Номер провадження: 22-ц/813/5954/21
Номер справи місцевого суду: 947/4648/20
Головуючий у першій інстанції Огренич І. В.
Доповідач Погорєлова С. О.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.08.2021 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: Погорєлової С.О.
суддів: Князюка О.В., Заїкіна А.П.
за участю секретаря: Дубрянської Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» у справі за позовом ОСОБА_1 до Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, на рішення Київського районного суду м. Одеси, ухваленого під головуванням судді Огренич І.В. 18 листопада 2020 року у м. Одеса, -
встановила:
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Київського районного суду м. Одеси з позовом до КП «Морська пошуково-рятувальна служба» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (т. 1 а.с. 1-6).
В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилалася на те, що з 2016 року вона працювала в КП «Морська пошуково-рятувальна служба» на посаді начальника юридичної служби. Наказом № 107-к «Про звільнення» із змінами, внесеними наказом від 17 лютого 2020 року «Про внесення змін до наказу КП «МПРС» від 17 лютого 2020 року № 107-к «Про звільнення», її було звільнено за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Позивач вважала, що її було звільнено незаконно, з порушенням норм трудового законодавства, а саме: застосування до неї дисциплінарного стягнення у вигляду догани в один і той же день із застосуванням дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, що суперечить вимогам закону щодо звільнення за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України; не наведення у наказі про звільнення конкретного порушення нею трудових обов`язків, яке повторно сталося після застосування до неї дисциплінарного стягнення у вигляді догани; недодержання порядку звільнення, передбаченогостаттями 148-149 КЗпП України, оскільки її не було ознайомлено із документами, які зазначені в наказі про звільнення, як підстава її звільнення, та не надано можливості надати пояснення; звільнення проведено без врахування її попередньої роботи, без погодження із профспілковою організацією, членом якої вона є, що є підставою для визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення судом її на посаді та виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, на підставі чого ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 було задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 17 лютого 2020 року № 107-к «Про звільнення» зі змінами, внесеними наказом КП «МПРС» від 17 лютого 2020 року № 110-к «Про несення змін до наказу від 17 лютого 2020 року № 107-к «Про звільнення», яким ОСОБА_1 звільнено з посади начальника юридичної служби КП «Морська пошуково-рятувальна служба». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника юридичної служби КП «Морська пошуково-рятувальна служба». Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника юридичної служби КП «Морська пошуково-рятувальна служба». Стягнуто з КП «Морська пошуково-рятувальна служба» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 17 лютого 2020 року по 17 листопада 2020 року включно, в розмірі 500296,23 грн., з якої підлягає виключенню сума податку на доходи фізичних осіб та військового збору. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення з КП «Морська пошуково-рятувальна служба» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць, а саме з 17 лютого 2020 року по 17 березня 2020 року в сумі 55 588,47 грн., з якої підлягає виключенню сума податку на доходи фізичних осіб та військового збору. Стягнуто з КП «Морська пошуково-рятувальна служба» на користь держави судовий збір в розмірі 2 102,00 грн. (т. 2 а.с. 116-120).
В апеляційній скарзі КП «Морська пошуково-рятувальна служба» просить рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись порушення судом норм матеріального та процесуального права. Так, на думку апелянта: суд дійшов хибного висновку про необхідність зазначення у наказі про звільнення конкретних фактів порушення трудової дисципліни, часу та обставин скоєння правопорушення; судом ухвалене необґрунтоване рішення про незаконність звільнення позивачки за п.3 ч.1 т. 40 КЗпП; судом невірно визначено суму стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу (т. 2 а.с. 155-168).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга КП «Морська пошуково-рятувальна служба» підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 з травня 2016 року працювала в Казенному підприємстві «Морська пошуково-рятувальна служба» на посаді начальника юридичної служби.
17 лютого 2020 року відповідачем було видано наступні накази: № 114-н «Про дисциплінарну відповідальність», № 107-к «Про звільнення» та № 110-к «Про внесення змін до наказу КП «МПРС» від 17 лютого 2020 року № 107-к «Про звільнення». Наказом від 17 лютого 2020 року № 107-к «Про звільнення» зі змінами, внесеними наказом від 17 лютого 2020 року № 110-к, позивачку звільнено з посади начальника юридичної служби Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» за п.3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Підстави звільнення працівника з роботи з ініціативи адміністрації передбачені статтями40,41 КЗпП України.
Зокрема, відповідно до пункту 3статті 40 КЗпПУкраїни, трудовий договір може бути розірваний власником підприємства (установи, організації) або уповноваженим ним органом у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо раніше до цього працівника застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
За змістом зазначеної норми працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку (пункт 23Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 рокуз наступними змінами).
При цьому роботодавець повинен навести конкретні факти невиконання обов`язків, зазначити, коли вони мали місце, коли і які проступки вчинив працівник після застосування до нього стягнень, не обмежуючись загальним посиланням на систематичне порушення трудових обов`язків з боку працівника.
Порядок застосування дисциплінарних стягнень відповідно достатті 149 КЗпПпередбачає обов`язок роботодавця зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення, враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Статтею 147 КЗпП Українипередбачено, що за порушення трудової дисципліни, до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана або звільнення.
Отже, підставою для застосування дисциплінарного стягнення є дисциплінарний проступок, під яким розуміється протиправне, винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх обов`язків, що випливають із нормативно-правових та інших актів у сфері праці, колективного і трудового договорів.
Виходячи із норм чинного законодавства, для розірвання трудового договору за підставою, що міститься у пункті 3 частини першоїстатті 40 КЗпП України, необхідними є такі умови: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; належним чином зафіксований факт протиправного винного невиконання або неналежного виконання працівником трудових обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку; невиконання трудових обов`язків мало систематичний характер; до працівника раніше протягом року вже застосовувалися заходи дисциплінарного або громадського стягнення.
З урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється законність звільнення,обов`язок доведення правомірності звільнення працівника покладається на роботодавця. Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23 січня 2018 року у справі№ 273/212/16-ц.
Наказ про звільнення є первинним документом зі статистики праці, типова форма якого передбаченанаказом Державного комітету статистики України від 05 грудня 2008 року № 489(форма № П-4 «Наказ (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту)», серед реквізитів якого визначено, зокрема, причини звільнення та підстави звільнення.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що наказ про звільнення позивачки за систематичне невиконання посадових обов`язків не містить зазначення конкретних фактів порушення позивачкою трудової дисципліни чи невиконання нею без поважних причин посадових обов`язків, часу та обставин скоєння правопорушення, у чому полягає систематичність порушення, аргументації щодо необхідності прийняття саме рішення про звільнення. Посилання у наказі на підставу звільнення «за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором, відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП України», є загальним.
З матеріалів справи вбачається, що підставами звільнення позивачки стали: Акт службової перевірки від 14 січня 2020 року; Акт перевірки фактів, викладених у зверненнях працівників КП «МПРС» від 28 січня 2020 року Державної служби морського та річкового транспорту України, затверджений в.о. голови Державної служби морського та річкового транспорту України 07 лютого2020 року; наказ КП «МПРС» від 17 лютого 2020 року № 114-н «Про дисциплінарну відповідальність»; Рапорт відділу внутрішньої безпеки від 31 січня 2020 року; лист Державної служби морського та річкового транспорту України від 14 лютого 2020 року № 961/05/15-20.
Однак, дослідження даних документів не дає підстав для визнання проведеного звільнення позивачки таким, що відповідає законодавству.
Так, акт службової перевірки від 14 січня 2020 року не містить посилання на конкретні факти порушення трудової дисципліни та не доводить вини позивачки. Відповідачем не доведено належними доказами, що саме позивачкою створювалися документи, зазначені відповідачем у Акті службової перевірки, та копії яких відсутні. Акт та висновки комісії містять лише припущення членів комісії, що ці документи могли бути створені начальником юридичної служби.
Судами першої та апеляційної інстанцій також досліджено Акт перевірки фактів, викладених у зверненнях працівників КП «МПРС» від 28 січня 2020 року Державної служби морського та річкового транспорту України, затверджений в.о. голови Державної служби морського та річкового транспорту України 07 лютого 2020 року.
Зміст акту, в тій частині, яка стосується звільнення ОСОБА_2 , дав можливість суду лише констатувати факт, що комісія дійшла висновку, що звільнення психолога служби охорони праці ОСОБА_2 відбулося без погодження з Профспілковою організацією та без отримання згоди Профспілки працівників морського транспорту України (ПРМТУ) (аркуші акту 11, 12, 20). При цьому комісія зазначила, що оригінал наказу від 06 листопада 2019 року № 752-к про звільнення ОСОБА_2 відсутній, і факт погодження (візування) або непогодження позивачкою наказу про звільнення ОСОБА_2 комісією не встановлювався. Таким чином, висновки комісії не містять встановлених порушень з боку начальника юридичної служби ОСОБА_1 , на які посилається відповідач.
Щодо наказу КП «МПРС» від 17 лютого 2020 року № 114-н «Про дисциплінарну відповідальність» позивачку притягнено до дисциплінарної відповідальності у вигляді оголошення догани, то судом першої інстанції вірно зазначено наступне. Підстава видання наказу порушення трудової дисципліни, які встановлені в рапорті відділу внутрішньої безпеки від 14 лютого 2020 року № 57/12-20. На даний час в провадженні Київського райсуду м. Одеси знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до КП «МПРС» про визнання незаконним та скасування вищевказаного наказу, рішення по справі не прийнято.
Підставою для звільнення позивачки у наказі також зазначений Рапорт відділу внутрішньої безпеки від 31 січня 2020 року, відповідно до висновків якого позивачка порушила виконавчу дисципліну щодо недотримання вимог Положення про юридичну службу, яке виразилося у безвідповідальному ставленні до виконання своїх обов`язків та доручення директора.
Судом першої інстанції встановлено, що дорученням директора № 14-Д від 21 січня 2020 року позивачці було доручено в строк до 22 січня 2020 року підготувати претензію до сайту dumskaya.net щодо захисту честі, гідності та ділової репутації КП «МПРС» стосовно поширеної інформації у статтях за зазначеними посиланнями. 22 січня 2020 року позивачка доповіла, що за наданими у дорученні посиланнями у мережі Інтернет відсутні будь-які статті. На думку відповідача, цим позивачка порушила трудову дисципліну, оскільки, як вбачається з рапорту відділу внутрішньої безпеки від 31 січня 2020 року, начальник цього відділу 23 січня 2020 року знайшов одну із зазначених статей.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідач не надав доказів наявності статей за наданими посиланнями у мережі Інтернет станом на 21-22 січня 2020 року, тобто у період, коли позивачка мала підготувати претензію. Крім того, надана відповідачем одна із статей з мережі Інтернет не могла бути ідентифікована судом як така, що роздрукована саме за тим посиланням, яке зазначено у дорученні № 14-Д від 21 січня 2020 року. Оскільки назви та зміст статей не наведені у дорученні, відшукати їх за іншими критеріями у позивача не було можливості.
Таким чином, судом обґрунтовано відхилено доводи відповідача щодо наявності вини позивачки у невиконанні доручення № 14-Д від 21 січня 2020 року.
Звільнення працівника за пунктом 3статті 40 КЗпП Україниє видом дисциплінарного стягнення. У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором, судам необхідно з`ясувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 3статті 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями147-1,148,149 КЗпП Україниправила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
Систематичним невиконанням обов`язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов`язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.
Як вірно зазначено у рішенні суду, накази про оголошення догани та про звільнення були оголошені позивачці одночасно, що свідчить про відсутність часового проміжку між притягненням до дисциплінарної відповідальності позивачкита новим дисциплінарним проступком, та виключає наявність підстав для звільнення за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Крім того, підстави звільнення позивачки з мотивів, наведених відповідачем в наказі, також не знайшли свого законного підтвердження.
Відповідност. 43 КЗпПУкраїнирозірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.
У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 22 червня 2021 року постановлено звернутись до Професійної спілки працівників КП «Морська пошуково-рятувальна служба», яку зобов`язано розглянути на засіданні профспілкового комітету, з додержанням вимог ст. 43 КЗпП України, питання про надання згоди (відмову у наданні згоди) на звільнення ОСОБА_1 з посади начальника юридичної служби КП «МПРС» за п.3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
27 липня 2021 року до Одеського апеляційного суду від Професійної спілки працівників КП «Морська пошуково-рятувальна служба» надійшло повідомлення про відмову у наданні згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 з посади начальника юридичної служби КП «МПРС» від 02 червня 2021 року № 99, оформлене протоколом засідання профспілкового комітету від 02 червня 2021 року, протоколом засідання профспілкового комітету від 23 липня 2021 року.
Професійною спілкою працівників КП «Морська пошуково-рятувальна служба» зазначено, що після обговорення документів, які стали підставою звільнення ОСОБА_1 , спілка дійшла висновку, що з наданих документів не вбачається вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, передбаченого п.3 ч.1 т. 40 КЗпП України, на підставі чого Професійною спілкою працівників КП «Морська пошуково-рятувальна служба» відмовлено у наданні згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 з посади начальника юридичної служби КП «МПРС» за п.3 ч.1 ст. 40 КЗпП України.
На підставі вищевикладеного колегія суддів доходить до висновку, що при звільненні позивачки відповідачем не було дотримано вимог ст. 43 КЗпП України, і доводи апеляційної скарги такий висновок не спростовують.
Приймаючи до уваги предмет та підстави позову, та те, що відповідачем не доведено достатніми доказами сукупності обставин, що доводять склад дисциплінарного правопорушення позивачки, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність задоволення позовних вимог.
Крім того, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги КП «Морська пошуково-рятувальна служба» про те, що суд дійшов хибного висновку про необхідність зазначення у наказі про звільнення конкретних фактів порушення трудової дисципліни, часу та обставин скоєння правопорушення.
Так, Верховний Суд у постанові від 24 лютого 2021 року у справі №320298719 зазначив наступне: «суд першої інстанції, надаючи оцінку указаним фактам, вказував, що підставою для звільнення позивача з роботи зазначено наказ від 19 липня 2018 року № 80/С та наказ від 16 жовтня 2018 року № 114/С про оголошення догани за порушення вимог пункту 3.12 ЦТ-0106, проте у оскаржуваному наказі про звільнення не наведені конкретні факти допущеного позивачем невиконання обов`язків, не зазначено, коли саме вони мали місце, який саме проступок вчинив позивач після застосування до нього стягнень, що стало приводом до звільнення та коли, які дії він повинен був зробити та які не зробив, та чи була в нього об`єктивна можливість виконати ці обов`язки, тобто чи була наявність чи відсутність поважності причин, з яких він не виконав свої службові обов`язки, чи міг бути вказаний проступок підставою для розірвання трудового договору за пунктом 3статті 40 КЗпП України. До того ж, працівник вважається невинуватим, поки не доведено його вини, а обов`язок її доведення покладається на роботодавця».
Таким чином, діючим законодавством вказується на необхідність зазначення роботодавцем, у наказі про притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності, чітких обставин допущеного дисциплінарного проступку.
Встановивши під час розгляду справи порушення відповідачем порядку звільнення позивачки, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що наказ КП «МПРС» від 17 лютого 2020 року № 107-к «Про звільнення» зі змінами, внесеними наказом від 17 лютого 2020 № 110-к, яким ОСОБА_1 звільнено з посади начальника юридичної служби відповідно до пункту 3 частини 1 статті 40 КЗпП України, є незаконним, порушує і обмежує права позивачки на працю, а відтак підлягає скасуванню, а позивачка поновленню на посаді начальника юридичної служби казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» із виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Однак, дійшовши вірних висновків щодо вказаних обставин, суд припустився помилки у визначенні суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню на користь позивача.
Відповідно до ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27Закону України«Про оплатупраці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Статтею 27 Закону України «Про оплату праці», пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.
Відповідно до пункту 5 розділу IV даного Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи із розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
При цьому, згідно з пунктом 5 наведеного вище Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців роботи (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим із дотриманням вимог законодавства.
Абзацом першим пункту 8 розділу IV Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно із пунктом 6 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року N 13 роз`яснено, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає суму заробітної плати, що підлягає стягненню, без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Суд першої інстанції, стягуючи на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, помилково керувався даними довідки Пенсійного фонду, оскільки вказана довідка містить відомості щодо фактичного заробітку/доходу, тобто і виплати, які не повинні враховуватися при розрахунку середньоденної та середньомісячної заробітної плати, відповідно до порядку, а саме - у цей період позивачці була виплачена допомога у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю.
Крім того, згідно розрахункового листка заробітної плати, ОСОБА_1 за грудень 2019 року нараховано дохід у сумі 39 861, 87 грн., а не 49 083, 02 грн., як зазначено у довідці Пенсійного фонду та прийнято судом до розрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Також судом не було враховано, що 17 лютого 2020 року ОСОБА_1 працювала та отримала за цей день заробітну плату при розрахунку при звільненні, у зв`язку із чим за вказану дату середній заробіток за час звільнення не може бути стягнутий.
Згідно довідки КП «МПР» від 05 березня 2020 року №1/34/386/20, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за останні два календарні місяці перед звільненням (грудень-січень 2019 року) складає 1 856, 69 грн.
Період, за який необхідно стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, складає 188 днів, з 18 лютого 2020 року по 17 листопада 2020 року.
Таким чином, середній заробіток ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу, за період з 18 лютого 2020 року по 17 листопада 2020 року становить: 1 856, 69 грн. х 188 днів = 349 057, 72 грн., з якої підлягає виключенню сума податку на доходи фізичних осіб та військового збору.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд також вирішує питання чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення.
Стаття 430ЦПК Українивстановлює, що суд допускає негайне виконання рішень у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.
Отже, у даній справі негайному виконанню підлягають вимоги щодо поновлення на роботі та виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць. Середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць, а саме з 18 лютого 2020 року по 17 березня 2020 року, становить: 1 856, 69 х 20 днів = 37 133, 80 грн., з якої підлягає виключенню сума податку на доходи фізичних осіб та військового збору.
Крім того, в порядкуст. 141 ЦПК України, суд стягнув з відповідача на користь держави судовий збір, який не сплачено позивачкою при зверненні до суду у зв`язку зі звільненням позивача від їх сплати.
Згідно п.п.1-3ч.1ст.376ЦПК України,підставами длязміни судовогорішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи .
При вказаних обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, у зв`язку із чим рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2020 року підлягає зміні в частині визначення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2020 року змінити в частині визначення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Стягнути з Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» (місцезнаходження: 65114, м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 140А; код ЄДРПОУ 38017026) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 18 лютого 2020 року по 17 листопада 2020 року включно, в розмірі 349057,72 (триста сорок дев`ять тисяч п`ятдесят сім) гривень 72 коп., з якої підлягає виключенню сума податку на доходи фізичних осіб та військового збору.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» (місцезнаходження: 65114, м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 140А; код ЄДРПОУ 38017026) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць, а саме з 18 лютого 2020 року по 17 березня 2020 року в сумі 37 133, 80 гривень, з якої підлягає виключенню сума податку на доходи фізичних осіб та військового збору.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 03 вересня 2021 року.
Головуючий С.О. Погорєлова
Судді О.В. Князюк
А.П. Заїкін
