ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"05" грудня 2019 р.
м. Одеса
Справа № 916/2813/18
Господарський суд Одеської області у складі колегії: головуючого судді Шаратова Ю.А., суддів Щавинської Ю.М. та Невінгловської Ю.М.,
при секретарі судового засідання Сулімі Г.В.
розглянувши справу за позовом: ОСОБА_1 (зареєстрованого місця проживання на території України не має)
до відповідачів: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 )
ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 )
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Приватне підприємство «НІКА-2» (67772, Одеська обл., Білгород-Дністровський район, Сільрада Шабівська, комплекс будівель та споруд № 55, база відпочинку ,,НІКА-2")
про визнання договору дарування недійсним
Представники :
від позивача - Приміч Д.В., ордер від 16.01.2019 серія ОД № 329751;
від відповідача - Сажиної С.М. - Сажина С.М., Гамар В.І., ордер від 13.11.2019 серія ОД № 258713;
від відповідача - Горшеніної О.М. - не з`явився;
від третьої особи - Сажина С.М.
Суть спору:
ОСОБА _1 (далі - Позивач) звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до ОСОБА_2 (далі - Відповідач1) і ОСОБА_3 (далі Відповідач2) про визнання недійсним Договору дарування частки у статутному капіталі Приватного підприємства «НІКА-2» від 13.07.2015, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Ухвалою господарського суду Одеської області від 19.12.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження з викликом учасників справи.
Ухвалою суду від 02.04.2019 провадження у справі № 916/2813/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів - Приватного підприємства «Ніка-2» - закрито.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.06.2019 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Ухвалу господарського суду Одеської області від 20.04.2019 про закриття провадження у справі № 916/2813/18 скасовано. Справу передано до господарського суду Одеської області для продовження розгляду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 25.06.2019 справу № 916/2813/18 передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Шаратову Ю.А.
Ухвалою суду від 27.06.2019 прийнято справу до свого провадження, ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 11.07.2019.
В судовому засіданні 11.07.2019 представник позивача надав клопотання про витребування доказів (вх. № 2-3299/19 від 12.07.2019) в якому просив суд витребувати у ОСОБА_2 оригінал протоколу Загальних зборів засновників Приватного підприємства «Ніка-2» (без номеру) від 13.05.2015.
Протокольною ухвалою від 11.07.2019 задоволено клопотання представника позивача та витребувано у ОСОБА_2 оригінал протоколу Загальних зборів засновників Приватного підприємства «Ніка-2» (без номеру) від 13.05.2015.
Крім того, 11.07.2019 на адресу Господарського суду Одеської області надійшло клопотання представника відповідача - ОСОБА_2 - адвоката Гамара В.І. про забезпечення судових витрат від 10.07.2019 (вх. № 2-32-73/19 від 11.07.2019) в якому він просить суд відповідно до частини четвертої статті 125 Господарського процесуального кодексу України зобов`язати позивача у справі внести на депозитний рахунок суду попередньо визначену суму судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) у сумі 13 447,00 грн.
Ухвалою суду від 11.07.2019 клопотання представника ОСОБА_2 адвоката Гамара В.І. про забезпечення судових витрат - задоволено. Зобов`язано позивача ОСОБА_1 внести на депозитний рахунок Господарського суду Одеської області попередньо визначену суму судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 13 447,00 грн. протягом 10 днів з дня проголошення ухвали. Докази внесення грошових коштів на депозитний рахунок надати суду.
Протокольною ухвалою від 11.07.2019 оголошено перерву в підготовчому засіданні до 25.07.2019.
Протокольною ухвалою від 25.07.2019 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 30.08.2019.
Протокольною ухвалою від 30.08.2019 оголошено перерву в підготовчому засіданні до 09.09.2019.
Протокольною ухвалою від 09.09.2019 відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про забезпечення судових витрат, відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача щодо призначення судової почеркознавчої експертизи та оголошено перерву в підготовчому засіданні до 17.09.2019.
На адресу господарського суду Одеської області 17.09.2019 надійшла заява ОСОБА_2 про відвід судді від 16.09.2019 (вх. № 2-4472/19 від 17.09.2019).
Ухвалою суду від 17.09.2019 зупинено провадження у справі № 916/2813/18 до вирішення питання про відвід судді за заявою ОСОБА_2 іншим складом суду, визначеним в порядку частини першої статті 32 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою суду від 19.09.2019 (суддя Погребна К.Ф.) заяву ОСОБА_2 (вх. №2-4472/19) про відвід судді Шаратова Ю.А. від розгляду справи № 916/2813/18 залишено без задоволення.
Ухвалою суду від 27.09.2019 поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання на 04.10.2019.
Протокольною ухвалою суду від 04.10.2019 призначено справу № 916/2813/18 до колегіального розгляду.
Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 07.10.2019 визначено наступний склад колегії: головуючий суддя Шаратов Ю.А., судді Щавинська Ю.М. та Невінгловська Ю.М.
Ухвалою суду від 09.10.2019 справу № 916/2813/18 прийнято до свого провадження вищевказаною колегією суддів, ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 13.11.2019.
22.10.2019 на адресу господарського суду від відповідача ОСОБА_2 надійшла заява про відвід складу суду у справі від 18.10.2019 (вх. № 2-5147/19 від 22.10.2019).
Ухвалою суду від 22.10.2019 зупинено провадження у справі № 916/2813/18 до вирішення питання про відвід колегії суддів за заявою ОСОБА_2 іншим складом суду, визначеним в порядку частини першої статті 32 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою суду від 24.10.2019 (суддя Літвінов С.В.) заяву ОСОБА_2 (вх.№2-5147/19 від 22.10.2019) про відвід судді Шаратова Ю.А., суддів Щавинської Ю.М. та Невінгловської Ю.М. від розгляду справи № 916/2813/18 залишено без задоволення.
Ухвалою суду від 04.11.2019 поновлено провадження у справі № 916/2813/18. Підготовче засідання призначено на 13.11.2019.
На адресу господарського суду 04.10.2019 від відповідача - ОСОБА_2 надійшло клопотання про залишення позову без розгляду, у зв`язку із знаходженням в провадженні Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області судової справи № 495/3376/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору недійсним. Отже між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Ухвалою суду від 13.11.2019 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача - ОСОБА_2 від 03.10.2019 (вх. № 20310/19 від 04.10.2019) про залишення позову без розгляду.
13.11.2019 на адресу господарського суду надійшло клопотання відповідача - ОСОБА_3 про забезпечення судових витрат у сумі 15 368,00 грн. Вказане клопотання обґрунтоване тим, що на момент розгляду справи не відомо про наявність у позивача зареєстрованого в установленому порядку місця проживання. Отже, на думку відповідача - ОСОБА_3 в неї наявний сумнів, щодо можливості в подальшому відшкодувати майбутні судові витрати відповідача (в т.ч. на професійну правничу допомогу) в разі ухвалення судом рішення не на користь позивача.
Ухвалою суду від 13.11.2019 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача - ОСОБА_3 від 11.11.2019 (вх. № 2-5554/19 від 13.11.2019) про забезпечення судових витрат.
Ухвалою від 13.11.2019 закрито підготовче провадження у справі № 916/2813/19, призначено справу до розгляду по суті в засіданні суду на 28.11.2019.
Протокольною ухвалою від 28.11.2019 судом оголошено перерву в судовому засіданні до 05.12.2019.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.
Позовні вимоги з посиланням на частину першу статті 83, частину четверту статті 369, статті 717, 718 Цивільного кодексу України, частину першу статті 63, статті 66, 113 Господарського кодексу України, статті 60, 61, 65 Сімейного кодексу України, обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 не уповноважував ОСОБА_2 на розпорядження спільним сумісним майном, а саме, статутним капіталом ПП «НІКА-2».
Позивач наголошує, що ПП «НІКА-2» було створено ОСОБА_2 01.09.2001 під час перебування з ним у шлюбі, на основі майна, яке знаходилось у їх спільній сумісній власності, зокрема, за спільно нажиті кошти подружжя.
В обґрунтування своєї позиції ОСОБА_1 посилається на рішення Конституційного Суду України від 19.09.2012 № 17-рп/2012 у справі №1-8/2012, яким вирішено, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. При цьому, Позивач зазначає, що до 13.07.2015 подружжю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 належало 80 % статутного капіталу ПП «НІКА-2», а саме: 60 % статутного капіталу, що дорівнює 18 000 000,00 грн. ОСОБА_2 , та 20 % статутного капіталу, що дорівнює 6 000 000,00 грн. ОСОБА_1 .
Позивач вказує на те, що 13.07.2015 без його відома ОСОБА_2 укладено оспорюваний договір дарування частки у статутному капіталі, відповідно до якого, ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 частку статутного капіталу ПП «НІКА-2» у розмірі 40 %, що дорівнює сумі 12 000 000,00 грн. Тобто, за твердженням Позивача, ОСОБА_2 за Договором дарування від 13.07.2015 без його згоди розпорядилася майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. А відтак, на думку Позивача, цей правочин щодо розпорядження спільним майном, може бути визнаний судом недійсним через відсутність необхідних повноважень у співвласника, який його вчинив.
ОСОБА_1 зазначає, що взагалі не знав про факт укладення Договору дарування частки у статутному капіталі підприємства від 13.07.2015, дізнався про нього лише після подання до Господарського суду Одеської області позовної заяви про визнання недійсними рішень загальних зборів засновників ПП «НІКА-2», оформлених протоколами від 13.07.2015 № 1 та від 23.11.2015 № 3, що була предметом розгляду у справі № 916/1553/17.
Заперечуючи проти доводів відповідачів, Позивач у письмових Поясненнях (вхід. від 22.08.2019 № 16868/19) вказує на те, що протокол загальних зборів засновників ПП «НІКА-2» від 13.05.2015 не є документом, що засвідчує юридичний факт згоди ОСОБА_1 на відступлення частки у статутному капіталі. Зокрема, він не може вважатися згодою на відчуження частки у статутному капіталі, оскільки не викладений у формі одностороннього правочину (заяви), не містить істотних умов про предмет договору, не містить розмір відчужуваної частки у статутному капіталі, не вказує на вид та конкретні умови правочину за яким буде відчужено частку.
Відповідач - ОСОБА_2 та її представник у судовому засіданні заперечували проти позову, просили відмовити у його задоволенні повністю. У відзиві на позовну заяву від 04.02.2019 (вхід. від 11.02.2019 № 2709/19) Відповідач, із посиланням на частину четверту статті 75 Господарського процесуального кодексу України, зазначає, що у постанові Одеського апеляційного господарського суду від 11.06.2018 у справі № 916/1553/17 було досліджено правовий статус майна, що було набуто під час шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в розрізі з корпоративними правовідносинами, які виникли під час створення підприємства та його діяльності. Зокрема, вказано на те, що учасник господарського товариства має право розпорядження належною йому часткою в статутному капіталі товариства без згоди другого подружжя.
Також, відповідач - ОСОБА_2 зазначає, що у 2015 році, коли вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_1 , між ними було досягнуто домовленості щодо відчуження наявних у них часток в статутному капіталі ПП «НІКА-2» на користь власних дітей. ОСОБА_2 виявила бажання передати належну їй частку у статутному капіталі ПП «НІКА-2» на користь своєї доньки - ОСОБА_3 без визначення компенсації та отримання прибутку за правочином, який за своєю структурою та визначенням безоплатності підпадає під визначення договору дарування (стаття 717 Цивільного кодексу України). В свою чергу ОСОБА_2 надала згоду ОСОБА_1 на відчуження належної йому частки на користь власного сина.
Вищезазначена згода була оформлена протоколом загальних зборів засновників ПП «НІКА-2» від 13.05.2015, який підписаний ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Отже, на думку Відповідача1, під час укладення Договору дарування частки у статутному капіталі підприємства від 13.07.2015, було дотримано вимоги частини третьої статті 65 Сімейного кодексу України щодо наявності письмової згоди другого з подружжя для укладення договору стосовно цінного майна, що підтверджується вказаним протоколом від 13.05.2015.
Відповідачем - ОСОБА_2 подано Заяву про сплив строку позовної даності та застосування строків позовної даності (в порядку ст. ст. 41, 42 ГПК України, ст. ст. 261, 267 ЦК України) від 27.11.2019 (вхід від.28.11.2019 № 2-5823/19). У цій заяві Відповідач1 зазначає, що з моменту оформлення протоколу загальних зборів засновників ПП «НІКА-2» від 13.05.2015, Позивач знав та розумів факти передачі корпоративних прав на користь ОСОБА_3 на умовах безоплатності, тобто шляхом оформлення єдиного ймовірного правочину - договору дарування. Оспорюваний Договір дарування частки у статутному капіталі підприємства від 13.07.2015 за змістом повністю співпадає з протоколом від 13.05.2015, і, за твердженням Відповідача1, Позивач на момент підписання протоколу повністю розумів його наслідки для його прав та змісту статусу одного з подружжя.
При цьому, Відповідач1 вказує на те, що Позивач не мав жодних перешкод, щодо ознайомлення зі змістом протоколу загальних зборів засновників від 13.05.2015 чи Договору дарування частки у статутному капіталі підприємства від 13.07.2015, оскільки в першому випадку він був секретарем зборів та особисто підписав протокол, а в другому випадку, мав можливість ознайомитись з оспорюваним договором у матеріалах реєстраційної справи ПП «НІКА-2» як його засновник.
Отже, відповідач - ОСОБА_2 вважає, що у даному випадку початок перебігу позовної давності слід рахувати з дати протоколу загальних зборів засновників, а саме, з 13.05.2015.
Відповідач - ОСОБА_3 не з`явилась, явку свого повноважного представника до судового засідання не забезпечила. 03.12.2019 до суду надійшло клопотання відповідача - ОСОБА_3 від 29.11.2019 (вхід .№ 25022/19) про врахування висновків Верховного Суду, у якому вона, зокрема, просила провести розгляд справи, призначеної на 05.12.2019 без її участі. /т. ІІІ а.с. 241/.
У Відзиві на позовну заяву від 29.08.2019 (вхід. від 30.08.2019 № 17411/19) Відповідач2, із посиланням на частину четверту статті 75 Господарського процесуального кодексу України, зазначає, що у постанові Одеського апеляційного господарського суду від 11.06.2018 у справі № 916/1553/17 було досліджено правовий статус майна, що було набуто під час шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в розрізі з корпоративними правовідносинами, які виникли під час створення підприємства та його діяльності. Зокрема, вказано на те, що учасник господарського товариства має право розпорядження належною йому часткою в статутному капіталі товариства без згоди другого подружжя.
Також, на думку ОСОБА_3 , під час укладення Договору дарування частки у статутному капіталі підприємства від 13.07.2015, було дотримано вимоги частини третьої статті 65 Сімейного кодексу України щодо наявності письмової згоди другого з подружжя для укладення договору стосовно цінного майна, що підтверджується протоколом загальних зборів засновників ПП «НІКА-2» від 13.05.2015.
При цьому, Відповідач2 зазначає, що кожен з учасників в протоколі від 13.05.2015 здійснив узгодження одностороннього правочину по кожному з учасників, а саме: ОСОБА_1 надав згоду ОСОБА_2 на відчуження її частки на користь доньки, а ОСОБА_2 надала згоду ОСОБА_1 на відчуження його частки на користь свого сина. За умови узгодження взаємних прав та обов`язків, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , які були засновниками підприємства, мали на меті схожі наміри щодо своїх часток, а відтак, й розуміння, що кожен з них здійснив односторонній правочин, але у зв`язку з їх подібністю та одним похідним - заяви про надання згоди були оформлені протоколом від 13.05.2015, що кореспондується з приписами частини четвертої статті 202 Цивільного кодексу України.
Керівник третьої особи - ПП «НІКА-2», ОСОБА_2 , у судовому засіданні заперечувала проти позову, просила відмовити у його задоволенні повністю. У Поясненнях на позовну заяву від 04.02.2019 (вхід. від 11.02.2019 № 2718/19) третя особа, із посиланням на частину четверту статті 75 Господарського процесуального кодексу України, зазначає, що у постанові Одеського апеляційного господарського суду від 11.06.2018 у справі № 916/1553/17 було досліджено правовий статус майна, що було набуто під час шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в розрізі з корпоративними правовідносинами, які виникли під час створення підприємства та його діяльності. Зокрема, вказано на те, що учасник господарського товариства має право розпорядження належною йому часткою в статутному капіталі товариства без згоди другого подружжя.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши представників Позивача та Відповідача1, суд
в с т а н о в и в :
13.07.2015 між ОСОБА_5 (Дарувальник) та ОСОБА_3 (Обдаровувана) в письмовій формі укладено Договір дарування частки у статутному капіталі підприємства (дали Договір від 13.07.2015). /т. І а.с. 59/.
Згідно із пунктами 1.1, 1.2 Договору від 13.07.2015 Дарувальник безоплатно передає Обдаровуваному належну їй частку у статутному капіталі Приватного підприємства «НІКА-2», код - 31652421, у розмірі 40 %, що складає 12 000 000,00 грн. Юридична адреса ПП «НІКА-2»: 67772, Одеська область, Білгород-Дністровський район, сільрада Шабівська, комплекс будівель та споруд№ 55, база відпочинку «НІКА-2».
Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до частини першої статті 717, статті 718 Цивільного кодексу України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.
Згідно із частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень (частина четверта статті 369 Цивільного кодексу України).
ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги про визнання недійсним Договору від 13.07.2015 з підстав відсутності його згоди на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 14.03.2018, а також постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.06.2018 у справі № 916/1553/17, які набрали законної сили, встановлені наступні обставини щодо сторін у цій справі, № 916/2813/18.
Згідно з пунктом 1.1 статуту Приватного підприємства «НІКА-2», затвердженого рішенням загальних зборів учасників засновників (протокол від 03.04.2008) та зареєстрованого Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією 12.09.2001 за №04056813Ю0010276, вказане підприємство створено громадянкою Молдови ОСОБА_2 з метою здійснення ринкових взаємовідносин і отримання прибутку на основі задоволення потреб громадян, колективних, державних та інших підприємств і організацій в виконанні робіт і наданні послуг в сферах, визначених предметом діяльності.
Статутний фонд становить 500 грн; вкладом засновника в статутний фонд підприємства можуть бути будинки, споруди, обладнання, інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, іншими природними ресурсами, а також інші майнові права, кошти, в тому числі і в іноземній валюті та інші види вкладів, не заборонені діючим законодавством (пункт 3.5 статуту у зазначеній редакції).
На підставі рішення засновника ПП «Ніка-2» № 2 від 19.09.2005 введено до складу засновників підприємства: громадянина Молдови ОСОБА_1 та громадянку Молдови ОСОБА_3 .
Відповідно до пункту 1.2 статуту Приватного підприємства «НІКА-2», зареєстрованого Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією 12.09.2001 за № 04056813Ю0010276 з подальшими змінами та доповненнями, проведеними державними реєстраторами 21.04.2008 за №15301050007000138 та 20.07.2011 за № 153021050011000138, засновниками підприємства є ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
На підставі рішення загальних зборів засновників, оформленого протоколом № 1 від 09.01.2013, до статуту ПП «Ніка-2» було внесено зміни, державну реєстрацію яких проведено 16.01.2013 за №15301050016000138. Відповідно до цих змін пункт 3.2 статуту підприємства викладено у новій редакції, згідно з яким для забезпечення діяльності підприємства створюється статутний капітал у розмірі 30 000 000 грн, який складається з вартості вкладів його засновників; вклади засновників у статутному капіталі становлять:
- ОСОБА_2 -вклад на суму 18 000 000 грн, що відповідає частці у статутному капіталі у розмірі 60 %;
- ОСОБА_1 -вклад на суму 6 000 000 грн, що відповідає частці у статутному капіталі у розмірі 20 %;
- ОСОБА_3 -вклад на суму 6 000 000 грн, що відповідає частці у статутному капіталі у розмірі 20 %.
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08.10.2015 у справі № 495/6567/15-ц розірвано шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 (дошлюбне прізвище « ОСОБА_6 »), ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 23 грудня 1995 року у ВЦС сектору Ришкань м. Кишинів, актовий запис № 875. /т.І а.с. 86/.
Отже на момент створення Приватного підприємства «НІКА-2», державна реєстрація 12.09.2001, і укладення оспорюваного Договору від 13.07.2015, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі.
Відповідно до частин першої, другої статті 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною першою статті 61 Сімейного кодексу України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Згідно із частинами першою, третьою статті 65 Сімейного кодексу України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Частиною четвертою статті 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд враховує висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 918/598/18, відповідно до якого, з моменту внесення грошових коштів до статутного капіталу господарського товариства вони є власністю самого товариства, зазначені спільні кошти (майно) подружжя втрачають ознаки об`єкта права спільної сумісної власності подружжя. Право на компенсацію вартості частини коштів виникає в іншого подружжя лише щодо спільних коштів, а не статутного капіталу, при цьому лише в тому разі, коли спільні кошти всупереч ст. 65 СК України були використані одним із подружжя саме для внесення вкладу до статутного капіталу. Подальше розпорядження учасником товариства його часткою в статутному капіталі з огляду на положення статей 116, 147 ЦК України є суб`єктивним корпоративним правом такого учасника й відчуження ним на власний розсуд частки в статутному фонді не може вважатися використанням (відчуженням) спільного майна подружжя проти волі іншого подружжя та не в інтересах сім`ї. Таким чином, у разі передання подружжям свого майна для здійснення підприємницької діяльності шляхом участі одного з них у заснуванні господарського товариства це майно належить зазначеному товариству на праві власності, подружжя набуває відповідне майнове право, яке реалізується одним із подружжя (засновником) шляхом участі в управлінні товариством, а друге подружжя набуває право вимоги виплати йому певних сум у разі поділу майна між подружжям. Отже, учасник господарського товариства має право розпорядження належною йому часткою в статутному капіталі товариства без згоди другого подружжя.
Суд вважає помилковим посилання Позивача на рішення Конституційного Суду України від 19.09.2012 № 17-рп/2012 у справі №1-8/2012, яким вирішено, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, з огляду на наступне.
Як випливає зі змісту рішення Конституційного Суду України від 19.09.2012 № 17-рп/2012 у справі №1-8/2012 офіційне тлумачення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України було надано саме в аспекті конституційного звернення. Приватне підприємство «ІКІО» звернулося до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положення частини першої статті 61 Кодексу, відповідно до якого об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту, в аспекті того, чи є статутний капітал та майно приватного підприємства об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
При цьому суб`єктом конституційного звернення вказувалося на те, що приватне підприємство «ІКІО» створено за рахунок спільної сумісної власності подружжя.
Саме в аспекті конституційного звернення, Конституційний Суд України у пункті 2.2 вказаного рішення від 19.09.2012, із посиланням на частину четверту статті 13, частини першу, другу статті 41, пункт 7 частини першої статті 92 Конституції України, частини третю, четверту статті 63, частини першу, другу статті 66 Господарського кодексу України, статті 191, 320 Цивільного кодексу України, зазначив, що приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, - це окремий об`єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної сумісної власності. А, з огляду на це, дійшов висновку, що статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об`єктом їх спільної сумісної власності.
Тобто висновок у рішенні Конституційного Суду України від 19.09.2012 № 17-рп/2012 у справі №1-8/2012 зроблений щодо приватного підприємства заснованого одним із подружжя, як унітарне підприємство відповідно до частини четвертої статті 63 Господарського кодексу України. А відтак, не може бути застосований до спірних правовідносин, у яких Приватне підприємство «НІКА-2», на момент вчинення оспорюваного правочину, існувало як корпоративне підприємство з трьома засновниками (учасниками) відповідно до частини п`ятої статті 63 Господарського кодексу України.
Отже, укладання ОСОБА_2 Договору дарування частки у статутному капіталі підприємства від 13.07.2015 не потребувало згоди її чоловіка - ОСОБА_1 А відтак, вчинення вказаного правочину не суперечить приписам частини першої статті 61, частин першої, третьої статті 65 Сімейного кодексу України. А тому, відсутні підстав для визнання його недійсним відповідно до норм частини першої статті 203, частини першої статті 215, частини четвертої статті 369 Цивільного кодексу України.
Не підлягає задоволенню Заява про сплив строку позовної даності та застосування строків позовної даності (в порядку ст. ст. 41, 42 ГПК України, ст. ст. 261, 267 ЦК України) від 27.11.2019 (вхід від.28.11.2019 № 2-5823/19) подана відповідачем - ОСОБА_2 , з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 256, частини першої статті 257, частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (пункт 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 № 10).
З огляду на те, що судом встановлено відсутність порушення прав Позивача, позовні вимоги не підлягають задоволенню з підстав їх необґрунтованості.
На підставі викладеного, суд вважає такими, що не обґрунтовані та не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання недійсним Договору дарування частки у статутному капіталі Приватного підприємства «НІКА-2» від 13.07.2015, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Відповідно до частин першої, другої статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Відповідачем - ОСОБА_2 до Відзиву на позовну заяву від 04.02.2019 (вхід. від 11.02.2019 № 2709/19) додано попередній (орієнтовний розрахунок) сум судових витрат, які вона очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Вказаний розрахунок складається з орієнтовних витрат Відповідача1 на правову допомогу у даній справі у розмірі 13 447,00 грн.
Відповідачем - ОСОБА_3 до Відзиву на позовну заяву від 29.08.2019 (вхід. від 30.08.2019 № 17411/19) додано попередній (орієнтовний розрахунок) сум судових витрат, які вона очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Вказаний розрахунок складається з орієнтовних витрат Відповідача2 на правову допомогу у даній справі у розмірі 15 368,00 грн.
Третьою особою - ПП «НІКА-2» до Пояснень на позовну заяву від 04.02.2019 (вхід. від 11.02.2019 № 2718/19) додано попередній (орієнтовний розрахунок) сум судових витрат, які вона очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Вказаний розрахунок складається з орієнтовних витрат третьої особи на правову допомогу у даній справі у розмірі 13 447,00 грн.
Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно із пунктом 1 частини другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат, зокрема, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
Частиною третьою статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідачами Сажиною С.М. і Горшеніною О.М. та третьою особою - ПП «НІКА-2» не надано суду до закінчення судових дебатів у справі доказів, що підтверджують розмір понесених ними судових витрат на професійну правничу допомогу, а саме, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. А відтак, суд позбавлений можливості встановити розмір цих витрат та зробити їх розподіл із покладенням на відповідача.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись частиною першою статті 11, частиною першою статті 203, частиною першою статті 215, частиною першою статті 256, частиною першою статті 257, частиною першою статті 261, частиною четвертою статті 369, частиною першою статті 509, частиною першою статті 717, статтею 718 Цивільного кодексу України, частинами першою, другою статті 60, частиною першою статті 61, частинами першою, третьою статті 65 Сімейного кодексу України, частинами четвертою, п`ятою статті 63 Господарського кодексу України, статтями 73, 74, 75, 76-80, 86, 123, 124, 126, 129, 236, 237, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги через господарський суд Одеської області відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України, протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 16 грудня 2019 р.
Головуючий Ю.А. Шаратов
Суддя Ю.М. Щавинська
Суддя Ю.М. Невінгловська
