Єдиний державний реєстр судових рішень
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 травня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/3793/20 пров. № А/857/2985/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Глушко І.В.,
суддя Запотічний І.І.
секретар судового засідання Гнатик А.З.
за участю:
представник позивача Купець О.І.
представник відповідача Куля Є.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року (рішення ухвалено в м. Львові, головуючий суддя Кузан Р.І. час ухвалення 11:50 год, повне рішення складене та підписане 30.12.2020) у справі № 380/3793/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з позовом до Львівської митниці ДФС (далі відповідач-1), Галицької митниці Держмитслужби (далі відповідач-2) в якому, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 02.09.2020, просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ виконуючого обов`язків начальника Львівської митниці ДФС, Голови комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Романа Антоняка №86-о «Про звільнення ОСОБА_1 » від 13.04.2020;
- поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного посту «Смільниця» Львівської митниці ДФС;
- стягнути із Галицької митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день винесення рішення судом першої інстанції.
В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що спірним наказом його звільнено з посади головного державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста «Смільниця» Львівської митниці ДФС. Вважав наказ Львівської митниці ДФС незаконним, прийнятим з порушенням норм права, оскільки під час прийняття такого Львівська митниця ДФС застосувала законодавство України про працю, яке не могло застосовуватися у правовідносинах з нею в ході реалізації постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» від 02.10.2019 № 858 та наказу ДФС України «Про реорганізацію митниць ДФС» від 25.11.2019 № 30-рг. Позивач зазначав, що з врахуванням дати початку реорганізації Львівської митниці ДФС (28.11.2019), її строків (три місяці), визначених пунктом 4 наказу ДФС України від 25.11.2019 №30-рг, чинних як станом на 28.11.2019 так і на 28.12.2019 норм Закону України «Про державну службу» та Кодексу Законів про працю України, процедура вивільнення працівників на підставі п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» передбачала, зокрема, необхідність персонального попередження про наступне вивільнення працівників не пізніше ніж за два місяці та надання одночасної пропозиції працівникові іншої роботи на тому самому підприємстві, в установі, організації. Оскільки реорганізація Львівської митниці ДФС мала закінчитись до 28.02.2020, на думку позивача, йому повинні були вручити до 28.12.2012 попередження про наступне вивільнення та запропонувати іншу роботу в Галицькій митниці Держмитслужби. Цих дій вчинено не було, тому вважав, що Львівською митницею ДФС, Галицькою митницею Держмитслужби було порушено вимоги ч.1,3 статті 49-2 КЗпП України.
Поряд з цим позивач наголошував на тому, що весь період, починаючи з моменту реорганізації, вручення повідомлення про наступне вивільнення, винесення наказу про його звільнення, у Галицькій митниці Держмитслужбі були наявні вакантні посади, в тому числі і посада на якій працював позивач, але разом з тим запропоновані йому не були.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року позов задоволено:
-визнано протиправним та скасовано наказ виконуючого обов`язків начальника Львівської митниці ДФС, Голови комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Романа Антоняка №86-о «Про звільнення ОСОБА_1 » від 13.04.2020.
-поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного посту «Смільниця» Львівської митниці ДФС з 16.04.2020;
-стягнуто із Львівської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 58602 (п`ятдесят вісім тисяч шістсот дві) грн. 12 коп. з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції Галицька митниця Держмитслужби подала апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати оскаржене рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Обґрунтування вимог апеляційної скарги здебільшого ґрунтується на відзиві на адміністративний позов та загалом зводиться до наступного. Галицька митниця Держмитслужби зазначає, що з дня набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України про початок роботи Державної митної служби України повноваження Львівської митниці ДФС перейшли до Галицької митниці Держмитслужби. На підставі цього, 10.03.2020 позивача було попереджено про наступне вивільнення із займаної посади 13.04.2020 на підставі пункту 4 частини 1 статті 87 Закону України від 10.12.2015 №889-УІІІ «Про державну службу», пункту 1 частини 1 ст.40 Кодексу законів про працю України.
Надалі, наказом Львівської митниці ДФС від 13.04.2020 №86-о «Про звільнення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 був звільнений 15.04.2020 із посади головного державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста «Смільниця» Львівської митниці ДФС відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу», пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.
Скаржник зазначає, що відповідно до ст. 5 Закону України «Про державну службу» правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Зазначає, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Статтею 83 Закону України «Про державну службу» визначено перелік підстав для припинення державної служби, зокрема, пунктом 4 частини 1 цієї статті визначено, що державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
Скаржник стверджує про те, що Законом України «Про державну службу» регулюються відносини, які виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця, натомість, правовідносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб (в тому числі реорганізація, ліквідація) Львівської митниці ДФС (як юридичної особи) врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» та до правовідносин, пов`язаних зі вступом на державну службу, її проходженням та припиненням не мають жодного відношення.
Скаржник переконаний, що визначальним моментом встановлення події з якої слід визначати початок настання правовідносин, пов`язаних із припиненням державної служби є вручення працівнику попередження про наступне вивільнення. Саме на даному етапі, коли особі вручено попередження про наступне вивільнення і виникають правовідносини, пов`язані із припиненням державної служби. Враховуюче те, що попередження про наступне вивільнення позивач отримав 10.03.2020 (про що і вказує у позовній заяві), до даних правовідносин підлягає застосуванню Закон України «Про державну службу», в редакції чинній на момент такого вручення, тобто в редакції Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 №440-ІХ. Тобто, вручення попередження про наступне вивільнення є подією, фактом, на момент вчинення яких застосовується закон, під час дії якого вони настали або мали місце.
Поряд з цим скаржник зазначає, що застосування до правовідносин, пов`язаних з вивільненням працівників положень ст. 492 КзПП України, в редакції чинній станом на 28.11.2019 (дата початку реорганізації Львівської митниці ДФС) та якою передбачено двохмісячний строк для попередження про наступне вивільнення, а також обов`язок роботодавця пропонувати іншу роботу (посаду) з врахуванням переважного права на залишення на роботі є безпідставним, оскільки, як було зазначено, правовідносини, пов`язані з припиненням державної служби виникли з моменту письмового вручення позивачу попередження про наступне вивільнення, а відповідно до ч.3 ст. 87 Закону України «Про державну службу», в редакції чинній на момент виникнення правовідносин, передбачено 30-денний строк для попередження про вивільнення, а також право (не обов`язок) суб`єкта призначення або керівника державної служби пропонувати будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності).
У відповідь на апеляційну скаргу позивач подав відзив, в якому заперечив проти вимог скаржника. Зазначає, про помилковість доводів скаржника та про те, що до спірних відносин необхідно застосовувати положення Закону України «Про державну службу» та Кодексу законів про працю України, що були чинні на момент виникнення таких правовідносин, тобто 28 листопада 2019 року.
У судовому засіданні представник скаржника вимоги апеляційної скарги підтримує, просить їх задовольнити.
Представник позивача в судовому засідання проти вимог скарги заперечує, просить скаргу залишити без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, ознайомившись із доводами апеляційної скарги, матеріалами справи та оцінивши їх у сукупності, колегія суддів апеляційного адміністративного суду приходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 з 04.11.2015, відповідно до наказу Львівської митниці ДФС №869-о від 03.11.2015, обіймав посаду Головного державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста «Смільниця» Львівської митниці ДФС, що підтверджується копією вказаного наказу, який наявний в матеріалах справи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 №858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» утворено, зокрема, Галицьку митницю Держмитслужби та реорганізовано Львівську митницю ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби.
Згідно з п.1 наказу ДФС України від 25.11.2019 №30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС» розпочато реорганізацію Львівської митниці ДФС. Пунктом 2 даного наказу утворено комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС. Пунктом 4 цього наказу визначено строк проведення реорганізації митниць ДФС, а саме три місяці з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.
В подальшому, наказом ДФС України від 24.03.2020 №14-рг «Про внесення змін до деяких наказів ДФС», внесено зміни до наказу від 25.11.2019 №30-рг, замінивши слова «три місяці» словами «шість місяців» в пункті 4 цього наказу.
28.11.2019 в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено інформацію про рішення щодо припинення юридичної особи - Львівської митниці ДФС.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Питання Державної митної служби» від 04.12.2019 №1217-р погоджено з пропозицією Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення з 08.12.2019 Державною митною службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06.12.2019 №227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України», функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи.
З дня набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України про початок роботи Державної митної служби України повноваження Львівської митниці ДФС перейшли до Галицької митниці Держмитслужби.
Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, 14.11.2019 проведена державна реєстрація як юридичної особи - Галицької митниці Держмитслужби.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України про початок роботи Державної митної служби України повноваження Львівської митниці ДФС перейшли до Галицької митниці Держмитслужби з 00.00 год. 08.12.2019.
21.12.2019 Львівською митницею ДФС видано наказ №666 «Про попередження про наступне вивільнення», яким наказано письмово попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-УШ «Про державну службу» згідно списку, в який був включений ОСОБА_1
07.02.2020 наказом Львівської митниці ДФС № 03 «Про скасування наказу Львівської митниці ДФС від 21.12.2019 №666 «Про попередження про наступне вивільнення» наказ №666 був скасований з причин відсутності на роботі члена Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, на якого було покладено обов`язок вжиття заходів щодо вручення попереджень про наступне вивільнення та закінчення повноважень голови Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, та з огляду на те, що попередження про наступне вивільнення працівникам не було вручено. Даний наказ №666 від 21.12.2019 було скасовано як такий, що не реалізований.
Наказом Львівської митниці ДФС від 10.03.2020 №07 «Про попередження про наступне вивільнення» було зобов`язано Комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС письмово попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад на підставі пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-Vlll «Про державну службу», зі змінами. В додатку до вищезазначеного наказу «Про попередження про наступне вивільнення» у пункті 78 був зазначений ОСОБА_1 головний державний інспектор відділу митного оформлення №3 митного поста «Смільниця» Львівської митниці ДФС.
10.03.2020 позивачу було скеровано попередження про наступне вивільнення із займаної посади 13.04.2020 на підставі пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-УІІІ «Про державну службу», пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України. ОСОБА_1 ознайомився з вказаним попередженням 10.03.2020, що підтверджується його власноручним підписом на такому.
13.04.2020 Львівською митницею ДФС прийнято наказ №86-о «Про звільнення ОСОБА_1 » відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-УІІІ «Про державну службу», пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України звільнено ОСОБА_1 з 15.04.2020 із займаної посади головного державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста «Смільниця» Львівської митниці ДФС. Підстава: попередження про наступне вивільнення від 10.03.2020.
Позивач, вважаючи прийнятий наказ в.о. начальника Львівської митниці ДФС, Голови комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Романа Антоняка №86-о «Про звільнення ОСОБА_1 » від 13.04.2020 протиправним, звернувся до суду з позовом про його скасування та поновлення на посаді.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірний наказ прийнятий відповідачем без урахування всіх обставин, що мали значення для його прийняття, а також прийнятий без дотримання принципу рівності перед законом та є дискримінаційним з огляду на те, що відповідачами не обґрунтовано підстав ненадання пропозиції позивачу зайняття вакантної посади у Галицькій митниці Держмитслужби та причин відмови у задоволенні його заяв про переведення до цього органу. Крім цього, з урахуванням встановлених обставин та досліджених доказів у справі суд першої інстанції зазначив, що Львівською митницею ДФС такий наказ прийнято без дотримання принципів безсторонності, добросовісності та пропорційності, а відтак такий підлягає скасуванню.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, зважаючи на наступні міркування.
Статтею 43 Конституції України зокрема передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996 року, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 року, визначає, що кожна людина повинна мати можливість заробляти собі на життя професією, яку вона вільно обирає (пункт 1 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на працю, як складова частина права на соціальний захист, є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу» № 889-VIII від 10 грудня 2015 року (далі Закон № 889-VIII).
Відповідно до ч. 1 ст. 1, ч.ч. 1, 2 ст. 3, ч.ч. 2, 3 ст. 5 Закону № 889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави. Цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).
Підстави припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення визначені ст. 87 Закону № 889-VIII, зокрема, відповідно до п.1 ч.1 цієї статті підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Частиною 3 статті 87 Закону № 889-VIII (в редакції Закону України від 14 січня 2020 року N 440-IX) передбачено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 11частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Разом з тим, колегія суддів враховує також те, що відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.
Наказ про звільнення повинен обов`язково містити підставу звільнення з нормативним посилання, тобто роботодавець повинен зазначити як причину, так і підставу звільнення з покликанням на назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт нормативно-правового акту на підставі якого проводиться звільнення працівника.
Як видно зі змісту оскаржуваного наказу про звільнення позивача з посади, такий містить лише покликання на пункт 4 частини 1 статті 83, пункт 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VІІІ із змінами, пункт 1 частини 1 статті 40 КЗпП України без зазначення конкретної причини та підстави звільнення, з покликанням на всі наявні три правові підстави передбачені вищенаведеним законом (скорочення чисельності або штату державних службовців; скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців; реорганізація державного органу).
Таким чином, враховуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що зазначене рішення відповідача про звільнення позивача прийнято без конкретизації причин та підстав, а лише містить перелік пунктів передбачених ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», які за своєю юридичною природою є різними, а тому потребують чіткого правового визначення та диференціації, оскільки відсутність чіткої та однозначної причини звільнення призводить до порушення принципу правової визначеності, оскільки загальні формулювання унеможливлюють чітке розуміння підстав та причин звільнення.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24 квітня 2019 року у справі №815/1554/17, принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи.
Отже, посилання відповідача в наказі про звільнення на пункт 1 ч.1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» без зазначення конкретної підстави для звільнення, лише з покликанням на норму закону породжує для позивача негативні наслідки у виді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що у спірних правовідносинах суб`єкт владних повноважень діяв не у спосіб, визначений законом, а оскаржуваний наказ прийнято не на підставі, визначеній ст.87 Закону України «Про державну службу».
Крім того, щодо реорганізації Львівської митниці ДФС, як підстави звільнення позивача з посади згідно з доводами відповідачів, колегія суддів зазначає наступне.
За своєю суттю приєднання - це така форма реорганізації, за якої одна юридична особа включається до складу іншої юридичної особи, яка продовжує існувати далі, але вже в більшому масштабі. При цьому реорганізовані юридичні особи припиняють своє існування, а їх права та обов`язки переходять до юридичної особи, до якої вони приєдналися.
Таким чином, як наслідок, в процесі реорганізації юридичної особи виникають правовідносини, пов`язані з припиненням трудових договорів з працівниками. У цьому контексті в роботодавця виникає обов`язок чіткого дотримання законодавства про працю, в частині дотримання трудових прав працівників.
На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 №858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» утворено Галицьку митницю Держмитслужби та реорганізовано Львівську митницю ДФС. Постановою передбачено, що реорганізацію Львівської митниці ДФС проводиться шляхом приєднання до Галицької митниці Держмитслужби. При цьому, Львівська митниця ДФС продовжує здійснювати свої повноваження до моменту передачі таких Галицькій митниці Держмитслужби.
Наказом ДФС України від 25.11.2019 №30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС» розпочато реорганізацію Львівської митниці ДФС. Відповідно до пункту 4 цього наказу строк проведення реорганізації митниць ДФС становить три місяці з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.
Запис про прийняте рішення щодо початку процедури припинення Львівської митниці ДФС внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 28.11.2019.
Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, 14.11.2019 проведена державна реєстрація юридичної особи - Галицької митниці Держмитслужби.
Постановою Кабінету Міністрів України №1074 від 20 жовтня 2011 року (зі змінами і доповненнями) затверджено Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - Порядок №1074), який визначає механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів.
Відповідно до пунктів 4, 5 та 6 Порядку №1074 орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу виконавчої влади або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох органів виконавчої влади. Орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Права та обов`язки органів виконавчої влади переходять, зокрема, у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади.
Пункт 12 Порядку №1074 передбачає, що орган виконавчої влади, утворений в результаті реорганізації, здійснює повноваження та виконує функції у визначених Кабінетом Міністрів України сферах компетенції з дня набрання чинності актом Кабінету Міністрів України щодо можливості забезпечення здійснення таким органом повноважень та виконання функцій органу виконавчої влади, що припиняється. Орган виконавчої влади, щодо якого набрав чинності акт Кабінету Міністрів України про його припинення, продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції з формування і реалізації державної політики у визначеній Кабінетом Міністрів України сфері до набрання чинності актом Кабінету Міністрів України щодо можливості забезпечення здійснення утвореним органом виконавчої влади його повноважень та виконання функцій.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Питання Державної митної служби» від 04 грудня 2019 року №1217-р погоджено пропозицію Міністерства фінансів України щодо можливості забезпечення здійснення з 08 грудня 2019 року Державною митною службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 6 грудня 2019 року №227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України», функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи.
Згідно з пунктом 13 Порядку №1074 акт Кабінету Міністрів України про можливість забезпечення здійснення утвореним органом виконавчої влади повноважень та виконання функцій органу виконавчої влади, що припиняється, видається після здійснення заходів, пов`язаних з державною реєстрацією утвореного органу виконавчої влади як юридичної особи публічного права, затвердженням положення про нього, структури та штатного розпису його апарату, кошторису та заповненням 30 відсотків вакансій.
Таким чином, з наведеного вище можна дійти висновку про те, що повноваження Львівської митниці ДФС перейшли до Галицької митниці Держмитслужби 08 грудня 2019 року.
На момент початку здійснення діяльності Галицькою митницею Держмитслужби в цьому органі були затверджені структура, штатний розпис та кошторис видатків на його утримання.
Так, згідно зі штатним розписом Галицької митниці Держмитслужби на 2019 рік, затвердженим головою Державної митної служби України 29 листопада 2019 року штатна кількість працівників становила 1150 осіб з місячним фондом заробітної плати за посадовими окладами 5480870 грн.
Аналогічні показники щодо кількості посад були затверджені в організаційній структурі Галицької митниці Держмитслужби на 2020 рік.
Штатний розпис Львівської митниці ДФС на 2019 рік, з урахуванням внесених змін, станом на 11 листопада 2019 року становив 948 штатних одиниць з місячним фондом заробітної плати за посадовими окладами 4444076 грн.
При цьому, згідно Додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2019 року № 858, внаслідок реорганізації до Галицької митниці Держмитслужби, крім Львівської митниці ДФС, було приєднано Івано-Франківську митницю ДФС, а також Тернопільську митницю ДФС. Штатна чисельність Івано-Франківської митниці ДФС затверджена в кількості 104 одиниці, штатна чисельність Тернопільської митниці ДФС становила 79 одиниць.
Отже, як встановлено, загальна штатна чисельність працівників Львівської (948), Тернопільської (79) та Івано-Франківської митниць ДФС (104) на момент їх реорганізації шляхом приєднання до Галицької митниці Держмитслужби (разом 1131 штатна одиниця), була меншою на 19 штатних одиниць від затвердженого штатного розпису Галицької митниці Держмитслужби (1150 штатних одиниць).
Таким чином, кількість працівників митниці, внаслідок приєднання до Галицької митниці Держмитслужби, не зменшилась. При цьому, кількість працівників підрозділу, в якому працював позивач також зменшена не була, що сторонами не заперечується, і на момент звільнення у цьому підрозділі були наявні вакантні посади.
Як вже зазначалось судом, Львівська митниця ДФС реорганізується шляхом приєднання до Галицької митниці Держмитслужби. За своєю суттю приєднання - це така форма реорганізації, за якої одна юридична особа включається до складу іншої юридичної особи, яка продовжує існувати далі, але вже в більшому масштабі. При цьому реорганізовані юридичні особи припиняють своє існування, а їх права та обов`язки переходять до юридичної особи, до якої вони приєдналися.
Як наслідок, в процесі реорганізації юридичної особи виникають правовідносини, пов`язані з припиненням трудових договорів з працівниками. В цьому контексті в роботодавця виникає обов`язок чіткого дотримання законодавства про працю, в частині дотримання трудових прав працівників.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначає Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України).
Відповідно до п.1 ч.1, ч.2 та ч.4 ст.40 КЗпП України (в редакції, яка діяла на момент початку процедури реорганізації Львівської митниці ДФС та на момент звільнення позивача з займаної посади) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Отже, вказана норма КЗпП України визначає загальний порядок припинення трудового договору з працівником з ініціативи власника, у разі проведення реорганізації юридичної особи.
Спеціальним Законом, який визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, є Закон України «Про державну службу».
Статтею 83 Закону України «Про державну службу» (в редакції, яка діяла на момент початку процедури реорганізації Львівської митниці ДФС та на момент звільнення позивача з займаної посади) визначені підстави для припинення державної служби. Зокрема, державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону) (п.4 ч.1 ст. 83 Закону).
Відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Станом на момент початку процедури реорганізації Львівської митниці ДФС Закон України «Про державну службу» не передбачав особливостей процедури звільнення державних службовців у зв`язку з реорганізацією державного органу. Тобто, на цей час діяли загальні норми щодо порядку припинення трудового договору з ініціативи власника у зв`язку з реорганізацією підприємства, установи, організації, що визначені КЗпП України.
Загальною нормою (ч.2 ст.40 КЗпП України) передбачено, що звільнення з підстав, зокрема, реорганізації підприємства, установи чи організації допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно з ч.4 ст.36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).
Відповідно до ч.1-3 ст.492 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Таким чином, на момент початку процедури реорганізації Львівської митниці ДФС, законодавством був визначений обов`язок Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС попередити працівників про наступне звільнення не пізніше ніж за два місяці до звільнення. Оскільки таке заплановане звільнення працівників було масовим, відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», Комісія з реорганізації Львівської митниці ДФС мала довести до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Наказом Львівської митниці ДФС №631 від 27.11.2019 затверджено план заходів, пов`язаних з реорганізацією Львівської митниці ДФС, в п.1 розділу ІІІ якого визначено здійснення заходів щодо переведення, звільнення працівників Львівської митниці ДФС, які належать до номенклатури посад начальника Львівської митниці ДФС, з дотриманням законодавства про працю. Зміни до вказаного плану заходів у цій частині на момент звільнення позивача не вносились.
Листом від 17.12.2019 №4343/8/13-70-04 Львівська митниця ДФС повідомила Галицьку митницю Держмитслужби про заплановане до 21.12.2019 вручення посадовим особам Львівської митниці ДФС повідомлення про наступне вивільнення та забезпечення одночасно з попередженням про звільнення надання пропозицій працівникам митниці іншої роботи в Галицькій митниці Держмитслужби.
Матеріалами справи підтверджується, що в грудні 2019 року Львівською митницею ДФС не подано до Львівського обласного центру зайнятості звіту про заплановане вивільнення працівників. Наказ №666 від 21.12.2019 «Про попередження про наступне вивільнення» не реалізований, попередження про наступне звільнення працівникам Львівської митниці ДФС не надсилались.
Як наслідок, значна частина працівників Львівської митниці ДФС, в тому числі позивач, не були попереджені про наступне вивільнення та їм не було запропоновано вакантні посади для переведення до новоствореного митного органу.
Поряд з цим з обставин справи вбачається, що з 08.12.2019 і до часу звільнення з займаної посади позивач фактично не виконував своїх безпосередніх обов`язків за посадою. Відповідно до розпоряджень керівника Львівської митниці ДФС №109-р від 10.12.2019 та №5-р від 10.02.2020 робоче місце позивачу з понеділка по четвер з 09:00 до 18:00 та у п`ятницю з 09:00 до 16:45 з обідньою перервою з 13:00 до 13:45 визначено за адресою м.Львів, вул. Городоцька, 369 .
Заробітна плата позивачу виплачувалась Галицькою митницею Держмитслужби, в межах кошторису видатків затверджених на 2019-2020 роки відповідно до листа ДФС України №1/7д/99-99-05-19 від 09.01.2020.
За визначенням ст.21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи чи організації або уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Таким чином, дотримання позивачем правил внутрішнього трудового розпорядку та отримання ним заробітної плати від Галицької митниці Держмитслужби свідчить про фактичне виникнення трудових відносин між позивачем та цим органом.
Законом України №378- IX від 12.12.2019 внесено зміни до Кодексу законів про працю України. Цим Законом ст.49-2 КЗпП України доповнено частиною шостою такого змісту: «вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:
про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;
у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;
не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень». Вказані зміни набрали чинності з 02.02.2020.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» з 13.02.2020 набрали чинності зміни до Закону України «Про державну службу», відповідно до яких частину 3 статті 87 Закону доповнено новим абзацом першим такого змісту:
«Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення».
Таким чином, на момент звільнення позивача з займаної посади не було змінено підстав припинення державної служби (реорганізація державного органу), однак було запроваджено певні особливості щодо процедури звільнення державних службовців.
Зокрема, змінено строк попередження державного службовця про наступне звільнення (не пізніше ніж за 30 календарних днів), а також передбачений до цього часу обов`язок пропонувати вакантну посаду державному службовцю при звільненні у зв`язку з реорганізацією державного органу, змінено словами «може пропонувати державному службовцю будь яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності)». Тобто, законом встановлено певну свободу дій керівника державного органу щодо надання пропозицій про переведення державних службовців до реорганізованого органу. Однак, на переконання суду, в кожному випадку надання таких пропозицій чи відмова у їх наданні має бути належним чином обґрунтовані.
Суд зазначає, що надання суб`єктом призначення або керівником державного органу пропозиції зайняття вакантної посади має наслідком переведення державного службовця на цю посаду, у разі його згоди на переведення.
Відповідно до ст.41 Закону України «Про державну службу» державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу:
1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб`єкта призначення;
2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу. Переведення здійснюється лише за згодою державного службовця.
В контексті вказаних норм Закону України «Про державну службу» слід зазначити, що передбачене в ст.87 цього Закону право (а не обов`язок) керівника державного органу пропонувати державному службовцю вакантну посаду, не може трактуватись як можливість прийняття рішення таким керівником на власний розсуд, без будь якого обґрунтування такого рішення. При переведенні державних службовців керівник державного органу в першу чергу оцінює професійну підготовку та компетентність державного службовця.
Іншими словами, при масовому звільненні працівників у зв`язку з реорганізацією державного органу, надання переваги одним працівникам у вигляді пропозиції зайняття вакантної посади у новоствореному державному органі повинно бути належно обґрунтоване, рівно ж як і відмова у наданні такої пропозиції іншим державним службовцям, за наявності вакантних посад у цьому державному органі. Тобто, така поведінка суб`єкта призначення або керівника державного органу не повинна викликати сумніви як у державних службовців так і сторонніх осіб у неупередженості такого керівника. В іншому випадку ці дії можна вважати дискримінаційними по відношенню до окремих державних службовців.
Як вже зазначалось судом за період з листопада 2019 року по квітень 2020 року включно, до Галицької митниці Держмитслужби призначено в порядку переведення з Львівської митниці ДФС 933 працівника.
Відповідачами не надано доказів проведення перевірок рівня професійної підготовки чи професійної компетентності щодо переведених працівників, а також не надано доказів проведення такої перевірки відносно позивача. Також відповідачами не надано суду доказів невідповідності ОСОБА_1 займаній посаді чи недостатньої кваліфікації.
Відтак, відповідачами не надано належного обґрунтування підстав ненадання пропозиції позивачу зайняття вакантної посади у Галицькій митниці Держмитслужби.
Суд враховує, що позивач 25.02.2020 звертався до керівників Галицької митниці Держмитслужби та Львівської митниці ДФС з заявами про переведення (вх.№8/72/10-12) на рівнозначну посаду та про звільнення у зв`язку з переведенням (вх№22/ДЗН/13-70-04).
Листом №7.4-1-12/10/8621 від 23.03.2020 Галицька митниця Держмитслужби повідомила ОСОБА_1 , що нею проводиться робота щодо підбору особового складу та роз`яснено процедуру звільнення та переведення працівників під час реорганізації державного органу. Львівська митниця ДФС у відповідь на заяву позивача листом № 20/ДЗН/13-70-04 від 23.04.2020 обмежилась лише наданням роз`яснень щодо процедури звільнення та переведення працівників під час реорганізації державного органу. Тобто, позивачу не було надано відповіді по суті його звернень.
Враховуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність наказу Львівської митниці ДФС №86-о «Про звільнення ОСОБА_1 » від 13.04.2020, а тому такий підлягає скасуванню, а позивач підлягає поновленню на посаді державного інспектора відділу чергових Львівської митниці ДФС.
Крім цього, колегія суддів погоджується з висновками суду попередньої інстанції щодо розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Згідно із ч. 2 ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
Так, у п. 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України перерозподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
П О С Т А Н О В И В:
апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року у справі № 380/3793/20 без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О. І. Довга судді І. В. Глушко І. І. Запотічний Повне судове рішення складено 18 травня 2021 року.
