Справа № 755/12623/19
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"09" липня 2020 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючої судді Яровенко Н.О.
при секретарі Локотковій І.С.
з участю сторін:
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Булгакова С .В. ,
розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Національного банку України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
в с т а н о в и в:
Позивач звернулась до суду з позовом Національного банку України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені в якому просила: стягнути з відповідача на користь позивача середню заробітку плату за час вимушеного прогулу за період з 12 грудня 2017 року по день постановлення рішення; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені у сумі 403 000,00 гривень.
Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що позивач перебувала у трудових відносинах з відповідачем та 11 грудня 2017 року була звільнена на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України. Рішення суду від 17 липня 2019 року позовну заяву ОСОБА_4 було задоволено та визнано незаконним наказ про звільнення, скасовано його та поновлено на роботі. Під час розгляду даної справи позивачем була заявлена заява про збільшення позовних вимог, а саме з вимогами про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Однак в прийняття такої заяви було відмовлено, у зв`язку із пропущенням процесуального строку для подання такої заяви. Також відповідачем порушено строки виплати заробітної плати при звільнені, а саме виплата була здійснена 19 березня 2018 року тоді як день звільнення - 11 грудня 2017 року. Оскільки строк затримки розрахунку при звільнені склав 65 робочих днів, тому з відповідача також підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені.
Представник відповідача було подано відзив на позовну заяву в якому останній просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з огляду на наступне. ОСОБА_4 була звільнена з роботи 11 грудня 2017 року та відповідно в день звільнення з позивачем було проведено повний розрахунок. Щодо виплати коштів в розмірі 193 879,03 гривень, представник НБУ зазначив, що позивача була нарахована премія за результативність роботи за 2017 рік. Також, позивач в своїй позовній заяві просить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за ст. 235 КЗпП України, так і середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені відповідно до ст. 117 КЗпП України, що є неприпустимо. Представник відповідача у своєму відзиві також зазначив, що позивачем було пропущено строк для звернення до суду з позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позивачем було подано відповідь на відзив в якому зазначила наступне. Під час ухвалення рішення по справі від 17 липня 2019 року питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу судом не вирішувалося таким чином, не було реалізовано право на отримання таких коштів за період, протягом якого ОСОБА_5 з вини відповідача була позбавлена можливості працювати. Щодо строків позовної давності позивач зазначила, що оскільки вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відносяться до вимог щодо порушення законодавства про оплату праці, то відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України вони не обмежуються будь-яким строком звернення працівника до суду.
Представник позивача в судовому засіданні позовну заяву підтримала в повному обсязі.
Представник відповідача щодо задоволення позову заперечував в повному обсязі та просив відмовити в його задоволенні.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 30 серпня 2019 року позов залишено без руху.
10 жовтня 2019 року позивачем було подано заяву на виконання вимог ухвали суду від 30.08.2019 року.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2019 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
07 листопада 2019 року представником відповідача було подано заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 25 листопада 2019 року відмовлено у клопотанні представника відповідача про залишення позову без руху.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 25 листопада 2019 року клопотання представника відповідача про розгляд справи у порядку загального позовного провадження задоволено. Призначено підготовче засідання.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 13 травня 2020 року відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
Відповідно до розпорядження № 136 від 20 травня 2020 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 755/12623/19.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями по справі № 755/12623/19 від 20 травня 2020 року визначеного головуючого суддю Яровенко Н.О.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши письмові докази та матеріали справи, повно та всебічно вивчивши всі обставини справи, приходить до наступного висновку.
Як вбачається з пояснень та матеріалів справи, Наказом в.о. Голови Національного банку України ОСОБА_6 від 11.12.2017 № 3467-к ОСОБА_4 , директора Департаменту інспекційних перевірок банків, звільнено з роботи 11 грудня 2017 року за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором (п. 3 ст. 40 КЗпП України). Визначено здійснити ОСОБА_4 виплату компенсації за 29 календарних днів невикористаної щорічної відпустки: додаткової за особливий характер праці (ненормований робочий день) за робочий рік з 11.08.2016 до 10.08.2017 - 4 календарних дні, додаткової за особливий характер праці (ненормований робочий день) за робочий рік з 11.08.2017 до 11.12.2017 - 1 календарний день, щорічну основну відпустку за робочий рік з 11.08.2016 до 10.08.2017 - 16 календарних днів, щорічну основну відпустку за робочий рік з 11.08.2017 до 11.12.2017 - 8 календарних днів.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17.07.2019 року визнано незаконним та скасувати наказ Національного банку України від 11 грудня 2017 року №3967-к «Про звільнення ОСОБА_4 » та поновлено ОСОБА_4 на посаді директора Департаменту інспекційних перевірок банків Національного банку України з 12 грудня 2017 року.
Що стосується вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відповідно до ч.2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Судом встановлено, що під час розгляду справи про поновлення на роботі позивач ОСОБА_4 зверталась до суду з заявою про збільшення позовних вимог, в прийняття якої їй було відмовлено.
Отже питання щодо стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за затримку у розрахунку при звільненні вирішено не було.
Позивач просить суд стягнути середній заробітку за час вимушеного прогулу за період з 12.12.2017 року по день ухвалення рішення суду.
З матеріалів справи вбачається, що наказом Голови Національного банку України від 17.07.2019 року ОСОБА_4 поновлена на посаді директора Департаменту інспекційних перевірок банків з 12.12.2017 року із збереженням раніше встановлених умов оплати праці. (а.с.103).
Таким чином, стягнення середнього заробітку можливе лише до моменту поновлення позивача на посаді, а саме до 16.07.2019 року включно.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який визначається відповідно до ст.27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995року № 100.
Згідно п.32 постанови № 9 від 6 листопада 1992 року Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку виходячи із заробітку за останні два календарних місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві менш двох місяців, обчислення провадиться з розрахунку середнього заробітку за фактично відпрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Здійснення відповідних розрахунків визначено в Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Відповідно до пункту 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року одноразова винагорода за підсумками роботи за рік і за вислугу років включається до середнього заробітку шляхом додавання до заробітку кожного місяця розрахункового періоду 1/12 винагороди, нарахованої в поточному році за попередній календарний рік.
З довідки НБУ від 28.11.2018 року за № 60-0027/698 вбачається, що останніми двома місяцями роботи позивача є липень - серпень 2017 року. (а.с.20)
З довідки НБУ від 28.11.2018 року № 60-0027/697 вбачається що премія за результатами КПЕ складає 304800 грн. (а.с.19)
Середньоденна заробітна плата позивача становить (107900 + 25400 премії) + (107900 + 25400 премії) : 43 робочих дня = 6200 грн.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_4 з 12.12.2017 року по 16.07.2019 року включно становить 2 455 200 грн. ( 6200 грн. х 396 робочих днів).
Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.
Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесульних рішень.
Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпПУкраїни, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Трудовий договір повинен укладатись, як правило, у письмовій формі (частина перша статті 24 КЗпП України) або оформлюватись наказом чи розпорядженням роботодавця (частина третя статті 24 КЗпП України).
Припинення та розірвання трудового договору пов`язано зі звільненням працівника.
З огляду на зазначене, якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нежчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.
Ураховуючи викладене, виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України) не є різновидом оплати праці та елементом структури заробітної плати.
Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16.
Судом встановлено, що позивач 09.08.2019 року звернувся до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з пропуском строку, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України, не порушивши питання про поновлення пропущеного строку, тому суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку із пропуском працівником строку звернення до суду.
Що стосується вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу .
Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Судом встановлено, що в день звільнення з ОСОБА_4 було здійснено розрахунок всіх належних позивачу сум, за виключенням премії за результативність роботи, яка була нарахована та виплачена відповідно до Наказу НБУ № 1091 від 15.03.2018 року.
Відповідно до пункту 39 Положення про оплату праці (заробітну плату) працівників Національного банку України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 10 липня 2015 року № 456, у редакції чинній на час звільнення ОСОБА_4 , працівникам, які звільнилися з Національного банку, премія за результативність роботи оплачується після підписання наказу Національного банку про її виплату в терміни, зазначені у пункті 35 розділу VII цього Положення.
Згідно з пунктом 35 Положення у Національному банку преміювання за результативність роботи здійснюється: керівників відокремлених підрозділів, керівників підрозділів установ Національного банку та їх заступників, перелік яких визначається розпорядчими лами Національного банку, що регулюють порядок щорічної оцінки діяльності працівників, - за результативність роботи за рік.
Виплата премії за результативність роботи за рік (керівникам) і за IV квартал (іншим категоріям працівників) здійснюється не пізніше І кварталу року, наступного за звітним періодом.
Абзацом третім пункту 1 наказу Національного банку України від ' 03.2018 № 1091-к "Про преміювання працівників Національного банку України" було передбачено преміювання колишніх працівників, які звільнені з Національного банку України, у тому числі ОСОБА_4 .
На підставі цього наказу ОСОБА_4 була нарахована премія за результативність роботи за 2017 рік у розмірі 193879,03 грн.
Премія за результативність роботи була виплачена ОСОБА_4 19.03.2018 року.
З врахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не має.
Крім цього, слід зазначити, що подвійне стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки розрахунку при звільненні не допускається, що узгоджується з позицією Верховного Суду викладеної в постанові від 18.01.2017 року по справі № 6-2912цс16.
На основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_4 до Національного банку України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись, ст. 4, 47, 94, 116, 117, 233, 235 КЗпП України, ст.ст.4, 10, 12, 13, 76-80, 81, 89, 141, 258-259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд ,-
у х в а л и в:
В позові ОСОБА_4 до Національного банку України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 17 липня 2020 року.
Дані сторін:
Позивач: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ;
Відповідач: Національний банк України, ЄДРПОУ 00032106, місцезнаходження: місто Київ, вулиця Інститутська, 9.
Суддя Н.О.Яровенко
