П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 824/1164/18-а
Головуючий у 1-й інстанції: Брезіна Тетяна Миколаївна
Суддя-доповідач: Сушко О.О.
15 жовтня 2019 року
м . Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сушка О.О.
суддів: Смілянця Е. С. Залімського І. Г.
за участю:
секретаря судового засідання: Платаш В.О.,
позивача : ОСОБА_1
представника позивача: ОСОБА_2
представника відповідача: Фадєєвої К.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Держпраці у Чернівецькій області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 березня 2019 року (м.Чернівці, 01 квітня 2019 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Чернівецькій області про визнання протиправними та скасування постанов,
В С Т А Н О В И В :
позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника Управління Держпраці у Чернівецькій області Кушнір Г.М. №ЧВ-1116/18/1498/АВ/П/2ПТ/ТД-1ФС/337 від 15.11.2018 р. про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу, на підставі абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України, у розмірі 558450 грн.; визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника Управління Держпраці у Чернівецькій області Кушнір Г.М. №ЧВ-1116/18/1498/АВ/П/1ПТ/1П-2ФС/338 від 15.11.2018 р. про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу на підставі, абз. 8 ч.2 ст.265 КЗпП України, у розмірі 3723 гривень.
Відповідно до рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 березня 2019 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Представник відповідача в судовому засіданні просила задовольнити апеляційну скаргу.
Позивач та його представник в судовому засіданні заперечили проти апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що відповідач з 26.10.2018 р. по 29.10.2018 р., на підставі наказу від 25.10.2018 р., інформації Управління ПФУ у Чернівецькій області від 08.10.2018р. №25798/03, направлення на проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування від 25.10.2018 р. №04-301, провело інспекційне відвідування щодо додержання ФОП ОСОБА_1 законодавства про працю. Результати перевірки зафіксовано в акті перевірки №ЧВ-1116/18/1498/АВ від 29.10.2018 року.
В ході проведеної перевірки були відібрані 29.10.2018 р. пояснення ОСОБА_1 , в яких зазначається, що з гр. ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було укладено цивільно-правові угоди. Трудові договори не укладались, оскільки немає постійної роботи, тому було укладено саме цивільно-правові угоди, в яких визначено оплату праці з розрахунку 30 грн. за годину роботи. З виплачених винагород щомісячно сплачуються податки та збори. Всім працівникам було проведено інструктаж з охорони праці. Правила внутрішнього розпорядку є в наявності.
На підставі проведеної перевірки 29.10.2018 р. відповідачем складено припис №ЧВ-1116/18/1498/АВ/П/, де вказано на усунення виявлених перевіркою недоліків до 31.10.2018 р. та до 07.11.2018 року.
Крім того, 29.10.2018 р. відповідачем складено протоколи про адміністративне порушення №ЧВ-1116/18/1498/АВ/П/1ПТ за порушення ч. 2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці», відповідальність за яке передбачено ч. 1 ст. 41 КУпАП та №ЧВ-1116/18/1498/АВ/П/2ПТ за порушення пп. 6 ч. 1 та ч.3 ст. 24 КЗпП України, відповідальність за яке передбачено ч. 3 ст. 41 КУпАП. Вказані протоколи надіслані на розгляд до Вижницького районного суду Чернівецької області.
02.11.2018 р. відповідачем прийнято рішення №ЧВ-1116/18/1498/АВ/П/2ПТ/ТД та №ЧВ-1116/18/1498/АВ/П/1ПТ/ІП про розгляд справ про накладення штрафу згідно з ст. 265 КЗпП України. 05.11.2018 р. позивачу направлено повідомлення про розгляд 15.11.2018 р. справи за ст. 265 КЗпП України.
Також 15.11.2018 р. Управління Держпраці у Чернівецькій області прийняла постанову №ЧВ-1116/18/1498/АВ/П/2ПТ/ТД-1ФС/337 про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу, на підставі абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України, у розмірі 558450 грн. за порушення ч. 1 та ч. 3 ст. 24 КЗпП України.
Крім того, 15.11.2018 р. Управління Держпраці у Чернівецькій області прийняла постанову №ЧВ-1116/18/1498/АВ/П/1ПТ/1П-2ФС/338 про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу на підставі, абз.8 ч.2 ст.265 КЗпП України, у розмірі 3723 грн. за порушення ч. 2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці».
Судом встановлено, що Вижницьким районним судом Чернівецької області розглянуто справу №713/2027/18 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за порушення вимог ч.1 та ч. 3 ст. 41 КУпАП та прийнято рішення 25.01.2019 р., яким визнано, що ОСОБА_1 порушив ч. 3 ст. 41 КУпАП - фактичний допуск працівника до роботи без укладення трудового договору контракту та порушив ч. 1 ст. 41 КУпАП - не забезпечив облік виконуваної роботи та бухгалтерський облік витрат на оплату праці. Судом підтверджено порушення ОСОБА_1 ч. 2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці» та пп. 6 ч. 1 та ч.3 ст. 24 КЗпП України.
До матеріалів справи позивачем додано докази на підтвердження взаємовідносин з гр. ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , зокрема: цивільно-правові угоди; висновки експертизи стану охорони праці та безпеки промислового виробництва суб`єкта господарювання ФОП ОСОБА_1 ; звітність про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб, нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за липень - вересень 2018 р.; дозвіл Держпраці №0167.18.77 виданий ФОП ОСОБА_1 про виконання робіт підвищеної небезпеки (ремонт та експлуатація вантажопідіймальних кранів); свідоцтва працівників про присвоєння кваліфікаційних рівнів з робітничих професій; журнали проведення інструктажів з техніки безпеки та охорони праці на робочому місці.
Суд першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення виходив із того, що оскільки на позивача накладено адміністративне стягнення, передбачене ч. 1 та ч. 3 ст. 41 КУпАП, за порушення законодавства про працю - ч. 1 і ч. 3 ст. 24 КЗпП України, а також ч. 2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці», то повторне притягнення його до юридичної відповідальності за одне й те саме порушення є порушенням положення ст. 61 Конституції України, згідно із якою ніхто не може двічі притягатися до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 № 877-V (далі - Закон № 877-V), дія якого поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно з ч. 4 ст. 2 Закону № 877-V заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
Зазначені у ч. 4 цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому Законом № 877-V порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин 1, 4, 6 - 8, абзацу 2 частини 10, частин 13 та 14 статті 4, частин 1 - 4 статті 5, частини 3 статті 6, частин 1 - 4 та 6 статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини 3 статті 22 цього Закону.
Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 2 Закону № 877-V, органи Державної служби України з питань праці при проведенні заходів державного нагляду (контролю), забезпечують дотримання принципів державного нагляду (контролю); вимог щодо місця здійснення державного нагляду (контролю); вимог щодо врегулювання окремих питань виключно законами; обмежень у проведеннях заходів нагляду контролю в разі наявності конфлікту інтересів; трактувань норм на користь суб`єкта господарювання у разі їх неоднозначного трактування; заборони на вилучення оригіналів документів та техніки; обов`язку збереження комерційної та конфіденційної таємниці; умов проведення планових заходів, розробки методики для визначення критерій ризику; права суб`єкта господарювання на ознайомлення з підставами заходу та отримання посвідчення (направлення) на проведення заходу; вимог до складення наказу, посвідчення (направлення) на проведення заходу та акту за результатами заходу; відповідальності посадових осіб органу державного нагляду (контролю); прав суб`єктів господарювання; права на консультативну підтримку суб`єктів господарювання; громадський захист; оскарження рішень органів державного нагляду (контролю) та умов віднесення суб`єктів господарювання до незначного ступеня ризиків у разі незатвердження відповідних критеріїв розподілу.
Відповідно до ч. 1 ст. 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктами 1, 7 «Положення про Державну службу України з питань праці», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, Державна служба України з питань праці (далі також - Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Основні засади процедури здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю врегульовані «Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок №295).
За приписами пунктів 2, 3 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів. Контрольні повноваження інспектора праці підтверджується службовим посвідченням встановленої Мінсоцполітики форми, що видається Держпраці.
Відповідно до пункту 5 Порядку №295 інспекційні відвідування проводяться, зокрема, за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту.
Відповідно до пунктів 19, 20 Порядку №295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення. Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування.
Якщо об`єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід`ємною частиною. Зауваження можуть бути подані об`єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів з дати підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження (пункт 21 Порядку №295).
Відповідно до пункту 29 Порядку №295 заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.
Колегія суддів приходить до висновку, що інспекційне відвідування є формою державного нагляду за додержанням законодавства про працю, яке відноситься до повноважень відповідача та яке проводиться на підставі наказу та направлення. За результатами інспекційного відвідування складається акт і в разі виявлення порушень - виноситься припис. Якщо під час інспекційного відвідування встановлено факти використання праці неоформлених працівників, то вживаються заходи щодо притягнення об`єкта відвідування до відповідальності незалежно від усунення виявлених порушень.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №2140/1828/18 та від 19.09.2019 у справі № №808/3092/17.
За приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
За змістом статті 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 КЗпП України).
З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 13.06.2019 у справі №815/954/18, від 04.09.2019 у справі №480/4515/18 та від 26.09.2019 у справі № 0440/5828/18.
У той же час взаємовідносини фізичної особи і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами статті 208 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України).
У відповідності до норм Цивільного кодексу України діє принцип свободи договору.
Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 ЦК України, згідно з якою договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
При цьому, виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У статті 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
З огляду на викладене, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У даній справі позивач не заперечував, що допустив до роботи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 без укладення трудових договорів та порушив умови оплати їх праці, враховуючи виконання останніми роботи машиніста автокрана, яка є роботою із підвищеною небезпекою згідно п. 2 додатку 2 Порядку видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1107 від 26.10.2011 року, і не може виконувати на умовах цивільно-правової угоди про надання послуг автокрану, враховуючи наявність тільки у позивача спеціального дозволу № 0167.18.77 від 14.08.2018 року на виконання робіт підвищеної небезпеки - ремонт, технічне обслуговування машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, а саме: вантажопідіймальні крани, та експлуатувати їх.
Згідно з ст. 61 Конституції України ніхто не може двічі притягатися до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Відповідальність за правопорушення, передбачені ст. 41 КУпАП та ст. 265 КЗпП України за своєю правовою природою належить до адміністративної відповідальності, а тому в силу положень статті 61 Конституції України, враховуючи тотожність фабул правопорушення, не можуть одночасно застосовуватись до особи порушника вимог законодавця про працю.
У даній справі першими за часом відносно позивача були прийняті постанови відповідача про накладення штрафів - 15.11.2018 року, що у свою чергу виключало можливість повторно притягнення його до відповідальності, передбаченої ст. 41 КУпАП.
Однак, постанова від 25.01.2019 року Вижницького районного суду Чернівецької області у справі №713/2027/18, якою фактично повторно притягнено позивача до відповідальності за одні й ті самі порушення трудового законодавства, для цієї справи має значення у розумінні ч. 6 ст. 78 КАС України - як встановлені факти і їх правова оцінка.
Таким чином, відповідач при прийнятті оскаржуваних постанов діях у межах своїх повноважень, а позивач допустив порушення законодавства про працю, за що й притягнутий до відповідальності.
З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В:
апеляційну скаргу Управління Держпраці у Чернівецькій області задовольнити повністю.
Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 березня 2019 року скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 25 жовтня 2019 року.
Головуючий
Сушко О.О.
Судді
Смілянець Е. С. Залімський І. Г.
