{У тексті Закону слова "дитина-інвалід", "інвалід" та "інвалід з дитинства" в усіх відмінках і числах замінено відповідно словами "дитина з інвалідністю", "особа з інвалідністю" та "особа з інвалідністю з дитинства" у відповідному відмінку і числі, крім частини першої статті 20, частин третьої і четвертої статті 241, частини другої статті 26, частини третьої статті 27 згідно із Законом № 2249-VIII від 19.12.2017}

{У тексті Закону слова "навчальний заклад" в усіх відмінках і числах замінено словами "заклад освіти" у відповідному відмінку і числі згідно із Законом № 2745-VIII від 06.06.2019}

{У тексті Закону слова "Фонду соціального захисту інвалідів" замінено словами "Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю" згідно із Законом № 1499-IX від 01.06.2021}

{У тексті Закону слова "засоби масової інформації" у всіх відмінках і числах замінено словом "медіа" згідно із Законом № 2849-IX від 13.12.2022}

Цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття.

Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

1. У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

1) безробіття - соціально-економічне явище, за якого частина осіб не має змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування;

2) безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи;

3) вакансія - вільна посада (робоче місце), на яку може бути працевлаштована особа;

4) ваучер - документ встановленого зразка, що дає особі відповідно до цього Закону право на перепідготовку за робітничою професією, підготовку за спеціальністю для здобуття ступеня магістра на основі ступеня бакалавра або магістра, здобутого за іншою спеціальністю, підготовку на наступному рівні освіти (крім третього (освітньо-наукового/освітньо-творчого) рівня вищої освіти), спеціалізацію та підвищення кваліфікації у закладах освіти чи у роботодавця;

{Пункт 4 частини першої статті 1 в редакції Законів № 2745-VIII від 06.06.2019, № 2622-IX від 21.09.2022}

41) відряджені іноземні працівники - іноземці та особи без громадянства, направлені іноземним роботодавцем в Україну для виконання певного обсягу робіт (послуг) на підставі договорів (контрактів), укладених між українським та іноземним суб’єктами господарювання;

{Частину першу статті 1 доповнено пунктом 41 згідно із Законом № 2058-VIII від 23.05.2017}

5) вільно обрана зайнятість - реалізація права громадянина вільно обирати вид діяльності, не заборонений законом (зокрема такий, що не пов'язаний з виконанням оплачуваної роботи), а також професію та місце роботи відповідно до своїх здібностей і потреб;

51) внутрішньокорпоративні цесіонарії - іноземці та особи без громадянства, визнані такими відповідно до графіка специфічних зобов’язань у секторі послуг Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі (стаття II Генеральної угоди про торгівлю послугами);

{Частину першу статті 1 доповнено пунктом 51 згідно із Законом № 2058-VIII від 23.05.2017}

6) державне регулювання зайнятості - формування і реалізація державної політики у сфері зайнятості населення з метою створення умов для забезпечення повної та продуктивної вільно обраної зайнятості і соціального захисту в разі настання безробіття;

7) зайнятість - не заборонена законодавством діяльність осіб, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати) у грошовій або іншій формі, а також діяльність членів однієї сім'ї, які здійснюють господарську діяльність або працюють у суб'єктів господарювання, заснованих на їх власності, у тому числі безоплатно;

8) зареєстрований безробітний - особа працездатного віку, яка зареєстрована в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, як безробітна і готова та здатна приступити до роботи;

{Пункт 81 частини першої статті 1 виключено на підставі Закону № 2623-IX від 21.09.2022}

{Пункт 82 частини першої статті 1 виключено на підставі Закону № 2623-IX від 21.09.2022}

83) іноземний найманий працівник - іноземець або особа без громадянства, який/яка працює за трудовим договором в українського роботодавця згідно із законодавством України;

{Частину першу статті 1 доповнено пунктом 83 згідно із Законом № 2058-VIII від 23.05.2017}

{Пункт 84 частини першої статті 1 виключено на підставі Закону № 2623-IX від 21.09.2022}

9) конкурентоспроможність працівника - сукупність якостей особи, що характеризують її здатність працювати, рівень володіння знаннями, уміннями та навичками;

{Пункт 10 частини першої статті 1 виключено на підставі Закону № 2622-IX від 21.09.2022}

11) неповна зайнятість - зайнятість працівника на умовах робочого часу, що менший від норми часу, передбаченої законодавством, і може встановлюватися за договором між працівником і роботодавцем з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку;

12) нове робоче місце - робоче місце, яке створене у зв'язку із створенням нового суб'єкта господарювання (крім того, що створений шляхом припинення) або збільшенням штатної чисельності працівників за умови відсутності скорочення (зменшення) середньомісячної чисельності за попередні 12 місяців, а також створене шляхом модернізації або зміни технології виробництва, що потребують нових знань, навичок та вмінь працівника;

13) особи працездатного віку - особи віком від 16 років, які не досягли встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійного віку;

14) повна зайнятість - зайнятість працівника за нормою робочого часу, передбаченою згідно із законодавством, колективним або трудовим договором;

15) працевлаштування - комплекс правових, економічних та організаційних заходів, спрямованих на забезпечення реалізації права особи на працю;

16) працездатні особи - особи віком від 16 років, які проживають на території України і за станом здоров'я здатні до активної трудової діяльності;

17) продуктивна зайнятість - зайнятість, що дає змогу забезпечити ефективне суспільне виробництво та задовольнити потреби працівника на рівні не менше встановлених законодавством гарантій;

18) професійне навчання - набуття та удосконалення професійних знань, умінь та навичок особи відповідно до її здібностей, що забезпечує відповідний рівень професійної кваліфікації для професійної діяльності та конкурентоспроможності на ринку праці;

19) ринок праці - система правових, соціально-трудових, економічних та організаційних відносин, що виникають між особами, які шукають роботу, працівниками, професійними спілками, роботодавцями та їх організаціями, органами державної влади у сфері задоволення потреби працівників у зайнятості, а роботодавців - у найманні працівників відповідно до законодавства;

20) робоче місце - місце (приміщення), на якому працівник постійно чи тимчасово перебуває в процесі трудової діяльності і яке визначене, зокрема на підставі трудового договору (контракту);

21) соціальний захист у разі настання безробіття - комплекс заходів, що передбачений загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття та законодавством про зайнятість населення;

22) суб'єкт господарювання, який надає послуги з посередництва у працевлаштуванні, - зареєстрована в установленому законом порядку юридична особа, яка провадить господарську діяльність, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, а також фізична особа - підприємець, що надають послуги з посередництва у працевлаштуванні в Україні та/або за кордоном відповідно до цього Закону та інших актів законодавства;

23) трудова міграція - переміщення особи, пов'язане з перетинанням державного кордону або меж адміністративно-територіальної одиниці з метою виконання або пошуку роботи;

24) часткове безробіття - вимушене тимчасове скорочення передбаченої законодавством тривалості робочого часу у зв'язку із зупиненням (скороченням) виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг) з причин економічного, технологічного характеру, виникнення надзвичайної ситуації, введення надзвичайного або воєнного стану, встановлення карантину без припинення трудових відносин;

{Пункт 24 частини першої статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2220-IX від 21.04.2022}

25) профілювання - система оцінки ступеня мотивації до праці особи, яка шукає роботу, чи безробітного, попиту на їх професію на ринку праці, можливості працевлаштування, ризику тривалого безробіття та визначення обсягу і видів послуг, що надаватимуться з метою їх інтеграції до ринку праці;

{Частину першу статті 1 доповнено пунктом 25 згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022}

26) суб’єкти ринку праці - особи, які шукають роботу, зареєстровані безробітні, працівники, роботодавці, що отримують послуги, передбачені цим Законом та Законом України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

{Частину першу статті 1 доповнено пунктом 26 згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022}

2. Терміни "роботодавці", "працівники", "особи, які забезпечують себе роботою самостійно", "сторони соціального діалогу", "молодь" та "неформальне професійне навчання працівників", "резидент Дія Сіті", "гіг-контракт" та "гіг-спеціаліст" вживаються у цьому Законі у значеннях, наведених у законах України "Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності", "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування", "Про соціальний діалог в Україні", "Про основні засади молодіжної політики", "Про професійний розвиток працівників", "Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні".

{Частина друга статті 1 в редакції Закону № 1414-IX від 27.04.2021; із змінами, внесеними згідно із Законами № 1667-IX від 15.07.2021, № 2622-IX від 21.09.2022}

Стаття 2. Законодавство України про зайнятість населення

1. Відносини у сфері зайнятості населення регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, Господарським та Цивільним кодексами України, Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", іншими актами законодавства.

2. У разі коли міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про зайнятість населення, застосовуються правила міжнародного договору.

Стаття 3. Право на зайнятість

1. Кожен має право на вільно обрану зайнятість.

2. Примушування до праці у будь-якій формі забороняється.

Добровільна незайнятість особи не може бути підставою для притягнення її до відповідальності.

3. Зайнятість населення забезпечується шляхом встановлення відносин, що регламентуються трудовими договорами (контрактами), провадження підприємницької та інших видів діяльності, не заборонених законом.

4. Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, яких визнано в Україні біженцями, яким надано притулок в Україні, яких визнано особами, що потребують додаткового захисту, яким надано тимчасовий захист, а також ті, що одержали дозвіл на імміграцію в Україну, мають право на зайнятість на підставах і в порядку, встановлених для громадян України.

Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для працевлаштування на визначений строк, приймаються роботодавцями на роботу на підставі дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, виданого в порядку, визначеному цим Законом, якщо інше не передбачено законами та/або міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

{Абзац другий частини четвертої статті 3 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2471-IX від 28.07.2022}

Не можуть призначатися на посаду або займатися трудовою та іншою діяльністю в Україні іноземці та особи без громадянства, включені до переліку осіб, пов’язаних з провадженням терористичної діяльності або стосовно яких застосовано міжнародні санкції, а також іноземці та особи без громадянства, до яких застосовано спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) відповідно до Закону України "Про санкції".

{Частину четверту статті 3 доповнено абзацом третім згідно із Законом № 2623-IX від 21.09.2022}

Стаття 4. Зайняте населення

1. До зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти та поєднують навчання з роботою.

{Абзац перший частини першої статті 4 в редакції Закону № 2745-VIII від 06.06.2019}

До зайнятого населення також належать:

непрацюючі працездатні особи, які фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю, особою з інвалідністю I групи або за особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, та отримують допомогу, компенсацію та/або надбавку відповідно до законодавства;

батьки - вихователі дитячих будинків сімейного типу, прийомні батьки, патронатні вихователі, якщо вони отримують грошове забезпечення відповідно до законодавства;

{Абзац четвертий частини першої статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022}

особа, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, та одержує грошову допомогу на догляд за нею відповідно до законодавства;

{Абзац п'ятий частини першої статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2249-VIII від 19.12.2017}

одинока мати (батько), яка (який) здійснює догляд за дитиною з інвалідністю, та один із батьків, прийомних батьків, батьків-вихователів дитячого будинку сімейного типу, усиновитель, опікун, піклувальник дитини з інвалідністю підгрупи А, які відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю" мають право на призначення надбавки на догляд за дитиною.

{Частину першу статті 4 доповнено абзацом шостим згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022}

Особи, зазначені в абзаці шостому цієї частини, мають право на отримання статусу зареєстрованого безробітного та одночасно отримання допомоги по безробіттю відповідно до законодавства";

{Частину першу статті 4 доповнено абзацом сьомим згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022}

2. До зайнятого населення не належать іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні і зайнятість яких пов'язана із забезпеченням діяльності іноземних посольств і місій або виконанням своїх професійних чи трудових обов'язків перед роботодавцем - нерезидентом.

Стаття 5. Гарантії у сфері зайнятості населення

1. Держава гарантує у сфері зайнятості:

1) вільне обрання місця застосування праці та виду діяльності, вільний вибір або зміну професії;

2) одержання заробітної плати (винагороди) відповідно до законодавства;

3) професійну орієнтацію з метою самовизначення та реалізації здатності особи до праці;

4) професійне навчання відповідно до здібностей та з урахуванням потреб ринку праці;

5) підтвердження результатів неформального професійного навчання осіб за робітничими професіями;

6) безоплатне сприяння у працевлаштуванні, обранні підходящої роботи та одержанні інформації про ситуацію на ринку праці та перспективи його розвитку;

7) соціальний захист у разі настання безробіття;

8) захист від дискримінації у сфері зайнятості, необґрунтованої відмови у найманні на роботу і незаконного звільнення;

9) додаткове сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян.

Стаття 6. Право особи на вибір місця, виду діяльності та роду занять

1. Кожен має право на вільний вибір місця, виду діяльності та роду занять, яке забезпечується державою шляхом створення правових, організаційних та економічних умов для такого вибору.

2. Реалізація права на вибір місця, виду діяльності та роду занять здійснюється шляхом самостійного забезпечення особою своєї зайнятості чи звернення з метою працевлаштування до роботодавця або за сприяння центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, чи суб'єкта господарювання, який надає послуги з посередництва у працевлаштуванні.

Стаття 7. Право особи на професійну орієнтацію

1. Кожен має право на професійну орієнтацію, яке забезпечується шляхом надання комплексу профорієнтаційних послуг з вибору або зміни професії, виду діяльності та інших профорієнтаційних послуг.

2. Особи мають право на безоплатні послуги з професійної орієнтації з метою обрання або зміни виду діяльності, місця роботи, режиму праці.

Стаття 8. Право особи на професійне навчання

1. Кожен має право на професійне навчання, яке реалізується шляхом первинної професійної підготовки, перепідготовки, спеціалізації і підвищення кваліфікації, стажування у закладах професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та закладах післядипломної освіти, безпосередньо на робочих місцях на виробництві чи у сфері послуг з метою здобуття особою відповідної кваліфікації або приведення її рівня у відповідність із вимогами сучасного виробництва та сфери послуг.

{Частина перша статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2745-VIII від 06.06.2019}

Стаття 9. Право особи на соціальний захист у разі настання безробіття

1. Кожен має право на соціальний захист у разі настання безробіття, що реалізується шляхом:

1) участі в загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на випадок безробіття, яке передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття;

2) надання безоплатних соціальних послуг, зокрема, інформаційно-консультаційних та профорієнтаційних, професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації з урахуванням попиту на ринку праці, сприяння у працевлаштуванні, зокрема, шляхом фінансової підтримки самозайнятості та реалізації підприємницької ініціативи відповідно до законодавства;

3) надання особливих гарантій працівникам, які втратили роботу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці;

4) надання додаткової гарантії зайнятості окремим категоріям населення, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці.

Стаття 10. Право особи на трудову діяльність за кордоном

1. Громадяни України мають право займатися трудовою діяльністю за кордоном, якщо така діяльність не заборонена законодавством України та держави перебування.

2. Права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 11. Право особи на захист від проявів дискримінації у сфері зайнятості населення

1. Держава гарантує особі право на захист від будь-яких проявів дискримінації у сфері зайнятості населення залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров’я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов’язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому громадському об’єднанні, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їхніх прав, за мовними або іншими ознаками, не пов’язаними з характером роботи або умовами її виконання.

{Частина перша статті 11 в редакції Закону № 2253-IX від 12.05.2022}

2. Не вважається дискримінацією здійснення заходів щодо додаткового сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян.

3. Забороняється в оголошеннях (рекламі) про вакансії (прийом на роботу) зазначати вимоги, визначені частиною першою цієї статті, пропонувати роботу (зайнятість) лише жінкам або лише чоловікам, за винятком специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі.

Обмеження щодо змісту оголошень (реклами) про вакансії (прийом на роботу) та відповідальність за порушення встановленого порядку їх розповсюдження регулюються Законом України "Про рекламу".

{Частина третя статті 11 в редакції Закону № 2253-IX від 12.05.2022}

Стаття 12. Право особи на доступ до інформації у сфері зайнятості населення

1. Кожен має право на безоплатне одержання інформації про пропонування і попит на робочу силу, зокрема про вільні робочі місця (посади), можливості та умови працевлаштування на території України і за кордоном, професійну орієнтацію, професійне навчання та інші послуги, передбачені законодавством.

2. Держава забезпечує доступ до інформації у сфері зайнятості населення через органи державної влади та медіа.

Стаття 13. Право особи на захист прав у сфері зайнятості населення

1. Кожен має право на оскарження рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, фізичних осіб, що застосовують найману працю, а також дій або бездіяльності посадових осіб, що призвели до порушення права особи на зайнятість, відповідно до законодавства.

Стаття 14. Категорії громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню

1. До категорій громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, належать:

1) один з батьків або особа, яка їх замінює і:

має на утриманні дитину (дітей) віком до шести років;

{Абзац другий пункту 1 частини першої статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом № 534-VIII від 17.06.2015}

виховує без одного з подружжя дитину віком до 14 років або дитину з інвалідністю;

утримує без одного з подружжя особу з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) та/або особу з інвалідністю I групи (незалежно від причини інвалідності);

2) діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування;

{Пункт 2 частини першої статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022}

3) особи, звільнені після відбуття покарання або примусового лікування;

4) молодь, яка закінчила або припинила навчання у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, звільнилася із строкової військової або альтернативної (невійськової) служби, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (протягом шести місяців після закінчення або припинення навчання чи служби) і яка вперше приймається на роботу;

{Пункт 4 частини першої статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2745-VIII від 06.06.2019; в редакції Закону № 1357-IX від 30.03.2021}

5) особи, яким до настання права на пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" залишилося 10 і менше років;

6) особи з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";

7) особи, яким виповнилося 15 років та які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;

8) учасники бойових дій, зазначені у пунктах 19-21 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту;

{Частину першу статті 14 доповнено пунктом 8 згідно із Законом № 1436-VIII від 07.07.2016; із змінами, внесеними згідно із Законом № 329-IX від 04.12.2019}

9) непрацюючі працездатні особи, які отримують державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям;

{Частину першу статті 14 доповнено пунктом 9 згідно із Законом № 646-IX від 02.06.2020}

10) особи, стосовно яких згідно із Законом України "Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей" встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, після їх звільнення;

{Частину першу статті 14 доповнено пунктом 10 згідно із Законом № 2010-IX від 26.01.2022}

11) інші категорії громадян, визначені Кабінетом Міністрів України, з урахуванням ситуації на ринку праці, а також встановлення карантину, виникнення надзвичайної ситуації, введення надзвичайного або воєнного стану в країні.

{Частину першу статті 14 доповнено пунктом 11 згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022}

{Частину другу статті 14 виключено на підставі Закону № 2622-IX від 21.09.2022}

{Частину третю статті 14 виключено на підставі Закону № 2622-IX від 21.09.2022}

Розділ II
ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА У СФЕРІ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ

Стаття 15. Принципи та мета, основні напрями державної політики у сфері зайнятості населення

1. Державна політика зайнятості населення базується на принципах:

1) пріоритетності забезпечення повної, продуктивної та вільно обраної зайнятості в процесі реалізації активної соціально-економічної політики держави;

2) відповідальності держави за формування та реалізацію політики у сфері зайнятості населення;

3) забезпечення рівних можливостей населення у реалізації конституційного права на працю;

4) сприяння ефективному використанню трудового потенціалу та забезпечення соціального захисту населення від безробіття.

2. Метою державної політики у сфері зайнятості населення є:

1) забезпечення рівних можливостей особам у реалізації їх права на працю;

2) сприяння підвищенню професійного рівня працездатного населення відповідно до суспільних потреб;

3) сприяння зайнятості населення, у тому числі в сільській місцевості та на депресивних територіях;

4) забезпечення економіки кваліфікованими кадрами;

5) збалансування попиту на робочу силу (створення належної кількості робочих місць) та її пропонування (створення умов для професійного розвитку, гідних умов для праці);

6) пріоритетність забезпечення повної та продуктивної вільно обраної зайнятості;

7) забезпечення соціального захисту осіб у разі настання безробіття;

8) посилення соціального та правового захисту громадян України, які працюють за кордоном, у тому числі шляхом активізації міжнародного співробітництва, укладення міжнародних договорів, що стосуються питань захисту прав трудових мігрантів.

3. Основними напрямами державної політики у сфері зайнятості населення є:

1) створення умов для розвитку економіки та сприяння створенню нових робочих місць;

2) задоволення попиту економіки у висококваліфікованих працівниках, формуванні і розвитку професійних кваліфікацій, сприяння розробленню професійних стандартів;

{Пункт 2 частини третьої статті 15 в редакції Закону № 2622-IX від 21.09.2022}

3) посилення мотивації до легальної і продуктивної праці;

4) активізація підприємницької ініціативи та самостійної зайнятості населення;

5) удосконалення системи професійного навчання з урахуванням інтересів особистості, потреб економіки та ринку праці;

6) сприяння підприємствам, установам та організаціям незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання у професійному розвитку працівників;

7) збалансування попиту і пропонування щодо обсягу та рівня кваліфікації робочої сили на ринку праці шляхом системного прогнозування потреб економіки;

8) сприяння зайнятості громадян;

9) забезпечення створення рівних можливостей для реалізації суб'єктами господарювання інфраструктурних проектів та цільових програм, що фінансуються за рахунок державних коштів;

10) координація та контроль діяльності суб'єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні;

11) повернення безробітних до продуктивної зайнятості;

12) міжнародне співробітництво у сфері забезпечення соціального захисту громадян України, які працюють за кордоном;

13) взаємодія органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, роботодавців та професійних спілок з метою забезпечення повної та продуктивної вільно обраної зайнятості, зокрема здійснення заходів щодо сприяння зайнятості населення;

14) забезпечення ефективного та цільового використання коштів, спрямованих на реалізацію державної політики у сфері зайнятості населення;

15) здійснення заходів, що сприяють зайнятості громадян, які недостатньо конкурентоспроможні на ринку праці (частина перша статті 14 цього Закону);

16) заохочення роботодавців, які зберігають діючі та створюють нові робочі місця насамперед для громадян, які недостатньо конкурентоспроможні на ринку праці (частина перша статті 14 цього Закону);

17) забезпечення співпраці центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, суб'єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні, інших посередників з працевлаштування та установ соціальної, професійної і трудової реабілітації осіб з інвалідністю, центрів соціальних служб для молоді;

18) захист внутрішнього ринку праці шляхом регулювання залучення до роботи іноземних працівників.

Стаття 16. Реалізація державної політики у сфері зайнятості населення

1. Держава забезпечує реалізацію політики у сфері зайнятості населення шляхом:

1) проведення податкової, кредитно-грошової, інвестиційної, бюджетної, соціальної, зовнішньоекономічної та інноваційної політики з метою розширення сфери застосування праці, забезпечення повної, продуктивної, вільно обраної зайнятості, підвищення рівня кваліфікації та конкурентоспроможності робочої сили;

2) визначення у загальнодержавних програмах економічного та соціального розвитку, програмах економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, районів, міст показників розвитку ринку праці та зайнятості населення та їх оцінювання за результатами реалізації таких програм;

3) включення до системи регулювання ринку праці заходів щодо запровадження стимулювання роботодавців до створення нових робочих місць;

{Пункт 3 частини першої статті 16 в редакції Закону № 2622-IX від 21.09.2022}

4) сприяння підвищенню конкурентоспроможності робочої сили та зайнятості населення;

5) соціального захисту громадян у разі настання безробіття;

6) сприяння самозайнятості населення шляхом стимулювання відкриття власного бізнесу, в тому числі в сільських населених пунктах та на депресивних територіях;

7) розвитку сільського аграрного туризму, кластерів народних художніх промислів;

8) створення умов для забезпечення підвищення конкурентоспроможності робочої сили та її мобільності;

9) прогнозування та оцінки впливу на ринок праці політики у сфері зайнятості;

10) ведення переліку суб’єктів господарювання, що надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном.

{Пункт 10 частини першої статті 16 в редакції Закону № 2982-IX від 20.03.2023}

Стаття 17. Органи, що забезпечують формування та реалізацію державної політики у сфері зайнятості населення

1. Формування та реалізацію державної політики у сфері зайнятості населення забезпечують у межах своїх повноважень Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інші центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування.

{Частина перша статті 17 із змінами, внесеними згідно із Законом № 341-IX від 05.12.2019}

2. Головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері зайнятості населення є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції.

{Частина друга статті 17 із змінами, внесеними згідно із Законом № 341-IX від 05.12.2019}

3. З метою реалізації державної політики зайнятості Кабінет Міністрів України розробляє і затверджує основні напрями реалізації державної політики у сфері зайнятості населення на середньостроковий період, у яких визначаються шляхи та способи розв'язання проблем зайнятості населення і передбачаються заходи з консолідації зусиль усіх сторін соціального діалогу, спрямованих на регулювання процесів, що відбуваються на ринку праці, для підвищення рівня зайнятості населення.

Основні напрями реалізації державної політики у сфері зайнятості населення розробляються на підставі основних прогнозних параметрів соціально-економічного розвитку України, державних, галузевих та регіональних програм у частині їх впливу на сферу зайнятості населення, на розвиток трудового потенціалу з визначенням механізму їх реалізації.

Координацію і контроль за виконанням основних напрямів реалізації державної політики у сфері зайнятості населення здійснюють центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізацію державної політики у сферах зайнятості населення та трудової міграції.

{Абзац третій частини третьої статті 17 із змінами, внесеними згідно із Законом № 341-IX від 05.12.2019}

Відповідальність за виконання основних напрямів реалізації державної політики у сфері зайнятості населення покладається на міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські державні адміністрації, органи місцевого самоврядування.

4. На період дії карантину та/або виникнення надзвичайної ситуації, та/або введення надзвичайного стану Кабінет Міністрів України визначає особливості щодо:

відвідування територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції;

врахування вимог до наявності підходящої роботи під час надання статусу зареєстрованого безробітного, порядку реєстрації, перереєстрації безробітних.

{Статтю 17 доповнено частиною четвертою згідно із Законом № 3302-IX від 09.08.2023}

Стаття 18. Територіальні та місцеві програми зайнятості населення

1. Територіальні та місцеві програми зайнятості населення спрямовані на реалізацію основних напрямів державної політики у сфері зайнятості населення в регіонах та є складовими програм їх соціально-економічного розвитку.

Основним завданням територіальних та місцевих програм зайнятості населення є виявлення перешкод на ринку праці, мобілізація наявних ресурсів для їх подолання та розвитку перспективних напрямів зайнятості.

{Частину першу статті 18 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022}

2. Територіальні та місцеві програми зайнятості населення розробляються місцевими державними адміністраціями за участю профспілок, організацій роботодавців, їх об’єднань, інших громадських об’єднань (за їх згодою) та подаються на затвердження Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським радам.

{Частина друга статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022}

3. У територіальних та місцевих програмах зайнятості населення визначаються основні показники ринку праці та заходи, спрямовані на збалансування попиту і пропонування робочої сили на територіальних ринках праці, соціального захисту безробітних, забезпечення зайнятості громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню.

4. Координація роботи із здійснення заходів, передбачених програмами зайнятості населення, покладається на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, органи соціального діалогу у сфері зайнятості, Міністерство праці та соціального захисту населення Автономної Республіки Крим, структурні підрозділи у сфері праці і соціального захисту обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та органи місцевого самоврядування.

{Частина четверта статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом № 341-IX від 05.12.2019}

Стаття 19. Органи соціального діалогу у сфері зайнятості

1. Для підготовки погоджених рішень щодо здійснення політики зайнятості можуть створюватися координаційні комітети сприяння зайнятості, ради з професійної орієнтації та інші органи соціального діалогу.

2. Порядок формування органів соціального діалогу у сфері зайнятості, повноваження та організація їх роботи визначаються відповідно до статті 9 Закону України "Про соціальний діалог в Україні".

Стаття 20. Фінансування заходів щодо реалізації державної політики у сфері зайнятості населення

1. Фінансування заходів щодо реалізації державної політики у сфері зайнятості населення здійснюється за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів, Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та інших джерел відповідно до законодавства.

2. Для сприяння зайнятості зареєстрована безробітна особа раз на п’ять років має право на працевлаштування у роботодавця з компенсацією за неї витрат відповідно до цього Закону (крім професійного навчання, перепідготовки та підвищення кваліфікації), якщо інше не передбачено положеннями цього Закону.

{Статтю 20 доповнено частиною другою згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022}

3. Компенсації, допомоги, інші виплати (далі - державна допомога) суб’єктам господарювання, передбачені цим Законом, статтями 7 та 7 1 Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", надаються з урахуванням положень Закону України "Про державну допомогу суб’єктам господарювання".

Сума державної допомоги за цими та будь-якими іншими напрямами державної підтримки та/або допомоги (незалежно від її видів та джерел) сукупно не може перевищувати суму незначної державної допомоги, визначеної Законом України "Про державну допомогу суб’єктам господарювання".

{Статтю 20 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022}

4. Державна допомога суб’єкту господарювання відповідно до цього Закону не надається у разі наявності одного з таких випадків:

1) суб’єкт господарювання має заборгованість:

із сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування;

із сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування;

із виплати заробітної плати;

перед державним (місцевим) бюджетом понад 6 місяців;

2) суб’єкт господарювання визнаний у встановленому порядку банкрутом або стосовно нього порушено справу про банкрутство, або відкрито ліквідаційну процедуру;

3) суб’єкт господарювання визнає свою неспроможність своєчасно виконувати зобов’язання перед кредиторами через незадовільний стан фінансово-господарської діяльності.

{Статтю 20 доповнено частиною четвертою згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022}

Розділ III
ЦЕНТРАЛЬНИЙ ОРГАН ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ, ЩО РЕАЛІЗУЄ ДЕРЖАВНУ ПОЛІТИКУ У СФЕРІ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ ТА ТРУДОВОЇ МІГРАЦІЇ

Стаття 21. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції

1. Діяльність центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, спрямовується і координується Міністром - керівником центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції.

{Частина перша статті 21 із змінами, внесеними згідно із Законом № 341-IX від 05.12.2019}

2. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи.

Територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах є юридичними особами публічного права.

До сфери управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, можуть належати підприємства, установи та організації.

3. Фінансування діяльності центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції та виконання ним функцій, передбачених цим Законом та Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", здійснюється за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

4. Послуги, що надаються територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, відповідно до покладених на них завдань є безоплатними.

Стаття 22. Завдання та функції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, його територіальних органів

1. Основними завданнями центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, його територіальних органів є:

1) реалізація державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції;

2) внесення пропозицій Міністру - керівнику центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, щодо формування державної політики у сфері зайнятості населення;

{Пункт 2 частини першої статті 22 із змінами, внесеними згідно із Законом № 341-IX від 05.12.2019}

3) сприяння громадянам у підборі підходящої роботи;

4) надання роботодавцям послуг з добору працівників;

5) участь в організації проведення громадських та інших робіт тимчасового характеру;

6) сприяння громадянам в організації підприємницької діяльності, зокрема шляхом надання індивідуальних та групових консультацій;

7) участь у реалізації заходів, спрямованих на запобігання масовому вивільненню працівників, профілактика настання страхового випадку, сприяння мобільності робочої сили та зайнятості населення в регіонах з найвищими показниками безробіття, монофункціональних містах та населених пунктах, залежних від містоутворюючих підприємств;

8) організація підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації безробітних з урахуванням поточної та перспективної потреб ринку праці;

9) проведення професійної орієнтації населення;

10) додаткове сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян, які неконкурентоспроможні на ринку праці;

11) здійснення контролю за використанням роботодавцями та безробітними коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

2. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, його територіальні органи відповідно до покладених на них завдань:

1) здійснюють управління та оперативне розпорядження фінансовими ресурсами Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в межах затвердженого бюджету Фонду відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", управління майном;

2) забезпечують функціонування Єдиної інформаційно-аналітичної системи, зокрема, формують базу даних про вільні робочі місця (посади) на підставі інформації, що надійшла від роботодавців, суб’єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні, з інших джерел (зокрема, з інформаційних ресурсів з пошуку роботи);

{Пункт 2 частини другої статті 22 в редакції Закону № 2622-IX від 21.09.2022}

3) ведуть облік осіб, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні, та наданих їм послуг;

4) здійснюють реєстрацію безробітних, ведуть облік наданих їм послуг;

5) організовують професійне навчання зареєстрованих безробітних з урахуванням поточної та перспективної потреб ринку праці;

6) організовують роботу з присвоєння/підтвердження професійних та часткових професійних кваліфікацій, визнання результатів неформального та інформального навчання для зареєстрованих безробітних;

{Пункт 6 частини другої статті 22 в редакції Закону № 2179-IX від 01.04.2022}

7) інформують населення, органи виконавчої влади та заклади освіти про попит та пропонування робочої сили на ринку праці, права та гарантії у сфері зайнятості населення та у разі настання безробіття;

8) здійснюють в установленому законодавством порядку збирання, опрацювання, подання та поширення адміністративних даних про попит та пропонування робочої сили на ринку праці, надання соціальних послуг населенню та роботодавцям;

9) аналізують показники попиту та пропонування робочої сили і вносять центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, пропозиції щодо прогнозування розвитку ринку праці;

{Пункт 9 частини другої статті 22 із змінами, внесеними згідно із Законом № 341-IX від 05.12.2019}

10) беруть участь у розробленні основних напрямів реалізації державної політики у сфері зайнятості населення на середньостроковий період, територіальних програм зайнятості населення та їх виконанні;

11) сприяють працевлаштуванню безробітних на підприємствах, що залучаються до реалізації державних цільових програм та інфраструктурних проектів, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

12) взаємодіють з роботодавцями з питань визначення поточної та перспективної потреби в робочій силі, професійного навчання населення та укомплектування вільних робочих місць;

13) ведуть перелік суб'єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні;

14) здійснюють обмін інформацією з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти і науки, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), Пенсійним фондом України для забезпечення виконання вимог цього Закону та Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття";

{Пункт 14 частини другої статті 22 в редакції Закону № 2622-IX від 21.09.2022}

15) беруть участь у проведенні наукових досліджень з питань зайнятості населення, функціонування ринку праці та соціального захисту населення від безробіття, вивчають міжнародний досвід з метою запровадження інноваційних форм сприяння зайнятості населення, виступають замовником наукових робіт, досліджень і методичного забезпечення;

16) беруть участь у здійсненні міжнародного співробітництва для розв'язання проблем зайнятості населення, соціального захисту громадян від безробіття та трудової міграції;

17) видають роботодавцям дозволи на застосування праці іноземців та осіб без громадянства з веденням обліку таких дозволів;

18) проводять розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні, та Пенсійним фондом України. Таке розслідування здійснюється шляхом звіряння відомостей, поданих особою під час реєстрації, та/або даних, зазначених у документах страхувальника, з базою даних центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, реєстром застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування, а також шляхом інформаційного обміну з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні, щодо знаходження за межами України осіб, які перебувають у статусі зареєстрованого безробітного або які бажають отримати статус зареєстрованого безробітного. У разі потреби розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення здійснюється шляхом проведення виїзних планових та позапланових перевірок страхувальників;

{Пункт 18 частини другої статті 22 в редакції Закону № 406-VII від 04.07.2013; із змінами, внесеними згідно із Законами № 341-IX від 05.12.2019, № 440-IX від 14.01.2020; в редакції Закону № 2622-IX від 21.09.2022}

19) здійснюють контроль за використанням коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, застосовують в установленому законодавством порядку фінансові санкції та накладають адміністративні штрафи;

20) надають безоплатно консультації з питань працевлаштування (у тому числі осіб з інвалідністю) підприємствам, установам та організаціям незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, фізичним особам - підприємцям, а також фізичним особам, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю;

{Пункт 20 частини другої статті 22 в редакції Закону № 2622-IX від 21.09.2022}

21) забезпечують надання соціальних послуг та виплату матеріального забезпечення відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та цього Закону;

22) проводять аналіз ефективності реалізації заходів сприяння зайнятості населення на ринку праці;

{Частину другу статті 22 доповнено пунктом 22 згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022}

23) проводять моніторинг результатів діяльності територіальних органів, ефективності їх роботи;

{Частину другу статті 22 доповнено пунктом 23 згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022}

24) проводять аналіз та моніторинг результатів роботи кар’єрних радників, спеціалізованих кар’єрних радників, консультантів по роботі з роботодавцями.

{Частину другу статті 22 доповнено пунктом 24 згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022}

Стаття 23. Єдина інформаційно-аналітична система центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції

1. Єдина інформаційно-аналітична система центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, функціонує для:

1) інформаційної підтримки реалізації державної політики у сфері зайнятості населення;

2) створення цілісної системи інформаційної взаємодії державних органів влади, що здійснюють заходи щодо сприяння зайнятості населення;

3) проведення моніторингу ринку праці, аналізу попиту та пропонування робочої сили;

4) забезпечення виконання центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, покладених на нього функцій та завдань.

2. До Єдиної інформаційно-аналітичної системи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, включається інформація, що надійшла від його територіальних органів у процесі своєї діяльності, зокрема від громадян, роботодавців, суб'єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні, та органів державної влади.

3. Інформація з Єдиної інформаційно-аналітичної системи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, надається та використовується відповідно до законів України "Про інформацію" та "Про захист персональних даних".

4. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, під час здійснення верифікації та моніторингу державних виплат безоплатно отримує відомості з Єдиної інформаційно-аналітичної системи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, в електронній формі на підставі договорів про обмін інформацією.

{Статтю 23 доповнено частиною четвертою згідно із Законом № 324-IX від 03.12.2019; із змінами, внесеними згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022}

5. Відомості або інші персональні дані про особу з Єдиної інформаційно-аналітичної системи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, безоплатно надаються центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, для використання у статистичних цілях.

{Статтю 23 доповнено частиною п'ятою згідно із Законом № 2438-IX від 19.07.2022 - щодо набрання чинності див. пункт 2}

Розділ IV
СПРИЯННЯ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ

Стаття 24. Соціальні послуги та заходи сприяння зайнятості населення

1. Перелік (види) соціальних послуг у сфері зайнятості визначається цим Законом та статтею 7 Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" і включає:

1) інформаційні послуги;

2) консультаційні послуги;

3) професійну орієнтацію;

4) професійне навчання;

5) індивідуальне планування працевлаштування;

6) послуги для роботодавців;

7) послуги з працевлаштування;

8) інші послуги, пов’язані із працевлаштуванням, передбачені порядком надання соціальних послуг суб’єктам ринку праці у сфері зайнятості.

Соціальні послуги суб’єктам ринку праці надаються кар’єрними радниками, спеціалізованими кар’єрними радниками, консультантами по роботі з роботодавцями у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

2. До заходів сприяння зайнятості населення належать:

1) професійна орієнтація та професійне навчання;

2) стимулювання створення нових робочих місць, працевлаштування безробітних;

3) сприяння самозайнятості населення, організації підприємницької діяльності;

4) сприяння забезпеченню молоді першим робочим місцем, проходженню стажування у роботодавця;

5) сприяння зайнятості осіб, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

6) забезпечення участі безробітних у громадських роботах та інших роботах тимчасового характеру;

7) інші програми сприяння зайнятості населення, які запроваджуються окремими рішеннями Кабінету Міністрів України.

3. Індивідуальне планування працевлаштування полягає у визначенні переліку та послідовності надання соціальних послуг у сфері зайнятості, залучення до заходів сприяння зайнятості населення на ринку праці, на які має право зареєстрований безробітний з урахуванням результатів його профілювання, що відображається в індивідуальному плані працевлаштування.

Профілювання здійснюється відповідно до методики, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції.

Примірна форма, порядок складання та ведення індивідуального плану працевлаштування зареєстрованого безробітного затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції.

4. Порядок надання соціальних послуг та порядок реалізації заходів щодо сприяння зайнятості населення, передбачених цією статтею та статтею 7 Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", визначаються з урахуванням вимог Закону України "Про адміністративну процедуру".

{Статтю 24 доповнено частиною четвертою згідно із Законом № 4017-IX від 10.10.2024}

{Стаття 24 із змінами, внесеними згідно із Законами № 2148-VIII від 03.10.2017, № 646-IX від 02.06.2020, № 2220-IX від 21.04.2022; в редакції Закону № 2622-IX від 21.09.2022}

Стаття 241. Заходи сприяння зайнятості внутрішньо переміщених осіб

1. Термін "внутрішньо переміщені особи" вживається у значенні, наведеному в Законі України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".

2. Заходи сприяння зайнятості запроваджуються для внутрішньо переміщених осіб з числа зареєстрованих безробітних.

До заходів сприяння зайнятості внутрішньо переміщених осіб, які працевлаштовуються за направленням територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, зазначених у частині першій цієї статті, належать:

1) компенсація зареєстрованому безробітному з числа внутрішньо переміщених осіб фактичних транспортних витрат на переїзд до іншої адміністративно-територіальної одиниці місця працевлаштування, а також витрат для проходження за направленням територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, попереднього медичного та наркологічного огляду відповідно до законодавства, якщо це необхідно для працевлаштування;

2) компенсація витрат роботодавця на оплату праці (але не вище двох розмірів мінімальної заробітної плати, установленої законом) за працевлаштування зареєстрованих безробітних з числа внутрішньо переміщених осіб на умовах строкових трудових договорів тривалістю не більше шести календарних місяців, за умови збереження гарантій зайнятості такої особи протягом періоду, що перевищує тривалість виплати у два рази.

Тривалість компенсації витрат роботодавця, який працевлаштовує внутрішньо переміщених осіб з числа категорій громадян, зазначених у частині першій статті 14 цього Закону, понад шість місяців, але не більше дванадцяти календарних місяців, визначається рішенням регіональних координаційних комітетів сприяння зайнятості за погодженням з відповідними територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції;

{Пункт 2 частини другої статті 241 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022}

3) компенсація витрат роботодавця, який працевлаштовує зареєстрованих безробітних з числа внутрішньо переміщених осіб строком не менше ніж на дванадцять календарних місяців, на перепідготовку та підвищення кваліфікації таких осіб. Розмір компенсації визначається Кабінетом Міністрів України в межах вартості навчання з перепідготовки та підвищення кваліфікації.

{Пункт 3 частини другої статті 241 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022}

3. Фінансування заходів сприяння зайнятості, визначених цією статтею, здійснюється в межах коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (у разі працевлаштування особи з інвалідністю з числа зареєстрованих безробітних) після працевлаштування зареєстрованих безробітних з числа внутрішньо переміщених осіб за направленням територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.

{Частина третя статті 241 із змінами, внесеними згідно із Законами № 2249-VIII від 19.12.2017, № 1499-IX від 01.06.2021, № 2622-IX від 21.09.2022}

4. У разі звільнення працівника, за якого виплачувалася компенсація відповідно до частини другої цієї статті, до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 36 або пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, сума виплачених коштів повертається у повному обсязі до бюджету Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття або Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залежно від джерела фінансування компенсації, крім випадку, коли на його робоче місце роботодавцем працевлаштовано іншого зареєстрованого безробітного за направленням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості.

У разі якщо на місце звільненого працівника працевлаштовано зареєстрованого безробітного з числа внутрішньо переміщених осіб, виплата компенсації продовжується до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості з урахуванням положень частини третьої цієї статті.

{Частина четверта статті 241 в редакції Закону № 2622-IX від 21.09.2022}

5. Порядок здійснення заходів сприяння зайнятості, повернення коштів, спрямованих на фінансування таких заходів, у разі порушення гарантій зайнятості для осіб, зазначених у цій статті, визначається Кабінетом Міністрів України.

{Закон доповнено статтею 241 згідно із Законом № 245-VIII від 05.03.2015}

Стаття 25. Сприяння зайнятості населення під час реалізації державних цільових програм, якими передбачено створення нових робочих місць, та інфраструктурних проектів

1. Ініціатор розроблення державних цільових програм, якими передбачається створення нових робочих місць, та інфраструктурних проектів визначає обсяги створення нових робочих місць відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України, та узгоджує обсяги працевлаштування безробітних на створені нові робочі місця з територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.

2. Розпорядники коштів, зазначені у державних цільових програмах, якими передбачено створення нових робочих місць, та інфраструктурних проектах, подають до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, перелік роботодавців, які залучені до реалізації таких програм та проектів.

Такі роботодавці можуть укладати з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, договір про працевлаштування визначеної кількості безробітних під час реалізації відповідних програм та проектів.

3. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, проводить моніторинг працевлаштування безробітних на створені нові робочі місця під час реалізації державних цільових програм та інфраструктурних проектів і подає за його результатами дані центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, для інформування Кабінету Міністрів України.

{Частина третя статті 25 із змінами, внесеними згідно із Законом № 341-IX від 05.12.2019}

Стаття 26. Стимулювання працевлаштування громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню

1. Роботодавцю, який працевлаштовує громадян, зазначених у пунктах 1, 2, 3, 5, 7, 10 та 11 частини першої статті 14 цього Закону, та які перебувають у статусі зареєстрованого безробітного понад один місяць, за направленням територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, строком не менше ніж на два роки компенсуються фактичні витрати у розмірі єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за відповідну особу за місяць, за який він сплачений, але не більше подвійного розміру мінімального страхового внеску. Загальна тривалість виплати компенсації становить 12 місяців.

2. Роботодавцю, який за направленням територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, працевлаштовує строком не менше ніж на один рік осіб, яким до настання права на пенсію за віком залишилося не більше п’яти років, осіб, зазначених у пунктах 6 і 8 частини першої статті 14 цього Закону, та які перебувають у статусі зареєстрованого безробітного понад один місяць, компенсуються 50 відсотків фактичних витрат на оплату праці, але не більше розміру мінімальної заробітної плати. Загальна тривалість виплати компенсації становить шість місяців.

3. Компенсації, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, виплачуються за рахунок коштів, передбачених у бюджеті Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (у разі працевлаштування особи з інвалідністю з числа зареєстрованих безробітних), у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку.

4. У разі звільнення працівника, за якого виплачувалася компенсація відповідно до частини першої або другої цієї статті, до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 36 або пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, сума виплачених коштів повертається в повному обсязі до бюджету Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття або Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залежно від джерела фінансування компенсації, крім випадку, коли на його робоче місце роботодавцем працевлаштовано іншого зареєстрованого безробітного за направленням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості.

У разі якщо на місце звільненого працівника працевлаштовано зареєстрованого безробітного з числа осіб, зазначених у частині першій або другій цієї статті, виплата компенсації продовжується до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості з урахуванням положень частини третьої цієї статті.

{Стаття 26 із змінами, внесеними згідно із Законами № 76-VIII від 28.12.2014, № 2249-VIII від 19.12.2017; в редакції Закону № 2622-IX від 21.09.2022}

Стаття 261. Сприяння зайнятості зареєстрованих безробітних

1. Роботодавцю, що працевлаштовує особу, яка перебуває у статусі зареєстрованого безробітного понад шість місяців, за направленням територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, строком не менше ніж на два роки компенсуються фактичні витрати у розмірі єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за відповідну особу за місяць, за який він сплачений, але не більше подвійного розміру мінімального страхового внеску. Загальна тривалість виплати компенсації становить 12 місяців.

2. Компенсація виплачується за рахунок коштів, передбачених у бюджеті Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (у разі працевлаштування особи з інвалідністю з числа зареєстрованих безробітних), у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку.

3. У разі звільнення працівника, за якого виплачувалася компенсація відповідно до частини першої цієї статті, до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 36 або пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, сума виплачених коштів повертається в повному обсязі до бюджету Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття або Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залежно від джерела фінансування компенсації, крім випадку, коли на його робоче місце роботодавцем працевлаштовано іншого зареєстрованого безробітного за направленням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості.

У разі якщо на місце звільненого працівника працевлаштовано зареєстрованого безробітного з числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, виплата компенсації продовжується до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості з урахуванням положень частини другої цієї статті.

{Закон доповнено статтею 261 згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022}

Стаття 27. Сприяння самозайнятості населення, організації підприємницької діяльності та створенню нових робочих місць

{Назва статті 27 в редакції Закону № 2220-IX від 21.04.2022}

1. Для стимулювання самозайнятості населення, підприємницької ініціативи центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, забезпечує надання безоплатних індивідуальних і групових консультацій з питань організації та провадження підприємницької діяльності із залученням на громадських засадах працівників органів державної влади у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, через свої територіальні органи сприяє безробітним у реалізації права на організацію підприємницької діяльності шляхом:

надання одноразової фінансової допомоги для організації підприємницької діяльності;

супроводження та консультування протягом двох років з дня державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи - підприємця осіб, які отримали одноразову фінансову допомогу для організації підприємницької діяльності.

Порядок надання одноразової фінансової допомоги для організації підприємницької діяльності та її повернення, а також граничний розмір такої допомоги затверджуються Кабінетом Міністрів України.

{Частина перша статті 27 із змінами, внесеними згідно із Законом № 341-IX від 05.12.2019, в редакції Закону № 2220-IX від 21.04.2022}

2. Роботодавцю, який протягом 12 календарних місяців забезпечував створення нових робочих місць, працевлаштовував на них працівників і упродовж цього періоду щомісяця здійснював їм виплату заробітної плати в розмірі не менше ніж три мінімальні заробітні плати за кожну особу, протягом наступних 12 календарних місяців за умови збереження рівня заробітної плати в розмірі не менше ніж три мінімальні заробітні плати за кожну таку особу щомісяця за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених у бюджеті Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, компенсуються фактичні витрати у розмірі 50 відсотків суми нарахованого єдиного внеску за відповідну особу за місяць, за який він сплачений, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі зменшення штатної чисельності працівників та/або фонду оплати праці роботодавець втрачає право на компенсацію.

{Частина друга статті 27 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2249-VIII від 19.12.2017; в редакції Закону № 2622-IX від 21.09.2022}

3. Суб’єктам малого підприємництва, які працевлаштовують зареєстрованих безробітних строком не менше ніж на два роки за направленням територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, на нові робочі місця, компенсуються фактичні витрати у розмірі єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за відповідну особу за місяць, за який він сплачений. Загальна тривалість виплати компенсації становить 12 місяців.

Компенсація виплачується за рахунок коштів, передбачених на такі цілі у бюджеті Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (у разі працевлаштування особи з інвалідністю з числа зареєстрованих безробітних), у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі звільнення працівника, за якого виплачувалася компенсація відповідно до абзацу першого цієї частини, до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 36 або пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, сума виплачених коштів повертається у повному обсязі до бюджету Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття або Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залежно від джерела фінансування компенсації, крім випадку, коли на його робоче місце роботодавцем працевлаштовано іншого зареєстрованого безробітного за направленням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості.

{Частина третя статті 27 в редакції Закону № 2622-IX від 21.09.2022}

{Частину четверту статті 27 виключено на підставі Закону № 2622-IX від 21.09.2022}

Стаття 28. {Статтю 28 виключено на підставі Закону № 76-VIII від 28.12.2014}

Стаття 29. Розширення можливостей для підвищення конкурентоспроможності молоді

1. З метою набуття досвіду з виконання професійних завдань та обов’язків, удосконалення професійних знань, навичок та умінь, вивчення та засвоєння нових технологій, техніки, набуття додаткових компетентностей здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти, які здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем кваліфікованого робітника, спеціальність за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста, освітньо-професійний ступінь фахового молодшого бакалавра, ступені вищої освіти молодшого бакалавра або бакалавра та продовжують здобувати освіту на наступному рівні освіти, мають право у вільний від навчання час проходити стажування за професією (спеціальністю), за якою здобувається освіта, у роботодавця на умовах, визначених договором про стажування, строк якого не може перевищувати шести місяців.

У разі якщо в період стажування особа, зазначена у частині першій цієї статті, виконує професійні роботи, роботодавець за всі роботи, виконані відповідно до наданих завдань, здійснює виплату їй заробітної плати згідно з установленими системами оплати праці за нормами, розцінками, ставками (окладами) з урахуванням коефіцієнтів, доплат і надбавок. Запис про проходження стажування роботодавець вносить до трудової книжки (за наявності), яка в разі відсутності на вимогу працівника оформлюється згідно із законодавством.

Відомості про проходження стажування вносяться до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування в порядку, встановленому Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері соціального захисту населення.

Порядок укладення договору про стажування та типова форма договору про стажування затверджуються Кабінетом Міністрів України.

2. Заклади вищої, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної) освіти спільно з роботодавцями, територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, сприяють здобувачам освіти у доступі до інформації про можливість стажування та його проходження, про можливості працевлаштування у вільний від навчання час, після закінчення навчання та здобуття освіти.

3. Стажування проводиться під керівництвом працівника, визначеного роботодавцем.

Робота керівників стажування, призначених роботодавцем із числа його працівників, може оплачуватися роботодавцем за рахунок коштів, передбачених на підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів, додатково на строк стажування щомісяця у розмірах не менше 5 відсотків суми основної заробітної плати, яку вони отримують за основним місцем роботи.

4. Роботодавцю, який за направленням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, працевлаштовує зареєстрованого безробітного, компенсуються 50 відсотків мінімальної заробітної плати за відповідну особу за місяць.

Компенсація надається за працевлаштування зареєстрованих безробітних із числа осіб:

віком до 25 років, які сумарно мають страховий стаж не більше 12 місяців;

віком до 35 років - на перше робоче місце;

звільнених із строкової військової або альтернативної (невійськової) служби - на перше робоче місце після такого звільнення.

Загальна тривалість виплати компенсації становить не більше шести місяців, за умови збереження гарантій зайнятості особи протягом періоду, що перевищує виплати у два рази.

Особи, зазначені в абзацах другому - п’ятому цієї частини, можуть одноразово скористатися правом на працевлаштування у роботодавця з компенсацією за них частини витрат на оплату праці.

У разі звільнення працівника, за якого виплачувалася компенсація відповідно до цієї частини, до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 36 або пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, сума виплачених коштів повертається у повному обсязі до бюджету Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття або Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залежно від джерела фінансування компенсації, крім випадку, коли на його робоче місце роботодавцем працевлаштовано іншого зареєстрованого безробітного за направленням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості.

У разі якщо на місце звільненого працівника працевлаштовано зареєстрованого безробітного з числа осіб, зазначених в абзацах другому - п’ятому цієї частини, виплата компенсації продовжується до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості з урахуванням положень абзаців шостого і восьмого цієї частини.

{Стаття 29 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2745-VIII від 06.06.2019, № 1217-IX від 05.02.2021; в редакції Закону № 2622-IX від 21.09.2022}

Стаття 30. Розширення можливостей для підвищення конкурентоспроможності деяких категорій громадян

{Назва статті 30 із змінами, внесеними згідно із Законом № 245-VIII від 05.03.2015}

1. Право на одноразове отримання ваучера для підтримання конкурентоспроможності шляхом перепідготовки, за робітничою професією, підготовки за спеціальністю для здобуття ступеня магістра на основі ступеня бакалавра або магістра, здобутих за іншою спеціальністю, підготовки на наступному рівні освіти (крім третього (освітньо-наукового/освітньо-творчого) рівня вищої освіти), спеціалізації та підвищення кваліфікації за професіями і спеціальностями мають:

{Абзац перший частини першої статті 30 в редакції Закону № 2622-IX від 21.09.2022}

1) особи віком старше 45 років, страховий стаж яких становить не менше 15 років, до досягнення встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" пенсійного віку;

2) особи, звільнені з військової служби (крім військовослужбовців строкової служби), служби в органах внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України або Державної кримінально-виконавчої служби України у зв’язку із скороченням чисельності, штату або за станом здоров’я до досягнення ними встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" пенсійного віку, за наявності вислуги не менше 10 років, які не набули права на пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб";

{Пункт 2 частини першої статті 30 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1150-IX від 28.01.2021}

3) особи, звільнені з військової служби після участі у проведенні антитерористичної операції, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, до досягнення ними встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" пенсійного віку та за умови звернення протягом трьох років з дня звільнення;

{Пункт 3 частини першої статті 30 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2462-VIII від 19.06.2018; в редакції Законів № 1030-IX від 02.12.2020, № 2622-IX від 21.09.2022}

4) внутрішньо переміщені особи працездатного віку за відсутності підходящої роботи;

5) особи, стосовно яких згідно із Законом України "Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей" встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, після їх звільнення;

{Частину першу статті 30 доповнено пунктом 5 згідно із Законом № 2010-IX від 26.01.2022}

6) особи з інвалідністю за відсутності підходящої роботи;

{Частину першу статті 30 доповнено пунктом 6 згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022}

7) особи, які у період дії воєнного стану в Україні або окремих її територіях під час служби, трудової та іншої діяльності, проживання на відповідній території отримали поранення, контузію, каліцтво або захворювання внаслідок військової агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій та у період здійснення воєнних (бойових) дій або в районах, що піддавалися бомбардуванням, авіаударам та іншим збройним нападам, у разі наявності відповідних рекомендацій в індивідуальному реабілітаційному плані, незалежно від встановлення їм інвалідності.

{Частину першу статті 30 доповнено пунктом 7 згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022}

Вибір професії (спеціальності) із затвердженого переліку, форми та місця навчання здійснюється особою.

{Частина перша статті 30 в редакції Закону № 245-VIII від 05.03.2015}

2. Вартість ваучера встановлюється в межах вартості навчання, але не може перевищувати десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом.

Оплата ваучера здійснюється за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття виходячи з його фінансових можливостей.

3. Порядок видачі територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, ваучерів затверджується Кабінетом Міністрів України.

{Абзац перший частини третьої статті 30 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022}

Перелік професій, спеціальностей, для навчання за якими може бути виданий ваучер, затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.

{Абзац другий частини третьої статті 30 із змінами, внесеними згідно із Законом № 341-IX від 05.12.2019; в редакції Закону № 2622-IX від 21.09.2022}

{Частина третя статті 30 в редакції Закону № 245-VIII від 05.03.2015}

Стаття 31. Організація громадських та інших робіт тимчасового характеру

1. Громадські роботи є видом суспільно корисних оплачуваних робіт в інтересах територіальної громади, які організовуються для додаткового стимулювання мотивації до праці, матеріальної підтримки безробітних та інших категорій осіб і виконуються ними на добровільних засадах.

2. Громадські роботи, що відповідають потребам певної територіальної громади або задовольняють суспільні потреби територіальних громад, організовуються місцевими державними адміністраціями та/або виконавчими органами сільських, селищних, міських рад за участю територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, на договірних засадах.

{Абзац другий частини другої статті 31 виключено на підставі Закону № 1030-IX від 02.12.2020}

{Частина друга статті 31 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022}

3. Види громадських робіт визначаються місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами сільських, селищних, міських рад за такими критеріями:

{Абзац перший частини третьої статті 31 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022}

1) мають тимчасовий характер і для їх організації не можуть бути використані постійні робочі місця та вакансії;

2) можуть виконуватися на умовах неповного робочого дня;

3) мають економічну, соціальну та екологічну користь для регіону;

4) надають можливість тимчасового працевлаштування безробітних на роботи, що не потребують додаткової спеціальної, освітньої та кваліфікаційної підготовки.

4. З особами, які беруть участь у громадських роботах, укладаються на строк, що сумарно протягом року не може перевищувати 180 календарних днів, строкові трудові договори для працевлаштування на створені тимчасові робочі місця.

5. На осіб, які беруть участь у громадських роботах, поширюються державні соціальні гарантії, передбачені, зокрема, законодавством про працю та зайнятість населення і загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Оплата праці таких осіб здійснюється за фактично виконану роботу в розмірі, що не може бути меншим, ніж мінімальний розмір заробітної плати, та відповідно до положень угоди.

6. Фінансування організації громадських робіт здійснюється за рахунок коштів місцевих бюджетів, роботодавців та інших не заборонених законодавством джерел.

У разі залучення зареєстрованих безробітних до громадських робіт в умовах воєнного стану, карантину або режиму надзвичайної ситуації чи надзвичайного стану фінансування організації таких робіт може здійснюватися на умовах фінансування та/або співфінансування за рахунок коштів, визначених абзацом першим цієї частини, та Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

{Частина шоста статті 31 із змінами, внесеними згідно із Законом № 245-VIII від 05.03.2015; в редакції Закону № 2622-IX від 21.09.2022}

7. Працівники у разі втрати ними частини заробітної плати внаслідок вимушеного скорочення до 50 відсотків передбаченої законодавством тривалості робочого часу у зв'язку із зупиненням (скороченням) виробництва продукції мають право без припинення трудових відносин на участь у громадських роботах у межах строку зупинення (скорочення) виробництва.

{Частина сьома статті 31 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022}

8. Для додаткового стимулювання мотивації до праці та матеріальної підтримки безробітних та інших категорій осіб роботодавцями організовуються строком до шести місяців роботи, що носять тимчасовий характер. Для організації таких видів робіт тимчасового характеру не можуть бути використані постійні робочі місця та вакансії.

З безробітними, які залучаються до виконання робіт тимчасового характеру, укладаються трудові договори на строк, що сумарно протягом року не може перевищувати 180 календарних днів.

Фінансування організації робіт тимчасового характеру здійснюється за рахунок коштів роботодавців та інших не заборонених законодавством джерел.

9. Зареєстрованим безробітним, які брали участь у виконанні громадських робіт або інших робіт тимчасового характеру, після виконання таких робіт з дня, наступного за днем їх припинення, продовжується виплата допомоги по безробіттю у розмірах і в строки, встановлені законодавством.

{Частина дев'ята статті 31 в редакції Закону № 2622-IX від 21.09.2022}

10. Порядок організації громадських робіт та інших робіт тимчасового характеру затверджує Кабінет Міністрів України.

Розділ V
ПРОФЕСІЙНА ОРІЄНТАЦІЯ ТА ПРОФЕСІЙНЕ НАВЧАННЯ

Стаття 32. Професійна орієнтація населення

1. Професійна орієнтація населення - комплекс взаємопов'язаних економічних, соціальних, медичних, психологічних і педагогічних заходів, спрямованих на активізацію процесу професійного самовизначення та реалізацію здатності до праці особи, виявлення її здібностей, інтересів, можливостей та інших чинників, що впливають на вибір або зміну професії та виду трудової діяльності.

2. Професійна орієнтація населення здійснюється закладами освіти, закладами охорони здоров'я, реабілітаційними установами, медико-соціальними експертними комісіями, територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, центрами професійної орієнтації населення, молодіжними центрами праці, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, установами виконання покарань, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, що надають послуги з професійної орієнтації.

{Частина друга статті 32 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022}

Стаття 33. Професійна орієнтація осіб, які звернулися до територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції

1. Професійна орієнтація осіб, які звернулися до територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, здійснюється шляхом:

1) професійного інформування, що полягає у наданні відомостей про трудову діяльність та її роль у професійному самовизначенні особи, інформації про стан ринку праці, зміст та перспективи розвитку сучасних професій, кваліфікацій, навичок, види, форми та умови проходження професійного навчання, можливості професійно-кваліфікаційного і кар’єрного зростання, що сприятиме формуванню професійних інтересів, намірів та мотивації особи щодо обрання або зміни виду трудової діяльності, професії, кваліфікації, роботи, виду та форми професійного навчання, розвитку навичок та набуттю нових компетентностей;

{Пункт 1 частини першої статті 33 в редакції Закону № 2622-IX від 21.09.2022}

2) професійного консультування, спрямованого на оптимізацію професійного самовизначення особи на основі виявлення її індивідуально-психологічних характеристик, особливостей життєвих ситуацій, професійних інтересів, нахилів, стану здоров'я та з урахуванням потреби ринку праці;

3) проведення професійного відбору, що полягає у встановленні відповідності особи вимогам, які визначені для конкретних видів професійної діяльності та посад;

4) проведення професійної діагностики, яка полягає у застосуванні особами, які її проводять, комплексу послуг із виявлення та оцінювання індивідуально-психологічних особливостей, здібностей, інтересів, можливостей, навичок особи.

{Частину першу статті 33 доповнено пунктом 4 згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022}

2. Порядок надання послуг з професійної орієнтації осіб затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції.

{Частина друга статті 33 із змінами, внесеними згідно із Законом № 341-IX від 05.12.2019}

Стаття 34. Професійне навчання

1. Професійне навчання - набуття та удосконалення професійних знань, умінь та навичок особою відповідно до її покликання і здібностей, що забезпечує відповідний рівень професійної (повної або часткової) кваліфікації, компетентності для професійної діяльності та конкурентоспроможності на ринку праці.

{Частина перша статті 34 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022}

2. Система професійного навчання охоплює:

1) осіб, які проходять первинну професійну підготовку в закладах освіти та інших установах, що здійснюють або забезпечують підготовку кваліфікованих робітників і фахівців;

2) працівників, які проходять первинну професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації впродовж трудової діяльності;

3) безробітних, які шукають роботу і потребують первинної професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації.

3. Підвищення конкурентоспроможності працівників на ринку праці відповідно до вимог сучасного виробництва та сфери послуг здійснюється шляхом забезпечення ефективного функціонування та розвитку системи професійного навчання працівників, сприяння у проведенні їх професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання.

З цією метою роботодавець у порядку, передбаченому законодавством, колективним договором і угодами, періодично організовує для працівників професійне навчання, перепідготовку та підвищення кваліфікації.

4. Роботодавець має право укладати з працівниками або іншими особами, які не перебувають з ним у трудових відносинах, за їх згодою договори про направлення їх до закладів освіти для професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації.

Зазначеним договором на працівника або іншу особу, яка направляється на навчання, може бути покладено обов'язок відпрацювати на посаді відповідно до отриманої кваліфікації в такого роботодавця після закінчення навчання протягом погодженого сторонами строку, який повинен бути порівнянний з обов'язками, що взяв на себе роботодавець щодо оплати та строку навчання, але не більше ніж три роки.

5. У разі відмови працівника або іншої особи відпрацювати в роботодавця протягом погодженого з ним строку, звільнення з роботи до закінчення такого строку працівник або інша особа зобов'язані відшкодувати роботодавцю витрати, пов'язані з оплатою навчання, або їх частину пропорційно відпрацьованому строку на умовах, що визначаються договором. Працівник або інша особа не зобов'язані відшкодовувати роботодавцю витрати, пов'язані з навчанням, якщо вони не стали до роботи або були звільнені з роботи з таких підстав:

1) установлення інвалідності;

2) звільнення за ініціативою роботодавця, що не пов'язане з учиненням працівником протиправних дій;

3) призов на військову службу чи направлення на альтернативну (невійськову) службу;

4) за власною ініціативою у зв'язку з порушенням роботодавцем трудового законодавства, колективних угод, колективного або трудового договору;

5) догляд за дитиною з інвалідністю та (або) особою з інвалідністю I групи (незалежно від причини інвалідності).

6. Порядок підтвердження результатів неформального професійного навчання осіб за робітничими професіями визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 35. Професійне навчання зареєстрованих безробітних

1. Професійне навчання зареєстрованих безробітних - професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації, спрямовані на здобуття та удосконалення професійних знань, умінь та навичок, забезпечення продуктивної зайнятості безробітних, підвищення їх професійної мобільності та конкурентоспроможності на ринку праці, що здійснюються за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

{Абзац перший частини першої статті 35 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022}

Порядок професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації зареєстрованих безробітних затверджується Кабінетом Міністрів України.

{Абзац другий частини першої статті 35 із змінами, внесеними згідно із Законами № 341-IX від 05.12.2019, № 2622-IX від 21.09.2022}

2. Професійне навчання зареєстрованих безробітних організовується територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, на замовлення роботодавця або для самозайнятості, провадження підприємницької діяльності, забезпечення поточної та перспективної потреби ринку праці з урахуванням побажань та професійних потреб безробітних і здійснюється у закладах професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання.

{Абзац перший частини другої статті 35 із змінами, внесеними згідно із Законами № 2745-VIII від 06.06.2019, № 2622-IX від 21.09.2022}

Для підвищення конкурентоспроможності безробітних на ринку праці, сприяння їх самозайнятості територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, організовують професійне навчання за укрупненими (інтегрованими) робітничими професіями та іншими професіями, що користуються попитом на ринку праці.

Порядок відбору закладів освіти для організації професійного навчання зареєстрованих безробітних та/або їх проживання в період навчання за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції.

{Абзац третій частини другої статті 35 із змінами, внесеними згідно із Законами № 341-IX від 05.12.2019, № 2622-IX від 21.09.2022}

3. Організація професійного навчання безробітних здійснюється територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, на договірних засадах з безробітними, роботодавцями, закладами освіти в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.

Роботодавці - замовники кадрів беруть участь у визначенні змісту навчання, кваліфікаційній атестації безробітних, надають робочі місця для їх виробничого навчання, виробничої практики або стажування.

4. За безробітним, який проходить професійне навчання за направленням територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, зберігається виплата допомоги по безробіттю у розмірах і в строки, що встановлені відповідно до законодавства.

У разі відмови зареєстрованого безробітного після проходження ним професійного навчання за кошти Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття від працевлаштування за направленням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, або від реєстрації підприємницької діяльності така особа не має права на отримання соціальних послуг (крім інформаційних, консультаційних та послуг із працевлаштування) та матеріального забезпечення відповідно до цього Закону та Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" протягом 12 місяців.

{Частину четверту статті 35 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022}

5. Присвоєння/підтвердження професійних та часткових професійних кваліфікацій, визнання результатів неформального та інформального навчання для зареєстрованих безробітних здійснюються в акредитованих кваліфікаційних центрах за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

{Частина п'ята статті 35 в редакції Закону № 2179-IX від 01.04.2022}

Розділ VI
ПОСЛУГИ З ПОСЕРЕДНИЦТВА У ПРАЦЕВЛАШТУВАННІ

Стаття 36. Діяльність суб'єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні

1. Діяльність суб'єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні, та інших суб'єктів господарювання, які здійснюють наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні у інших роботодавців, регулюється цим Законом та іншими законодавчими актами України.

2. До послуг з посередництва у працевлаштуванні належать пошук роботи та сприяння у працевлаштуванні особи, добір працівників відповідно до замовлень роботодавців (у тому числі іноземних) у межах укладених з роботодавцями договорів (контрактів).

3. Перелік суб'єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні, та суб'єктів господарювання, які здійснюють наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні у інших роботодавців, формується та ведеться центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

{Частина третя статті 36 із змінами, внесеними згідно із Законами № 341-IX від 05.12.2019, № 2982-IX від 20.03.2023}

4. Суб'єкти господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні, та суб'єкти господарювання, які здійснюють наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні у інших роботодавців, зобов'язані:

1) надавати громадянам повну та достовірну інформацію про попит роботодавця на робочу силу (вакансії), його вимоги щодо кваліфікації, досвіду роботи, про умови, характер та оплату праці;

2) співпрацювати з відповідним територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, підприємствами, установами та організаціями, профспілками та їх об'єднаннями, організаціями роботодавців та їх об'єднаннями;

3) забезпечувати захист інформації, що надійшла від громадян, які звертаються з метою працевлаштування, та дотримання правил використання і поширення такої інформації, встановлених законами України "Про інформацію" та "Про захист персональних даних", а також конфіденційність комерційної інформації роботодавців відповідно до закону;

4) подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, відомості про чисельність працевлаштованих ними осіб у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики.

{Пункт 4 частини четвертої статті 36 із змінами, внесеними згідно із Законом № 341-IX від 05.12.2019}

5. Суб'єкти господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні, не мають права:

1) свідомо здійснювати набір, працевлаштування або наймання працівників для робіт, пов'язаних з неприйнятними небезпеками і ризиками, а також для робіт, на яких ці працівники можуть стати жертвами зловживань чи дискримінації будь-якого характеру;

2) перешкоджати найманню залученого працівника безпосередньо роботодавцем, обмежувати професійну мобільність працівника, накладати санкції на працівника, який погодився на роботу в іншого роботодавця;

3) надавати працівників у розпорядження роботодавця для заміни його працівників, які проводять страйк або інші колективні дії.

Стаття 37. Діяльність суб'єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні в Україні

1. Суб'єкти господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні в Україні, співпрацюють з територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, шляхом:

1) укладення договорів про співпрацю за окремими напрямами діяльності, у тому числі для обміну даними про вільні робочі місця (вакансії);

2) проведення спільних заходів (проектів);

3) консультування з метою вдосконалення професійної практики та надання послуг роботодавцям і особам, що шукають роботу, в тому числі тих, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню.

2. Суб'єктам господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні в Україні, забороняється отримувати від громадян, яким надано зазначені послуги, гонорари, комісійні та інші винагороди. Оплата послуг з працевлаштування здійснюється виключно роботодавцем, якому надано такі послуги.

Стаття 38. Діяльність суб’єктів господарювання, що надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном

1. Суб’єкт господарювання має право надавати послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном після його включення до переліку суб’єктів господарювання, що надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, та в межах укладених зовнішньоекономічних договорів. Включення до такого переліку здійснюється на підставі поданої до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, декларації про провадження господарської діяльності у сфері посередництва у працевлаштуванні за кордоном у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

2. Для початку провадження діяльності з надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном та включення до переліку суб’єктів господарювання, що надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, такий суб’єкт господарювання має:

1) бути зареєстрованим у встановленому законодавством порядку за видом економічної діяльності з посередництва у працевлаштуванні;

2) мати укладений з іноземним роботодавцем зовнішньоекономічний договір (контракт) про надання послуг з посередництва у працевлаштуванні, пошуку та добору працівників (далі - зовнішньоекономічний договір (контракт) та реєстраційні документи іноземного суб’єкта господарювання - роботодавця у державі місцезнаходження;

3) мати зареєстроване місце провадження господарської діяльності;

4) подати декларацію про провадження господарської діяльності у сфері посередництва у працевлаштуванні за кордоном.

3. Послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном надаються суб’єктами господарювання відповідно до укладеного зовнішньоекономічного договору (контракту).

Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається українською мовою та однією чи більше мовами, що використовуються в державі місцезнаходження роботодавця.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) зберігається у суб’єкта господарювання, що надає послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, протягом трьох років після закінчення строку його дії.

4. Суб’єкт господарювання, що надає послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, зобов’язаний:

1) надати громадянину до виїзду для працевлаштування за кордоном:

інформацію у письмовій формі про права та гарантії, які йому надаються за трудовим договором (контрактом), передбачені законодавством України та законодавством держави місцезнаходження роботодавця;

контактні дані консульських установ України у державі перебування;

проект трудового договору (контракту), завірений іноземним роботодавцем.

Одержання інформації та проекту трудового договору (контракту) підтверджується письмовим (електронним цифровим) підписом громадянина. Зазначені документи зберігаються у суб’єкта господарювання, що надає послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, протягом п’яти років;

2) вести облік громадян, які за його посередництва працевлаштовані за кордоном;

3) безоплатно надавати громадянам інформацію та консультації про переваги легального працевлаштування за кордоном, характер майбутньої роботи, умови та розмір оплати праці, умови проживання в державі перебування, наявність міжнародних договорів (угод) у сфері працевлаштування та соціального забезпечення, укладених між Україною та державою місцезнаходження роботодавця;

4) подавати до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, звітність про здійснення діяльності з надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном. Порядок, форма та строки подання такої звітності затверджуються Кабінетом Міністрів України;

5) повідомляти центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, про зміну даних, зазначених у переліку суб’єктів господарювання, що надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, протягом одного місяця з дня настання такої зміни;

6) у разі укладення нового або декількох зовнішньоекономічних договорів (контрактів) відомості про них та реєстраційні документи таких іноземних суб’єктів господарювання - роботодавців у державі місцезнаходження надсилаються до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, у місячний строк після їх укладення;

7) забезпечувати безперешкодний доступ до зареєстрованого місця провадження господарської діяльності з надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном представників центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, для здійснення державного контролю.

5. Суб’єкт господарювання, що надає послуги з посередництва у працевлаштуванні моряків, рибалок на судна, що плавають під Державним Прапором України або прапором іноземної держави, крім зобов’язань, визначених частиною третьою цієї статті, зобов’язаний перевіряти наявність у моряків, рибалок, які працевлаштовуються за його посередництва, кваліфікації, необхідної для виконання робіт, заявлених судновласником, та документів, що її підтверджують.

6. Суб’єктам господарювання, що надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, забороняється:

1) вимагати, зберігати чи використовувати інформацію про стан здоров’я громадянина або використовувати таку інформацію для визначення його придатності до роботи, якщо зазначена інформація не пов’язана безпосередньо з вимогами до конкретної професії, виду діяльності та якщо на це не одержано письмову згоду громадянина;

2) стягувати з громадян будь-які гонорари, комісійні, винагороди, інші види оплати послуг з посередництва у працевлаштуванні прямо чи опосередковано, повністю або частково. Оплата послуг з посередництва у працевлаштуванні здійснюється виключно роботодавцем, якому надано такі послуги;

3) пропонувати громадянам роботу, що має ознаки неформальної зайнятості, а також таку, що приховує справжню мету та предмет роботи, або залучати до роботи, яка не визначена трудовим договором (контрактом).

7. Перелік суб’єктів господарювання, що надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, формується та ведеться центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, забезпечує вільний доступ до переліку суб’єктів господарювання, що надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, на своєму офіційному веб-сайті.

8. Суб’єкт господарювання, що надає послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, виключається з переліку суб’єктів господарювання, що надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, на підставі рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Підставою для прийняття рішення про виключення з переліку суб’єктів господарювання, що надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, є:

1) заява суб’єкта господарювання, що надає послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, про виключення з переліку суб’єктів господарювання, що надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном;

2) наявність у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей про державну реєстрацію припинення юридичної особи або державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця;

3) подання копії свідоцтва про смерть фізичної особи - підприємця;

4) неподання або порушення строків подання звітності, передбаченої пунктом 4 частини четвертої цієї статті, протягом трьох звітних періодів поспіль;

5) акт центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, складений за результатами проведення заходу державного контролю у зв’язку з невиконанням вимог про усунення порушень, передбачених частинами четвертою і шостою цієї статті;

6) встановлення факту надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном без укладеного зовнішньоекономічного договору (контракту);

7) неможливість проведення центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, перевірки за зазначеним у переліку суб’єктів господарювання, що надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, місцем провадження господарської діяльності з надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном протягом шести місяців з дати, визначеної у рішенні про проведення перевірки;

8) встановлення особі у встановленому порядку статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, внаслідок працевлаштування за сприяння суб’єкта господарювання, що надає послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном.

{Стаття 38 із змінами, внесеними згідно із Законами № 139-IX від 02.10.2019, № 2623-IX від 21.09.2022; в редакції Закону № 2982-IX від 20.03.2023}

Стаття 381. Декларація про провадження господарської діяльності у сфері посередництва у працевлаштуванні за кордоном

1. Декларація про провадження господарської діяльності у сфері посередництва у працевлаштуванні за кордоном подається у паперовому чи електронному вигляді за формою та у порядку, визначених Кабінетом Міністрів України. У декларації зазначається інформація про:

1) державну реєстрацію у встановленому законом порядку;

2) адресу місця провадження господарської діяльності;

3) керівника суб’єкта господарювання, що надає послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном (реквізити (за наявності) та номер паспорта громадянина України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (крім фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);

4) укладений зовнішньоекономічний договір (контракт) та реєстраційні документи іноземного суб’єкта господарювання - роботодавця у державі місцезнаходження.

2. Посадовим особам центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, забороняється вимагати від суб’єктів господарювання, що подають декларацію про провадження господарської діяльності у сфері посередництва у працевлаштуванні за кордоном, документи, не передбачені цим Законом.

3. Суб’єкт господарювання, що має намір надавати послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, включається до переліку суб’єктів господарювання, що надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, протягом 10 робочих днів з дня подання декларації про провадження господарської діяльності у сфері посередництва у працевлаштуванні за кордоном.

4. Відмова в реєстрації декларації про провадження господарської діяльності у сфері посередництва у працевлаштуванні за кордоном не допускається.

5. Суб’єкт господарювання має право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, в адміністративному порядку відповідно до Закону України "Про адміністративну процедуру" та/або до адміністративного суду.

{Закон доповнено статтею 381 згідно із Законом № 2982-IX від 20.03.2023; в редакції Закону № 4017-IX від 10.10.2024}

Стаття 39. Діяльність суб'єктів господарювання, які наймають працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця

1. Суб’єкти господарювання - роботодавці, які наймають працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця, направляють працівників за умови, якщо це передбачено колективним договором такого роботодавця, та за наявності згоди первинної профспілкової організації і зобов’язані:

1) укласти договір з роботодавцем про застосування праці працівника;

2) виплачувати працівникові заробітну плату в розмірі, не нижчому, ніж розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом, та заробітної плати, яку отримує працівник у роботодавця за виконання такої ж роботи;

3) забезпечувати працівнику час роботи та відпочинку на умовах, визначених для працівників роботодавця, що передбачено умовами колективного договору та правилами внутрішнього трудового розпорядку;

4) нараховувати та сплачувати єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на користь працівника;

5) не перешкоджати укладенню трудового договору між працівником та роботодавцем, у якого виконувалися ним роботи.

{Частина перша статті 39 із змінами, внесеними згідно із Законом № 909-VIII від 24.12.2015; в редакції Закону № 2623-IX від 21.09.2022}

{Частину другу статті 39 виключено на підставі Закону № 2623-IX від 21.09.2022}

3. Суб'єкт господарювання може здійснювати наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні у фізичних осіб на підставі укладеного договору між суб'єктом господарювання та фізичною особою про надання послуг.

4. Суб'єкту господарювання заборонено направляти працівників на робочі місця до роботодавця, в якого:

1) протягом року скорочено чисельність (штат) працівників;

2) не дотримано нормативу чисельності працівників основних професій, задіяних у технологічних процесах основного виробництва;

3) залучаються працівники для виконання робіт у шкідливих, небезпечних та важких умовах праці, а також робіт за основними професіями технологічного процесу основного виробництва.

Стаття 40. Об'єднання суб'єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні

1. Суб'єкти господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні, можуть утворювати об'єднання (асоціації) відповідно до законодавства.

2. Об'єднання (асоціація) суб'єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні, має право:

1) надавати пропозиції щодо формування та реалізації державної політики у сфері зайнятості населення;

2) захищати права своїх членів та представляти їх інтереси в органах державної влади.

Стаття 41. Державне регулювання діяльності суб'єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні

1. Державне регулювання діяльності суб'єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні, здійснюється, зокрема, шляхом:

1) ведення переліку таких суб'єктів господарювання;

2) правового забезпечення діяльності суб'єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні, що надають особам послуги з пошуку роботи та сприяння в працевлаштуванні, а також добору кадрів для роботодавців;

3) контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення, що здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення.

{Пункт 3 частини першої статті 41 в редакції Закону № 2982-IX від 20.03.2023}

Розділ VII
ЗАСТОСУВАННЯ ПРАЦІ ІНОЗЕМЦІВ ТА ОСІБ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА В УКРАЇНІ

Стаття 42. Застосування праці іноземців та осіб без громадянства в Україні

1. Роботодавці мають право на застосування праці іноземців та осіб без громадянства на території України на підставі дозволу, що видається територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.

Видача та продовження дії дозволу на застосування праці громадян Російської Федерації, Республіки Білорусь, а також інших держав, визнаних такими, що становлять загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності і демократичному конституційному ладу та іншим національним інтересам України, здійснюються за погодженням із регіональними органами Служби безпеки України.

{Частину першу статті 42 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 2623-IX від 21.09.2022}

Технічний опис і зразок бланка дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства в Україні затверджуються Кабінетом Міністрів України.

{Частину першу статті 42 доповнено абзацом третім згідно із Законом № 2623-IX від 21.09.2022}

{Частина перша статті 42 в редакції Закону № 2058-VIII від 23.05.2017}

2. Праця іноземців та осіб без громадянства може застосовуватися на різних посадах в одного або декількох (двох і більше) роботодавців за умови отримання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства в Україні (далі - дозвіл) кожним роботодавцем.

Праця іноземців та осіб без громадянства може застосовуватися без дозволу на посадах за сумісництвом в одного роботодавця, якщо строк дії трудового договору на посаді за сумісництвом не перевищує строку дії дозволу за основним місцем роботи.

{Частина друга статті 42 в редакції Закону № 2058-VIII від 23.05.2017; із змінами, внесеними згідно із Законом № 1667-IX від 15.07.2021; в редакції Закону № 2623-IX від 21.09.2022}

3. Іноземець або особа без громадянства може суміщати роботу на посаді, визначену дозволом, з роботою на посаді тимчасово відсутнього працівника, за умови, що суміщення триває не більше 60 календарних днів протягом календарного року.

{Частина третя статті 42 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1221-VII від 17.04.2014; в редакції Закону № 2058-VIII від 23.05.2017; із змінами, внесеними згідно із Законом № 2623-IX від 21.09.2022}

4. Іноземці та особи без громадянства мають право провадити в Україні інвестиційну, зовнішньоекономічну та інші види діяльності відповідно до законодавства.

5. Іноземці та особи без громадянства не можуть призначатися на посаду або займатися трудовою діяльністю у разі, коли відповідно до законодавства призначення на відповідну посаду або провадження відповідного виду діяльності пов'язане з належністю до громадянства України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

6. Без передбаченого цією статтею дозволу здійснюється працевлаштування:

1) іноземців та осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні;

{Пункт 1 частини шостої статті 42 із змінами, внесеними згідно із Законом № 693-IX від 16.06.2020 - щодо введення в дію див. пункт 1 розділу II}

2) іноземців та осіб без громадянства, які набули статусу біженця відповідно до законодавства України або одержали дозвіл на імміграцію в Україну;

{Пункт 2 частини шостої статті 42 із змінами, внесеними згідно із Законом № 693-IX від 16.06.2020 - щодо введення в дію див. пункт 1 розділу II}

3) іноземців та осіб без громадянства, яких визнано особами, що потребують додаткового захисту, або яким надано тимчасовий захист в Україні;

{Пункт 3 частини шостої статті 42 із змінами, внесеними згідно із Законом № 693-IX від 16.06.2020 - щодо введення в дію див. пункт 1 розділу II}

4) представників іноземного морського (річкового) флоту та авіакомпаній, які обслуговують такі компанії на території України;

41) осіб, яких визнано особами без громадянства центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів;

{Частину шосту статті 42 доповнено пунктом 41 згідно із Законом № 693-IX від 16.06.2020 - щодо введення в дію див. пункт 1 розділу II}

5) працівників закордонних медіа, акредитованих для роботи в Україні;

6) спортсменів, які набули професійного статусу, артистів та працівників мистецтва для роботи в Україні за фахом;

7) працівників аварійно-рятувальних служб для виконання термінових робіт;

8) працівників філій, представництв юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави;

{Пункт 8 частини шостої статті 42 в редакції Закону № 3257-IX від 14.07.2023}

9) священнослужителів, які є іноземцями і тимчасово перебувають в Україні на запрошення релігійних організацій для провадження канонічної діяльності лише у таких організаціях з офіційним погодженням з органом, який здійснив реєстрацію статуту (положення) відповідної релігійної організації;

10) іноземців та осіб без громадянства, які прибули в Україну для участі у реалізації проектів міжнародної технічної допомоги;

{Пункт 10 частини шостої статті 42 із змінами, внесеними згідно із Законом № 693-IX від 16.06.2020 - щодо введення в дію див. пункт 1 розділу II}

11) іноземців та осіб без громадянства, які прибули в Україну для провадження викладацької та/або наукової діяльності у закладах фахової передвищої та вищої освіти на їх запрошення;

{Пункт 11 частини шостої статті 42 в редакції Закону № 1556-VII від 01.07.2014; із змінами, внесеними згідно із Законами № 2745-VIII від 06.06.2019, № 693-IX від 16.06.2020 - щодо введення в дію див. пункт 1 розділу II}

12) інших іноземців та осіб без громадянства у випадках, передбачених законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

{Пункт 12 частини шостої статті 42 із змінами, внесеними згідно із Законом № 693-IX від 16.06.2020 - щодо введення в дію див. пункт 1 розділу II}

7. Залучення висококваліфікованих іноземних спеціалістів і робітників, потреба в яких є відчутною для національної економіки, здійснюється на підставах, визначених Законом України "Про імміграцію".

Стаття 421. Підстави для отримання або продовження дії дозволу

1. Дозвіл видається або його дія продовжується для таких категорій осіб, якщо інше не встановлено законом та/або міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України:

1) іноземні наймані працівники;

2) відряджені іноземні працівники;

3) внутрішньокорпоративні цесіонарії;

4) іноземці та особи без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; іноземці та особи без громадянства, які оскаржують рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

5) особи, які подали заяву про визнання особою без громадянства, та особи, які оскаржують рішення про відмову у визнанні особою без громадянства;

6) іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою навчання у закладах вищої освіти та мають намір у період навчання та після закінчення навчання, за умови працевлаштування не пізніше ніж за 30 календарних днів до моменту завершення навчання, провадити трудову діяльність в Україні.

{Розділ VII доповнено статтею 421 згідно із Законом № 2058-VIII від 23.05.2017; із змінами, внесеними згідно із Законами № 693-IX від 16.06.2020, № 1667-IX від 15.07.2021; в редакції Закону № 2623-IX від 21.09.2022}

Стаття 422. Перелік документів для отримання дозволу або продовження його дії

1. Для отримання дозволу роботодавець подає такі документи:

1) заява за формою, встановленою Кабінетом Міністрів України, в якій роботодавець підтверджує, що посада, на якій застосовуватиметься праця іноземця або особи без громадянства, відповідно до закону не пов’язана з належністю до громадянства України і не потребує надання допуску до державної таємниці;

2) копії сторінок паспортного документа іноземця або особи без громадянства з особистими даними разом з перекладом українською мовою, засвідченим в установленому порядку (крім іноземців та осіб без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів щодо вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; іноземців та осіб без громадянства, які оскаржують рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; осіб, які подали заяву про визнання особою без громадянства, та осіб, які оскаржують рішення про відмову у визнанні особою без громадянства);

3) кольорова фотокартка іноземця або особи без громадянства розміром 3,5 x 4,5 сантиметра;

4) проект трудового договору (контракту) або гіг-контракту з іноземцем або особою без громадянства, засвідчений роботодавцем (крім відряджених іноземних працівників);

5) копія зовнішньоекономічного договору (контракту), укладеного між українським та іноземним суб’єктами господарювання, яким передбачено застосування праці іноземців та осіб без громадянства, направлених іноземним роботодавцем в Україну для виконання певного обсягу робіт (надання послуг), та копія документа, що підтверджує наявність трудових відносин іноземного працівника з іноземним роботодавцем, який його відрядив (для відряджених іноземних працівників);

6) копія рішення іноземного суб’єкта господарювання про переведення іноземця або особи без громадянства на роботу в Україну із визначенням строку його роботи та копія трудового договору (контракту), укладеного українським суб’єктом господарювання з іноземцем або особою без громадянства (для внутрішньокорпоративних цесіонаріїв);

7) копія рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або копія довідки про звернення за захистом в Україні (для осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та осіб, які оскаржують рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту);

8) копія довідки встановленого зразка про звернення за визнанням особою без громадянства (для осіб, які подали заяву про визнання особою без громадянства, та осіб, які оскаржують рішення про відмову у визнанні особою без громадянства);

9) копія наказу закладу вищої освіти України про зарахування та встановлення періодів навчання для студентів - іноземців або осіб без громадянства; письмова згода закладу вищої освіти України (у довільній формі) щодо працевлаштування іноземного студента та зобов’язання такого закладу повідомити територіальному органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, про відрахування іноземця або особи без громадянства з такого закладу; копія посвідки на тимчасове проживання; копія документа про вищу освіту, засвідчена в установленому порядку (для іноземців або осіб без громадянства, які прибули в Україну з метою навчання у закладах вищої освіти та мають намір у період навчання і після закінчення навчання, за умови працевлаштування не пізніше ніж за 30 календарних днів до моменту завершення навчання, провадити трудову діяльність в Україні).

2. Для продовження дії дозволу роботодавець подає такі документи:

1) заява за формою, встановленою Кабінетом Міністрів України;

2) фотокартка іноземця або особи без громадянства розміром 3,5 x 4,5 сантиметра;

3) документи згідно з переліком для отримання дозволу у разі зміни інформації в них.

3. До заяви та документів, передбачених частинами першою і другою цієї статті, роботодавець додає документ про внесення плати за видачу або продовження дії дозволу.

4. Заява та документи для отримання або продовження дії дозволу, внесення змін до дозволу, відкликання дозволу подаються до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, особисто роботодавцем або його уповноваженою особою у паперовій чи електронній формі в один із таких способів:

{Абзац перший частини четвертої статті 422 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4017-IX від 10.10.2024}

1) особисто під час прийому посадовими особами суб’єктів звернення;

2) шляхом направлення поштового відправлення з описом вкладення;

3) через електронний кабінет роботодавця на офіційному веб-сайті територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, або інші державні електронні системи онлайн-послуг із використанням електронного підпису та з проходженням процедури верифікації;

4) через центр надання адміністративних послуг;

5) через Єдиний державний веб-портал електронних послуг, у тому числі через інтегровані з ним інформаційні системи державних органів та органів місцевого самоврядування (за наявності технічної можливості).

5. Територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, самостійно отримує інформацію:

1) з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про статус роботодавця як юридичної особи або фізичної особи - підприємця;

2) про наявність у роботодавця статусу резидента Дія Сіті;

3) про безпосередню участь іноземця або особи без громадянства у відсічі та стримуванні збройної агресії Російської Федерації проти України - від центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період.

6. Передбачені цією статтею документи, видані за кордоном, мають бути легалізовані в установленому порядку, якщо інше не встановлено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Документи, складені іноземною мовою, мають бути перекладені українською мовою. Справжність підпису перекладача має бути засвідчена нотаріально.

7. Посадовим особам територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, заборонено вимагати від роботодавців документи, не передбачені цим Законом.

{Розділ VII доповнено статтею 422 згідно із Законом № 2058-VIII від 23.05.2017; із змінами, внесеними згідно із Законами № 693-IX від 16.06.2020, № 1667-IX від 15.07.2021; в редакції Закону № 2623-IX від 21.09.2022}

Стаття 423. Строк дії дозволу

1. Дозвіл видається на строк:

1) дії зовнішньоекономічного договору (контракту), укладеного між українським та іноземним суб’єктами господарювання, але не більш як на три роки - для відряджених іноземних працівників;

2) дії рішення іноземного суб’єкта господарювання про переведення іноземця або особи без громадянства на роботу в Україну та трудового договору (контракту), укладеного українським суб’єктом господарювання з іноземцем або особою без громадянства, але не більш як на три роки, - для внутрішньокорпоративних цесіонаріїв;

3) дії довідки про звернення за захистом в Україні або довідки встановленого зразка про звернення за визнанням особою без громадянства, але не більше як на один рік - для осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; осіб, які оскаржують рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; осіб, які подали заяву про визнання особою без громадянства або оскаржують рішення про відмову у визнанні особою без громадянства. Дія дозволу може бути продовжена у разі продовження дії такої довідки;

4) дії трудового договору (контракту), але не більше як один рік у період навчання - для іноземців та осіб без громадянства, які прибули в Україну з метою навчання у закладах вищої освіти та мають намір у період навчання і після закінчення навчання, за умови працевлаштування не пізніше ніж за 30 календарних днів до моменту завершення навчання, провадити трудову діяльність в Україні;

5) дії трудового договору (контракту) або гіг-контракту, але не більш як на два роки - для всіх інших іноземних найманих працівників та гіг-працівників.

2. За наявності підстав дія дозволу продовжується в установленому цим Законом порядку.

3. Роботодавець має право зазначити в заяві про видачу дозволу менший строк, ніж передбачений цим Законом.

Не допускається оформлення дозволу на менший строк, ніж зазначений у відповідній заяві та в межах строків, передбачених цим Законом.

{Розділ VII доповнено статтею 423 згідно із Законом № 2058-VIII від 23.05.2017; із змінами, внесеними згідно із Законом № 1667-IX від 15.07.2021; в редакції Закону № 2623-IX від 21.09.2022}

Стаття 424. Плата за видачу або продовження дії дозволу

1. Розмір плати за видачу дозволу становить:

1) для дозволів, що видаються на строк до шести місяців включно, - три прожиткові мінімуми для працездатних осіб, встановлені законом на 1 січня календарного року, в якому роботодавцем або його уповноваженою особою подано документи;

2) для дозволів, що видаються на строк від шести місяців до одного року включно, - п’ять прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на 1 січня календарного року, в якому роботодавцем або його уповноваженою особою подано документи;

3) для дозволів, що видаються на строк від одного року до двох років включно, - вісім прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на 1 січня календарного року, в якому роботодавцем або його уповноваженою особою подано документи;

4) для дозволів, що видаються на строк від двох років до трьох років включно, - десять прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на 1 січня календарного року, в якому роботодавцем або його уповноваженою особою подано документи.

Розмір плати за продовження дії дозволу зменшується на один прожитковий мінімум від розміру плати за видачу дозволу на відповідний строк.

2. У разі прийняття територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, рішення про відмову у видачі або у продовженні дії дозволу кошти, сплачені роботодавцем, за видачу або продовження дії дозволу, повертаються шляхом їх перерахування на поточний рахунок роботодавця не пізніше 10 робочих днів з дня прийняття відповідного рішення.

3. Плата за видачу або продовження дії дозволу зараховується до бюджету Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

4. Безоплатно здійснюються видача та продовження дії дозволу на застосування праці:

1) осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та осіб, які оскаржують рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

2) іноземців та осіб без громадянства, які прибули в Україну з метою навчання у закладах вищої освіти та мають намір у період навчання і після закінчення навчання, за умови працевлаштування не пізніше ніж за 30 календарних днів до моменту завершення навчання, провадити трудову діяльність в Україні;

3) особам, які подали заяву про визнання особою без громадянства, та особам, які оскаржують рішення про відмову у визнанні особою без громадянства;

4) іноземців або осіб без громадянства, які брали безпосередню участь у відсічі та стримуванні збройної агресії Російської Федерації проти України.

{Розділ VII доповнено статтею 424 згідно із Законом № 2058-VIII від 23.05.2017; із змінами, внесеними згідно із Законом № 693-IX від 16.06.2020; в редакції Закону № 2623-IX від 21.09.2022}

Стаття 425. Внесення змін до дозволу, видача дубліката дозволу

{Назва статті 425 в редакції Закону № 2623-IX від 21.09.2022}

1. Роботодавець зобов’язаний звернутися до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, про внесення змін до дозволу у разі виникнення однієї з таких обставин:

1) зміна найменування юридичної особи - роботодавця, реорганізація або виділ юридичної особи - роботодавця, зміна імені та/або прізвища, та/або по батькові фізичної особи - підприємця, який є роботодавцем;

2) оформлення нового паспортного документа іноземця або особи без громадянства, у тому числі у разі зміни імені та/або прізвища, та/або по батькові іноземця або особи без громадянства;

3) зміна назви посади іноземця або особи без громадянства, переведення на іншу посаду в одного роботодавця у межах строку, на який видано дозвіл.

Для внесення змін до дозволу роботодавець подає заяву за формою, визначеною Кабінетом Міністрів України.

2. Роботодавець разом із заявою про внесення змін до дозволу подає:

1) у разі зміни імені та/або прізвища, та/або по батькові фізичної особи - підприємця, який є роботодавцем, - копію паспорта фізичної особи - підприємця, який є роботодавцем;

2) у разі виникнення обставин, передбачених пунктом 2 частини першої цієї статті, - копії сторінок паспортного документа іноземця або особи без громадянства з особистими даними разом з перекладом на українську мову, засвідченим в установленому порядку;

3) у разі виникнення обставин, передбачених пунктом 3 частини першої цієї статті, - копію трудового договору (контракту) в новій редакції або копію додаткової угоди про внесення змін до трудового договору (контракту).

{Абзац четвертий частини другої статті 425 в редакції Закону № 2623-IX від 21.09.2022}

Підтвердження зміни найменування юридичної особи - роботодавця, реорганізації або виділу юридичної особи - роботодавця територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, отримує самостійно з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

3. Роботодавець зобов’язаний звернутися до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, із заявою про внесення змін до дозволу не пізніш як за 30 днів після виникнення обставин, передбачених частиною першою цієї статті.

Роботодавець, який не звернувся до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, із заявою про внесення змін до дозволу в установлений цією частиною строк, несе відповідальність відповідно до закону.

4. У разі втрати дозволу роботодавець повідомляє про це територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, який видав такий дозвіл.

Дублікат втраченого дозволу видається за умови подання роботодавцем до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, складеної у довільній формі заяви про видачу дубліката дозволу.

У разі пошкодження дозволу його дублікат видається територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за умови подання роботодавцем відповідної заяви разом із пошкодженим дозволом.

Територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, протягом семи робочих днів з дня отримання від роботодавця документів приймає рішення про видачу дубліката дозволу та видає такий дублікат.

Територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, у триденний строк з дня прийняття рішення про видачу дубліката дозволу інформує про його видачу центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні, та територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, який видав посвідку на тимчасове проживання.

{Статтю 425 доповнено частиною четвертою згідно із Законом № 2623-IX від 21.09.2022}

5. Плата за внесення змін до дозволу або за видачу дубліката дозволу не справляється.

{Статтю 425 доповнено частиною п'ятою згідно із Законом № 2623-IX від 21.09.2022}

{Розділ VII доповнено статтею 425 згідно із Законом № 2058-VIII від 23.05.2017}

Стаття 426. Строк розгляду заяв про видачу, продовження дії або внесення змін до дозволу

1. Територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, приймає рішення в такі строки з дня реєстрації ним відповідної заяви:

до семи робочих днів - про видачу дозволу;

до трьох робочих днів - про продовження дії дозволу або про внесення змін до нього.

Строки розгляду заяв про видачу дозволу, про продовження дії дозволу або про внесення змін до нього продовжуються у разі подання заяви для працевлаштування:

громадянина Російської Федерації, громадянина Республіки Білорусь, а також інших держав, визнаних такими, що становлять загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності і демократичному конституційному ладу та іншим національним інтересам України, - до надання погодження регіонального органу Служби безпеки України або відмови у наданні такого погодження;

іноземця або особи без громадянства, який брав безпосередню участь у відсічі та стримуванні збройної агресії Російської Федерації проти України, - до надання інформації центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період.

2. Заява про продовження дії дозволу подається роботодавцем до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, не пізніш як за 20 і не раніше ніж за 50 календарних днів до закінчення строку дії такого дозволу.

{Розділ VII доповнено статтею 426 згідно із Законом № 2058-VIII від 23.05.2017; в редакції Закону № 2623-IX від 21.09.2022}

Стаття 427. Порядок прийняття заяв про видачу, продовження дії, внесення змін до дозволу та порядок прийняття рішень про видачу, продовження дії, внесення змін до дозволу

1. Територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, надає роботодавцю опис прийнятих документів одразу після прийняття від нього заяви про видачу дозволу, заяви про продовження дії дозволу, заяви про внесення змін до дозволу (далі - заява) та документів, що подаються разом з відповідною заявою (у разі їх подання роботодавцем особисто під час прийому посадовими особами суб’єктів звернення).

2. Територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, протягом наступного робочого дня після реєстрації ним заяви проводить перевірку заяви та доданих до неї документів на наявність підстав для залишення заяви без руху.

{Частина друга статті 427 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4017-IX від 10.10.2024}

3. У разі відсутності підстав, передбачених частиною третьою статті 428 цього Закону, територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, приймає рішення про видачу, про продовження дії або про внесення змін до дозволу у строки, визначені статтею 42 6 цього Закону, і протягом двох робочих днів з дня його прийняття оприлюднює відповідну інформацію на своєму офіційному веб-сайті та повідомляє роботодавця засобами електронного зв’язку.

Про прийняті рішення територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, протягом трьох робочих днів в електронній формі на підставі договорів про обмін інформацією повідомляє центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за дотриманням законодавства про працю, зайнятість населення, територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, та центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері зовнішніх зносин.

/-{Зміни до частини третьої статті 427, прийняті Законом України № 2622-IX від 21.09.2022, внести неможливо (відсутні слова, що потрібно замінити)}-/

4. Роботодавець зобов’язаний укласти з іноземцем чи особою без громадянства трудовий договір (контракт) не пізніш як за 90 календарних днів з дати видачі дозволу та надати його копію, засвідчену роботодавцем, у десятиденний строк після укладення трудового договору (контракту) територіальному органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.

{Розділ VII доповнено статтею 427 згідно із Законом № 2058-VIII від 23.05.2017; в редакції Закону № 2623-IX від 21.09.2022}

Стаття 428. Залишення без руху заяв про видачу, продовження дії дозволу, внесення змін до дозволу

{Назва статті 428 в редакції Закону № 2623-IX від 21.09.2022; із змінами, внесеними згідно із Законом № 4017-IX від 10.10.2024}

1. У разі встановлення наявності підстав для зупинення розгляду заяви територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, не пізніше наступного робочого дня приймає рішення про зупинення розгляду заяви, в якому зазначаються підстави для його прийняття. Інформація про прийняте рішення протягом двох робочих днів з дня його прийняття оприлюднюється на офіційному веб-сайті територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, та надсилається роботодавцю засобами електронного зв’язку.

{Абзац перший частини першої статті 428 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2623-IX від 21.09.2022}

Роботодавець має подати документи для усунення підстав для зупинення розгляду заяви у строки, зазначені в частині другій цієї статті.

2. Розгляд заяви зупиняється для усунення підстав, викладених у відповідному рішенні, на строк, що становить сім робочих днів з дати прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про видачу і три робочі дні - заяви про продовження дії дозволу або про внесення змін до нього.

3. Підставами для зупинення розгляду заяви є:

1) подання документів від імені роботодавця особою, яка не має на це повноважень;

2) подання разом із заявою документів або відомостей, визначених цим Законом, не в повному обсязі;

3) невідповідність заяви та/або документів, поданих разом із заявою, вимогам, установленим цим Законом, складення заяви не за встановленою формою;

4) наявність недостовірних даних у заяві або документах, поданих разом із заявою;

5) невідповідність умов проекту трудового договору (контракту) з іноземцем або особою без громадянства або умов додаткової угоди про внесення змін до трудового договору (контракту) законодавству України про працю.

{Абзац шостий частини третьої статті 428 в редакції Закону № 2623-IX від 21.09.2022}

Залишення заяви без руху з підстав, не передбачених цією статтею, не допускається.

{Абзац сьомий частини третьої статті 428 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4017-IX від 10.10.2024}

Технічні помилки, допущені в заяві або доданих до неї документах, що не впливають на зміст документа та його однозначність, не є підставою для зупинення розгляду заяви. Технічними помилками в цілях застосування цієї статті вважаються орфографічні, синтаксичні, граматичні помилки, друкарські та інші очевидні помилки, що не спотворюють змісту заяви, документа.

{Абзац восьмий частини третьої статті 428 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2623-IX від 21.09.2022}

4. Після подання протягом строку, встановленого частиною другою цієї статті, документів про усунення підстав для зупинення розгляду заяви розгляд заяви поновлюється.

У разі якщо роботодавцем не усунуті всі зауваження територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, через які заяву залишено без руху, роботодавець разом із документами на заміну подає також мотивувальний лист щодо причин відхилення решти зауважень територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.

{Абзац другий частини четвертої статті 428 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4017-IX від 10.10.2024}

5. З дня подання документів на заміну та мотивувального листа щодо причин відхилення решти зауважень територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції (за потреби), строк розгляду заяви, встановлений статтею 42 6 цього Закону, продовжується з урахуванням часу, що минув до залишення такої заяви без руху.

{Частина п'ята статті 428 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4017-IX від 10.10.2024}

{Розділ VII доповнено статтею 428 згідно із Законом № 2058-VIII від 23.05.2017}

Стаття 429. Відмова у видачі, продовженні дії, внесенні змін до дозволу

1. Підставами для відмови у видачі, продовженні дії, внесенні змін до дозволу є:

1) неусунення підстав для залишення заяви без руху протягом встановленого строку або визнання територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, мотивувального листа, поданого роботодавцем, необґрунтованим;

{Пункт 1 частини першої статті 429 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4017-IX від 10.10.2024}

2) подання заяви та документів для продовження дії дозволу з порушенням строку, передбаченого частиною другою статті 426 цього Закону;

3) відсутність у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей про роботодавця або наявність відомостей про державну реєстрацію припинення юридичної особи в результаті її ліквідації, або наявність відомостей про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, яка є роботодавцем;

4) відкликання дозволу, отриманого роботодавцем з підстав, передбачених пунктами 4, 6-8 та 11 частини другої статті 4210 цього Закону (протягом року з дня прийняття рішення про відкликання).

Зазначене положення не застосовується у випадках, коли роботодавцем подано заяву про отримання дозволу для іншого іноземця або особи без громадянства;

{Пункт 4 частини першої статті 429 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4017-IX від 10.10.2024}

5) відкликання дозволу з підстав, передбачених пунктами 5, 9 та 10 частини другої статті 4210 цього Закону (протягом року з дня прийняття рішення про відкликання);

{Пункт 5 частини першої статті 429 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4017-IX від 10.10.2024}

6) відмова регіонального органу Служби безпеки України у погодженні видачі або продовженні дії дозволу на застосування праці громадянина Російської Федерації, громадянина Республіки Білорусь, а також інших держав, визнаних такими, що становлять загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності і демократичному конституційному ладу та іншим національним інтересам України.

2. Рішення про відмову у видачі, продовженні дії дозволу, у внесенні змін до дозволу повинно містити перелік та опис підстав (обґрунтування) для відмови, а також порядок оскарження такого рішення відповідно до вимог Закону України "Про адміністративну процедуру.

{Частина друга статті 429 в редакції Закону № 4017-IX від 10.10.2024}

3. Відмова у видачі, продовженні дії або внесенні змін до дозволу з підстав, не передбачених цією статтею, не допускається.

4. У разі відмови у видачі, продовженні дії або внесенні змін до дозволу подані документи повертаються (видаються особисто, надсилаються поштовим відправленням) роботодавцю не пізніше наступного робочого дня після надходження від роботодавця заяви про їх повернення.

5. Інформація щодо рішення про відмову у видачі, продовженні дії або внесенні змін до дозволу протягом двох робочих днів з дня його прийняття розміщується територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, на його офіційному веб-сайті та повідомляється роботодавцю засобами електронного зв’язку.

6. Після усунення підстав для відмови у видачі, продовженні дії або внесенні змін до дозволу роботодавець має право повторно подати документи.

7. Рішення територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, про відмову у видачі, продовженні дії, внесенні змін до дозволу, відкликання дозволу може бути оскаржено до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, не пізніше ніж через 15 календарних днів з дня його оприлюднення та повідомлення роботодавцю засобами електронного зв’язку.

{Частина сьома статті 429 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4017-IX від 10.10.2024}

8. Рішення територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, про відмову у видачі, продовженні дії, внесенні змін до дозволу, відкликання дозволу може бути оскаржено в судовому порядку.

{Частина восьма статті 429 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4017-IX від 10.10.2024}

{Розділ VII доповнено статтею 429 згідно із Законом № 2058-VIII від 23.05.2017; в редакції Закону № 2623-IX від 21.09.2022}

Стаття 4210. Відкликання дозволу

{Назва статті 4210 в редакції Закону № 2623-IX від 21.09.2022; із змінами, внесеними згідно із Законом № 4017-IX від 10.10.2024}

1. Роботодавець зобов’язаний звернутися до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, про відкликання дозволу за таких обставин:

{Абзац перший частини першої статті 4210 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4017-IX від 10.10.2024}

1) трудовий договір (контракт) або гіг-контракт з іноземцем чи особою без громадянства припинено;

{Пункт 1 частини першої статті 4210 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1667-IX від 15.07.2021}

2) припинено виконання договору (контракту), укладеного між українським та іноземним суб’єктами господарювання, у зв’язку з яким був направлений іноземець або особа без громадянства;

3) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, прийняв рішення про визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або особою без громадянства.

{Пункт 3 частини першої статті 4210 в редакції Закону № 693-IX від 16.06.2020 - щодо введення в дію див. пункт 1 розділу II}

2. Територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, відкликає виданий дозвіл у разі:

{Абзац перший частини другої статті 4210 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4017-IX від 10.10.2024}

{Пункт 1 частини другої статті 4210 виключено на підставі Закону № 2623-IX від 21.09.2022}

2) неподання роботодавцем у встановлений цим Законом строк до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, копії трудового договору (контракту), укладеного з іноземцем або особою без громадянства, якщо подання такої копії є обов’язковим відповідно до цього Закону;

3) подання роботодавцем письмової заяви про відкликання дозволу за обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті, або виявлення територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, таких обставин;

{Пункт 3 частини другої статті 4210 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4017-IX від 10.10.2024}

{Пункт 4 частини другої статті 4210 виключено на підставі Закону № 4017-IX від 10.10.2024}

5) наявності рішення про примусове повернення або примусове видворення іноземця або особи без громадянства, прийнятого відповідно до статей 26 та 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства";

6) встановлення факту застосування праці іноземця або особи без громадянства на інших умовах, ніж ті, що визначені дозволом, або іншим роботодавцем (крім роботи за сумісництвом відповідно до абзацу другого частини другої статті 42 цього Закону та суміщення посад відповідно до частини третьої статті 42 цього Закону);

7) невикористання іноземцем або особою без громадянства права на оскарження рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або особою без громадянства, або у разі остаточного вирішення питання про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову у визнанні особою без громадянства;

{Пункт 7 частини другої статті 4210 в редакції Закону № 693-IX від 16.06.2020 - щодо введення в дію див. пункт 1 розділу II}

8) набрання законної сили обвинувальним вироком суду, за яким іноземця чи особу без громадянства засуджено за вчинення кримінального правопорушення;

{Пункт 8 частини другої статті 4210 із змінами, внесеними згідно із Законом № 720-IX від 17.06.2020}

9) надходження подання про відкликання дозволу від Національної поліції України, Служби безпеки України, іншого державного органу, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, за підписом керівника органу, у разі якщо дії іноземця або особи без громадянства порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров’я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

{Частину другу статті 4210 доповнено пунктом 9 згідно із Законом № 2623-IX від 21.09.2022; із змінами, внесеними згідно із Законом № 4017-IX від 10.10.2024}

10) несплати роботодавцем, за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування, єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за особу, на застосування праці якої отримано дозвіл, протягом двох місяців з дати укладення трудового договору (контракту) з іноземцем чи особою без громадянства, крім випадків, передбачених законодавством.

Моніторинг сплати роботодавцем єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування здійснює територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, шляхом обміну даними з Пенсійним фондом України;

{Частину другу статті 4210 доповнено пунктом 10 згідно із Законом № 2623-IX від 21.09.2022}

11) отримання від закладу вищої освіти України інформації про відрахування іноземця або особи без громадянства з такого закладу.

{Частину другу статті 4210 доповнено пунктом 11 згідно із Законом № 2623-IX від 21.09.2022}

3. Територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, приймає рішення про відкликання дозволу у триденний строк з дня отримання інформації або виявлення обставин, передбачених частинами першою та другою цієї статті.

{Абзац перший частини третьої статті 4210 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4017-IX від 10.10.2024}

Інформація про відкликання дозволу протягом двох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення оприлюднюється територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, на його офіційному веб-сайті та надсилається роботодавцю засобами електронного зв’язку.

{Абзац другий частини третьої статті 4210 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4017-IX від 10.10.2024}

{Статтю 4210 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 2623-IX від 21.09.2022}

4. Територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, протягом трьох робочих днів в електронній формі на підставі договорів про обмін інформацією повідомляє про відкликання дозволу центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за дотриманням законодавства про працю, зайнятість населення, та територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

{Статтю 4210 доповнено частиною четвертою згідно із Законом № 2623-IX від 21.09.2022; із змінами, внесеними згідно із Законом № 4017-IX від 10.10.2024}

5. Територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, визнає недійсним дозвіл у разі виявлення у поданих роботодавцем документах недостовірних даних, що не могли бути виявлені під час розгляду заяви, з дотриманням порядку, визначеного Законом України "Про адміністративну процедуру".

Дозвіл вважається недійсним з дня прийняття рішення про його недійсність територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.

{Статтю 4210 доповнено частиною п'ятою згідно із Законом № 4017-IX від 10.10.2024}

{Розділ VII доповнено статтею 4210 згідно із Законом № 2058-VIII від 23.05.2017}

Розділ VIII
БЕЗРОБІТТЯ

Стаття 43. Статус зареєстрованого безробітного

{Назва статті 43 в редакції Закону № 2622-IX від 21.09.2022}

1. Статусу зареєстрованого безробітного може набути:

{Абзац перший частини першої статті 43 в редакції Закону № 2622-IX від 21.09.2022}

1) особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема за віком, на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи;

{Пункт 1 частини першої статті 43 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022}

2) особа з інвалідністю, яка не досягла встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійного віку та отримує пенсію по інвалідності або соціальну допомогу відповідно до законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю" та "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю";

{Пункт 2 частини першої статті 43 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2249-VIII від 19.12.2017}

3) особа, молодша 16-річного віку, яка працювала і була звільнена у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, зокрема припиненням або перепрофілюванням підприємств, установ та організацій, скороченням чисельності (штату) працівників;

4) одинока мати (батько), яка (який) здійснює догляд за дитиною з інвалідністю та один з батьків, прийомних батьків, батьків-вихователів дитячого будинку сімейного типу, усиновитель, опікун, піклувальник дитини з інвалідністю підгрупи А, які відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю" мають право на призначення надбавки на догляд за дитиною.

{Частину першу статті 43 доповнено пунктом 4 згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022}

2. Статус зареєстрованого безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам у день подання ними особистої заяви про надання статусу зареєстрованого безробітного до будь-якого обраного ними територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від наявності або відсутності у таких осіб задекларованого та зареєстрованого місця проживання (перебування).

Індивідуальне надання послуг безробітному, який подав заяву про надання статусу зареєстрованого безробітного, здійснюється кар’єрним радником, а безробітним, які потребують сприяння в адаптації до умов ринку праці, - спеціалізованим кар’єрним радником.

Послуги зареєстрованому безробітному надаються відповідно до індивідуального плану працевлаштування, що складається кар’єрним радником або спеціалізованим кар’єрним радником спільно з такою особою.

Порядок реєстрації, перереєстрації зареєстрованих безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, в територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, визначається Кабінетом Міністрів України.

{Частина друга статті 43 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1030-IX від 02.12.2020; в редакції Закону № 2622-IX від 21.09.2022}

Стаття 44. Права та обов'язки зареєстрованих безробітних

1. Зареєстровані безробітні мають право на:

1) безоплатне одержання від територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції:

послуг з пошуку підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, в тому числі на громадські та інші роботи тимчасового характеру;

консультаційних, інформаційних та профорієнтаційних послуг з метою обрання або зміни виду діяльності (професії);

інформації про свої права та обов'язки як безробітного;

відомостей про себе, які містяться в Єдиній інформаційно-аналітичній системі;

2) матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та цього Закону;

{Пункт 3 частини першої статті 44 виключено на підставі Закону № 2622-IX від 21.09.2022}

4) оскарження, у тому числі до суду, дій або бездіяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, їх посадових осіб, що призвели до порушення прав щодо зайнятості особи.

2. Зареєстровані безробітні зобов'язані:

1) здійснювати самостійно та за сприяння кар’єрного радника активний пошук роботи з метою працевлаштування, зайнятості як під час відвідування, так і засобами дистанційної комунікації, в період між відвідуваннями;

{Пункт 1 частини другої статті 44 в редакції Закону № 2622-IX від 21.09.2022}

2) відвідувати територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, в якому він зареєстрований як безробітний у визначений і погоджений з ним час, але не рідше ніж один раз на тридцять календарних днів, а у період дії карантину або режиму надзвичайної ситуації, введення надзвичайного стану підтверджувати свій намір перебувати у статусі зареєстрованого безробітного будь-якими засобами комунікації (телефонний зв’язок, електронні засоби тощо) не рідше ніж один раз на 30 календарних днів;

{Пункт 2 частини другої статті 44 із змінами, внесеними згідно із Законами № 1030-IX від 02.12.2020, № 2622-IX від 21.09.2022}

3) дотримуватися письмових індивідуальних рекомендацій щодо сприяння працевлаштуванню, зокрема брати участь у заходах, пов'язаних із сприянням забезпеченню зайнятості населення;

4) протягом трьох робочих днів інформувати кар’єрного радника про:

виїзд за межі України;

обставини, які є підставою для припинення реєстрації, визначені частиною першою статті 45 цього Закону.

{Пункт 4 частини другої статті 44 в редакції Закону № 2622-IX від 21.09.2022}

3. Відповідальність за достовірність поданих до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, даних та документів, на підставі яких приймається рішення щодо реєстрації безробітного та призначення матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, покладається на зареєстрованого безробітного.

Стаття 45. Припинення реєстрації безробітного

1. Реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється у разі:

1) зайнятості особи;

2) поновлення на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили;

3) подання безробітним особисто письмової заяви про зняття його з реєстрації як безробітного або відмови від її послуг;

4) дворазової відмови від пропонування підходящої роботи, а для безробітного, який вперше шукає роботу та не має професії (спеціальності), дворазової відмови від пропонування проходження професійного навчання;

5) дворазової відмови від пропонування підходящої роботи за професією (спеціальністю), набутою за направленням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції;

6) припинення професійного навчання за направленням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, без поважних причин;

7) невідвідування без поважних причин територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, протягом 30 робочих днів з дня, наступного за днем прийняття ним рішення про таке відвідування;

{Пункт 7 частини першої статті 45 в редакції Закону № 1030-IX від 02.12.2020, із змінами, внесеними згідно із Законом № 2220-IX від 21.04.2022 }

71) непідтвердження без поважних причин будь-якими засобами комунікації, у тому числі електронними, наміру перебування у статусі зареєстрованого безробітного протягом 30 робочих днів з дня, наступного за днем останнього підтвердження (відвідування) (під час дії надзвичайного або воєнного стану, карантину, у разі виникнення надзвичайної ситуації);

{Частину першу статті 45 доповнено пунктом 71 згідно із Законом № 2220-IX від 21.04.2022}

8) встановлення факту подання особою недостовірних даних та документів, на підставі яких було прийнято рішення про надання їй статусу зареєстрованого безробітного, призначення (виплати) матеріального забезпечення на випадок безробіття та надання соціальних послуг;

{Пункт 8 частини першої статті 45 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022}

9) встановлення факту виконання безробітним оплачуваної роботи (надання послуг), крім виконання оплачуваних робіт під час проходження зареєстрованим безробітним виробничого навчання та виробничої практики на підприємстві, в установі, організації, індивідуального навчання на робочому місці (на виробництві) або стажування, участі у громадських роботах або інших роботах тимчасового характеру, виконання оплачуваної роботи, пов’язаної з організацією підготовки та проведення виборів Президента України, народних депутатів України, місцевих виборів;

{Пункт 9 частини першої статті 45 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022}

10) набрання законної сили вироком суду про засудження особи до позбавлення волі, обмеження волі, арешту (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням);

11) вступу на навчання за денною, дуальною формами здобуття освіти (крім професійного навчання зареєстрованих безробітних за направленням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції);

{Пункт 11 частини першої статті 45 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022}

12) призову на строкову військову або альтернативну (невійськову) службу;

13) досягнення особою встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійного віку або призначення пенсії на пільгових умовах, або за вислугу років;

14) подання заяви про бажання здійснювати догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку або тривалістю, визначеною у медичному висновку;

15) смерті безробітного або визнання його за рішенням суду померлим, безвісно відсутнім, недієздатним чи обмежено дієздатним;

16) з дня видачі довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією з висновками про визнання особи нездатною до трудової діяльності;

161) неповідомлення у період реєстрації зареєстрованим безробітним територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, про виїзд за межі України;

{Частину першу статті 45 доповнено пунктом 161 згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022}

162) перебування зареєстрованого безробітного у період реєстрації за межами України одноразово понад 14 календарних днів або сукупно понад 60 календарних днів протягом року (крім документально підтверджених випадків, пов’язаних з виїздом зареєстрованого безробітного за кордон на лікування (у тому числі членів його сім’ї) або у зв’язку із смертю близьких родичів, нещасним випадком, що стався за кордоном із зареєстрованим безробітним або членами його сім’ї, відсутністю транспортного сполучення та можливості повернення в Україну у зв’язку з карантином, надзвичайною ситуацією, надзвичайним станом або іншими обмежувальними заходами, що введені країною або транспортною компанією);

{Частину першу статті 45 доповнено пунктом 162 згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022}

17) з інших підстав, передбачених порядком реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних.

Наявність поважних причин підтверджується відповідними документами.

{Частину першу статті 45 доповнено абзацом двадцятим згідно із Законом № 2220-IX від 21.04.2022}

2. У разі припинення реєстрації відповідно до пунктів 4-9 частини першої цієї статті безробітний має право на наступну реєстрацію у територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, не раніше ніж через 90 календарних днів з дня зняття з обліку.

Стаття 46. Підходяща робота для безробітного

1. Підходящою для безробітного вважається робота, яка одночасно:

1) відповідає його освіті, професії/професіям (спеціальності/спеціальностям), кваліфікації, а також набутому особою за період своєї трудової діяльності досвіду роботи. Під час пропонування підходящої роботи враховується тривалість роботи за професією (професією відповідної групи за наявності навичок), спеціальністю, кваліфікація, досвід, тривалість безробіття, а також потреба ринку праці;

2) враховує транспортну доступність, встановлену розпорядженням голови місцевої державної адміністрації або рішенням виконавчого органу відповідної ради. Підходящою вважається робота, якщо час та відстань проїзду до місця роботи (в один бік), де організоване щоденне транспортне сполучення, для безробітних, які працевлаштовуються на умовах:

повного робочого часу - не перевищує півтори години та 60 кілометрів;

неповного робочого часу - не перевищує однієї години та 40 кілометрів;

3) відповідає рівню заробітної плати залежно від тривалості безробіття. Під час підбору підходящої роботи враховується заробітна плата у розмірі:

не нижче розміру заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) за останнім місцем роботи (служби), а для осіб, які перебувають у статусі зареєстрованого безробітного, - протягом 90 календарних днів з дня надання статусу зареєстрованого безробітного;

60 відсотків розміру заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) за останнім місцем роботи (служби) - для осіб, які перебувають у статусі зареєстрованого безробітного з 91-го по 180-й календарний день;

мінімальної заробітної плати для роботи на умовах повного робочого часу (дня) для осіб, які:

перебувають у статусі безробітного понад 180 календарних днів;

бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більш як 12 місяців) перерви;

здійснюють пошук роботи вперше;

перебуваючи у статусі зареєстрованого безробітного, отримали нову професію за направленням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції (за отриманою новою професією).

2. Для осіб, які не мають професії (спеціальності) і вперше шукають роботу, підходящою вважається робота, яка не потребує професійної підготовки або робота, що потребує первинної професійної підготовки, зокрема безпосередньо на робочому місці.

Особам, які бажають відновити трудову діяльність після перерви тривалістю, що перевищує 12 місяців, підходящою вважається робота, яку вони виконували за останнім місцем роботи (служби), або робота за здобутими раніше професіями (спеціальностями), або робота з проходженням попередньої перепідготовки за новою професією (спеціальністю) та/або підвищення кваліфікації за направленням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, з урахуванням потреби ринку праці.

3. Підбір підходящої роботи здійснюється кар’єрним радником серед вакансій, поданих роботодавцем відповідно до абзацу другого пункту четвертого частини третьої статті 50 цього Закону, а також актуальних вакансій, отриманих з інших джерел (зокрема з інформаційних ресурсів з пошуку роботи) та включених до Єдиної інформаційно-аналітичної системи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.

Підбір підходящої роботи для осіб з інвалідністю здійснюється з урахуванням положень Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

4. Робота не може вважатися підходящою, якщо:

роботодавцем не створені умови для перевезення до місця роботи у разі відсутності транспортної доступності та/або не забезпечено місцем проживання, зокрема шляхом компенсації повністю або частково вартості таких витрат;

умови праці не відповідають правилам і нормам, встановленим законодавством про працю та охорону праці, у тому числі якщо на запропонованому місці роботи порушуються встановлені законом строки виплати заробітної плати;

умови праці на запропонованому місці роботи не відповідають стану здоров’я особи, підтвердженому медичною довідкою.

5. Для особи, позбавленої права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю у передбачених законом випадках, підходящою вважається робота, що відповідає її професії (спеціальності), набутому досвіду роботи з урахуванням таких обмежень.

6. Підбір підходящої роботи не обмежується межами адміністративно-територіальної одиниці, в якій особа зареєстрована як безробітна чи звернулася для пошуку роботи.

Без згоди особи їй не може пропонуватися робота, яка потребує зміни місця проживання або місця перебування.

7. Зареєстровані безробітні можуть залучатися до оплачуваних громадських робіт за їх згодою.

{Стаття 46 в редакції Закону № 2622-IX від 21.09.2022}

Стаття 47. Допомога по частковому безробіттю

1. Допомога по частковому безробіттю - це вид державної підтримки застрахованих осіб (працівників та фізичних осіб - підприємців) у разі втрати ними частини заробітної плати (доходу) у зв’язку із зупиненням (скороченням) виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг) з причин економічного, технологічного характеру, виникнення надзвичайної ситуації, введення надзвичайного або воєнного стану, встановлення карантину.

Допомога по частковому безробіттю не надається працівникам органів державної влади, органів місцевого самоврядування або закладів, установ, організацій, створених ними у встановленому порядку, які повністю утримуються за рахунок державного чи місцевого бюджету.

2. Допомога по частковому безробіттю надається територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за зверненням роботодавця або фізичної особи - підприємця, який є застрахованою особою, для її виплати працівникам або фізичній особі - підприємцю, який є застрахованою особою.

3. Допомога по частковому безробіттю не надається у разі, якщо:

1) зупинення (скорочення) виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг) має сезонний характер або виникає виключно з організаційно-виробничих причин;

2) працівник відмовився від працевлаштування (тимчасового переведення) на підходящу роботу у роботодавця з повним робочим днем (тижнем) або працює у роботодавця за сумісництвом, або проходить альтернативну (невійськову) службу;

3) протягом шести місяців, що передують місяцю зупинення (скорочення) виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг), у роботодавця, фізичної особи - підприємця наявна заборгованість з виплати заробітної плати та/або із сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, та/або із сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування;

4) роботодавець, фізична особа - підприємець перебуває у процесі припинення юридичної особи, припинення підприємницької діяльності, визнаний у встановленому порядку банкрутом або стосовно нього порушено справу про банкрутство, перебуває у процесі санації.

4. Право на допомогу по частковому безробіттю мають застраховані особи, зазначені у частині першій цієї статті, за яких (які) протягом останніх шести місяців, що передують місяцю, в якому почалося зупинення (скорочення) виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг), сплачено (сплатили) єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. У разі якщо протягом останніх шести місяців до звернення про надання допомоги по частковому безробіттю законодавством надано право окремим роботодавцям або фізичним особам - підприємцям не сплачувати єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, застосовуються попередні 180 календарних днів до такого періоду.

5. У разі порушення гарантій зайнятості осіб, яким виплачувалася допомога по частковому безробіттю (розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 1 статті 36, частиною третьою статті 38, пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України), протягом шести місяців з дня закінчення виплати допомоги (якщо допомога виплачувалася менше ніж 180 календарних днів - протягом періоду, що дорівнює періоду виплати допомоги) кошти такої допомоги повертаються роботодавцем у повному обсязі до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

У разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою, яка отримувала допомогу по частковому безробіттю, протягом шести місяців з дня закінчення виплати допомоги (якщо допомога виплачувалася менше ніж 180 календарних днів - протягом періоду, що дорівнює періоду виплати допомоги) кошти такої допомоги повертаються отримувачем у повному обсязі до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

6. Порядок, строки, розмір та критерії надання допомоги по частковому безробіттю, порядок повернення коштів такої допомоги до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття визначаються Кабінетом Міністрів України.

7. Фінансування виплат, визначених цією статтею, здійснюється в межах коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, а також за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством.

{Стаття 47 із змінами, внесеними згідно із Законом № 341-IX від 05.12.2019; в редакції Закону № 540-IX від 30.03.2020, із змінами, внесеними згідно із Законом № 1030-IX від 02.12.2020, в редакції Закону № 2220-IX від 21.04.2022}

Стаття 471. {Статтю 471 виключено на підставі Закону № 2220-IX від 21.04.2022}

Стаття 48. Масове вивільнення працівників з ініціативи роботодавця

1. Масовим вивільненням з ініціативи роботодавця є протягом одного місяця:

1) вивільнення 10 і більше працівників у роботодавця з чисельністю працівників від 20 до 100

2) вивільнення 10 і більше відсотків працівників у роботодавця з чисельністю працівників від 101 до 300;

3) вивільнення 30 і більше працівників у роботодавця з чисельністю працівників від 301 до 1000;

4) вивільнення 3 і більше відсотків працівників у роботодавця з чисельністю працівників від 1001 і більше.

2. Показники масового вивільнення працівників, заходи із запобігання вивільненню та з мінімізації негативних наслідків передбачаються колективними договорами, угодами.

3. Комплекс заходів щодо забезпечення зайнятості працівників, які підлягають вивільненню, розробляється відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування за участю сторін соціального діалогу.

4. Якщо масовим вивільненням працівників спричиняється зростання безробіття в регіоні або на відповідній території на три і більше відсоткових пункти протягом звітного періоду, під час такого масового вивільнення працівників можуть утворюватися спеціальні комісії у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, для вжиття заходів із запобігання стрімкому зростанню безробіття.

5. Положення цієї статті не поширюються на масові вивільнення, що мають відбутися відповідно до трудових договорів (контрактів), укладених на певний строк або для певних цілей (крім випадків, коли звільнення відбувається до закінчення строку або виконання умов трудового договору (контракту).

{Текст статті 48 в редакції Закону № 2253-IX від 12.05.2022}

Стаття 49. {Статтю 49 виключено на підставі Закону № 76-VIII від 28.12.2014}

Стаття 49. Особлива гарантія для окремих категорій безробітних, які втратили роботу у зв’язку із змінами в організації виробництва та праці

1. Особам, трудовий договір з якими розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв’язку із змінами в організації виробництва та праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією, банкрутством, перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників, яким на день звільнення залишилося не більше ніж півтора року до досягнення пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", за умови їх реєстрації протягом 30 календарних днів з дати звільнення у територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, та відсутності протягом семи календарних днів підходящої для них роботи, гарантується право на достроковий вихід на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", якщо вони мають страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченому абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування".

{Частина перша статті 49 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022}

2. Виплата пенсії, призначеної достроково згідно з цією статтею, допомоги на поховання та оплата послуг за їх доставку у період до досягнення особою пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", здійснюються Пенсійним фондом України за рахунок коштів, що сплачуються Фондом загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття у порядку, встановленому Фондом загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та Пенсійним фондом України за погодженням із центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах соціального захисту населення та зайнятості населення.

Підтвердження страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком, передбаченого Законом України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", здійснюється шляхом обміну інформацією між Фондом загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та Пенсійним фондом України у визначеному ними порядку за погодженням із центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах соціального захисту населення та зайнятості населення.

{До розділу VIII включено статтю 49 згідно із Законом № 2040-IX від 15.02.2022}

Розділ IX
СОЦІАЛЬНИЙ ДІАЛОГ НА РИНКУ ПРАЦІ

Стаття 50. Участь роботодавців у забезпеченні зайнятості населення

1. Права і обов'язки роботодавців та їх об'єднань щодо забезпечення зайнятості населення, захисту від безробіття та його наслідків визначаються цим Законом, законами України "Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності" та "Про соціальний діалог в Україні", іншими нормативно-правовими актами, колективними договорами та угодами, укладеними на загальнодержавному, галузевому та регіональному рівнях.

{Частина перша статті 50 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022}

2. Роботодавці беруть участь у здійсненні заходів щодо забезпечення зайнятості населення шляхом:

1) створення умов для реалізації громадянами права на працю;

2) додержання вимог законодавства про працю, зайнятість населення та загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття;

3) погодження змісту професійного навчання;

4) реалізації права на обрання закладів освіти, підприємств, установ та організацій для професійного навчання безробітного відповідно до встановлених вимог;

5) участі у державній кваліфікаційній атестації, державній атестації осіб за результатами професійного навчання та підтвердженні професійної кваліфікації за робітничими професіями осіб, що бажають підтвердити результати неформального навчання;

6) подання пропозицій до проектів актів законодавства з питань зайнятості населення та трудової міграції;

7) участі у здійсненні контролю за дотриманням законодавства у сфері зайнятості населення, трудової міграції, професійного навчання та підтвердження кваліфікації працівників.

3. Роботодавці зобов'язані:

1) забезпечувати гідні умови праці, які відповідають вимогам законодавства в сфері оплати праці, охорони і гігієни праці;

2) вживати заходів для запобігання масовим вивільненням, у тому числі шляхом проведення консультацій з профспілками з метою розроблення відповідних заходів, спрямованих на пом’якшення їх наслідків і зменшення чисельності вивільнених працівників.

Для цього роботодавець у ході консультацій, але не пізніше ніж за три місяці до дати можливих звільнень, подає виборному органу первинної профспілкової організації (профспілковому представнику) повідомлення про заплановане масове вивільнення з відповідною інформацією (у письмовому вигляді) про такі заходи, включаючи відомості про причини наступних звільнень, середню кількість і категорії працівників, а також про кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про строки проведення звільнення. У разі наявності кількох первинних профспілкових організацій повідомлення надсилається спільному представницькому органу, утвореному ними на засадах пропорційного представництва, а за відсутності такого органу - виборному органу первинної профспілкової організації (профспілковому представнику), що об’єднує більшість працівників цього роботодавця. Порядок проведення таких консультацій та виконання рекомендацій визначається колективним договором, а в разі його відсутності - за домовленістю.

У разі вивільнення працівників відповідно до пункту 6 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України роботодавець не пізніш як за 10 календарних днів до запланованого вивільнення працівників надає первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини вивільнення, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про строки проведення звільнення. У разі якщо вивільнення працівників є масовим відповідно до статті 48 цього Закону, роботодавець за 10 календарних днів до проведення звільнення повідомляє територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, про заплановане вивільнення працівників, а також протягом п’яти календарних днів проводить консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведення їх кількості до мінімуму або пом’якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень;

{Пункт 2 частини третьої статті 50 доповнено абзацом третім згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022}

{Пункт 2 частини третьої статті 50 в редакції Закону № 2253-IX від 12.05.2022}

3) здійснювати інші заходи щодо сприяння зайнятості населення, передбачені колективними договорами та угодами, укладеними на національному, галузевому та регіональному рівнях;

4) своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про:

{Абзац перший пункту 4 частини третьої статті 50 із змінами, внесеними згідно із Законом № 341-IX від 05.12.2019}

попит на робочу силу (вакансії);

заплановане масове вивільнення працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання не пізніше ніж за два місяці до вивільнення (не пізніше ніж за 30 календарних днів до вивільнення у разі звільнення державних службовців відповідно до пунктів 1 та 1 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу"). Інформація щодо вивільнення працівників відповідно до пункту 6 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України подається не пізніш як за 10 календарних днів до вивільнення.

{Абзац третій пункту 4 частини третьої статті 50 в редакції Закону № 1030-IX від 02.12.2020; із змінами, внесеними згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022}

{Пункт 5 частини третьої статті 50 виключено на підставі Закону № 2253-IX від 12.05.2022}

4. Роботодавці мають право:

1) проводити добір працівників безпосередньо або через територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, чи суб'єкта господарювання, який надає послуги з посередництва у працевлаштуванні;

2) брати участь через представницькі органи роботодавців в управлінні загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням;

3) взаємодіяти з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, у створенні банку даних про вільні робочі місця (посади), сприянні працевлаштуванню безробітних та визначенні перспективної потреби у кадрах;

4) застосовувати працю (послуги) іноземців та осіб без громадянства в порядку, визначеному законом;

5) одержувати від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, безоплатно інформацію про пропонування робочої сили, послуги з добору і направлення на працевлаштування незайнятого населення, у тому числі осіб, зазначених у частині першій статті 14 цього Закону, а також інших осіб, які шукають роботу;

6) брати участь в організації та проведенні громадських робіт, організовувати та проводити інші види робіт тимчасового характеру;

7) проводити співбесіди з кандидатами на працевлаштування з метою визначення відповідності їх професійних знань, вмінь та навичок встановленим вимогам;

8) оскаржувати в установленому порядку дії або бездіяльність центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції;

9) брати участь у фінансуванні заходів щодо сприяння зайнятості населення відповідно до законодавства;

10) одержувати від територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, компенсації у розмірах і порядку, що встановлені цим Законом та іншими актами законодавства, прийнятими на його виконання.

5. Роботодавцям забороняється:

1) висувати будь-які вимоги дискримінаційного характеру в оголошеннях (рекламі) про роботу та під час проведення добору працівників, а також вимагати від осіб, які шукають роботу, подання відомостей про особисте життя;

2) застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин;

3) залучати до роботи працівників, що наймаються суб'єктами господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні, для подальшого виконання ними роботи на інших підприємствах, в установах та організаціях у разі, коли у такого роботодавця:

протягом року здійснено скорочення чисельності (штату) працюючих;

не дотримано нормативу чисельності працівників основних професій, задіяних у технологічних процесах основного виробництва;

передбачається виконання робіт у шкідливих, небезпечних та важких умовах праці, а також робіт за основними професіями технологічного процесу основного виробництва.

6. Організації роботодавців та їх об'єднання беруть участь у:

1) формуванні та реалізації державної і регіональної політики зайнятості та здійсненні заходів щодо забезпечення зайнятості населення;

2) розробленні проектів актів законодавства з питань зайнятості населення та трудової міграції;

3) управлінні загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням відповідно до законодавства;

4) розробленні та оновленні професійних стандартів (кваліфікаційних характеристик), сприянні розвитку системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників, забезпеченні їх належної якості;

5) організації та проведенні досліджень з проблем поточної та перспективної потреби ринку праці.

7. Організації роботодавців мають право вносити органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування обов'язкові для розгляду пропозиції щодо зайнятості населення.

Стаття 51. Участь професійних спілок та їх об'єднань у забезпеченні зайнятості населення

1. Права і обов'язки професійних спілок та їх об'єднань щодо забезпечення зайнятості населення, захисту від безробіття та його наслідків визначаються цим Законом, законами України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", "Про соціальний діалог в Україні", іншими нормативно-правовими актами, колективними договорами та угодами, укладеними на національному, галузевому та регіональному рівнях.

2. Професійні спілки та їх об'єднання:

1) беруть участь у:

здійсненні заходів щодо забезпечення зайнятості населення;

розробленні проектів актів законодавства з питань зайнятості населення та трудової міграції;

розробленні механізму та здійсненні контролю за дотриманням законодавства у сфері зайнятості населення, трудової міграції, професійного навчання та підтвердженні кваліфікації працівників;

розробленні заходів щодо соціального захисту працівників, які вивільняються з підприємств, установ та організацій з ініціативи роботодавців;

роботі координаційних комітетів сприяння зайнятості населення;

консультаціях з питань залучення і використання в Україні іноземної робочої сили;

управлінні загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням відповідно до законодавства, зокрема у формуванні проекту бюджету Фонду на загальнообов'язкове державне соціальне страхування України на випадок безробіття;

розробленні та оновленні професійних стандартів (кваліфікаційних характеристик), сприянні розвитку системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників, забезпеченні їх належної якості та працевлаштуванні випускників закладів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти;

{Абзац дев'ятий пункту 1 частини другої статті 51 з змінами, внесеними згідно із Законом № 2745-VIII від 06.06.2019}

проведенні досліджень з проблем поточної та перспективної потреби ринку праці;

2) проводять разом з організаціями роботодавців та їх об'єднаннями, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування консультації з питань зайнятості населення.

3. Професійні спілки та їх об'єднання мають право вносити органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, роботодавцям та їх об'єднанням обов'язкові для розгляду пропозиції щодо вдосконалення механізму забезпечення зайнятості населення.

Розділ X
КОНТРОЛЬ І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У СФЕРІ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ

Стаття 52. Контроль за додержанням законодавства про зайнятість населення

1. Державний контроль за додержанням законодавства про зайнятість населення здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, в межах їх повноважень.

{Абзац перший частини першої статті 52 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2982-IX від 20.03.2023}

Заходи державного контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення проводяться у формі інспекційних відвідувань на підставі рішення керівника центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, чи його територіального органу про проведення інспекційного відвідування, прийнятого за результатами аналізу інформації, отриманої з медіа, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, чи від центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, а також з інших підстав, визначених законом.

{Частину першу статті 52 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 2982-IX від 20.03.2023}

2. Громадський контроль у сфері зайнятості населення здійснюють професійні спілки та їх об'єднання, роботодавці та їх об'єднання.

3. Державний контроль за додержанням законодавства про зайнятість населення щодо додержання вимог частин першої та другої статті 42 цього Закону здійснюється з урахуванням особливостей здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю з питань виявлення неоформлених трудових відносин у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

{Статтю 52 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 2623-IX від 21.09.2022}

Стаття 53. Відповідальність за порушення законодавства про зайнятість населення

1. Посадові особи органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, а також фізичні особи - підприємці, винні у порушенні законодавства про зайнятість населення, несуть відповідальність згідно із законодавством.

{Частину другу статті 53 виключено на підставі Закону № 2622-IX від 21.09.2022}

3. У разі провадження суб’єктом господарювання діяльності з надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном без включення до переліку суб’єктів господарювання, що надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, з такого суб’єкта господарювання стягується штраф у двадцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення.

{Частина третя статті 53 в редакції Закону № 2982-IX від 20.03.2023}

4. У разі неподання або порушення порядку подання суб'єктом господарювання, який надає послуги з посередництва у працевлаштуванні, відповідно до цього Закону відомостей про працевлаштованих ним осіб стягується штраф у двократному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення.

5. У разі застосування роботодавцем праці іноземців або осіб без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця:

на умовах трудового або іншого договору без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства, стягується штраф за кожну особу у двадцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення;

на інших умовах, ніж ті, що передбачені зазначеним дозволом, або іншим роботодавцем, стягується штраф за кожну особу у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення.

6. У разі неподання або порушення роботодавцем установленого порядку подання даних, передбачених абзацом третім пункту 4 частини третьої статті 50 цього Закону, стягується штраф у чотирикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення.

7. У разі порушення суб'єктом господарювання, який надає послуги з посередництва у працевлаштуванні в Україні, вимог частини другої статті 37 цього Закону стягується штраф у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення.

8. У разі порушення суб'єктом господарювання, який надає послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, вимог цього Закону стягується штраф у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення.

{Частина восьма статті 53 із змінами, внесеними згідно із Законом № 139-IX від 02.10.2019}

9. Штрафи, накладення яких передбачено цією статтею, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.

Штрафи, зазначені у частинах третій - сьомій цієї статті, накладаються уповноваженим органом з реалізації державної політики з питань державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

{Абзац другий частини дев'ятої статті 53 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022}

10. У разі несплати (відмови від сплати) протягом місяця передбачених цією статтею штрафів їх стягнення здійснюється в судовому порядку. Суми штрафів, зазначених у частинах п’ятій та шостій цієї статті, зараховуються до бюджету Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, а ті, що зазначені у частинах третій, четвертій, сьомій та восьмій, - до державного бюджету.

{Частина десята статті 53 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022}

11. Посадові особи суб'єкта господарювання, що надає послуги з посередництва у працевлаштуванні, які порушили вимоги законодавства під час надання таких послуг, несуть відповідальність згідно із законодавством.

{Частина одинадцята статті 53 із змінами, внесеними згідно із Законами № 139-IX від 02.10.2019, № 4017-IX від 10.10.2024}

Розділ XI
ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2013 року.

2. Визнати такими, що втратили чинність:

Закон України "Про зайнятість населення" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 p., № 14, ст. 170; Відомості Верховної Ради України, 1992 p., № 12, ст. 169; 1993 p., № 2, ст. 3; 1994 p., № 45, ст. 408; 1996 p., № 3, ст. 11, № 9, ст. 42; 1997 p., № 8, ст. 62; 1998 p., № 11-12, ст. 44; 1999 p., № 4, ст. 33; 2000 р., № 3, ст. 22, № 38, ст. 318; 2001 р., № 9, ст. 38, № 27, ст. 133; 2002 р., № 29, ст. 194; 2003 р., № 27, ст. 209; 2005 р., № 13, ст. 233; 2006 р., № 1, ст. 18, № 22, ст. 184, № 32, ст. 271; 2009 p., № 18, ст. 247, № 32-33, ст. 485; 2010 p., № 8, ст. 54; 2012 р., № 12-13, ст. 82; із змінами, внесеними Законом України від 17 травня 2012 року № 4719-VI);

Постанову Верховної Ради Української РСР "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про зайнятість населення" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 p., № 14, ст. 171, № 32, ст. 428);

Закон України "Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцям" (Відомості Верховної Ради України, 2005 p., № 2, ст. 40).

3. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1) у статті 188 23 Кодексу України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., додаток до № 51, ст. 1122):

а) назву після слів "Пенсійного фонду України" доповнити словами "центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції";

б) абзац перший частини першої після слів "Пенсійного фонду України" доповнити словами "центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції", а слова "Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття" виключити;

2) у Бюджетному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2010 p., № 50-51, ст. 572):

а) статтю 43 доповнити частиною шостою такого змісту:

"6. Під час здійснення операцій, пов'язаних з використанням коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, застосовується казначейське обслуговування у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України";

б) частину третю статті 65 доповнити абзацом другим такого змісту:

"У разі коли надходження від сплати податку на доходи фізичних осіб за певний місяць поточного року перевищують такі надходження за відповідний місяць минулого року з урахуванням темпів зростання заробітної плати на відповідній території за останні 12 місяців, сума перевищення зараховується у повному обсязі до доходів бюджетів сіл, їх об'єднань, селищ, міст районного значення";

3) у пункті "б" частини першої статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., № 24, ст. 170):

у підпункті 7 слова "оплачуваних громадських" замінити словами "громадських та тимчасових";

підпункт 12 викласти у такій редакції:

"12) прийняття рішень про створення на підприємствах, в установах та організаціях спеціальних робочих місць для осіб з обмеженою працездатністю, організація їх професійної підготовки, а також погодження ліквідації таких робочих місць";

4) у статті 24 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" (Відомості Верховної Ради України, 1999 p., № 20-21, ст. 190; 2010 p., № 8, ст. 54):

у пункті 3 слова "оплачуваних громадських" замінити словами "громадських та тимчасових";

доповнити пунктами 7-13 такого змісту:

"7) розробляє та здійснює заходи щодо реалізації державної політики сприяння зайнятості населення на рівні регіону;

8) вивчає процеси, що відбуваються на ринку праці, у сфері зайнятості населення та професійного навчання, проводить їх оцінку, прогнозування попиту та пропонування робочої сили, інформування населення та органів виконавчої влади про стан ринку праці;

9) забезпечує реалізацію державних гарантій у сфері праці;

10) здійснює заходи щодо своєчасного запобігання масовому безробіттю;

11) визначає напрями розширення в регіоні сфери застосування праці за рахунок створення робочих місць у пріоритетних галузях економіки, розвитку малого бізнесу, підприємницької діяльності, селянських (фермерських) господарств тощо;

12) розробляє та здійснює заходи щодо сприяння працевлаштуванню вивільнених працівників, зокрема професійної орієнтації та професійного навчання;

13) проводить іншу роботу із сприяння зайнятості населення";

5) у Законі України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (Відомості Верховної Ради України, 2000 p., № 22, ст. 171 із наступними змінами):

а) у статті 1:

пункти 3, 4, 7 і 10 виключити;

доповнити частиною другою такого змісту:

"Терміни "застрахована особа", "страхувальники" та "роботодавці" вживаються у цьому Законі у значенні, наведеному у Законі України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування";

б) абзац дев'ятий статті 2 виключити;

в) частину другу статті 6 викласти у такій редакції:

"2. Право на забезпечення та соціальні послуги відповідно до цього Закону має також молодь, яка закінчила або припинила навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах, звільнилася із строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і яка потребує сприяння у працевлаштуванні на перше робоче місце у разі реєстрації в установленому порядку відповідних осіб як безробітних";

г) у статті 7:

абзаци третій і четвертий частини першої виключити;

у частині другій:

абзац четвертий викласти у такій редакції:

"пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом організації громадських робіт для безробітних у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України";

після абзацу четвертого доповнити трьома новими абзацами такого змісту:

"надання роботодавцям, які працевлаштовують громадян, зазначених у частині першій статті 14 Закону України "Про зайнятість населення", компенсації відповідно до статті 26 Закону України "Про зайнятість населення";

надання роботодавцям - суб'єктам малого підприємництва, які працевлаштовують безробітних, компенсації відповідно до статті 27 Закону України "Про зайнятість населення";

надання громадянам віком старше 45 років, страховий стаж яких становить не менше 15 років, ваучера для підтримання їх конкурентоспроможності шляхом перепідготовки, спеціалізації, підвищення кваліфікації за професіями та спеціальностями для пріоритетних видів економічної діяльності".

У зв'язку з цим абзаци п'ятий - восьмий вважати відповідно абзацами восьмим - одинадцятим;

ґ) у частині четвертій статті 71 слова і цифри "статей 24-26 цього Закону" замінити словами і цифрами "статті 47 Закону України "Про зайнятість населення";

д) у статті 9 абзаци дев'ятий - тринадцятий виключити;

е) у статті 10:

в абзаці першому частини другої:

перше речення викласти в такій редакції:

"2. Управління Фондом здійснює правління Фонду";

у другому реченні цифри "15" замінити цифрою "5";

доповнити частиною шостою такого змісту:

"6. Функції виконавчої дирекції Фонду виконує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, та його територіальні органи, що здійснюють свою діяльність відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" та цього Закону. Керівник центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, входить до складу правління Фонду";

є) статтю 11 викласти у такій редакції:

"Стаття 11. Повноваження правління Фонду

1. Правління Фонду:

визначає перспективні та поточні завдання Фонду;

обирає голову правління Фонду та його заступників;

затверджує статут Фонду;

вносить Міністрові - керівникові центрального органу виконавчої влади у сфері соціальної політики у разі порушення керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, або його заступниками законодавства обґрунтоване подання про звільнення;

затверджує бюджет Фонду;

заслуховує звіт про виконання бюджету Фонду;

вносить центральному органу виконавчої влади у сфері соціальної політики пропозиції щодо розміру частини єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовується на страхування на випадок безробіття;

вирішує інші питання відповідно до статуту Фонду";

ж) статті 12 і 13 виключити;

з) у частині першій статті 14 слова "спеціально уповноважений" та "праці та" виключити;

и) частину третю статті 15 виключити;

і) статтю 16 викласти у такій редакції:

"Стаття 16. Джерела коштів Фонду та їх використання

1. Джерелами формування коштів Фонду є:

1) страхові внески страхувальників;

2) суми фінансових санкцій, застосованих відповідно до цього Закону та Закону України "Про зайнятість населення", інших законів до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків та використання коштів Фонду, недотримання законодавства про зайнятість населення, а також суми адміністративних штрафів, накладених відповідно до закону на посадових осіб та громадян за такі порушення;

3) кошти державного бюджету, що спрямовуються до Фонду у випадках, установлених законом;

4) доходи від розміщення тимчасово вільних коштів, у тому числі резерву коштів Фонду;

5) благодійні внески підприємств, установ, організацій;

6) інші надходження відповідно до законодавства України.

2. Кошти бюджету Фонду використовуються на:

1) виплату забезпечення та надання соціальних послуг, передбачених статтею 7 цього Закону, фінансування заходів, передбачених статтею 71 цього Закону;

2) здійснення заходів відповідно до Закону України "Про зайнятість населення";

3) відшкодування Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних із достроковим виходом на пенсію осіб, зазначених у частині другій статті 20 цього Закону;

4) фінансування витрат на утримання та забезпечення діяльності центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, його територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління, матеріальне та соціально-побутове забезпечення його працівників; організацію роботи правління Фонду, розвиток та функціонування Єдиної інформаційно-аналітичної системи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції;

5) формування резерву коштів Фонду.

3. Видатки бюджету Фонду щодо забезпечення виплати допомоги по безробіттю є захищеними. Фінансування цих видатків проводиться у першочерговому порядку.

4. До коштів страхування на випадок безробіття застосовується казначейське обслуговування в порядку, передбаченому для обслуговування Державного бюджету України.

5. З метою забезпечення фінансової стабільності Фонду формується резерв коштів.

Порядок формування та використання резерву коштів Фонду встановлюється Кабінетом Міністрів України.

6. Закупівля товарів, робіт і послуг за рахунок коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття здійснюється відповідно до Закону України "Про здійснення державних закупівель";

ї) у частині першій статті 17:

доповнити пунктом 21 такого змісту:

"21) здійснення відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" заходів щодо сприяння зайнятості населення";

абзац третій пункту 3 викласти у такій редакції:

"фінансуванням витрат на утримання та забезпечення діяльності центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, його територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління, матеріальне та соціально-побутове забезпечення її працівників; організацію роботи правління Фонду, розвиток та функціонування Єдиної інформаційно-аналітичної системи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції";

й) в абзаці другому частини першої статті 20 слова "Виконавча дирекція Фонду та її робочі органи з метою реалізації завдань, покладених на них відповідно до цього Закону" замінити словами "Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, його територіальні органи, з метою реалізації завдань, покладених на них відповідно до цього Закону та Закону України "Про зайнятість населення";

к) частину третю статті 21 викласти у такій редакції:

"3. Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала страхуванню на випадок безробіття або добровільно брала участь у системі страхування на випадок безробіття, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду України, відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

У разі коли зазначену доплату не було здійснено, до страхового стажу зараховується період, визначений за кожний місяць сплати страхових внесків за такою формулою:

ТП = Св : В,

де ТП - тривалість періоду, що зараховується до страхового стажу та визначається у місяцях;

Св - сума єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, сплаченого за відповідний місяць;

В - мінімальний розмір страхового внеску за відповідний місяць";

л) у статті 22:

абзац перший частини першої викласти у такій редакції:

"1. Право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування";

частину другу викласти у такій редакції:

"2. Застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування мають страховий стаж менше шести місяців або звільнені з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37, пунктами 3, 4, 7 і 8 статті 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України, особи, зазначені у частині другій статті 6 цього Закону, мають право на допомогу по безробіттю у мінімальному розмірі";

абзац перший частини четвертої доповнити словами і цифрами "а для осіб, зазначених у частині другій статті 6 цього Закону, - 180 календарних днів";

перше речення частини сьомої доповнити словами "крім осіб, зазначених у частині другій статті 6 цього Закону";

частини восьму і дев'яту виключити;

м) частини другу і четверту статті 23 викласти у такій редакції:

"2. Допомога по безробіттю особам, зазначеним у частині другій статті 22 цього Закону, виплачується у мінімальному розмірі, який встановлюється правлінням Фонду";

"4. У середньомісячну заробітну плату (дохід) для обчислення допомоги по безробіттю включаються всі види виплат, на які нараховувалися страхові внески, які підтверджуються даними Єдиного державного реєстру застрахованих осіб Пенсійного фонду України.

Допомога по безробіттю не може перевищувати чотирикратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом";

н) статті 24-27 і 30 виключити;

о) у статті 31:

пункт 4 частини першої викласти у такій редакції:

"4) відрахування із навчального закладу";

частину другу виключити;

у частині третій слова "матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації" виключити;

п) статтю 33 виключити;

р) у статті 35:

у частині другій:

у підпункті 1 слова "органів Фонду" замінити словами "територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції";

у підпункті 2:

в абзаці першому слова "виконавчій дирекції Фонду" замінити словами "центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції";

абзац третій викласти у такій редакції:

"розмір заробітної плати та використання робочого часу працівників";

у першому реченні абзацу першого частини третьої слова "виконавчою дирекцією Фонду" замінити словами "центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції";

с) частину п'яту статті 38 викласти у такій редакції:

"5. Право застосовувати фінансові санкції та накладати адміністративні штрафи від імені Фонду мають керівник центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, його заступники, керівники територіальних органів та їх заступники";

т) у пункті 3 розділу VIII "Прикінцеві положення":

абзац другий викласти у такій редакції:

"функції виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, які здійснювалися органами державної служби зайнятості відповідно до цього Закону, починаючи з 2013 року покладаються на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, та його територіальні органи";

абзац п'ятий виключити;

{Підпункт 6 пункту 3 розділу XI втратив чинність на підставі Закону № 1414-IX від 27.04.2021}

7) у Законі України "Про рекламу" (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., № 8, ст. 62 із наступними змінами):

а) доповнити статтею 241 такого змісту:

"Стаття 241. Реклама послуг із працевлаштування

1. Забороняється в рекламі про вакансії (прийом на роботу) зазначати вік кандидатів, пропонувати роботу лише жінкам або лише чоловікам, за винятком специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі, висувати вимоги, що надають перевагу жіночій або чоловічій статі, представникам певної раси, кольору шкіри (крім випадків, визначених законодавством, та випадків специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі), щодо політичних, релігійних та інших переконань, членства у професійних спілках або інших об'єднаннях громадян, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

2. Текст реклами про діяльність суб'єкта господарювання, що надає послуги з посередництва у працевлаштуванні в Україні, повинен містити примітку, що отримувати від громадян, яким надано послуги з пошуку роботи та сприяння в працевлаштуванні, інші пов'язані з цим послуги, гонорари, комісійні або інші винагороди забороняється.

3. У разі порушення вимог цієї статті рекламодавець сплачує до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття штраф у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення";

б) частину першу статті 26 доповнити абзацом восьмим такого змісту:

"центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення, - щодо реклами про вакансії (прийом на роботу)";

в) частину першу статті 27 доповнити абзацом другим такого змісту:

"Норми цієї статті не поширюються на порушення, зазначені у статті 241 цього Закону";

8) статтю 25 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" (Відомості Верховної Ради України, 2011 p., № 38, ст. 385) доповнити словами "крім випадків, визначених законом";

9) у частині четвертій статті 14 Закону України "Про професійний розвиток працівників" слова "центральним органом виконавчої влади у сфері соціальної політики за погодженням із центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки, молоді та спорту" замінити словами "Кабінетом Міністрів України".

4. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, та його територіальні підрозділи є правонаступниками відповідних органів державної служби зайнятості.

5. До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

{Пункт 51 розділу XI виключено на підставі Закону № 3302-IX від 09.08.2023}

52. Установити, що під час дії воєнного стану:

Кабінет Міністрів України визначає перелік видів забезпечення, соціальних послуг, компенсацій та допомоги у сферах зайнятості та загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, а також особливості їх надання;

Кабінет Міністрів України визначає особливості реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, а також особливості призначення, відкладення, скорочення, тривалості, припинення виплати допомоги по безробіттю, відмінні від встановленого порядку;

Кабінет Міністрів України затверджує бюджет Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та приймає інші рішення, передбачені цим Законом та Законом України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", без погодження (схвалення) правлінням Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття;

видача та продовження дії дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства здійснюються за рішенням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за заявою роботодавця, поданою будь-якими засобами комунікації, у тому числі електронними, разом з документами, визначеними цим Законом;

{Абзац шостий пункту 52 розділу XI виключено на підставі Закону № 2623-IX від 21.09.2022}

статус безробітного надається особі з першого дня її реєстрації у територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за особистою заявою без вимоги щодо наявності підходящої роботи;

статус безробітного може набути член добровольчого формування територіальної громади, який відповідно до законодавства уклав контракт добровольця територіальної оборони на безоплатній основі (у межах дії цього контракту). Форма довідки щодо підтвердження укладення контракту на безоплатній основі затверджується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції. Припинення реєстрації безробітного при дворазовій відмові від пропонування підходящої роботи не застосовується до таких членів добровольчих формувань територіальної громади, за умови вияву їх наміру продовжувати таку службу (у межах дії цього контракту) та підтвердження їх зайнятості протягом нормальної тривалості робочого часу (40 годин на тиждень). Форма довідки щодо кількості робочих годин надається командиром добровольчого формування територіальної громади, з яким укладено контракт цим добровольцем, за формою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції;

{Абзац восьмий пункту 52 розділу XI в редакції Закону № 2622-IX від 21.09.2022}

надання статусу безробітного внутрішньо переміщеним особам, а також особам, які перебувають на тимчасово окупованій території або на території, на якій ведуться бойові дії, які не мають документів, необхідних для реєстрації їх як безробітних, та/або про періоди страхового стажу, трудової діяльності, заробітну плату (дохід, грошове забезпечення), здійснюється на підставі відомостей, наявних у:

Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків;

Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;

Єдиній державній електронній базі з питань освіти;

Державному реєстрі загальнообов’язкового державного соціального страхування;

інформаційній системі Державної міграційної служби України та Міністерства внутрішніх справ України;

Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб;

податковій звітності за останній звітний період чи за IV квартал 2021 року або річній звітності за 2021 рік;

для отримання статусу безробітного внутрішньо переміщені особи, а також особи, які перебувають на територіях, на яких ведуться бойові дії, у яких не розірвані трудові договори з роботодавцем, подають особисто під час безпосереднього відвідування або в електронній формі за допомогою засобів Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, веб-порталу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції або за допомогою засобів телекомунікаційного зв’язку до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, заяву на ім’я роботодавця про припинення трудового договору на підставі пункту 1 частини першої статті 36 або статей 38, 39 Кодексу законів про працю України за формою, визначеною центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, про що повідомляються роботодавець (будь-якими засобами комунікації, у тому числі електронними), територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, та територіальний орган Пенсійного фонду України. Положення цього абзацу не поширюються на припинення трудових договорів із керівниками підприємств, установ, організацій всіх форм власності, а також особами, які обіймають виборні посади. У разі якщо у таких осіб не припинені трудові договори з роботодавцем, який перебуває на непідконтрольній території або щодо якого відсутня інформація про місце перебування, заява зберігається у територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, на підконтрольній території до моменту деокупації (розблокування) відповідних територій, після чого протягом 7 календарних днів повідомляється роботодавець (будь-якими засобами комунікації, у тому числі електронними);

{Абзац сімнадцятий пункту 52 розділу XI в редакції Закону № 2622-IX від 21.09.2022}

підходящою для безробітного та особи, яка шукає роботу, вважається робота, яка:

1) відповідає його (її) освіті, професії/професіям (спеціальності/спеціальностям), кваліфікації, а також набутому особою за період своєї трудової діяльності досвіду роботи;

{Абзац дев'ятнадцятий пункту 52 розділу XI із змінами, внесеними згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022}

2) не потребує кваліфікації (спеціальності), професійної підготовки або робота, що потребує первинної професійної підготовки, зокрема безпосередньо на робочому місці.

{Абзац двадцятий пункту 52 розділу XI в редакції Закону № 2622-IX від 21.09.2022}

{Абзац двадцять перший пункту 52 розділу XI виключено на підставі Закону № 2622-IX від 21.09.2022}

{Абзац двадцять другий пункту 52 розділу XI виключено на підставі Закону № 2622-IX від 21.09.2022}

{Абзац двадцять третій пункту 52 розділу XI виключено на підставі Закону № 2622-IX від 21.09.2022}

{Абзац двадцять четвертий пункту 52 розділу XI виключено на підставі Закону № 2622-IX від 21.09.2022}

{Абзац двадцять п'ятий пункту 52 розділу XI виключено на підставі Закону № 2622-IX від 21.09.2022}

підбір підходящої роботи здійснюється за місцем звернення особи до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, та не обмежується межами адміністративно-територіальної одиниці, в якій особа зареєстрована як безробітний чи звернулася для пошуку роботи; без згоди особи їй не може пропонуватися робота, яка потребує зміни місця проживання або місця перебування;

дія пунктів 7 і 7 1 частини першої статті 45 цього Закону не поширюється на осіб, які зареєстровані у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, на тимчасово окупованих територіях або на територіях, на яких ведуться бойові дії, за умови відвідування ними такого територіального органу (підтвердження наміру перебування у статусі безробітного будь-якими засобами комунікації, у тому числі електронними) протягом 30 календарних днів після припинення або скасування воєнного стану;

реєстрація безробітного у територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється з підстав, визначених частиною першою статті 45 цього Закону, а також з 31 календарного дня від дня перетину зареєстрованим безробітним державного кордону України у разі безперервного перебування ним за кордоном понад 30 календарних днів;

{Абзац двадцять восьмий пункту 52 розділу XI в редакції Закону № 2622-IX від 21.09.2022}

центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, надає роботодавцю, який працевлаштовує внутрішньо переміщених осіб, компенсацію витрат на оплату праці таким працівникам у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

{Абзац двадцять дев'ятий пункту 52 розділу XI із змінами, внесеними згідно із Законом № 2622-IX від 21.09.2022}

{Розділ XI доповнено пунктом 52 згідно із Законом № 2220-IX від 21.04.2022}

6. Кабінету Міністрів України у тримісячний термін після набрання чинності цим Законом:

розробити та внести на розгляд Верховної Ради України проекти законів України про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та про внесення змін до деяких законів України щодо приведення їх у відповідність із Законом України "Про зайнятість населення";

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону;

забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Президент України	В.ЯНУКОВИЧ
м. Київ 5 липня 2012 року № 5067-VI

Джерело:Офіційний портал ВРУ

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Закон № 5067-VI від 05.07.2012 Про зайнятість населення

Показати наступного разу?

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Ви не авторизовані

Розділи системи

59 738 031

24 763

2 687

529 381

23 054 840

Унікальні можливості

Моніторинг

Календар засідань

Обране

Добірки прецедентів

Зв'яжіться з нами

Про нас

Комерційний відділ

Підтримка користувачів

Загальні контакти

Соціальні мережі

Закон № 5067-VI від 05.07.2012 Про зайнятість населення

Ця функція стане доступною в повній версії продукту

Ця функція стане доступною в повній версії продукту