Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 05 березня 2026 року
у справі № 917/1161/25
Господарська юрисдикція
Щодо права позивача на відшкодування судових витрат у разі закриття провадження у зв'язку з відсутністю предмета спору внаслідок задоволення позовних вимог після пред'явлення позову
Фабула справи: ПрАТ "Страхова компанія "УСГ" звернулося з позовною заявою до ПрАТ "Страхова компанія "Саламандра", в якій просило стягнути з Відповідача шкоду в порядку суброгації в розмірі 138 936,46 грн, а також відшкодувати судові витрати.
Ухвалою господарського суду, залишеною без змін постановою апеляційного господарського суду, закрито провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України; повернуто Позивачу з Державного бюджету України судовий збір в сумі 2 422,40 грн; стягнуто з Відповідача на користь Позивача 7 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Мотивація касаційної скарги: ПрАТ "Страхова компанія "Саламандра" зазначає, що у низці справ суди визнають допустимим звернення до суду без заяви до страховика та присуджують витрати на правничу допомогу, навіть якщо спір по суті не розглядався. В інших справах суди, навпаки, акцентують увагу на недопустимості передчасного звернення та пов`язують відмову у компенсації витрат із відсутністю фактичного спору і невиконанням позивачем обов`язку з досудового інформування відповідача. Зазначене, на думку Скаржника, свідчить про існування неоднакової судової практики щодо застосування норм процесуального та матеріального права у справах про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, коли спір фактично не виник, а страховика було позбавлено права виконати зобов'язання в добровільному порядку.
Правова позиція Верховного Суду: терміни "відмова позивача від позову" та "позивач не підтримує своїх вимог", які використовуються в нормах ГПК України, не є тотожними за їх мовним викладенням, тому не можуть тлумачитись однаково за допомогою мовного способу тлумачення. Відмова позивача від позову передбачає його активну дію, яка проявляється шляхом подання суду відповідної заяви. Непідтримання своїх вимог може проявлятись як у вигляді активної дії з відмови від позову, так і шляхом пасивної поведінки з невчинення дій на підтримання своїх вимог.
Якщо застосовувати логічний спосіб тлумачення норм ч. 3 ст. 130 ГПК України можна дійти висновку, що законодавець умисно застосував різні терміни в нормах першого та другого реченнях цієї частини, оскільки не підтримувати позовні вимоги позивач може як шляхом відмови від позову, так і внаслідок відсутності предмета спору. Дійсний зміст норми другого речення ч. 3 ст. 130 ГПК України полягає в тому, що таке непідтримання позовних вимог сталось внаслідок їх задоволення відповідачем після пред'явлення позову, а не в тому, в який саме спосіб позивач не підтримує свої позовні вимоги.
Ст. 130 ГПК України містить назву "Розподіл витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду". При цьому закриття провадження у справі згідно з ч. 1 ст. 231 ГПК України здійснюється не лише внаслідок відмови позивача від позову, а й внаслідок відсутності предмету спору. Тому норми ч. 3 ст. 130 ГПК України мають застосовуватись у разі закриття провадження у справі не лише через відмову позивача від позову, а й через відсутність предмету спору.
Об`єднана палата також вважає, що при застосуванні ч.3 ст. 130 ГПК у разі закриття судом провадження за відсутності предмета спору (на підставі п.4 ч.1 ст. 231 ГПК ГПК) немає значення, ким саме було ініційоване питання про закриття провадження - сторонами, зокрема позивачем, чи судом.
Водночас те, що позивач не підтримує своїх вимог унаслідок того, що предмет спору перестав існувати після задоволення позовних вимог іншою особою - не відповідачем у справі, - саме по собі не може бути ані свідченням обґрунтованості позову, ані свідченням неправомірної поведінки відповідача у межах конкретного спору.
Висновки: у позивача виникає право на відшкодування йому за рахунок відповідача понесених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи не лише у випадку відмови позивача від позову у зв`язку із задоволенням позовних вимог відповідачем після пред'явлення позову, але й у випадку закриття провадження у справі на підставі п.4 ч. 1 ст. 231 ГПК України у разі, якщо відсутність предмета спору виникла у зв`язку із задоволенням позовних вимог відповідачем.
При цьому немає значення, чи було провадження закрито за клопотанням позивача, відповідача чи з ініціативи суду.
У разі задоволення позовних вимог третьою особою, а не відповідачем, право на відшкодування витрат залежить від підстав здійснення такого задоволення третьою особою, які підлягають дослідженню та оцінці судом. При цьому за загальним правилом добросовісний позивач вправі розраховувати на можливість відшкодування йому витрат на правничу допомогу, понесених ним до моменту закриття провадження у справі.
Ключові слова: склад судових витрат, наслідки відмови від позову, відшкодування витрат, порядок стягнення страхового відшкодування
