У Х В А Л А
15 червня 2021 року
м. Київ
Справа № 755/12623/19
Провадження № 14-47цс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів: Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
розглянула клопотання про розгляд справи в судовому засіданні представника Національного банку України в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та
ВСТАНОВИЛА:
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Національного банку України (далі - НБУ), у якому просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 грудня 2017 року по день ухвалення рішення про поновлення на роботі та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 403 000 грн.
09 липня 2020 року рішенням Дніпровського районного суду міста Києва в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
25 листопада 2020 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 липня 2020 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до НБУ про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково.
Стягнуто з НБУ на користь ОСОБА_1 279 034,38 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В іншій частині рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 липня 2020 року залишено без змін.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
У грудні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення судів першої та апеляційної інстанцій і просила їх скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог як такі, що прийняті в цій частині з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.
Також ОСОБА_1 подала клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на те, що існує різна судова практика суду касаційної інстанції при застосуванні одних і тих самих норм права в подібних правовідносинах, а саме щодо строку звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
У грудні 2020 року НБУ подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
11 січня 2021 року ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року.
29 січня 2021 року ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою НБУ на постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року.
05 березня 2021 року ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження.
24 березня 2021 року ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду задоволено клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) з посиланням на необхідність відступу від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 620/3884/18 (провадження № К/9901/10912/19), від 05 вересня 2019 року у справі № 813/1247/17 (провадження № К/9901/49937/18), від 30 жовтня 2018 року у справі № 826/12721/17 (провадження № К/9901/37996/18).
08 квітня 2021 року ухвалою Великої Палати Верховного Суду прийнято та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників за наявними в ній матеріалами в порядку письмового провадження.
08 червня 2021 року від представника НБУ - Булгакова С. В. до Великої Палати Верховного Суду надійшло клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін для надання усних пояснень з метою уникнення неповного з`ясування всіх обставин справи.
Клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Згідно із частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) однією з істотних гарантій справедливого судового розгляду є публічний судовий розгляд.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Практика ЄСПЛ з питань гарантій публічного характеру провадження в судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не в кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Аксен проти Німеччини» (Axen v. Germany), заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Варела Ассаліно проти Португалії» (Varela Assalino contre le Portugal), заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
У частині першій статті 402 ЦПК України передбачено, що в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Верховний Суд є судом права, а не факту, і Велика Палата Верховного Суду, діючи в межах повноважень та порядку, визначених частиною першою статті 400 ЦПК України, не може встановлювати обставини справи, які можуть додатково пояснити її учасники, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.
При цьому Велика Палата Верховного Суду надає учасникам процесу у справі № 755/12623/19 належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої доводи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідності призначення до розгляду справи з викликом її учасників.
Крім того, ЄСПЛ у своєму рішенні від 26 травня 1988 року у справі «Екбатані проти Швеції» зазначив, що якщо розгляд справи в суді першої інстанції був публічним, відсутність «публічності» при розгляді справи в другій і третій інстанціях може бути виправданою особливостями процедури у цій справі. Якщо апеляційна скарга стосується виключно питання права, залишаючи осторонь фактичні обставини справи, то вимоги статті 6 Конвенції можуть бути дотримані і тоді, коли заявнику не було надано можливості бути заслуханим в апеляційному чи касаційному суді особисто.
Велика Палата Верховного Суду, ураховуючи практику ЄСПЛ як джерело права, та вимоги цивільного процесуального законодавства призначила справу до розгляду та вважає за можливе розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у порядку письмового провадження за наявними в ній матеріалами.
Зважаючи на відсутність необхідності виклику сторін для надання пояснень з огляду на обставини справи, підстав для задоволення вказаного клопотання не вбачається, а тому у задоволенні відповідного клопотання необхідно відмовити.
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
У задоволенні клопотання представника Національного банку України - Булгакова Сергія Валерійовича про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін - відмовити.
Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. М. Ситнік
Судді: Т. О. Анцупова В. С. Князєв
В. В. Британчук Г. Р. Крет
Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко
І. В. Григор`єва К. М. Пільков
М. І. Гриців В. В. Пророк
В. І. Данішевська Л. І. Рогач
Ж. М. Єленіна В. М. Сімоненко
Л. Й. Катеринчук І. В. Ткач
С. П. Штелик
