ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 520/7863/2020

адміністративне провадження № К/9901/18812/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Губської О.А.,

суддів: Калашнікової О.В., Мартинюк Н.М.,

розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Люботинського відділення поліції Харківського відділу поліції ГУНП в Харківській області в особі Кухтіна Сергія Павловича про зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року, постановлену у складі судді Сліденко А.В. та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2020 року, ухвалену у складі колегії суддів: Присяжнюк О.В. (доповідач), Спаскіна О.А., П`янової Я.В.,

І. Суть спору

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Люботинського відділення поліції Харківського відділу поліції ГУНП в Харківській області в особі Кухтіна Сергія Павловича, у якому просив:

1.1. визнати протиправними дії Відділення поліції м. Люботина в особі Сергія Кухтіна та скасувати рішення про проведену перевірку від 10.06.2020 або окремі його положення;

1.2. визнати протиправними дії Відділення поліції м. Люботина в особі Сергія Кухтіна та зобов`язати вчинити певні дії;

1.3. визнати протиправною бездіяльність Відділення поліції м. Люботина в особі Сергія Кухтіна та зобов`язати вчинити певні дії.

IІ. Установлені судами фактичні обставини справи

2. Позивач звернувся до начальника Харківського відділу поліції ГУНП у Харківській області з заявою про втручання ОСОБА_2 у особисте життя заявника, в якій він просив: провести перевірку його заяви; провести профілактичну бесіду з ОСОБА_2 та повідомив, що ОСОБА_2 керує камерою відеоспостереження, яка направлена на територію, що належить позивачу, чим принижує його гідність і порушує ст. 359 Кримінального процесуального кодексу України.

3. За результатами розгляду вказаної заяви, листом начальника Харківського відділу поліції ГУНП у Харківській області № 4767/119/90/01/51-2020 від 19.05.2020 заявнику повідомлено, що оскільки вказані події відбувалися на території обслуговування Люботинського відділення поліції Харківського відділу поліції ГУНП у Харківській області, то матеріали для подальшого розгляду та прийняття рішення направлені до Люботинського відділення поліції та зареєстровані в Журналі єдиного обліку Люботинського відділення поліції за № 2996 від 05.05.2020.

4. Листом начальника Люботинського відділення поліції Харківського відділу поліції ГУНП в Харківській області Ярослава Жидовцева № 2654/119-94/01/20-2020 від 10.06.2020 ОСОБА_1 повідомлено, що за результатами перевірки його звернення, яке зареєстроване за № 2996 від 05.05.2020, не виявлено будь-яких ознак злочину та з ОСОБА_2 проведено профілактичну бесіду щодо недопущення протиправної поведінки.

5. Позивач, не погоджуючись з діями та бездіяльністю Люботинського відділення поліції Харківського відділу поліції ГУНП в Харківській області в особі Сергія Кухтіна щодо розгляду його звернення, оскільки відповідачем не надано об`єктивної оцінки його повідомленню про злочин, звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

6. Харківський окружний адміністративний суд ухвалою від 23 червня 2020 року, яку залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2020 року, у відкритті провадження у вказані справі відмовив на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України, оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

7. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства, а не в порядку адміністративного судочинства, оскільки заявник оскаржує діяльність підрозділу Національної поліції саме у межах виконання (реалізації) правоохоронних повноважень із захисту суспільства від злочинних посягань і між заявником та обраним ним відповідачем - поліцейським Сергієм Кухтіним відсутні правовідносини, які об`єктивно унеможливлюють виникнення юридичного спору як такого у розумінні ст.124 Конституції України.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

8. Не погоджуючись з такими рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилається порушення судами норм матеріального та процесуального права.

9. У скарзі позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення повністю або частково та передати справу на новий розгляд за установленою підсудністю або розгляд продовжити згідно з частиною першою пункту 2 статті 349 КАС України за участю сторін.

10. Свої вимоги скаржник мотивує тим, що право вибору судового провадження належить позивачеві, керуючись при цьому ч.2 п.2 ст.25 та ч.1 ст.22 КАС України.

10.1. Позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні вказав, що сторони в судове засідання не з`явилися, в тому числі і позивач та від позивача до Другого апеляційного адміністративного суду повернулася повістка про виклик ОСОБА_1 у судове засідання, яке призначене на 09.12.2020 на 10.50 год., у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою, проте суд не врахував, що повернення повістки може відбутися не тільки у зв`язку з відсутністю адресата, але і з причини неналежної якості надання послуг працівниками поштового відділення у зв`язку дій та бездіяльності Кухтіна С.П . Так, на думку позивача Кухтін С.П. умисно впливав на поштове відділення Укрпошти 62416 в смт Пісочин, незаконно сприяв оформленню довідки про причини повернення повістки про виклик ОСОБА_1 у судове засідання, яке призначене на 09.12.2020, в якій зазначено, що адресат відсутній за вказаною адресою. Вказує, що на пошті було відомо його адресу, оскільки на протязі багатьох років він отримує кореспонденцію за адресою свого проживання ( АДРЕСА_1 ), проте маніпуляції Кухтіна С.П. негативно вплинули на роботу пошти. Скаржник також вказує, що судом апеляційної інстанції не розглянуто та проігноровано його клопотання про розгляд справи після 20.12.2020.

11. Відповідач своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористалася, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

V. Джерела права й акти їх застосування

12. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

13. Згідно з частиною третьою статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

14. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

15. Положеннями частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

16. Згідно з пунктами 1 - 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

17. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

18. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

19. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.

20. Згідно із частиною першою статті 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

21. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

VІ. Оцінка Верховного Суду

22. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого.

23. Відповідно до ухвали Верховного Суду від 14 січня 2021 року касаційне провадження у справі відкрито з метою перевірки доводів касаційної скарги про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зокрема, пункту 1 частини першої статті 170 КАС України, що є підставою касаційного оскарження згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України.

24. До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

25. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

26. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

27. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач звернувся до начальника Харківського відділу поліції ГУНП у Харківській області з заявою про втручання ОСОБА_2 у особисте та сімейне життя заявника, в якій він просив: провести перевірку його заяви; провести профілактичну бесіду з ОСОБА_2 . При цьому, заявник також повідомив, що ОСОБА_2 керує камерою відеоспостереження, яка направлена на територію, що належить позивачу, чим принижує його гідність і порушує ст. 359 Кримінального процесуального кодексу України.

28. З аналізу суті позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що предметом позову у цій справі є дії чи бездіяльність органів Національної поліції, які пов`язані, зокрема, з розглядом повідомлень про злочин.

29. Так, зі змісту самого звернення позивача вбачається, що заявник фактично повідомляє про злочин та містить вимоги про вжиття заходів реагування.

30. Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що вирішення даного спору не відноситься до юрисдикції адміністративних судів, оскільки звернення позивача фактично стосується дій органів Національної поліції, які пов`язані, зокрема, з розглядом повідомлень про злочин, які підлягають оскарженню у порядку, встановленому КПК, що, у свою чергу, виключає розгляд справи в порядку адміністративного судочинства.

31. Колегія суддів погоджується із вказаним висновком судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

32. Предметом спору у цій справі є дії та бездіяльність відповідача щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 , адресованої начальнику Харківського відділу поліції ГУНП у Харківській області, та не вжиття заходів реагування по обставинам, викладеним у ній .

33. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.

34. Отже, законодавцем передбачено різновиди публічно-правових спорів, які належить розглядати не лише в адміністративному провадженні, а й у порядку кримінального судочинства.

35. З приводу подібних спірних правовідносин свою позицію у рішенні від 23.05.2001 року №6-рп/2001 висловив Конституційний Суд України, який зазначив, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.

36. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської.

37. Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2011 року у справі № 19-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини третьої статті 110, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України та конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в аспекті статті 55 Конституції України (справа про оскарження бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо заяв про злочини) зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності, правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань.

38. В цьому ж рішенні Конституційний Суд наголосив, що здійснюючи перевірку заяв і повідомлень про злочини, прокурор, слідчий, орган дізнання вдаються до тих же способів і прийомів, що й під час збирання доказів у кримінальній справі.

39. Таким чином правовідносини, що мають місце під час розгляду заяв про злочини, за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними. Тому перевірка скарг на рішення, дії чи бездіяльність вказаних суб`єктів владних повноважень має відбуватися у тому ж процесуальному порядку і тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки й оцінки доказів у кримінальній справі, тобто судом із розгляду кримінальних справ.

40. Згідно з частиною першою статті 1, частиною першою статті 4 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

41. Правовідносини, щодо розгляду заяв про вчинення кримінального правопорушення за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними.

42. У межах спірних правовідносин позивач і відповідач діють як учасники кримінального провадження, права і обов`язки яких визначені кримінальним процесуальним законом, тому спір у цій справі не може бути предметом розгляду в адміністративному суді.

43. Вказаний висновок узгоджується із правовим висновком, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 808/3351/17.

44. За висновками Великої Палати Верховного Суду, яка є судом, визначеним законом щодо визначення юрисдикції спорів, у межах спірних правовідносин позивач і відповідач діють як учасники кримінального провадження, права і обов`язки яких визначені кримінальним процесуальним законом, тому спір у цій справі не може бути предметом розгляду в адміністративному суді.

45. За встановлених судами обставин та доводів касаційної скарги колегія суддів не знаходить підстав для відступу від правової позиції Великої Палати Верховного Суду сформульованої, зокрема у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 808/3351/17.

46. Отже, вимоги позивача пов`язані не з управлінською діяльністю відповідача, а з діями та прийняттям рішення, порядок вчинення яких визначений кримінальним процесуальним законодавством України.

47. Щодо доводів позивача про не взяття до уваги про невідповідність відповіді відповідача положенням Закону України «Про звернення громадян», Суд зазначає наступне.

48. Статтею 12 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, законами України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про доступ до судових рішень», Кодексом адміністративного судочинства України, законами України «Про запобігання корупції», «Про виконавче провадження».

49. З матеріалів справи слідує, що заява позивача містить повідомлення про злочин та бездіяльність у зв`язку з цим працівників поліції, а також містить вимоги про вжиття заходів реагування.

50. Водночас правовідносини, щодо розгляду заяв про вчинення кримінального правопорушення за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними.

51. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

52. Крім того, у розумінні частини першої статті 6 Конвенції право кожного на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом.

53. Доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

54. У своїх рішеннях ЄСПЛ указав, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France)).

55. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55 Конституції України).

56. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

57. Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

58. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» указав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».

59. Щодо посилань скаржника на те, що у відповідності з ч.2 ст.25 КАС України право вибору судового провадження належить позивачеві, Суд зазначає, що норма вказаної статті стосується територіальної підсудності, а не юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів.

60. В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

61. Водночас право на оскарження в розрізі положень частин першої, другої статті 55 та частини третьої статті 124 Конституції України про захист прав і свобод людини і громадянина судом, про гарантування права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб те, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення, а у передбачених законом випадках й на розгляд інших справ, зобов`язує кожного, хто вважає, що його право порушено, звертатися до суду, встановленого законом, тобто до того суду, який наділений повноваженнями на розгляд таких справ. Якщо особа вирішила захистити своє право в суді, який не має юрисдикції на розгляд такої справи, суд, до якого вона звернулася за захистом, повинен ухвалити відповідне рішення з висновком про порушення правил предметної юрисдикції й рекомендувати звернутися до суду, якому підсудний спір. Мірилом для такого висновку має бути істинна фактична та правова оцінка, кваліфікація суті (змісту) спірних правовідносин; визначення, яке право, ким і вимоги яких матеріально-правових норм були порушені. На визначення суті спірних правовідносин не повинна впливати інтерпретація їх автором звернення до суду, якщо із сукупності фактичних передумов об`єктивно можливо визначити правову природу спірних правовідносин.

62. Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.

63. Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення у справі «Доббертен проти Франції» зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 88/1991/340/413).

64. На підставі наведеного, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов вірного висновку, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства України.

65. Аргументи касаційної скарги про неправильність зробленого судом апеляційної інстанції висновку є безпідставними, оскільки зводяться до переоцінки встановлених у справі обставин, що не узгоджується з приписами статті 341 КАС України.

66. Щодо доводів позивача про те, що суд апеляційної інстанції здійснив розгляд справи без його участі, Суд зазначає, що за правилами частини одинадцятої статті 126 Кодексу адміністративного судочинства України у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

67. З матеріалів справи вбачається, що про час та дату судового засідання позивача повідомлялося у встановленому порядку, однак повернувся конверт з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Іншої адреси позивачем не зазначалося. Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що судова повістка вважається врученою позивачу.

68. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 580/1895/20.

69. За таких умов, колегія суддів, перевіряючи законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалили судові рішення з додержанням норм процесуального права.

70. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

71. На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка та під час розгляду справи суди не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскаржуваних рішень суду першої та апеляційної інстанцій відсутні.

72. Оскільки висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні, то касаційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення.

73. З огляду на результат касаційного розгляду у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2020 року у справі №520/7863/2020 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. А. Губська

Судді О.В. Калашнікова

Н.М. Мартинюк