ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 травня 2021 року
м. Київ
справа № 824/1164/18-а
адміністративне провадження № К/9901/33093/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Тацій Л.В.,
суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами адміністративну справу №824/1164/18-а
за позовом Фізичної особи - підприємця (далі-ФОП) ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Чернівецькій області про визнання протиправними та скасування постанов, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року (ухвалену в складі колегії суддів: головуючого судді Сушка О.О., суддів: Смілянця Е.С., Залімського І.Г.),-
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
В листопаді 2018 року ФОП ОСОБА_1 (далі- позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління Держпраці у Чернівецькій області (далі- відповідач, Держпраці), в якому позивач просив:
- визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника Управління Держпраці у Чернівецькій області Кушнір Г.М. №ЧВ-1116/18/1498/АВ/П/2ПТ/ТД-1ФС/337 від 15 листопада 2018 року про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України (далі-КЗпП України), у розмірі 558450 грн.;
-визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника Управління Держпраці у Чернівецькій області Кушнір Г.М. №ЧВ-1116/18/1498/АВ/П/1ПТ/1П-2ФС/338 від 15 листопада 2018 року про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу на підставі, абзацу 8 частини 2 статті 265 КЗпП України, у розмірі 3723 гривень.
В обґрунтування позову ФОП ОСОБА_1 зазначав, що в оскаржуваних постановах не розкрито об`єктивну сторону порушення законодавства про працю, відповідальність за яке передбачено абзацами 2 та 8 частини 2 статті 265 КЗпП України, не враховано пояснення ФОП ОСОБА_1 . Також позивач зазначив, що його притягнуто Вижницьким районним судом Чернівецької області до відповідальності за порушення статті 41 КУпАП, а тому накладення відповідачем штрафу постановами від 15 листопада 2018 року №ЧВ-1116/18/1498/АВ/П/2ПТ/ТД-1ФС/337 та №ЧВ-1116/18/1498/АВ/П/1ПТ/1П-2ФС/338 є притягненням до того самого виду відповідальності за те саме порушення вдруге, що заборонено статтею 61 Конституції України.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 березня 2019 року позов ФОП ОСОБА_1 задоволено повністю.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року скасовано рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 березня 2019 року та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки на позивача накладено адміністративне стягнення, передбачене частиною 1 та частиною 3 статті 41 КУпАП, за порушення законодавства про працю - частин 1 і 3 статті 24 КЗпП України, а також частиною 2 статті 30 Закону України «Про оплату праці», то повторне притягнення його до юридичної відповідальності за одне й те саме порушення протирічить положенню статті 61 Конституції України, згідно із якою ніхто не може двічі притягатися до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновками суду першої інстанції про те, що відповідальність за правопорушення, передбачені статтею 41 КУпАП та статтею 265 КЗпП України в силу положень статті 61 Конституції України, не можуть одночасно застосовуватись до особи порушника вимог законодавця про працю, відмовив у задоволенні позову, покликаючись на те, що першими за часом відносно позивача прийняті постанови відповідача про накладення штрафів від 15 листопада 2018 року, що виключало можливість повторно притягнення його до відповідальності, передбаченої статтею 41 КУпАП.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу
В листопаді 2019 року позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року та залишити в силі рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 березня 2019 року.
У скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та допустив порушення норм процесуального права.
Посилається на те, що взаємовідносини з громадянами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не містять ознак трудових. Крім того, повторюючи доводи, викладені в позовній заяві, ФОП ОСОБА_1 в касаційній скарзі акцентує увагу на тому, що відповідно до положень статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Відповідач надіслав відзив на касаційну скаргу, відповідно до якого проти задоволення скарги заперечує, просить рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Верховний Суд ухвалою від 3 грудня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_1 .
Ухвалою від 27 травня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що Управлінням Держпраці у Чернівецькій області в період з 26 жовтня 2018 року по 29 жовтня 2018 року, на підставі наказу від 25 жовтня 2018 року, інформації Управління ПФУ у Чернівецькій області від 8 жовтня 2018 року №25798/03, направлення на проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування від 25 жовтня 2018 року №04-301, проведено інспекційне відвідування щодо додержання ФОП ОСОБА_1 законодавства про працю.
Результати перевірки оформлені актом №ЧВ-1116/18/1498/АВ від 29 жовтня 2018 року.
В ході інспекційного відвідування контролюючим органом відібрані пояснення у ОСОБА_1 , в яких зазначається, що з громадянами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладені цивільно-правові угоди. Трудові договори з цими особами не укладались, оскільки їх робота не має постійного характеру, через що укладені саме цивільно-правові угоди, в яких визначено оплату праці з розрахунку 30 грн. за годину роботи. З виплачених винагород щомісячно сплачуються податки та збори. Всім працівникам проведено інструктаж з охорони праці. Правила внутрішнього розпорядку є в наявності.
На підставі проведеної перевірки 29 жовтня 2018 року відповідачем складено припис №ЧВ-1116/18/1498/АВ/П/, де вказано на необхідність усунути виявлені перевіркою недоліки до 31 жовтня 2018 року та до 7 листопада 2018 року.
Крім того, 29 жовтня 2018 року відповідачем складені протоколи про адміністративне порушення №ЧВ-1116/18/1498/АВ/П/1ПТ за порушення частини 2 статті 30 Закону України «Про оплату праці», відповідальність за яке передбачена частиною 1 статті 41 КУпАП та №ЧВ-1116/18/1498/АВ/П/2ПТ - за порушення пункту 6 частини 1 та частини 3 статті 24 КЗпП України, відповідальність за яке передбачено частиною 3 статті 41 КУпАП.
Вказані протоколи надіслані на розгляд до Вижницького районного суду Чернівецької області.
2 листопада 2018 року відповідачем прийняті рішення №ЧВ-1116/18/1498/АВ/П/2ПТ/ТД та №ЧВ-1116/18/1498/АВ/П/1ПТ/ІП про розгляд справ про накладення штрафу згідно зі статтею 265 КЗпП України, 5 листопада 2018 року позивачу направлено повідомлення про розгляд 15 листопада 2018 року справи про притягнення його до відповідальності за статтею 265 КЗпП України.
За результатами розгляду справи 15 листопада 2018 року Управлінням Держпраці у Чернівецькій області прийнята постанова №ЧВ-1116/18/1498/АВ/П/2ПТ/ТД-1ФС/337 про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу, на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України, у розмірі 558450 грн. за порушення вимог частини 1 та 3 статті 24 КЗпП України.
Крім того, 15 листопада 2018 року Управлінням Держпраці у Чернівецькій області прийнята постанова №ЧВ-1116/18/1498/АВ/П/1ПТ/1П-2ФС/338 про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу на підставі, абзацу 8 частини 2 статті 265 КЗпП України, у розмірі 3723 грн. за порушення частини 2 статті 30 Закону України «Про оплату праці».
Судами також встановлено, що Вижницьким районним судом Чернівецької області розглянуто справу №713/2027/18 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за порушення вимог частини 1 та 3 статті 41 КУпАП та прийнято рішення від 25 січня 2019 року, яким визнано, що ОСОБА_1 порушив частину 3 статті 41 КУпАП - фактичний допуск працівника до роботи без укладення трудового договору контракту та порушив частину 1 статті 41 КУпАП - не забезпечив облік виконуваної роботи та бухгалтерський облік витрат на оплату праці. Судом підтверджено порушення ОСОБА_1 частини 2 статті 30 Закону України «Про оплату праці» та пункту 6 частини 1 та частини 3 статті 24 КЗпП України.
Позивач не погодився із постановами Держпраці про накладення штрафу від 15 листопада 2018 року: №ЧВ-1116/18/1498/АВ/П/2ПТ/ТД-1ФС/337 та №ЧВ-1116/18/1498/АВ/П/1ПТ/1П-2ФС/338 та звернувся до суду з цим позовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у межах доводів касаційної скарги перевірив постановлені у цій справі судові рішення, обговорив доводи касаційної скарги і дійшов висновку про таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами статті 259 КЗпП державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96 Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Відповідно до статті 24 КЗпП при укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Враховуючи те, що постановою Вижницького районного суду Чернівецької області від 25 січня 2019 року, яка набрала законної сили, визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених частинами 1 та 3 статті 41 КпАП України за обставин, викладених в протоколах про адміністративне правопорушення від 29 жовтня 2018 року №ЧВ-1116/18/1498/АВ/П/1ПТ та №ЧВ-1116/18/1498/АВ/П/2ПТ, суди дійшли правильного висновку про те, що обставини події правопорушення та наявності в діях позивача вини, встановлені у цій справі не потребують доказування.
У даному випадку, слід зазначити про правову позицію Верховного Суду викладену у постанові від 12 червня 2020 року по справі № 813/3750/16, згідно з якою КАС України унормовано в статті 78 підстави звільнення від доказування, серед яких є обставини преюдиційності (частини четверта - сьома статті 78), що в свою чергу також мають різну природу походження та відрізняється за принципами застосування.
Так, частина шоста статті 78 КАС України відрізняється від інших тим, що містить припис про обов`язковість врахування для адміністративного суду, зокрема постанови суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, в питанні, чи мали місце дії (бездіяльність) та чи вчинені вони певною особою.
Така преюдиція, яка має характер абсолютної, пояснюється саме тим, що у випадку, передбаченому частиною шостою статті 78 КАС, судовим рішенням вирішується питання про наявність або відсутність винних дій (бездіяльності) конкретної особи, через які для цієї особи виникають правові наслідки.
Преюдиційність, як підстава звільнення від доказування, передбачена частинами четвертою, п`ятою та сьомою статті 78 КАС, не носить абсолютного характеру, через те, що стосується оцінки певних обставин та фактів, які не є тотожними з встановленням наявності або відсутності складу, зокрема, адміністративного правопорушення.
Понад це, слід також зазначити, що у частині шостій статті 78 КАС України йдеться про преюдиційність рішення суду в частині наявності проступку та вчинення його певною особою при розгляді справи адміністративним судом у межах вирішення спору про наслідки таких дій, тобто у тій справі, в якій предметом доказування не може бути встановлення наявності або відсутності складу адміністративного правопорушення.
Крім того, як слідує з матеріалів справи, судами попередніх інстанцій крім врахування рішення у справі № 713/2027/18 досліджені і фактичні підстави застосування до позивача штрафних санкцій, докази та мотиви, якими керувався відповідач, приймаючи постанови про застосування штрафних санкцій.
Так, серед іншого, суди встановили, що позивач не заперечував, того, що допустив до роботи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 без укладення трудових договорів, враховуючи виконання останніми роботи машиніста автокрана, яка є роботою із підвищеною небезпекою згідно п. 2 додатку 2 Порядку видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1107 від 26 жовтня 2011 року, і не може виконувати на умовах цивільно-правової угоди про надання послуг автокрану, враховуючи наявність тільки у позивача спеціального дозволу № 0167.18.77 від 14 серпня 2018 року на виконання робіт підвищеної небезпеки - ремонт, технічне обслуговування машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, а саме: вантажопідіймальні крани, та експлуатувати їх. Крім того, судами встановлено та не заперечувалось позивачем, що в період з 1 квітня 2018 року по 29 жовтня 2018 року ФОП ОСОБА_1 не вівся облік виконуваної працівниками роботи та бухгалтерський облік витрат на оплату праці, облік робочого часу, а також не оформлювались платіжно-розрахункові відомості щодо нарахування і виплати заробітної плати найманим працівникам.
З огляду на викладене, суди обґрунтованого дійшли висновку про те, що факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого абзацом другим та восьмим частини другої статті 265 КЗпП, є доведеним.
Частиною 1 статті 265 КЗпП передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Абзацом другим частини другої статті 265 КЗпП встановлено, що юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Відповідно до абзацу восьмого частини другої статті 265 КЗпП юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.
За змістом частин третьої, четвертої статті 265 КЗпП штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.
Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Водночас, відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) та інші порушення вимог законодавства про працю передбачена також Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до частини 1 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення порушення встановлених термінів виплати пенсій, стипендій, заробітної плати, виплата їх не в повному обсязі, терміну надання посадовими особами підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та фізичними особами - підприємцями працівникам, у тому числі колишнім, на їхню вимогу документів стосовно їх трудової діяльності на даному підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця, необхідних для призначення пенсії (про стаж, заробітну плату тощо), визначеного Законом України "Про звернення громадян", або надання зазначених документів, що містять недостовірні дані, порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення, а також інші порушення вимог законодавства про працю -тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб`єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно частини 3 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, частиною другою статті 265 КЗпП і частинами першою та третьою статті 41 КУпАП передбачено відповідальність для юридичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) та за інші порушення вимог законодавства про працю.
Штраф за частиною другою статті 265 КЗпП є фінансовою санкцією, яка накладається постановою уповноваженої посадової особи Держпраці, що може бути оскаржена в судовому порядку, а штраф за частиною третьою статті 41 КУпАП є адміністративною відповідальністю і накладається згідно із рішенням суду за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Стаття 265 КЗпП України і стаття 41 КУпАП були викладені в такій редакції Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 28 грудня 2014 року.
Вищезазначений закон передбачав введення статтею 265 КЗпП України фінансових санкції для роботодавців - юридичних та фізичних осіб-підприємців, у вигляді штрафу у розмірі від 1 до 30 мінімальних заробітних плат за допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин, оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, виплати заробітної плати без нарахування та сплати єдиного внеску та податків, порушення термінів виплати заробітної плати більш ніж за один місяць, виплати не в повному обсязі, недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці та порушення інших вимог трудового законодавства, за інші порушення вимог законодавства про працю- у розмірі мінімальної заробітної плати.
Натомість стаття 41 КУпАП мала на меті запровадити штрафи для посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин; за незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів чи у зв`язку з повідомленням ним про порушення вимог Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» іншою особою, а також інше грубе порушення законодавства про працю.
Тобто ключовою відмінністю цих двох статей є суб`єктний склад правопорушення. Завдяки цьому одночасно до відповідальності може бути притягнуто юридичну особу як роботодавця (за стаття 265 КЗпП) та посадову особу цієї юридичної особи (за статтею 41 КУпАП) за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин.
Однак, у разі притягнення до відповідальності фізичної особи-підприємця на підставі абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України і частин першої та третьої статті 41 КУпАП, повністю збігаються суб`єкт відповідальності і вид порушення (допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору, порушення інших вимог трудового законодавства).
Диспозиції абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України та частини третьої статті 41 КУпАП в частині визначення правопорушення абсолютно тотожні: «фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту)», а обставини, що послугували підставою їх встановлення для позивача - ідентичні.
Так само, диспозиції абзацу восьмого частини другої 265 КЗпП України та частини першої статті 41 КУпАП однаково визначають правопорушення, як інше порушення вимог законодавства про працю (трудового законодавства).
З огляду на викладене, штрафи, передбачені статтею 265 КЗпП України є заходами фінансової відповідальності, підстав відносити їх до заходів адміністративної відповідальності немає, та фізична особа-підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за частиною другою статті 265 КЗпП та частинами першою і третьою статті 41 КУпАП в частині допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору та інше порушення вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим частини другої статті 265 КЗпП, у зв`язку з порушенням принципу «non bis in idem» як складового елементу верховенства права.
Такий висновок щодо застосування норми права викладено у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року у справі № 260/1743/19 та у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2021 року по справі № 400/2755/18.
Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що суди як першої так і апеляційної інстанції дійшли обґрунтованих та правильних висновків про наступне:
- позивачем допущені порушення, передбачені частиною другою статті 30 Закону України «Про оплату праці» та частин 1 і 3 статті 24 КЗпП України;
-відповідальність за правопорушення, передбачені статтею 41 КУпАП та статтею 265 КЗпП України в силу положень статті 61 Конституції України, враховуючи тотожність фабул правопорушення, не можуть одночасно застосовуватись до особи порушника вимог законодавця про працю.
Водночас, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що у цій справі першими за часом відносно позивача були прийняті постанови відповідача про накладення штрафів - 15 листопада 2018 року, що у свою чергу виключало можливість повторного притягнення його до відповідальності, передбаченої статтею 41 КУпАП.
Такі висновки апеляційний суд зробив, виходячи з того, що Вижницьким районним судом Чернівецької області справа про адміністративне правопорушення, яка надійшла з Управління Держпраці у Чернівецькій області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 розглянута 25 січня 2019 року. Тобто, Сьомий апеляційний адміністративний суд виходив з того, що притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за статтею 41 КУпАП відбулось шляхом прийняття судового рішення по справі № 713/2027/18.
З такими висновками суду апеляційної інстанції у цій справі Верховний Суд не погоджується, виходячи з наступного.
Стаття 61 Конституції України передбачає заборону притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення більше одного разу.
Варто зазначити, що перше притягнення особи до відповідальності не може визнаватись незаконним з підстав, передбачених статтею 61 Конституції України, у разі повторного притягнення тієї ж особи до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, яке відбулось за часом пізніше.
Тому ключовим питанням, яке підлягає розв`язанню при вирішенні цієї справи є визначення обставин, за яких особа вважається притягнутою до відповідальності вперше.
При цьому, слід зазначити, що Конституційний Суд України у рішенні від 27 жовтня 1999 року №9-рп/99 у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) зазначив, що поняття "притягнення до кримінальної відповідальності" не тотожне поняттю "кримінальна відповідальність", як і поняття "притягнення до юридичної відповідальності" не ідентичне поняттю "юридична відповідальність".
Норми Конституції України, зокрема, містять терміни: "за віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність" (частина друга статті 60); "ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення" та "юридична відповідальність особи має індивідуальний характер" (стаття 61); "особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом" (частина перша статті 63), "незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності" (частина друга статті 68); "за посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону" (частина друга статті 105); "за неповагу до суду і судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності" (частина п`ята статті 129). У контексті змісту положень названих статей Конституції України терміни "притягнення до юридичної відповідальності" та "юридична відповідальність" розмежовуються.
Притягнення до юридичної відповідальності передує юридичній відповідальності.
У згаданому рішенні Конституційний Суд України в аспекті порушених у конституційному поданні Міністерством внутрішніх справ України питань положення частини третьої статті 80 Конституції України розтлумачив так:
« 1.1. Кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду.
1.2. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.»
У межах предмету розгляду цієї справи Верховний Суд зазначає, що відносно ОСОБА_1 29 жовтня 2018 року відповідачем складені протоколи про адміністративне порушення №ЧВ-1116/18/1498/АВ/П/1ПТ за порушення частини 2 статті 30 Закону України «Про оплату праці», відповідальність за яке передбачена частиною 1 статті 41 КУпАП та №ЧВ-1116/18/1498/АВ/П/2ПТ за порушення пункту 6 частини 1 та частини 3 статті 24 КЗпП України, відповідальність за яке передбачено частиною 3 статті 41 КУпАП.
Вказані протоколи надіслані на розгляд до Вижницького районного суду Чернівецької області, за результатами розгляду справи судом прийнято рішення від 25 січня 2019 року про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративних правопорушень.
Статтею 254 КУпАП передбачено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.
Відповідно до статті 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються зокрема відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються його права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
Крім того, статтею 268 КУпАП регламентовані права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
З системного аналізу наведених правових норм КУпАП слід дійти висновку про те, що притягнення до адміністративної відповідальності починається з моменту складання протоколу та його пред`явлення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Прийняття ж постанови за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення є вирішенням такої справи по суті, яка передбачає встановлення наявності складу адміністративного правопорушення або його відсутності та, відповідно, застосування санкції, закриття справи, що відповідає положенням статті 284 КУпАП.
За наведених підстав, Верховний Суд приходить до висновку, що притягнення ОСОБА_1 до юридичної відповідальності за статтею 41 КУпАП слід пов`язувати саме із складанням відносно нього відповідачем протоколів від 29 жовтня 2018 року №ЧВ-1116/18/1498/АВ/П/1ПТ та №ЧВ-1116/18/1498/АВ/П/2ПТ.
Постанова суду від 25 січня 2019 року по справі 713/2027/18 є рішенням, за яким визнана вина та до ОСОБА_1 застосована юридична відповідальність за правопорушення, до якого він притягався.
Отже, відповідачем до ФОП ОСОБА_1 застосовані заходи впливу за правопорушення, передбачені в частині другій статті 265 Кодексу законів про працю України шляхом винесення постанов про накладення штрафів, що є фінансовими санкціями від 15 листопада 2018 року, тобто оскаржуваними у цій справі постановами позивача фактично повторно притягнуто до відповідальності за одні й ті самі порушення трудового законодавства, за які його 29 жовтня 2018 року (дата складання протоколів про адміністративне правопорушення) вже було притягнуто до відповідальності за одне й те саме правопорушення, що заборонено статтею 61 Конституції України.
Така позиція відповідає і практиці Європейського суду з прав людини.
Так, у пункті 110 рішення Великої палати Європейського суду з прав людини від 15 листопада 2016 року по справі «А та Б проти Норвегії» зазначено: «Суд також переконливо підтвердив, що стаття 4 Протоколу №7 не обмежується правом не бути покараним двічі, але поширюється і на право не піддаватися кримінальному обвинуваченню або засудженню двічі. Якби це було не так, то не було б необхідності використовувати слово «засуджений», а також слово «покараний», оскільки це було би дублюванням. Таким чином, Суд підтвердив, що стаття 4 Протоколу № 7 застосовується навіть коли людина була притягнута до відповідальності в провадженнях, які не призвели до визнання винним у вчиненні правопорушення. Стаття 4 Протоколу №7 містить три різних гарантії і встановлює, що за одне і те саме правопорушення ніхто не може бути (І) притягнутий до відповідальності, (ІІ) засуджений, і (ІІІ ) покараний.»
З огляду на викладене, враховуючи, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, суд касаційної інстанції вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 березня 2019 року залишити в силі.
Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Керуючись статтями 343, 349, 352, 356 КАС України, Суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 -задовольнити.
Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року - скасувати, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 березня 2019 року -залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Л.В. Тацій
Судді Л.Л. Мороз
А.І. Рибачук
