Окрема думка
судді Великої Палати Верховного Суду Пророка В. В.
справа № 916/2813/18 (провадження № 12-71 гс 20)
29 червня 2021 року
м. Київ
Велика Палата Верхового Суду розглянула в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Приватне підприємство "Ніка-2" про визнання договору дарування недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 05 грудня 2019 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09 червня 2020 року і постановою від 29 червня 2021 року касаційну скаргу частково задовольнила, змінивши рішення Господарського суду Одеської області від 05 грудня 2019 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09 червня 2020 року виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.
Водночас з рішенням Великої Палати Верхового Суду не можу погодитися з огляду на таке.
1. Розглянувши справу Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що приватне підприємство (далі - ПП) є товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ).
1.1. Як на обґрунтування своєї позиції Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ПП визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці, а також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання - юридичної особи (частина перша статті 113 цього ж Кодексу).
1.2. Частиною першою статті 63 ГК України передбачена класифікація підприємств за ознакою форми власності. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.06.2019 у справі № 917/1338/18 (провадження № 12-23гс19) погодилась із висновком, сформульованим у постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 917/1887/17, що характеристика юридичної особи як ПП - це характеристика того, на підставі якої власності його створено.
1.3. Отже, ПП - це не окрема організаційно-правова форма юридичної особи, а класифікуюча ознака юридичних осіб залежно від форми власності.
1.4. Разом із цим за ознакою наявності чи відсутності учасників юридичні особи поділяються на товариства та установи, у зв`язку із чим ПП є товариством, оскільки воно має хоча б одного учасника.
1.5. Встановлення виду підприємницького товариства, до якого належить ПП, а саме, що ПП є господарським товариством (зокрема, товариством з обмеженою або додатковою відповідальністю) або кооперативом (зокрема, сільськогосподарським кооперативом, сільськогосподарським кооперативним об`єднанням), у кожному конкретному випадку зумовлюватиме застосування до спірних правовідносин відповідного законодавства, зокрема законів України «Про господарські товариства», «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», «Про кооперацію», «Про сільськогосподарську кооперацію».
1.6. Для визначення виду підприємницького товариства, до якого належить ПП у цій справі, слід виходити з такого.
1.7. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що ПП створено з метою здійснення ринкових взаємовідносин і отримання прибутку шляхом виконання робіт і надання послуг у сферах, визначених предметом його діяльності; ПП має статутний капітал, поділений на частки, та не встановлено наявності в його статуті положень, які передбачають, що один член кооперативу має один голос у вищому органі, зокрема, з можливістю мати додаткову кількість голосів, а також що його учасники несуть відповідальність за зобов`язаннями ПП.
1.8. ПП не випускає акції, а тому воно не може бути акціонерним товариством. Згідно із частиною третьою статті 96 ЦК України учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.
1.9. Отже, за загальним правилом учасники (засновники) не несуть відповідальності за зобов`язаннями ПП (якщо інше не встановлено статутом). У такому випадку ПП не є повним або командитним товариством чи товариством з додатковою відповідальністю, а відповідно до статті 84 ЦК України в чинній редакції, яка встановлює вичерпний перелік підприємницьких товариств, таке підприємство може бути лише ТОВ або виробничим кооперативом (сільськогосподарським кооперативом, сільськогосподарським кооперативним об`єднанням).
1.10. Визначальною ознакою кооперативу є те, що один член кооперативу має лише один голос у вищому органі (абзац четвертий статті 4 Закону України «Про кооперацію», абзац перший частини третьої статті 4 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»), з можливістю мати у певних випадках додаткову кількість голосів (абзац другий частини третьої статті 4 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»). Отже, оскільки статутом ПП не встановлено, що один член (засновник, учасник) має один голос у вищому органі, зокрема, з можливістю мати додаткову кількість голосів, то ПП не є кооперативом.
1.11. У зв`язку із цим Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ПП «Ніка-2» у цій справі є ТОВ.
2. Однак статтею 4 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» не обмежується кількість учасників товариства.
3. Тоді як частиною першою статті 113 ГК України встановлено, що приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання - юридичної особи.
4. Таким чином першою законодавчою відмінністю ПП від ТОВ є кількість та склад їх засновників, оскільки засновниками ТОВ можуть бути як фізичні так і юридичні особи без будь яких обмежень у їх кількості та складі, тоді як засновниками ПП можуть бути або один чи кілька громадян, іноземців чи осіб без громадянства або одна юридична особа. Законодавство України не дозволяє ПП мати змішаний склад засновників чи більше одного засновника-юридичної особи.
5. Також відмінність ПП та ТОВ полягає у статутному капіталі. Так стаття 12 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», зокрема, встановлює, що розмір статутного капіталу товариства складається з номінальної вартості часток його учасників, виражених у національній валюті України. Розмір частки учасника товариства у статутному капіталі товариства може додатково визначатися у відсотках. Розмір частки учасника товариства у відсотках повинен відповідати співвідношенню номінальної вартості його частки та статутного капіталу товариства. Тоді як вимог до статутного капіталу ПП як і щодо його поділу на частки немає.
6. Варто звернути увагу і на особливості змісту статутів ПП та ТОВ.
7. Так, відомості, які має містити статут ТОВ чітко передбачені законами України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та «Про господарські товариства». Водночас чіткого регулювання питання які саме відомості має містити статут ПП, окрім тих, що встановлені статтею 88 ЦК України, законодавство не містить, що дає змогу ПП більш вільно та конкретизовано, враховуючи специфіку діяльності ПП, прописати правила діяльності.
8. Слід звернути увагу і на суттєву відмінність у повноваженнях виконавчого органу (директора) ТОВ та ПП в питанні вчинення правочину якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів.
9. Зокрема стаття 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачає можливість директора ТОВ вчиняти такі правочини виключно за згодою загальних зборів учасників ТОВ, якщо інше не передбачено статутом тоді як директор ПП обов`язковістю такої згоди не обтяжений.
10. Беручи до уваги викладене слід констатувати, що ПП та ТОВ як організаційно - правові форми юридичної особи мають багато спільних ознак (певні особи, які можуть виступати засновниками (учасниками), мінімальний розмір статутного капіталу, відповідальність учасників за зобов`язаннями юридичної особи та інше) однак не є тотожними, а тому ПП як окрема організаційно-правовою форма юридичної особи не може прирівнюватися до ТОВ.
11. Таким чином вважаю, що Велика Палата Верховного Суду досліджуючи правову природу ПП дійшла помилкового висновку про те, що ПП «Ніка-2» у цій справі є ТОВ.
12. Також Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що після розподілу збільшеного статутного капіталу між подружжям, частки, визначені ним у статутному капіталі приватного підприємства, стали особистою власністю кожного з подружжя, а тому згода ОСОБА_1 на дарування ОСОБА_2 частини власної частки іншому учаснику товариства не потрібна.
13. Свою позицію Велика Палата Верховного Суду обґрунтувала, зокрема, тим, що статтею 69 СК України передбачено право дружини і чоловіка на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Так, дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою, зокрема, уклавши договір про поділ майна, що є у спільній сумісній власності. Якщо об`єктом поділу є нерухоме майно, тоді такий договір укладається у письмовій формі та підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню (частина друга статті 69 СК України).
14. Поділ спільного майна подружжя означає припинення права спільної сумісної власності подружжя на це майно і виникнення на її основі приватної (роздільної) власності або спільної часткової власності подружжя. Поділ спільного майна може здійснюватися в добровільному порядку за рішенням самого подружжя або в судовому порядку за наявності між ними спору.
15. Добровільний поділ майна подружжя передбачає наявність взаємної волі подружжя на припинення режиму спільної сумісної власності щодо належного їм майна.
16. Сімейні відносини як вид цивільних правовідносин можуть бути врегульовані крім СК України іншими нормативно-правовими актами.
17. Оскільки СК України допускає регулювання сімейних відносин за допомогою договору, то при укладенні, виконанні і розірванні такого договору можуть застосовуватися й норми ЦК України.
18. СК України закріплює як право спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте подружжям під час шлюбу (стаття 60 СК України), так і право поділу цього майна (стаття 70), а також право подружжя на укладання між собою договорів щодо поділу цього майна (стаття 9, частина перша статті 65, частина друга статті 69 СК України).
19. У статті 9 СК України законодавець закріпив право подружжя на укладення між собою сімейних договорів.
20. У частині першій статті 65 СК України закріплено принцип розпорядження спільним майном подружжя за взаємною згодою.
21. Також частина друга статті 69 СК України передбачає принцип розподілу майна подружжя за взаємною згодою.
22. Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Зазначена норма не забороняє подружжю припинити право спільної сумісної власності подружжя на це майно і встановити право спільної часткової власності подружжя на нього відповідно до статті 64 СК України.
23. Отже, майно, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності, може бути поділено між ними як у рівних, так і в інших частках за взаємною домовленістю.
24. Майно, яке належить одному з подружжя на праві особистої приватної власності, не може бути предметом такого договору, оскільки не підлягає поділу між подружжям. Однак воно може бути предметом інших цивільно-правових договорів, зокрема, договорів дарування, купівлі-продажу, найму (оренди) тощо, які подружжя можуть укладати між собою або з іншими особами на підставі частини першої статті 64 СК України.
25. Предметом договору про поділ спільного майна подружжя може бути як все майно (майнові права), що були набуті подружжям за час шлюбу, так і його частина. При цьому майно (майнові права), які не увійшли до предмета договору, залишаються в спільній сумісній власності подружжя. Договір про поділ майна подружжя може бути укладений з умовою виплати грошової компенсації або без неї.
26. Відтак подружжя має право на власний розсуд здійснити поділ спільного майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, при цьому самостійно визначивши його обсяг та частку кожного з них у цьому майні.
27. Хоча рішенням загальних зборів засновників, оформленим протоколом від 09.01.2013 № 1, збільшено статутний капітал до 30 000 000 грн та розподілено його між засновником ПП - одним з подружжя та новими учасниками товариства, у тому числі іншим з подружжя, з точки зору норм сімейного законодавства (статті 63 та 64 СК України) не можна дійти до висновку, що між подружжям таким чином відбувся поділ статутного капіталу ПП, який до цього перебував у режимі спільного майна подружжя.
28. Так, дійсно, СК України надає право дружині і чоловіку на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
29. Разом із цим слід зауважити, що ЦК України чітко встановлює, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
30. Статтею 372 ЦК України передбачено, зокрема, те, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
31. Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. (частини перша та друга статті 638 ЦК України).
32. Частиною першою статті 67 СК України також встановлено, що дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном.
33. Матеріали справи не містять жодного договору укладеного між подружжям ОСОБА_2 , який би свідчив про те, що останні дійшли згоди щодо поділу статутного капіталу ПП як майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.
34. Також справа не містить жодних відомостей про те, що частка ОСОБА_2 у статутному капіталі була виділена в натурі або був визначений порядок користування майном, що дозволило б ОСОБА_2 , враховуючи приписи статті 67 СК України повноправно укласти договір дарування.
35. А перерозподіл статутного капіталу ПП «Ніка-2» є нічим іншим, як реалізацією права учасників на перерозподіл часток прибутку від здійснення підприємством діяльності відносно частки учасників в статутному капіталі.
Беручи до уваги викладене слід дійти висновку, що ОСОБА_2 не мала права укладати оскаржуваний договір дарування частки у статутному капіталі ПП без згоди ОСОБА_1 , оскільки на момент укладення даного договору статутний капітал ПП перебував у спільній сумісній власності подружжя, разом з тим суди не перевірили її доводів щодо наявності згоди іншого з подружжя, висловленої на загальних зборах учасників.
Суддя В. В. Пророк
Окрема думка складена 20 вересня 2021 року.
