Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 03 грудня 2025 року
у справі № 914/768/22[1]
Господарська юрисдикція
Щодо наслідків відсутності згоди вищого органу управління юридичної особи на укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту
Фабула справи: прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Департаменту економічного розвитку міської ради (далі - Департамент) про стягнення з ТОВ «Атріум Естейт» пайового внеску в розмірі 8 383 661,43 грн.
ТОВ «Атріум Естейт» звернулося до суду із зустрічним позовом до Департаменту про визнання договору недійсним.
Рішенням господарського суду первісний позов задоволено повністю. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.
Постановою апеляційного господарського суду рішення господарського суду скасоване, постановлено нове рішення - про відмову в задоволенні первісного позову і задоволення зустрічного.
Мотивація касаційної скарги: прокурор посилається на те, що права позивача за зустрічним позовом укладенням спірного договору не порушені з урахуванням того, що він за своєю правовою природою є договором про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та його укладення є обов'язковим в силу вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Правова позиція Верховного Суду: відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.
Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті (ч. 2 ст. 40 Закону).
Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури (ч. 3 ст. 40 Закону).
Відповідно до ч. 9 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін.
Інформація щодо договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та його виконання зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Зі змісту ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» слідує, що у наведених у цьому Законі випадках перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов'язком, а не правом забудовника. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, є обов'язковим на підставі закону.
Відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов'язання забудовника сплатити визначені суми, при цьому таке зобов`язання повинно бути виконане до прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.
Висновки: укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту є обов'язком для забудовника, який виникає у нього в силу закону. Таким чином, забудовник не може не знати про наявність у нього такого обов`язку. З огляду на це відсутність згоди вищого органу управління юридичної особи на укладення такого договору, а також перевищення виконавчим органом юридичної особи повноважень при його укладенні не впливають на необхідність виконання юридичною особою імперативно встановленого законом обов`язку та не припиняє його.
Ключові слова: принципи державної реєстрації, статутні документи контрагента, відповідальність за дії контрагента, повноваження представника, відносини представництва
