Постанова

Іменем України

01 липня 2021 року

м. Київ

справа № 172/637/20

провадження № 61-7917св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - приватне акціонерне товариство «ВФ Україна»,

представник відповідача -Гаєвська Тетяна Антонівна,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» на постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., від 04 березня 2021 року.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У липні 2020 року приватне акціонерне товариство «ВФ Україна»

(далі - ПрАТ «ВФ Україна») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між закритим акціонерним товариством «Український мобільний зв`язок», правонаступником якого є ПрАТ «ВФ Україна», та ОСОБА_1 було укладено договір про надання послуг мобільного зв`язку № 2480043/1.11298406 від 03 жовтня 2005 року.

З метою нарахування тривалості і тарифікації розмов та здійснення розрахунків за послуги зв`язку ОСОБА_1 було присвоєно особовий рахунок № НОМЕР_1 . З технічних причин у зв`язку з переходом ПрАТ «ВФ Україна» на нову білінгову систему (автоматизовану систему розрахунків за послуги) особовий рахунок абонента було змінено на № НОМЕР_2 . Позивач вказував, що ним були виконані всі дії щодо виконання договору в повному обсязі. Відповідач, перебуваючи за межами України, користувався послугою мобільного Інтернету в роумінгу за номером телефону НОМЕР_3 , який зареєстровано за відповідачем. Внаслідок користування послугами Інтернету відповідачу було нараховано за надані телекомунікаційні послуги 549 870,31 грн. Позивач наголошував, що нарахування плати за послуги міжнародного роумінгу відбувається згідно з тарифами іноземних операторів з урахуванням послуг ПрАТ «ВФ Україна» по забезпеченню роумінгу. Відповідачу було направлено претензію № С 295375969784/02

від 25 лютого 2018 року з вимогою погасити заборгованість, однак відповідач залишив її без задоволення.

Посилаючись на зазначені обставини, ПрАТ «ВФ Україна» просило суд стягнути з відповідача заборгованість за надані телекомунікаційні послуги в розмірі 549 870, 31 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області, у складі судді Битяка І. Г., від 03 грудня 2020 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «ВФ Україна» заборгованість

за надані телекомунікаційні послуги в сумі 549 870, 31 грн.

Вирішено питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем не сплачена заборгованість за надані телекомунікаційні послуги в добровільному порядку, грошове зобов`язання своєчасно не виконане, отже позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню. Також районний суд виходив із того, що позивач звернувся до суду в межах строків позовної давності, оскільки відповідач фактично припинив сплату за надані телекомунікаційні послуги з червня 2017 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області

від 03 грудня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні позову ПрАТ «ВФ Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані телекомунікаційні послуги відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження укладення ним з відповідачем договору про надання послуг рухомого (мобільного) телефонного зв`язку від 03 жовтня 2005 року, а також доказів, які б свідчили про замовлення відповідачем послуги «Міжнародний роумінг», заборгованість за використання якої зазначена у рахунку за телекомунікаційні послуги, і про те, що споживачу було завчасно надано всю вичерпну інформацію про послугу, на підставі якої споживач замовив таку послугу, зокрема на суму 549 870,31 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ПрАТ «ВФ Україна»просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2021 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального

і процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року у справі

№ 607/7810/17 та від 17 березня 2021 року у справі № 757/26027/18-ц

(пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки укладеному між сторонами договору про надання послуг мобільного зв`язку від 03 жовтня 2005 року № 2480043/1.11298406. На думку заявника, судом апеляційної інстанції не враховано положення пункту 15 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року № 295. Заявник стверджує, що обслуговування мобільного номера НОМЕР_3 у роумінгу відбувалось у відповідності до умов договору та положень чинного законодавства України за замовленням та ініціативою абонента.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити касаційну скаргу ПрАТ «ВФ Україна» без задоволення, а оскаржену постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість. Заявник вказує, що позивач не надав належних та достатніх доказів на підтвердження надання йому послуг на заявлену у позові суму, тому апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачем не доведено обсяг наданих послуг.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

03 жовтня 2005 року між ПрАТ «МТС Україна», яке змінило назву на

ПрАТ «ВФ Україна», та ОСОБА_1 було укладено договір про надання послуг мобільного зв`язку № 2480043/1.11298406, в тому числі послуги «Міжнародна лінія», «Міжнародний роумінг».

Відповідно до пункту 1.1 договору від 03 жовтня 2005 року оператор надає замовлені абонентом згідно з договором послуги мобільного зв`язку в межах України. Міжнародний телефонний зв`язок здійснюється з країнами, що визначаються за вибором оператора.

Згідно з пунктом 3.2 договору нарахування за надані послуги мобільного зв`язку в мережах іноземних операторів під час використання послуги міжнародного роумінгу здійснюється згідно з тарифами іноземних операторів та з урахуванням послуг оператора із забезпечення міжнародного роумінгу.

З метою нарахування тривалості і тарифікації розмов та здійснення розрахунків за послуги зв`язку відповідачу було присвоєно особовий рахунок № НОМЕР_4 .

Пунктом 2.4.2 договору встановлено, що абонент зобов`язаний своєчасно сплачувати рахунки за надані послуги та плату за утримання номера в мережі мобільного зв`язку UMC по всіх телефонах, зареєстрованих на його особовому рахунку. Фактичне використання абонентом тієї чи іншої послуги означає, що така послуга була замовлена абонентом.

Відповідно до пункту 3.3 вказаного договору рахунки за надані послуги та авансові внески абонент сплачує готівкою, перерахуванням на поточний рахунок UМС або кредитною карткою в національній валюті України. За наявності авансу рахунки повинні бути сплаченими в строк до п`ятнадцятого числа місяця, наступного за розрахунковим, але в будь-якому разі до моменту фактичного використання авансу.

Зі звіту по історії балансу за особовим рахунком ОСОБА_1 слідує, що останній неодноразово користувався послугами позивача, вчасно здійснював оплату за надані послуги та припинив сплачувати за отримані послуги з червня 2017 року.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованість ОСОБА_1 за надані телекомунікаційні послуги станом на 30 червня 2017 року становить 549 870,31 грн.

До позовної заяви додано довідкову інформацію про надані послуги абоненту ОСОБА_1 за період з 01 червня 2017 року по 31 липня

2017 року, яка детально відображає користування послугами мобільного зв`язку та інтернету, в тому числі у роумінгу.

Направлений позивачем рахунок на суму 549 870,31 грн відповідач не оплатив, що стало підставою для направлення на його адресу 25 лютого 2018 року претензії № С 295375969784/02 з розрахунком заборгованості.

Відповідач заперечував укладення з позивачем договору про надання послуг рухомого (мобільного) телефонного зв`язку № 395376389145 від 03 жовтня 2005 року та замовлення у позивача послуги, вартість якої становить 549 870,31 грн.

Надання послуг мобільного зв`язку за номером телефону НОМЕР_5 у зв`язку із наявністю заборгованості припинено з 26 червня 2017 року.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У статтях 1, 32, 37 Закону України «Про телекомунікації» визначено, що абонент - це споживач телекомунікаційних послуг, який отримує телекомунікаційні послуги на умовах договору, котрий передбачає підключення кінцевого обладнання, що перебуває в його власності або користуванні, до телекомунікаційної мережі. Оператор телекомунікацій - це суб`єкт господарювання, який має право на здійснення діяльності у сфері телекомунікацій із правом на технічне обслуговування та експлуатацію телекомунікаційних мереж.

Споживачі під час замовлення та/або отримання телекомунікаційних послуг мають право на: державний захист своїх прав; вільний доступ до телекомунікаційних послуг; безпеку телекомунікаційних послуг; вибір оператора, провайдера телекомунікацій; вибір виду та кількості телекомунікаційних послуг; безоплатне отримання від оператора, провайдера телекомунікацій вичерпної інформації щодо змісту, якості, вартості та порядку надання телекомунікаційних послуг; своєчасне та якісне одержання телекомунікаційних послуг; отримання від оператора, провайдера телекомунікацій наявних відомостей щодо наданих телекомунікаційних послуг; обмеження оператором, провайдером телекомунікацій доступу споживача до окремих видів послуг на підставі його власної письмової заяви; повернення від оператора, провайдера телекомунікацій невикористаної частини коштів у разі відмови від передплачених телекомунікаційних послуг у випадках і порядку, визначених правилами надання і отримання цих послуг, а також договором приєднання щодо виконання благодійного телекомунікаційного повідомлення (у разі укладення такого договору); відмову від телекомунікаційних послуг у порядку, встановленому договором про надання телекомунікаційних послуг; відшкодування збитків, заподіяних унаслідок невиконання чи неналежного виконання оператором, провайдером телекомунікацій обов`язків, передбачених договором із споживачем чи законодавством; оскарження неправомірних дій операторів, провайдерів телекомунікацій шляхом звернення до суду та уповноважених державних органів; відмову від оплати телекомунікаційної послуги, яку вони не замовляли; отримання відомостей щодо можливості та порядку відмови від замовленої телекомунікаційної послуги; безоплатне отримання від оператора, провайдера телекомунікацій рахунків за надані телекомунікаційні послуги; перенесення абонентського номера, користування персональним номером та отримання послуг національного роумінгу; інші права, визначені законодавством України та договором про надання телекомунікаційних послуг.

Правовими основами діяльності операторів, провайдерів телекомунікацій є, зокрема, пріоритет інтересів споживачів телекомунікаційних послуг, що кореспондує загальному змісту законодавства про захист прав споживачів.

Статтею 39 Закону «Про телекомунікації» визначено, що оператори телекомунікацій зобов`язані: здійснювати діяльність у сфері телекомунікацій відповідно до законодавства; надавати споживачам вичерпну інформацію, необхідну для укладення договору, а також щодо телекомунікаційних послуг, які вони надають; вести достовірний облік телекомунікаційних послуг, що надаються споживачеві.

Відповідно до вимог частин першої та дев`ятої статті 15 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Під час розгляду вимог споживача про відшкодування збитків, завданих недостовірною або неповною інформацією про продукцію чи недобросовісною рекламою, необхідно виходити з припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості та характеристики продукції, яку він придбаває.

Статтею 21 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію.

У пункті 3 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11 квітня 2012 року (далі - Правила), наведено ряд визначень, відповідно до яких: послуги рухомого (мобільного) зв'язку - це послуги, які надаються оператором рухомого (мобільного) зв`язку і під час отримання яких кінцеве обладнання абонента може вільно переміщатися в межах телекомунікаційної мережі такого оператора або його роумінг-партнера із збереженням абонентського номера або мережевого ідентифікатора споживача.

Договором про надання послуг вважається правочин, укладений між споживачем і оператором, провайдером, за яким оператор, провайдер зобов`язується на замовлення споживача надавати послуги, а споживач - їх оплачувати (якщо інше не передбачено договором).

Згодою споживача є волевиявлення, виражене споживачем у будь-який спосіб, у тому числі вчинення дій, які можуть бути зафіксовані обладнанням оператора, провайдера (голосове, текстове повідомлення, використання сигналів тонового набору тощо).

Роумінгом у розумінні Правил є послуга, яка забезпечує можливість абонентові одного оператора рухомого (мобільного) зв`язку отримувати послуги в мережі іншого оператора із збереженням початкової реєстрації абонента в телекомунікаційній мережі свого оператора, а роумінг-партнери - оператори, що уклали договір про роумінг.

Відповідно до пункту 14 Правил надання послуг здійснюється у разі:

1) укладення договору відповідно до основних вимог, встановлених Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації; 2) їх оплати споживачем. Надання програмної послуги абонентові здійснюється на підставі угоди, укладеної між абонентом і провайдером такої послуги відповідно до Закону України «Про телебачення і радіомовлення» та інших нормативно-правових актів.

Згідно пункту 15 Правил до укладення договору оператор, провайдер зобов`язаний безоплатно надати споживачеві для ознайомлення вичерпну інформацію про зміст, якість, вартість та порядок надання послуг, зокрема: тарифи, тарифні плани на послуги із зазначенням мінімального строку їх дії, пільги з надання та оплати послуг; умови і порядок оплати послуг; перелік країн, з якими організований міжнародний телефонний зв`язок та в яких надається роумінг; порядок розгляду звернень споживачів.

Зазначена інформація повинна надаватися споживачеві у доступній формі шляхом розміщення у місцях продажу послуг, пунктах колективного користування, довідково-інформаційних, сервісних службах оператора, провайдера, на його веб-сайті. Крім того, на вимогу споживача може надаватися інша інформація про надання послуг відповідно до законодавства.

У пункті 35 Правил зазначено, що споживачі під час замовлення та/або отримання послуг мають право на: вибір виду та кількості послуг та відмову від оплати послуги, яку вони не замовляли.

Відповідно до підпункту 27 пункту 39 Правил оператори, провайдери зобов`язані повідомляти абонентові під час першої реєстрації його кінцевого обладнання в мережі роумінг-партнера для отримання міжнародного роумінгу про суму коштів на особовому рахунку абонента (за наявності технічної можливості), вартість послуг телефонного зв`язку з абонентами країни перебування та України, з передачі текстових повідомлень, доступу до Інтернету, а також додатково повідомляти абонентові, з яким укладений договір у письмовій формі, про технічну неможливість припинення надання послуг у разі відсутності коштів на його особовому рахунку.

Пунктом 2.3.1 договору від 03 жовтня 2005 року передбачено, що абонент має право користуватися послугами, що надаються за цим договором в межах районів України, зазначених на карті зон дії мереж мобільного зв`язку оператора, а у разі замовлення абонентом послуг міжнародного роумінгу користуватись цією послугою у країнах, з операторами яких оператором укладено договори роумінгу.

Право користуватися передбаченими договором послугами за межами України виникає лише у випадку замовлення послуг міжнародного роумінгу.

Під час здійснення розрахунків оператор, провайдер не має права стягувати плату за послугу, яку споживач не замовляв (підпункт 4 пункту 64 Правил).

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, належним чином дослідивши зміст укладеного договору про надання послуг мобільного зв`язку від 03 жовтня 2005 року

№ 2480043/1.11298406, положення ЦК України, Законів України «Про телекомунікацію» та «Про захист прав споживачів», Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11 квітня 2012 року,суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ПрАТ «ВФ Україна» про стягнення з відповідача заборгованості у сумі

549 870 грн за послуги мобільного зв`язку (яка нарахована за один місяць користування мобільним зв`язком у режимі роумінгу).

Судом апеляційної інстанції правильно враховано, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 був ознайомлений (отримав повну і достовірну інформацію) із порядком і умовами надання вказаної послуги з передачі даних (інтернет-доступ) в режимі міжнародного роумінгу, її вартістю та погодився із запропонованими оператором телекомунікаційумовами, а також ініціював надання йому у червні 2017 року послуг міжнародного роумінгу на суму 549 870 грн.

Апеляційний суд надав належну правову оцінку тому, що позивачем не надано доказів належного повідомлення абонента про суму коштів на особовому рахунку для отримання послуг міжнародного роумінгу, про технічну неможливість припинення надання послуг у разі відсутності коштів на його особовому рахунку, а також не обґрунтовано правомірності надання таких послуг фактично у кредит на суму 549 870 грн без згоди абонента.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду

від 13 березня 2019 року у справі № 607/7810/17.

Посилання касаційної скарги на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених упостановах Верховного Суду, є необґрунтованими, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у зазначених заявником постановах.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, судом апеляційної інстанцій зроблена належна правова оцінка доказів.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2021 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович