Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 25 червня 2025 року
у справі № 761/382/21
Цивільна юрисдикція
Щодо застосування положень ст.ст. 1281, 1282 ЦК України у правовідносинах, коли іпотекодавець, який не є боржником за основним зобов'язанням, помер, а майно, що є предметом іпотеки перейшло до його спадкоємця
Фабула справи: дружина померлого іпотекодавця вважає незаконним вибуття з її власності успадкованої квартири, посилаючись на те, що вона не отримувала жодних майнових вимог щодо цього майна (які, на її переконання, повинні були надійти не пізніше шести місяців з дня одержання нею свідоцтва про право на спадщину), а звернення стягнення на квартиру в позасудовому порядку суперечить нормам ст.ст. 1281, 1282 ЦК України, які визначають порядок задоволення вимог кредитора спадкодавця спадкоємцями, що прийняли спадщину (сплата одноразового платежу, а у випадку відмови - звернення стягнення на майно).
Вважаючи іпотеку припиненою, вона звернулася до суду за захистом свого майнового права.
Рішенням суд першої інстанції позов задовольнив.
Апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував. Ухвалив нове судове рішення, яким відмовив у позові.
Мотивація касаційної скарги: позивачка стверджує про помилковість висновків апеляційного суду про дотримання кредитором спадкодавця преклюзивних строків, передбачених ст. 1281 ЦК України для пред`явлення вимоги до неї як спадкоємиці, наполягаючи, що жодних письмових вимог від іпотекодержателя вона не отримувала. Позивачка також акцентувала увагу на тому, що апеляційний суд проігнорував конструкцію ч. 2 ст. 1282 ЦК України, наголосивши, що у справі немає доказів того, що між сторонами існувала інша домовленість, ніж одноразовий платіж.
Правова позиція Верховного Суду: зі змісту ст.ст. 1281, 1282 ЦК України можна зробити висновок, що вони стосуються правовідносин, за яких сторона основного зобов`язання помирає, а її майно переходить до інших осіб - спадкоємців, які разом з цим майном набувають невиконане особисте боргове (грошове) зобов'язання спадкодавця, яке обмежується вартістю успадкованого майна.
На відміну від правовідносин майнового поручительства, на цьому етапі таке майно не розглядається основним засобом погашення зобов`язання. На противагу іпотечному майну, зазначене спадкове майно може не містити обтяжень кредитора, а самі спадкоємці, набуваючи таке вільне від обтяжень майно та мирно володіючи ним, можуть не знати про боргові зобов'язання спадкодавця [спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги].
Своєю чергою кредитор теж має проявити обачність і заявити про свої вимоги до спадкоємців протягом розумного строку, який визначає ст. 1281 ЦК України.
З цього логічно випливають норми ст. 1282 ЦК України, які, враховуючи характер виниклих правовідносин (розріз спадкових та боргових зобов'язань), гарантують спадкоємцеві право залишити собі спадкове майно (яке іноді має значну нематеріальну цінність для особи), виплативши його грошовий еквівалент. І лише в разі незадоволення своїх грошових вимог кредитор вправі розпочати процес звернення стягнення на це майно.
Натомість спадкування майна майнового поручителя має інший характер та інше правове врегулювання.
Насамперед, іпотекодержатель не є кредитором іпотекодавця, який не є стороною основного зобов`язання, позаяк, останній не є боржником.
Слід звернути увагу, що в ситуації іпотечного поручительства зобов`язаним є майно, а не певна особа.
Отже, саме це майно, а не іпотекодавець [який цілеспрямовано визначив таку форму зобов`язання та конкретне майно] є гарантом виконання основного зобов`язання.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, зокрема в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.
Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальності перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.
Висновки: норми ст.ст. 1281, 1282 ЦК України [як щодо необхідності пред'явлення кредитором вимоги у визначений строк, так і щодо порядку виконання спадкоємцями зобов'язання] не поширюються на правовідносини, які виникають у зв`язку з переходом у порядку спадкування майна, яке майновий поручитель передав в іпотеку задля забезпечення виконання зобов'язань третьою особою [відмінною від особи іпотекодавця].
У цій ситуації іпотека є дійсною для набувача відповідного майна, який набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором. Описані обставини регулюються нормами Закону України «Про іпотеку» [див. ст. 23 цього Закону], які є спеціальними та підлягають застосуванню у цих правовідносинах.
Ключові слова: способи забезпечення зобов’язання, наслідки невиконання зобов'язання, особливості іпотечних правовідносин, захист прав спадкоємця
