Закон № 959-XII від 16.04.1991 Про зовнішньоекономічну діяльність
Стаття 1. Визначення термінів Стаття 2. Принципи зовнішньоекономічної діяльності Стаття 3. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності Стаття 4. Види зовнішньоекономічної діяльності Стаття 5. Право на здійснення зовнішньоекономічної діяльності Стаття 6. Договори (контракти) суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та право, що застосовується до них Стаття 7. Основи регулювання зовнішньоекономічної діяльності Стаття 8. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності Стаття 9. Органи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності Стаття 10. Органи місцевого управління зовнішньоекономічною діяльністю Стаття 11. Принципи оподаткування при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності Стаття 12. ( Дію статті 12 зупинено згідно з Декретом N 15-93 від 19.02.93 ) Обов'язковий розподіл виручки від зовнішньо- економічної діяльності в іноземній валюті Стаття 13. Принципи митного регулювання при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності Стаття 14. Ведення розрахунків та кредитування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності Стаття 15. Страхування зовнішньоекономічних операцій Стаття 16. Ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій Стаття 17. Заборона окремих видів експорту та імпорту Стаття 18. Порядок встановлення і використання технічних, фармакологічних, санітарних, фітосанітарних, ветеринарних та екологічних стандартів та вимог Стаття 19. Спеціальні імпортні процедури Стаття 20. Антимонопольні заходи у галузі зовнішньоекономічної діяльності Стаття 21. Державне замовлення Стаття 22. Облік зовнішньоекономічних операцій, звітність та ревізія (аудит) суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності Стаття 23. Інформаційне забезпечення зовнішньоекономічної діяльності Стаття 24. Спеціальні економічні зони Стаття 25. Інші спеціальні правові режими зовнішньоекономічної діяльності Стаття 26. Економічні відносини Української РСР з іншими державами Стаття 27. Відносини Української РСР з міжнародними міжурядовими економічними організаціями Стаття 28. Захист прав та законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності Української РСР за межами Української РСР Стаття 29. Заходи Української РСР у відповідь на дискримінаційні та недружні дії іноземних держав Стаття 30. Обмеження реекспорту Стаття 31. Заходи проти недобросовісної конкуренції Стаття 32. Загальні засади відповідальності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності Стаття 33. Види та форми відповідальності у зовнішньоекономічній діяльності Стаття 34. Відповідальність Української РСР як держави Стаття 35. Відповідальність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності Стаття 36. Порядок здійснення відповідальності Стаття 37. Спеціальні санкції за порушення цього або пов'язаних з ним законів Української РСР Стаття 38. Розгляд спорів, що виникають у процесі зовнішньоекономічної діяльності Стаття 39. Спори, що виникають при застосуванні цього Закону
Нормативні акти Закон Закон № 959-XII від 16.04.1991 Про зовнішньоекономічну діяльність

Закон № 959-XII від 16.04.1991 Про зовнішньоекономічну діяльність

Тип: Закон
Номер: 959-XII
Дата: 16.04.1991
Видавник: Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки
Редакція: 01.02.1994
Попередня
Пов'язані рішення 
                             
                             
br>
                          З А К О Н
    УКРАЇНСЬКОЇ РАДЯНСЬКОЇ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ РЕСПУБЛІКИ
 

               Про зовнішньоекономічну діяльність

  ( Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, N 29, ст. 377 )

  ( Вводиться  в  дію Постановою ВР
    N 960-XII ( 960-12 ) від 16.04.91, ВВР, 1991, N 29, ст. 378 )

  ( Із змінами, внесеними згідно із Законом
    N 2139-XII ( 2139-12 ) від 19.02.92, ВВР, 1992, N 20, ст.276

                                     Постановами ВР
    N 2330-XII ( 2330-12 ) від 12.05.92, ВВР, 1992, N 31, ст.442
    N 2489-XII ( 2489-12 ) від 23.06.92, ВВР, 1992, N 36, ст.534

                                      Декретами
    N  6-92  від 09.12.92, ВВР, 1993, N  5, ст. 33 -
    втратив чинність на підставі Закону
    N 3898-XII ( 3898-12 ) від 01.02.94, ВВР, 1994, N 20, ст.120
    N  4-93  від 11.01.93, ВВР, 1993, N 12, ст.107
    N  6-93  від 12.01.93, ВВР, 1993, N 12, ст.109
    N 15-93  від 19.02.93, ВВР, 1993, N 17, ст.184
    N 25-93  від 17.03.93, ВВР, 1993, N 19, ст.209

                                           Законом
    N 3898-XII ( 3898-12 ) від 01.02.94, ВВР, 1994, N 20, ст.120 )
 

     Верховна   Рада   Української    Радянської    Соціалістичної
Республіки,
    виходячи    з   положень   Конституції   (Основного   Закону)
Української  РСР  ( 888-09 ), Декларації про державний суверенітет
України   (  55-12  ),  Закону  Української  РСР  "Про  економічну
самостійність  Української  РСР"  (  142-12  ) та загальновизнаних
міжнародних норм і правил,
    враховуючи,  що  однією  з  засад    реалізації    державного
суверенітету Української РСР є її самостійність при здійсненні  та
регулюванні зовнішньоекономічних відносин,
    беручи до уваги зобов'язання, взяті Українською РСР в  рамках
міжнародних угод, договорів з республіками Союзу РСР та інших угод
в рамках Союзу РСР,
    бажаючи всебічного розвитку  економічних  відносин  з  іншими
державами на взаємовигідній основі,
    маючи на меті  запровадити  правове  регулювання  всіх  видів
зовнішньоекономічної  діяльності  в  Українській  РСР,   включаючи
зовнішню торгівлю, економічне,  науково-технічне  співробітництво,
спеціалізацію та кооперацію в галузі виробництва, науки і техніки,
економічні   зв'язки    в    галузі    будівництва,    транспорту,
експедиторських,  страхових,  розрахункових,  кредитних  та  інших
банківських операцій, надання різноманітних послуг,
    прийняла Закон про нижченаведене:
 

                             Розділ I

                      ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

     Стаття 1. Визначення термінів

     У цьому Законі  нижченаведені  терміни  вживаються  в  такому
значенні:
    Аудит - перевірка фінансово-господарської та  комерційної  (в
тому числі зовнішньоекономічної) діяльності,  яка  проводиться  за
плату  спеціалізованими  госпрозрахунковими    організаціями    на
договірних засадах і  результати  якої  можуть  використовуватись,
зокрема, з метою оподаткування;
    Валютні кошти - валютні цінності:
    - іноземна валюта готівкою,
    -  платіжні  документи  (чеки,  векселі,  тратти,   депозитні
сертифікати, акредитиви та інші) в іноземній валюті,
    - цінні  папери  (акції,  облігації,  купони  до  них,  бони,
векселі та інші) в іноземній валюті,
    - золото  та  інші  дорогоцінні  метали  у  вигляді  зливків,
пластин та монет, а також сертифікати, облігації, варанти та  інші
цінні папери, номінал яких виражено у золоті, дорогоцінні камені;

     Господарська діяльність - будь-яка діяльність, в  тому  числі
підприємницька, пов'язана з виробництвом і обміном матеріальних та
нематеріальних благ, що виступають у формі товару;

     Демпінг - продаж товарів за цінами, нижчими  від  контрактних
на міжнародних товарних ринках, за умови, що низький  рівень  ціни
не  зумовлюється  відповідним  рівнем  витрат  виробництва   цього
товару;

     Експорт  (експорт  товарів)  -  продаж   товарів    іноземним
суб'єктам господарської  діяльності  та  вивезення  товарів  через
митний кордон Української РСР та республік  Союзу  РСР,  включаючи
реекспорт    товарів,    крім    передачі    майна       суб'єктом
зовнішньоекономічної діяльності іноземному суб'єкту  господарської
діяльності за кордоном як натуральної частки участі  у  формуванні
статутного капіталу при  спільній  господарській  діяльності.  При
цьому  термін  реекспорт  (реекспорт  товарів)   означає    продаж
іноземним суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності  та  вивезення
за межі Української РСР товарів, раніше імпортованих на  територію
Української РСР;

     Експорт (імпорт) капіталу - вивезення за межі Української РСР
(ввезення з-за меж Української РСР)  капіталу  у  будь-якій  формі
(валютних коштів, продукції, послуг, робіт,  прав  інтелектуальної
власності та інших немайнових прав) з  метою  одержання  прибутків
від виробничої та інших форм господарської діяльності;

     Зовнішньоекономічна  діяльність  -    діяльність    суб'єктів
господарської діяльності Української РСР  та  іноземних  суб'єктів
господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними,
що має місце як на території Української РСР, так і за її межами;

     Зовнішньоекономічний  договір  (контракт)    -    матеріально
оформлена угода двох  або  більше  суб'єктів  зовнішньоекономічної
діяльності  та  їх  іноземних    контрагентів,    спрямована    на
встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та  обов'язків
у зовнішньоекономічній діяльності;

     Імпорт (імпорт  товарів)  -  закупка  у  іноземних  суб'єктів
зовнішньоекономічної  діяльності  товарів  та  їх   ввезення    на
територію Української РСР, включаючи закупку товарів,  призначених
для власного споживання установами  та  організаціями  Української
РСР, розташованими за її межами;

     Іноземна валюта:
    - валюта готівкою, грошові знаки (банкноти, білети  державної
скарбниці, монети), що знаходяться в обігу і  є законним платіжним
засобом  на  території  відповідної  іноземної  держави,  а  також
вилучені або ті, що вилучаються з обігу, але підлягають обміну  на
грошові знаки, які знаходяться в обігу,
    - платіжні документи у грошових одиницях іноземних держав  та
міжнародних розрахункових одиницях,
    - кошти у грошових  одиницях  іноземних  держав,  міжнародних
розрахункових одиницях та у діючій на  території  Української  РСР
валюті з  вільною  конверсією,  які  знаходяться  на  рахунках  та
вкладах у банківсько-кредитних установах на території  Української
РСР та за її межами;

     Іноземні інвестиції - всі види  майнових  та  інтелектуальних
цінностей,  що  вкладаються  іноземними  суб'єктами  господарської
діяльності  в  Українській  РСР,  в  результаті  чого  утворюється
прибуток (доход) або досягається соціальний ефект;

     Іноземні  суб'єкти  господарської  діяльності   -    суб'єкти
господарської діяльності, що мають постійне місцезнаходження   або
постійне місце проживання за межами Української РСР  та  республік
Союзу РСР;

     Квоти (контингенти) глобальні - квоти, що  встановлюються  по
товару (товарах) без зазначення  конкретних  країн  (груп  країн),
куди  товар  (товари)  експортується  або  з  яких   він    (вони)
імпортується;

     Квоти (контингенти) групові -  квоти,  що  встановлюються  по
товару (товарах) з визначенням групи країн,  куди  товар  (товари)
експортується або з яких він (вони) імпортується;

     Квота експортна (імпортна) - граничний обсяг певної категорії
товарів, який дозволено експортувати з території  Української  РСР
(імпортувати на територію Української РСР) протягом  встановленого
строку та який визначається у натуральних чи вартісних одиницях;

     Квоти (контингенти) індивідуальні - квоти, що  встановлюються
по товару (товарах) з визначенням конкретної  країни,  куди  товар
(товари)  може  експортуватись  або  з  якої  він   (вони)    може
імпортуватись;

     Ліцензія  відкрита  (індивідуальна)  -  дозвіл  на    експорт
(імпорт) товару протягом певного періоду часу (але не менше одного
місяця) з визначенням його загального обсягу;

     Ліцензія  генеральна  -  відкритий  дозвіл    на    експортні
(імпортні) операції по певному товару (товарах)  та/або  з  певною
країною (групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування по
цьому товару (товарах);

     Ліцензія експортна  (імпортна)  -  належним  чином  оформлене
право на експорт (імпорт)  протягом  встановленого  строку  певних
товарів або валютних коштів з метою інвестицій та кредитування;

     Ліцензія разова (індивідуальна)  -  разовий  дозвіл,  що  має
іменний  характер  і  видається  для  здійснення  кожної   окремої
операції конкретним суб'єктом зовнішньоекономічної  діяльності  на
період  не  менший,  ніж  той,  що  є  необхідним  для  здійснення
експортної (імпортної) операції.

     Митне  регулювання  -  регулювання  питань,  пов'язаних    із
встановленням мит та митних зборів, процедурами митного  контролю,
організацією діяльності органів митного контролю Української РСР;

     Міжнародна кооперація - взаємодія двох або  більше  суб'єктів
господарської діяльності, серед яких хоча б один є іноземним,  при
якій  здійснюється  спільна  розробка  або  спільне   виробництво,
спільна реалізація кінцевої продукції та інших товарів  на  основі
спеціалізації у виробництві проміжної продукції (деталей,  вузлів,
матеріалів,  а  також  устаткування,   що    використовується    у
комплексних поставках) або спеціалізації на окремих  технологічних
стадіях  (функціях)  науково-дослідних  робіт,   виробництва    та
реалізації  з  координацією  відповідних  програм    господарської
діяльності;

     Момент  здійснення  експортного  (імпортного)  контракту    -
момент, на який здійснено всі обов'язки за зазначеним  контрактом,
включаючи оформлення  векселів  (тратт)  або  укладення  кредитних
угод;

     Момент  здійснення  експорту  (імпорту)  -  момент   перетину
товаром митного кордону Української РСР або  республік  Союзу  РСР
або переходу права власності на зазначений товар, що експортується
чи імпортується, від продавця до покупця;

     Моральна шкода - шкода, яку  заподіяно  особистим  немайновим
правам суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та  яка  призвела
або може призвести до збитків, що мають матеріальне вираження;

     Обмежувальна ділова практика - здійснення індивідуальних  або
колективних  заходів,  спрямованих  на  обмеження  конкуренції  та
монополізацію виробництва, розподілу, обміну, споживання товарів і
одержання надприбутків;

     Переказ валютних коштів за межі  Української  РСР  -  переказ
грошових (валютних) коштів  на  користь  (на  рахунок)  іноземного
суб'єкта  господарської  діяльності  або  у    банківсько-кредитну
установу, що не є суб'єктом господарської  діяльності  Української
РСР;

     Попередні  імпортні   депозити    -    внесення    суб'єктами
зовнішньоекономічної діяльності на безпроцентні рахунки у  банках,
які обслуговують їх на території Української РСР,  на  період  від
моменту набрання договорами (контрактами),  що  ними  укладаються,
юридичної сили до моменту проходження товарами,  що  поставляються
згідно  із  зазначеними  договорами  (контрактами),  через  митний
кордон Української РСР та республік Союзу РСР або передачі товарів
іноземними  суб'єктами  господарської  діяльності  на    території
Української РСР, грошових коштів у валюті договору  (контракту)  в
сумі, визначеній у встановлених процентах до вартості відповідного
договору (контракту);

     Постійне  місцезнаходження   -   місцезнаходження    офіційно
зареєстрованого головного  органу  управління  (контори)  суб'єкта
господарської (зовнішньоекономічної) діяльності;

     Постійне місце проживання -  місце  проживання  на  території
якої-небудь держави не менше одного року фізичної  особи,  яка  не
має постійного місця проживання на території інших  держав  і  має
намір проживати на території цієї  держави  протягом  необмеженого
строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови,  що
таке проживання не є наслідком  виконання  цією  особою  службових
обов'язків або зобов'язань за договором (контрактом);

     Представництво іноземного суб'єкта господарської діяльності -
установа або особа, яка представляє інтереси  іноземного  суб'єкта
господарської діяльності в Українській РСР і має  на  це  належним
чином оформлені відповідні повноваження;

     Спеціальна  економічна  зона  -  територія,  в  межах    якої
відповідним  законом  Української  РСР  встановлюється    і    діє
спеціальний правовий режим господарської діяльності та спеціальний
порядок застосування і дії законодавства  Української РСР;
 

     Спільна   підприємницька    (господарська)    діяльність    -
діяльність,  що  базується  на  співробітництві  між    суб'єктами
господарської діяльності Української РСР та іноземними  суб'єктами
господарської діяльності і на спільному розподілі  результатів  та
ризиків від її здійснення;

     Спільні  підприємства  -  підприємства,  які  базуються    на
спільному капіталі суб'єктів господарської діяльності  Української
РСР та суб'єктів господарської діяльності  інших  республік  Союзу
РСР або іноземних суб'єктів господарської діяльності, на спільному
управлінні та на спільному розподілі результатів та ризиків;

     Товар  -  будь-яка  продукція,   послуги,    роботи,    права
інтелектуальної власності та інші немайнові права, призначені  для
продажу (оплатної передачі);

     Товарна група - група однорідних  товарів  за  гармонізованою
системою опису та кодування товарів;

     Транзит товарів - переміщення товарів, вироблених  за  межами
Української РСР, через територію Української  РСР  без  будь-якого
використання цих товарів на зазначеній території;

     Упущена вигода - доход або прибуток,  який  міг  би  одержати
суб'єкт  зовнішньоекономічної  діяльності  в    разі    здійснення
зовнішньоекономічної операції і який він не одержав внаслідок  дії
обставин,  що  не  залежать  від  нього,    якщо    розмір    його
передбачуваного доходу або прибутку можна обгрунтувати.
 

     Стаття 2. Принципи зовнішньоекономічної діяльності

     Суб'єкти господарської діяльності Української РСР та іноземні
суб'єкти      господарської      діяльності     при     здійсненні
зовнішньоекономічної діяльності керуються такими принципами:

     Принципом  суверенітету  народу    України    у    здійсненні
зовнішньоекономічної діяльності, що полягає у:

     - виключному праві народу  України  самостійно  та  незалежно
здійснювати   зовнішньоекономічну    діяльність    на    території
Української  РСР,  керуючись  законами,  що  діють  на   території
Української РСР;

     - обов'язку Української РСР неухильно виконувати всі договори
і зобов'язання Української РСР в  галузі  міжнародних  економічних
відносин;

     Принципом  свободи  зовнішньоекономічного  підприємництва, що
полягає у:
    - праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно
вступати у зовнішньоекономічні зв'язки;
    - праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати
її в будь-яких формах, які прямо не  заборонені  чинними  законами
Української РСР;
    - обов'язку додержувати при  здійсненні  зовнішньоекономічної
діяльності порядку, встановленого законами Української РСР;
    - виключному праві власності  суб'єктів  зовнішньоекономічної
діяльності на всі одержані  ними  результати  зовнішньоекономічної
діяльності;

     Принципом юридичної рівності і недискримінації, що полягає у:
    - рівності перед законом всіх суб'єктів  зовнішньоекономічної
діяльності, незалежно від форм власності, в  тому  числі  держави,
при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;
    - забороні будь-яких,  крім  передбачених  цим  Законом,  дій
держави,  результатом  яких  є  обмеження  прав  і   дискримінація
суб'єктів  зовнішньоекономічної  діяльності,  а  також   іноземних
суб'єктів господарської діяльності за  формами  власності,  місцем
розташування та іншими ознаками;
    - неприпустимості  обмежувальної діяльності з боку будь-яких
 її суб'єктів, крім випадків, передбачених цим Законом;
Принципом верховенства закону, що полягає у:
- регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами
Української РСР;
    - забороні застосування підзаконних актів та актів управління
місцевих органів, що у будь-який спосіб  створюють  для  суб'єктів
зовнішньоекономічної діяльності умови менш сприятливі, ніж ті, які
встановлені законами Української РСР;
    Принципом захисту  інтересів  суб'єктів  зовнішньоекономічної
діяльності, який полягає у тому, що Українська РСР як держава:
    -  забезпечує  рівний  захист  інтересів    всіх    суб'єктів
зовнішньоекономічної    діяльності    та    іноземних    суб'єктів
господарської  діяльності  на  її  території  згідно  з   законами
Української РСР;
    - здійснює рівний захист всіх суб'єктів  зовнішньоекономічної
діяльності Української РСР за  межами  Української  РСР  згідно  з
нормами міжнародного права;
    - здійснює захист державних інтересів Української РСР  як  на
її території, так і  за  її  межами  лише  відповідно  до  законів
Української РСР, умов підписаних нею міжнародних договорів та норм
міжнародного права;
    Принципом еквівалентності  обміну,  неприпустимості  демпінгу
при ввезенні та вивезенні товарів.

     Стаття 3. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності

     Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в Українській  РСР
є:
    -  фізичні  особи  -  громадяни  Української  РСР,  громадяни
республік Союзу РСР, іноземні громадяни та особи без громадянства,
які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами
Української РСР і постійно  проживають  на  території  Української
РСР;
    - юридичні особи, зареєстровані як такі в  Українській  РСР і
які мають постійне місцезнаходження на території  Української  РСР
(підприємства, організації та  об'єднання  всіх  видів,  включаючи
акціонерні  та  інші  види  господарських  товариств,   асоціації,
спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі  та
консультаційні фірми,  кооперативи,  кредитно-фінансові  установи,
міжнародні об'єднання, організації та інші), в тому числі юридичні
особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності  іноземних
суб'єктів господарської діяльності;
    - об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних  осіб,
які не є юридичними особами згідно з законами Української РСР, але
які мають постійне місцезнаходження на території Української РСР і
яким цивільно-правовими законами  Української  РСР  не  заборонено
здійснювати господарську діяльність;
    -  структурні  одиниці  суб'єктів  господарської   діяльності
республік Союзу РСР, іноземних суб'єктів господарської діяльності,
які не є юридичними особами  згідно  з  законами  Української  РСР
(філії, відділення, тощо), але мають постійне місцезнаходження  на
території Української РСР;
    -  спільні  підприємства за  участю  суб'єктів  господарської
діяльності Української РСР та  іноземних  суб'єктів  господарської
діяльності, зареєстровані як такі в Українській РСР  і  які  мають
постійне місцезнаходження на території Української РСР;
    -  інші  суб'єкти  господарської   діяльності,    передбачені
законами Української РСР.
    Українська РСР в особі її органів,  місцеві  органи  влади  і
управління  в   особі    створених    ними    зовнішньоекономічних
організацій, які беруть участь у зовнішньоекономічній  діяльності,
а також інші держави, які беруть участь у господарській діяльності
на території Української РСР, діють як  юридичні  особи  згідно  з
частиною четвертою статті 2 цього Закону  і  законами  Української
РСР.

     Стаття 4. Види зовнішньоекономічної діяльності

     До видів зовнішньоекономічної діяльності,  які  здійснюють  в
Українській РСР суб'єкти цієї діяльності, належать:
    - експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;
    -  надання   суб'єктами    зовнішньоекономічної    діяльності
Української  РСР  послуг   іноземним    суб'єктам    господарської
діяльності, в тому числі:  виробничих,  транспортно-експедиційних,
страхових,    консультаційних,    маркетингових,       експортних,
посередницьких,    брокерських,    агентських,     консигнаційних,
управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських  та
інших, що прямо і виключно не заборонені законами Української РСР;
надання вищезазначених послуг іноземними суб'єктами  господарської
діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної  діяльності  Української
РСР;
    - наукова,  науково-технічна,  науково-виробнича,  виробнича,
навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської
діяльності; навчання та  підготовка  спеціалістів  на  комерційній
основі;
    -  міжнародні  фінансові  операції  та  операції  з   цінними
паперами у випадках, передбачених законами Української РСР;
    -  кредитні  та  розрахункові   операції    між    суб'єктами
зовнішньоекономічної  діяльності    та    іноземними    суб'єктами
господарської       діяльності;        створення        суб'єктами
зовнішньоекономічної  діяльності   банківських,    кредитних    та
страхових установ за межами Української РСР; створення  іноземними
суб'єктами  господарської  діяльності  зазначених    установ    на
території  Української  РСР  у  випадках,  передбачених   законами
Української РСР;
    -  спільна  підприємницька    діяльність    між    суб'єктами
зовнішньоекономічної  діяльності    та    іноземними    суб'єктами
господарської  діяльності,  що    включає    створення    спільних
підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських
операцій та спільне володіння майном як на  території  Української
РСР, так і за її межами;
    - підприємницька діяльність  на  території  Української  РСР,
пов'язана з наданням  ліцензій,  патентів,  ноу-хау,  торговельних
марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку  іноземних
суб'єктів  господарської   діяльності;    аналогічна    діяльність
суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності  за  межами  Української
РСР;
    - організація та здійснення діяльності  в  галузі  проведення
виставок, аукціонів, торгів, конференцій,  симпозіумів,  семінарів
та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній  основі,
за участю суб'єктів зовнішньоекономічної  діяльності;  організація
та здійснення оптової, консигнаційної та  роздрібної  торгівлі  на
території  Української  РСР  за  іноземну  валюту  у  передбачених
законами Української РСР випадках;
    -  товарообмінні  (бартерні)  операції  та  інша  діяльність,
побудована  на  формах  зустрічної   торгівлі    між    суб'єктами
зовнішньоекономічної  діяльності    та    іноземними    суб'єктами
господарської діяльності;
    - орендні, в тому числі лізингові,  операції  між  суб'єктами
зовнішньоекономічної  діяльності    та    іноземними    суб'єктами
господарської діяльності;
    - операції по придбанню, продажу та обміну валюти на валютних
аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;
    - роботи на контрактній основі фізичних осіб Української  РСР
з іноземними суб'єктами господарської діяльності як  на  території
Української РСР, так і за її  межами;  роботи  іноземних  фізичних
осіб    на    контрактній    оплатній    основі    з    суб'єктами
зовнішньоекономічної діяльності як на території  Української  РСР,
так і за її межами;
    - інші види зовнішньоекономічної  діяльності,  не  заборонені
прямо і у виключній формі законами Української РСР.
    Посередницькі операції, при здійсненні яких  право  власності
на товар не переходить до  посередника  (на  підставі  комісійних,
агентських договорів, договорів доручення та інших),  здійснюються
без обмежень.
 

     Стаття 5.  Право на здійснення зовнішньоекономічної
           діяльності

     Всі  суб'єкти  зовнішньоекономічної  діяльності  мають  рівне
право здійснювати будь-які її види, прямо  не заборонені  законами
Української РСР, незалежно від форм власності та інших ознак.
    Фізичні особи  мають  право  здійснювати  зовнішньоекономічну
діяльність з моменту набуття ними цивільної дієздатності згідно  з
законами Української РСР. Фізичні особи, які мають постійне  місце
проживання на території Української РСР,  мають  зазначене  право,
якщо  вони  зареєстровані   як   підприємці   згідно   з   Законом
Української РСР "Про підприємництво" ( 698-12  ).  Фізичні  особи,
які не мають постійного місця проживання на території  Української
РСР, мають зазначене право, якщо вони є  суб'єктами  господарської
діяльності за законом держави, в якій вони  мають  постійне  місце
проживання або громадянами  якої  вони  є.  Юридичні  особи  мають
право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до  їх
статутних документів з  моменту  набуття  ними  статусу  юридичної
особи.
    (  Зупинено  дію  частини  третьої статті 5 згідно з Декретом
N  6-93  від  12.01.93  ) Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності
здійснюють  вищезазначене  право  після державної реєстрації їх як
учасників  зовнішньоекономічної  діяльності.  Реєстрацію  здійснює
Міністерство  зовнішньоекономічних  зв'язків  Української  РСР  на
підставі  подання  до  нього  заяви  подавця  у  довільній  формі,
нотаріально  завірених  копій статутних документів або нотаріально
завірених   документів   фізичної   особи  про  її  реєстрацію  як
підприємця. Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків Української
РСР   не  може  відмовити  подавцю  в  реєстрації,  якщо  подавець
відповідає вимогам, зазначеним в цій статті.
    (   Зупинено   дію   частини   четвертої  статті  5 згідно  з
Декретом  N  6-93  від  12.01.93  )  Реєстрація має бути здійснена
протягом 25 робочих днів з моменту подання зазначених документів.
    (  Зупинено  дію  частини  п'ятої  статті 5 згідно з Декретом
N   6-93   від   12.01.93   )  При  реєстрації  та/або  після  неї
забороняється      будь-яке     обмеження     права     здійснення
зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі у формі встановлення
процедур,   які   вимагають   від   суб'єкта  зовнішньоекономічної
діяльності  доказу  чи  підтвердження  будь-яким чином існування у
нього  права на таку діяльність або ускладнюють порядок реалізації
цього права.
    (  Зупинено  дію  частини  шостої  статті 5 згідно з Декретом
N   6-93   від   12.01.93   )  За  державну  реєстрацію  суб'єктів
зовнішньоекономічної  діяльності  стягується  плата  у розмірі, що
встановлюється  Радою  Міністрів Української РСР і який не повинен
перевищувати  розміру  фактичних витрат держави, пов'язаних з цією
реєстрацією.
    (  Зупинено  дію  частини  сьомої  статті 5 згідно з Декретом
N  6-93 від 12.01.93 ) Зареєстровані суб'єкти зовнішньоекономічної
діяльності        зобов'язані       повідомляти       Міністерству
зовнішньоекономічних  зв'язків  Української  РСР  про  всі зміни у
документах,  які подавалися ними на реєстрацію, протягом 14 днів з
моменту, коли відбулись такі зміни.
    (  Зупинено  дію  частини  восьмої статті 5 згідно з Декретом
N  6-93  від 12.01.93 ) Забороняється вимагати від зареєстрованого
суб'єкта  зовнішньоекономічної  діяльності  проходження  повторної
реєстрації (перереєстрації).
    (  Зупинено  дію  частини дев'ятої статті 5 згідно з Декретом
N    6-93   від   12.01.93   )   У   разі   відмови   Міністерства
зовнішньоекономічних   зв'язків   Української   РСР  зареєструвати
суб'єкт  зовнішньоекономічної діяльності або неприйняття рішення з
цього   питання   у   встановлений   цією  статтею  строк  суб'єкт
зовнішньоекономічної  діяльності  може  оскаржити  таку  відмову у
реєстрації в судових органах Української РСР.
    Втручання державних органів у зовнішньоекономічну  діяльність
її суб'єктів у випадках, не передбачених цим Законом, в тому числі
і  шляхом  видання  підзаконних  актів,  які  створюють  для    її
здійснення  умови  гірші  від  встановлених  в  цьому  Законі,   є
обмеженням права здійснення зовнішньоекономічної діяльності  і  як
таке забороняється.
    До  суб'єктів  зовнішньоекономічної  діяльності  може    бути
застосовано  санкцію   у  вигляді  тимчасового  зупинення    права
здійснення такої діяльності у випадках  порушення  чинних  законів
Української РСР, що стосуються цієї діяльності, згідно із  статтею
37 цього Закону.
    Ніякі положення цієї статті не можуть тлумачитись як заборона
фізичним, юридичним особам та іншим суб'єктам зовнішньоекономічної
діяльності  здійснювати  між  собою  будь-які  відносини,  які  не
підпадають під визначення зовнішньоекономічної діяльності.
    Суб'єкт зовнішньоекономічної  діяльності,  який  одержав  від
цієї діяльності у власність  кошти,  майно,  майнові  і  немайнові
права та інші результати,  має  право  володіти,  користуватися  і
розпоряджатися ними за своїм розсудом.
    Вилучення  результатів  зовнішньоекономічної  діяльності    у
власника у будь-якій оплатній або неоплатній формі без його  згоди
забороняється,  за  винятком  випадків,   передбачених    законами
Української РСР.
    Здійснення видів зовнішньоекономічної діяльності,  зазначених
у статті 4, за межами Української РСР підлягає  регулюванню  також
законами відповідних держав.
    Всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності Української  РСР
мають право відкривати  свої  представництва  на  території  інших
держав згідно з законами цих держав.
    Всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають  право  на
участь у міжнародних неурядових економічних організаціях.
    Іноземні суб'єкти  господарської  діяльності,  що  здійснюють
зовнішньоекономічну діяльність на території Української РСР, мають
право на відкриття своїх представництв  на  території  Української
РСР. Реєстрацію  зазначених  представництв  здійснює  Міністерство
зовнішньоекономічних зв'язків Української РСР протягом  шістдесяти
робочих днів  з  дня  подання  іноземним  суб'єктом  господарської
діяльності документів на реєстрацію. Для реєстрації представництва
іноземного  суб'єкта  господарської  діяльності    на    території
Української РСР необхідно подати:
    -  заяву  з  проханням  про  реєстрацію  представництва,  яка
складається у довільній формі;
    - виписку з торговельного (банківського) реєстру  країни,  де
іноземний  суб'єкт  господарської    діяльності    має    офіційно
зареєстровану контору;
    - довідку від банківської установи, в якій офіційно  відкрито
рахунок подавця;
    -  довіреність  на  здійснення    представницьких    функцій,
оформлену згідно  з  законом  країни,  де  офіційно  зареєстровано
контору іноземного суб'єкта господарської діяльності.
    Документи, зазначені вище, мають бути нотаріально  засвідчені
за місцем їх видачі і легалізовані належним чином  в  консульських
установах, які представляють  Українську  РСР,  якщо  міжнародними
договорами Української РСР  не  передбачено  інше.  За  реєстрацію
представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності  з  них
стягується плата у  розмірі,  що  встановлюється  Радою  Міністрів
Української РСР і який не повинен  перевищувати  фактичних  витрат
держави, пов'язаних з цією реєстрацією.
    У разі  відмови  Міністерства  зовнішньоекономічних  зв'язків
Української РСР зареєструвати представництво  іноземного  суб'єкта
господарської діяльності або неприйняття рішення з цього питання у
встановлений     шістдесятиденний    строк    іноземний    суб'єкт
господарської діяльності може оскаржити  таку  відмову  в  судових
органах Української РСР.
    Забороняється вимагати від іноземного суб'єкта  господарської
діяльності   повторної    реєстрації    (перереєстрації)    раніше
зареєстрованого представництва на території Української РСР.
    У разі зміни назви, юридичного статусу, юридичної  адреси  чи
оголошення   іноземного    суб'єкта    господарської    діяльності
неплатоспроможним або банкрутом його представництво  на  території
Української  РСР  зобов'язане  повідомити  про  це    Міністерство
зовнішньоекономічних зв'язків Української РСР у семиденний строк.
    Господарська, в  тому  числі  зовнішньоекономічна  діяльність
іноземних  суб'єктів  господарської  діяльності    на    території
Української РСР, регулюється законами Української РСР щодо порядку
здійснення  іноземними  особами  господарської    діяльності    на
території Української  РСР.  У  разі,  якщо  зазначена  діяльність
пов'язана з іноземними інвестиціями, вона регулюється відповідними
законами Української РСР.
 

     Стаття 6. Договори (контракти) суб'єктів зовнішньоекономічної
          діяльності та право, що застосовується до них
 

     Суб'єкти,  які  є  сторонами  зовнішньоекономічного  договору
(контракту), мають бути здатними до укладання договору (контракту)
відповідно до цього та інших законів Української РСР та/або закону
місця укладання договору (контракту). Зовнішньоекономічний договір
(контракт)  складається  відповідно  до  цього  та  інших  законів
Української РСР з урахуванням  міжнародних  договорів  Української
РСР. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту
зовнішньоекономічного    договору    (контракту)    мають    право
використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних
органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній
формі цим та іншими законами Української РСР.
    Зовнішньоекономічний  договір  (контракт)    укладається    у
письмовій формі, якщо інше не встановлено законом або  міжнародним
договором  Української  РСР.  У  разі,  якщо  зовнішньоекономічний
договір (контракт) підписується фізичною особою,  потрібен  тільки
підпис цієї особи. Від імені інших суб'єктів  зовнішньоекономічної
діяльності зовнішньоекономічний договір (контракт) підписують  дві
особи: особа, яка має таке право згідно з  посадою  відповідно  до
установчих документів, та  особа,  яку  уповноважено  довіреністю,
виданою  за  підписом  керівника  суб'єкта    зовнішньоекономічної
діяльності одноособово, якщо установчі документи  не  передбачають
інше.
    Для  підписання  зовнішньоекономічного  договору  (контракту)
суб'єкту  зовнішньоекономічної  діяльності  не  потрібен    дозвіл
будь-якого органу  державної  влади,  управління  або  вищестоящої
організації,  за  винятком   випадків,    передбачених    законами
Української РСР.
    Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати
будь-які види зовнішньоекономічних  договорів  (контрактів),  крім
тих,  які  прямо  та  у  виключній  формі   заборонені    законами
Української РСР.
    Зовнішньоекономічний договір (контракт)   може  бути  визнано
недійсним  у  судовому  або  арбітражному  порядку,  якщо  він  не
відповідає  вимогам  законів  Української  РСР  або    міжнародних
договорів Української РСР.
    Форма зовнішньоекономічної угоди визначається правом місця її
укладання. Угода, яку укладено за кордоном, не може  бути  визнана
недійсною  внаслідок  недодержання  форми,  якщо  додержано  вимог
законів Української РСР.
    Форма угод з приводу будівель  та  іншого  нерухомого  майна,
розташованого на території Української РСР, визначається  законами
Української РСР.
    Права  та  обов'язки  сторін    зовнішньоекономічної    угоди
визначаються правом місця її укладання, якщо сторони  не  погодили
інше. Місце укладення угоди визначається законами Української РСР.
    Права  та  обов'язки  сторін  зовнішньоекономічних  договорів
(контрактів) визначаються правом  країни,  обраної  сторонами  при
укладенні  договору  (контракту)  або  в  результаті    подальшого
погодження.
    При відсутності погодження між сторонами відносно права,  яке
має    застосовуватись    до    зовнішньоекономічних     договорів
(контрактів), застосовується право країни, де заснована, має  своє
місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка є:
    - продавцем     - у договорі купівлі-продажу;
    - наймодавцем   - у договорі майнового найму;
    - ліцензіаром   - у ліцензійному договорі про використання
иключних або аналогічних прав;
- охоронцем     - у договорі зберігання;
-   комітентом   (консигнантом)   -   у   договорі    комісії
(консигнації);
    - довірителем   - у договорі доручення;
    - перевізником  - у договорі  перевезення;
    - експедитором  - у договорі транспортно-експедиторського
бслуговування;
- страхувачем   - у договорі страхування;
- кредитором    - у договорі кредитування;
- дарувальником - у договорі дарування;
- поручителем   - у договорі поруки;
- заставником   - у договорі застави.
До зовнішньоекономічних договорів (контрактів) про  виробниче
співробітництво,  спеціалізацію    і    кооперування,    виконання
будівельно-монтажних  робіт  застосовується  право   країни,    де
здійснюється  така  діяльність  або  де  створюються   передбачені
договором (контрактом) результати, якщо сторони не погодили інше.
    До зовнішньоекономічного договору (контракту)  про  створення
спільного підприємства застосовується право країни,  на  території
якої спільне підприємство створюється і офіційно реєструється.
    До зовнішньоекономічного договору (контракту), укладеного  на
аукціоні, в результаті конкурсу або на біржі, застосовується право
країни,  на  території  якої  проводиться  аукціон,  конкурс   або
знаходиться біржа.
    До прав  і  обов'язків  за  зовнішньоекономічними  договорами
(контрактами), не зазначеними в цій статті,  застосовується  право
країни, де заснована чи має місце  проживання  або  основне  місце
діяльності  сторона,  яка  здійснює  виконання  такого    договору
(контракту), що має вирішальне значення для його змісту.
    При прийманні  виконання  за  зовнішньоекономічним  договором
(контрактом) береться  до  уваги  право  місця  проведення  такого
приймання, оскільки сторони не погодили інше.
    ( Зупинено дію останньої частини статті 6 з 01.01.93 згідно з
Декретом    N 6-92 від 9.12.92; дію частини відновлено в зв'язку з
втратою  чинності  Декрету  N  6-92  на  підставі Закону N 3898-12
від  01.02.94   )   Товарообмінні  (бартерні)  операції  суб'єктів
зовнішньоекономічної  діяльності,  що здійснюються без розрахунків
через     банки,     підлягають     ліцензуванню     Міністерством
зовнішньоекономічних   зв'язків   Української   РСР   у   порядку,
встановленому статтею 16 цього Закону.

                            Розділ II

            РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

     Стаття 7. Основи регулювання зовнішньоекономічної діяльності

     Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Українській РСР
здійснюється згідно з принципами, визначеними  у  статті  2  цього
Закону, з метою:
    -  забезпечення  збалансованості  економіки   та    рівноваги
внутрішнього ринку Української РСР;
    - стимулювання прогресивних структурних змін в  економіці,  в
тому    числі    зовнішньоекономічних    зв'язків        суб'єктів
зовнішньоекономічної діяльності Української РСР;
    - створення найбільш сприятливих умов для залучення економіки
Української РСР в систему світового поділу праці та її  наближення
до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн.
    Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Українській РСР
здійснюється:
    - Українською РСР як державою в особі її органів в  межах  їх
компетенції;
    - недержавними  органами  управління  економікою  (товарними,
фондовими, валютними біржами, торговельними палатами, асоціаціями,
спілками та іншими організаціями координаційного типу),  що  діють
на підставі їх статутних документів;
    -  самими  суб'єктами  зовнішньоекономічної  діяльності    на
підставі відповідних координаційних угод, що укладаються між ними.
    Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Українській РСР
здійснюється за допомогою:
    - законів Української РСР;
    - передбачених в законах Української РСР  актів  тарифного  і
нетарифного  регулювання,  які  видаються   державними    органами
Української РСР в межах їх компетенції;
    -    економічних    заходів    оперативного       регулювання
(валютно-фінансового,  кредитного  та  іншого)  в  межах   законів
Української РСР;
    -  рішень  недержавних  органів  управління  економікою,  які
приймаються  за  їх  статутними  документами  в   межах    законів
Української РСР;
    - угод, що укладаються  між  суб'єктами  зовнішньоекономічної
діяльності і які не суперечать законам Української РСР.
    Забороняється  регулювання  зовнішньоекономічної   діяльності
прямо не передбаченими у цій частині актами і  діями  державних  і
недержавних органів.
    На  території  Української  РСР  згідно   з    цим    Законом
запроваджуються  такі  правові  режими  для  іноземних   суб'єктів
господарської діяльності:
    - національний режим,  який  означає,  що  іноземні  суб'єкти
господарської діяльності мають обсяг прав та обов'язків, не менший
ніж  суб'єкти   господарської    діяльності    Української    РСР.
Національний режим застосовується щодо  всіх  видів  господарської
діяльності іноземних суб'єктів цієї діяльності,  пов'язаної  з  їх
інвестиціями  на  території  Української  РСР,  а    також    щодо
експортно-імпортних  операцій  іноземних  суб'єктів  господарської
діяльності тих країн, які  входять  разом  з  Українською  РСР  до
економічних союзів;
    - режим  найбільшого  сприяння,  який  означає,  що  іноземні
суб'єкти господарської діяльності мають обсяг прав, преференцій та
пільг щодо мит, податків та зборів, якими користується та/або буде
користуватися іноземний суб'єкт господарської діяльності будь-якої
іншої держави, якій надано згаданий режим, за  винятком  випадків,
коли  зазначені  мита,  податки,  збори  та    пільги    по    них
встановлюються в рамках спеціального  режиму,  визначеного  нижче.
Режим найбільшого сприяння  надається  на  основі  взаємної  угоди
суб'єктам  господарської  діяльності  інших  держав    згідно    з
відповідними договорами Української РСР та застосовується у  сфері
зовнішньої торгівлі;
    -  спеціальний  режим,  який  застосовується  до    територій
спеціальних економічних зон згідно із статтею 24 цього  Закону,  а
також до територій митних союзів, до яких входить Українська  РСР,
і в разі встановлення  будь-якого  спеціального  режиму  згідно  з
міжнародними договорами за участю Української  РСР  відповідно  до
статті 25 цього Закону.

     Стаття 8. Державне регулювання зовнішньоекономічної
          діяльності

     Українська  РСР  самостійно  формує  систему  та    структуру
державного  регулювання  зовнішньоекономічної  діяльності  на   її
території.
    Державне  регулювання  зовнішньоекономічної  діяльності   має
забезпечувати:
    - захист економічних інтересів Української  РСР  та  законних
інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;
    -    створення    рівних    можливостей    для      суб'єктів
зовнішньоекономічної діяльності розвивати всі види підприємницької
діяльності  незалежно  від  форм  власності   та    всі    напрями
використання доходів і здійснення інвестицій;
    - заохочення конкуренції та ліквідацію  монополізму  в  сфері
зовнішньоекономічної діяльності.
    Держава та її органи не мають права безпосередньо  втручатися
в зовнішньоекономічну діяльність  суб'єктів  цієї  діяльності,  за
винятком випадків, коли таке втручання здійснюється згідно  з  цим
та іншими законами Української РСР.
 

     Стаття 9. Органи державного  регулювання
          зовнішньоекономічної діяльності

     Найвищим  органом,  що    здійснює    державне    регулювання
зовнішньоекономічної діяльності, є Верховна Рада Української  РСР.
До компетенції Верховної Ради Української РСР належать:
    - прийняття,  зміна  та  скасування  законів,  що  стосуються
зовнішньоекономічної діяльності;
    -  затвердження  головних    напрямів    зовнішньоекономічної
політики Української РСР;
    - розгляд, затвердження та зміна структури органів державного
регулювання зовнішньоекономічної діяльності;
    - укладання міжнародних договорів Української РСР  відповідно
до законів Української РСР про міжнародні договори Української РСР
та  приведення  чинного   законодавства    Української    РСР    у
відповідність з правилами, встановленими цими договорами;
    -  (  Зупинено  дію  абзацу шостого частини першої статті 9 у
частині  затвердження  нормативів обов'язкового розподілу валютної
виручки  державі  та  місцевим  Радам  народних депутатів згідно з
Декретом   N   15-93   від   19.02.93  )  затвердження  нормативів
обов'язкового розподілу валютної виручки державі та місцевим Радам
народних  депутатів Української РСР, ставок та умов оподаткування,
митного  тарифу,  митних зборів та митних процедур Української РСР
при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;
   -  встановлення  спеціальних  режимів    зовнішньоекономічної
діяльності на території Української РСР відповідно до  статей 24,
25 цього Закону;
    -  затвердження  списків  товарів,  експорт  та  імпорт  яких
підлягає ліцензуванню або забороняється згідно із статтями  16, 17
цього Закону.
    Рада Міністрів Української РСР:
    - вживає заходів до здійснення зовнішньоекономічної  політики
Української РСР відповідно до законів Української РСР;
    -  здійснює  координацію  діяльності  міністерств,  державних
комітетів  та  відомств    Української    РСР    по    регулюванню
зовнішньоекономічної  діяльності;  координує  роботу  торговельних
представництв Української РСР в іноземних державах;
    -  приймає    нормативні    акти    управління    з    питань
зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених  законами
Української РСР;
    -  проводить  переговори  і  укладає   міжурядові    договори
Української  РСР  з  питань  зовнішньоекономічної  діяльності    у
випадках, передбачених законами  Української  РСР  про  міжнародні
договори  Української  РСР,  забезпечує   виконання    міжнародних
договорів Української РСР з питань зовнішньоекономічної діяльності
всіма  державними  органами  управління,  підпорядкованими    Раді
Міністрів  Української  РСР,  та  залучає  до  їх  виконання  інші
суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності на договірних засадах;
    -  відповідно  до  своєї  компетенції,  визначеної   законами
Української РСР, вносить на розгляд Верховної Ради Української РСР
пропозиції про систему міністерств, державних комітетів і відомств
- органів оперативного державного регулювання зовнішньоекономічної
діяльності,  повноваження  яких  не  можуть   бути    вищими    за
повноваження Ради Міністрів Української РСР, які вона має згідно з
законами Української РСР;
    -  забезпечує  складання  платіжного    балансу,    зведеного
валютного плану Української РСР;
    -  здійснює   заходи    щодо    забезпечення    раціонального
використання коштів Державного валютного фонду Української РСР.
    Національний банк України:
    - здійснює зберігання і використання золотовалютного  резерву
Української РСР та інших державних коштовностей, які  забезпечують
платоспроможність Української РСР;
    -  представляє  інтереси  Української  РСР  у  відносинах   з
центральними банками інших держав, міжнародними банками та  іншими
фінансово-кредитними    установами    та    укладає     відповідні
міжбанківські угоди;
    -  регулює  курс  національної  валюти  Української  РСР   до
грошових одиниць інших держав;
    -  здійснює  облік  і  розрахунки  по  наданих  і   одержаних
державних  кредитах    і    позиках,    провадить    операції    з
централізованими валютними ресурсами, які виділяються з Державного
валютного фонду  Української  РСР  у  розпорядження  Національного
банку України;
    -  (  Дію  абзацу  шостого  частини третьої статті 9 зупинено
згідно  з  Декретом  N  25-93  від  17.03.93  )  виступає гарантом
кредитів,  що  надаються суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності
іноземними    банками,    фінансовими   та   іншими   міжнародними
організаціями  під  заставу  Державного  валютного фонду та іншого
державного  майна  України;  (  Частину  третю  статті 9 доповнено
абзацом шостим згідно із Законом N 2139-12 від 19.02.92 )
    - здійснює інші функції відповідно до Закону Української  РСР
"Про банки і банківську діяльність" ( 872-12 )  та  інших  законів
Української  РСР.  Національний  банк  України   може   делегувати
виконання    покладених    на    нього    функцій    банку     для
зовнішньоекономічної діяльності Української РСР.
    Міністерство зовнішньоекономічних  зв'язків Української РСР:
    - забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної  політики
при здійсненні суб'єктами зовнішньоекономічної  діяльності  виходу
на  зовнішній  ринок,    координацію    їх    зовнішньоекономічної
діяльності, в  тому  числі  відповідно  до  міжнародних  договорів
Української РСР;
    -  здійснює  контроль  за  додержанням    всіма    суб'єктами
зовнішньоекономічної діяльності чинних законів Української РСР  та
умов міжнародних договорів Української РСР;
    - ( Зупинено дію абзацу четвертого частини четвертої статті 9
в  частині  державної  реєстрації  учасників  зовнішньоекономічної
діяльності згідно з Декретом N 6-93 від 12.01.93 ) здійснює заходи
нетарифного  регулювання  зовнішньоекономічної діяльності, зокрема
реєстрацію  учасників  зовнішньоекономічної діяльності, реєстрацію
окрем их видів контрактів згідно з цим Законом;
    - виконує інші функції відповідно до законів Української  РСР
і  Положення  про  Міністерство   зовнішньоекономічних    зв'язків
Української РСР.
    Державне управління митного контролю Української РСР:
    - здійснює митний контроль в Українській РСР згідно з чинними
законами Української РСР.

     Стаття 10. Органи місцевого управління
           зовнішньоекономічною діяльністю

     До  органів   місцевого    управління    зовнішньоекономічною
діяльністю належать:
    - місцеві Ради  народних  депутатів  Української  РСР  та  їх
виконавчі і розпорядчі органи;
    - територіальні підрозділи  (відділення)  органів  державного
регулювання зовнішньоекономічної діяльності Української РСР.
    Компетенція місцевих Рад народних депутатів  Української  РСР
та їх виконавчих і розпорядчих органів визначається цим Законом та
Законом Української  РСР  "Про  місцеві  Ради  народних  депутатів
Української  РСР  та  місцеве  самоврядування".  Нормативні   акти
місцевих Рад народних депутатів Української РСР та підпорядкованих
їм виконавчих органів  стосовно  регулювання  зовнішньоекономічної
діяльності  приймаються  тільки  у  випадках,  прямо  передбачених
законами  Української  РСР.  Місцеві  Ради   народних    депутатів
Української  РСР  та  їх  виконавчі  органи  діють  як    суб'єкти
зовнішньоекономічної  діяльності  лише   через    створені    ними
зовнішньоекономічні  комерційні  організації,  які  мають   статус
юридичної особи Української РСР.
    Органи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності
Української РСР можуть створювати  свої  територіальні  підрозділи
(відділення), якщо це випливає з їх компетенції, яка  визначається
законами Української РСР та положеннями про ці органи.
    Зазначені       органи       територіального      регулювання
зовнішньоекономічної  діяльності  створюються  за  погодженням   з
відповідними місцевими Радами народних депутатів  Української  РСР
та в межах загального ліміту бюджетних коштів, що  виділяються  на
утримання відповідних органів державного  регулювання  Української
РСР. Дії зазначених підрозділів (відділень) не повинні  суперечити
нормативним актам місцевих Рад народних депутатів Української РСР,
за винятком випадків, коли такі дії передбачені або випливають  із
законів Української РСР.
 

     Стаття 11.  Принципи  оподаткування  при  здійсненні
            зовнішньоекономічної діяльності

     Оподаткування  суб'єктів   зовнішньоекономічної    діяльності
Української РСР здійснюється за такими принципами:
    - Українська РСР самостійно встановлює і скасовує  податки  і
пільги для суб'єктів зовнішньоекономічної  діяльності  Української
РСР;
    - ставки податків  встановлюються  і  скасовуються  Верховною
Радою Української РСР за поданням Ради Міністрів Української РСР;
    - рівень оподаткування встановлюється виходячи з необхідності
досягнення  та  підтримання  самоокупності   і    самофінансування
суб'єктів   зовнішньоекономічної    діяльності    та    з    метою
бездефіцитності платіжного балансу Української РСР;
    - стабільність кількості видів і розмір податків гарантуються
державою на строк не менш як 5 років;
    -  забороняється  встановлювати  інші  податки,  крім тих, що
затверджені Верховною Радою Української РСР;
    -  ставки  податків  є  однаковими   для    всіх    суб'єктів
зовнішньоекономічної  діяльності  та  визначаються  за    товарною
ознакою: для одного і того ж товару діє єдина ставка податку;
    - заохочення експорту готової продукції.
    Податкові пільги згідно з законами Української РСР  надаються
суб'єктам  зовнішньоекономічної  діяльності,   які    відповідають
критеріям, наведеним нижче:
    -  експорт  яких  перевищує  імпорт  (нетто-експортери)    за
фінансовий рік,
    - обсяг експорту яких становить  не  менше  5  процентів  від
обсягу реалізованих за фінансовий рік товарів,
    - які стабільно  експортують  наукові,  наукоємні  товари,  а
також товари, у вартості яких частка доданої вартості становить не
менше 30 процентів.
    Зазначеним    суб'єктам    зовнішньоекономічної    діяльності
надаються пільги по строках амортизації основних виробничих фондів
у вигляді:
    - норм прискореної амортизації основних виробничих фондів, що
використовуються для виробництва експортних товарів,
    - пільгових норм амортизації основних  фондів,  створених  за
рахунок нових  інвестицій,  що  використовуються  для  виробництва
експортних товарів,
    -  норм   амортизації    на    імпортне    обладнання,    яке
використовується для виробництва експортних  товарів,  не  менших,
ніж ті, що встановлені в країні походження такого обладнання.
    Зазначені    пільги       застосовуються        Міністерством
зовнішньоекономічних  зв'язків  Української  РСР    за    поданням
суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. При цьому  Міністерство
зовнішньоекономічних зв'язків приймає відповідне  рішення,  яке  є
обов'язковим  для  державних  фінансових  та  податкових   органів
Української РСР.
    Забороняється одночасне застосування щодо  одного  й  того  ж
товару податку на  експорт  і  імпорт  та  режиму  ліцензування  і
квотування експорту відповідно  до  статті  16  цього  Закону,  за
винятком випадків встановлення режиму ліцензування і квотування як
заходу у відповідь на дискримінаційні дії інших держав  згідно  із
статтею 16 цього Закону та в разі застосування санкцій  згідно  із
статтею    37    цього    Закону    при    порушенні     суб'єктом
зовнішньоекономічної  діяльності    встановлених    правил    цієї
діяльності.
 

     Стаття 12. ( Дію статті 12 зупинено згідно з Декретом
             N 15-93 від 19.02.93 )
             Обов'язковий розподіл виручки від зовнішньо-
             економічної діяльності  в  іноземній валюті

     (  Дію  частин першої статті 12 зупинено на 1992 рік згідно з
Постановою  ВР  N  2489-12 від 23.06.92 ) На території Української
РСР  запроваджується  обов'язковий  розподіл  виручки  в іноземній
валюті  від  зовнішньоекономічної діяльності між валютними фондами
суб'єктів цієї діяльності та Державним валютним фондом Української
РСР   і   валютними   фондами   місцевих  Рад  народних  депутатів
Української РСР.
    (  Дію частини другої статті 12 зупинено на 1992 рік згідно з
Постановою  ВР  N 2489-12  від  23.06.92 ) Обов'язковому розподілу
підлягає  виручка  в  іноземній  валюті  від  зовнішньоекономічної
діяльності  всіх  суб'єктів  зовнішньоекономічної  діяльності, які
мають  постійне  місцезнаходження або постійне місце проживання на
території Української РСР.
    ( Дію частини третьої статті 12 зупинено на 1992 рік згідно з
Постановою    ВР    N    2489-12    від    23.06.92   )   Суб'єкти
зовнішньоекономічної   діяльності,   зазначені   в   цій   статті,
зобов'язані  передавати  частину  від  загальної  суми  виручки  в
іноземній валюті, одержаної ними в результаті зовнішньоекономічної
діяльності,    за   стабільними   п'ятирічними   нормативами,   що
встановлюються  Верховною  Радою  Української РСР за поданням Ради
Міністрів  Української РСР залежно від виду експортного товару і є
однаковими  для  всіх  суб'єктів  зовнішньоекономічної  діяльності
незалежно від форм власності і організації господарювання.
    В разі, якщо територія, на якій суб'єкт  зовнішньоекономічної
діяльності  має  постійне  місцезнаходження  або  постійне   місце
проживання,  підпорядкована  кільком  місцевим   Радам    народних
депутатів, суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності передає 2/3 від
тієї суми, що призначена для розподілу, у валютний  фонд  місцевої
Ради народних депутатів базового рівня і 1/3  -  у  валютний  фонд
вищестоящої місцевої Ради народних депутатів Української РСР.
    (  Дію частини п'ятої статті 12 зупинено на 1992 рік згідно з
Постановою ВР N 2489-12 від 23.06.92 ) За кошти, які передаються у
Державний  валютний  фонд  Української РСР, валютні фонди місцевих
Рад     народних     депутатів     Української    РСР,    суб'єкти
зовнішньоекономічної  діяльності  одержують з відповідного бюджету
компенсацію  у  діючій  на  території  Української  РСР  валюті за
спеціально  встановленим  Національним банком України курсом, який
діє  на  момент  надходження  валютних  коштів на рахунок суб'єкта
зовнішньоекономічної діяльності.
    ( Дію  частини шостої статті 12 зупинено на 1992 рік згідно з
Постановою  ВР  N  2489-12  від  23.06.92  ) Обов'язковий розподіл
виручки в іноземній валюті здійснюється банківськими установами, в
яких   суб'єкти   зовнішньоекономічної  діяльності  мають  валютні
рахунки,  шляхом  відповідного  переказу сум, зазначених у частині
третій    цієї    статті,    з    валютного    рахунку    суб'єкта
зовнішньоекономічної  діяльності  та  одночасного  зарахування  на
разрахунковий  рахунок  цього  суб'єкта  сум у діючій на території
Української  РСР  валюті, еквівалентних сумі переказаної іноземної
валюти. Моментом здійснення розподілу є дата, вказана у платіжному
документі  про  переказ  сум  в  іноземній валюті до Національного
банку   України,   або   (в   разі   його   доручення)  банку  для
зовнішньоекономічної  діяльності  Української  РСР,  або  банку, в
якому відкрито валютний рахунок місцевої Ради народних депутатів.
    (  Дію частини сьомої статті 12 зупинено на 1992 рік згідно з
Постановою  ВР  N  2489-12  від  23.06.92  ) Обов'язковий розподіл
виручки  в  іноземній валюті має здійснюватись протягом 30 робочих
днів   з   моменту   надходження  коштів  в  іноземній  валюті  до
відповідної  банківської  установи. В разі непереказу у зазначений
строк  грошового еквіваленту у діючій на території Української РСР
валюті від Національного банку України або (в разі його доручення)
банку  для  зовнішньоекономічної  діяльності  Української РСР, або
банку,  в  якому знаходиться валютний рахунок відповідної місцевої
Ради   народних   депутатів,  до  банку,  що  обслуговує  суб'єкта
зовнішньоекономічної  діяльності,  обов'язковий розподіл виручки в
іноземній валюті не здійснюється, а держава або відповідна місцева
Рада народних депутатів втрачає право на одержання відповідних сум
в іноземній валюті.
    Порядок  здійснення  операцій  по  обов'язковому    розподілу
виручки в іноземній валюті визначається положенням, яке затверджує
Національний банк України.
    Частину виручки в іноземній валюті, яка підлягає передачі  за
обов'язковим розподілом, суб'єкти зовнішньоекономічної  діяльності
передають тільки у Державний валютний фонд Української  РСР.  Інші
держави не можуть  запроваджувати  на  території  Української  РСР
передачу до бюджетів чи валютних фондів цих держав частини виручки
в іноземній валюті та/або відрахування в іноземній валюті,  які  є
обов'язковими  для  суб'єктів  зовнішньоекономічної    діяльності,
зазначених в цій статті.
    Суб'єкти зовнішньоекономічної  діяльності,  зазначені  в  цій
статті,  мають  право  провадити  продаж  іноземної  валюти  іншим
державам  тільки  на  підставі    відповідних    цивільно-правових
договорів (контрактів), укладених згідно  з  законами  Української
РСР,  в  яких  зазначені   держави    виступають    як    суб'єкти
зовнішньоекономічної  діяльності.  Суб'єкти   зовнішньоекономічної
діяльності, зазначені в цій статті,  не  мають  права  здійснювати
обов'язковий розподіл  або  відрахування  в  іноземній  валюті  на
підставі актів законодавства інших держав.
    Створення на території Української РСР інших валютних фондів,
крім Державного валютного фонду Української РСР та валютних фондів
місцевих Рад народних депутатів Української РСР, до яких  суб'єкти
зовнішньоекономічної  діяльності  зобов'язані  передавати  частину
виручки в іноземній валюті,  без  їх  згоди,  оформленої  належним
чином,  забороняється.  Українська  РСР  провадить  розрахунки   в
іноземній валюті  з  Союзом  РСР  та  іншими  державами  згідно  з
відповідними  угодами  (договорами)    Української    РСР    через
Національний банк України або (в разі його доручення)  через  банк
для  зовнішньоекономічної діяльності  Української  РСР  в    межах
Державного  валютного  фонду  Української  РСР.   Інші    суб'єкти
зовнішньоекономічної діяльності  від  Української  РСР  не  несуть
зобов'язань за зазначеними розрахунками.

     Стаття 13. Принципи митного регулювання при здійсненні
           зовнішньоекономічної діяльності
 

     Українська  РСР  самостійно  здійснює    митне    регулювання
зовнішньоекономічної діяльності на своїй території. Митну політику
Української РСР визначає Верховна Рада Української РСР.
    Митне    регулювання    зовнішньоекономічної       діяльності
здійснюється згідно з цим Законом, законами  Української  РСР  про
митне регулювання, Єдиним митним тарифом  Української РСР ( 4а-93,
4б-93, 4в-93 ) та міжнародними договорами Української РСР.
    Територія Української РСР становить єдиний митний простір, на
якому  діють  митні  правила  Української  РСР,   з    додержанням
зобов'язань, що випливають з  участі  Української  РСР  в  митному
союзі з республіками Союзу РСР та інших митних союзах.
    ( Зупинено дію  частини  четвертої  статті  13   в    частині
встановлення  ставок вивізного мита Єдиним митним тарифом  України
згідно  з  Декретом  N 4-93 від  11.01.93  )  Єдиний  митний тариф
Української   РСР   визначається   згідно  з  відповідним  законом
Української  РСР  та  міжреспубліканськими  договорами Української
РСР.  Єдиний  митний  тариф  Української  РСР встановлює на єдиній
митній території Української РСР оподаткування митом предметів, що
ввозяться  на  територію Української РСР або вивозяться з неї, або
переміщуються  транзитом  по  її території. Ставки Єдиного митного
тарифу  Української  РСР  мають  бути  єдиними  для всіх суб'єктів
зовнішньоекономічної  діяльності  незалежно  від  форм  власності,
організації    господарської    діяльності    і    територіального
розташування,   за   винятком   випадків,   передбачених  законами
Української РСР та її міжнародними договорами.
   Митний  контроль  та  митне  оподаткування    на     території
спеціальних  економічних  зон  регулюються  спеціальними  законами
Української  РСР  та  міжнародними  договорами,  які  встановлюють
спеціальний правовий режим цих зон у кожному окремому випадку.
    До  суб'єктів  зовнішньоекономічної  діяльності    (іноземних
суб'єктів господарської  діяльності),  які  провадять  демпінг,  а
також  тих  держав,  які  застосовують  щодо    Української    РСР
дискримінаційні дії, можуть вживатися  митні  заходи,  передбачені
статтями 29, 31 та 37 цього Закону.
    (  Зупинено  дію  частини  сьомої статті 13 згідно з Декретом
N  4-93  від 11.01.93 ) Митні правила Української РСР, які повинні
включати  порядок  декларування  товарів,  сплати  мит  та  митних
зборів,  надання  митних  пільг  та інші умови проходження митного
контролю,   встановлюються  законами  Української  РСР  про  митне
регулювання.  Єдиний митний тариф Української РСР та митні правила
Української    РСР    мають    бути    офіційно   опубліковані   у
загальнодоступних  засобах  масової  інформації не пізніш як за 45
днів  до  дати введення їх у дію. В разі, якщо зазначені документи
не  будуть офіційно опубліковані, вони чинності не набирають. Якщо
зазначені  документи  будуть опубліковані пізніше як за 45 днів до
введення  їх  у  дію,  датою набрання чинності буде вважатися 46-й
день   з   моменту  офіційної  публікації.  Офіційною  публікацією
вважається  публікація в періодичному офіційному виданні Верховної
Ради  Української  РСР  або  Ради Міністрів Української РСР. Датою
офіційної  публікації  вважається  дата  фактичного  виходу в світ
відповідного номера цього видання.
    Українська РСР як держава несе відповідальність за дії  своїх
митних органів згідно із статтею 34 цього Закону.
 

     Стаття 14. Ведення розрахунків та кредитування суб'єктів
           зовнішньоекономічної діяльності

     Всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право:
    -    самостійно    визначати    форму    розрахунків       по
зовнішньоекономічних  операціях  з-поміж  тих,  що  не  суперечать
законам Української РСР та відповідають міжнародним правилам;
    -  безпосередньо  брати  і  надавати  комерційні  кредити  за
рахунок власних коштів  у  діючій  на  території  Української  РСР
валюті та  в  іноземній  валюті  як  у  межах,  так  і  за  межами
Української  РСР,  самостійно  приймати  рішення   у    зазначених
питаннях;
    - вільно обирати  банківсько-кредитні  установи,  які  будуть
вести їх валютні рахунки та  розрахунки  з  іноземними  суб'єктами
господарської  діяльності,  користуватись    їх    послугами,    з
додержанням при цьому вимог чинних законів Української РСР.
    Розрахункове    та    кредитне    обслуговування    суб'єктів
зовнішньоекономічної  діяльності   здійснюється    на    території
Української  РСР  банком  для   зовнішньоекономічної    діяльності
Української РСР  і  уповноваженими  комерційними  банківськими  та
кредитними установами, а також іноземними і міжнародними  банками,
зареєстрованими у  встановленому порядку на території  Української
РСР.
    Кредитування  зовнішньоекономічних  операцій  у  діючій    на
території  Української  РСР  валюті  та   в    іноземній    валюті
здійснюється на основі домовленості та на умовах,  погоджених  між
кредиторами  та  одержувачами  кредитів   у    кредитних    угодах
(договорах).
    Розрахункові  кредити  банків,  які   видаються     суб'єктам
зовнішньоекономічної  діяльності    за    спеціальним    кредитним
(позичковим) рахунком у діючій на території Української РСР валюті
для  покриття  коштів,  що  тимчасово   вилучаються    з    обігу,
забезпечуються товарно-матеріальними  цінностями,  розрахунковими,
транспортними  та/або  товаросупровідними  документами.  Всі  інші
кредити, крім розрахункових, забезпечуються майном, що належить на
праві власності боржнику, та/або його немайновими правами.
    Державне    кредитування    суб'єктів    зовнішньоекономічної
діяльності  та  гарантування  державою  комерційних  кредитів,  що
надаються цим суб'єктам, в Українській РСР здійснюються через банк
для  зовнішньоекономічної  діяльності  Української  РСР  та   інші
уповноважені банки.
    Умови  державного  кредитування  та  гарантування    державою
комерційних кредитів визначаються кредитними угодами (договорами),
що укладаються між  відповідними  суб'єктами  зовнішньоекономічної
діяльності  та  банком   для    зовнішньоекономічної    діяльності
Української РСР.
    Рішення  про  надання  державних   кредитів    та    гарантій
приймається банком для зовнішньоекономічної діяльності Української
РСР  в  межах лімітів державного кредитування зовнішньоекономічної
діяльності  у  діючій  на  території  Української  РСР валюті та в
іноземній   валюті   за  поданням  суб'єктів  зовнішньоекономічної
діяльності     та     за     результатами     експертної    оцінки
техніко-економічного  обгрунтування  об'єкта  кредитування та умов
окупності   кредитів.  Банк  для  зовнішньоекономічної  діяльності
Української РСР повинен повідомити про своє рішення подавця заявки
на  державний  кредит  (державну  гарантію комерційного кредиту) у
місячний строк з дня подання зазначеної заявки. В разі відсутності
вищезазначеної  експертної  оцінки  об'єкта кредитування відмова у
державному   кредитуванні   (гарантуванні   державою  комерційного
кредиту)   суб'єкта   зовнішньоекономічної  діяльності  з  підстав
недоцільності не дозволяється.
    Розмір державного кредиту  (державної  гарантії  комерційного
кредиту), що надається  у  діючій  на  території  Української  РСР
валюті    та/або    в    іноземній    валюті    одному    суб'єкту
зовнішньоекономічної діяльності  протягом  одного  року,  не  може
перевищувати 5 процентів від відповідних річних лімітів державного
кредитування зовнішньоекономічних операцій.
    (  Дію останньої частини статті 14 зупинено згідно з Декретом
N  15-93   від  19.02.93  )  Всі   суб'єкти   зовнішньоекономічної
діяльності,  які надають кредити іноземним суб'єктам господарської
діяльності  або  одержують  у  них кредити, повинні протягом трьох
робочих  днів надіслати у Національний банк України інформацію про
зазначені  кредити (загальна сума, валюта на строк кредиту) згідно
з  встановленою  Національним  банком України формою. Національний
банк України може запроваджувати ліцензування одержання кредитів в
іноземній  валюті  суб'єктами  зовнішньоекономічної діяльності від
іноземних  суб'єктів  господарської  діяльності  в разі виникнення
обставин,  зазначених  у  статті  16 цього Закону, та ліцензування
надання     кредитів     в     іноземній     валюті     суб'єктами
зовнішньоекономічної  діяльності іноземним суб'єктам господарської
діяльності  в  разі  виникнення  обставин,  зазначених у статті 16
цього Закону.

     Стаття 15. Страхування зовнішньоекономічних операцій

     Страхування зовнішньоекономічних операцій  в Українській  РСР
здійснюється  комерційними  страховими  компаніями    (державними,
акціонерними, іноземними, змішаними, кооперативними та іншими),  а
також  іншими  суб'єктами  зовнішньоекономічної  діяльності,    до
статутного предмету  діяльності  яких  входять  страхові  операції
(страхування). Вибір страхової компанії (страхувача)  здійснюється
суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності самостійно.
    Страхування  зовнішньоекономічних  операцій  з боку суб'єктів
зовнішньоекономічної  діяльності здійснюється в Українській РСР на
договірних  засадах  і  є  добровільним,  якщо інше не передбачено
законами Української РСР.
    Страхування  зовнішньоекономічних  операцій  здійснюється   в
Українській РСР щодо ризиків, які існують у світовій практиці.
    Страхування експортних кредитів, позичок, окремих  контрактів
на  поставку  машин  і  обладнання,  інвестицій  як  на  території
Української РСР, так і за її  межами здійснюється  спеціалізованим
страховим акціонерним товариством, контрольний пакет  акцій  якого
належить Уряду Української РСР.
 

     Стаття 16. Ліцензування і квотування зовнішньоекономічних
           операцій

     Ліцензування і квотування експорту та імпорту запроваджуються
Українською РСР самостійно в особі її державних  органів  у  таких
випадках:
    -  в  разі  різкого   погіршення    розрахункового    балансу
Української  РСР,  якщо  негативне  сальдо  його   перевищує    на
відповідну дату 25 процентів від  загальної  суми  валютних  вимог
Української РСР;
    - в разі досягнення встановленого Верховною Радою Української
РСР рівня зовнішньої заборгованості;
    - в разі значного порушення рівноваги по  певних  товарах  на
внутрішньому    ринку    Української    РСР,    особливо        по
сільськогосподарській продукції, продуктах  рибальства,  продукції
харчової промисловості та промислових товарах народного споживання
першої потреби;
    - при необхідності забезпечити певні пропорції між  імпортною
та вітчизняною сировиною у виробництві;
    -  при  необхідності  здійснення  заходів  у  відповідь    на
дискримінаційні дії інших держав;
    - в разі порушення суб'єктом зовнішньоекономічної  діяльності
правових  норм  цієї  діяльності,   встановлених    цим    Законом
(запроваджується як санкція режим ліцензування);
    - відповідно до міжнародних товарних угод, які укладає або до
яких  приєднується  Українська    РСР    (запроваджується    режим
квотування).
    (  Дію      частини    другої    статті     16     зупинено
до   31.12.92   згідно  з  Постановою ВР N 2330-12 від 12.05.92 );
( Зупинено дію частини другої статті 16 з 1 січня 1993 року згідно
з  Декретом  КМ  N  6-92  від  09.12.92 ) Товарообмінні (бартерні)
операції    суб'єктів    зовнішньоекономічної    діяльності,    що
здійснюються  без розрахунків через банки, підлягають ліцензуванню
Міністерством зовнішньоекономічних зв'язків Української РСР в разі
негативного      сальдо      балансу      розрахунків     суб'єкта
зовнішньоекономічної  діяльності  за  попередній  фінансовий  рік.
Зазначений суб'єкт повинен додати банківську довідку про стан його
розрахунків     до     заявки     на     ліцензію.    Міністерство
зовнішньоекономічних   зв'язків   Української  РСР  не  має  права
відмовити  в ліцензії на товарообмінні (бартерні) операції в разі,
якщо  сальдо  балансу  розрахунків суб'єкта є позитивним. Ліцензія
видається згідно з процедурою, встановленою цією статтею.
    В  Українській  РСР  запроваджуються  такі  види   експортних
(імпортних) ліцензій:
    - генеральна;
    - разова (індивідуальна);
    - відкрита (індивідуальна).
    По кожному виду товару встановлюється лише один вид ліцензії.
    Квотування здійснюється  шляхом  встановлення  режиму  видачі
індивідуальних ліцензій згідно з цією статтею,  причому  загальний
обсяг  експорту  (імпорту)  за  цими   ліцензіями    не    повинен
перевищувати  обсягу  встановленої  квоти.  В   Українській    РСР
запроваджуються  такі    види    експортних    (імпортних)    квот
(контингентів):
    - глобальні;
    - групові;
    - індивідуальні.
    По кожному виду товару може  встановлюватись  лише  один  вид
квоти.
    (  Дію  частини сьомої статті 16 зупинено в частині включення
до     заявки    на    ліцензію    номера    свідоцтва    учасника
зовнішньоекономічної  діяльності  згідно  з  Декретом  N  6-93 від
12.01.93   )  Рішення  про  встановлення  режиму  ліцензування  та
квотування   експорту   (імпорту)   приймається   Верховною  Радою
Української  РСР  за  поданням  Ради  Міністрів  Української РСР з
визначенням  списку  конкретних  товарів,  що підпадають під режим
ліцензування  та квотування, і строків дії цього режиму по кожному
товару.
    Ліцензії на експорт (імпорт) товарів видаються  Міністерством
зовнішньоекономічних зв'язків Української РСР.
    Ліцензування операцій  по  переміщенню  валютних  коштів  між
суб'єктами  зовнішньоекономічної  діяльності  з  метою  інвестицій
та/або  надання  (одержання)  кредитів  здійснюється  Національним
банком України.
    Забороняється  одночасне  встановлення  до  одних  і  тих  же
товарів режиму ліцензування  і  квотування,  режиму  оподаткування
експорту  (імпорту),  за  винятком  випадків,  передбачених   цією
статтею, та режиму попередніх імпортних  депозитів  відповідно  до
статті 19 цього Закону.
    (  Дію  частини  одинадцятої  статті  16  зупинено  в частині
включення   до   заявки  на  ліцензію  номера  свідоцтва  учасника
зовнішньоекономічної  діяльності  згідно  з  Декретом  N  6-93 від
12.01.93  )  Інформація  про  перелік  товарів  та/або  країн,  що
підпадають  під  режим  ліцензування  і квотування, із зазначенням
виду  ліцензії  або  квоти  по кожному товару (або по кожній групі
товарів)    повинна    бути    доведена    до   відома   суб'єктів
зовнішньоекономічної  діяльності  не  менш  як  за 60 днів до дати
запровадження     режиму    ліцензування    (квотування)    шляхом
опублікування  її в офіційних загальнодоступних засобах інформації
Української  РСР,  а  також  негайно  доводитись до відома органів
державного митного контролю Української РСР.
    (  Дію  частини  дванадцятої  статті  16  зупинено  в частині
включення   до   заявки  на  ліцензію  номера  свідоцтва  учасника
зовнішньоекономічної  діяльності  згідно  з  Декретом  N  6-93 від
12.01.93  )  Режим  ліцензування  і квотування експорту та імпорту
набирає  чинності лише по закінченні 60 днів з моменту зазначеного
офіційного  опублікування.  При  цьому  до  порядку  опублікування
зазначеної  інформації  застосовуються  правила  статті  12  цього
Закону.
    Ліцензії   видаються    на    підставі    заявок    суб'єктів
зовнішньоекономічної діяльності, складених згідно  з  формою,  яка
затверджується і публікується  Міністерством  зовнішньоекономічної
діяльності Української РСР.
    ( Зупинено дію частини  чотирнадцятої  статті  16  в  частині
включення до  заявки  на    ліцензію  номера  свідоцтва   учасника
зовнішньоекономічної діяльності згідно з Декретом КМ  N  6-93  від
12.01.93 ) Заявка на ліцензію повинна мати такі  реквізити:  номер
заявки,  офіційне   найменування   суб'єкта   зовнішньоекономічної
діяльності  та  номер  свідоцтва   учасника   зовнішньоекономічної
діяльності, найменування та код  товару  (товарів),  виготовлювач,
споживач товару, шифр та назву країни (країн), у яку  (які)  товар
експортується або з  якої  (яких)  він  імпортується,  строк  дії,
кількість або вартість  товару  (в  разі  квотування  експорту  та
імпорту і  видачі  відкритої  індівідуальної  ліцензії),  митниця,
повне найменування  та  адреса  продавця  і  покупця,  вид  угоди,
валюта платежу, одиниця виміру товару,  ціна  товару,  погодження,
ім'я керівника  подавця,  орган,  який  видав  ліцензію,  особливі
умови ліцензії.
    В разі прийняття рішення про видачу ліцензії на бланку заявки
ставиться  номер  та  вид  ліцензії,  підпис  службової особи, яка
видала  ліцензію, і печатка відповідної установи. Бланк заявки, на
якому  проставлено  зазначені  вище  реквізити,  є  документом, що
засвідчує наявність ліцензії.
    Наявність у подавця заявки контракту, який було  укладено  до
прийняття рішення про видачу  ліцензії,  не  є  підставою  для  її
видачі.
    ( Дію частини сімнадцятої статті 16 зупинено в частині строку
прийняття  рішення про видачу ліцензії або про відмову в її видачі
згідно  з  Декретом  N  6-93  від  12.01.93  )  Рішення про видачу
ліцензії  або  про відмову в її видачі видається подавцю заявки не
пізніш  як  у  30-денний  строк  з дня реєстрації поданої заявки у
спеціальному   реєстрі   протягом  двох  робочих  днів  з  дня  її
надходження.  Рішення  щодо  заявки  на  ліцензію  реєструється  у
Державному  реєстрі  експортних та імпортних ліцензій, зміст якого
відкрито  для  суб'єктів  зовнішньоекономічної діяльності. Рішення
про  відмову у видачі ліцензії має бути мотивованим і надсилається
(видається) подавцю у письмовій формі.
    В  разі  відсутності  зареєстрованого  рішення щодо заявки на
ліцензію у встановлений законом строк або в разі необгрунтованості
відмови  у  видачі  ліцензії  подавець  заявки  може звернутися за
захистом своїх прав до арбітражних або судових органів Української
РСР.  За  видачу  ліцензії стягується державний збір, розмір якого
встановлюється   Радою   Міністрів  Української  РСР  і   який має
відповідати  фактичним  витратам держави на здійснення операцій по
видачі ліцензії.
    Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків Української РСР не
має права вимагати у подавця додаткової інформації, крім тієї,  що
міститься у заявці.
    В  разі  запровадження   режиму    квотування    заявки    на
індивідуальні    ліцензії       розглядаються        Міністерством
зовнішньоекономічних  зв'язків  Української    РСР    в    порядку
їх надходження, який визначається згідно з датами їх реєстрації.
    Якщо  на  момент  надходження  заявки    встановлену    квоту
вичерпано, приймання та реєстрація  заявок  не  здійснюються.  Про
факт вичерпання квоти  має  бути  протягом  семи  робочих  днів  з
моменту    її    вичерпання    офіційно    повідомлено    суб'єкту
зовнішньоекономічної діяльності, який подав відповідну заявку.
    Копія  ліцензії,  яку  одержав  суб'єкт  зовнішньоекономічної
діяльності, додається до вантажної митної декларації і є підставою
для пропуску через митницю  вантажів,  які  підпадають  під  режим
ліцензування та квотування.
    Органи державного митного контролю Української РСР надсилають
протягом трьох робочих днів до  Міністерства  зовнішньоекономічних
зв'язків Української РСР повідомлення про проходження через митний
кордон товарів, що підлягають ліцензуванню і квотуванню.
    (  Дію  передостанньої  частини  статті  16 зупинено згідно з
Декретом  N  15-93  від  19.02.93  )  В разі ліцензування переказу
коштів   в   іноземній   валюті  з  метою  інвестицій  та  надання
(одержання)  кредитів банківсько-кредитні установи, які здійснюють
операції щодо переказу коштів, надсилають відповідну інформацію до
Національного банку України протягом трьох робочих днів.
    (  Дію останньої частини статті 16 зупинено згідно з Декретом
N   15-93   від   19.02.93   )  Порядок  видачі  ліцензії  в  разі
ліцензування  операцій,  пов'язаних із переказом валютних коштів з
метою інвестицій та кредитування, визначається Національним банком
України з урахуванням процедури видачі ліцензій, встановленої цією
статтею. При цьому зазначений 60-денний строк між датою офіційного
повідомлення   про  запровадження  режиму  ліцензування  та  датою
набрання   цим  режимом  чинності  у  разі  ліцензування  переказу
валютних   коштів   з   метою  інвестицій  та  кредитування  не  є
обов'язковим.

     Стаття 17. Заборона окремих видів експорту та імпорту

     В Українській РСР забороняється:
    -  експорт  з  території  Української  РСР  предметів,    які
становлять  національне,  історичне   або    культурне    надбання
українського  народу,  що  визначається   згідно    із    законами
Української РСР;
    - імпорт або транзит будь-яких товарів, про  які  заздалегідь
відомо, що  вони  можуть  завдати  шкоди  здоров'ю  або  становити
загрозу життю населення  та  тваринного  світу,  або призвести  до
руйнування навколишнього середовища;
    - імпорт продукції та  послуг,  що  містять  пропаганду  ідей
війни, расизму та расової дискримінації, геноциду  і  т.  п.,  які
суперечать  відповідним  нормам  Конституції  (Основного   Закону)
Української РСР;
    - експорт та імпорт товарів, які  здійснюються  з  порушенням
прав промислової та інтелектуальної власності.
    Конкретний  перелік  товарів,  що  підпадають  під  дію  цієї
статті, затверджується Верховною Радою Української РСР за поданням
Ради Міністрів Української РСР.
    Контроль за виконанням вимог,  що  містяться  в  цій  статті,
покладається на  митні  органи  Української  РСР  та  Міністерство
зовнішньоекономічних зв'язків Української РСР.
 

     Стаття 18.  Порядок  встановлення і використання технічних,
            фармакологічних, санітарних, фітосанітарних,
            ветеринарних та екологічних стандартів та вимог

     На територію Української РСР  дозволяється  імпорт  лише  тих
товарів, які за своїми технічними, фармакологічними,  санітарними,
фітосанітарними, ветеринарними та екологічними характеристиками не
порушують мінімальних умов відповідних  стандартів  та  вимог,  що
діють на території Української РСР.
    В  разі  відсутності  національних  стандартів    та    вимог
Української  РСР  на  певний  товар   застосовуються    відповідні
міжнародні стандарти та вимоги або іноземні стандарти  та  вимоги,
що діють в провідних країнах-експортерах зазначених товарів.
    Технічні,    фармакологічні,    санітарні,     фітосанітарні,
ветеринарні та екологічні стандарти та вимоги, а  також  процедури
їх застосування не  можуть  використовуватись  з  метою  створення
нетарифних бар'єрів для здійснення зовнішньоекономічної діяльності
суб'єктами цієї діяльності.
    Органи державного управління Української РСР, що за  законами
Української  РСР  уповноважені  розробляти    та    запроваджувати
зазначені в цій  статті  стандарти  та  вимоги,  повинні  офіційно
публікувати ці стандарти та  вимоги  у  загальнодоступних  засобах
інформації Української РСР не менш як за 60 днів до набрання  ними
чинності, а у надзвичайних ситуаціях, які становлять загрозу життю
та здоров'ю населення, тваринному і рослинному світу, в  ситуаціях
екологічного лиха зазначені стандарти та вимоги набирають чинності
з моменту їх опублікування.
    В  разі  невиконання  зазначеної  в  цьому   пункті    вимоги
відповідні  органи  державного  управління   несуть    матеріальну
відповідальність перед суб'єктами зовнішньоекономічної  діяльності
за шкоду, заподіяну їм  несвоєчасною  публікацією  інформації  про
запровадження нових стандартів та вимог.
    Товари,  що  імпортуються  на  територію  Української    РСР,
підлягають обов'язковій сертифікації на предмет  їх  відповідності
фармакологічним,  санітарним,  фітосанітарним,  ветеринарним    та
екологічним  нормам,  якщо  відповідні  вимоги  діють    і    щодо
аналогічних товарів національного виробництва згідно  із  законами
Української  РСР.  До  товарів,  що  імпортуються  на    територію
Української  РСР,    застосовується    національний    режим    їх
сертифікації.
    У разі імпорту товарів, які не мають аналогів  в  Українській
РСР,  суб'єкт  зовнішньоекономічної  діяльності,  який    здійснює
імпорт,  або  іноземний  суб'єкт  господарської  діяльності,  який
здійснює експорт,  повинен  пред'явити  сертифікат,  що  засвідчує
відповідність    технічних,    фармакологічних,        санітарних,
фітосанітарних, ветеринарних та  екологічних  характеристик  цього
товару чинним міжнародним стандартам та вимогам  або  національним
стандартам та вимогам країни, яка є  провідною  в  експорті  цього
товару.
    Іноземні суб'єкти господарської діяльності можуть пред'являти
згідно з цією статтею сертифікати,  що  засвідчують  відповідність
товару зазначеним у цій статті стандартам і вимогам, які  діють  у
країні іноземного експортера, в тому  разі,  якщо  Українська  РСР
уклала  угоду  з  відповідною  державою  про   взаємне    визнання
результатів сертифікації товарів.
    Відмова у видачі сертифікатів, зазначених  в цій  статті, має
бути обгрунтована і видана подавцю в письмовій формі у встановлені
для процедури сертифікації  строки.  В  разі  незгоди  з  відмовою
подавець має право оскаржити  зазначену  відмову  в  судовому  або
арбітражному порядку.

     Стаття 19. Спеціальні імпортні процедури

     До  спеціальних  імпортних  процедур,  що  застосовуються   в
Українській РСР, належать:
    - застосування процедури міжнародних торгів  або  аналогічних
їм процедур;
    - режим попередніх імпортних депозитів, що вносяться у банки.
    Державні закупки по  імпорту  комплексного  устаткування  або
масових партій інших товарів  з  використанням  коштів  Державного
валютного фонду Української РСР мають  обов'язково  провадитись  з
використанням процедури міжнародних торгів.
    Режим  попередніх   імпортних    депозитів    запроваджується
Національним банком України з метою регулювання платіжного балансу
Української РСР. При цьому Національний  банк  України  встановлює
порядок здійснення операцій з попередніми імпортними депозитами та
відносний розмір сум депозитів у процентах  до  вартості  договору
(контракту), який не може перевищувати 50 процентів.
    Попередній імпортний депозит відкривається не пізніш як через
три  робочих  дні  з  моменту  набрання  договором    (контрактом)
юридичної сили. В разі порушення зазначеного строку або інших умов
відкриття  попередніх    імпортних    депозитів    до    суб'єктів
зовнішньоекономічної  діяльності  застосовуються   санкції,    які
визначаються порядком, затвердженим Національним банком України.
    Кошти,  що  надходять  на  рахунки    попередніх    імпортних
депозитів, відображаються на зведеному спеціальному рахунку,  який
відкривається  кожним  комерційним  банком,  що  веде  операції  з
попередніми імпортними депозитами, на користь Національного  банку
України. Зазначені кошти знаходяться у розпорядженні Національного
банку України.
    Суб'єкту  зовнішньоекономічної   діяльності,    що    відкрив
попередній імпортний депозит, відповідним банком видається довідка
встановленої форми, яка є  підставою  для  пропуску  товару  через
митний кордон Української РСР  та  республік  Союзу  РСР.  В  разі
передачі товару  іноземними  суб'єктами  господарської  діяльності
через банківсько-кредитні установи Української РСР  і  відсутності
перетину товаром митного  кордону  Української  РСР  та  республік
Союзу РСР  зазначена  в  цьому  пункті  довідка  є  підставою  для
проведення  розрахунків  з  іноземним   суб'єктом    господарської
діяльності через банківсько-кредитні установи Української РСР  або
для пропуску через митницю відповідної суми готівкою.
    Забороняється  застосування  режиму   попередніх    імпортних
депозитів щодо товарів, до яких запроваджується режим ліцензування
і квотування імпорту.
 

     Стаття 20.  Антимонопольні  заходи  у  галузі
            зовнішньоекономічної діяльності

     Жоден  з  суб'єктів  зовнішньоекономічної   діяльності,    за
винятком випадків, зазначених  в  цій  статті,  не  має  права  на
монополію  у  зовнішньоекономічній  діяльності.  При  цьому    під
встановленням монополії розуміється досягнення будь-яким суб'єктом
зовнішньоекономічної  діяльності  або  кількома  суб'єктами   цієї
діяльності, що  належать  одному  власнику,  частки  у  загальному
обсязі експорту (імпорту)  певного  товару  Української  РСР,  яка
перевищує 50 процентів.
    Виключно  уповноваженими  Українською   РСР    як    державою
суб'єктами  зовнішньоекономічної  діяльності  може   здійснюватись
експорт  та  імпорт  озброєння, боєприпасів, військової техніки та
спеціальних комплектуючих виробів для  їх  виробництва,  вибухових
речовин,  ядерних  матеріалів  (включаючи  матеріали  у    вигляді
тепловипромінюючих зборок), технологій,  устаткування,  установок,
спеціальних неядерних матеріалів  та  пов'язаних  з  ними  послуг,
джерел іонізуючого випромінювання, а також інших видів  продукції,
технологій  і  послуг,  які  в  даний  час  використовуються   при
створенні озброєнь і військової техніки  або  становлять  державну
таємницю Української РСР, яка  визначається  законами  Української
РСР;  дорогоцінних  металів  та  сплавів,  дорогоцінного  каміння;
наркотичних і психотропних засобів;  експорт  творів  мистецтва  і
старовинних предметів з музейних фондів Української РСР.
    Призначення  уповноважених  суб'єктів    зовнішньоекономічної
діяльності, які можуть здійснювати зазначені експорт та імпорт,  і
регулювання відповідних експортно-імпортних операцій  належать  до
компетенції Ради Міністрів Української РСР,  яка  має  погоджувати
свої рішення з відповідними Комісіями Верховної  Ради  Української
РСР.
    Встановлення у будь-якій формі державної монополії на експорт
та імпорт інших видів товарів, не  зазначених  у  цій  статті,  не
дозволяється і може бути оскаржено  у  судовому  або  арбітражному
порядку. Будь-які організації, в тому  числі  державні,  не  мають
права здійснювати функції, що прямо чи побічно перешкоджають іншим
суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності вільно здійснювати  таку
діяльність  або  в  іншій  формі,  за  винятком  випадків,   прямо
зазначених в цьому Законі.
    Добровільні    об'єднання    суб'єктів   зовнішньоекономічної
діяльності,  які  створюються  на  договірних  засадах (асоціації,
консорціуми,  концерни,  торговельні  доми  та  палати,  спілки та
інші),   статутною   метою  яких  є  оптимізація  умов  здійснення
зовнішньоекономічних операцій їх учасників з іноземними суб'єктами
господарської      діяльності,      при     проведенні     власної
зовнішньоекономічної    діяльності    не    підпадають  під    дію
антимонопольних заходів, що запроваджуються в Українській РСР.
    Жодне  добровільне об'єднання, зазначене в цій статті, не має
права  вносити  до своїх статутних документів положення або своїми
діями   створювати  прямо  чи  побічно  умови,  які  перешкоджають
вільному  здійсненню  зовнішньоекономічної  діяльності  будь-якими
суб'єктами  такої  діяльності,  в  тому  числі  суб'єктами,  які є
членами   зазначених   об'єднань.   Забороняються  узгоджені  дії,
угоди, договори, явні  і таємні союзи та коаліції, якщо вони мають
на  меті або можуть в результаті перешкодити, обмежити конкуренцію
на  зовнішньому  ринку  і якщо вони спрямовані в тому числі на те,
щоб:
    - обмежити доступ на ринок  інших  підприємств  або  обмежити
свободу конкуренції;
    -  перешкодити  встановленню  вільних  ринкових  цін,  штучно
викликаючи їх зростання або падіння;
    - розподіляти ринки збуту або джерела постачання.  Недійсними
є ніякі зобов'язання, угоди або умови  договору,  що  належать  до
обмежувальної ділової практики.
    За  дії,  які  прямо  призводять  до встановлення монополії у
будь-якій    галузі   зовнішньоекономічної   діяльності  або    за
систематичні  дії,  які мають на меті встановлення такої монополії
(за  винятком  випадків,  зазначених у частинах другій і четвертій
цієї  статті),  держава  або  інші  суб'єкти  зовнішньоекономічної
діяльності   несуть  відповідальність  згідно  з  цим  Законом  та
антимонопольним законодавством Української РСР.
    У   разі,   якщо  існування  монополії  у  будь-якій   галузі
зовнішньоекономічної   діяльності   спричиняється   до   існування
монополії   на   виробництво  відповідних  товарів,  до  суб'єктів
зовнішньоекономічної     діяльності,    які    є    монополістами,
застосовуються  норми  антимонопольного  законодавства Української
РСР на підставі монополізації відповідної галузі виробництва.

     Стаття 21.  Державне замовлення

     Державні органи управління Української РСР  та  місцеві  Ради
народних депутатів Української РСР  мають  право  розміщувати,  як
правило, на конкурсній основі державні замовлення на  виробництво,
експорт і  імпорт  товарів  серед  суб'єктів  зовнішньоекономічної
діяльності.
    Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності  приймають  державні
замовлення виключно на добровільних засадах на умовах і в  обсязі,
які визначаються цивільно-правовими договорами  (контрактами),  що
укладаються між цими суб'єктами та державним замовником.
    Іноземні  суб'єкти  господарської  діяльності    користуються
рівними правами і  повинні  нести  рівні  обов'язки  з  суб'єктами
зовнішньоекономічної діяльності Української РСР в разі  проведення
конкурсу на розміщення державного замовлення.
 

     Стаття 22. Облік зовнішньоекономічних операцій, звітність
           та ревізія (аудит) суб'єктів
           зовнішньоекономічної діяльності

     Суб'єкти    зовнішньоекономічної     діяльності        ведуть
бухгалтерський та оперативний облік зовнішньоекономічних операцій,
а також статистичну звітність, яку  надсилають  органам  Державної
статистики Української РСР.
    Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності в  галузі  обліку  і
звітності,  а  також  комерційної  таємниці   керуються    Законом
Української РСР "Про підприємства в Українській РСР" ( 887-12 ).
    Для  бухгалтерського  обліку  зовнішньоекономічних   операцій
суб'єкти  зовнішньоекономічної  діяльності  користуються    планом
рахунків  та  інструкцією  про  його  використання,  що  діють  на
території Української РСР, та відповідними змінами і доповненнями,
які відображають специфіку зовнішньоекономічної діяльності.
    Суб'єкти    зовнішньоекономічної    діяльності     самостійно
визначають  порядок  аналітичного   обліку    зовнішньоекономічної
діяльності, запроваджують відповідні субрахунки.
    Суб'єкти  зовнішньоекономічної  діяльності  відображають   цю
діяльність та її результати у своїй  річній  фінансовій  звітності
окремо зазначеними показниками:
    -  у  бухгалтерському  балансі  окремо   виділяються    кошти
(активи),  що  знаходяться  у  зовнішньоекономічному  обороті,   -
товари, документи, цінні папери, а також  їх  джерела  (пасиви)  -
кредити, заборгованість, одержані прибутки тощо;
    - у  звіті  про  прибутки  та  збитки  окремо  відображаються
виручка від зовнішньоекономічних операцій і відповідні витрати.  У
додатку  (коментарі)  до  річного  фінансового  звіту    робляться
необхідні пояснення щодо наведених показників зовнішньоекономічної
діяльності.
    Державній  податковій  інспекції,  крім  річного  фінансового
звіту, надається також інформація про суми сплачених  податків  на
імпорт та експорт - щомісяця,  не  пізніше  10  числа  місяця,  що
слідує за  звітним.  Національному  банку  України  (або  за  його
дорученням - банку для зовнішньоекономічної діяльності Української
РСР) надається інформація  про  суми  по  обов'язковому  розподілу
частини виручки в іноземній  валюті  -  чотири  рази  на  рік,  не
пізніше 15 числа місяця, що слідує за звітним періодом.
    Банківсько-кредитні  установи,  що  здійснюють   кредитування
суб'єктів  зовнішньоекономічної  діяльності,  мають    право    на
одержання необхідної інформації про фінансовий стан цих  суб'єктів
зовнішньоекономічної діяльності та їх платоспроможність  згідно  з
умовами письмових угод про кредитування.
    Забороняється  вимагати  подання  статистичної  звітності   з
порушенням  встановленого  цим  Законом  порядку.  Відомості,   не
передбачені  державною    статистичною    звітністю,    суб'єктами
зовнішньоекономічної діяльності можуть бути подані  на  договірній
основі органам державного управління або правоохоронним органам на
їх вимогу у встановленому законами Української РСР порядку.
    Ревізія (аудит) зовнішньоекономічної діяльності, відображеної
у   річних   фінансових   звітах   суб'єктів  зовнішньоекономічної
діяльності,   здійснюється   уповноваженими   на   це  незалежними
аудиторськими  організаціями у відповідності до чинних нормативних
актів,   які   регулюють   аудиторську   діяльність  на  території
Української РСР.
    Податкова ревізія суб'єктів  зовнішньоекономічної  діяльності
провадиться органами державної податкової інспекції  згідно  з  її
компетенцією не частіше одного разу на рік.

     Стаття 23. Інформаційне забезпечення
           зовнішньоекономічної діяльності

     Кожний суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності має  право  на
одержання будь-якої інформації,  необхідної  для  здійснення  цієї
діяльності, що не становить державної  або  комерційної  таємниці.
Обсяг інформації, що  становить  державну  таємницю,  визначається
згідно із законами Української РСР.
    Склад і обсяг комерційної  таємниці  визначаються  згідно  із
Законом Української РСР "Про підприємства в Українській РСР".
    Кожний суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності має  право  на
своєчасне ознайомлення з  офіційними  текстами  законів  та  інших
нормативних актів з наступною інформацією  про  зміни  в  них,  що
регулюють  відносини,  які    прямо    чи    побічно    стосуються
зовнішньоекономічної діяльності.  Державні  органи,  відомства  та
установи,  що  видають  нормативні  акти,  зобов'язані    офіційно
публікувати їх у загальнодоступних засобах інформації  Української
РСР, причому зазначені акти не  можуть  набирати  чинності  до  їх
офіційної  публікації.   Кожний    суб'єкт    зовнішньоекономічної
діяльності має право  на  безпосереднє  одержання  інформації  від
державних органів, які на  вимогу  суб'єктів  зовнішньоекономічної
діяльності зобов'язані на оплатній основі оперативно  надавати  їм
повні офіційні тексти нормативних актів.
    Зведення  фактичної  інформації    про    зовнішньоекономічну
діяльність здійснює Державний комітет по статистиці  (Держкомстат)
Української РСР на основі даних, що надсилаються  в  обов'язковому
порядку  органами,    які    здійснюють    державне    регулювання
зовнішньоекономічної  діяльності   (фінансові    органи,    органи
державного митного контролю, Національний банк України та інші).
    За результатами  кожного  року  Держкомстат  Української  РСР
повинен складати і видавати статистичні відомості у внутрішніх  та
у світових (зовнішньоторговельних)  цінах  про  стан  і  структуру
зовнішньоекономічних зв'язків Української РСР.
    Міністерство фінансів Української РСР складає  відомості  про
стан і структуру  зовнішньоторговельного  і  платіжного  балансів,
розрахунковий баланс,  баланс  зовнішньої  заборгованості  та  про
золотовалютні резерви Української РСР.
    Держкомстат  Української  РСР,  крім  видання    статистичних
збірників  про  зовнішньоекономічну    діяльність,    зобов'язаний
ознайомлювати суб'єктів цієї діяльності з  інформацією,  яка  є  в
його розпорядженні, відповідно до цієї статті.
    Органи державного управління, юридичні, фізичні особи та інші
суб'єкти господарської діяльності, яким було надано інформацію, що
становить  комерційну  таємницю  суб'єктів    зовнішньоекономічної
діяльності, не мають права  розпорядження  такою  інформацією  без
дозволу відповідних суб'єктів  зовнішньоекономічної  діяльності  і
несуть за це відповідальність згідно  з  цим  та  іншими  законами
Української РСР.
 

                            Розділ III

                     СПЕЦІАЛЬНІ ПРАВОВІ РЕЖИМИ
             ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

     Стаття 24. Спеціальні економічні зони

     На  території  Української  РСР    можуть    запроваджуватись
спеціальні економічні  зони  різного  типу.  Статус  та  територія
зазначених зон  встановлюються  Верховною  Радою  Української  РСР
згідно з законами Української РСР про спеціальні  економічні  зони
шляхом прийняття окремого закону  Української  РСР  для  кожної  з
таких зон.

     Стаття 25. Інші спеціальні правові режими
           зовнішньоекономічної діяльності

     Українська РСР може укладати з державами, які мають спільні з
Українською РСР  морські  та/або  сухопутні  кордони,  двосторонні
та/або  багатосторонні  договори,  що  встановлюють   на    основі
взаємності  спеціальні  правові  режими   торгівлі,    товарообігу
(прикордонна,  прибережна  торгівля  та  інші)   і    передбачають
пільгові  умови  для  суб'єктів  зовнішньоекономічної   діяльності
Української РСР та суб'єктів господарської діяльності цих держав у
відносинах з ними.
 

                            Розділ IV

               ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ УКРАЇНСЬКОЇ РСР
           З ІНШИМИ ДЕРЖАВАМИ ТА МІЖНАРОДНИМИ
               МІЖУРЯДОВИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ

     Стаття 26. Економічні відносини Української РСР
           з іншими державами

     Економічні  відносини  Української  РСР  з  іншими  державами
регулюються  відповідними  міжнародними  договорами  та    нормами
міжнародного права.
    Українська  РСР  укладає,  виконує  і  денонсує    міжнародні
договори  з  питань  зовнішньоекономічної  діяльності,  а    також
договори, які стосуються таких питань, відповідно  до  Конституції
(Основного Закону) Української РСР та законів Української РСР.
    Правовий  статус  суб'єктів  господарської  діяльності  інших
держав на території Української РСР визначається чинними  законами
Української РСР та вищезазначеними договорами.

     Стаття 27. Відносини Української РСР з міжнародними
           міжурядовими економічними організаціями

     Українська РСР  самостійно  набуває  членства  в  міжнародних
міжурядових  економічних  організаціях,  установчі  акти  яких  не
суперечать  цілям  та  принципам  Конституції  (Основного  Закону)
Української РСР.
    Українська РСР  може  вступити  у  відносини  з  міжнародними
міжурядовими  економічними  організаціями  на  основі  відповідних
міжнародних  договорів  та/або   установчих    актів    зазначених
організацій.
 

                             Розділ V

             ЗАХИСТ ПРАВ І ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ ДЕРЖАВИ
        ТА ІНШИХ СУБ'ЄКТІВ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ І
        ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ РСР

     Стаття 28. Захист прав та законних інтересів суб'єктів
           зовнішньоекономічної діяльності Української РСР
           за межами Української РСР

     Українська  РСР  зобов'язана  здійснювати  захист  прав    та
законних  інтересів  суб'єктів  зовнішньоекономічної    діяльності
Української  РСР  за  межами  Української  РСР  згідно  з  нормами
міжнародного  права.  Такий  захист  здійснюється  за   зверненням
зазначених  суб'єктів  зовнішньоекономічної    діяльності    через
дипломатичні  та  консульські  установи,   державні    торговельні
представництва, які представляють інтереси Української РСР.

     Стаття 29.  Заходи  Української РСР у  відповідь на
            дискримінаційні та недружні дії іноземних
            держав

     Українська РСР має  право  вживати  заходів  у  відповідь  на
дискримінаційні та/або недружні дії з боку іноземних  держав,  які
обмежують  здійснення  законних  прав  та   інтересів    суб'єктів
зовнішньоекономічної діяльності Української РСР. Зазначені  заходи
у відповідь вживаються за рішенням Верховної Ради Української  РСР
в  обсязі,  адекватному  вищезазначеним  дискримінаційним   та/або
недружнім діям іноземної держави.
    Заходи у відповідь на  дискримінаційні  та/або  недружні  дії
іноземних держав можуть передбачати застосування:
    -  режиму  ліцензування  та  квотування  зовнішньоекономічних
операцій;
    -  податку  на  імпорт  товарів,  розмір  якого  визначається
виходячи з обсягу дискримінаційних та/або недружніх дій;
    - позбавлення  режиму  найбільшого  сприяння  або  пільгового
спеціального режиму;
    - повної або часткової заборони (ембарго) на торгівлю;
    - інших  заходів  відповідно  до  характеру  дискримінаційних
та/або недружніх дій.

     Стаття 30.  Обмеження реекспорту

     Забороняється  реекспорт  товарів,  імпортованих  за  рахунок
Державного валютного фонду  Української  РСР  та  валютних  фондів
місцевих Рад народних депутатів Української РСР.
    Орган,  який  є  розпорядником  Державного  валютного   фонду
Української  РСР  або  валютного  фонду  місцевої  Ради   народних
депутатів  Української  РСР,  може  дозволити  реекспорт  в   разі
неможливості  використання  імпортного   товару    на    території
Української РСР за його призначенням.

     Стаття 31.  Заходи проти недобросовісної конкуренції

     Під    недобросовісною    конкуренцією    при      здійсненні
зовнішньоекономічної діяльності розуміється:
    - здійснення демпінгу;
    - незаконне використання або підробка фірмових назв, товарних
знаків, промислових зразків;
    - розповсюдження недостовірної інформації щодо товарів;
    -  проведення  будь-яких  порівнянь  з  конкретними  товарами
конкурентів при здійсненні рекламних заходів.
    Встановлення фактів здійснення демпінгу проводиться  виключно
за рішенням судових або арбітражних  органів  Української  РСР  за
позовом Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків Української РСР
або Державного комітету по цінах Української  РСР,  або  суб'єктів
господарської  діяльності  Української    РСР.    До     суб'єктів
зовнішньоекономічної   діяльності    або    іноземних    суб'єктів
господарської  діяльності  (іноземних    контрагентів    суб'єктів
зовнішньоекономічної  діяльності),  що  проводять   демпінг,    за
рішенням судових або арбітражних органів  Української  РСР  можуть
застосовуватись такі заходи:
    - запровадження антидемпінгових мит згідно  з  Єдиним  митним
тарифом Української РСР ( 4а-93, 4б-93, 4в-93);
    - запровадження компенсаційних мит, що дорівнюють різниці між
нормальною ціною міжнародних товарних ринків та демпінговою ціною;
    -  запровадження   режиму    ліцензування    та    квотування
зовнішньоекономічних операцій, в яких присутні демпінгові ціни;
    - тимчасове припинення зовнішньоекономічної діяльності згідно
з статтею 37 цього Закону.
    У випадках  недобросовісної  конкуренції,  зазначених  в  цій
статті,  до  суб'єктів  зовнішньоекономічної  діяльності  або   їх
іноземних контрагентів за рішенням судових або арбітражних органів
Української РСР застосовуються санкції згідно з статтею  37  цього
Закону.
 

                            Розділ VI

        ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

     Стаття 32. Загальні засади відповідальності суб'єктів
           зовнішньоекономічної діяльності

     Українська РСР як держава і всі суб'єкти зовнішньоекономічної
діяльності та іноземні суб'єкти  господарської  діяльності  несуть
відповідальність за порушення цього або пов'язаних з  ним  законів
Української  РСР  та/або  своїх  зобов'язань,  які  випливають   з
договорів (контрактів), тільки на умовах і в  порядку,  визначених
законами Української РСР.
    Українська РСР як держава не  несе  відповідальності  за  дії
суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.
    Суб'єкти   зовнішньоекономічної    діяльності    не    несуть
відповідальності за дії Української РСР як держави.
    Якщо  Українська  РСР  бере  участь  у   зовнішньоекономічній
діяльності як суб'єкт такої діяльності згідно з  статтею  3  цього
Закону, вона несе відповідальність на  загальних  та  рівноправних
засадах з іншими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.
    Всі справи та питання щодо визначення  відповідальності,  які
виникають при застосуванні  цього  та  пов'язаних  з  ним  законів
Української  РСР,  підсудні  судовим  та    арбітражним    органам
Української  РСР.  Суб'єкти  зовнішньоекономічної  діяльності   та
іноземні суб'єкти господарської діяльності мають право на  судовий
або арбітражний розгляд зазначених справ та питань.

     Стаття 33.  Види та форми  відповідальності  у
            зовнішньоекономічній діяльності

     У сфері зовнішньоекономічної діяльності, що визначається  цим
та  пов'язаними  з  ним  законами    Української    РСР,    можуть
застосовуватися такі види відповідальності:
    - майнова відповідальність;
    - кримінальна відповідальність.
    Майнова відповідальність застосовується у формі матеріального
відшкодування  прямих,  побічних   збитків,    упущеної    вигоди,
матеріального відшкодування  моральної  шкоди,  а  також  майнових
санкцій.
    Якщо порушення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності або
іноземними  суб'єктами  господарської   діяльності    цього    або
пов'язаних з ним законів Української РСР  призвели  до  виникнення
збитків, втрати  вигоди  та/або  моральної  шкоди  у  інших  таких
суб'єктів  або  держави,  суб'єкти,  що  порушили  закон,   несуть
матеріальну відповідальність у повному обсязі.
    Кримінальна    відповідальність    у     зовнішньоекономічній
діяльності  запроваджується  тільки  у   випадках,    передбачених
кримінальним законодавством Української РСР.

     Стаття 34.  Відповідальність Української РСР як держави

     Українська РСР як держава  несе  майнову  відповідальність  у
повному обсязі перед суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та
іноземними суб'єктами господарської діяльності за всі свої дії, що
суперечать чинним законам Української  РСР  і  спричиняють  збитки
(прямі, побічні), моральну шкоду цим суб'єктам  та  призводять  до
втрати ними вигоди, а також за інші свої дії, в тому числі  й  ті,
які  регулюють  зовнішньоекономічну  діяльність   і    прямо    не
передбачені  в  цьому  Законі,  що  спричиняють  зазначені  збитки
(шкоду) та призводять до втрати вигоди, крім випадків,  коли  такі
дії  зумовлені  неправомірними    діями    зазначених    суб'єктів
зовнішньоекономічної    діяльності    та    іноземних    суб'єктів
господарської діяльності.
    Українська РСР як держава відповідає за дії, зазначені в  цій
статті, всім своїм майном.
    Дії державних органів та офіційних службових осіб цих органів
вважаються діями Української РСР як держави в цілому. Держава несе
за них відповідальність, як зазначено у цій статті.
    Будь-який  суб'єкт  зовнішньоекономічної    діяльності    або
іноземний суб'єкт господарської діяльності має право подати  позов
до Української РСР як держави.  Зазначені  позови  підсудні  судам
Української РСР відповідно до статті 39 цього Закону.
    Зазначений позов  подається  суб'єктами  зовнішньоекономічної
діяльності за місцем їх  постійного  знаходження  або  проживання,
іноземними    суб'єктами    господарської    діяльності    -    за
місцезнаходженням державного органу  та/або  службової  особи,  що
вчинили дії, зазначені у цій статті.
    Позов  подається   у    загальному    порядку,    визначеному
цивільно-процесуальним законодавством Української РСР.  Від  імені
Української РСР як держави в процесі  виступають  державний  орган
та/або службова особа, вказані у позові, та/або один з  прокурорів
Української РСР.
    Українська РСР як держава має право на регресне відшкодування
своїх збитків, що виникли  у  результаті  задоволення  зазначеного
позову з боку державних органів та/або службових осіб  за  рахунок
їх майна (відповідно балансового або власного).
 

     Стаття 35.  Відповідальність  суб'єктів
            зовнішньоекономічної діяльності

     Суб'єкти    зовнішньоекономічної     діяльності        несуть
відповідальність у видах та формах, передбачених статтями 33 і  37
цього  Закону,  іншими    законами    Української    РСР    та/або
зовнішньоекономічними договорами (контрактами).

     Стаття 36. Порядок здійснення відповідальності

     Порядок  притягнення    до    відповідальності,    здійснення
відповідальності та звільнення від  відповідальності  визначається
процесуальними законами Української РСР.
    Порядок притягнення  до  цивільно-правової  відповідальності,
здійснення такої  відповідальності  та  звільнення  від  неї  може
визначатися зовнішньоекономічними договорами  (контрактами),  якщо
це не суперечить чинним законам Української РСР.

     Стаття 37.  Спеціальні санкції за порушення цього або
            пов'язаних з ним законів Української РСР

     За порушення цього або пов'язаних з ним  законів  Української
РСР до суб'єктів  зовнішньоекономічної  діяльності  або  іноземних
суб'єктів господарської діяльності можуть  бути  застосовані  такі
спеціальні санкції:
    - накладення штрафів у випадках несвоєчасного  виконання  або
невиконання  суб'єктами   зовнішньоекономічної    діяльності    та
іноземними суб'єктами господарської  діяльності  своїх  обов'язків
згідно з цим або пов'язаних з ним законів Української РСР.  Розмір
таких  штрафів  визначається  відповідними  положеннями    законів
Української РСР та/або рішеннями судових або  арбітражних  органів
Української РСР;
    - застосування антидемпінгових процедур у випадках здійснення
суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності демпінгу;
    - застосування до конкретних  суб'єктів  зовнішньоекономічної
діяльності  та  іноземних  суб'єктів   господарської    діяльності
індивідуального режиму ліцензування у  випадках  порушення  такими
суб'єктами положень цього Закону стосовно антимонопольних заходів,
заборони  недобросовісної  конкуренції,   обмеження    реекспорту,
заборони  демпінгу  та  інших  зазначених  в  ньому  положень,  що
встановлюють  певні  заборони,  обмеження  або  режими  здійснення
зовнішньоекономічних операцій з дозволу держави;
    -  тимчасове  зупинення  зовнішньоекономічної  діяльності   у
випадках порушення цього  Закону  або  пов'язаних  з  ним  законів
Української РСР, проведення дій, які  можуть  зашкодити  інтересам
національної економічної безпеки.
    Санкції, зазначені у цій статті, застосовуються Міністерством
зовнішньоекономічних зв'язків Української РСР  за рішенням судових
та/або  арбітражних  органів  Української  РСР,  або  за  поданням
правоохоронних органів Української РСР. Санкції, зазначені  в  цій
статті,  які  застосовуються  Міністерством   зовнішньоекономічних
зв'язків Української РСР, діють не більше  шести  місяців  з  дати
винесення  відповідного  рішення  або  до  моменту    застосування
практичних заходів, що гарантують виконання Закону.
    Застосування  зазначених  санкцій  може  бути  оскаржено    в
судовому або арбітражному порядку.
    Якщо Міністерство зовнішньоекономічних  зв'язків  Української
РСР вважає за необхідне подовжити строк  дії  зазначених  санкцій,
воно  має  звернутися  з  відповідним  позовом  до  судових    або
арбітражних органів Української РСР.
 

                            Розділ VII

     ПОРЯДОК РОЗГЛЯДУ СПОРІВ У ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

     Стаття 38.  Розгляд  спорів, що  виникають у процесі
            зовнішньоекономічної діяльності

     Спори,  що  виникають  між  суб'єктами   зовнішньоекономічної
діяльності,  іноземними  суб'єктами  господарської  діяльності   у
процесі  такої  діяльності  можуть  розглядатися   судовими    або
арбітражними органами Української РСР, іншими  органами  вирішення
спорів за вибором сторін спору, якщо це прямо не суперечить чинним
законам Української   РСР  або  передбачено  міжнародними  угодами
Української РСР.

     Стаття 39.  Спори, що виникають при застосуванні
            цього Закону

     Будь-які спори щодо застосування  положень  цього  Закону  та
законів,  прийнятих  на  виконання  цього  Закону,  можуть    бути
предметом розгляду:
    - в органах суду Української  РСР,  якщо  одна  із  сторін  у
справі - фізична особа та/або держава;
    - в арбітражних судах, якщо  сторонами  у  справі  виступають
юридичні особи.
    Міждержавні спори, які  можуть  виникнути  в  результаті  дій
Української РСР  при  застосуванні  цього  Закону,  вирішуються  у
погодженому сторонами порядку згідно з нормами міжнародного права.
 

 Голова Верховної Ради Української РСР                  Л.КРАВЧУК

 м. Київ, 16 квітня 1991 року
N 959-XII
Джерело:Офіційний портал ВРУ