимонопольного комітету України цими
особами окремо.
Зазначені особи можуть визначити особу, яка представляє їх
інтереси та подає заяву.
Заява та додані до неї документи мають містити повну та
достовірну інформацію.
У разі подання недостовірної інформації заявники несуть
відповідальність згідно із статтею 52 цього Закону.
2. Заява вважається прийнятою до розгляду після 15 днів з дня
її надходження, якщо протягом цього часу державний уповноважений
Антимонопольного комітету України, голова його територіального
відділення не повернули заявнику заяву із повідомленням, що вона
та інші документи не відповідають встановленим Антимонопольним
комітетом України вимогам і це перешкоджає її розгляду.
У разі, якщо учасник концентрації відмовляє іншому учаснику
концентрації - заявнику у наданні документів та іншої інформації,
необхідної для розгляду Антимонопольним комітетом України чи
адміністративною колегією Антимонопольного комітету України заяви,
державний уповноважений Антимонопольного комітету України на
підставі звернення заявника приймає розпорядження про надання
учасником концентрації такої інформації у визначений строк. Про
прийняте розпорядження повідомляється заявнику. Заява вважається
прийнятою до розгляду після отримання всієї інформації,
передбаченої цим розпорядженням.
3. Якщо дозвіл на узгоджені дії було надано органами
Антимонопольного комітету України на конкретно визначений строк,
суб'єкти господарювання мають право звернутися до органів
Антимонопольного комітету України із заявою про продовження дії
дозволу. Така заява подається за три місяці до закінчення строку
дії дозволу.
4. У разі, якщо узгоджені дії чи концентрація провадяться із
застосуванням конкурсних процедур (торги, аукціони, конкурси,
тендери тощо), заява може подаватись як до початку конкурсної
процедури, так і після, але не пізніше тридцяти днів з дати
оголошення переможця, якщо інше не передбачено законом.
5. Якщо суб'єкт господарювання вчиняє рівноцінні узгоджені
дії з різними суб'єктами господарювання, заява може бути подана
щодо однієї узгодженої дії за умови надання інформації щодо всіх
інших учасників узгоджених дій у порядку, встановленому
Антимонопольним комітетом України.
Стаття 27. Розгляд заяви про надання дозволу на узгодженідії, концентрацію суб'єктів господарювання
1. Органи Антимонопольного комітету України розглядають заяву
про надання дозволу на узгоджені дії протягом трьох місяців з дня
прийняття її до розгляду відповідним органом Антимонопольного
комітету України.
Заява про зміни в узгоджених діях, на які було отримано
дозвіл органу Антимонопольного комітету України, що не змінюють
кола учасників і не поширюються на інші товарні ринки,
розглядається органами Антимонопольного комітету України протягом
тридцяти днів.
Антимонопольний комітет України чи адміністративна колегія
Антимонопольного комітету України розглядають заяву про надання
дозволу на концентрацію протягом тридцяти днів з дня прийняття її
до розгляду відповідним органом Антимонопольного комітету України.
2. Заява залишається без розгляду у випадку надходження від
заявника клопотання про відкликання заяви, про що приймається
розпорядження відповідних органів Антимонопольного комітету
України.
3. Залишення заяви без розгляду не позбавляє заявника права
звернутися до Антимонопольного комітету України, його
територіального відділення з повторною заявою.
4. Інформація стосовно заявлених узгоджених дій, а саме щодо:
організаційно-правової форми учасників узгоджених дій, їх
місцезнаходження та їх представництв, філій, а також виду та
змісту узгоджених дій може бути опублікована в друкованих чи
електронних засобах масової інформації або оприлюднена
Антимонопольним комітетом України чи його територіальним
відділенням в інший спосіб.
Крім того, може бути оприлюднена й інша інформація стосовно
заявлених узгоджених дій, а також інформація щодо концентрації,
якщо така інформація раніше була публічно оголошена або заявник не
заперечує проти такої публікації.
Стаття 28. Прийняття рішень у заявах про надання дозволуна узгоджені дії, концентрацію суб'єктів
господарювання
1. Якщо протягом строку розгляду заяви, передбаченого
частиною першою статті 27 цього Закону, органи Антимонопольного
комітету України не розпочали розгляду справи про узгоджені дії чи
концентрацію, рішення про надання дозволу на узгоджені дії чи
концентрацію вважається прийнятим.
2. Днем прийняття рішення про надання дозволу на узгоджені
дії, концентрацію, відповідно до частини першої цієї статті,
вважається останній день строку розгляду заяви, передбаченого
частиною першою статті 27 цього Закону.
Стаття 29. Надання попередніх висновків стосовно узгодженихдій, концентрації суб'єктів господарювання
1. Органи Антимонопольного комітету України надають суб'єктам
господарювання, органам влади, органам місцевого самоврядування,
органам адміністративно-господарського управління та контролю на
підставі заяви про надання попередніх висновків та доданої до неї
інформації попередні висновки стосовно узгоджених дій;
Антимонопольний комітет України чи адміністративна колегія
Антимонопольного комітету України - щодо концентрації.
Строк розгляду заяв про надання попередніх висновків стосовно
узгоджених дій, концентрації становить один місяць.
2. Попередні висновки відповідного органу Антимонопольного
комітету України надаються у формі листа, в якому зазначається
про:
можливість надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію;
можливість відмови в наданні дозволу на узгоджені дії,
концентрацію;
необхідність чи відсутність необхідності одержання дозволу на
узгоджені дії, концентрацію;
недостатність інформації для будь-якого висновку.
3. Одержання попередніх висновків стосовно узгоджених дій,
концентрації не звільняє учасників узгоджених дій, учасників
концентрації, органи влади, органи місцевого самоврядування,
органи адміністративно-господарського управління та контролю від
необхідності звернутися до відповідних органів Антимонопольного
комітету України із заявою про надання дозволу на узгоджені дії,
концентрацію у випадках, передбачених статтями 10 та 24 цього
Закону.
Стаття 30. Розгляд справи про узгоджені дії, концентраціюсуб'єктів господарювання
1. У разі виявлення підстав для заборони узгоджених дій,
концентрації, а також у разі необхідності проведення складного
поглибленого дослідження чи експертизи відповідні органи
Антимонопольного комітету України розпочинають розгляд справи про
узгоджені дії чи концентрацію, про що приймається розпорядження та
письмово повідомляється особа, яка подала заяву. Разом із
повідомленням про початок розгляду справи надсилається перелік
інформації, яку заявник повинен надати для прийняття органами
Антимонопольного комітету України рішення у справі.
2. Органи Антимонопольного комітету України можуть запитувати
у заявника (заявників) та інших осіб додаткову інформацію, якщо її
відсутність перешкоджає розгляду справи, а також призначити
експертизу в порядку, визначеному статтею 43 цього Закону.
( Частина друга статті 30 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2596-IV ( 2596-15 ) від 31.05.2005 )
3. Строк розгляду справи про узгоджені дії чи концентрацію не
повинен перевищувати трьох місяців. Перебіг строку починається з
дня подання заявником (заявниками) у повному обсязі інформації та
отримання висновку експерта згідно з частинами першою та другою
цієї статті. Якщо протягом строку розгляду справи органами
Антимонопольного комітету України рішення не прийнято, вважається,
що на узгоджені дії чи концентрацію надано дозвіл. ( Абзац перший
частини третьої статті 30 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2596-IV ( 2596-15 ) від 31.05.2005 )
Днем прийняття рішення про надання дозволу на узгоджені дії,
концентрацію вважається останній день строку розгляду справи,
передбачений абзацом першим цієї частини.
4. Розгляд справи зупиняється у разі неможливості її розгляду
до вирішення органом Антимонопольного комітету України,
господарським судом пов'язаної з нею іншої справи або до вирішення
державним органом пов'язаного з нею іншого питання та на час
проведення експертизи. Про зупинення розгляду справи та його
поновлення органами Антимонопольного комітету України приймається
розпорядження, про що повідомляється заявнику. ( Абзац перший
частини четвертої статті 30 із змінами, внесеними згідно із
Законом N 2596-IV ( 2596-15 ) від 31.05.2005 )
Органи Антимонопольного комітету України поновлюють розгляд
справи після усунення обставин, які зумовили його зупинення.
Перебіг строку розгляду справи зупиняється з дня зупинення
розгляду справи. З дня поновлення розгляду перебіг строку розгляду
справи продовжується.
5. У розгляді заяв, справ можуть брати участь треті особи,
якщо рішення органів Антимонопольного комітету України може
суттєво зачепити їх права та інтереси, охоронювані цим Законом.
Питання про залучення до участі у розгляді справи третіх осіб
вирішується органами Антимонопольного комітету України. Про
залучення третьої особи органами Антимонопольного комітету України
приймається розпорядження, про що повідомляються особи, які беруть
участь у справі.
Стаття 31. Рішення у справах про узгоджені дії, концентраціюсуб'єктів господарювання
1. За результатами розгляду справ про узгоджені дії,
концентрацію приймається рішення:
Антимонопольним комітетом України - про надання дозволу на
узгоджені дії; заборону узгоджених дій; надання дозволу на
концентрацію; погодження установчих документів господарських
товариств, об'єднань чи змін до них; заборону концентрації;
адміністративною колегією Антимонопольного комітету України -
про надання дозволу на концентрацію; погодження установчих
документів господарських товариств, об'єднань чи змін до них;
надання дозволу на узгоджені дії, крім дозволів на підставі
частини першої статті 10 цього Закону; заборону узгоджених дій;
державним уповноваженим Антимонопольного комітету України,
відповідною адміністративною колегією територіального відділення
Антимонопольного комітету України - про надання дозволу на
узгоджені дії, крім дозволів на підставі частини першої статті 10
цього Закону; заборону узгоджених дій.
2. Рішення органів Антимонопольного комітету України про
надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію може бути
обумовлено виконанням учасниками узгоджених дій, концентрації
певних вимог і зобов'язань, які усувають або пом'якшують
негативний вплив узгоджених дій, концентрації на конкуренцію. Такі
умови і зобов'язання можуть стосуватися, зокрема, обмеження
стосовно управління, користування чи розпорядження майном, а також
зобов'язання суб'єкта господарювання здійснити відчуження майна.
Рішення про надання дозволу на узгоджені дії може бути надано
на невизначений або конкретно визначений строк, який, як правило,
не повинен перевищувати п'яти років.
3. Узгоджені дії, концентрація мають бути здійснені протягом
року з дня прийняття рішення про надання дозволу на узгоджені дії,
концентрацію, якщо більший строк не визначено у рішенні. Якщо
узгоджені дії, концентрація у цей строк не здійснені, учасники
узгоджених дій, концентрації мають подати нову заяву про отримання
дозволу органів Антимонопольного комітету України на узгоджені
дії, концентрацію.
4. Заявнику надсилається рішення, крім інформації з обмеженим
доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим,
головою відділення інформації, розголошення якої може завдати
шкоди інтересам інших осіб.
5. Органи Антимонопольного комітету України, які прийняли
рішення, не мають права його скасувати або змінити, крім випадків,
передбачених статтею 58 цього Закону. Вони мають право виправити
допущені в рішенні описки чи явні арифметичні помилки, роз'яснити
своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту, а також прийняти
додаткове рішення, якщо з якогось питання, що досліджувалося під
час розгляду справи, не прийнято рішення.
6. Інформація про прийняті рішення за результатами розгляду
заяв, справ про узгоджені дії, концентрацію може бути опублікована
в "Офіційному віснику України", інших друкованих чи електронних
засобах масової інформації або оприлюднена в інший спосіб.
Стаття 32. Підстави закриття розгляду справи про узгодженідії, концентрацію суб'єктів господарювання
1. Розгляд справи про узгоджені дії, концентрацію суб'єктів
господарювання підлягає закриттю без прийняття рішення по суті у
разі:
надходження від заявника клопотання про відкликання заяви або
про закриття розгляду справи;
неподання заявником інформації у визначений органами
Антимонопольного комітету України, головою його територіальних
відділень строк, якщо відсутність такої інформації перешкоджає
розгляду справи.
2. Закриття розгляду справи не позбавляє заявника права
звернутися до Антимонопольного комітету України, його
територіального відділення з новою заявою про надання згоди на
узгоджені дії, концентрацію.
Стаття 33. Порядок надання Кабінетом Міністрів Українидозволу на узгоджені дії, концентрацію
1. У тридцятиденний строк від дня прийняття рішення
Антимонопольним комітетом України про заборону узгоджених дій чи
концентрації особи, визначені в частині першій статті 26 цього
Закону, можуть звернутися до Кабінету Міністрів України із заявою
про надання дозволу на відповідні узгоджені дії чи концентрацію на
підставі частини третьої статті 10 або частини другої статті 25
цього Закону.
2. Кабінет Міністрів України приймає мотивоване рішення про
надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію або про відмову у
наданні такого дозволу.
3. Рішення Кабінету Міністрів України про надання дозволу на
узгоджені дії, концентрацію може містити певні вимоги та
зобов'язання до учасників узгоджених дій концентрації, в тому
числі стосовно вчинення ними певних дій. Такі вимоги та
зобов'язання не можуть бути спрямовані на здійснення тривалого
контролю за діяльністю учасників узгоджених дій, концентрації.
4. Порядок надання Кабінетом Міністрів України дозволу на
узгоджені дії, концентрацію встановлюється Кабінетом Міністрів
України та має, зокрема, передбачати:
створення комісії з числа незалежних експертів для оцінки
позитивних і негативних наслідків узгоджених дій, концентрації;
встановлення порядку здійснення контролю за виконанням
рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію.
5. У разі втрати чинності рішенням Кабінету Міністрів України
про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію чи визнання
його недійсним в установленому порядку органи Антимонопольного
комітету України приймають рішення про вжиття заходів з
відновлення початкового становища чи інших заходів, які усувають
або пом'якшують негативний вплив узгоджених дій, концентрації на
конкуренцію.
Стаття 34. Плата для відшкодування витрат, пов'язаних ізрозглядом заяв
1. За подання заяв про надання дозволу на узгоджені дії,
концентрацію, надання висновків відповідно до статей 14 та 29
цього Закону справляється плата в розмірах, передбачених частиною
другою цієї статті.
2. Плата справляється:
із заяв про надання дозволу на концентрацію - у розмірі
300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі сплати
суми збору відповідно до абзацу четвертого цієї частини за надання
попередніх висновків з цих питань - у розмірі 220
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
із заяв про надання дозволу на узгоджені дії - у розмірі
150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі сплати
суми збору відповідно до абзацу четвертого цієї частини за надання
попередніх висновків з цих питань - у розмірі 70 неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян;
із заяв про надання висновків відповідно до статей 14 та 29
цього Закону - у розмірі 80 неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян;
за видачу додаткових примірників завірених копій рішень з
питань, передбачених цією частиною, - у розмірі 0,5
неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожен примірник.
3. Плата зараховується до спеціального фонду Державного
бюджету України як власні надходження Антимонопольного комітету
України і використовується на потреби Антимонопольного комітету
України та його територіальних відділень, якщо інше прямо не
передбачено законом.
4. Неподання до Антимонопольного комітету України, його
територіального відділення документа, що підтверджує сплату збору,
є підставою для залишення заяви без руху на строк, визначений
органом Антимонопольного комітету України, головою його
територіального відділення. У разі несплати суми збору у строк,
визначений органом Антимонопольного комітету України, головою його
територіального відділення, заява залишається без розгляду, що не
позбавляє заявника права звернутися до цього органу з повторною
заявою.
5. Подання повторної заяви, в якій обставини, що
характеризують узгоджені дії, концентрацію, суттєво не змінилися,
не потребує повторного внесення плати.
Розділ VII
РОЗГЛЯД СПРАВ ПРО ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРОЗАХИСТ ЕКОНОМІЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ
Стаття 35. Розгляд справ про порушення законодавства прозахист економічної конкуренції
1. Розгляд справ про порушення законодавства про захист
економічної конкуренції починається з прийняття розпорядження про
початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у
справі.
2. При розгляді справи про порушення законодавства про захист
економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України:
збирають і аналізують документи, висновки експертів,
пояснення осіб, іншу інформацію, що є доказом у справі, та
приймають рішення у справі в межах своїх повноважень;
отримують пояснення осіб, які беруть участь у справі, або
будь-яких осіб за їх клопотанням чи з власної ініціативи.
Стаття 36. Підстави для початку розгляду справи
1. Органи Антимонопольного комітету України розпочинають
розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної
конкуренції за:
заявами суб'єктів господарювання, громадян, об'єднань,
установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи
бездіяльності, визначених цим Законом як порушення законодавства
про захист економічної конкуренції;
поданнями органів державної влади, органів місцевого
самоврядування, органів адміністративно-господарського управління
та контролю про порушення законодавства про захист економічної
конкуренції;
власною ініціативою органів Антимонопольного комітету
України.
У разі надходження від заявника клопотання про можливість
настання негативних наслідків, пов'язаних із поданням заяви, та з
метою захисту його інтересів розгляд справи про порушення
законодавства про захист економічної конкуренції розпочинається за
власною ініціативою органів Антимонопольного комітету України.
2. У випадках, коли дії чи бездіяльність, що містить ознаки
порушення законодавства про захист економічної конкуренції не має
відчутного впливу на умови конкуренції на ринку, заявнику може
бути відмовлено у розгляді справи. ( Частина друга статті 36 із
змінами, внесеними згідно із Законом N 2596-IV ( 2596-15 ) від
31.05.2005 )
Стаття 37. Початок розгляду справи
1. У разі виявлення ознак порушення законодавства про захист
економічної конкуренції, в тому числі наслідків такого порушення,
органи Антимонопольного комітету України приймають розпорядження
про початок розгляду справи. ( Частина перша статті 37 із змінами,
внесеними згідно із Законом N 2596-IV ( 2596-15 ) від 31.05.2005 )
2. Розпорядження про початок розгляду справи надсилається
відповідачу протягом трьох робочих днів з дня його прийняття. У
разі коли відповідача визначено після початку розгляду справи,
йому протягом трьох робочих днів надсилається розпорядження про
залучення до участі у справі як відповідача разом з розпорядженням
про початок розгляду справи. ( Частина друга статті 37 із змінами,
внесеними згідно із Законом N 2596-IV ( 2596-15 ) від 31.05.2005 )
3. Повідомлення про початок розгляду справи надсилається
заявнику та третім особам.
Стаття 38. Об'єднання і виділення справ, зупинення розглядусправи та його поновлення
1. Органи Антимонопольного комітету України можуть прийняти
розпорядження про об'єднання кількох справ в одну або про
виділення справи для окремого розгляду.
2. Розгляд справи може бути зупинено з власної ініціативи
відповідного органу Антимонопольного комітету України чи за заявою
особи, яка бере участь у справі, до завершення розгляду органом
Антимонопольного комітету України, господарським судом пов'язаної
з цією справою іншої справи або до вирішення державним органом
пов'язаного з нею іншого питання. Про зупинення розгляду справи та
його поновлення приймається розпорядження.
Стаття 39. Особи, які беруть участь у справі
1. Особами, які беруть участь у справі, визнаються: сторони,
треті особи, їх представники.
2. Сторонами у справі є відповідач і заявник (у разі якщо
справу розпочато за відповідною заявою).
Заявником є особа, яка подала заяву, подання про порушення
законодавства про захист економічної конкуренції.
Відповідачем є особа, щодо якої здійснюється розгляд справи
про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Третьою особою є особа, залучена до участі у справі у зв'язку
з тим, що рішення може суттєво зачепити її права та інтереси,
охоронювані цим Законом. Про визнання третьою особою органами
Антимонопольного комітету України приймається розпорядження, про
що повідомляються особи, які беруть участь у справі.
3. Встановивши, що як відповідач до участі у справі повинна
бути залучена інша особа, органами Антимонопольного комітету
України приймається розпорядження про заміну відповідача або про
залучення до участі у справі співвідповідачів, про що
повідомляються особи, які беруть участь у справі.
Стаття 40. Права і обов'язки осіб, які беруть участь у справі
1. Особи, які беруть (брали) участь у справі, мають право:
ознайомлюватися з матеріалами справи (крім інформації з
обмеженим доступом, а також інформації, розголошення якої може
завдати шкоди інтересам інших осіб, які беруть (брали) участь у
справі, або перешкодити подальшому розгляду справи);
наводити докази, подавати клопотання, усні й письмові
пояснення (заперечення), пропозиції щодо питань, які виносяться на
експертизу; { Абзац третій частини першої статті 40 із змінами,
внесеними згідно із Законом N 3486-IV ( 3486-15 ) від 23.02.2006 }
одержувати копії рішень у справі (витяги з них, крім
інформації з обмеженим доступом, а також інформації, розголошення
якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у
справі);
оскаржувати рішення в порядку, визначеному законом.
2. Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані
добросовісно користуватися належними їм правами.
Стаття 41. Забезпечення доказів
1. Доказами у справі можуть бути будь-які фактичні дані, які
дають можливість встановити наявність або відсутність порушення.
Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і
третіх осіб, поясненнями службових осіб та громадян, письмовими
доказами, речовими доказами і висновками експертів.
Усні пояснення сторін, третіх осіб, службових чи посадових
осіб та громадян, які містять дані, що свідчать про наявність чи
відсутність порушення, фіксуються у протоколі.
2. Збір доказів здійснюється Антимонопольним комітетом
України, його територіальними відділеннями незалежно від
місцезнаходження доказів.
3. Особи, які беруть участь у справі, мають право надавати
докази та доводити їх достовірність (об'єктивність).
Стаття 42. Строк давності притягнення до відповідальності запорушення законодавства про захист економічної
конкуренції
1. Суб'єкт господарювання не може бути притягнений до
відповідальності за порушення законодавства про захист економічної
конкуренції, якщо минув строк давності притягнення до
відповідальності.
Строк давності притягнення до відповідальності за порушення
законодавства про захист економічної конкуренції становить п'ять
років з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з
дня закінчення вчинення порушення.
Строк давності притягнення до відповідальності за порушення
законодавства про захист економічної конкуренції, передбачені
пунктами 13-16 статті 50 цього Закону, становить три роки з дня
вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня
закінчення вчинення порушення.
2. Перебіг строку давності зупиняється на час розгляду
органами Антимонопольного комітету України справи про порушення
законодавства про захист економічної конкуренції.
Стаття 43. Забезпечення проведення експертизи
1. Органи Антимонопольного комітету України за власною
ініціативою чи за клопотанням особи, яка бере участь у справі,
мають право призначати експертизу, про що приймається
розпорядження.
2. Призначаючи експертизу та встановлюючи коло питань, що
слід поставити перед експертами, відповідний орган
Антимонопольного комітету України зобов'язаний врахувати
пропозиції сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відхилення питань, запропонованих особами, які беруть участь у
справі, орган Антимонопольного комітету України повинен
мотивувати. У розпорядженні про призначення експертизи
зазначаються питання, на які потрібні висновки експертів, та
особа, яка буде проводити експертизу. { Частина друга статті 43 в
редакції Закону N 3486-IV ( 3486-15 ) від 23.02.2006 }
3. Експертиза проводиться експертами відповідних установ або
іншими спеціалістами. Експертом може бути призначена будь-яка
особа, яка володіє необхідними знаннями для дачі висновку.
4. Орган Антимонопольного комітету України, якщо це необхідно
для дачі висновку, може надати експерту для ознайомлення матеріали
справи. При цьому експерт не має права розголошувати інформацію з
обмеженим доступом, а також інформацію, розголошення якої може
завдати шкоди інтересам інших осіб, які беруть (брали) участь у
справі, або перешкодити подальшому розгляду справи, що міститься в
матеріалах справи.
5. Експерт має право заявляти клопотання про надання
матеріалів, необхідних для дачі висновку, та вказувати у висновку
на обставини, які мають значення для справи, але щодо яких йому не
було поставлено запитань. Експерт має право відмовитися від дачі
висновку, якщо наданих йому матеріалів недостатньо або якщо він не
має необхідних знань для виконання покладеного на нього
обов'язку. { Частина п'ята статті 43 в редакції Закону N 3486-IV
( 3486-15 ) від 23.02.2006 }
6. У разі необхідності проведення додаткових досліджень, а
також у разі суперечливості висновків кількох експертів орган
Антимонопольного комітету України може призначити додаткову або
повторну експертизу.
7. Експерт за розголошення інформації з обмеженим доступом чи
іншої інформації, розголошення якої заборонено, дачу неправдивого
висновку або за відмову без поважних причин від виконання
покладених на нього обов'язків несе кримінальну відповідальність
відповідно до закону.
8. Витрати на проведення експертизи відшкодовуються за
рахунок особи, яка вчинила порушення законодавства про захист
економічної конкуренції. У разі відмови у відшкодуванні зазначених
витрат особа, яка понесла ці витрати, може звернутися до
господарського суду із заявою про їх відшкодування.
Стаття 44. Вилучення доказів, накладення арешту
1. Вилучення письмових та речових доказів, зокрема
документів, предметів чи інших носіїв інформації, що можуть бути
доказами чи джерелом доказів у справі про порушення законодавства
про захист економічної конкуренції, проводиться на підставі
розпорядження державного уповноваженого Антимонопольного комітету
України чи голови територіального відділення особисто або
уповноваженими ними працівниками Антимонопольного комітету
України, його територіального відділення у випадках, якщо:
докази не було надано і є достатні підстави вважати, що
документи, предмети чи інші носії інформації, які можуть бути
доказами чи джерелом доказів у справі, знаходяться у певному
місці;
існує загроза, що відповідні документи, предмети чи інші
носії інформації можуть бути знищені.
2. У разі вилучення оригіналів письмових доказів
Антимонопольний комітет України чи його територіальне відділення
на клопотання особи, в якої вилучено відповідні докази, протягом
трьох днів з дня внесення клопотання надає цій особі завірені
копії цих доказів. Завірені Антимонопольним комітетом України чи
його територіальним відділенням копії письмових доказів мають силу
оригіналу при пред'явленні їх іншим особам.
3. Якщо вилучення письмових доказів утруднено, наприклад
через їх численність або внаслідок того, що тільки частина з них
має значення для справи, уповноважені працівники Антимонопольного
комітету України чи його територіальних відділень можуть
отримувати витяги з них, засвідчені в установленому порядку
особою, якій належать документи.
За клопотанням осіб, у яких було вилучено оригінали письмових
доказів, ці докази можуть бути повернені після закінчення строку
оскарження відповідного рішення органу Антимонопольного комітету
України до господарського суду. У матеріалах відповідної справи
залишається копія письмового доказу, засвідчена в установленому
порядку особою, якій повертається оригінал.
В окремих випадках речові докази після огляду та дослідження
їх відповідним органом Антимонопольного комітету України можуть
бути повернуті за клопотанням осіб, від яких вони були одержані,
до закінчення розгляду справи, якщо задоволення такого клопотання
можливе без шкоди для розгляду справи.
4. У разі, коли вилучити докази немає можливості, державний
уповноважений, голова територіального відділення Антимонопольного
комітету України чи уповноважені ними працівники Антимонопольного
комітету України, його територіального відділення накладають арешт
на предмети, документи, інші носії інформації, що можуть бути
доказами чи джерелом доказів у справі.
5. Вилучення чи накладення арешту на майно, предмети,
документи, інші носії інформації проводиться у робочий час
незалежно від їх місцезнаходження, в тому числі в службових
приміщеннях та транспортних засобах, що належать суб'єкту
господарювання, на робочих місцях працівників на підставі
розпорядження державного уповноваженого чи голови територіального
відділення Антимонопольного комітету України; у місцях проживання
та інших володіннях осіб - на підставі рішення господарського
суду.
Про вилучення чи накладення арешту на майно, предмети,
документи, інші носії інформації складається протокол, в якому
зазначаються дата його складання, прізвище та посада особи, яка
провела вилучення, наклала арешт, перелік вилучених чи тих, на які
накладено арешт, предметів, документів, інших носіїв інформації чи
майна. Протокол підписується двома уповноваженими працівниками
Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень,
які провели вилучення, наклали арешт. Протокол також підписують
особи, які були присутніми при вилученні, накладенні арешту.
У разі відмови осіб від підписання протоколу в ньому робиться
запис про це. Особа має право подати пояснення і зауваження
стосовно змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також
викласти мотиви своєї відмови від його підписання.
Копія протоколу про вилучення, накладення арешту надається
суб'єкту господарювання, документи, предмети, інші носії
інформації у якого були вилучені, арештовані, або вручається
представнику суб'єкта господарювання.
6. Повернення вилучених предметів, документів, інших носіїв
інформації оформляється протоколом у порядку, встановленому для
вилучення.
Про повернення чи зняття арешту з майна, предметів,
документів, інших носіїв інформації державний уповноважений
Антимонопольного комітету України, голова територіального
відділення Антимонопольного комітету України приймає
розпорядження.
7. Антимонопольний комітет України, його територіальні
відділення забезпечують зберігання письмових та речових доказів.
За утаювання, розтрату чи втрату предметів, документів, інших
носіїв інформації особи, яким вони передані на зберігання, несуть
відповідальність, передбачену законом.
Стаття 45. Сприяння проведенню розгляду справи пропорушення законодавства про захист економічної
конкуренції
Для забезпечення проведення розгляду справи про порушення
законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема
виконання дій, передбачених статтею 44 цього Закону, органи
внутрішніх справ, митні органи та інші правоохоронні органи
зобов'язані надавати у межах наданих їм прав допомогу
Антимонопольному комітету України, його територіальним
відділенням.
Стаття 46. Рекомендації органів Антимонопольного комітетуУкраїни
1. Органи Антимонопольного комітету України мають право
надавати рекомендації органам влади, органам місцевого
самоврядування, органам адміністративно-господарського управління
та контролю, суб'єктам господарювання, об'єднанням стосовно
припинення дій, які містять ознаки порушення законодавства про
захист економічної конкуренції, усунення причин виникнення цих
порушень і умов, що їм сприяють, а у разі, якщо порушення
припинено, - щодо вжиття заходів для усунення наслідків цих
порушень. Рекомендації надаються у формі листа.
2. Рекомендації органів Антимонопольного комітету України
підлягають обов'язковому розгляду органами чи особами, яким вони
надані. Про результати їх розгляду Антимонопольному комітету
України, його територіальному відділенню повідомляється у
десятиденний строк з дня отримання рекомендацій, якщо органами
Антимонопольного комітету України не продовжено цей строк.
3. За умови виконання положень рекомендацій у разі, якщо
порушення не призвело до суттєвого обмеження чи спотворення
конкуренції, не завдало значних збитків окремим особам чи
суспільству та вжито відповідних заходів для усунення наслідків
порушення, провадження у справі про порушення законодавства про
захист економічної конкуренції не розпочинається, а розпочате
провадження закривається.
Стаття 47. Попереднє рішення у справі
1. У процесі розгляду справи органи Антимонопольного комітету
України за поданою суб'єктом господарювання заявою про вжиття
заходів для відвернення негативних та непоправних наслідків для
суб'єктів господарювання внаслідок порушення законодавства про
захист економічної конкуренції можуть прийняти попереднє рішення
про:
заборону особі (відповідачу), в діях якої вбачаються ознаки
порушення, вчиняти певні дії, в тому числі про блокування цінних
паперів;
обов'язкове вчинення певних дій, якщо невідкладне вчинення
цих дій є необхідним виходячи із законних прав та інтересів інших
осіб.
2. Попереднє рішення може бути оскаржене в порядку,
визначеному статтею 60 цього Закону, у п'ятнадцятиденний строк з
дня його одержання. Цей строк не може бути поновлено.
3. У разі закриття розгляду справи у зв'язку з недоведенням
вчинення порушення відповідач може звернутися до господарського
суду про відшкодування йому суб'єктом господарювання, який подав
заяву відповідно до частини першої цієї статті, збитків, завданих
у зв'язку з прийняттям попереднього рішення.
4. Попереднє рішення, якщо в ньому не зазначено коротший
строк, втрачає чинність з дня отримання відповідачем рішення,
прийнятого за результатами розгляду справи.
Стаття 48. Рішення у справах про порушення законодавства прозахист економічної конкуренції
1. За результатами розгляду справ про порушення законодавства
про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного
комітету України приймають рішення, в тому числі про:
визнання вчинення порушення законодавства про захист
економічної конкуренції;
припинення порушення законодавства про захист економічної
конкуренції;
зобов'язання органу влади, органу місцевого самоврядування,
органу адміністративно-господарського управління та контролю
скасувати або змінити прийняте ним рішення чи розірвати угоди,
визнані антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого
самоврядування, органів адміністративно-господарського управління
та контролю;
визнання суб'єкта господарювання таким, що займає монопольне
(домінуюче) становище на ринку;
примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає
монопольне (домінуюче) становище на ринку;
накладення штрафу;
блокування цінних паперів;
усунення наслідків порушень законодавства про захист
економічної конкуренції;
скасування дозволу на узгоджені дії у разі вчинення дій,
заборонених згідно із статтею 19 цього Закону;
оприлюднення відповідачем за власні кошти офіційної
інформації Антимонопольного комітету України чи його
територіального відділення стосовно рішення, прийнятого у справі
про порушення, в тому числі опублікування рішень у повному обсязі
(за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної
відповідним державним уповноваженим, головою територіального
відділення інформації, розголошення якої може завдати шкоди
інтересам інших осіб, які брали участь у справі), у строк і
спосіб, визначені цим рішенням або законодавством;
закриття провадження у справі.
2. Органи Антимонопольного комітету України, які прийняли
рішення, не мають права його скасувати або змінити, крім випадків,
передбачених статтею 58 цього Закону. Вони можуть виправити
допущені в рішенні описки чи явні арифметичні помилки, роз'яснити
своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту, а також прийняти
додаткове рішення, якщо з якогось питання, що досліджувалося під
час розгляду справи, не прийнято рішення.
3. З метою захисту суспільних інтересів чи відвернення
негативних або непоправних наслідків для суб'єктів господарювання
органи Антимонопольного комітету України приймають рішення про
визнання рішення, прийнятого відповідно до частини першої цієї
статті, частини першої статті 30 Закону України "Про захист від
недобросовісної конкуренції" ( 236/96-ВР ), таким, дія якого не
зупиняється у зв'язку з:
порушенням господарським судом провадження у справі про
визнання його недійсним;
переглядом відповідного рішення (постанови) господарського
суду. ( Абзац частини третьої статті 48 в редакції Закону N 762-IV
( 762-15 ) від 15.05.2003 )
Рішення органу Антимонопольного комітету України, передбачене
цією частиною, може бути прийняте за заявою осіб, які беруть
участь у справі, чи з власної ініціативи органів Антимонопольного
комітету України. Таке рішення може прийматись як перед поданням
відповідної заяви до господарського суду, так і після подання
такої заяви, якщо господарським судом не зупинено дію рішення
органу Антимонопольного комітету України, що оскаржується.
Стаття 49. Підстави закриття розгляду справи про порушеннязаконодавства про захист економічної конкуренції
Розгляд справи про порушення законодавства про захист
економічної конкуренції підлягає закриттю без прийняття рішення по
суті, якщо:
справа не підлягає розгляду в Антимонопольному комітеті
України, його територіальному відділенні;
не встановлено відповідача або його місцезнаходження;
відповідача - юридичну особу ліквідовано;
вже розглянуто чи розглядається органами Антимонопольного
комітету України справа з тих же підстав щодо того самого
відповідача;
не доведено вчинення порушення;
є інші підстави, передбачені законом.
Розділ VIII
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРОЗАХИСТ ЕКОНОМІЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ
Стаття 50. Порушення законодавства про захист економічноїконкуренції
Порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції
є:
1) антиконкурентні узгоджені дії;
2) зловживання монопольним (домінуючим) становищем;
3) антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого
самоврядування, органів адміністративно-господарського управління
та контролю;
4) невиконання рішення, попереднього рішення органів
Антимонопольного комітету України або їх виконання не в повному
обсязі;
5) здійснення учасниками узгоджених дій - суб'єктами
господарювання дій, заборонених згідно з частиною п'ятою статті 10
цього Закону;
6) делегування повноважень органів влади чи органів місцевого
самоврядування у випадках, заборонених згідно із статтею 16 цього
Закону;
7) вчинення дій, заборонених згідно із статтею 17 цього
Закону;
8) обмежувальна та дискримінаційна діяльність, заборонена
згідно із частиною другою статті 18, статтями 19 і 20 цього
Закону;
9) обмежувальна діяльність, заборонена згідно із частиною
першою статті 18 цього Закону;
10) недотримання умов, передбачених пунктом 2 частини третьої
статті 22 цього Закону;
11) порушення положень погоджених з органами Антимонопольного
комітету України установчих документів суб'єкта господарювання,
створеного в результаті концентрації, якщо це призводить до
обмеження конкуренції;
12) концентрація без отримання відповідного дозволу органів
Антимонопольного комітету України, у разі якщо наявність такого
дозволу необхідна;
13) неподання інформації Антимонопольному комітету України,
його територіальному відділенню у встановлені органами
Антимонопольного комітету України, головою його територіального
відділення чи нормативно-правовими актами строки;
14) подання інформації в неповному обсязі Антимонопольному
комітету України, його територіальному відділенню у встановлені
органами Антимонопольного комітету України, головою його
територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки;
15) подання недостовірної інформації Антимонопольному
комітету України, його територіальному відділенню;
16) створення перешкод працівникам Антимонопольного комітету
України, його територіального відділення у проведенні перевірок,
огляду, вилученні чи накладенні арешту на майно, документи,
предмети чи інші носії інформації;
17) надання рекомендацій суб'єктами господарювання,
об'єднаннями, органами влади, органами місцевого самоврядування,
органами адміністративно-господарського управління та контролю, що
схиляють до вчинення порушень законодавства про захист економічної
конкуренції чи сприяють вчиненню таких порушень;
18) обмеження в господарській діяльності суб'єкта
господарювання у відповідь на те, що він звернувся до
Антимонопольного комітету України, його територіального відділення
із заявою про порушення законодавства про захист економічної
конкуренції;
19) невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог
і зобов'язань, якими було обумовлене рішення про надання дозволу
на узгоджені дії, концентрацію;
20) обмежувальна діяльність об'єднань, заборонена згідно зі
статтею 21 цього Закону.
Стаття 51. Види відповідальності
Порушення законодавства про захист економічної конкуренції
тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Стаття 52. Штрафи
1. Органи Антимонопольного комітету України накладають штрафи
на об'єднання, суб'єктів господарювання:
юридичних осіб;
фізичних осіб;
групу суб'єктів господарювання - юридичних та/або фізичних
осіб, що відповідно до статті 1 цього Закону визнається суб'єктом
господарювання, у випадках, передбачених частиною четвертою цієї
статті.
2. За порушення, передбачені:
пунктами 1, 2 та 4 статті 50 цього Закону, накладаються
штрафи у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб'єкта
господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)
за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається
штраф. У разі наявності незаконно одержаного прибутку, який
перевищує десять відсотків зазначеного доходу (виручки), штраф
накладається у розмірі, що не перевищує потрійного розміру
незаконно одержаного прибутку. Розмір незаконно одержаного
прибутку може бути обчислено оціночним шляхом;
пунктами 5, 8, 10, 11, 12 та 19 статті 50 цього Закону,
накладаються штрафи у розмірі до п'яти відсотків доходу (виручки)
суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт,
послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому
накладається штраф;
пунктами 9, 13-16 та 18 статті 50 цього Закону, накладаються
штрафи у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб'єкта
господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)
за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається
штраф.
3. Доход (виручка) суб'єкта господарювання від реалізації
продукції (товарів, робіт, послуг) визначається як сумарна
вартість доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів,
робіт, послуг) усіх юридичних та фізичних осіб, що входять до
групи, яка визнається суб'єктом господарювання відповідно до
статті 1 цього Закону.
4. У разі, коли декілька юридичних та/або фізичних осіб -
суб'єктів господарювання, які входять до групи, що визнається
суб'єктом господарювання, вчинили діяння (дії, бездіяльність), які
призвели до порушення законодавства про захист економічної
конкуренції зазначеним суб'єктом господарювання, та/або мають
права, без яких вчинення порушення було б неможливим, та/або
отримали чи можуть отримати переваги у конкуренції чи інші вигоди,
штраф накладається на суб'єкт господарювання в особі юридичних
та/або фізичних осіб, які вчинили наведені діяння (дії,
бездіяльність) або отримали чи можуть отримати наведені вигоди.
Під вигодою вважається, зокрема, можливість впливати на діяльність
інших юридичних та/або фізичних осіб - суб'єктів господарювання,
одержання частини їх прибутку.
5. Якщо доходу (виручки) немає або відповідач на вимогу
органів Антимонопольного комітету України, голови його
територіального відділення не надав розмір доходу (виручки),
штраф, передбачений абзацом другим частини другої цієї статті,
накладається у розмірі до двадцяти тисяч неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян; штраф, передбачений абзацом третім
частини другої цієї статті, - у розмірі до десяти тисяч
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; штраф, передбачений
абзацом четвертим частини другої цієї статті, - у розмірі до двох
тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У разі потреби розмір доходу (виручки) може бути визначений
органами Антимонопольного комітету України на підставі
адміністративної інформації, отриманої з інших джерел. ( Частину
п'яту статті 52 доповнено абзацом згідно із Законом N 2596-IV
( 2596-15 ) від 31.05.2005 )
6. Рішення про накладення штрафів у розмірах понад одну
тисячу неоподатковуваних мінімумів доходів громадян приймаються
виключно Антимонопольним комітетом України, адміністративною
колегією Антимонопольного комітету України на їх засіданнях.
7. У разі, якщо суб'єкт господарювання працював менше одного
року, розмір штрафу обчислюється від доходу (виручки) суб'єкта
господарювання за весь час до прийняття рішення про накладення
штрафу.
Стаття 53. Примусовий поділ
1. Якщо суб'єкт господарювання зловживає монопольним
(домінуючим) становищем на ринку, органи Антимонопольного комітету
України мають право прийняти рішення про примусовий поділ суб'єкта
господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище.
2. Примусовий поділ не застосовується у разі:
неможливості організаційного або територіального
відокремлення підприємств, структурних підрозділів чи структурних
одиниць;
наявності тісного технологічного зв'язку підприємств,
структурних підрозділів чи структурних одиниць (якщо обсяг
продукції, яка вживається суб'єктом господарювання, перевищує
тридцять відсотків валового обсягу продукції підприємства,
структурного підрозділу чи структурної одиниці).
3. Рішення органів Антимонопольного комітету України про
примусовий поділ суб'єкта господарювання підлягає виконанню у
встановлений строк, який не може бути меншим шести місяців.
4. Реорганізація суб'єкта господарювання, що підлягає
примусовому поділу, здійснюється на його розсуд за умови усунення
монопольного (домінуючого) становища цього суб'єкта господарювання
на ринку.
Стаття 54. Адміністративна відповідальність посадових осіб таінших працівників суб'єктів господарювання,
органів влади, органів місцевого самоврядування,
органів адміністративно-господарського управління
та контролю
( Частину першу статті 54 виключено на підставі Закону
N 2596-IV ( 2596-15 ) від 31.05.2005 )
2. За правопорушення, передбачені пунктами 4, 13-16 статті 50
цього Закону, посадові особи органів влади, органів місцевого
самоврядування, органів адміністративно-господарського управління
та контролю несуть адміністративну відповідальність згідно з
законом.
3. За правопорушення, передбачене пунктом 16 статті 50 цього
Закону, працівники суб'єктів господарювання, об'єднань несуть
адміністративну відповідальність згідно із законом. ( Статтю 54
доповнено частиною третьою згідно із Законом N 2596-IV ( 2596-15 )
від 31.05.2005 )
Стаття 55. Відшкодування шкоди
1. Особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення
законодавства про захист економічної конкуренції, можуть
звернутися до господарського суду із заявою про її відшкодування.
2. Шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист
економічної конкуренції, передбаченими пунктами 1, 2, 5, 10, 12,
18, 19 статті 50 цього Закону, відшкодовується особою, що вчинила
порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди.
Розділ IX
ПОРЯДОК ВИКОНАННЯ, ПЕРЕВІРКА, ПЕРЕГЛЯД,ОСКАРЖЕННЯ РІШЕНЬ, РОЗПОРЯДЖЕНЬ, ОБЧИСЛЕННЯ СТРОКІВ
ТА ОБМІН ІНФОРМАЦІЄЮ
Стаття 56. Порядок виконання рішень та розпоряджень органівАнтимонопольного комітету України, голів
територіальних відділень Антимонопольного
комітету України
1. Рішення (витяг з нього за вилученням інформації з
обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним
уповноваженим Антимонопольного комітету України, головою
територіального відділення Антимонопольного комітету України
інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших
осіб, які брали участь у справі), розпорядження органів
Антимонопольного комітету України, голів його територіальних
відділень надається для виконання шляхом надсилання або вручення
під розписку чи доведення до відома в інший спосіб.
У разі, якщо вручити рішення, розпорядження, немає
можливості, зокрема, внаслідок: ( Абзац другий частини першої
статті 56 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2596-IV
( 2596-15 ) від 31.05.2005 )
відсутності фізичної особи за останнім відомим місцем
проживання (місцем реєстрації); { Абзац третій частини першої
статті 56 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1276-VI
( 1276-17 ) від 16.04.2009 }
відсутності посадових осіб чи уповноважених представників
суб'єкта господарювання, органу адміністративно-господарського
управління та контролю за відповідною юридичною адресою, -
рішення, розпорядження органів Антимонопольного комітету
України вважається таким, що вручене відповідачу, через десять
днів з дня оприлюднення інформації про прийняте рішення,
розпорядження в офіційному друкованому органі (газета Верховної
Ради України "Голос України", газета Кабінету Міністрів України
"Урядовий кур'єр", "Офіційний вісник України", друковані видання
відповідної обласної ради за останнім відомим місцем проживання чи
місцем реєстрації, юридичної адреси відповідача). { Абзац п'ятий
частини першої статті 56 із змінами, внесеними згідно із Законами
N 2596-IV ( 2596-15 ) від 31.05.2005, N 1276-VI ( 1276-17 ) від
16.04.2009 }
2. Рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету
України, голів його територіальних відділень є обов'язковими до
виконання.
3. Особа, на яку накладено штраф за рішенням органу
Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний
строк з дня одержання рішення про накладення штрафу. ( Частина
третя статті 56 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2596-IV
( 2596-15 ) від 31.05.2005 )
4. Якщо штраф накладено на суб'єкт господарювання відповідно
до частини четвертої статті 52, сплата штрафу може здійснюватися
як повністю, так і частково будь-якою юридичною чи фізичною
особою, яка входить до складу суб'єкта господарювання і на яку
накладено штраф. Сплата штрафу у повному обсязі однією юридичною
чи фізичною особою або декількома особами звільняє інших осіб, за
яких цей штраф було сплачено, від сплати штрафу.
5. За кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня
у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може
перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням
органу Антимонопольного комітету України.
Нарахування пені припиняється з дня прийняття господарським
судом рішення про стягнення відповідного штрафу.
Нарахування пені зупиняється на час розгляду чи перегляду
господарським судом: ( Абзац третій частини п'ятої статті 56 в
редакції Закону N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003 )
справи про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного
комітету України про накладення штрафу;
відповідного рішення (постанови) господарського суду. ( Абзац
п'ятий частини п'ятої статті 56 із змінами, внесеними згідно із
Законом N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003 )
( Абзац шостий частини п'ятої статті 56 виключено на підставі
Закону N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003 )
Нарахування пені зупиняється на час розгляду органом
Антимонопольного комітету України заяви особи, на яку накладено
штраф, про перевірку чи перегляд рішення у справі про порушення
законодавства про захист економічної конкуренції. ( Частину п'яту
статті 56 доповнено абзацом згідно із Законом N 2596-IV
( 2596-15 ) від 31.05.2005 )
6. За заявою особи, на яку накладено штраф, органи
Антимонопольного комітету України своїм рішенням мають право
відстрочити або розстрочити сплату накладеного ним штрафу.
7. У разі несплати штрафу у строки, передбачені рішенням, та
пені органи Антимонопольного комітету України стягують штраф та
пеню в судовому порядку.
8. Протягом п'яти днів з дня сплати штрафу суб'єкт
господарювання зобов'язаний надіслати відповідно до
Антимонопольного комітету України або його територіального
відділення документи, що підтверджують сплату штрафу. ( Статтю 56
доповнено частиною згідно із Законом N 2596-IV ( 2596-15 ) від
31.05.2005 )
9. Суми стягнутих штрафів та пені зараховуються до державного
бюджету. ( Дію пункту статті 56 зупинено на 2003 рік згідно із
Законом N 380-IV ( 380-15 ) від 26.12.2002; дію частини статті 56
зупинено на 2004 рік згідно із Законом N 1344-IV ( 1344-15 ) від
27.11.2003; дію частини статті 56 зупинено на 2005 рік згідно із
Законом N 2285-IV ( 2285-15 ) від 23.12.2004; в редакції Закону
N 2505-IV ( 2505-15 ) від 25.03.2005 )
10. Рішення відповідних органів та посадових осіб
Антимонопольного комітету України про накладення адміністративних
стягнень на посадових осіб та інших працівників суб'єктів
господарювання, органів влади, органів місцевого самоврядування,
органів адміністративно-господарського управління та контролю
виконуються в порядку, встановленому законом.
Стаття 57. Перевірка рішень у справах про порушеннязаконодавства про захист економічної конкуренції
та у заявах, справах про узгоджені дії
1. Рішення, прийняті адміністративною колегією
територіального відділення Антимонопольного комітету України,
державним уповноваженим Антимонопольного комітету України,
адміністративною колегією Антимонопольного комітету України у
справах про порушення законодавства про захист економічної
конкуренції, у заявах, справах про узгоджені дії, можуть бути
перевірені за заявою осіб, які брали участь у справі, або за
власною ініціативою у порядку, встановленому Антимонопольним
комітетом України.
2. Заява про перевірку рішення може бути подана до
Антимонопольного комітету України у двомісячний строк з дня
одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.
3. Рішення адміністративної колегії територіального
відділення Антимонопольного комітету України перевіряються
адміністративною колегією Антимонопольного комітету України чи
Антимонопольним комітетом України, рішення державного
уповноваженого Антимонопольного комітету України, адміністративної
колегії Антимонопольного комітету України - Антимонопольним
комітетом України.
4. Органи Антимонопольного комітету України, які здійснюють
перевірку рішення, можуть зупинити виконання рішення до закінчення
його перевірки, про що письмово повідомляються особи, які беруть
участь у справі.
5. За результатами перевірки рішення органи Антимонопольного
комітету України мають право:
залишити рішення без змін;
змінити рішення;
скасувати рішення частково і направити справу на новий
розгляд у цій частині;
скасувати рішення і прийняти нове рішення або передати справу
на новий розгляд чи припинити провадження у справі.
Стаття 58. Перегляд рішень у справах про порушеннязаконодавства про захист економічної
конкуренції та у заявах, справах про
узгоджені дії, концентрацію
1. Органи Антимонопольного комітету України з власної
ініціативи чи за заявами осіб можуть переглянути рішення, прийняті
ними у справах про порушення законодавства про захист економічної
конкуренції та у заявах, справах про узгоджені дії, концентрацію,
у разі:
якщо істотні обставини не були і не могли бути відомі органам
Антимонопольного комітету України, що призвело до прийняття
незаконного або необґрунтованого рішення;
якщо рішення було прийнято на підставі недостовірної
інформації, що призвело до прийняття незаконного або
необґрунтованого рішення;
невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і
зобов'язань, якими було обумовлене рішення органів
Антимонопольного комітету України щодо узгоджених дій,
концентрації відповідно до частини другої статті 31 цього Закону;
якщо обставини, на підставі яких було прийняте рішення про
надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб'єктів
господарювання, вже не існують;
наявності інших підстав, передбачених законами України.
Органи Антимонопольного комітету України, які прийняли
рішення, можуть зупинити виконання рішення до закінчення його
перегляду, про що письмово повідомляються особи, які беруть участь
у справі.
2. Перегляд рішень у справах про порушення законодавства про
захист економічної конкуренції, у заявах, справах про узгоджені
дії, концентрацію допускається у випадках, передбачених:
абзацами другим та третім частини першої цієї статті, -
протягом п'яти років з дня прийняття відповідного рішення;
абзацами четвертим та п'ятим частини першої цієї статті, -
протягом періоду дії рішення;
абзацом шостим частини першої цієї статті, - протягом трьох
років з дня прийняття рішення, якщо інше не встановлено законом.
3. За результатами перегляду органи Антимонопольного комітету
України можуть:
залишити рішення без змін;
змінити рішення;
скасувати рішення;
прийняти нове рішення, передбачене статтями 31 та 48 цього
Закону, частиною першою статті 30 Закону України "Про захист від
недобросовісної конкуренції" ( 236/96-ВР ).
4. У разі якщо за результатами перегляду рішень
Антимонопольний комітет України приймає рішення про заборону
концентрації, державна реєстрація суб'єкта господарювання,
створеного в результаті концентрації, скасовується у судовому
порядку за позовом Антимонопольного комітету України.
Стаття 59. Підстави для зміни, скасування чи визнаннянедійсними рішень органів Антимонопольного
комітету України
1. Підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними
рішень органів Антимонопольного комітету України є:
неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи;
недоведення обставин, які мають значення для справи і які
визнано встановленими;
невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам
справи;
порушення або неправильне застосування норм матеріального чи
процесуального права.
2. Порушення або неправильне застосування норм процесуального
права може бути підставою для зміни, скасування чи визнання
недійсним рішення тільки за умови, якщо це порушення призвело до
прийняття неправильного рішення.
Стаття 60. Оскарження рішень органів Антимонопольногокомітету України
1. Заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити
рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або
частково до господарського суду у двомісячний строк з дня
одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.
2. Рішення Антимонопольного комітету України,
адміністративної колегії Антимонопольного комітету України та
державного уповноваженого Антимонопольного комітету України
оскаржуються до господарського суду міста Києва. Рішення
адміністративної колегії територіального відділення
Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарських
судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та
Севастополя. ( Частина друга статті 60 із змінами, внесеними
згідно із Законом N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003 )
3. Прийняття господарським судом до розгляду заяви про
визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету
України не зупиняє його виконання, крім випадків, передбачених
частиною четвертою цієї статті.
4. Порушення господарським судом провадження у справі про
визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету
України, прийнятого:
згідно з частиною першою статті 48 цього Закону, частиною
першою статті 30 Закону України "Про захист від недобросовісної
конкуренції" ( 236/96-ВР );
за результатами перевірки відповідно до частини п'ятої статті
57 цього Закону;
за результатами перегляду відповідно до частини третьої
статті 58 цього Закону,
а також перегляд за заявою сторони відповідного рішення
(постанови) господарського суду зупиняє виконання зазначеного
рішення органу Антимонопольного комітету України на час розгляду
цієї справи чи перегляду відповідного рішення (постанови)
господарського суду, якщо органом Антимонопольного комітету
України відповідно до частини третьої статті 48 цього Закону чи
господарським судом не визначено інше. ( Абзац п'ятий частини
четвертої статті 60 в редакції Закону N 762-IV ( 762-15 ) від
15.05.2003 )
5. Незалежно від положень частини четвертої цієї статті, у
разі наявності достатніх підстав, господарський суд може зупинити
дію рішення органу Антимонопольного комітету України.
Стаття 61. Повідомлення про судові справи
1. Господарський суд за запитом Антимонопольного комітету
України повідомляє Антимонопольний комітет України про судові
справи, що вирішуються на підставі законодавства про захист
економічної конкуренції.
2. Державний уповноважений Антимонопольного комітету України,
голова територіального відділення Антимонопольного комітету
України чи уповноважені ними працівники Антимонопольного комітету
України, його територіальних відділень мають право знайомитися з
матеріалами цих справ та отримувати копії документів.
Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення
мають право вступити у справу як треті особи, які не заявляють
самостійних вимог на предмет спору, якщо рішення може вплинути на
їх права та обов'язки при здійсненні державного контролю щодо
захисту економічної конкуренції.
Стаття 62. Визначення та обчислення строків у законодавствіпро захист економічної конкуренції
1. Строки, в межах яких вчиняються відповідні дії, зокрема
при розгляді заяв про надання дозволу на узгоджені дії,
концентрацію суб'єктів господарювання, при розгляді справ про
порушення законодавства про захист економічної конкуренції тощо,
встановлюються законодавством про захист економічної конкуренції,
а також органами Антимонопольного комітету України, головою
територіального відділення Антимонопольного комітету України.
Зазначені строки визначаються календарною датою, зазначенням
події, що повинна неминуче настати, чи періодом часу.
2. Перебіг строку, який обчислюється роками, місяцями або
днями, починається наступного дня після календарної дати або
настання події, якими визначено його початок.
Строк, який обчислюється роками, закінчується у відповідний
місяць і число останнього року строку.
Строк, який обчислюється місяцями, закінчується у відповідне
число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, який
обчислюється місяцями, припадає на такий місяць, що не має
відповідного числа, строк закінчується в останній день цього
місяця.
У разі, коли останній день припадає на неробочий день, днем
закінчення строку вважається перший наступний за ним робочий день.
Останній день строку триває до 24 години, але, коли в цей
строк необхідно було вчинити дію в Антимонопольному комітеті
України чи його територіальному відділенні, строк закінчується в
момент закінчення робочого дня.
3. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення
необхідні документи здано на пошту.
Стаття 63. Обмін інформацією
1. Суб'єкти господарювання, пов'язані відносинами контролю
відповідно до статті 1 цього Закону, зобов'язані забезпечувати
обмін інформацією між собою, в тому числі стосовно випадків,
передбачених частиною другою статті 22 цього Закону, та вживати
інших заходів у такий спосіб та у такому обсязі, які б
забезпечували запобігання вчиненню порушень законодавства про
захист економічної конкуренції.
2. Невиконання суб'єктами господарювання вимог частини першої
цієї статті не звільняє інших суб'єктів господарювання, яким
повинна бути надана інформація чи які повинні були вжити інших
заходів, від відповідальності.
Розділ X
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинності через рік після його
опублікування, крім пунктів 2 і 3 цього розділу, які набирають
чинності з дня опублікування.
2. До набрання чинності цим Законом суб'єкти господарювання
повинні звернутися до органів Антимонопольного комітету України із
заявою про надання дозволу на узгоджені дії, якщо ці дії матимуть
місце на день набрання чинності цим Законом і можуть бути
дозволені відповідно до статті 10 цього Закону.
3. Узгоджені дії, стосовно яких було подано заяву згідно з
пунктом 2 цього розділу, вважаються дозволеними, якщо протягом
одного року з дня набрання чинності цим Законом органами
Антимонопольного комітету України не прийнято рішення про заборону
цих узгоджених дій.
4. Стаття 44 цього Закону в частині проникнення до житла чи
до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку
набирає чинності з дня набрання чинності законом, що передбачить
порядок прийняття господарським судом рішення стосовно проникнення
до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи
обшуку.
5. Доручити Кабінету Міністрів України у тримісячний строк
після введення в дію Закону України "Про захист економічної
конкуренції":
подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо
приведення законодавчих актів України у відповідність із цим
Законом;
привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим
Законом;
забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими
центральними органами виконавчої влади України їх
нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону;
розробити нормативно-правові акти, передбачені цим Законом.
6. Визнати такими, що втратили чинність:
Закон України "Про обмеження монополізму та недопущення
недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності"
( 2132-12 ) (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N 21,
ст. 296; 1993 р., N 27, ст. 291; 1995 р., N 28, ст. 202; 1998 р.,
N 34, ст. 229);
пункт 12 Закону України "Про внесення змін і доповнень до
деяких законодавчих актів України щодо охорони інтелектуальної
власності" ( 75/95-ВР ) (Відомості Верховної Ради України,
1995 р., N 13, ст. 85);
пункт 3 розділу I Закону України "Про внесення змін до деяких
законів України, що передбачають безспірне списання (стягнення)
коштів з рахунків юридичних осіб та фізичних осіб - суб'єктів
підприємницької діяльності у банках" ( 642/97-ВР ) (Відомості
Верховної Ради України, 1998 р., N 10, ст. 36).
Президент України Л.КУЧМА
м. Київ, 11 січня 2001 рокуN 2210-III
